Громадські об’єднання українського села: етнонаціональні та міжнародні аспекти діяльності (20-30 рр. ХХ ст.)

В дисертації розглядається і такий аспект, як участь селянських громадських об'єднань нацменшин у культурно-просвітницьких програмах більшовицького режиму, серед яких справді актуальною й складною була проблема ліквідації неписьменності. Створені на громадських засадах, під патронатом держави сільські осередки товариства “Геть неписьменність”, здійснювали збір коштів, надавали органам освіти допомогу в організації пунктів лікнепу, забезпеченні їх приміщеннями, учбовою літературою. Проте, темпи ліквідації неписьменності за участю громадських об'єднань продовжували залишатися далекими від оптимальних. А в страхітливу добу голодомору національне село було відкинуте далеко назад у лікнепроботі.

Окрім участі у створенні пунктів лікнепу й організації навчання грамоті своїх членів, сільські громадські організації допомагали налагоджувати роботу загальноосвітніх шкіл, надаючи їм матеріальну допомогу. Згортання освітніх програм серед національних меншин відбувалося паралельно з ліквідацією не лише традиційних національних, але й радянських громадських об'єднань, що опікувалися шкільництвом у середовищі національних меншин, таких як “Геть неписьменність” та “Друзі дітей”.

Партійно-радянське керівництво республіки, зацікавлене, насамперед, в розгортанні політико-масової роботи, прагнуло зробити її осередками на селі різні культосвітні заклади - селянські будинки, хати-читальні, бібліотеки. Вони діяли в тісному контакті з громадськими об'єднаннями селянства. При цьому політосвітня робота серед сільського населення нацменшин за своїм змістом, принципами й методами не відокремлювалася від тієї, що проводилася в межах більшовицької держави. Загалом, підсумовується у розділі, що уся культурно-освітня система роботи серед національних меншин України з її громадською інфраструктурою була своєрідним знаряддям утвердження у свідомості різнонаціонального селянства ідеї легітимності компартійного режиму і підпорядковувалася прагматичним завданням ідеологічної обробки населення нацменшин із класовими пріоритетами і чітко визначеним “інтернаціоналістським” спрямуванням.

Зміст четвертого розділу “Громадські об'єднання України в контексті міжреспубліканських зв'язків працівників сільського господарства” розкриває механізм взаємин селянських організацій УСРР та інших радянських республік, їх участі в загальносоюзних господарсько-політичних кампаніях. Функціональна система взаємодії більшовицької держави з громадськими об'єднаннями селянства в площині міжреспубліканських зв'язків здійснювалася на засадах централізму й уніфікації структури та діяльності цих організацій. Головними сферами застосування потенціалу різних типів громадських об'єднань у селянському середовищі України та інших суб'єктів Союзу РСР у 20-30-ті роки були господарська та пропагандистсько-агітаційна, що мали політичне, ідеологічне та соціокультурне спрямування. При цьому кооперативні об'єднання стали об'єктом особливої уваги компартійного режиму. Методи кооперування сільського населення в централізованих формах змінювалися залежно від результатів господарської діяльності. На теренах Української СРР, як регіону з порівняно більш високим рівнем власницьких інтересів селян, тиск на кооперацію відбувався і за рахунок використання механізмів підпорядкування кредитових спілок націоналізованим установам Всесоюзного державного банку.

У розділі з'ясовується, що на відміну від кооперації, класові селянські спілки республік Радянського Союзу були саме тим важелем, який дозволяв поширювати вплив державних структур на всі без винятку соціальні верстви радянського села. Варіювання завдань, що покладалися на ці об'єднання, включало в себе весь спектр взаємодії влади та селянського середовища. Тому компартійний режим передусім вимагав включити в єдину систему бідняцькі спілки тих республік, де вони продовжували воєнно-комуністичну традицію комбідів. Політична зацікавленість правлячого режиму в існуванні селянських товариств взаємодопомоги за майже повної економічної недоціль¬ності останніх у системі рентабельних селянських господарств, вимагала від державних органів створення у всесоюзному масштабі таких чинників підтримки СТВ, що водночас забезпечували поширення впливу владних структур на певні категорії селянства. Керована вказівками центрального керівництва, проводила свою роботу і профспілка сільгосплісробітників України.

