Розселення та облаштування гагаузів у Бессарабії (ХІХ - поч. ХХ ст.)

Крім хліборобства і тваринництва гагаузькі переселенці займалися виноградарством, виноробством, отримували прибуток від продажу меду, шовку та воску. Однак товарна продукція займала в цих галузях невелику частку.

Пореформений період в історії Бессарабії - час зміцнення позицій капіталізму. Прискореному його розвитку на півдні Бессарабії сприяла слабкість кріпосницьких традицій і дворянського землеволодіння, виробництво товарної пшениці, кукурудзи та вовни, активне втягування Бессарабії в загальноросійський та західноєвропейський ринок. Одночасно активніше проходить процес майнової і, відповідно, соціальної диференціації гагаузьких переселенців, їх зубожіння і обезземелювання. На початку ХХ ст. більша частина дворів мала вже по 2-3 дес. землі і вимушена була орендувати іншу.

Перша світова війна докорінним чином змінила економічне життя переселенців. Землі гагаузьких селян перетворилися на прифронтову смугу, було запроваджено військовий стан. У 1918 р. Бессарабія була окупована Румунією.

У четвертому розділі “Етнічна культура та духовне життя гагаузьких колоній” на основі нових джерел, насамперед, архівних, аналізуються тенденції культурно-духовних процесів, розвиток національної культури в поліетнічному середовищі Бессарабії. Осмислення різноманітної інформації дає підстави стверджувати, що головне місце в розвитку національної самосвідомості й утвердженні національної ідентичності гагаузів (неписемного в минулому народу) займали релігія та освіта, а також народна творчість і традиційні форми побутової культури.

Історичний спадок, з яким переселилися гагаузи в Бессарабію, був важким. Свідченням тому є той факт, що в процесі переселення їх навіть не виділяли в окремий етнос. За умов османського панування відбувся повний занепад релігійної та світської культур, освіти. В Російській імперії можливості духовного розвитку гагаузів покращувалися, але дуже повільно. Особлива роль у духовному житті гагаузів належала священнослужителям, які були і першими вчителями, і бібліотекарями, і літописцями. В Бессарабії гагаузи здобули свободу віросповідання, про що свідчить як кількісне зростання церков, так і священиків. Однак у середині ХІХ ст., як свідчать архівні матеріали, з 868 священиків тільки 338 мали відповідну спеціальну підготовку, 530 були неписьменними, а загалом духівництво було “неосвіченим, брутальним, забобонним та невисокої моральної якості, як і та паства, виховувати яку воно було поставлено” Стойков Н. Религиозно-нравственное состояние болгарских колоний в Бессарабии со времени их основания до настоящего времени // Кишиневские епархиальные ведомости. - 1910. - №36. - С.1271..

Розвиток шкільної освіти гагаузьких переселенців не входив до планів російського уряду. Тому перші школи колоністів були приватними. Засновувалися вони переважно священиками, що й визначало зміст та рівень навчання. У 20-ті рр. ХІХ ст. були відкриті школи в колоніях Чадир-Лунга, Комрат, Болград та інших. Невдовзі ці школи отримали статус церковнопарафіяльних.

Значні зміни в системі шкільної освіти відбулися в 40-х рр. ХІХ ст. Була відкрита широка мережа ланкастерських церковнопарафіяльних шкіл, до занять допускалися дівчата. Навчання проводилося російською, церковнослов'янською, а в окремих випадках - молдавською та грецькою мовами. Капіталістична модернізація сільського господарства в 60-ті рр. ХІХ ст. сприяла розвитку і підвищенню рівня освіти гагаузьких колоністів. У Комраті і Болграді були відкриті спеціалізовані училища, гімназії, розширено коло навчальних предметів у початкових школах. Намагаючись виховувати колоністів у дусі російської народності і “зросійщення” інородців на початку ХХ ст., царський уряд вирішив запровадити загальну освіту в Бессарабії. Передбачалося створення загальної шкільної сітки та розробка комплекту нормативних документів, зокрема порядку відкриття шкіл. За браком коштів широкого масштабу реформа не набула і рівень освіченості гагаузів, особливо середніх та бідних верств, був низьким. Згідно перепису 1897 року лише 21,12% гагаузів, записаних як “православні турки”, були письменними. Серед жінок цей відсоток становив 2,4. Освіту вище початкової мали лише 23 чоловіки з 55615 гагаузів Первая всеобщая перепись населения Российской империи. - 1897. - Том.II - С. 96-97..

Важлива роль у розвитку освіти належала бібліотекам, що створювалися у другій половині ХІХ ст. при школах, гімназіях, училищах, клубах, учнівських та сільських товариствах. Однак обмежене фінансування не сприяло кількісному й якісному зростанню бібліотечного фонду. Особливе місце в розвитку культури гагаузького народу належала літературі, яка видавалася російською і гагаузькою (на слов'янському алфавіті) мовами і адресувалася широкому загалу. У перекладі протоієрея-гагауза М.Чакира, в 1910-1911 рр. були надруковані “Євангеліє”, “Історія стародавніх святих”, інша церковна література та газети. Етнічна ідентичність гагаузького народу збереглася, насамперед, завдяки фольклору: пісням (епічним, ліричним, календарно-обрядовим та ін.), казкам, танцям, різноманітним обрядам, звичаям та повір'ям.

