Тайвань та політика Великобританії на далекому сході в 20-90-х роках ХІХ століття

Таким чином, на початку 60-х років ХІХ століття британським торгівельним колам вдалося, врешті решт, закріпитися на Тайвані.

У четвертому розділі "Політика Великобританії на Тайвані в 60 - 90-х роках ХІХ століття.” - розглядається особливості політики Великобританії на Тайвані протягом зазначеного періоду. Розділ складається с трьох підрозділів: 1) „Камфорні” війни на Тайвані в 60-х роках ХІХ століття; 2) Англійська економічна експансія на Тайвань у 70-80-х роках ХІХ століття; 3) Еволюція британської політики відносно Тайваню в 90-х роках ХІХ століття.

Великобританії, першою з західних країн, вдалося організувати на Формозі консульську службу. Англійським консулом став Р. Свінхоу. Він та його наступники послідовно проводили політику, спрямовану на те, щоб поставити під контроль найважливіши галузі тайванської економіки: вирощування чаю, цукру, видобуток вугілля, нафти, виробництво та продаж камфори. Саме ці галузі планувалося переорієнтувати на забезпечення потреб світового ринку. У авангарді англійської економічної експансії знов виступили британські фірми. Так, “Джардін, Маттісон та компанія”, через свої посередників намагалася поставити під свій контроль видобуток та продаж тайванської камфори.

Проте на заваді англійців стояла пекінська влада, яка чинила супротив будь-яким спробам порушити її монополію на виробництво та продаж тайванських товарів. Це змушувало британців шукати засоби укріплення своїх позицій на Тайвані. Користуючись досвідом організації контрабандних трас опіумної торгівлі в тих місцях, де влада маньчжурів була ослабленою, британські комерсанти застосували подібний сценарій для організації виробництва та продажу камфори в обхід китайської монополії. Ставка була зроблена на багаті на цей продукт східні та південні регіони Формози. Тут, китайській владі, незважаючи на всі зусилля, так і не вдалося навести лад та замирити місцеві племена аборигенів.

Починаючи з 60-х років ХІХ століття англійці активізували наступ на багаті на камфору регіони. Приводом для втручання став інцидент з американським судном “Ровер” у березні 1867 року, екіпаж якого було вбито туземцями. У відповідь, англійські та американські представники організували кілько карних експедицій, але всі вони не завершилися успіхом. Врешті-решт, американському консулу У. Лежандру вдалося заключити договір з Токе-током, вождем місцевих племен. Згідно з угодою, іноземним матросам, змушеним висадитися на цей негостинний берег, гарантувалася безпека. Важливим є той факт, що свідком закладення договору виступив англієць Пікерінг, представник компанії “Джардін та Маттісон”.

Протягом наступних років англійці неодноразово організовували розвідувальні експедиції на східне та південне узбережжя Тайваню. Найбільш успішною була експедиція Дж. Хорна у 1868 році. Йому не тільки вдалося добратися до місця призначення, але й організувати виробництво камфори, яка контрабандним шляхом вивозилася з Тайваню.

Та справжнього успіху англійцям вдалося добитися у інших регіонах Формози. 1 грудня 1868 року під загрозою англійських кораблів, китайська влада була змушена підписати договір, згідно з яким ліквідувалася монополія на виробництво та продаж камфори. Результатом став перехід економіки Тайваню під контроль британського торгівельного капіталу. Вже на початку 80-х років ХІХ століття англійцям вдалося зосередити у своїх руках дві третини тайванської торгівлі.

Таким чином, усвідомлюючи важливість Тайваню, британські правлячи кола стримували будь-які намагання західних держав та Японії захопити острів та посилити свої позиції на Далекому Сході.

Проте вже на початку 90-х років ХІХ століття, Великобританія, занепокоєна посиленням в регіоні своїх головних конкурентів - Росії, Германії та Франції, була змушена переглянути принципи своєї далекосхідної політики. Уайтхолл пішов на зближення з Японією, та надалі був готовий йти на серйозні поступки ”країні ранішнього сонця”. В умовах нового розкладу сил у далекосхідному регіоні, змінювалася і політика британських правлячих кіл відносно до Тайваню. Він став „розмінною монетою” у великій грі Великобританії на Далекому Сході. Заради підтримки свого політичного курсу в Токіо, Лондон відмовився від претензій на Формозу та дозволив японцям захопити її у 1895 році.

