Столипінська аграрна реформа в Катеринославській і Харківській губерніях (1906-1916 роки)

В результаті руйнування общини приватні наділи селян ставали товаром, а їхні власники - потенційними продавцями і покупцями. В 1907-1915 рр. до нових власників перейшло 18,2% селянських надільних земель і 21,4% дільничних господарств у Катеринославській губернії та 18,9% надільних земель і 19,7% дільничних господарств - у Харківській.

Важливу роль у зміні структури селянського землеволодіння відігравав Селянський банк, який скупав землі у поміщиків і перепродавав їх селянам. Наслідком цього явища стало скорочення поміщицького землеволодіння в 1906-1916 рр. на 25,8% на Катеринославщині та на 26,6% - на Харківщині, в той час як селянське землеволодіння розширилося на 18,3 та 19,5% відповідно.

Сільськогосподарські підсумки процесу, що досліджується, можуть бути зведені до наступних найбільш характерних рис.

По-перше, дільнична організація території формувала істотну передумову вільного індивідуально-господарського самовизначення, не стиснутого правилами загальноприйнятої організації господарства, неминуче обов'язковими при дрібно-черезсмужному землекористуванні, котре панувало до реформи.

По-друге, наближення земельної площі зумовлювало економію землі, праці та скорочення витрат на внутрішньогосподарський транспорт, створюючи можливість інтенсифікації господарства або розширення виробництва.

По-третє, наявність названих умов утворювала сприятливу можливість введення технічних поліпшень і, передусім, більш повноцінного угноювання полів. В 1907-1914 рр. дільничні господарства регіону отримували добрива у сім разів частіше, ніж дрібно-черезсмужні.

По-четверте, у приватних дільничних господарствах також швидше вводилися простіші покращення техніки польовництва, котрі поєднувалися із загальною економією праці стійкістю та незалежністю володіння, зручністю розташування землі. В 1907-1914 рр. удосконалена техніка польовництва була введена в 74,6% дільничних господарств і лише в 16,8% черезсмужних господарств.

По-п'яте, значно складнішим було становище з загальною реорганізацією системи сівообігів. Це особливо стосується типу відрубних господарств, 71,7% яких зберігали старі системи. Хутірські ж господарства значно швидше і в більшій кількості виявляли тенденції реорганізації системи польовництва: 85,5% хуторів відмовлялися від застарілих трипільної та багатопільної систем і впроваджували плодозмінну - прогресивнішу систему.

Опріч того, доведено, що дільничним новоутворенням надавалася посильна агрономічна допомога. Велике значення мала організація показових полів і ділянок, до чого були залучені агрономи землевпорядчих комісій. Показові поля давали селянам ознайомитися з організацією правильних сівообігів, а показові ділянки - з культурами окремих рослин. Насіння нових рослин видавалося селянам-власникам, у більшості випадків, безкоштовно (!); сівба проходила під наглядом агрономів. Витрати на агрономічні заходи покривав уряд. На місцях асигнованими коштами розпоряджалися губернські земські управи, котрі відпускали гроші повітовим управам, а ті оплачували роботу агрономів, закупали необхідне насіння, фінансували розвиток тваринництва, будували прокатні та зерноочищувальні пункти. За цільовим використанням коштів стежили економічні відділи губернських земських управ.

Вищеназвані нововведення вплинули на підвищення продуктивності праці, яке відбилося на значному нарощуванні зборів урожаїв (123,2% в 1915 р. у порівнянні з 1908 р.), поступовому зростанні врожайності зернових культур (113,5% в 1915 р. у порівнянні з 1908 р.) і частковому прирості у тваринництві (з 1908 по 1915 р. значно збільшилося поголів'я свиней - на 34,7%, кількість великої рогатої худоби збільшилася лише в Харківській губернії - на 17,4%, поголів'я дрібної рогатої худоби скоротилося в обох губерніях на 28,2%).

Розв'язуючи поставлені в дослідженні завдання, автор дійшов наступних висновків:

? Столипінська аграрна реформа в Катеринославській і Харківській губерніях не була випадковою, вона випливала зі сприятливих економічних та історичних умов, які органічно поєдналися з законодавчою базою.

? Селянство було консервативною верствою населення, тому потребувалося багато часу, щоб воно остаточно повірило в реформу. Йому необхідно було пересвідчитися в тому, що нові порядки не спричинять нестабільності та будуть корисними для господарства.

? Процеси руйнування общини та формування дільничного землеволодіння не були спонтанними. Вони відображали давнє прагнення селян до індивідуалізації господарства і до подолання черезсмужжя, котре створювало значні організаційно-виробничі труднощі. Реформа активізувала тенденції аграрного розвитку, які мали місце в регіоні раніше. Насадження хуторів і відрубів сприяло інтенсифікації сільського господарства, подоланню низького рівня агрикультури та раціоналізації використання земельних ресурсів.

? Реформа помітно вплинула на зміну структури селянського землеволодіння Катеринославщини та Харківщини. В результаті перерозподілу землі скоротилася кількість малоземельних селян і збільшився прошарок заможних. Все менш гострими ставали проблеми черезсмужжя та далекоземелля, оскільки звільнена земля була тим резервом, за рахунок якого селяни змогли покращити своє земельне становище.

? Агрономічна та технічна допомога, котра надавалася селянам регіону, не була пустим звуком, як це намагаються зобразити дослідники. Безумовно, вона не могла задовольнити всі потреби відсталого селянського господарства, однак це не привід для того, щоб вважати зроблені в даному напрямку кроки безрезультатними.

? Головним досягненням реформи було те, що всі нововведення сприятливо відбилися на рівні аграрного виробництва. Протягом усіх етапів столипінських перетворень спостерігалося зростання зборів і врожайності зернових культур, яке частково припинялося несприятливими погодними умовами та Першою світовою війною. Крім того, поступово розширялися посівні площі. У тваринництві також відбувалися позитивні зрушення, хоча і не такі вражаючі, як у землеробстві.

? Порівняння показників Катеринославщини та Харківщини з даними в інших регіонах і в цілому по Російській імперії показало, що реформа мала в губерніях, що досліджуються, високий ступінь результативності, чому сприяли місцеві природні умови та передрефомена ситуація. Разом з тим, навіть між схожими одна на одну губерніями спостерігалися деякі відмінності, що зайвий раз доводить необхідність диференційованого підходу до такої складної проблеми, як ця.

? Про реальні масштаби руху на користь нововведень слід судити не лише за остаточними підсумками, але і за кількістю селян, які бажали реформувати свої господарства, і в цьому відношенні реформа була успішною, оскільки бажаючих вийти з общини та землевпорядкувати свої господарства, але таких, що не скористалися своїм правом по вині чиновників, селян було більше третини. Отже, залишався невикористаний потенціал для подальшого реформування.

? Реформа не зазнала краху, як було прийнято вважати в радянській історіографії. Вона залишилася незавершеною в силу певних об'єктивних і суб'єктивних обставин.

? Досвід столипінських перетворень (подолання колективізму, створення відокремлених господарств, надання їм агрономічної та технічної допомоги, залучення до реформування банківського капіталу, еволюційний та регіональний підхід до проблеми) може бути застосований в сучасних економічних реаліях.

Список публікацій автора