Великобританія та проблема будівництва Суецького каналу

Отримання Ф. де Лессепсом у листопаді 1854 р. концесії на будівництво морського судноплавного каналу через Суецький перешийок відкрило перший етап розвитку "суецької проблеми". На цьому етапі стійка опозиція проекту Лессепса з боку Уайтхолла ще знаходила підтримку представників ділового світу, оскільки останні не були достатньою мірою поінформовані про перспективи підприємства.

Зміна ситуації почалася в середині 1856 р. внаслідок діяльності Міжнародної комісії інженерів по обговоренню проекту каналу. Позитивний висновок найавторитетніших європейських спеціалістів на користь підприємства, яке, з одного боку, мусило б забезпечити прибуткове вкладення капіталу, а з іншого ? сприяти значному поширенню обсягу експортно-імпортних операцій із країнами Сходу, поступово викликав інтерес широких кіл британських підприємців.

Кульмінацією дискусії в британському суспільстві з "суецької проблеми" слід вважати період з квітня 1857 р. по червень 1858 р. Широка публікація в британській пресі результатів роботи Міжнародної комісії, а також рекламно-пропагандистське турне Великобританією, здійснені Ф. де Лессепсом, призвели до розходження думок в британському істеблішменті. На користь підприємства, яке, з одного боку, спричинило би революцію в світових транспортних зв'язках, а з іншого, завдало би удару по східним інтересам Великобританії (через заснування іноземного анклаву на Суецькому перешийку), висловились керівники провідних торгівельних палат Великобританії, керівництво Ост-Індської компанії, "Пенінсулар енд Орієнтал", інших судноплавних, текстильних та страхових компаній.

Розходження думок із "суецької проблеми" було добре проілюстровано боротьбою в британському парламенті. Депутати від провідних портових міст Великобританії вимагали офіційної згоди уряду на реалізацію проекту Лессепса, трактуючи його як корисний британським національним інтересам на Сході. Іншу думку щодо національних інтересів мали члени ліберального уряду ? прем'єр-міністр лорд Пальмерстон і голова Форін оффісу лорд Кларендон. Керуючись стратегічними міркуваннями, що склалися ще в період наполеонівських воєн, вони вважали за необхідне будь-якою ціною уникнути загрози французької окупації Єгипту. Спираючись на свій солідний авторитет у країні, Пальмерстон інспірував у британській пресі, зокрема в підконтрольних йому "Морнінг пост" та "Едінбург ревю", чимало статей, що викривали справжні цілі "прожектерів каналу", що впливало на суспільну думку Сполученого королівства.

У лютому 1858 р. кабінет Пальмерстона було відправлено у відставку, через що його вплив на британський істеблішмент дещо послабшав. Це дозволило прибічникам проекту Ф. де Лессепса поставити питання каналу на голосування в парламенті. Запеклі дебати, що передували резолюції, виявили, що на користь каналу виступили не тільки його традиційні прибічники (депутати великих промислових і портових міст, лідери радикальної опозиції Р.Кобден і Д.Брайт), але й досить впливові колеги Пальмерстона по партії У.Гладстон та Дж.Рассел. Але незважаючи на це, перемогла офіційна точка зору.

Відхилення резолюції мало значні наслідки для британських комунікацій зі Сходом. Несанкціоноване утворення Ф. де Лессепсом Всесвітньої компанії та початок будівництва каналу у квітні 1859 р. поклало край можливій участі Великобританії в проекті. Британські правлячі кола знову отримали єдність стосовно "французької спекуляції" в Єгипті, розглядаючи проект каналу як прикриття для майбутньої колонізації цієї країни Францією та докладаючи усіляких зусиль для його ліквідації.

Однак, зміна співвідношення сил у Європі та на Близькому Сході змусила Великобританію відмовитися від відкритої опозиції проекту Лессепса і вдатися до таємної дипломатичної війни, використовуючи своє домінуюче положення в Константинополі.

Усі спроби Франції досягти компромісного вирішення проблеми, зроблені протягом 1860-1865 рр., не знайшли розуміння в Лондоні. Вважаючи проект нездійсненним, британські політики завуальовано намагалися спричинити його крах. Ситуацію не змінили навіть застереження у зворотному "людей на місцях": британського посла в Константинополі Г. Булвера та генерального консула в Каїрі Р. Колквіхауна. Представники британського істеблішменту відкидали саму ідею компромісного вирішення "суецької проблеми", розглядаючи власну згоду на будівництво каналу, як велику поразку, спроможну завдати шкоди їх престижу на Сході.