У праці підкреслюється, що функціональна недостатність традиційних громадсько-господарських об'єднань селянства, які не відповідали вимогам швидкої адаптації до більшовицької політичної системи, та гіпертрофована класовість спілок на зразок КНС України, зумовили появу нового типу громадських об'єднань із селянським спектром діяльності на засадах господарської та індоктринаційної спеціалізації. Класичним зразком централізованого утворення “добровільних” товариств була практика організації Товариства сприяння обороні, розвитку авіації та хімічній промисловості - Тсоавіахіму. Схема діяльності Тсоавіахіму СРСР була орієнтована на жорстку модель структурного утворення організаційної вертикалі: центр - регіони, з виділенням окремої сільськогосподарської секції. У систему добровільних організацій союзного масштабу, які поширювали свій вплив як на індустріальні центри, так і на аграрні регіони, входили і різновиди “технічних” товариств. Їх класичним варіантом був Автодор - громадське об'єднання зі статутним завданням сприяння розвитку автомоторного транспорту та шляхової справи. Базовим предметом діяльності Автодору на рівні міжреспубліканських зв'язків було підштовхування селянства на добровільне відчуження коштів на користь державних технічно-експлуатаційних структур у ході виконання завдань автомобілізації країни та додаткової мілітаризації сільського населення.

Пристосованими до потреб більшовицького режиму у загальносоюз¬ному масштабі виявилися і республіканські структури Червоного Хреста - масового громадського об'єднання з дореволюційною традицією, що мало за мету здійснення комплексу медичних та соціально-реабілітаційних заходів. У вересні 1925 року була створена Спілка Червоного Хреста і Червоного Напівмісяця СРСР із метою узгодження діяльності національних організацій у міжреспубліканських акціях. Були сформовані керівні органи Спілки в особі ради й виконкому з місцезнаходженням у Москві. Головним завданням союзного керівництва червонохресною роботою стала уніфікація організаційної структури та діяльності республіканських товариств.

Статутно-функціональна зорієнтованість Червоного Хреста на вирішення господарсько-політичних та оборонних завдань і перетворення його на один із різновидів масових мілітаризованих об'єднань вимагали створення інших соціально-реабілітаційних організацій, які б опікувалися певними категоріями населення. До числа таких громадських організацій загальносоюзного масштабу належало добровільне товариство “Друзі дітей”. Реалізації державної програми об'єднання зусиль громадськості СРСР при вирішенні аграрно-національних проблем була підпорядкована діяльність Товариства із землеоблаштування трудящих євреїв (ТЗЕТу).

Одним з організаційних суб'єктів ефективного впровадження партійних і державних рішень щодо культурного й політичного впливу на селянство, була мережа республіканських добровільних товариств “Геть неписьменність” (ТГН). У жовтні 1926 року в Москві при Центральній раді товариства “Геть неписьменність” РРФСР розпочало роботу українське представництво. Співпраця між керівництвом ТГН України та РРФСР у ряді випадків набувала форм прямого втручання останнього у внутрішні справи партнера. Водночас компартійне керівництво продовжувало пошуки нових форм бюрократичної координації міжреспубліканських зусиль громадськості у справі лікнепу.

Під кутом новітньої методології у розділі концептуально переосмислюється роль громадських організацій українського села в загальносоюзних акціях. У праці показано, що узгодження зусиль окремих республіканських систем громадських об'єднань полягало в тому, що більш розвинуті мережі, використовуючи свої власні фонди, а також авторитет серед населення, збирали необхідну кількість продовольчих та фінансових ресурсів, які йшли на допомогу постраждалому населенню інших регіонів СРСР. На цьому тлі особливо виділялася кампанія боротьби з голодом на початку 20-х років, участь у якій сільських громадських об'єднань здійснювалася за класовим принципом, у руслі імперських цілей більшовицького режиму. Владні структури в ході проведення загальнодержавних господарських кампаній намагалися в якомога більшому обсязі перекласти на плечі громадськості витрати з реалізації запланованих заходів. Активізація організованого селянства в міжреспубліканській системі обміну досвідом проявлялася в первинних формах впровадження в їх практику авральних методів роботи та вторинних формах “соціалістичних” змагань. Існування комплексу господарських, соціально-реабілітаційних та соціокультурних проблем робило учасниками всесоюзних кампаній практично увесь комплекс громадських об'єднань радянського села. При цьому широкий розгін, багатопрофільність кампанійського руху, взаємне дублювання та політична заангажованість його завдань, застосування адміністративно-силових методів часто надавали цим кампаніям формально-пропагандистського характеру. Результативність виробничого змагання та інших соціально-мобілізаційних акцій, на кшталт громадсько-оборонних конкурсів, лотерейних та переселенських кампаній, була невисокою. Владні структури в ході проведення загальнодержавних кампаній намагалися в якомога більшому обсязі перекласти на плечі громадськості витрати щодо реалізації запланованих заходів. Перенесення частини бюджетних витрат на населення відбувалося за схемою переливання доданої вартості з сільського господарства до промисловості. Залишки коштів та матеріальних резервів громадських об'єднань утворювали спеціальні фонди, які за допомогою добре налагодженої системи перекачування засобів через механізм взаємопов'язаності цих організацій розподілялися згідно з потребами більшовицької еліти.

