Національна політика П.А. Столипіна

Позиція П. Столипіна щодо польського питання на початку прем'єрства була достатньо стриманою. Він рекомендував імператорові не порушувати Основні закони, намагався знайти шляхи примирення влади з ліберальною громадськістю та наполягав на необхідності реформ. При цьому голова Ради міністрів прагнув зберегти російську націю від "поглинання" її поляками та перетворити соціально-політичну енергію польської нації в безпечну для Російської імперії. Прем'єр-міністр шукав способи захистити від польської соціально-культурної експансії території, що не входили до складу "етнографічної Польщі", а також хотів встановити контроль над польським громадським життям, деполітизувавши його і спрямувавши на вирішення місцевих соціально-економічних проблем. Тому великого значення П.Столипін надавав запровадженню земського самоуправління як у Західному краї, так і у губерніях Царства Польського.

Польське коло вимагало більш чіткої програми уряду з польського питання. 10 грудня 1907 р. його представники внесли у Думу проект про автономію, а 10 травня 1907 р. - шкільний проект. П. Столипін не був принциповим противником автономії, але вважав, що наділити такими правами свої окраїни могла лише сильна держава з міцним центром. Прем'єр схвалив складений С. Крижановським план про поступову децентралізацію Російської імперії, який передбачав обмеження русифікаторської політики та залучення до управління окраїнами місцевих елементів. П. Столипін допускав певні поступки полякам у Царстві Польському, але уважно спостерігав, щоб вони не поширювалися далі цих меж. Лише тоді, коли було віднайдено спосіб уберегти від польського впливу православне населення Західних губерній, П.Столипін погодився на введення у цьому краї земства.

Політика прем'єра не схвалювалась крайнє правими. Вони в цілому негативно ставилися до спроб реформування земства та місцевого самоуправління, а головне - не могли вибачити П. Столипіну його симпатії до представницької монархії, відстоювання конституційних принципів. Прихильність до дуалістичної системи також не дозволила прем'єру порозумітись з кадетами, призвела до розбіжностей з октябристами. Політичною силою, яка в цілому підтримувала політику П.Столипіна у польському питанні, а іноді й безпосередньо впливала на вироблення окремих законопроектів, була організація націоналістів - Всеросійський національний союз.

У четвертому розділі "Фінське питання: спроби укріплення російської державності" висвітлено державно-правовий статус Фінляндії у парадигмі внутрішньої політики П. Столипіна, розглянуто особливості управління Великим князівством Фінляндським та заходи щодо його правової інтеграції.

П. Столипін вважав фінляндське питання найбільш стратегічно значимим і був переконаний, що причиною непорозумінь, які існували у відносинах між Росією та Великим князівством, стало різне трактування юридичного статусу останнього. Ще у часи Олександра І виникла і дедалі поширювалась теорія про Фінляндію як окрему державу. Згідно з нею, активне заперечення прав російських правлячих кіл втручатись у законодавчий процес, економіку й управління князівством отримало наукове обґрунтування. Така теорія, проте, виявилась абсолютно несумісною з ідеями, які мали стати основою внутрішньої політики П.Столипіна. Всі дискусії про фінляндський автономізм прем'єр-міністр розцінював як такі, що не мали державно-юридичного підґрунтя.

П. Столипін відчував себе відповідальним за все, що відбувалося на території Великого князівства Фінляндського. Протягом 1907-1909 рр. прем'єр проводив адміністративні заходи, метою яких було встановлення чіткого порядку взаємодії фінляндських установ з імперськими вищими державними установами та імператором. Дії П. Столипіна були логічними: вже існувала Державна дума, значно зросла роль уряду, тому слід було уникати ситуації, за якої статус Фінляндії суперечив би загальнодержавним інтересам. Зміни, проведені П. Столипіним, мали обмежений характер: вони не зачіпали прерогатив сейму та сенату. Проте, навіть ці зміни викликали супротив з боку Фінляндії. Прихильником проведення більш жорсткого курсу щодо неї був Микола ІІ. Прем'єр намагався утримати імператора від радикальних заходів. З часом П.Столипін усвідомив, що неможливо досягти єдності при вирішенні деяких спільних для Росії та Фінляндії питань в галузі управління, якщо діяти в рамках існуючих законів. Тому вироблення загальнодержавного законодавства стало одним із найважливіших завдань для прем'єра.

