Короткий екскурс по істрії України

1)необхідність вирішення аграрного питання, яке з економічного переросло в політичне.

2)послаблення конфронтації в суспільстві,відвернення загрози нового революційного вибуху.

Мета:

1)підвищити ефективність с/х виробництва.

2)збільшити товарність селянського господарства.

3)зміцнити соціальну опору самодержавства на селі.

4)вирішити проблему аграрного перенаселення.

Складові реформи:

1)руйнування селянської «общини» та закріплення за кожним господарем у приватну власність земель,якими він користувався.

2)надання кредитної допомоги селянам через .селянський земельний банк.

3)заохочення селян до переселеня у малозаселені райони Сибіру,Північного Кавказу і Середньої Азії.

Результати реформи в Україні:

1)упродовж 1907-1915рр. в індивідуальну власність закріпили землю(на Правобережжі-48% селян,на Півдні-42%,на Лівобережжі-16,5%)

2)селянський земельний банк протягом 1906-1916рр. продав укр.селянам близько 600 тис десятин землі,переважно поміщицької.

3)на нові землі протягом 1906-1912рр.виїхало з Наддніпрянщини близько 1 млн осіб,щоправда чверть повернулася додому.

24 Західноукраїнські землі на початку ХХ ст.: соціально-економічне,націон. Питання

Соціально-економічний розвиток Західної України, як і раніше, визначався її залежним становищем в Австро-Угорській імперії.

ЕКОНОМІКА: рисаДомінування в економіці краю іноземного капіталу. характеристикаНапередодні Першої світової війни іноземний капітал у промисловості, торгівлі, банках і різних кредитних установах західноукраїнських земель становив близько 1,5 млрд австрійських крон .

Риса нав'язування австро-угорськими картелями власної волі західноукраїнським підприємцям. характеристикаБудівництво нових фабрик і заводів було майже неможливим, якщо цього не бажали австро-угорські картелі. Вони поглинали всі підприємства, існування яких було небажаним для володарів картелів.рисаПромисловість мала однобокий, переважно сировинних характер розвитку. характеристикаОсновну частину продукції давали галузі, що займалися видобуванням і первинною переробкою місцевої сировини -- лісова, лісопильна і нафтова. Інші галузі були розвинуті дуже слабо, а деякі -- зовсім відсутні або представлені дрібними промислами.

СОЦІАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ,НАЦ.ПИТАННЯ:На початку XX ст. на місці пригнобленої і безправної селянської маси виросла свідома своїх економічних, культурних і політичних інтересів українська нація. Це цілковито змінило на користь українців загальний баланс сил двох головних національностей -- українців і поляків, що протистояли одна одній в краї. Українську Галичину всерйоз стали порівнювати з П'ємонтом. Розгорнулася гостра політична боротьба. Українські партії використовували соціальне піднесення мас для політичних виступів. Головними гаслами був поділ Галичини й національна автономія для її української частини, заснування українського університету у Львові, і, передусім, загальне виборче право. Стратегічним завданням була незалежність України. В австрійському парламенті українці добивалися різних поступок в економічній і культурній сферах та постійно висували основну вимогу - надання українським землям політичної автономії у складі Австро-Угорщини. Перебуваючи у меншості в галицькому сеймі, українські делегати рішуче відстоювали свої позиції, вдаючись при потребі до демонстративного залишення зали засідань або навіть до тактики протесту голосом, що зупиняло хід дебатів.

25. Україна у першій світовій війні

Перша світова війна стояла на зламі великих історичних подій і передувала бурхливій революції в Україні.

Кожна з держав, що вступали у війну, мали в першу чергу величезні плани щодо України. У ході війни Німеччина планувала відторгнути від Російської Імперії Україну, Австро-Угорщина претендувала на Волинь і Поділля, Росія хотіла приєднати Галичину та Буковину.

Для Німеччини, Турецької та Австро-Угорської імперій (так званих Центральних держав), а також Російської імперії, яка разом з Великобританією, Францією та Сполученими Штатами входила до Антанти, перша світова війна війна, що розпочалась 1 серпня 1914 р, зрештою стала змаганням на самознищення.