Розділ п'ятий - “Громадськість радянського села України і зарубіжний світ у 20-30-х рр. ХХ ст.” - присвячений дослідженню участі сільських громадських об'єднань у діяльності міжнародних організацій та відгуків селянства України на зарубіжні політичні події. Провідним напрямком міжнародних зв'язків організованого селянства України була його співпраця з прокомуністичними організаціями, створеними Комінтерном для згуртування лівозорієнтованих соціальних сил у світовому масштабі на зразок Селянського інтернаціоналу та МОДРу. На початковому етапі існування Селінтерну його керівництво в руслі комінтернівської стратегії головну ставку робило на створення громадсько-політичних організацій бідноти з незначним прошарком у них середнього селянства. Базою для реалізації цих завдань розглядалися терени України з функціонуючими там організаціями незаможників. Поряд з участю в організаційно-пропагандистських заходах Селінтерну, класові селянські спілки України використовувалися і для фінансової підтримки діяльності Міжнародної селянської ради (МСР), засоби якої формувалися як за рахунок централізованих дотацій з партійної каси ЦК РКП(б), так і коштом членських внесків національних організацій, які входили до Селянського інтернаціоналу. Створений за зразком політизованих організацій української бідноти, Селянський інтернаціонал у зв'язку з безперспективністю вузькокласової політики вдався до розширення своєї бази за рахунок кооперативних організацій, що викликало нові колізії у середовищі селянського руху через невідповідність його стану ультрареволюційним цілям сталінського керівництва Комінтерну.

У розділі відзначається, що оволодіння комуністами кооперацією в міжнародному масштабі, за задумом більшовицьких лідерів, мало відбуватися за декількома напрямами. Поряд із залученням її до акцій підпорядкованої Комінтерну Міжнародної селянської ради, передбачалося внесення революційних ідей у середовище зарубіжних кооперативних центрів, об'єднаних у Міжнародний кооперативний альянс (МКА). Беручи участь у конгресах МКА, його періодичних і надзвичайних акціях, радянське представництво, за вказівкою компартійних структур, прагнуло наповнити їх відповідним змістом у напрямі радикалізації міжнародного кооперативного руху. І хоча українське представництво в МКА належало в основному організаціям, які обслуговували потреби сільської людності, інтереси селянської кооперації відтіснялися радянським керівництвом на задній план і підпорядковувалися завданням “диктатури пролетаріату” у світовому кооперативному русі. Діяльність українських кооперативних центрів, включаючи і “Сільський господар”, у складі Альянсу жорстко регламентувалася більшовицькою елітою. Справжній авторитет серед кооперативних зарубіжних центрів, які входили до МКА, українська селянська кооперація завойовувала не політичними заявами й демонстраціями, а успішною діяльністю на ґрунті господарсько-торгівельних зарубіжних контактів. Спеціалізовані центри сільгоспкооперації, які входили до складу “Сільського господаря”, успішно проводили зовнішньоторговельні операції. Плідні ділові зв'язки української сільгоспкооперації із зарубіжними кооперативними центрами були обірвані на рубежі 20-30-х років у зв'язку з примусовим одержавленням селянської кооперації в СРСР.

Свою специфіку мали взаємини Червоного Хреста України, який об'єднував широкі верстви сільського населення, з міжнародними структурами цієї організації. Функціями зарубіжних представництв УЧХ було ведення пропаганди досягнень радянського Червоного Хреста та збір інформації про діяльність червонохресних організацій за кордоном. В рамках міжнародних зв'язків Українхрест виконував корисну роботу з організації зарубіжної допомоги населенню України під час голодомору 1921-1923 років, обслуговуванню селянського еміграційного руху тощо. Участі УЧХ у соціально-реабілітаційних та гуманітарних програмах Міжнародного Червоного Хреста перешкоджала політична заангажованість керівництва радянської організації. В умовах голодомору 30-х років було практично накладено заборону на міжнародні контакти Українського Червоного Хреста.

Значну увагу в розділі приділено показу того, як компартійно-радянське керівництво спрямовувало відгуки сільської громадськості на події міжнародного життя в площину акцій інтернаціональної революційної солідарності, що здійснювалися, насамперед, під егідою МОДРу. Сільські модрівські організації вели цілеспрямовану роботу з надання підтримки зарубіжним революціонерам, використовуючи широкий спектр засобів. Поширеною була практика цільових кампаній солідарності з революційними виступами в окремих капіталістичних країнах - Польщі, Німеччині, Болгарії, Китаї. Процес вилучення у сільського населення УСРР засобів на потреби МОДРу не послаблювався і в умовах тотального голодомору, що насувався на республіку.

