Профспілки України в умовах тоталітарної системи (70-ті – 80-ті рр.)

Однак цифрове підтвердження вищесказаного, пов'язане з рядом труднощів, позаяк узагальнені офіційні статистичні дані в архівах відсутні, а розрізнені за окремими підприємствами та областями подавались у інших одиницях виміру, ніж втрати робочого часу від прогулів, різноманітних простоїв та відсутності працівників на робочих місцях з дозволу адміністрації. Після відповідних розрахунків автору вдалось встановити, що втрати робочого часу, наприклад, у Житомирській області склали у 1977 - першій половині 1978 рр. 1,7 мільйона людино-годин. Це означає, що надурочними роботами тут компенсувалось 34,4% втрат робочого часу із зазначених причин. Дисертантом припускається, що інші 65,6% їх втрат покривались надурочними роботами, але вже без дозволу профспілкових комітетів.

За аналогією дослідником доводиться малоефективність усталеної системи контролю і нагляду за дотриманням законів про працю і з інших питань, зокрема, звільнень працівників за ініціативою адміністрації. Фіксуючи їх стабільність протягом усього досліджуваного періоду, автор зазначає, що керівництво підприємств через екстенсивний характер розвитку економіки відчувало постійний дефіцит робочої сили і тому змушене було не стільки проявляти ініціативу у звільненні працівників, скільки «виховувати» порушників. Ініціатива адміністрації проявлялась, як правило, у випадках реорганізації виробництва або застосовувалась до тих осіб, що проявляли надзвичайно критичне ставлення до її дій. Документи засвідчують, що в таких випадках біля 50% осіб поновлювались на роботі за рішенням судів. Усе вищесказане дало підставу дисертантові зробити висновок не лише про неефективність усталеної системи контролю за дотриманням трудового законодавства, а й про те, що тоталітарна держава через підпорядковані їй профспілки навмисно локалізувала цю проблему в межах окремо взятого підприємства, тим самим не допускаючи широкого розголосу, приховуючи від громадськості результати власної невиваженої соціально-економічної політики та позбавляючи трудівників необхідних правових гарантій.

Підготовка п'ятого розділу «Профспілки у «новому баченні» ідеології тоталітаризму» обумовлена постійно наростаючою кризою концептуальних засад партійного керівництва як форми взаємовідносин правлячої партії з суспільством усіма ланками політичної системи загалом і професійними спілками зокрема. Перший параграф «Перебудова» професійних спілок - пошук удосконалення механізму партійного всевладдя» присвячено аналізу спроб КПРС, її республіканських та обласних комітетів знайти ефективний спосіб маскування дійсного місця та ролі масової громадської організації в системі тоталітарних відносин, залишаючи при цьому їх незмінними. При цьому дисертантом виділяються етапи виходу професійних спілок із сфери партійного керівництва.

Перший етап автор позначає квітнем 1985 р. - липнем 1988 р. Він характеризується зародженням та розвитком сумнівів щодо доцільності збереження цього типу взаємостосунків політичної та непартійної організацій. Дисертантом проведено порівняльний аналіз тих частин Програми КПРС та її Нової редакції, в яких відтворюються програмні завдання партії стосовно профспілок на «новий» період розвитку. Він показав, що якихось принципових змін у їх діяльності не передбачалось, і це повністю підтвердив також аналогічний аналіз профспілкових статутів1982 та 1986 рр. Порівняння ж першого з відповідною частиною партійної програми профспілкового статуту в аспекті їх функціональної діяльності показало цілковиту компелятивність. Початок другого етапу цього процесу дисертант виводить з ХІХ Всесоюзної партійної конференції, яка декларувала необхідність удосконалення політичної системи. Лейтмотивом її основних документів виступала вимога повернення до політичного методу керівництва. Однак вже на самій конференції визнавалось, що даний метод для практиків партійної роботи залишався маловідомим. Паралельне вивчення документів місцевих партійних організацій показало, що вони знаходились у стані розгубленості. З одного боку, вони пам'ятали горбачовське «самостійність профспілок», а з іншого, не володіли методом політичного керівництва. Тому в ухвалах практично усіх обласних партконференцій, що пройшли в кінці 1988 - на початку 1989 рр. простежується ще витонченіше маскування реальних намірів парторганів стосовно професійних спілок.

Третій етап вивільнення профспілок з-під партійного впливу дослідник відносить до літніх шахтарських страйків 1989 р., які поставили під загрозу існування не лише партійного, але й профспілкового апаратів. Останнє ще більше загострило проблему «привідних пасів». Анкетне опитування, проведене з участю автора серед слухачів відділень партбудівництва університетів марксизму-ленінізму в Кіровограді та Тернополі показало, що непорушність ідеї профспілок як «привідних пасів» визнали відповідно всього 10,2 та 11,7%% опитаних. Ці настрої вплинули і на передвиборні платформи обкомів партії, опубліковані у жовтні - грудні 1989 р.

