Охорона, вивчення і використання пам’яток історії та культури на Харківщині (1920 - червень 1941 рр.)

Таким чином, аналіз джерельної бази свідчить, що вона є достатньою для достовірного й усебічного розкриття обраної проблеми.

Другий розділ дисертації - “Організація, розвиток та діяльність державних пам'яткоохоронних установ” - розкриває становлення та роботу владних структур у зазначеній галузі.

У підрозділі 2.1.“Передумови створення. Формування законодавчої бази” аналізуються пам'яткоохоронні заходи у часи діяльності Центральної Ради, Гетьманату і Директорії, які заклали фундамент для відродження та відносно швидкого становлення державних пам'яткоохоронних установ та громадського руху зі збереження пам'яток у повоєнний час. Крім цього, розкриваються позитивні зміни у законодавстві УСРР протягом 1920-х рр.

Установлено, що важливою умовою відродження пам'яткоохоронного руху на Харківщині у першій половині 1920-х рр. стало налагодження дієвої системи законодавчих актів та нормативних документів зі збереження культурної спадщини. Їх поява значно посилила контроль за станом охорони, наукового вивчення та використання пам'яток історії та культури в регіоні.

У підрозділі 2.2. “Утворення, структура, фінанси” розглядається становлення та розвиток державних інституцій зі збереження культурної спадщини Харківщини (ВУКОПМИСу, ГУБКОПМИСу, Крайової інспектури з охорони пам'яток матеріальної культури, УКОПК, Республіканського комітету охорони та збереження історико-культурних, архітектурних і археологічних пам'ятників УРСР), розкривається структурна підпорядкованість установ, особливості їхнього фінансування.

Доведено, що в цілому на “хвилі” політики українізації 1920-ті рр. були сприятливими для відродження та розвитку пам'яткоохоронних інституцій на Харківщині, і це засвідчила їх динамічно зростаюча кількість. Але уже наприкінці 1920-х рр. розпочинається кардинальний спад зацікавленості радянського уряду у збереженні культурної спадщини. До середини 30-х рр. ХХ ст. тоталітарний режим штучно ліквідував майже всі пам'яткоохоронні установи та осередки регіону за винятком УКОПК (ліквідований у 1937 р.).

У підрозділі 2.3. “Розбудова музейної мережі. Роль музеїв у збереженні культурної спадщини” проаналізовано процес формування мережі музеїв. Розкривається становлення та пам'яткоохоронна діяльність провідних музейних установ Харківщини протягом 1920-х - початку 1930-х рр.: Музею українського мистецтва, Етнографічного музею Слобідської України ім. Г.С. Сковороди, Харківського історично-археологічного музею, Вовчанського культурно-історичного музею, Ізюмського окружного та місцевого Володимирського (Наталіївського) музею.

З'ясовано, що завдяки ентузіазму музеєзнавців, їх активному співробітництву з державними пам'яткоохоронними органами та місцевими громадськими осередками, здійснювалося масштабне виявлення, дослідження та збереження археологічних пам'яток, використання архітектурних та історичних об'єктів культурної спадщини. Але на початку 1930-х рр. музейні установи поступово перетворюються на ідеологічні центри радянської влади, облишаючи пам'яткоохоронний напрям діяльності.

У третьому розділі “Внесок громадськості у справу збереження та вивчення пам'яток” подано оцінку участі громадськості у становленні та розвитку пам'яткознавчого руху.

У підрозділі 3.1. “Заснування та діяльність громадських пам'яткоохоронних об'єднань” аналізується становлення та робота таких громадських осередків: Всеукраїнського товариства з охорони пам'яток старовини й мистецтва, Вовчанського, Куп'янського, Старосалтівського та Великобурлуцького повітових комітетів охорони пам'яток мистецтва, старовини й природи; Вільшанського осередку “Краєзнавство”; громадських районних інспектур у справах охорони пам'яток при Окружній комісії.

Підкреслюється, що ініціатива членів громадських осередків, залучення до свого кола фахівців, представників наукової і творчої інтелігенції в основному дозволяли втілювати в життя заплановані заходи з охорони пам'яток.

