Становлення та функціонування номенклатури радянської системи освіти в Україні 20–30-х рр. ХХ ст.

У підрозділі 4.2. „Професійний рівень і службові функції „скрипниківського оточення” висвітлюється особовий склад, соціальне походження, політичний стаж роботи його заступників, радників, високопосадовців ключових підрозділів Наркомосу. Усі заступники наркома освіти, крім Є.Ф. Гірчака та П.Г. Канцелярського, належали свого часу до небільшовицької партії, будучи українськими есерами, соціал-демократами. Вони переймалися конкретними напрямками роботи, виконуючи накази наркома та ідеологічні настанови політбюро ЦК КП(б)У, яке їх і призначило. Так, Є. Гірчак, з яким Скрипник „викрив” Шумського і М.С. Волобуєва, фактично очолив фронт боротьби з національними ухилами в галузі культури, мистецтва, літератури, науки, друкуючи низку статей і брошур войовничого характеру. Плинність кадрового корпусу заступників наркома освіти, крім номенклатурних переміщень, свідчила про намагання політичного керівництва обмежити реформаторські тенденції Наркомосу, а також абсолютно підпорядкувати його управлінський апарат. Основним методом опанування ним стали кадрові чистки та репресії, унаслідок яких у 1933 - 1934 рр. відбулася дивовижна ротація повного складу номенклатури Наркомосу УСРР. Чистки торкнулися партійних та радянських органів, за соціально-класовою і політичною ознаками, відтак їх жертвами стали представники колишніх опозиційних партій, яких було чимало в Наркомосі, а також галичан серед номенклатури культурно-освітніх установ. Нарком освіти Скрипник та його заступники і радники, починаючи з кінця 20-х рр., стримували уніфікаторські тенденції в царині освіти, але перша п'ятирічка сталінської модернізації стала поштовхом для згортання українізації та відвертої русифікації суспільного життя, відтак постала потреба в новому кадровому корпусі виконавців.

У підрозділі 4.3. „ Керівний стиль та номенклатурно-посадові функції наркома В.П. Затонського ” зосереджено увагу на повсякденних турботах радянського чиновника, його повноваженнях, на бюрократизмові вищої керівної ланки державного управління. Фахівці неоднозначно оцінюють постать Затонського. Одні вважають його жертвою режиму, інші - ідеологом і носієм, дехто - заручником тоталітарної системи. Номенклатура державних посад впливала на суспільно-політичну позицію держслужбовців, незважаючи на винятки, характерні для 1920-х рр. Він був чотириразовим наркомом, мав вищу освіту, вирізнявся досвідом роботи. Необхідно зазначити, що саме Затонський у 1919 р. заклав організаційні принципи радянської системи освіти, обґрунтував і поширив суперечливий принцип рівноправності мов. Плюралізм на „мовному фронті” не задовольняв українську інтелігенцію та боротьбистів, які в 1920 р. мали більшість в органах освіти, що привело до звільнення Затонського і призначення Гринька. Оформлення організаційних засад унітарної держави в 1922 - 1924 рр. збіглося з черговим кадровим призначенням Затонського, який узявся за узгодження основних принципів взаємин між освітніми системами УСРР та РСФРР, визнав російську мову загальнодержавною. Принцип рівноправності мов, запроваджений ним, виявився засобом розбудови союзної держави, уніфікації культурно-освітнього середовища на принципах інтернаціоналізму. У 30-х рр. стиль номенклатурної діяльності наркома Затонського був зумовлений сталінською модернізацією суспільних відносин, набуваючи ознак менторсько-наказного і репресивно-карального характеру, особливо під час хлібозаготівельної кампанії та упродовж 1933 - 1937 рр. Будучи прихильником унітарної держави та відповідно „загальнодержавного” статусу російської мови, він цілком влаштовував союзну номенклатуру, а авторитет більшовицького лідера надавав йому особливої ваги. Разом з тим, повноваження і статус Наркомосу УРСР другої половини 30-х рр., які значно скоротилися порівняно з попередніми роками, не залишали Затонському іншого вибору. Суттєво змінилася і політична ситуація в Україні. Затонський очолив боротьбу з „представниками контрреволюційного націоналізму”, усунув стовідсотково кадровий склад скрипниківського наркомосу, започаткував масову русифікацію школи та довершив уніфікацію системи освіти і культури.

