Національні меншини Харківщини в умовах здійснення політики коренізації (20-ті - початок 30-х років ХХ століття)

У другому підрозділі з'ясовується, що запровадження політики коренізації передбачало забезпечення правових, економічних та культурних потреб національних меншин, залучення їх до радянського будівництва: пристосування усього радянського апарату до обслуговування національних меншин їх рідною мовою. Практичне здійснення політики коренізації було покладено на систему спеціальних органів влади та управління, серед яких провідну роль відігравала Центральна комісія національних меншин при ВУЦВК та місцеві округові бюро. Національні секції були організовані при відділах народної освіти і при партійних комітетах. З'ясовується, яку роль у задоволенні національно-культурних потреб національних меншин регіону відіграло виділення національних районів, сільських та селищних рад. Доводиться, що більшовицька політика носила, передусім, декларативний, пропагандистський характер, і не була націлена на розвиток національних традицій та громадської самодіяльності населення національних меншин, підтвердженням чого була непримиренна боротьба з дійсно національними громадськими об'єднаннями.

Зміст третього розділу „Участь національних меншин в соціально-економічних перетвореннях на Харківщині” розподілено на два підрозділи, в яких розкриваються наслідки політики коренізації в соціально-економічній сфері, висвітлюється розвиток господарства національних меншин в селі та їх становище в місті.

Впровадження політики коренізації в Україні співпало з погіршенням умов господарювання та економічного відтворення всіх національних меншин республіки. За таких умов здійснення економічних заходів, що передбачалися в рамках реалізації політики коренізації, було виправданим як з політичної, так і з соціально-економічної точки зору, адже вони стали основою гармонізації міжнаціональних відносин. З'ясовується, що у цей час започаткувалася та проводилася різнопланова робота, спрямована на те, щоб населення національних меншин відчувало себе рівноправним по відношенню до титульної нації: бронювання за національними меншинами певного числа місць на біржі праці; перекваліфікація безробітних; залучення їх до роботи на великих промислових підприємствах; сприяння розвиткові кустарних промислів та здійснення заходів щодо кооперування кустарів; залучення до сільськогосподарського виробництва шляхом переселення на землю. Однак практика втілення передбачених урядом заходів продемонструвала, що радянська етнополітика мала на меті не регулювання реальних національних процесів, а їх докорінну переорієнтацію відповідно до завдань внутрішньої політики.

Соціально-економічне влаштування національних меншин на селі, розвиток їх господарства загальмувався несправедливою відрізкою кращих земель, надмірним оподаткуванням. Запровадження колективізації привело до повної руйнації колись заможних господарств німецьких колоністів. Проте в масштабі Харківщини вони були нечисленними, внаслідок чого характер розвитку економічних процесів в їхньому середовищі не справляв помітного впливу на міжетнічні відносини. Суттєвішим був вплив чисельної російської етнічної меншини. Проте їх господарства за основними економічними показниками практично не відрізнялися від українських. Отже, і соціально-економічні процеси в їх середовищі в цілому відповідали українським. Робота з російським селянством нічим не відрізнялась від заходів, що здійснювалися в українському селі, окрім врахування мовних аспектів. Доводиться, що саме тоді, коли представники національних меншин почали відчувати конкретні результати від реалізації заходів щодо їх соціально-економічного розвитку, вони почали згортатися, не досягши свого логічного завершення.

У четвертому розділі „Культурне життя національних меншин Харківщини”, що складається з двох підрозділів, розглядається становлення та розвиток освітньої системи та діяльність культурно-освітніх установ національних меншин.

Авторка з'ясувала принципи будівництва національної системи освіти, виділивши її позитивні та негативні риси. В роботі простежено процес утворення і функціонування мережі закладів з ліквідації неписьменності та малописьменності, а також загальноосвітніх шкіл, закладів професійної освіти для національних меншин на Харківщині, що сприяло їх національно-культурному відродженню. Не підлягає сумніву загальне позитивне значення розвитку національної системи освіти, але треба звернути увагу на суттєві недоліки, які негативно відбивалися на її стані. Це - відсутність належної матеріальної та методичної бази, неузгодженість ступенів навчання, що не давало змоги отримати повноцінну освіту, та надмірна ідеологізація системи навчання, яка спрямовувала розвиток національної свідомості в русло, потрібне більшовицькому керівництву країни.