У підрозділі 3.2. “Співробітництво громадськості з державними установами” проаналізовано чинники, які сприяли активній позиції громадськості стосовно пам'яток, ідеї щодо їхнього збереження та вивчення. Наголошується на тому, що громадська позиція наукової інтелігенції та свідомого місцевого населення з питань охорони та збереження об'єктів культурної спадщини, їх ентузіазм та співробітництво з державними пам'яткоохоронними інституціями, ініціатива заснування громадських осередків та товариств відповідної спрямованості свідчать про сформований громадський пам'яткоохоронний рух на Харківщині у зазначений період.

У четвертому розділі “Розгром тоталітарною системою пам'яткоохоронного руху в 30-ті рр. ХХ ст.” схарактеризовано етап занепаду пам'яткоохоронної справи на Харківщині, ліквідації установ відповідної спрямованості.

У підрозділі 4.1. “Наступ тоталітарного режиму” наведено численні приклади використання не за призначенням, закриття, перебудови й руйнації культових пам'яток та колишніх дворянських маєтків Харківщини; нищення рухомих пам'яток історії та культури.

На зламі 20 - 30-х рр. ХХ ст. тоталітарний режим розпочав відкрите нищення національної історико-культурної спадщини Харківщини та ідейне переслідування пам'яткознавців. Розгром пам'яткознавчої школи науковців регіону, плеяди її засновників - це заздалегідь продуманий наступ тоталітарної системи на демократичні позиції пам'яткоохоронців, які намагалися їх зреалізувати на практиці шляхом співробітництва з громадськістю.

У підрозділі 4.2. “Ліквідація державних та громадських пам'яткоохоронних установ” аналізуються причини нігілістичного ставлення влади до національної історико-культурної спадщини, обставини ліквідації інституцій зі збереження пам'яток.

Доведено, що пам'яткоохоронні установи стали заручниками негативних явищ: голод на початку 1920-х рр. та голодомор у 1933 р., введення адміністративно-командної системи, жорстокого тоталітарного режиму, початок Великої Вітчизняної війни відсунули пам'яткоохоронну справу на другий план. Водночас, аналіз тогочасної ситуації свідчить, що процес ліквідації пам'яткоохоронних установ Харківщини був цілеспрямованим та неминучим.

У підрозділі 4.3. “Доля пам'яткоохоронців” розкрито трагічні біографії репресованих пам'яткознавців Харківщини, серед яких: К. Бєрладіна, Д. Гордєєв, В. Дубровський, П. Жолтовський, В. Зуммер, О. Нікольська, О. Поплавський, С. Таранушенко, О. Федоровський, П. Фомін, Д. Чукін, К. Черв'як, Ф. Шміт та інші. Простежено подальшу долю пам'яткоохоронців після звільнення з концтаборів.

Зазначено, що масові репресії 1933 - 1934 рр. та 1937 - 1938 рр. серед наукової інтелігенції Харківщини знищили керівників пам'яткоохоронних установ, харківську пам'яткознавчу школу та позбавили регіон можливості відродження пам'яткоохоронного руху в найближчі десятиріччя.

У загальних висновках дисертації наведено авторські рекомендації щодо сучасного забезпечення охорони, вивчення та використання пам'яток, удосконалення організаційних, правових та фінансових засад у сфері виконання згаданої “Загальнодержавної програми збереження та використання об'єктів культурної спадщини на 2004 - 2010 рр.”. Основні результати дослідження конкретизовано в таких положеннях:

1. На основі попереднього досвіду державних установ та громадських осередків відповідного спрямування на початку 1920-х рр. відродилася та діяла харківська школа пам'яткознавців, представлена в цей час плеядою прогресивних місцевих учених і культурних діячів: В. Бабенко, Д. Багалій, Р. Даньковська, В. Дубровський, В. Зуммер, Є. Іванов, М. Сібільов, С. Таранушенко, О. Федоровський, П. Фомін, Ф. Шміт та інші. Завдяки їхній самовідданій праці у першій половині 1920-х рр. було набуто цінного й різноманітного досвіду охорони пам'яток, апробовано різні організаційні форми пам'яткоохоронних установ, конкретизовано напрями цієї роботи.