Водночас, політичні події за “червоним” кордоном використовувалися компартійним керівництвом для стимулювання участі селянства в господарсько-політичних кампаніях та як засіб додаткового викачування коштів із села на мілітарні потреби. Таким чином, компартійне керівництво втілювало в життя принцип “єдності інтернаціональних завдань трудящих СРСР і зарубіжних країн у боротьбі за соціалізм”. Як свідчать матеріали інформаційних спецзведень про політичне становище на селі, зовнішньополітичний курс більшовиків, здебільшого, підтримували “соціально-близькі” прошарки села - люмпенізована біднота, наймити, частина незаможників. Водночас заможне селянство й більшість середняків знаходилися в пасивній опозиції до зовнішньополітичних акцій компартійного режиму, сподіваючись, що міжнародні конфлікти за участю СРСР приведуть до падіння радянської влади.

Відзначаючи гуманістичний сенс викриття репресій за радянським кордоном, в дисертації підкреслено, що з боку компартійної еліти ці акції мали відверто фарисейський характер. Буржуазний терор був блідою тінню тотальних репресій у ході більшовицького експерименту, левова частка жертв якого припала на селянство. На широкому масиві архівного матеріалу показано, що феномен участі селян України у кампаніях пролетарської солідарності був суперечливим і неоднозначним. Збір коштів у ряді випадків мав лише номінально добровільний характер, оскільки відмова від участі в інтернаціональних акціях тягла за собою звинувачення в політичній несвідомості й пособництві міжнародному імперіалізму. Систематичні відрахування на потреби МОДРу у наступні роки перетворювалися на своєрідну повинність та посилювали податковий прес над сільською людністю республіки. В той же час ні світова, ні тим більше радянська громадськість, не виступила досить широко з засудженням злочинів тоталітаризму в СРСР. І певну камуфляційну роль у цьому відігравали організовані Комінтерном кампанії міжнародної класової солідарності, учасниками й заручниками яких ставали тисячі селян України, об'єднані в лавах радянських громадських організацій.

В розділі шостому “Використання досвіду селянських громадських організацій України в аграрній політиці урядів країн “народної демократії” показано, що компартійні режими країн Центрально-Східної Європи в боротьбі за вплив на селянські маси широко використовували радянський досвід. Для забезпечення соціальної бази в ході здійснення аграрних перетворень у повоєнні роки вони всіляко сприяли створенню класових селянських спілок за зразком громадських організацій, які діяли в умовах українського села у 20-30-х роках. Компартійні режими східноєвропейського регіону створювали умови для надання господарсько-правових переваг інтегрованим до системи громадських об'єднань селянським господарствам, прив'язуючи їх до прокомуністичних режимів. Через систему громадських об'єднань компартії здійснювали тиск на власницьке селянство. Одночасно вживалися заходи до ескалації соціального протистояння шляхом маніпулювання свідомістю селянства та нейтралізації впливу на найбільш резистентні щодо комуністичної пропаганди верстви сільської людності з боку опозиційних політичних партій та підконтрольної їм мережі селянських спілок. Паралельно, на сателітні щодо компартій громадські утворення покладалися функції забезпечення режиму продовольчою базою для підтримки стабільного становища в містах, серед зорієнтованого на комуністичну програму електорату.

Розвій кооперації та суміжної з нею мережі соціальної селянської взаємодопомоги в країнах Східної Європи відбувався під знаком залучення до їх мережі широкого селянського загалу з подальшим витісненням заможних господарств та формування в рамках невиробничої кооперації господарсько-організаційної бази для виробничого кооперування населення.