У висновках підведені підсумки дисертаційного дослідження.

Формування британської політики щодо Тайваню проходило в умовах постійного загострення міжнародної боротьби за сфери впливу та ринки збуту. Процес формування світових колоніальних імперій призвів до виникнення ситуації масштабного протистояння великих держав, яке виражалося в різноманітних комбінаціях регіонального суперництва. Зміни світового значення: спочатку занепад колоніальних імперій Португалії, Іспанії, та Голландії, а пізніше, зміцнення Франції, Росії, США та Німеччини, значною мірою визначали характер міжнародної ситуації навколо Тайваню й, відповідно, вплинули на еволюцію політики Великобританії.

На це нашаровувалися й проблеми, пов'язані з відсутністю в правлячих та комерційних колах Великобританії чіткої та постійної визначеності щодо пріоритетів зовнішньої політики, яка значним чином залежала від існуючої кон'юнктури регіональної та глобальної політичної ситуації. Це становище виникло не випадково, бо в розширенні горизонтів британської колоніальної імперії традиційно велику роль відігравав саме приватні підприємці, діяльність яких було складно прогнозувати і майже неможливо контролювати.

Незважаючи на усвідомлення стратегічного значення Тайваню для британської торгівлі, до кінця XVIII століття політика Великобританії не мала цілеспрямованого характеру. Ситуація змінилась лише на початку 20-х років ХІХ століття. В цей час Великобританія, в який відбулася „промислова революція”, мала переосмислити свою зовнішню політику. Якісні зміни в структурі економіки призвели до різкого збільшення обсягів виробництва промислової продукції, яку не могли засвоїти ані британський, ані європейський ринки. Вже на початку ХІХ століття Великобританія зіткнулася з циклічними кризами перевиробництва. Одним зі шляхів вирішення цієї проблеми стало розширення ринків збуту, що підвищило значення густо населених країн Сходу. Так Тайвань знову опинився в центрі уваги британських правлячих та комерційних кіл. Завдяки вигідному географічному розташуванню, острів розглядався як плацдарм для подальшого проникнення до Китаю та інших країн Далекосхідного регіону.

Протягом 20-50-х ХІХ століття англійські комерційні кола почали боротьбу за „відкриття” Тайваню для англійської торгівлі. На початку 20-х років ХІХ століття кораблі, які належали приватним англійських компаніям, здійснювали глибокі торгівельні розвідки вздовж східного узбережжя Китаю та на Тайвань. Завдяки цьому, на початку 30-х років ХІХ століття тут було створено контрабандну трасу, на якій Тайвань виконував функцію опорної бази.

Ці події розвивалися одночасно з реформуванням всієї британської торгівлі на Сході. На початку ХІХ століття питання про продовження монопольних прав англійської Ост-Індської компанії стало одним з найактуальніших. Незважаючи на активний спротив старої торгівельної аристократії, крок за кроком утверджувалися принципи „фрітреда”: у 1813 році приватні фірми отримали право торгувати в Індії, а в 1833 році компанія втратила монопольні права на торгівлю з Китаєм.

Відлунням цієї боротьби стала зміна ставлення британських підприємців до Тайваню. Саме протидіючи Ост-Індської компанії, приватні комерсанти створювали торгівельні траси на східному узбережжі Китаю, де вплив її майже не відчувався. У 1832 році компанія навіть спробувала їх ліквідувати, організувавши експедицію на ці території. Але вже через рік її монопольні права на торгівлю з Китаєм було ліквідовано, і естафета у освоєнні Тайваню, знову повернулася до приватних комерсантів.

Позбувшись конкурента, вони почали активно включатися у суспільно-політичне життя Великобританії, намагаючись реалізувати власний сценарій “відкриття” “Піднебесної”. Серед іншого, вони вимагали реалізації ідеї захоплення Тайваню, що напередодні першої „опіумної” розглядалося Уайтхоллом, як одне з найважливіших завдань англійської політики в Китаї. Проте плани британського уряду відносно Формози не були реалізовані. Зіткнувшись з гострою критикою з боку „антиопіумної” опозиції, Уайтхолл був змушений заявити про свою непричетність до торгівлі опіумом на східному узбережжі Китаю та дистанціюватися від проекту захоплення Тайваню. Але вже в 50-х роках ХІХ століття, намагаючись переглянути умови Нанкінського договору (1842 р.), Лондон знову включив Формозу до списку своїх зазіхань. Проте зіткнувшись з протидією з боку США, Великобританії, на цей раз остаточно, прийшлося відмовитися від плану захоплення Тайваню та піти на компроміс зі своїми американськими конкурентами. Згідно з рішеннями нового договору з Китаєм (1858 р.), Великобританія, США а також Франція та Росія отримували право на проведення торгівлі у тайванських портах Тайвань-фу та Даньшуй. Таким чином, британським правлячим колам вдалося у 50-х роках XIX ст. добитися „відкриття” острову для англійської торгівлі.