У другому параграфі «Профспілки України на початковій стадії багатопартійності» висвітлюється зародження процесу становлення взаємовідносин молодих національних партій з професійними спілками. Враховуючи, що у хронологічних межах досліджуваного періоду він охоплює всього один рік, автор віддав перевагу не аналізу конкретних дій, а намірам політичних партій, сформульованих у їх основоположних документах. Аналіз партійних програм та статутів здійснювався з урахуванням класифікації політичних партій, запропонованої свого часу О.В.Горинем.

Партії правого крила: Українська національна партія (УНП), Українська християнсько-демократична партія (УХДП), Всеукраїнське об'єднання «Державна самостійність України» (ДСУ) і Українська народно-демократична партія (УНДП) у загальнополітичному плані стояли на позиціях зламу тоталітарної системи. Своє ставлення до профспілок вони висловлювали з досить високим рівнем обережності, але безсумнівним залишається те, що всі вони були не проти використання профспілок у політичній боротьбі. Наприклад, УХДП виголошувала право на вільні профспілки разом з правом на політичні та економічні страйки. Понятійний взаємозв'язок програмних вимог - очевидний. У широкому значенні він означав, що профспілкам, по суті, відводилась участь тих же «привідних пасів», що, безперечно, не могло влаштовувати профспілки, які щойно її позбавились у інтерпретації КПРС - КПУ. Приблизно таку ж позицію займали партії лівого крила: соціал-демократична партія України (СДПУ), об'єднана соціал-демократична партія України (ОСДПУ) і Компартія України. Найцікавішими і досить привабливими для профспілок були перспективи, змальовані СДПУ, статут якої допускав колективне членство в партії, що при сприятливому та демократичному ході розвитку подій могло одномоментно вирішити питання про її прихід до влади.

На правоцентристських позиціях стояла Українська республіканська партія (УРП). Проявляючи зовнішню індиферентність до профспілок, статут цієї партії допускав коаліцію з громадськими організаціями. І хоч слово профспілки в партійних документах не вживалось, цілком зрозуміло, що партія змальовувала перед ними багатообіцяючі перспективи. Українська соціал-демократична партія (УСДП), що займала лівоцентристську позицію, в основу своїх взаємовідносин з громадськими організаціями поклала співпрацю, не відкидаючи можливості співпраці і з державними органами влади. Остання обставина полегшувала участь все ще одержавлених профспілок. З точки зору дисертанта, їм досить було визнати лише основні програмні вимоги партії, не проводячи навіть принципових кадрових змін. На підставі вищесказаного дисертант робить висновок, що найбільш принадним варіантом ходу розвитку подій для професійних спілок було започаткування власної політичної партії, яка, спираючись на природний високий соціальний потенціал організації, могла б політичними діями реалізовувати захисні можливості професійних спілок.

У «Висновках» підводяться підсумки дисертаційного дослідження, характеризуються домінантні риси підпорядкованості професійних спілок волі та інтересам тоталітарної держави. У них, зокрема, зазначається, що на кінцевому етапі панування тоталітаризму профспілковий рух в Україні перебував у стані постійно наростаючої кризи, яка стала закономірним наслідком хибного визначення їх місця та ролі в політичній системі і виступала важливою складовою частиною системної кризи всієї радянської моделі тоталітаризму. Численні спроби її подолання переорієнтацією суспільства з будівництва комунізму на «вдосконалення» соціалізму, а потім на «перебудову» останнього, не тільки не виправили становища, а й підтвердили стагнаційність проголошених засад розвитку. Незворотність кризи профспілкового руху проявилась у їх функціональній діяльності, а саме:

1.Участь масової громадської організації в управлінні матеріальним виробництвом, з точки зору інтересів широкого кола спілчан, не підтвердила концептуальних засад функціонування радянської системи громадського управління. Ґрунтуючись на державній формі власності на засоби виробництва, вона первісно не могла відтворювати інтереси трудівників, виконуючи на практиці латентні завдання пануючого режиму та виступаючи одним із чинників її одержавлення.

2.Процес одержавленості професійних спілок значно поглиблювався їх участю в організації соціалістичного змагання. Останнє слугувало засобом підвищення інтенсивності праці і одночасно виступало своєрідною формою підтримки трудящими економічного курсу держави. Профспілкові комітети, як надзвичайно важлива ланка в його організації, за цих обставин перетворювались в органи підтримки держави на кожному окремо взятому підприємстві.