У підрозділі 4.4. „Політико-ідеологічна кампанія хвилявизму в українському суспільстві” застосовано персоніфікований підхід з метою виявлення деструктивного впливу номенклатури Наркомосу на культурно-освітню галузь в Україні, а також досліджено еволюцію кадрового складу НКО УРСР, їхню номенклатурну роль і кар'єру. Термін „хвилявизм” пов'язаний з діяльністю заступника наркома освіти А. Хвилі, котрий виконував функції літературно-мистецького критика, теоретика національного питання, а насправді владного політцензора. За кількістю праць з історії й теорії національно-культурного розвитку в Україні 20 - 30-х рр., які мали виразну ідеологічну спрямованість, він значно переважав доробок Скрипника та Гірчака. Керуючи відділом преси ЦК КП(б)У наприкінці 20-х рр., Хвиля дотримувався відповідної політичної лінії, викриваючи „хвильовизм”, „волобуєвщину” та „шумськизм”. Номенклатурно Хвиля контролював діяльність Наркомосу УСРР, тому що протягом 1928 - 1933-х рр. керував культурно-пропагандистським та агітпропвідділом ЦК КП(б)У. Амбітний високопосадовець намагався заявити про себе, але фігура члена політбюро ЦК КП(б)У Скрипника не давала змоги йому „розперезатися” повною мірою. Для Хвилі українізація - засіб, а для Скрипника - мета. У 1933 р., коли його було призначено заступником наркома освіти Затонського, він став основним погромником Скрипника, особливо в питаннях правопису, примусової українізації.

„Хвилявизм” другої половини 30-х рр. став визначальною ознакою масового політичного терору проти освітян, уніфікації системи освіти та форсованої ідеологізації мистецького життя, позаяк у 1936 р. Хвилю було призначено начальником управління мистецтв при РНК УСРР. Заступниками Затонського були представники партійних і радянських органів, які не мали досвіду роботи в освітніх установах, не знали їхньої специфіки. Винятком був І.А. Хаїт, котрий мав вищу освіту, практику викладацької роботи, був ректором Одеського ІНО, але упродовж другої половини 30-х рр. перебував під впливом „хвилявизму”, руйнуючи педологію, фіксуючи „засміченість керівних кадрів”.

Тоталітарна система витворила відповідну номенклатуру, представниками якої були А. Хвиля та інші, виконуючи генеральну лінію партії, але система мала персоніфіковану опосередкованість, тобто роль і місце чиновника були дуже впливовими та вирішальними.

У висновках подано основні науково-теоретичні положення та результати дисертаційного дослідження, виокремлені у завданнях:

- зазначено, що радянська історіографія нагромадила низку концептуально однотипних праць про підготовку керівних партійно-господарських кадрів, висвітлюючи біографії відомих державних діячів та керівну роль партійних організацій, а зарубіжна історико-політологічна наука займалася вивченням радянської політичної системи, більшовицького терору, партійної номенклатури, зосереджуючись на лідерах українського „націонал-комунізму”. Сучасна історіографія історії 20 - 30-х рр. ХХ ст. з'ясовує наслідки тоталітарного режиму, демографічні наслідки репресій, біографії вищої та середньої ланки номенклатури партійно-радянських органів влади. Поняття й суспільно-політичне явище „номенклатура” ототожнюють із персоналіями вищої категорії управлінців;

- визначення „номенклатура”, яке з'явилося на початку 20-х рр., стосується адміністративно-функціональної системи державної влади, тобто переліку державних посад, а з іншого боку, повсякденної суспільно-політичної та оперативно-керівної діяльності управлінців. Номенклатура є функціональним і системним явищем, яке не можна ототожнювати з персоналіями, тому що його складовими були структурні підрозділи державних установ, їх функції, організаційні форми, а також особовий склад - персоналії;

