Функціонування органів влади Львова у XIII–XVIII ст.

Із 1608 р. почали також обирати присяжного писаря лонгерії (notarius aeco-nomiae civitatis), який вів протоколи засідань, книги прибутків та видатків, вносив контакти про міські землі до актів.

За інформацією Дениса Зубрицького, раєцький і лавничий писарі отримували у 1576 р. кожен по 15 зл. на квартал¹¹², а за «Описом прав та привілеїв міста Львова», раєцький писар мав наприкінці XVIII ст. річну платню 500 зл., писар міського суду - 300 зл.¹¹³ Згідно з королівськими декретами, особливо Владислава IV від 1642 р., вони повинні були мати в місті помешкання. Насправді ж тільки раєцький писар мав вільний дозвіл на проживання у так званій писарській кам'яниці поблизу Єзуїтського костелу.

Писарі, крім платні, мали додаткові приробітки. Наприкінці існування Речі Посполитої раєцький писар отримував винятково на свою користь від будь-якої судової вимоги -- 27 гр., за непояву в судовому засідання якоїсь із сторін (a contumacia parte) -- 15 гр., від написання попереднього декрету -- 1 зл., від остаточного декрету -- 3 зл. Лавничий писар отримував третю частину від усіх такс міського лавничого суду, а від війтівського уряду -- половину прибутку разом з іншими особами, що засідали на суді. Проте в австрійський час згадані приробітки були скасовані.

Далі додатково вони мали прибуток від канцелярських справ: від прийняття будь-яких трансакцій, а саме продажів, донацій, уступлень, оголошень реляцій возних та внесення різних документів - по 1 зл.; від витягу будь-якої трансакції - 3 зл., від витягу декрету - 3 зл. Якщо траплявся декрет чи витяг на кількох аркушах, то від кожного аркуша - по 1 зл.¹¹⁴

Протягом більше чотирьохсот літ існування маґдебурзького права у Львові міські писарі вели такі основні категорії книг: раєцького уряду (inducta officii consularis) з 1461 по 1787 рр. - 132 томи; війтівського уряду (inducta officii ad-vocatialis) з 1559 по 1785 рр. - 70 томів; протоколи того ж суду (protocolla offi-cii advocatialis) з 1577 по 1787 рр. - 36 томів; міського лавничого суду (inducta officii civilis) з 1521 по 1787 рр. - 66 томів; протоколи того ж суду (protocolla actorum scabinalium) з 1577 по 1699 рр. - 18 томів; книги вірменського суду (ac-ta iudicii civilis Armenorum) з 1537 по 1783 рр. - 24 томи; книги резигнацій (re-signationum) з 1441 по 1685 рр. - 11 томів; книги комісії присяжних (officii do-minorum iurisfidelium) з 1524 по 1784 рр. - 25 томів; книги заповітів (testamen-torum) з 1641 по 1659 рр. - 9 томів. Крім того, у міському архіві відклалися рахункові книги про сплати різних видів податків: шосу, чиншу, шелязного, подимного, поголовного, штукового податків, реєстри виборів та прийняття до міського права тощо¹¹⁵.

Міський синдик. Важливою посадою у місті був синдик. Перша згадка про початок цього уряду датується 1421 р., коли, за дорученням міської ради, певні доручення на користь міста виконував Миколай, син Андрія зі Стрілищ, «procurator consulum Leopoliensibus»¹¹⁶. Очевидно, у той час посади й обов'язки міського синдика та прокуратора ще не розділялися. Із 1457 р. рада бере Станіслава Брунов-ського з Перемишля на постійно за синдика або ж прокуратора «prо dеfеndеndіs cаusіs cіvіtаtеnsіbus» з річною платнею 10 гривень¹¹⁷. Обирали синдика райці, як інших урядовців, щороку 22 лютого в день Катедри Св. Петра. У 1661 р. король Ян Казимир видав рескрипт, за яким райці під загрозою скасування результатів виборів мали обирати писарів і синдика лише з-поміж докторів¹¹⁸. Синдик мешкав у будинку писаря та мав наприкінці існування Речі Посполитої 600 зл. платні. У його обов'язки входило опікуватися сиротами, бідними міщанами, дбати про права міста, вести кореспонденцію з іншими особами у неважливих справах.

