Формування системи багатостороннього співробітництва країн – членів Вишеградської четвірки (1991–2004 рр.)

«Вишеград» виявився досить ефективною формою регіонального співробітництва постсоціалістичних країн, яке серйозно допомогло їм в інтеграції до ЄС і НАТО та продовжує діяти як координуючий механізм і після вступу цих держав до Євросоюзу. Попри це, зараз Вишеградська група виконує також функцію своєрідного форпосту в реалізації нової східної політики ЄС у цілому, в тому числі щодо України.

Україна фактично уже заклала основи нового формату стосунків з «Вишеградом». Показово, що прем'єр-міністри України навіть двічі - в 2003 та 2005 роках брали участь в самітах голів урядів країн Вишеградської четвірки. Проте українська сторона в розвитку стосунків з Вишеградом, на наш погляд, і зараз допускається декількох системних хиб, а саме:

- Вишеградській групі пропонуються передусім економічні проекти співробітництва з Україною, ігноруючи те, що «Вишеград» по суті є політичним міжнародним регіональним об'єднанням;

- виношуються нереальні плани і навіть проголошувалися заяви щодо можливості вступу України до «Вишеграду», незважаючи на те, що країни Вишеградської групи чітко декларували неможливість розширення складу регіонального об'єднання за рахунок прийому нових учасників.

Такі зовнішньополітичні помилки породжені, з-поміж іншого, і недостатнім рівнем вивчення в Україні історії Вишеграду, принципів і механізмів функціонування цього регіонального міжнародного політичного об'єднання центральноєвропейських держав, не повним висвітленням і розумінням його місця і ролі в сучасній системі регіональних і континентальних міжнародних відносин.

У висновках дисертації підведено підсумки дослідження та сформульовані положення, які виносяться на захист:

Трансформаційний процес в країнах Вишеградського блоку відбувався паралельно з підготовкою до вступу в Європейський Союз. Інтеграційний блок не перетворився на економічний центр, а залишився насамперед політичним міжнародним регіональним об'єднанням. Проникнення транснаціональних корпорацій до країн Центральної Європи посилило взаємозв'язок між регіоналізацією та глобалізацією господарства.

На етапі виникнення вишеградського співробітництва мотиви країн-засновниць мали системний характер. Передусім треба було спільними зусиллями мінімізувати зовнішній вплив СРСР, який знаходився в стадії занепаду, зробити безпечнішою регіональну ситуацію в контексті розпаду Югославії. Крім того, слід було створити своєрідний «підготовчий клас», в якому, наполегливо співпрацюючи між собою, країни Центральної Європи могли не «штовхатись ліктями» на шляху до ЄС, а мати справді партнерські стосунки.

Країни Вишеградського блоку в стратегічному сенсі були об'єднані спільними потребами, інтересами та метою. Вони насамперед були зацікавлені у проведенні активної зовнішньої політики, спрямованої на забезпечення умов для трансформації внутрішнього становища та зміцнення свого міжнародного середовища.

Зрештою, основними чинниками, які обумовили розвиток Вишеградського блоку стали наступні фактори: історичний (спільний спадок Австро-Угорської монархії, потреби консолідації заради відродження центральноєвропейської тотожності), політичний (повернення в об'єднану Європу, забезпечення гарантій незворотності позитивних зрушень та реформ, зміцнення миру, безпеки і стабільності, розбудови стабільного громадянського суспільства та консолідованої демократії), економічний (формування нових ринкових засад конкурентної спроможності регіону в умовах європейської інтеграції та розгортання процесу глобалізації), соціокультурні чинники (відродження центральноєвропейської ідентичності як основи конкурентної спроможності центральноєвропейського регіону в об'єднаній Європі).

Впродовж 1991-2004 років слід виділити два принципово відмінні етапи розвитку вишеградського співробітництва. Перший - становлення і розвиток основ системи співробітництва країн-членів Вишеградської групи з ініціативи глав держав (1991-1997 роки). Його умовно можна ще йменувати «президентським», так як Вишеград було засновано 15 лютого 1991 року на основі декларації, підписаної президентами Польщі, Угорщини і Чехословаччини в угорському місті Вишеград (звідси й походить назва міжнародного регіонального об'єднання).

Другий етап розвитку вишеградського співробітництва - консолідаційний (1998-2004 рр.). Суттю співробітництва вишеградських країн у ці роки було вирішення основного або і спільного національно-державного інтересу членів регіонального об'єднання на міжнародній арені - солідарне забезпечення вступу РП, СР, УР і ЧР до НАТО і ЄС. Це був якісно вищий рівень регіонального інтеграційного співробітництва на основі взаємодії максимально широкого кола державних структур і представників громадського сектору вишеградської четвірки. Координуюча роль у системі багатосторонньої співпраці з другої половини 1990-х років поступово переходить на центральні органи виконавчої влади країн-членів «Вишеграду».

Основними напрямами співпраці України і «Вишеграду» може бути наступне: координація зовнішньополітичної діяльності України з Вишеградською четвіркою на багатосторонній основі; забезпечення солідарної підтримки країн «Вишеграду» європейським інтеграційним і євроатлантичним планам України; передача країнами «Вишеграду» досвіду їх європейської інтеграції Україні; розширення програм Вишеградського фонду і на Україну; формування багаторівневого механізму співробітництва України і «Вишеграду», який включатиме і участь українських представників в засіданнях різних вишеградських структур і комісій хоча б в якості спостерігачів.

Перспективно виглядає налагодження тіснішої взаємодії української дипломатії з дипломатією країн Вишеградської групи в міжнародних організаціях, причому не лише ЄС, а й ОБСЄ, Раді Європі, Організації Чорноморського економічного співробітництва, Балтійсько-чорноморсько-каспійській вісі. Зрештою, від ступеня ефективності такої співпраці значною мірою залежить самоідентифікація об'єднаної Європи в умовах розгортання процесу глобалізації.

Размещено на Allbest.ru