Особливістю побудови кооперативної мережі в Польщі стало створення підконтрольної ППР-ПОРП Спілки селянської взаємодопомоги (ССВ), яка координувала діяльність невиробничої сільськогосподарської кооперації. Через неї, як свого часу, через радянські кооперативні центри зразка “Сільського господаря”, відбувався перерозподіл товарних та грошових засобів для польського селянства. Фактично діяльність ССВ була підпорядкована подвійній меті обмеження соціополітичної активності заможного та середнього селянства шляхом його часткової інтеграції у структури ССВ і здобуття підтримки маргінальних прошарків та сільськогосподарського пролетаріату. Структурування кооперативних організацій у межах Чехії та Словаччини відбувалося завдяки постійному втручанню у справи кооперативів профспілкових організацій, що призвело до специфічних утворень профспілково-кооперативного типу з досить аморфним функціональним навантаженням. В Угорщині “вживлення” сільськогосподар¬ських кооперативів, конституйованих на невиробничій основі в систему робітничої одержавленої споживчої кооперації, стало потужним чинником у комплексі заходів із пролетаризації угорського селянства та дискредитації опозиційної комуністам “Незалежної партії дрібних сільських господарів” із використанням досвіду України 20-х років. А в результаті взаємин партій і селянських громадських об'єднань Східної Німеччини компартія, спираючись на військово-репресивний апарат Радянської військової адміністрації, зуміла усунути з політичної арени організації некомуністичної орієнтації, створивши їм противагу в особі сільських кооперативно-господарських спілок. Уніфіковані й побудовані за класово-пролетарською ознакою, ці об'єднання стали соціальною опорою утвердження влади компартійно-державних структур та реалізації прорадянської моделі аграрного розвитку Східної Німеччини. Соціокультурний характер діяльності основних громадських об'єднань, представлених у східноєвропейському селі, відбивав і певну зацікавленість ними селянства, яке без особливого бажання вступало до політичних об'єднань, проте вважало доцільним членство в різнопрофільних кооперативних товариствах, які приносили реальну користь.

В розділі констатується, що специфічність соціальних, політико-організаційних і господарських умов окремих країн “народної демократії” наклала відбиток на результативність транспонування радянського досвіду в практиці використання громадських об'єднань компартійними режимами. Ступінь відносної організаційної самостійності мереж громадських об'єднань на селі був найвищим в Угорщині й Польщі та найнижчим в НДР і Чехословаччині, що знайшло відображення в результатах усуспільнення сільського господарства.

У висновках підбито основні підсумки дослідження та розроблено рекомендації стосовно можливості використання його результатів.

1. Загальний аналіз історичної літератури з проблеми використання громадських організацій радянського села України в національній та міжнародній політиці більшовицької влади в міжвоєнний час засвідчує наявність певної фактологічної бази, створеної зусиллями вітчизняних та зарубіжних учених. Разом з тим, слід відзначити, що на сьогодні відсутні комплексні структурно-функціональні дослідження загальної теорії та практики громадських організацій у просторі лівототалітарного суспільства, не кажучи уже про спеціальні системні дослідження окремих типів об'єднань сільської громадськості. Причиною нерозробленості багатьох сюжетів цієї теми є не лише обмеженість джерельної бази та ідеологічні репери, але й значною мірою недостатня методологічна озброєність дослідників, відсутність системного вивчення масових джерел, одночасної обробки кількох масивів історичних свідчень у процесі застосування новітнього наукового інструментарію.

2. Створення соціальної опори для більшовицького режиму в такій селянській країні, як колишня Російська імперія, до складу якої входила Україна, вбачалося його лідерам так само, як і їх послідовникам у керівництві компартій країн Східної Європи в післявоєнний час, на шляхах розколу селянської маси, організації люмпенізованої її частини в класові спілки та корінної модифікації традиційних громадських об'єднань селянства в напрямі пролетаризації його свідомості, а також відчуження власності та праці. Оскільки побудова соціалізму тоталітарного зразка пов'язувалася в планах компартійної еліти з перманентним революційним рухом, то пролетарський інтернаціоналізм перетворювався на ідеологічну програму усієї сукупності громадських об'єднань. Система пролетарського реінтегру¬вання свідомості селянства була поліфункціональною за структурою, проте послідовно слугувала основній меті: підпорядкуванню дрібної буржуазії - до якої за класифікацією марксистів належало різнонаціональне селянство - внутрішнім та зовнішньополітичним завданням диктатури пролетаріату. Це обумовило посилену увагу більшовицької верхівки до етнонаціонального та міжнародного аспектів діяльності громадських організацій радянського села.

3. В основі політики компартійного режиму стосовно суспільної самодіяльності нацменшин лежало ігнорування корінних засад селянського життя на догоду умоглядній схемі, що розглядала селянство як суто дрібнобуржуазний прошарок, позбавлений майбутнього в соціалістичному суспільстві і приречений на переробку в повноцінного пролетаря з відповідною класовою інтернаціоналістською ідеологією. У поліетнічному селі більшовицьке керівництво зробило ставку на незаможницько-наймитські верстви, об'єднані в уніфіковані класові спілки, що прийшли на зміну ліквідованим більшовиками традиційним національним громадським об'єднанням, і були покликані виконувати контрольно-лімітуючі функції щодо заможного та середнього селянства. Їх діяльність, так само як і функціонування різновидів, так званих, добровільних товариств на селі, була втиснена в “прокрустове ложе” господарсько-політичних кампаній. Водночас, в період певної лібералізації суспільних відносин, саме через селянські громадські об'єднання населення нацменшин залучалося до участі в господарському та національно-культурному будівництві. В подальшому неухильно знижувався рівень зацікавленості владних структур у громадських об'єднаннях. В добу тотальної колективізації та голодомору припинили своє існування, як об'єднання селянської кооперації, так і прокомуністичні класові спілки. Право на існування зберегли лише формалізовані, позбавлені реальної громадської ініціативи та зв'язку з корінними потребами селянства нацменшин мілітарно-індоктринаційні організації зразка Тсоавіахіму, Червоного хреста, МОДРу.