Iншi міські урядники. Поряд із писарями та синдиком, у місті були й інші допоміжні уряди, що отримували сталу платню.

Інстиґатор або прокуратор (instigator seu procurator). До його прямих обов'язків входило публічне оскарження, проведення попереднього слідства, позов порушників законів та приписів моральності до раєцького або лавничого судів.

Судові обов'язки від імені міста також виконували присяглі судові речники (ferendarii iurati causarum). Їхнім завданням було виступати в судових справах від імені сторін, що оплачували їхні послуги¹¹⁹.

Особливим і невідомим в решті міст Речі Посполитої урядом був уряд перекладача (interpres; proxoneta). Він виконував функції посередника між містом та закордонними купцями. Отже, мусив знати східні мови¹²⁰. Перекладач, окрім економічних, виконував також поліційні функції, дбаючи про те, щоб у місто не потрапили ворожі шпигуни. Місто викупило посаду перекладача, отримавши королівський привілей Владислава IІІ від 16 червня 1441 р.¹²¹ Здебільшого перекладачами ставали вірмени та греки, які були обізнані зі східними мовами і торговими звичаями та могли заплатити певну суму в міську скарбницю за оренду цього уряду. Часом були такі періоди, коли на посаді міського перекладача було кілька осіб, прізвища яких і вносилися до урядових реєстрів.

Серед урядовців нижчого рангу у місті Александр Чоловський також виділяє підвійтів передмість (viceadvocati suburbiorum), що мали владу над старшими вулиць, а також війтів міських сіл (viceadvocati villanorum). Серед основних обов'язків цих дрібних урядовців, яких щорічно обирали разом з іншими урядовцями, були поліційні функції, опіка над пожежним, санітарним станом тощо.

Міська служба. На найнижчому щаблі міської владної ієрархії були міські службовці, котрі виконували вузькі функції, але необхідні для функціонування міського організму: воротарі (clavigeri portarum), що відкривали та закривали в час потреби міські брами¹²²; одвірний ратуші (ostiarius praetorii), який виконував дрібні адміністративні доручення міської ради; трубач (tubicinator); доглядач ваги (ponderator); рурмістр (aqueductor); доглядач витоплювальні воску та воскобійні (cerefrixor et cerepressor); лісний (silvarius); кат (tortor) та деякі інші службовці, число яких було несталим у різні періоди¹²³. Обов'язки поліціан-тів у місті здійснювали пахолки чи ціпаки (famuli, familia pretoriana), число яких наприкінці XVIII ст. сягнуло 12 осіб¹²⁴. Для зростаючого Львова ця кількість, звичайно, була недостатньою.

Отже, система владних інституцій Львова почала формуватися від часу прийняття маґдебурзького права. Головною службовою особою у місті був війт, який мав дідичний характер, і його номінування залежало від пануючого. Війт міста, за локаційним привілеєм Казимира ІІІ від 1356 р., виконував основні судові та адміністративні функції. Крім війта, у місті існувала раєцька та лавни-ча колегії, що разом становили маґістрат (рада і лава) - самоврядний орган повноправних жителів міста. Після викупу війтівства містом у 1378 р. саме до ра-єцької колегії переходить керування містом.

До початку XVI ст. обрання райців відбувалося за участю громади з наступним підтвердженням номінованих кандидатів на посади пануючим або його представником. Але за ординацією 1519 р. Львівська рада набуває по-життєвого характеру, а кооптація в члени ради стала фактично справою тіль самих райців. Прагнення львівських старост отримати вплив на вибори райців не були підтримані королівською владою. До кінця існування маґдебурзького права у Львові щороку при керівництві міста шість керуючих львівських райців замінювалися шістьома старими райцями. Львівський староста або його представник, відбираючи присягу на вірність королю в день виборів, мав право тільки номінувати з числа райців одного кандидата на королівського бурмистра. Інших двох бурмистрів обирали самі райці та представники громади.