Боротьба за Тайвань продовжувалася і протягом 60-70-х років ХІХ століття. Незважаючи на всі перешкоди, англійцям вдалося добитися встановлення свого контролю над найважливішими галузями тайванського господарства, серед яких найбільш визначними були: видобуток вугілля, нафти, деревини, виробництва чаю, камфори та цукру. Та необхідно визнати, що економічне освоєння Тайваню не виступало головним пріоритетом в британській політиці на Далекому Сході. Незважаючи на економічну значущість Тайваню, англійцям довелося від нього відмовитися. На початку 90-х років ХІХ століття у зв'язку з активізацією далекосхідної політики Росії, Німеччини та Франції, Уайтхолл був вимушений іти на зближення з Японією. Заради реалізації цього завдання англійці відмовились від своїх претензій на Тайвань, що дозволило Японії захопити острів у 1895 році. У свою чергу, британці отримали міцного союзника для боротьбі зі своїми конкурентами.

Таким чином, політика Великобританії відносно Тайваню в 20 - 90-х роках XIX ст. не залишалася незмінною і не була частиною постійно діючої стратегії. На відміну від Індії або, наприклад Єгипту, які виступали в цей час приоритетними об'єктами зовнішньої політики Великобританії, Тайвань залишився на периферії британських інтересів. Уайтхоллу неодноразово доводилося змінювати свій курс, то відмовляючись, то знову повертаючись до ідеї захоплення цієї території. Нарешті острів останній раз послугував інтересам Лондону, виконавши роль „розмінної монети” у стосунках з Японією. Такі повороти були зумовлені необхідністю вирішення більш важливих, з точки зору британських правлячих кіл, завдань, ураховуючи не стільки позиції Великобританії на Далекому Сході, скільки особливості міжнародної ситуації в цілому. Однак, відмовившись від політичного контролю над Тайванем, Лондон намагався захистити комерційні інтереси своїх громадян від зазіхань своїх традиційних суперників.

У подальшому роль Тайваню залишилася багато в чому традиційною. Як колись в часи середньовіччя острів слугував сховищем для останніх представників династії Мін (які рятувалися від маньчжурів), так і пізніше, у 1949 році, він дав притулок правителям Китаю, які рятувалися від комуністів. По прикладу свого давнього пращура Коксінги, „тайванські біженці” вдалися до пошуків сильного союзника, що використали США, зацікавлені у стримуванні поширення радянського впливу. І хоча визначення наслідків подібного кроку заслуговує окремого дослідження, все ж таки є очевидним, що Тайвань залишається не стільки метою, скільки засобом реалізації політики „сторонньої сили”, роль якої втратила Великобританія і отримали США.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Наукові статті

1. Английская торговля опиумом в Китае в первой половине ХІХ века и остров Тайвань // Історія української науки на межі тисячоліть. - Випуск 17. - К., 2004. - С. 124 - 134.

2. Британские исследования восточного побережья Китая в 20-30-х годах ХІХ века и остров Тайвань // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - № 14 (94). - Луганськ, 2005. - С. 103 - 111.

3. Британское проникновение в экономику Тайваня в 60-70-х годах ХІХ века: причины и последствия // Історичні записки. Збірник наукових праць. - Випуск 7. Луганськ, 2005. - С. 148 - 153.

4. Политика Ост-Индской компании в отношении Тайваня в 30 - х годах ХІХ века // Історичні записки. Збірник наукових праць. - Випуск 9. - Луганськ, 2006. - С.147 - 151.

Матеріали конференцій

5. Тайвань в англо-японських відносинах в останній третині XIX століття // Всесвітня історія та актуальні проблеми міжнародних відносин. Статті і матеріали. - Луганськ: Альма-матер, 2006. - С. 92 - 111.

Размещено на Allbest.ru