4. Особлива організаційна побудова громадських об'єднань нацменшин розглядалася компартією як стимулятор зростання інтернаціональної свідомості селянства, інтегрованого в їх систему, з перенесенням досвіду селянських організацій на рівень міжреспубліканських зв'язків. Провідним методом оформлення організаційної структури системи громадських організацій у масштабі СРСР стала їх форсована консолідація та уніфікація. Розвиток зазначених тенденцій призвів до нівелювання основних засад діяльності селянських громадських об'єднань і сформував підвалини для їх структурної трансформації у допоміжний елемент державного механізму. Селянство радянських республік в системі взаємозв'язків громадських об'єднань піддавалося різновидам тоталітарного впливу економічними, агітаційно-пропагандистськими і примусово-репресивними засобами. Ця взаємопов'язаність селянських спілок на рівні міжреспубліканських взаємин полягала, перш за все, у виконанні замовлення держави, яка за допомогою перерозподілу потенціалу між їх системою в Україні та аналогами в інших республіках компенсувала недолугість своєї соціально-економічної політики щодо селянства.

5. Стимулюванням подібної модифікації селянських об'єднань слугувала участь останніх у соціально-мобілізаційних акціях та міжреспубліканському виробничому змаганні в специфічних формах, адаптованих до профільної спрямованості різних типів організацій радянської громадськості. Якщо проведення кампаній соціальної допомоги населенню окремих радянських регіонів зустрічало підтримку різних верств українського села, то рух соціалістичного змагання не викликав особливого пожвавлення серед низової мережі громадських об'єднань. Здійснення взаємоузгоджених дій селянських організацій підпорядковувалось загальним закономірностям розвитку закритого суспільства, однією з котрих було виживання центру за рахунок регіонів, що за власний кошт реалізували уніфікаційні вимоги системи згідно з директивами центральних партійних та урядових установ. Не дивлячись на свою організаційну та пропагандистсько-господарську вагу, організації радянського села України та інших республік, з огляду на свою сутність, не змогли наблизитися до власницького селянства та рядових колгоспників після проведення суцільної колективізації. Залишаючись знаряддям у руках тоталітарної влади, вони лише доповнювали інші компоненти політичної системи закритого суспільства в маніпулюванні селянською свідомістю.

6. З огляду на глобальність завдань світової революції до їх реалізації залучався разом з робітничими організаціями широкий загал сільської людності, представлений, переважно, “класовими” селянськими спілками. У фарватері зовнішньополітичних акцій компартійного режиму розгорталася і діяльність українських представництв громадськості в таких міжнародних організаціях, як Профінтерн, Селянський інтернаціонал, МОДР, що підпорядковувалися завданням єдиного робітничого фронту на платформі класової боротьби. І однією з кардинальних причин невдачі створення такого фронту було поширення в керівництві Комінтерну спрощеного підходу до проблеми союзників пролетаріату, скинення з рахунку можливостей політичних компромісів із дрібнобуржуазною демократією.

7. Прагнення радянського керівництва до розширення впливу на широкі демократичні верстви за “червоним” кордоном і наявність в УСРР специфічно селянських господарсько-громадських організацій зумовили участь останніх у Міжнародному кооперативному альянсі - найчисленнішому світовому громадському об'єднанні, що не підлягало контролю Комінтерну. Повагу міжнародної громадськості українська кооперація здобула своєю господарською діяльністю. В той же час радянське кооперативне представництво в МКА, жорстко регламентоване партійними інструкціями, домагалося від керівництва Альянсу відмовитися від традиційного політичного нейтралітету і вступити на шлях класової боротьби, що вело до постійних колізій у взаєминах українських та зарубіжних кооперативних об'єднань. Вирішенню зовнішньополітичних проблем компартійного керівництва була підпорядкована і діяльність українського представництва в організації Міжнародного Червоного Хреста.