Лава як судова колегія, очевидно, відразу мала пожиттєвий характер, очолювалася війтом і здійснювала основні судові функції у місті, залишаючи апеляцію від своїх вироків до міської ради. Посада лавника була щаблем для того, щоб увійти до складу раєцької колегії. Без доступу до керівних органів міста були численні некатолицькі громади, що мешкали у Львові: русини-українці, вірмени й євреї. Останні, маючи судово-адміністративну автономію у рамках держави, й не прагнули здобути керівні адміністративні місця у Львові. А українці та вірмени у різний спосіб намагалися прийти до влади. Вірмени опиралися на судово-адміністративну автономію, яку спочатку очолював вірменський війт, а від 1469 р. - вірменські старші. Із того часу формально вірменський суд очолював уже міський війт, проте всі засідання відбувалися за участю вірменських старших. Із 1686 р. вони отримали право називатися вірменськими суддями. Із різних насамперед політичних та економічних причин пізніше від вірменської розвинулася руська громада. Тільки у 1578 р. вона здобула право повної рівноправності з католицькою громадою міста, за яке довелося довгі роки і навіть століття вести судову суперечку у королівських судах. Певною сатисфакцією для української громади була участь руських старших у зібраннях станів та націй Львова, що організовували від початку XVII ст. Із набуттям пожиттєвого характеру львівською радою на початку XVI ст. активізувався рух міської громади, щоб здобути контроль за діями влади, насамперед в економічній та фінансовій сфері. У 1526 р., за королівським привілеєм, з'явилася «комісія 10-и» для заслуховування раєцьких рахунків, а з 1577 р., за прикладом столичного Кракова, виникла «колеґія 40-а мужів» (quadragin-tavirat), що володіла ширшими контрольними повноваженнями. Система міської влади у Львові, що виробилася у польський період панування, певний час залишалась і за австрійської окупації, поки у 1786 р. не була скасована дія маґдебурзького права і тих владних інститутів, що були пов'язані з ними.

князівство громада маґдебурзький волинський

Список літератури

1. Iuris provincialis, quod Speculum Saxonum vulgo nuncupatur libri tres… / Ed. Nico-laus Jaskier. - Cracoviae, 1535; Iuris municipalis Magdeburgensis liber vulgo Weichbildnuncupatus / Ed. Nicolaus Jaskier. - Cracoviae, 1535; Szczerbicz P. Ius municipale. Prawomiejskie Magdeburgskie. - Lwow, 1581.

2 Bogucka M., Samsonowicz H. Dzieje miast i mieszczacstwa w Polsce przedrozbiorowej.

- Wrocmaw etc., 1986. - S.50-51.

3 Czoutowski A. Poglаd na organizacysK i dzianjalnobr wnjadz miejskich do 1848 r. // Miasto Lwyw w okresie samorzаdu (1870-1895). - Lwyw, 1896. - S.XXV-XXIX.

4 Див. огляд дискусій на цю тему: Aioei O. З історії вивчення проблеми самовряднування міст України в XVI-XVIII ст. // Україна в минулому. - К.; Львів, 1993. - Вип. 4.

- С.41-42; Janeczek A. Studia nad poczаtkami Lwowa. Bilans osiаgniec i potrzeb badawczych// Rocznik Lwowski. 1993-1994. - Warszawa, 1994. - S.15-16; Капраль I. Привілей 1356 р. як повторне надання маґдебурзького права для міста Львова // Львів: місто, суспільство, культура. - Львів, 1999. - Т.3. - С.11-15.

5 Janeczek A. Exceptis schismaticiS.Uposledzenie Rusinow w przywilejach prawa niemieckiego Wladyslawa Jagielly // Przeglаd Historyczny. - Warszawa, 1984. - T. LXXV.

3. - S.527-542. З огляду на це, не можна погодитися з принагідно висловленою думкою Н.Яковенко, котра заперечувала існування заборон для українців займати уряди у міських органах самоврядування: «Траплялося, що спроби усунути некатоликів від організованого міського життя переміщалися з цехів на міську громаду в цілому, хоча спеціальних застережень проти русинів у текстах маґдебурзьких привілеїв ми не знайдемо» (Яковенко Н. Історія України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - К., 1998.

- С.87).