3.Одержавленість профспілок ґрунтувалась на їх політичній та організаційній підпорядкованості правлячій партії, що фактично ототожнила себе з органами державної влади. Розбудова профспілкових організацій на ідентичних з партією засадах - демократичному централізмі та принципі виробничої будови профорганізацій, - дозволила партії маніпулювати кадрами цієї організації, а через них спрямовувати її діяльність у необхідному для держави руслі.

4.Політична та організаційна залежність профспілок дозволила тоталітарній системі кардинально змінити їх виховну функцію, спрямовуючи її не лише у напрямку підвищення трудової активності та зміцнення дисципліни праці, а й на активну участь в ідеологізації суспільства при посередництві профспілкових закладів культури та за рахунок коштів спілчан.

5.Результатом гіпертрофії виробничо-масової та ідеологічної діяльності професійних спілок стало надзвичайне звуження та видозміна їх захисної функції. У зв'язку з цим, наділення державою професійних спілок владно-правовими повноваженнями у справі контролю за станом умов праці, її безпеки та дотриманням трудового законодавства перетворювалось на декларацію. Профспілкові комітети ставились у стан, при якому, з одного боку, вони своєю виробничо-масовою діяльністю інтенсифікували працю широких верств населення на застарілих техніці та технологіях, а з іншого, контролювали дотримання норм безпеки праці.

6.Постійні дестабілізаційні процеси, що глибоко проникали в усі сфери виробництва, викликані екстенсивним характером розвитку економіки та пануванням командно-адміністративної системи, обумовлювали порушення трудового законодавства, передусім, у використанні робочої сили в надурочні години, святкові та вихідні дні. Профспілкові комітети, залежні від адміністрації підприємств та тісно пов'язані з нею своєю виробничо-масовою діяльністю, давали згоду на її використання, тим самим частково виправляючи недоліки державної системи управління і нехтуючи інтересами трудівників.

7.Уся система профспілкового захисту, що ґрунтувалась на державних повноваженнях, вибудовувалась на розподілі останніх між різними профспілковими структурами: правовою інспекцією і профспілковими комітетами підприємств, які мали різний ступінь відповідальності за виконання державних планів та соціалістичних зобов'язань, що первісно порушувало їх єдність і формалізувало зазначені повноваження.

8.Первісна вихолощеність профспілкового захисту та вкрай високий рівень його формалізації на загальному тлі стагнаційних економічних процесів свідчать про навмисну локалізацію тоталітарною державою важливої правової проблеми в межах окремо взятого підприємства з метою запобігання її обговорення на широкому загальнодержавному чи республіканському рівні.

9.В основі метаморфози діяльності професійних спілок лежало визнання останніми керівної та спрямовуючої ролі правлячої партії, що визначила їм у політичному житті роль «привідних пасів». Їх важливість для партії засвідчує небажання останньої втратити профспілки у часи, коли ступінь політизації українського суспільства сягнув своєї вершини і виникла безпосередня загроза втрати політичної влади.

10.Програмні документи молодих національних партій на ранній стадії багатопартійності, всіляко камуфлюючи своє ставлення до профспілок програмними вимогами необхідності зламу тоталітарної машини та розбудови Української незалежної держави на загальнодемократичних засадах, у дійсності передбачали їх використання у політичній боротьбі за владу. Останнє, разом з досвідом відомого парткерівництва, дало підставу профспілковому формуванню розбудовувати стосунки з політичними партіями на рівноправних засадах, а пізніше навіть започаткувати власну партію.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1.Докашенко В.М. Профспілки України в умовах тоталітарної системи (70-ті - початок 90-х рр.) Історіософсько-критичний аналіз. - Донецьк: Кассіопея, 1997. - 284 с.

2.Докашенко В.М. Профспілки і тоталітаризм: ілюзії та реалії 70-х - 80-х років. - Донецьк: Вид - во Донецького держ. ун - ту, 1999. - 355 с.

3.Докашенко В.М. До питання подальшої видозміни методу політичного керівництва профспілками у 1970 - 1980-ті роки // Нариси досліджень у галузі гуманітарних наук в педвузі. Збірник наукових та науково-методичних праць. - Випуск 2. - Т.1. - Горлівка: ГДПІІМ, 1996. - С.25 - 29.

4. Докашенко В.М. Підготовка профспілкових зборів і конференцій як форма керівництва профспілками у 1970 - 1980-ті роки // Нариси досліджень у галузі гуманітарних наук в педвузі. Збірник наукових та науково-методичних праць. - Випуск 2. - Т.1. - Горлівка: ГДПІІМ, 1996. - С.35 - 37. (автром здійснено аналіз порядку денного зборів).

5.Докашенко В.М. Принцип науковості в партійному керівництві профспілками: ілюзії та реалії // Нариси досліджень у галузі гуманітарних наук в педвузі. Збірник наукових та науково-методичних праць. Випуск. ІІ. - Горлівка: ГДПІІМ, 1997. - С.18 - 23.