8. Пріоритетним напрямом зв'язків організованого селянства України, як і в цілому СРСР, із громадськістю зарубіжжя була його участь у кампаніях міжнародної революційної солідарності. У пропаганді інтернаціоналізму та організації селянства для надання класової підтримки революційному рухові в зарубіжних країнах використовувалися різноманітні форми ідеологічного впливу. Феномен участі селян України у кампаніях пролетарської солідарності був суперечливим і неоднозначним. В ньому примхливо переплелося прагнення до спільних із зарубіжною громадськістю дій в ім'я торжества соціальної справедливості з примусовими методами “викачування” засобів із радянського села на потреби світової революції. Підтримка селянством і сільгоспробітниками республіки зарубіжних революціонерів допомагала зберегти їм життя, сприяла консолідації прогресивних сил проти реакції і водночас маскувала імперські амбіції більшовицької еліти та злочини радянського тоталітаризму.

9. Діахронно-компаративний аналіз діяльності громадських об'єднань українського села міжвоєнного періоду та країн “народної демократії” свідчить про широке впровадження компартійними режимами східноєвропейського регіону більшовицьких стандартів у практику аграрних перетворень. З арени суспільного життя репресивними засобами усувались опозиційні комуністам політичні селянські партії і керовані ними громадські організації. Натомість, правлячі компартії, маніпулюючи масовою свідомістю й експлуатуючи спрощено витлумачену ідею соціальної справедливості, вдавалися до створення так званих класових селянських спілок, які об'єднували маломіцні верстви села. Реалізація цієї програми в поєднанні з соціально-економічними трансформаціями та політичними змінами слугувала чинником радикальних змін традиційної системи громадських об'єднань. Останнім відводилася суттєва роль в утвердженні різновидів тоталітарної влади у суспільствах із сталими традиціями поміркованого авторитаризму, оскільки політизовані громадські організації дозволяли відфільтровувати активність селянства у тих проявах, що відповідали запитам владних структур. Форми й методи їх діяльності, з урахуванням історичної доби, соціокультурних особливостей, традицій поземельної власності східноєвропейського регіону, в значні мірі були запозичені з радянського досвіду.

Критичне осмислення узагальненого в дисертації матеріалу дозволило сформулювати ряд практичних рекомендацій, реалізація яких, на думку автора, збагатить зміст і форми діяльності громадських організацій у напрямку зміцнення засад громадянського суспільства в нашій державі, розвою міжетнічних стосунків та поглиблення міжнародних зв'язків України.

Основні положення та висновки дисертації викладені у таких публікаціях автора

а) індивідуальні монографії

1. Журба М.А. Етнонаціональні та міжнародні аспекти діяльності громадських об'єднань українського села (20-30 рр. ХХ ст.). 2-е вид., допов. - К.: В-во “Наук. світ”, 2002. - 499 с. Рец.: Чишко В. Громада - сила // Демократична Україна. - 2003. - 10 січня.

2. Журба М.А. Громадські об'єднання радянського села і національні меншини України (20-30 рр. ХХ ст.). - К.: В-во Нац. пед. ун-ту ім. М.П. Драгоманова, 2002. - 150 с.

б) статті у наукових фахових виданнях

3. Журба М.А. Участь сільської громадськості України в діяльності міжнародної “червоної” допомоги у 20-ті роки ХХ ст. // Україна в європейських міжнародних відносинах: Науковий збірник / Інститут історії України НАН України. - К., 1998. - С.474-487.

4. Журба М.А. Сільські громадські об'єднання України й країн Східної Європи в умовах формування тоталітарних режимів // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки й знахідки / Інститут історії України НАН України. - К., 1998. - Вип. 7. - С. 208-211.

5. Журба М.А. Взаємини селянських кооперативних організацій радянських республік у контексті централістсько-уніфікаційної політики тоталітарної держави // Наукові записки: Збірник наукових статей національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова. - К., 2000. - С. 170-178.

6. Журба М.А. Історіографічна традиція вивчення національного та міжнародного аспекту селянських громадських об'єднань України у міжвоєнну добу // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Число 5. Історіографічні дослідження в Україні. Вип. 10. Об'єднаний випуск. Збірка наукових праць на пошану академіка Валерія Андрійовича Смолія (Із нагоди 25-річчя наукової діяльності та 50-річчя від дня народження). У 2-х частинах. Частина друга: Історіографія. - К., 2000. - С. 192-215.

7. Журба М.А. Участь селянських спілок України в діяльності прокомуністичних міжнародних організацій у 20-х - на початку 30-х років ХХ ст. // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки й знахідки. - К.: Інститут історії України НАН України, 2000. - Вип. 9. - С. 126-142.

8. Журба М.А. Радянські громадські організації національних меншин УРСР в умовах непу // Київська старовина. - 2000. - № 5. - С. 137-143.

9. Журба М.А. Участь громадських об'єднань у ліквідації неписьменності серед селянства нацменшин в Україні (20-30 рр. ХХ ст.) // Вісник державної академії керівних кадрів культури й мистецтв. - К., 2000. - №2. - С. 126-131.