6 Згадки про українців у міській раді за роками див.: Зубрицький Д. Хроніка міста Львова. - Львів, 2002. - С.35 («Nicolaus Ruthenus», 1359 р.), 66 («Hanuszko Czerkes Rusin», 1407 р.), 70 («Nicolaus Reusse», 1410 р.), 70 («Neco Reusse», 1411 р.), 75 («Jan Czerkis Rusin», 1418 р.). У документі 1425 р. про засвідчення присяги королю в повному реєстрі львівських міських урядників і посадовців вказується тільки цехмістр шевців «Petrus Ruthenus (Петро Русин)» (Там само. - С.81).

7 Порівн.: Грушевський М. Історія України-Руси. - К., 1993. - Т. V. - С.243-244.

8 Детальніше див.: Капраль М. Національні громади Львова XVI-XVIII ст. (соціально-правові взаємини). - Львів, 2003. - С.152-155.

9 Там само. - С195.

10 Gilewicz A. PrzyjsKcia do prawa miejskiego we Lwowie w latach 1405-1604 // Studiaz historji sponjecznej i gospodarczej, pobwiKcone prof. Fr.Bujakowi. - Lwyw, 1931. - S.378.

11 Ibid. - S.379.

12 Детальніше див. нещодавнє видання реєстрів прийняття до міського права Львова: Album civium Leopoliensium. Rejestry przyjSKc do prawa miejskiego we Lwowie(1388-1783) / Wyd. Andrzej Janeczek. - Poznac; Warszawa, 2005. - T. 1-2.

13 Капраль М. Привілей 1356 р. як повторне надання маґдебурзького права для міста Львова // Львів: місто, суспільство, культура. - Львів, 1999. - Т. 3. - С12.

14 Привілеї міста Львова XІV-ХVІІI ст. / Упор. М.Капраль (Monumenta Leopolitana (Львівські історичні пам'ятки. - Т. 1) (далі - Привілеї. - Т. 1). - С.41-42.

15 Там само. - С.229-231, 243-248.

16 Czoutowski A. Op. cit. - S.XXXI. Збережені реєстри виборів райців за 1460-1514 рр. у більшості випадків виявляють щорічну ротацію раєцької колегії, коли три райці з старого складу ради знову обиралися до нової раєцької колегії, а число старих райців, які хоча раз ставали райцями, могло бути необмеженим (Центральний державний історичний архів України у Львові (далі - ЦДІАУЛ). - Ф. 52. - Оп. 2. - Спр. 698).

17 Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника НАН України (далі - ЛНБ). - Ф. 4(Баворовських). - Оп. 1. - Спр. 1360 (Jurium et privilegiorum urbis Leopolis ad puncta abinclito officio circulari capitaneali Leopoliensi civitati porrecta descriptio). - Арк. 19 зв.

18 Там само. - С.21.

19 ЦДІАУЛ. - Ф. 52. - Оп. 2. - Спр. 8. - С.102 (1465 р.); Спр. 648. - С.29 (1572 р.) та ін.

20 ЛНБ. - Ф. 4. - Оп. 1. - Спр. 1360. - Арк. 21.

21 Там само. - Арк. 22.

22 Там само. - Арк. 23.

23 Привілеї. - Т. 1. - С.41-42.

24 ЛНБ. - Ф. 4. - Оп. 1. - Спр. 1360. - Арк. 28.

25 Czoutowski A. Op. cit. - S.XХХVII.

26 Детальніше опис економічних функцій львівської ради див.: Czoutowski A. Op. cit.

- S.XХХVIІІ.

27 Ibid. - S.LVIІ-LVIII. Вибори до водопровідної каси відбились у реєстрах тільки з 1671 р. (ЦДІАУЛ. - Ф. 52. - Оп. 2. - спр. 649. - С.321).

28 Badecki K. Archiwum Akt Dawnych Miasta Lwowa. - Lwyw, 1935. - T. IV. - S.XIII.

29 ЛНБ. - Ф. 4. - Оп. 1. - Спр. 1360. - Арк. 30 зв.

30 Там само. - Арк. 22.

31 Czoutowski A. Op. cit. - S.XХХІХ.

32 Привілеї. - Т. 1. - С 319-320.

33 ЛНБ. - Ф. 4. - Оп. 1. - Спр. 1360. - Арк. 24 зв. - 25.