6.Докашенко В.М. Сутність та внутрішня структура стилю партійного керівництва профспілками // Нариси досліджень у галузі гуманітарних наук в педвузі. Збірник наукових та науково-методичних праць. Випуск ІV. Том І. - Горлівка: ГДПІІМ, 1998. - С.311 - 317.

7.Докашенко В.М. Профспілки України на початковій стадії багатопартійності // Нариси досліджень у галузі гуманітарних наук в педвузі. Збірник наукових та науково-методичних праць. Випуск ІІІ. - Горлівка: ГДПІІМ, 1997. - С.18 - 23.

8.Докашенко В.М. Безпека праці і профспілки (особливості владно-правових повноважень 70-х - 80-х рр. // Придніпровський науковий вісник. - 1998. - №119 (листопад). - С.3 - 9.

9.Докашенко В.М. Тоталітаризм, профспілки і охорона праці (наслідки безперспективного альянсу) // Придніпровський науковий вісник. - 1998. - №119 (листопад). - С.90 - 95.

10.Докашенко В.М. Профспілки і тоталітаризм. Проблема профспілкового членства 70-х - 80-х рр // Борисфен. Літературно-мистецький, публіцистичний та науково-популярний щомісячник. - 1998. - № 10 . - С.5 - 6.

11.Докашенко В.М. Профспілки і трудова дисципліна (до характеристики метаморфози виховної функції профспілок // Борисфен. Літературно-мистецький, публіцистичний та науково-популярний щомісячник. - 1999. - №6. - С.2 - 6.

12.Докашенко В.М. Критика фальсифікації ролі профспілок в управлінні державою (70-ті - 80-ті рр.) // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 1999. - №2. - С.34 - 38.

13.Докашенко В.М. Кадри профспілок на кінцевому етапі тоталітаризму // Нова політика. Науково-публіцистичний журнал. - 1999. - №4. - С.62 - 67.

14.Докашенко В.М., Крапівін О.В. Профспілки і тоталітаризм у призмі англо-американської історіографії // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки. - 1999. - №1. - С.17 - 22 (Автору належить аналіз літератури, що висвітлює взаємозв'язок КПРС з профспілками).

15.Докашенко В.М. Трудова змагальність і поглиблення кризи профспілкового руху // Науковий вісник Волинського державного університету ім.Л.Українки. - 1999. - №5. - С.50 - 54.

16.Докашенко В.М. Трудове законодавство і профспілки зразка 70-х - 80-х рр. // Історія України. - 1999. - №36. - С.4 - 5.

17.Докашенко В.М. Безпека праці і профспілки // Історія України. - №37. - С.6 - 8.

18.Докашенко В.М. Профспілки України зразка 70-х - 80-х рр.: особливості джерелознавчої бази. - Донецьк: Кассіопея, 1998. - 30 с.

19.Докашенко В.М. Профспілки України на завершальній стадії «перебудови» (1998 - 1990 рр.). - Донецьк: Кассіопея, 1998. - 36 с.

20.Докашенко В.М. Захисна функція профспілок: ілюзії та реалії 70-х - 80-х рр. // Профспілки України. - 1998. - №1. - С.83 - 89.

21.Докашенко В.М. Профспілки 70-их в «тенетах» партійної ідеології // Профспілки України. - 1998. - №3. - С.58 - 66.

22..Докашенко В.М., Писарєва Г.П. До питання про політичну діяльність профспілок як суттєвого фактора державотворення в Україні // Відродження України: проблеми і перспективи. Тези Всеукраїнської теоретичної конференції. Випуск ІІ. Становлення соціально-економічних відносин. Принципи державотворення. - Кіровоград, 1993. - С.144 - 147. (Автору належить обґрунтування ідеї доцільності політичної діяльності професійних спілок)

23.Докашенко В.М.Профспілкові кадри на службі тоталітарної держави в 70-х - 80-х рр. // 350-річчя Української держави Богдана Хмельницького: Матеріали міжнар. наук. конф. 15 - 16 грудня 1998 р. / Редкол.: В.А.Смолій (голов.ред.) та ін.. - К.:Знання, 1998. - С.202 - 205.

24.Докашенко В.М. Фальсифікаційний моделізм ролі профспілок в управлінні // Проблеми освіти: наук.-метод. зб. / Кол.авт. - К.: ІЗМН, 1998. - Вип. 15. - С. 157 - 161.

25.Докашенко В.М. Внутрішній ілогізм захисної функції профспілок 70-х - 80-х рр. як форма заперечення антропоцентризму // Материалы ІІІ международного симпозиума «Человек: язык, культура, познание» 27 - 28 апреля 1999 года. - Кривой Рог - Москва, 1999. - С.153 - 156.

Размещено на Allbest.ru