Безкомпромісна позиція Уайтхоллу зрештою практично позбавила його контролю за перебігом подій. Кампанія, інспірована британським урядом проти статей концесії каналу, що приховували загрозу французької колонізації Єгипту, призвела до втручання в березні 1864 р. у справу Наполеона III. Це зробило подальший опір проекту Лессепса рівнозначним гучному скандалу з Францією, що, в свою чергу, призвело б до втрати авторитету кабінету Пальмерстона.

З цього часу британський уряд був здатний лише затримувати остаточне вирішення питання. Разом з тим, наближення відкриття каналу не призвело, як того можна було очікувати, до адекватних підготовчих дій Уайтхоллу. Офіційно погодившись у березні 1865 р. на завершення проекту Лессепса, британський уряд зберігав повну байдужість стосовно долі майбутнього водного шляху.

Таким чином, відкриття Суецького каналу в листопаді 1869 р. можна вважати свідченням серйозної поразки Великобританії в боротьбі за домінування на Близькому та Середньому Сході. Безумовно, британський уряд досяг важливої, на його думку мети ? запобіг перетворенню Єгипту, як найважливішої ланки на шляху до Індії, у французьку колонію. Разом з тим, на Даунінг-стріт не змогли вчасно роздивитись у проекті появи транспортної артерії світового значення. Така "короткозорість", на наш погляд, обумовлена системою політичних поглядів, що були властиві представникам так званої "старої школи" британських политиків лордам Пальмерстону, Дербі, Расселу, Кларендону. Ці сучасники наполеонівських воєн були схильні трактувати приватний проект Лессепса насамперед як спробу Франції отримати реванш за поразку єгипетської експедиції Бонапарта. Тому єдиним вірним способом дій у цій ситуації вони вважали дотримання принципів традиційної "єгипетської політики", в якій головний наголос робився на британський вплив в Константинополі. Відсутність гнучкості, статичність цієї політики позбавила британський уряд можливості адекватно реагувати на зміну дипломатичних обставин навколо проекту каналу, наслідком чого був інтелектуальний глухий кут та офіційна відмова Великобританії від визнання першорядності "суецької проблеми".

У той же час помилковість такої політики не дозволила "володарці морів" прийняти своєчасну участь у виробці правового статусу однієї з найважливіших морських комунікацій. Відсутність механізму довгострокового планування зовнішньополітичних дій не дозволила британським правлячим колам не тільки ефективно перешкодити реалізації підприємства Лессепса, але й не дала можливості забезпечити право вирішального голосу у створеній Всесвітній компанії Суецького каналу. Навіть купівля у 1875 р. пакета акцій хедіва Ісмаїла, що була блискуче організована Б.Дізраелі з метою покращити становище, здійснилася не завдяки, а всупереч діям інших членів британського кабінету. Остаточно відновити свої позиції в цьому регіоні Великобританія змогла лише після окупації Єгипту в 1882 р.

Список праць, опублікованих за темою дисертаційного дослідження

Наукові статті

1. Борьба в правящих кругах Великобритании по вопросу о необходимости строительства Суэцкого канала (1854-1859) // Всник Луганського державного педагогчного унверситету мен Тараса Шевченка. Iсторичн науки. Педагогчн науки. Луганськ, 1999. №9(19). С.35-43.

2. Поиск новых путей на Восток и политика британского правительства в первой половине XIX века // Всник Луганського державного педагогчного унверситету мен Тараса Шевченка. Iсторичн науки. Педагогчн науки. Луганськ, 2000. №12(32). С.58-63.

3. Эволюция британской политики в отношении строительства Суэцкого канала (1859-1866) // Актуальн проблеми мжнародних вдносин: Збрник наукових праць. К., 2000. Випуск 24 (частина II). С.80-86.

4. Будвництво Суцького каналу та британськ правляч кола: проблема формування полтичного курсу // Всник Схдноукранського нацонального унверситету мен Володимира Даля. Iсторичн науки. Луганськ, 2001. №10(44). С.56-64.

5. Британские исследования Месопотамии в 30-х начале 40-х гг. XIX в.: цели и задачи // Всник Луганського державного педагогчного унверситету мен Тараса Шевченка. Iсторичн науки. Луганськ, 2003. №6(62). С.100-111.

Матеріали конференцій

6. Проблема будівництва Суецького каналу та британське суспільство (1859-1869) // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії / Матеріали І всеукраїнської наукової конференції. ? Луганськ: СНУ, 2001. ? С.285-288.

7. Экспедиция полковника Ф.Р.Чесни в Месопотамию в 1835-1837 гг., её цели и результаты // Історична наука: проблеми розвитку: Матеріали конференції. Всесвітня історія. ? Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2002. ? С.131-134.

Размещено на Allbest.ru