34 Там само. - Арк. 23зв.

35 Зубрицький Д. Хроніка міста Львова. - С.120-121.36 ЛНБ. - Ф. 4. - Оп. 1. - Спр. 1360. - Арк. 26зв. - 27.

37 Там само. - Арк. 28.

38 Czoutowski A. Op. cit. - S.XLІ.

39 Ibid.

40 Akta Grodzkie i Ziemski (далі - AGZ). - Lwyw, 1870. - T. II. - S.1-3.

41 Привілеї. - Т. 1. - С.27-31.

42 Czoutowski A. Op. cit. - S.XLІІ.

43 Ibid. - S.XLІІ-XLIII.

44 ЛНБ. - Ф. 4. - Оп. 1. - Спр. 1360. - Арк. 24.

45 Там само. - Арк. 28зв.

46 Привілеї. - Т. 1. - С.41-42, 414-415.

47 Czoutowski A. Op. cit. - S.XLІV.

48 ЛНБ. - Ф. 4. - Оп. 1. - Спр. 1360. - Арк. 20-20зв.

49 Там само. - Арк. 25зв. - 26.

50 AGZ. - Lwyw, 1875. - T. V. - S.133.

51 ЛНБ. - Ф. 4. - Оп. 1. - Спр. 1360. - Арк. 26.

52 Там само. - Арк. 28зв.-29.

53 Czoutowski A. Op. cit. - S.XLVІІІ.

54 Ibid. - S.XLVI.

55 Привілеї. - Т. 1. - С.27-31.

56 Дашкевич Я. Грамота Федора Дмитровича 1062 р. (нарис з української дипломатики) // Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР. - К., 1962. -?4. - С.9-20. Полеміку вірменського вченого В. Мікаеляна з цього приводу див.: Микаелян ВА. К вопросу о грамоте князя Ф?дора Дмитриевича // Археографический ежегодник за 1964 год. - М., 1965. - С.11-18. Нещодавно І. Мицько ще раз висловив припущення про те, що експонентом грамоти був князь Федір Дмитрович (Любартович), а в її тексті мова йшла про Луцьк, а не Львів, тому вірмени довго її не оприлюднювали (Мицько І. Cherchez la femme або генеалогічний аспект історії Подільської держави // Семінарій «Княжі часи». - Львів, 2002. - С.34).

57 Balzer O. Sаdownictwo ormiacskie w bredniowiecznym Lwowie. - Lwyw, 1909. - S.9.

58 Докладніше про нього в: Капраль М. Привілей 1356 р. як повторне надання маґде бурзького права для міста Львова. - С.11-21.

59 Balzer O. Op. cit. - S.18-19.

60 Привілеї національних громад міста Львова XІV-ХVІІI ст. / Упор. М.Капраль (Monumenta Leopolitana (Львівські історичні пам'ятки. - Т.2) (далі - Привілеї. - Т.2). -Львів, 2000. - С.140-143.

61 Там само. - С145-147.

62 Там само. - С.169-174.

63 Там само. - С179-183.

64 Цей документ всебічно охарактеризував його видавець і дослідник, польський історик права О. Бальцер: Balzer O. Statut ormiacski w zatwierdzeniu Zygmunta I z r. 1519.

- Lwyw, 1910. Останнє критичне видання з перекладами різними мовами див.: Кuпчакско-польская версия Армянского Судебника Мхитара Гоша и Армяно-кuпчакский Процессуальнuй кодекс. Львов; Каменец-Подольский, 1519-1594. - Алматu, 2003.

65 Привілей. - Т. 2. - С.268-272.

66 Там само. - С.277-289.

67 ЦДІАУЛ. - Ф. 52. - Оп. 2. - Спр. 648. - Арк. 58.

68 Привілеї. - Т. 2. - С.298-301. Того ж 1578 р., як згадувалося, українці, навпаки, були позбавлені привілею про зрівняння в правах із польською громадою Львова (Там само. - С.54-56).

69 Там само. - С.311-313.

70 Характеристику таких важливих документів з історії вірменської громади у Львові, як протоколи засідань вірменських старших, подав: Дашкевич Я. Армянское самоуправление во Львове в 60-80-х гг. XVII в. (Протоколu армянского совета старейшин как исторический источник) // Banber Matenadarani / Вестник Матедарана. - Yerevan, 1969. - ? 9. - С.213-240.

