Скіфський сакральний центр Екзампай в контексті культурної спадщини України

Справжнім Екзампеєм є Мертвовод, вода в ньому та навіть у криницях сіл по його берегах внаслідок мінералізації має значний надлишок солей і гіркий смак. Початком Екзампею є р. Кам'яно-Костувата, притока Мертвоводу, що веде до вершини вододілу, а починається у кам'янистому урочищі зі скелястого джерела (підземний світ мертвих). У верхів'ях Мертвоводу розташовані уранові копальні, пити воду з багатьох криниць суворо заборонено. Отже, в Екзампей ще в скіфські часи потрапляли радіоактивні речовини. Вживання його води призводило до смерті. Цим можна пояснити повідомлення римського енциклопедиста Вітрувія про те, що в Екзампаї з підземних жил нібито добувають “сандараку” - червоний арсен (миш'як) - смертельну отруту (про вбивчу силу радіації, як і такого поняття, ніхто в античний час не знав).

Святилище Екзампай було місцем загальноскіфського культу Бога війни Арея. Він займав виняткове місце у скіфському пантеоні богів, оскільки все життя скіфів було пов'язане з війною. Недооцінка значення Арея і зведення його ролі слідом за Л.А. Єльницьким до множини малих місцевих “аресів” невиправдана. Текстологічний аналіз пасажу Геродота (IV, 62) і терміну (місце збору скіфів, як січовий майдан чи нихас у нартів) дає підстави твердити про загальноскіфський, а не тільки місцевий характер культу Бога війни. Знайдені у степу святилища Ареса не відповідають описові Геродота, як і святилища лісостепові, що несуть печать доскіфських культів.

Реальний вигляд головної сакральної споруди в святилищі Екзампай - храму і жертовника Арея - відтворюється завдяки розрахункам і етнографічним аналогіям. На вершині вододілу викошувався великий квадрат 3 х 3 стадії ( 533 х 533 м), сторони якого позначались в'язанками хмизу, вірогідно, вкладеними в борозну, як це робили давні іранці. Простір, таким чином розділявся на звичайний і сакральний, належний “храму” Арея. В центрі його з навезених 150 хур хмизу (за винятком 50 уже використаних) споруджувався жертовник у вигляді ожереду - скирти з трьома стрімкими сторонами (ширина і висота яких була 8,6 м), одна ж була похила ( 30є), довжина спуску 17 м. Нею, очевидно, застеленою плетеними підстилками, підіймались учасники сакрального дійства. У вершину цієї споруди втикався меч Арея. Згідно культу вогню в іранців ритуал завершувався спаленням скирти. Вираз Геродота “ “ перекладають як “в'язанки хмизу”, але смисл його - “хмизові факели” - близький до поняття “снопи вогню”. Розпечений залізний меч Арея, можливо, опускався в воду, набрану з джерела Екзампею, на що вказують фрагменти нартівського епосу.

На користь культу Арея розв'язується колізія вибору характеру щорічних свят, що проводилися в загальноскіфському сакральному центрі. Матеріали нартівського епосу, давньоіранської та інших індоєвропейських культур дають підстави поєднувати культ Бога війни в щорічному календарному циклі зі святом ”Новрузу” - зустрічі Нового весняного року і …початку війн. Цим він логічно пов'язується з отруйністю мертвої води Екзампею, і через неї з сакральним поняттям смерті й жертвоприношень. Символом Арея був старий залізний меч, а його образом - малий хлопчик з розпеченим сталевим тілом. Календарне свято, мотивоване генеалогічною легендою та чотирма золотими талісманами доцільніше пов'язувати не з Екзампаєм, як це спробував зробити Д.С. Раєвський, а з Борисфеном - як річкою, дочка якої вважалася праматір'ю народу, з живою водою, придатною для пиття. Історико-географічне і топографічне обстеження Холодного Яру і Мотронинського городищі (центру скіфів-орачів) підтвердили триярусну стратиграфію сакральних комплексів - світу підземного, людського та піднебесного. Подібне спостерігається і в місцевості Екзампаї.

Вершина вододілу біля с. Вільні Луки Новоукраїнського р-ну Кіровоградської обл. увінчується курганом. На відстані 250 м визначено місце, на якому, ймовірно, відбувалося щорічне спорудження “храму” Арея (піднебесний світ богів). За даними місцевих мешканців, на великому полі була незначна ділянка 60-70 соток, яка мала запечений ґрунт, нині розораний тракторами. За переказами, на цьому ж місці зупинялись чумаки. Рухалися вони шляхами, прокладеними ще в скіфський час, зокрема Чорним і Кучманським, останній пролягав між джерелом і вершиною вододілу (нині - колія залізниці). Це і були ті Священні шляхи (середній світ людей), яким скіфи прибували до святилища Екзампай. В цілому трирівнева стратиграфія всього сакрального комплексу нагадує подібну ж, виявлену в Холодному Яру на Мотронинському городищі скіфів-орачів.

Географічний центр Великої Скіфії в місцевості Екзампай поблизу с. Вільні Луки лежить відносно недалеко ( 60 км) від смт Добровеличківки - географічного центру сучасної України (при її розмірах 1316 х 893 км), що є вагомим доказом просторової сталості її геополітичного праобразу, а отже і територіальної спадкоємності, незважаючи на значний хронологічний розрив.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Сакральне призначення казана царя Аріанта //Пам'ять століть. - 2003. - № 1. - С. 30-41.

2. Марсове поле України // Бористен. - 2005. - №3 (165). - С. 20-23.

3. Екзампай - сакральний центр Великої Скіфії // Історичний журнал. - 2005. - № 3. - С. 110-116.

4. Великий Священний казан царя Аріанта. //Український музей. Vita Antiqua. - К., 2003. - С. 76-86.

5. Борисфен - вічна ріка народу // Бористен. - 2002. - № 8; - С. 15-18.

6. Україна і море сьогодні і в часи Геродота. // Українознавство - 2003. Щорічник. - К.: Поліграфкнига, 2002. - С. 69-74.

7. Велика Скіфія-Оукраїна. - К.: Спалах, 2001. - 432 с.

8. Країна Великочудія . - К.: Логос, 1998. - 96 с.

9. Геродот - батько нашої історії // Українська культура. -2002. -№ 9-10. - С. 37-39.

10. Геродотознавство в Київському університеті і його сучасний стан // Київський національний університет у ХХІ столітті. Тези ювілейної науково-теоретичної конференції, присвяченої 170-річчю КНУ імені Тараса Шевченка. - К. - 2004. - С. 48-49.

Размещено на Allbest.ru