При облаштуванні свого побуту, розвитку духовного життя на нових землях, гагаузькі колоністи зазнали значного впливу болгарського та інших сусідніх народів, що позначалося на різних аспектах культури, внесло в неї нові елементи і збагатило її, однак не позбавило національної особливості .

ВИСНОВКИ

Дисертаційна тема недостатньо досліджена. Більшість російських, а згодом і радянських авторів, не виділяли гагаузів з-поміж “задунайських переселенців”, перебільшували роль Росії, її адміністрації в процесі освоєння Буджаку, організації життєдіяльності колоній.

Переселення гагаузів у Буджак було тривалим процесом, пройшло п'ять хронологічних періодів (1750-1791; 1806-1812; 1828-1829,1853-1856, 1877-1878 роки) і охоплює три географічні зони: Буджак, Подунав”я, Таврійську губернію. Найбільш масовий потік емігрантів з Балкан припадає на 1806-1812 рр., коли й була створена більшість гагаузьких сіл, а чисельність “задунайських переселенців” становила 24 тис. чоловік, у тому числі гагаузи 30%. В середині ХІХ ст. відсоток гагаузького етносу зменшився до 25% (в 1850 р. серед 85,4 тис. колоністів гагаузів було 21,5 тис.). Законодавчі акти регулювали юридичний статус гагаузьких колоністів, вони надавали колоністам право селитися на вільних державних землях, регламентували пільги та привілеї колоністів, а також звільняли від підпорядкування місцевій владі і найголовніше - забезпечили розповсюдження на гагаузів статусу іноземних колоністів.

Розселенням біженців і управлінням колоніями здійснювали Бессарабська контора (до 1816 р. - канцелярія) іноземних поселенців, особливе управління (з 1833 до 1858 рр.), Попечительство бессарабсько-болгарських колоній (працювало до 1872 р.). Загалом політика царизму щодо гагаузів передбачала наближення їх статусу, як і інших іноземних колоністів, до статусу державних селян і встановлення на півдні Бессарабії загальноросійської адміністративної системи урядування, підпорядкованої збереженню самодержавства та цілісності Російської імперії.

Самоорганізуючим фактором економічного розвитку гагаузьких колоній була сільська община. Вона відігравала роль місцевого органу самоврядування і базувалась на принципі взаємодопомоги (супряги). Основними напрямами господарчої діяльності колоністів були землеробство і тваринництво. З середини ХІХ ст. виробництво ярової, озимої пшениці, кукурудзи, оформлюється у високорентабельну товарну галузь. У цей же період в колоніях посилюється обсяг виробництва вовни тонкорунних та цигейних порід, що було пов'язано з підвищенням попиту на неї на зовнішньому ринку.

Виробництво товарного зерна і вовни, формування товарно-грошових відносин, поряд з широким використанням з 30-40-х рр. найманої праці, стало базою для формування капіталістичних відносин в гагаузьких колоніях. Цей процес проходив на півдні Бессарабії раніше і активніше ніж загалом у Росії. Капіталістичний розвиток у середині ХІХ ст. зумовив подальшу соціальну диференціацію колоністів, появу класу буржуазії та збіднілих і малоземельних селян.

Домінуюче місце в розвитку духовного життя гагаузьких переселенців належало релігії, освіті, народній творчості та традиційним формам побутової культури. Після переселення з Балкан культура гагаузького народу набуває позитивного імпульсу, зросла кількість церков, зароджувалася система освіти, відкрито бібліотеки, видавалася гагаузька література, формувалася національна інтелігенція.

У процесі облаштування гагаузи зазнали впливу інших народів Бессарабії, збагачували свою культуру духовними надбаннями болгарського, молдавського, українського, російського, німецького народів, не втративши при цьому своєї національної самобутності.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ПУБЛІКАЦІЯХ

Поселення гагаузів в Придунав'ї // Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту. - Випуск 3. - 1998. - С.264-267.

Етнічні функції матеріальної культури гагаузів півдня України // Етнічність в історії та культурі: матеріали і дослідження (Одеський державний університет ім. І.І. Мечнікова). - Одеса, 1998. - С.71-74.

Гагаузи (історія і сучасність) // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень. - 1999. - Вип. 8. - С. 154-164.

Церква і школа - провідники освіти і культури гагаузького населення Бессарабії у ХІХ ст. // Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту. - Випуск 9. - 2000. - С.57-60.

Гагаузи - один народ у двох державах // Народознавчі зошити. - Львів, 2001. - №3. - С.411-414.

6. Общность элементов материальной и духовной культуры гагаузов и болгар, компактно проживающих на юге Украины // Наша школа. - 1999. - №2-3. - С.208-210.

7. Гагаузы на территории нашего края // Суворовские чтения. - Выпуск 1. - Измаил-Одесса, 2000. - С.21-25.

Размещено на Allbest.ru