71 Привілеї. - Т. 2. - С.348-350.

72 Там само. - С.352-375.

3 ЦДІАУЛ. - Ф. 475. - Оп. 1. - Спр. 3. - Арк. 1.

74 Там само. - Арк. 1-1зв.

75 Barаcz S. Rys dziejyw Ormiacskich. - Tarnopol, 1869. - S.141.

76 Згадки про українців у міській раді за роками див.: Зубрицький Д. Хроніка міста Львова. - С.35 («Nicolaus Ruthenus», 1359 р.), 66 («Hanuszko Czerkes Rusin», 1407 р.), 70 («Nicolaus Reusse», 1410 р.), 70 («Neco Reusse», 1411 р.), 75 («Jan Czerkis Rusin», 1418 р.). У документі 1425 р. про засвідчення присяги королю в повному реєстрі львів ських міських урядників і посадовців вказується тільки цехмістр шевців «Petrus Ruthenus (Петро Русин)» (Там само. - С.81).

77 Капраль М. Демографія Львова XV - першої половини XVI ст. // Львів. Історичні нариси. - Львів, 1996. - С.70.

78 Gilewicz A. Op. cit. - S.411.

79 І. Крип'якевич писав, що «тут стоїмо на роздорожу двох епох в житю руського міщанства у Львові… епохи занепаду та обезсилення та… епохи відродження…» (Крип'якевич I. Львівська Русь у першій половині XVI ст.: Дослідження і матеріали. - Львів, 1994.

- С10).

80 Архив Юго-Западной России (далі - АЮЗР). - К., 1904. - Ч. І. - Т. X. - С.13-16; Supplementum ad historica Russiae monumenta ex archivis ac bibliothecis extraneis deprompta et a Collegio archeographico edita. - Petropolis, 1848. - P. 457-458. Остання публікація з перекладом українською мовою: Привілеї. - Т. 2. - С.39-44.

81 АЮЗР. - Ч. І. - Т. Х. - С.42-48; Привілеї. - Т. 2. - ? 3.

82 Привілеї. - Т. 2. - ? 4-5.

83 АЮЗР. - Ч. І. - Т. Х. - С.428-430; Привілеї. - Т. 2. - ? 6.

84 Грушевський М. Історія України-Руси. - К., 1995. - Т. VІ. - С.294-301; Дашкевич Я. Національна свідомість українців на зламі XVI-XVII ст. (Підсумки, джерела, методи дослідження ) // Сучасність. - К., 1992. - ? 3. - С.68.

85 Див., наприклад, перелік братських привілеїв із початку XVII ст., унесений до урочистої братської книги вписів під назвою «Альбом», де були зареєстровані також при вілеї української громади Львова (Актu, относящиеся к истории Юго-Западной Руси. -Львов, 1868. - С.156-160).

86 Iсторія Львова в документах і матеріалах: Зб. док. і матеріалів. - К., 1986. - С.69.

87 Владимирский-Буданов М. Немецкое право в Польше и Литве // Журнал Министерства народного просвещения. - СПб., 1868. - ? 11. - С.520-521.

88 Там само. - С.521-522.

89 Про єврейські ремісничі цехи у Львові див.: Horn M. Zydowskie bractwa rzemieblnicze na ziemiach polskich, litewskich, biaiiroruskich i ukraicskich w latach 1613-1850. -Warszawa, 1998. - S.109-110.

90 Привілеї. - Т. 2. - С.374.

91 Шараневич И. Николай Красовский (Миколай Красувский). Исторический очерк.

- Львов, 1895. - С.6, 8.

92 Основні документи, які висвітлюють судовий процес між українськими старшими та регентом, опубл. в: АЮЗР. - Ч. І. - Т. ХІІ. - С582-595.

93 АЮЗР. - Ч. І. - Т. ХІІ. - С.582-584; Привілеї. - Т. 2. - C. 83-84.

94 АЮЗР. - Ч. І. - Т. ХІІ. - С.584.

95 Там само. - С.94-98, 106-111, 112-116.