П. Столипін так і не встиг знайти остаточного задовільного рішення щодо Великого князівства Фінляндського. Оголосивши своєю метою встановлення чіткого правового порядку на всьому просторі імперії, прем'єр вдався до кроків, які по суті ліквідували права, надані Фінляндії під впливом революції 1905 р.

Проведене дослідження дозволило дійти таких висновків:

Аналіз наукової літератури дає підстави стверджувати, що розглянута в дисертації проблема не була предметом спеціального комплексного дослідження, хоча окремі її аспекти знайшли відображення у працях істориків. Джерельна база дисертації є достатньо репрезентативною для розв'язання поставлених у роботі завдань.

П. Столипін був людиною сучасної європейської культури. Разом з тим, він поєднував у своєму світогляді ідеї західного лібералізму, ідеалістичні та релігійні уявлення. Політичні погляди прем'єра відрізняла його прихильність до дуалістичної, тобто самодержавно-представницької системи. П. Столипін виступав за конструктивну співпрацю між урядом, Державною радою та Думою, вважав, що імператор не повинен був одноосібно відповідати за долю країни, хоча й визнавав його виключне право втручатись у процес вироблення та прийняття законів у критичній ситуації.

Обійнявши посаду голови Ради міністрів, П. Столипін намагався зміцнити авторитет влади в країні. Він сподівався, що завоювати симпатії громадськості йому допоможе здійснення певних реформ і відміна положень, які викликали найбільше роздратувань. Так у полі зору П. Столипіна опинилось єврейське питання. Для прем'єра воно було питанням суто внутрішнім, від якого багато в чому залежала стабільність Російської імперії. П. Столипін усвідомлював всю складність цього питання, розумів, що воно пов'язане з безліччю інших проблем, економічних і соціальних. Політика прем'єра в єврейському питанні мала консервативно-ліберальний характер. Він прагнув поступового скасування обмежень щодо євреїв. Цілковите ж вирішення питання залежало від можливості знайти порозуміння з Державною думою та Радою.

Проблеми консолідації Російської імперії примушували замислюватись над ідеологічними засобами її об'єднання. Отже, національна ідея ставала важливою частиною державної ідеології. У прем'єра було природжене почуття любові до свого народу, країни. Водночас, він прагнув створення "Великої Росії" і чудово розумів, що принижена народність не може дати великої державності.

Одним із найважливіших окраїнних питань для П. Столипіна було польське. Прем'єр позитивно ставився до поляків, визнавав їхню "європейськість", освіченість, вважав можливою співпрацю у вирішенні деяких проблем. Водночас, лякало їх прагнення до сепаратизму, звичка панувати. Польський народ уже досяг етапу формування нації, мав традиції державності, а національна самоідентифікація погрожувала розпадом Росії. Допустити цього прем'єр не міг. Зберігаючи імперський характер російської держави, перший міністр прагнув зберегти імперський характер національних відносин у ній, тобто панування титульної нації. Для представників інших націй існувала можливість вільного входження до складу пануючого етносу. Однак П. Столипін дедалі більше усвідомлював певну чужорідність Польщі у складі Російської імперії, розумів, що політика русифікації не давала результатів, тому прем'єр схилявся до встановлення національно-культурного кордону між Західними губерніями та Царством Польським, його приваблювали плани поступової децентралізації імперії, складовою частиною яких був проект щодо Холмщини.