2. Успішно реалізувалися питання управління та стабілізації пам'яткоохоронного руху на місцях через заснування повітових та районних комітетів з охорони пам'яток у Вовчанську, Ізюмі, Наталіївці, Великому Бурлуці, Старому Салтові та ін. У 1920-ті рр. відбуваються прецедентні зміни й у законодавстві: затверджується державна система охорони пам'яток, націоналізуються приватні збірки тощо. Затверджені на державному рівні законодавчі акти забезпечували розвиток пам'яткоохоронного процесу як певної галузі культурного будівництва майже без перешкод. Але, з іншого боку, істотно гальмували цей процес узаконені кампанії закриття хатніх церков і ліквідації монастирів, вилучення дзвонів та церковних цінностей на користь фонду допомоги голодуючим, що тривали протягом 1921 - 1923 рр. Вони призвели до знищення значної кількості рухомих пам'яток культового призначення, руйнації архітектурних пам'яток.

3. У цілому 1920-ті рр. відзначалися складним післявоєнним процесом відродження, появи та становлення державних пам'яткоохоронних організацій, формуванням відносно сприятливих умов для реалізації громадських ініціатив у межах Харківщини, апробацією форм і методів їхньої роботи. Протягом цього етапу широко розгортається пам'яткоохоронна справа, масово виникають відповідні осередки - музеї, комісії, комітети, товариства тощо.

4. Пам'яткоохоронний процес на Харківщині проходив суперечливо. У цілому, об'єктивними причинами, які завадили пам'яткоохоронцям Харківщини повністю зреалізувати свої завдання, можна вважати: політичну та економічну нестабільність держави; відсутність належного матеріального забезпечення; недостатній рівень національної свідомості частини населення та чиновників; брак кваліфікованих кадрів та фахівців; організаційну роз'єднаність, яка призводила до непотрібного дублювання функцій різних державних органів й одночасно неузгодженості дій (УКОПК і Крайові інспектури); низький рівень обміну досвідом у межах системи пам'яткоохоронних інституцій; відсутність єдиного пам'яткоохоронного органу державного рівня, що на практиці гальмувало вироблення та здійснення обґрунтованої державної політики в цій сфері.

5. Згортання пам'яткоохоронного руху було обумовлене переважно суспільно-політичними та ідеологічними чинниками: відмовою від політики українізації, введенням ідеологічного диктату та репресій наукової інтелігенції.

6. Порівняльний аналіз тогочасного та сучасного стану пам'яткоохоронної роботи на Харківщині вказують на наявність спільних проблем, які необхідно вирішувати, враховуючи позитивний досвід пам'яткознавців, набутий протягом 1920 - червня 1941 рр. Цей історичний досвід слід не тільки пам'ятати та вивчати, а й практично впроваджувати, залучаючи молоде покоління пам'яткознавців.

Основні результати дисертації викладені в таких публікаціях

1. Чернікова І.В. Пошукова та пам'яткоохоронна діяльність музейних установ Харківщини у 20-х - на початку 30-х рр. ХХ ст. // Зб. наук. пр. ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. Серія: Історія та географія. - Харків: Майдан, 2005. - Вип. 19 - 20. - С. 206 - 214.

2. Чернікова І.В. Заснування та діяльність інституту крайових інспекторів з охорони пам'яток матеріальної культури на Харківщині (1926 - 1932 рр.) // Зб. наук. пр. ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. Серія: Історія та географія. - Харків: Майдан, 2006. - Вип. 21 - 22. - С. 55 - 57.

3. Чернікова І.В. Вивчення та збереження пам'яток козацької доби на Харківщині у 20 - 30-х роках ХХ ст. // Праці центру пам'яткознавства / Центр пам'яткознавства НАН України та УТОПІК. - К., 2006. - Вип. 10. - С. 93 - 99.

4. Чернікова І.В. Вовчанський повітовий комітет охорони пам'яток мистецтва, старовини й природи: внесок у пам'яткоохоронний рух Харківщини 20-х років ХХ ст. // Вісник Харківської державної академії культури: Зб. наук. пр. - Харків: ХДАК, 2007. - Вип. 19. - С. 45 - 54.