10. Журба М.А. Участь селянських громадських об'єднань національних меншин України в діяльності культурно-освітніх закладів (20-30 рр. ХХ ст.) // Вісник державної академії керівних кадрів культури й мистецтв. - К., 2000. - №3. - С. 112-116.

11. Журба М.А. Функціональні засади діяльності селянських громадських об'єднань України в умовах тоталітарної держави (20-30-ті рр. ХХ ст.) // Вісник Запорізького юридичного інституту. - Запоріжжя, 2000. - № 2. - С. 242-251.

12. Журба М.А. Зв'язки громадськості УСРР та Польщі в умовах тоталітарних режимів у 20-30-х рр. ХХ ст. // Історія в школі. - 2000. - № 10. - С. 2-5.

13. Журба М.А. Радянська військова адміністрація і громадсько-політичні організації у східнонімецьких селах // Сторінки воєнної історії України. Збірник наукових статей. - К.: Інститут історії України НАН України, 2001. - Вип. 5. - С. 241-245.

14. Журба М.А. Участь сільських громадських організацій національних меншин УСРР у функціонуванні місцевих органів влади в 20-30 рр. ХХ ст. // Вісник Запорізького юридичного інституту. - Запоріжжя, 2001. - № 2. - С. 242-255.

15. Журба М.А. Участь українського представництва в діяльності Міжнародного Червоного Хреста в 20-30-ті рр. ХХ ст. // Історія в школі. -2001. - № 6. - С. 15-19.

16. Журба М.А. Селянські громадські об'єднання України й голодомор на початку 20-х рр. ХХ ст. // Пам'ять століть. - 2001. - № 5. - С. 104-113.

17. Журба М.А. Селянська кооперація України. І Міжнародний кооперативний альянс // Український історичний журнал. - 2001. - № 2. - С. 61-74.

18. Журба М.А. Селянська кооперація національних меншин України в 20-ті роки ХХ ст. // Вісник Київського інституту “Слов'янський університет”. - 2001. - Вип. 11. Історія. - С. 30-43.

19. Журба М.А. Громадські об'єднання національних меншин УСРР в антиселянських акціях (кін. 20-х - поч. 30-х років ХХ ст.) // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. Збірник статей. - К. - Донецьк, 2001. - Вип. 16. - С. 114-120.

20. Журба М.А. Феномен інтернаціоналізму в українському радянському селі у світлі біографічних досліджень // Наукові праці Національної бібліотеки імені В.І. Вернадського. - К., 2001. - Вип. 7. - С. 322-333.

21. Журба М.А., Доценко В.О. Товариства із землевлаштування трудящих євреїв. Культурницька діяльність в Україні (20-30 рр. ХХ ст.) // Вісник державної академії керівних кадрів культури й мистецтв. - К., 2001. - №3. - C. 96-104 (особистий внесок дисертанта - 60%).

22. Журба М.А. Національно-культурний аспект діяльності громад¬ських об'єднань України в умовах більшовицького режиму (20-30-ті рр.

ХХ ст.) // Міжнародний Науковий Конгрес “Українська історична наука на порозі ХХІ століття”. - Чернівці, 2001. - C. 47-51.

23. Журба М.А. Культурницька діяльність товариства із земельного облаштування єврейських трудящих на Півдні України і в Криму // Культура народів Причорномор'я. - 2001. - № 20. - C. 86-89.

24. Журба М.А. Компаративний аналіз діяльності селянських громадських об'єднань України та країн Східної Європи (20-50-ті рр. ХХ ст.) // Вісник Київського інституту “Слов'янський університет”. - 2001. - Вип. ІІ. Історія. - С. 30-43.

25. Журба М.А. Громадські об'єднання в житті німецької національної меншини України (20-30 рр. ХХ ст.) // Вопросы германской истории. Сб. научных трудов. - Дніпропетровськ, 2001. - С. 13-22.

26. Журба М.А. Взаємини селянських громадських об'єднань УСРР та РСФРР в умовах більшовицького режиму (20-ті роки ХХ ст.) // Література та культура Полісся. Полісся та Лівобережна Україна в історичному культурологічному контексті. - Ніжин, 2002. - Вип. 17. - С. 196-203.

27. Zhurba M.A. Politickй strany a pol'nicke spoloиenskй organizбcie vэchodneho Nemecka v rokoch 1944-1950 // Prvй povojnovй vol'by v strednej a juhovэchodnej Eurуpe / Editori Michal Barnovskэ, Edita Ivaniиkova. - Bratislava, 1988. - S. 160-169.

Размещено на Allbest.ru