Особливістю вирішення фінського питання слід вважати те, що у даному випадку мова йшла про необхідність боротьби не з загрозою розвитку сепаратистських тенденцій, а з достатньо легальним й інституціонально розвиненим націонал-автономізмом. П. Столипін категорично не сприймав ідеї про окрему фінську державність, вважав їх такими, що не мали державно-юридичного підґрунтя. Протягом 1907-1909 рр. він проводив на території Великого князівства заходи, метою яких було встановлення чіткого порядку взаємодії фінських установ з імперськими вищими державними установами та імператором. Намагаючись досягти єдності при вирішенні спільних для Росії і Фінляндії питань, прем'єр вдався до кроків, які по суті ліквідовували права, надані Великому князівству під впливом революції 1905 р. Прагнучи зміцнити авторитет і силу влади, примирити суспільство з владою, П. Столипін йшов на певні компроміси та поступки. Фінське питання стало таким, навколо якого прем'єру вдалося об'єднати російське суспільство та законодавчі палати. Однак політика правової інтеграції Фінляндії передбачала максимальне зосередження розпорядчих функцій у руках голови уряду, що фактично передбачало скорочення управлінських прерогатив Верховної влади. Це призводило до нових нападок на П. Столипіна, які, у свою чергу, викликали невдоволення прем'єром і його політикою з боку імператора.

Крайнє праві в цілому негативно ставились до запропонованих П. Столипіним шляхів розв'язання національних проблем. Вони чути не хотіли про рівноправність інородців і відверто заявляли, що російська народність має займати панівне становище у державному житті та державному будівництві. Непримиримими противниками прем'єра та його національної політики залишались кадети, не підтримали голову Ради міністрів у березневі дні 1911 р. й октябристи. Ліві партії взагалі остерігались будь-яких починань уряду, що могли сприяти вирішенню національного питання.

Національна політика П. Столипіна відрізнялась внутрішньою суперечливістю. Вона була спрямована на політичну адаптацію інших народів до потреб Російської держави, і саме від цього залежала можливість отримання ними рівних прав з росіянами. Водночас, прем'єр прагнув повного культурного об'єднання "інородців" з російською нацією, тобто по суті зникнення їх як самостійних етнічних суб'єктів, що у свою чергу оголошувалось обов'язковою умовою дарування їм всіх прав. Така суперечливість поглядів П. Столипіна з національного питання обумовлювалась неможливістю відшукати стійкий ідеологічний баланс між принципами європейського лібералізму, російського націоналізму та традиційного російського імперіалізму.

Основні публікації

1. Головні напрямки дослідження столипінської аграрної реформи в сучасній російській історіографії // Історична наука. Проблеми розвитку. Матеріали міжнародної наукової конференції. - Луганськ, 2002. - С. 150-153.

2. Постать П.А. Столипіна в сучасній російській історіографії // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка. - Вип. 15. - Серія: Історичні науки. - № 1. - Чернігів, 2002. - № 15. - С. 101-104.

3. П.А. Столыпин и еврейский вопрос в России // Русский сборник. Исследование по истории России XIX-XX вв. - М., 2004. - Т. 1. - С. 78-93.

4. Политика П.А. Столыпина в области еврейского вопроса // Україна і Росія: досвід історичних зв'язків та перспективи співробітництва. Збірник наукових праць / За ред. О.І. Кожухаря та В.О. Вєтохіної - Кривий Ріг, 2004. - С. 62-69.

5. Вирішення польського питання в Росії: зіткнення позиції П.А. Столипіна та правих // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка. - Вип. 27. - Серія: Історичні науки. - № 2. - Чернігів, 2004. - № 27. - С. 61-69.

6. Підготовка кабінетом П.А. Столипіна Особого журналу про перегляд постанов, які обмежували права євреїв // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка. - Вип. 33. - Серія: Історичні науки. - № 3. - Чернігів, 2006. - С. 182-189.

7. Вирішення єврейського питання в період першого міждум'я: піклування про інородців чи вдалий політичний хід П. Cтолипіна? // Матеріали Круглого столу: Висвітлення історії національних меншин в курсах історії України та Росії. - Харків. 07.02.2006 р. - Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2006. - С. 99-109. (Співавтор К.М. Ячменіхін).

Размещено на Allbest.ru