5. Чернікова І.В. Проблеми охорони пам'яток історії та культури на Харківщині у 20 - 30-х рр. ХХ ст. // Вісник Харківської державної академії культури: Зб. наук. пр. - Харків: ХДАК, 2007. - Вип. 20. - С. 25 - 33.

6. Чернікова І.В. Репресії серед пам'яткоохоронців Харківщини у 30-х рр. ХХ ст. // Вісник Харківської державної академії культури: Зб. наук. пр. - Харків: ХДАК, 2007. - Вип. 21. - С. 13 - 23.

7. Чернікова І.В. Роль Ізюмського окружного музею в охороні, вивченні та популяризації пам'яток історії та культури на Харківщині в 20-х роках ХХ ст. // Праці центру пам'яткознавства / Центр пам'яткознавства НАН України та УТОПІК. - К., 2007. - Вип. 11. - C. 132 - 147.

8. Чернікова І.В. Охорона пам'яток історії та культури на Харківщині (1921 - 1941 рр.) // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (23 - 24 березня) / Центр пам'яткознавства НАН України та УТОПІК. - Київ: ХІК, Часи козацькі, 2005. - Вип. 14. - С. 285 - 287.

9. Чернікова І.В. Харківський музей українського мистецтва - центр вивчення та збереження регіональних пам'яток історії та культури в 20-х роках ХХ ст. // Матеріали ХІ Міжнародних Могилянських читань: Доля музейних зібрань. Від церковно-археологічного музею до національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника (7 - 8 грудня 2006 р.). - Кн. 2. - Київ: Фенікс, 2007. - С. 352 - 359.

10. Чернікова І.В. Співробітництво громадськості з пам'яткоохоронцями Харківщини у 20 - на початку 30-х рр. ХХ ст. // Каразінські читання: Матеріали міжнародної наукової конференції молодих учених (20 квітня) / ХНУ ім. В.Н. Каразіна. - Харків, 2007. - С. 327 - 328.

11. Чернікова І.В. З історії діяльності Харківського губернського комітету охорони пам'яток мистецтва й старовини (1920 - 1921 рр.) // Харківський регіон: пошук стратегії оптимального розвитку: Матеріали наук.-практ. конф. (19 жовтня) / Харк. держ. наук. б-ка ім. В.Г. Короленка. - Харків, 2005. - С. 172 - 178.

12. Чернікова І.В. Роль С.А. Таранушенка у вивченні, охороні та збереженні пам'яток історії та культури Сумщини у 20-х рр. ХХ ст. // Матеріали шостої Сумської наукової історико-краєзнавчої конференції (24 - 25 листопада). - Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2005. - С. 251 - 257.

13. Чернікова І.В. Пам'яткоохоронна справа на Харківщині в 20 - 30-х рр. ХХ ст. (система методів дослідження) // Методологія сучасних наукових досліджень: Матеріали науково-практичної конференції молодих учених (січень). - Харків: ХНПУ, 2006. - С. 92 - 93.

14. Чернікова І.В. Пам'яткоохоронна діяльність музею Слобідської України ім. Г.С. Сковороди (І пол. 20-х років ХХ ст.) // Дванадцяті Сумцовські читання: Матеріали наукової конференції, присвяченої 15 річниці незалежності України (14 квітня) / Харківський історичний музей. - Харків, 2006. - С. 85 - 87.

15. Чернікова І.В. Етапи становлення, розвитку та занепаду пам'яткоохоронного руху на Харківщині у 1920 - 1941 рр. // Тринадцяті Сумцовські читання: Матеріали наукової конференції “Сучасний музейний заклад: проблеми вивчення, збереження та популяризації національної історико-культурної спадщини” (18 квітня) / Харківський історичний музей. - Харків, 2007. - С. 50 - 51.

16. Чернікова І.В. Діяльність архітектурно-монументальної секції Харківського Губернського комітету охорони пам'яток мистецтва й старовини (1920 - 1921 рр.) // Сіверщина в контексті історії України: Матеріали шостої науково-практичної конференції (17 - 18 травня). - Суми: Видавничий будинок “Еллада”, 2007. - С. 171 - 175.

Размещено на Allbest.ru