- встановлено залежність загальної кількості номенклатури освітніх установ та її особового складу від структурних підрозділів Наркомосу та адміністративно-територіального поділу УСРР, від організаційної схеми системи освіти, її постійної модернізації та уніфікації. У центральному апараті Наркомосу України кількість працівників залишалася стабільною - від 225 до 257 осіб, в губернських відділах освіти 8 - 12, а в районних - удвічі менше, хоча загальна кількість номенклатури становила близько 5 тис. осіб. Її вплив на суспільство визначався не кількістю посадовців, а регулятивно-адміністративними функціями структурних підрозділів, їх місцем і роллю в повсякденному культурно-освітньому житті українського суспільства. Наркомос УРСР керував освітою, наукою, культурою, мистецтвом, національними процесами і духовними відносинами, формуючи відповідний тип суспільної свідомості;

- доведено органічний зв'язок повноважень республіканського статусу номенклатури з ознаками самодіяльного функціонування української системи освіти, яка повноцінно існувала протягом 20-х рр. і зазнала трансформації упродовж 1930 - 1933 рр., а згодом втратила самостійні регулятивні функції. Самодіяльність системи освіти, крім принципової позиції української номенклатури, була обґрунтована правовими актами - союзною конституцією та республіканським статусом самого наркомату;

- підкреслено, що соціальне й політичне походження номенклатури освітніх установ зумовлене особливостями соціально-професійної структури населення України, специфікою національно-демократичного руху 1917 - 1920 рр., функціонуванням елементів багатопартійності, відтак вищу керівну ланку представлено колишніми есерами, соціал-демократами, боротьбистами, бундівцями, укапістами, меншовиками. На початку 20-х рр. боротьбисти становили переважну більшість у центральному апараті НКО та місцевих відділах народної освіти, що призвело до формування української системи освіти, запровадження українізації. Вони перебували на ключових посадах до 1933 р., обстоюючи культурно-національні пріоритети України, унеможливлюючи уніфікаторські тенденції центру;

- наголошено, що українізація держапарату значно підняла відсоток етнічних українців в апараті управління, відтак вони становили дві третини від загальної кількості окружних інспекторів освіти. До номенклатури оперативно-керівного та обслуговуючого персоналу належало „старе чиновництво”, яке становило 30 % управлінців окружного рівня та дві третини спеціалістів різних галузей знань. Освітній рівень номенклатури залежав від її категорії: вища ланка мала вищу й середню освіту (службовців з вищою освітою було 39 %, а в науково-освітніх установах - 57,5 %). Управлінці окружного та районного рівня мали „нижчу” або „домашню” освіту, тобто були малописьменними. З огляду на це принцип пролетаризації студентів не дав позитивного результату, особливо серед номенклатури системи освіти, де переважали вихідці з родин службовців та інтелігенції;

- викладено тезу про те, що українські наркоми освіти Гринько, Шумський та Скрипник мали національно-освітні та культурницькі пріоритети в політичній діяльності і обстоювали номенклатурну самостійність Наркомосу. Нарком Гринько був реформатором і фундатором системи освіти, нарком Шумський намагався позбутися партійного впливу на державні структури, демократизувати внутрішньопартійне життя та поширити вплив українізації на суспільні відносини, Скрипник публічно заявив про можливість єдиної системи освіти, але протягом 1928 - 1929 рр. стримував уніфікаторські тенденції центральних органів влади. Для номенклатурної діяльності Скрипника, а також для його попередників, було характерним утвердження особистих амбіцій та збереження бодай формально державного суверенітету УСРР, тобто корпоративного принципу функціонування республіканської номенклатури;

- виділено п'ять періодів становлення й функціонування радянської системи освіти та відповідно і республіканського статусу номенклатури:

1) 1919 - 1922 рр. - виникнення та структурування функціональних підрозділів НКО УСРР, оформлення української самодіяльної системи освіти та її юридичне зміцнення;

2) 1922 - 1924 рр. - визначення конституційного статусу республіканської номенклатури освітніх установ, подолання спроби союзних відомств уніфікувати систему освіти під час союзного державотворення;

3) 1924 - 1927 рр. - збереження української радянської системи освіти, обстоювання республіканського статусу партійно-радянської номенклатури, виокремлення національно-культурних пріоритетів розвитку українського суспільства, намагання наркома Шумського розмежувати функції партійних і державних органів у галузі освіти;