Ідеологізація свідомості представників національних меншин значною мірою здійснювалася через систему культурно-освітніх установ. У розділі проаналізовано організацію та діяльність клубів, червоних кутків, сільських будинків, бібліотек, видавництва мовами національних меншин, театрів, державних і самодіяльних творчих колективів. Авторка вважає, що не можна заперечувати позитивні зрушення в культурно-освітній роботі з національними меншинами в 20-х роках ХХ століття. Однак головною прикметою діяльності культурно-освітніх установ того часу була їх заідеологізованість, обмеженість самодіяльності, чітка антирелігійна спрямованість, формальне ставлення до роботи з національними меншинами, ігнорування їх національної специфіки. Як результат, у багатьох випадках діяльність цих установ не задовольняла потреби національних меншин регіону.

У висновках підведено підсумки виконаної роботи. Зазначається, що:

для демографічних процесів, що відбувалися на Харківщині у 20-х на початку 30-х років, характерні як загальнодержавні тенденції, так і регіональні особливості, пов'язані із піднесенням політичної та економічної ролі Харківщини, центром якої було місто Харків - столиця УРСР, що приваблювало до регіону значні міграційні потоки і в свою чергу сприяло урізноманітненню національного складу населення. Національні меншини на Харківщині розселялись не компактними групами (за винятком росіян), а були розпорошені в інонаціональному середовищі;

Харківщина, з огляду на її етнічний склад та стратегічне значення столичного регіону, стала одним із плацдармів проведення широкомасштабного експерименту, що отримав назву „коренізація” і включав у себе ряд напрямків: державного будівництва, соціально-економічного та культурно-освітнього;

пристосування державного апарату до роботи з національними меншинами проводилося шляхом утворення спеціальних органів влади, які займались справами національних меншин, виділення адміністративно-територіальних одиниць, активного залучення до виборів представницьких органів, переведення державних установ і організацій на обслуговування національних меншин їх рідною мовою, створення різноманітних громадських організацій, але національний чинник в їх роботі враховувався лише формально, фактично вона зводилася до застосування національних мов у їх роботі, а традиційні для національних меншин форм організації громадського життя при цьому руйнувалися;

соціально-економічні заходи були спрямовані не на врахування національних особливостей населення регіону, хоча в умовах здійснення політики коренізації їм і надавалось таке забарвлення, а на перерозподіл виробничих сил на користь державного сектору економіки;

значних результатів політика щодо задоволення національно-культурних запитів національних меншин досягла в галузі освіти, проте важливість цього напрямку зумовила його надмірну ідеологізацію;

процес розвитку національних меншин Харківщини у 20-х - на початку 30-х років ХХ століття проходив суперечливо: чимало проблем національних меншин вирішувалися частково, а реальні запити залишалися не реалізованими.

Список публікацій

1. Етнічна структура населення Харківщини та тенденції її розвитку у 20-х роках ХХ ст. // Збірник наукових праць. Серія „Історія та географія” / Харківський національний педагогічний ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Харків: Майдан, 2005. - Вип. 19-20. - С. 198-206.

2. Становлення та діяльність культурно-освітніх установ Харківщини у 20-х-на початку 30-х років: національний аспект // Збірник наукових праць. Серія „Історія та географія” / Харківський національний педагогічний ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Харків: Майдан, 2006. - Вип. 21-22. - С. 77-82.

3. Деякі аспекти соціально-економічного життя національних меншин Харківщини (20-ті-початок 30-х років ХХ століття)” // Збірник наукових праць. Серія „Історія та географія” / Харківський національний педагогічний ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Харків: Майдан, 2006. - Вип. 23. - С. 207-215.

4. Формування системи шкільної освіти мовами національних меншин на Харківщині в 20-х на початку 30-х рр. ХХ ст.” // Матеріали четвертої Сумської обласної наукової історико-краєзнавчої конференції (14-15 грудня 2001 р.). - Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2001. - С. 16-18.

5. Організація шкільної освіти для національних меншин на Харківщині у 20-30-ті роки ХХ століття” // Багаліївські читання в НУА: Прогр. та матеріали ІV Багаліївських читань, Харків, 5 листопада 2001 р. - Х.: Народна українська академія, 2001. - С. 46-49.

6. Етнічні процеси на Харківщині в 20-30 рр. ХХ ст.” // Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. (4-5 жовтня 2001 року, м. Запоріжжя). - Запоріжжя: ЗДУ, 2001. - С. 73-75.

7. Діяльність державного єврейського театру в м. Харкові (1925-1934 рр.)” // Харкову 350 років: історичні аспекти та погляди на сучасні проблеми. Матеріали науково-практичної конференції (20 квітня 2004 р.). - Харків: ХДНБ, 2004. - Ч. 2. - С. 62-67. Размещено на Allbest.ru