96 ЦДІАУЛ. - Ф. 52. - Оп. 1. - Спр. 143. - Арк. 96-97. Д.Зубрицький неточно повідомив про впровадження у міські уряди українців як про доконаний факт: Зубрицький Д. Хроніка міста Львова. - С.431.

97 Порівн.: Зубрицький Д. Хроніка міста Львова. - С.431; Ptabnik J. Miasta i mieszczacstwo w dawnej Polsce. - Krakyw, 1934. - S.335-336.

98 Привілеї. - Т. 1. - С.196-198.

99 Там само. - С.387-396.

100 Ptabnik J. Dokumenty objabniajаcze quadragintavirat w Krakowie i we Lwowe // Kwartalnik Historyczny. - Lwyw, 1924. - R. 39. - S.315-317.

101 Чоловський та Бадецький твердили, що у XVIII ст. вибори регента відбувалися раз на три роки: Czoщowski A. Op. cit. - S.LІV; Badecki K. Archiwum Akt Dawnych Miasta Lwowa. - Lwyw, 1935. - T. III: KsisKgi i akta administracyjno-sаdowe. 1382-1787. -S.XV. Насправді трирічна каденція для регентів увійшла в норму тільки у другій половин XVIII ст.

102 ЛНБ. - Ф. 4. - Оп. 1. - Спр. 1360. - Арк. 32зв.-33.

103 За часів домінації поляків у цій організації вона називалася просто «ordines civi-tatis (стани міста)».

104 Ptabnik J. Walki o demokratyzacjSK Lwowa od XVI do XVIII wieku // Kwartalnik Historyczny. - Lwyw, 1925. - R. XXXIX. - Z. 2. - S.249.

105 Щoziсski W. Patrycyat i mieszczacstwo lwowskie w XVI-XVII wieku. - Lwyw, 1892.

- S.127.

106 ЦДІАУЛ. - Ф. 52. - Оп. 2. - Спр. 661. Архівознавчий та джерелознавчий опис цієї категорії книг див.: Badecki K. Archiwum Akt Dawnych Miasta Lwowa. - Lwyw, 1935.

- T. III. - S.211-214.

107 Ptabnik J. Walki ... - S.249-250.

108 Czoщowski A. Op. cit. - S.XLVІ-XLVІІ.

109 Ptabnik J. Walki ... - S.250.

110 AGZ. - Lwyw, 1872. - Т. III. - Nr 7.

111 KsisKga przychodyw i rozchodyw miasta (1414-1426) / Wyd. A. Czonrowski. - Lwyw,1905. - S.83, 85.

112 Cубрицькиe A. Хроніка міста Львова. - С.180.

113 Пор. подібні суми з попереднього періоду: Czoщowski A. Op. cit. - S.LX-LXІ.

114 ЛНБ. - Ф. 4. - Оп. 1. - Спр. 1360. - Арк. 29зв.-30.

115 Детальний архівний опис різних категорій книг міста Львова див.: Badecki K. Archiwum Akt Dawnych Miasta Lwowa. - Lwyw, 1935. - T. III: KsisKgi i akta administracyjno-sаdowe. 1382-1787; Ejusd. Archiwum Akt Dawnych Miasta Lwowa. - Lwyw, 1936. -T. IV: Ksiegi rachunkowe (longerskie). 1404-1788.

116 AGZ. - Lwyw, 1883. - T. IX. - S.29.

117 Cубрицькиe A. Хроніка міста Львова. - С.99.

118 Там само. - С.365.

119 Більше про ці уряди див.: Czoщowski A. Op. cit. - S.LXІ-LXІІ.

120 Детальніше про його обов'язки див.: UJozicski W. Op. cit. - S.299-303.

121 Привілеї. - Т. 1. - С.86-88.

122 У 1766 р. у зв'язку з втратою міськими мурами своїх оборонних функцій посади воротарів зникли: ЛНБ. - Ф. 4. - Оп. 1. - Спр. 1360. - Арк. 31зв.

123 Czoutowski A. Op. cit. - S.LXІV-LXV.

124 ЛНБ. - Ф.4. - Оп.1. - Спр.1360. - Арк.32.

Размещено на Allbest.ru