4) 1928 - 1933 рр. - утвердження культу одноосібного лідера, реформування системи освіти й поступова її уніфікація (виокремлення втузів, підготовка спільних програм, підручників), захист корпоративних інтересів республіканської номенклатури в рамках Наркомосу;

5) 1933 - 1938 рр. - згортання українізації, фізична й адміністративно-функціональна ліквідація номенклатури НКО, районних та обласних відділів народної освіти, русифікація та уніфікація освітніх установ, насаджування авторитарно-тоталітарного методу управління, реорганізація Наркомосу, запровадження принципу сталінської модернізації державних установ, здійснення чисток за соціальними, національними, ідеологічними ознаками, боротьба з „українським націоналізмом”, посилення політичної цензури.

Історичний досвід функціонування соціально-політичного інституту номенклатури державних установ віддзеркалює недоліки монопартійної системи формування владних структур, ідеологізації їх суспільних повноважень, запровадження принципу соціально-класових ознак щодо кадрових призначень. Авторитарний стиль діяльності високопосадовців залежить від повноважень державних установ, від суспільно-політичних цінностей, від їхньої освіти й культури. Принципове значення для повноцінного функціонування системи управління має демократизація інституту кадрових призначень, політичне структурування суспільства, особиста й корпоративна відповідальність чиновників, їхня періодична звітність. Важливо вибудувати принципи та умови, які б збалансовували захист внутрішнього державного суверенітету та номенклатурні амбіції - індивідуальні та корпоративні.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

номенклатура освіта український

Монографії

1. Виговський М.Ю. Номенклатура системи освіти в УСРР 1920 - 1930 х років: соціальне походження, персональний склад та функції. - К.: „Генеза”, 2005. - 308с.

Рецензії: Рубльов О.С. Галузь в постатях і долях // Освіта. - 2006. - №24-25. - 14 - 21 червня. - С. 5.

Статті

2. „Щоденники” академіка Сергія Єфремова - джерело вивчення номенклатури культурно-освітніх установ України 1920-х. // Пам'ять століть. - 2003. - №6. - С. 81-91.

3. Петро Солодуб: маловідомий заступник наркома освіти УСРР // Історичний журнал. - № 4-5. - С. 71-77.

4. Ян Ряппо: реформація системи освіти України 1920-х років // Пам'ять століть. - 2004. - №2. - С. 79-90.

5. Соціально-професійний тип номенклатури освітніх установ у висвітленні статистично-довідкових видань УССР 1920-х років // Вісник академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2004. - Вип. 3. - С. 116-124.

6. Особливості становлення і функціонування губернських відділів народної освіти в УСРР (1920 - 1930 рр.) // Вісник Черкаського університету. - Вип. 61. - Черкаси, 2004. - С. 94-105.

7. Боротьбисти в освітніх установах УСРР 1920-х рр.: „совєтизація” номенклатури // Пам'ять століть. - 2004. - №6. - С. 40-43.

8. Партійно-радянська еліта в органах освіти УСРР початку ХХ ст. (огляд фондів ЦДАВО України) // Архіви України. - 2004. - № 4-6. - С. 185-190.

9. Гринько Г.Ф.: доля наркома-реформатора // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. - Серія 6. - Історичні науки. - Вип. 1. - К., 2004. - С. 241-250.

10. Кадровий склад та функції структурних підрозділів Наркомосу УСРР (1920 - 1930 рр.) // Пам'ять століть. - 2005. - №2. - С. 133-145.

11. Річицький Андрій: маловідомі сторінки історії політичної біографії // Вісник академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - Вип. 1. - К., 2005. - С. 144-150.

12. Національні пріоритети політичної діяльності Миколи Скрипника (історіографічний дискурс) // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Методологічний збірник наукових праць. - Вип. 13. - К.: Вид. Інституту історії України НАН України, 2005. - С. 160-170.

13. Другий і перший заступники наркома Скрипника: доля номенклатури // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. - Серія 6. - Історичні науки. - Вип. 2. - К., 2005. - С. 171-178.

14. Український есер Юрій Озерський: керівник Укрнауки Наркомосвіти УСРР // Сіверська старовина. - Чернігів, 2005. - №6. - С. 40-45.

15. Функціонування номенклатури освітніх установ УРСР 1920 - 30-х років (Історіографічний аналіз наукової літератури 90-х рр. ХХ - початку ХХІ ст.) // Історіографічні дослідження в Україні. - Вип. 16. - К.: Вид. Інституту історії України НАН України, 2005. - С. 409-421.

16. Соціально-професійний статус номенклатури науково-методичних установ Наркомосу УСРР (1929 - 1930 рр.) // Українознавство. - К., 2005. - Число 4. - С. 261-285.

17. Документи ЦДАВО України про керівний склад культурно-освітніх установ УСРР 1920-х рр. // Архіви України. - 2005. - №5-6. - С. 75-80.

18. Політичний феномен націонал-ухильництва О.Я. Шумського в українському соціалістичному вимірі в першій половині ХХ ст. // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. - К., 2006. - Т. 8. - С. 249-261.

19. Російська та зарубіжна історіографія проблем функціонування радянської номенклатури 1920 - 1930-х років // Історичні і політологічні дослідження. - Донецьк: Донецький національний університет, 2006. - №1/2 (27/28). - С. 4-12.

20. Формування номенклатури відділів народної освіти в умовах адміністративної реформи початку 1930-х років // Пам'ять століть. - 2006. - №1. - С. 28-34.

21. Організаційно-політична діяльність В.П. Затонського у 1932 - 1933 рр.: особливості повсякденного життя номенклатури // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - Вип. 2. - К., 2006. - С. 166-171.

22. Номенклатура освітніх установ УСРР в умовах сталінської модернізації суспільних відносин початку 30-х рр. ХХ ст. // Борисфен. - 2006. - №7. - С. 14-16.

23. Повсякденна діяльність номенклатури освітніх установ початку 30-х рр. XX ст. (за матеріалами протоколів засідань колегії Наркомосу УСРР, серпень 1931 - 1932 рр.) // Соборна Україна: історична ретроспектива: Збірник наукових статей. - Вип. 4. - Т. 1. - Черкаси: Черкаський національний університет, 2006. - С. 43 - 47.

Матеріали наукових конференцій

1. Теоретичні засади новітньої української історіографії дослідження номенклатури освітніх установ УРСР 20 - 30-х рр. ХХ ст. // Міжнародна науково-практична конференція „Професійна підготовка вчителів історії та суспільствознавства в умовах переходу загальноосвітньої школи на 12-ти річний термін навчання”, присвячена європейському року громадянської освіти (7-8 грудня 2005 р., Київ). - К., 2005.

2. Національно-державницькі пріоритети політичної діяльності Миколи Скрипника // Всеукраїнський науково-методологічний проект „Україна соборна”. - Третя міжнародна наукова конференція „Соборна Україна: історична ретроспектива” (9-10 грудня 2005 року, Черкаси). - Черкаси, 2005.

3. Участь партноменклатури в хлібозаготівлях 1932 - 1933 рр. в України // Шостий Всеукраїнський симпозіум з проблем аграрної історії з нагоди 100-ї річниці початку Столипінської аграрної реформи в Україні (16 - 17 березня 2006 року, Черкаси). - Черкаси, 2006.

4. Національні пріоритети М. Скрипника в 20-х рр. ХХ ст. // Всеукраїнська наукова конференція „Українська державність: Генеза, історичний розвиток, традиція” (23-24 березня 2006 р., Житомир). - Житомир, 2006.

5. Номенклатура культурно-освітніх установ в УСРР 1921 - 1929 рр. // Науково-практична конференція „Нова економічна політика: минуле і сучасність” (28 березня 2006 р., Київ). - К., 2006.

6. „Хвилявизм”: соратники наркома освіти В.П. Затонського // ІІІ Міжнародний науковий Конгрес українських істориків „Українська історична наука на шляху творчого поступу” (17-19 травня 2006 р., Луцьк). - Луцьк, 2006.

Размещено на Allbest.ru