Основним театром подій стали саме західноукраїнські землі. Спочатку наступали війська російські Південно-Західного фронту, які протягом серпня-вересня 1914 р. зайняли Східну Галичину і Північну Буковину зі Львовом і Чернівцями.

Російські війська до весни 1915 р вийшли на основні перевали Карпат, але подальший наступ призупинили.

На окупованих територія росіяни створили генерал-губернаторство на чолі з Г. Бобринським.

Протягом травні-червня 1915 р. німецькі війська здійснили Горлицьку операцію і змусили росіян російські війська залишити Галичину. З червня до вересня цього року російська армія відступала з Галичини і Буковини.

У травні-серпні 1916 р. російські війська в результаті наступу військ Південно-Західного фронту під командуванням генерала А. Брусилова знову захопили Буковину. Внаслідок Брусиловського прориву австрійські війська втратили 1 млн. Чоловік.

Наслідки війни для українців, змушених битися з обох воюючих сторін, були негайними, безпосередніми й тяжкими. Протягом усієї війни Галичина слугувала ареною найбільших і найкровопролитніших побоїщ на Східному фронті, її населення зазнавало страшних збитків від руйнувань та спустошень, причинених воєнними діями, а також брутальністю як російського, так і австрійського командування. Але поряд із фізичними втратами війна ще більше погіршила долю українців, котрі не мали власної держави, що захищала б їхні конкретні інтереси. Величезна кількість українців (у російській армії налічувалося 3,5 млн. українських солдатів і 250 тис. служили в австрійському війську) боролися і вмирали за імперії, що не лише ігнорували їхні національні інтереси, але й активно намагалися, як, зокрема, Росія, знищити їхній національний рух. Найгіршим було те, що українців -- як учасників боїв з обох сторін -- змушували вбивати один одного.

26. Утворення Центральної Ради, її внутрішня та зовнішня політика

24 лютого в Петрограді здійнялася хвиля масового страйкового руху, а Державна Дума, діяльність якої призупинив цар, стала в опозицію до уряду. 27 лютого монархія Романових була повалена. Влада зосередилась в руках Тимчасового комітету Державної Думи. 2 березня члени цього комітету прийняли від царя акт про зречення і сформували новий Тимчасовий уряд країни. У Києві почали формуватися нові революційні органи влади. Було створено Комітет (Раду) об'єднаних громадських організацій. 4 (17) березня 1917 р. було засновано Українську Центральну Раду.На Всеукраїнському Національному Конгресі, який проходив у Києві 6-9 (19-22) квітня 1917 р. учасники вимагали автономії України у федеративній демократичній республіці Росія, українізації адміністративних, господарських органів і культурного життя,було обрано головою М.Грушевського і двох його заступників - В.Винниченка та С.Єфремова .Національне життя в Україні активізувалося. Відроджувалися старі і виникали нові політичні організації та партії, відкривались українські клуби, товариства, відновила діяльність ''Просвіта ''.Почалась українізація царської армії,почалося утворення бойових підрозділів із солдатів українців. Водночас з українізацією армії розгорнулася українізація флоту.В березні 1917 р. була утворена Чорноморська рада. Було створено місцеву самооборону, яка грунтувалась на традиціях давнини й дістала назву Вільне козацтво. Вільнокозацький рух поширився по всій Київщині, на Лівобережжі, Волині, Запоріжжі.

Умови І Універсалу.1)Проголошення автономії України в складі Росії; 2)Джерелом влади в Україні є український народ; 3)Управління України має здійснювати всенародні українські збори (сейми або парламент); 4)Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території України; 5)Висловлювалася надія, що неукраїнські народи, що проживають на території України, разом з українцями будуть будувати автономний устрій.

Умови ІІ Універсалу.1)Центральна Рада має поповнитися представниками від інших народів, які живуть на Україні; 2)Поповнена Центральна Рада утворює Генеральний Секретаріат, склад якого затверджує Тимчасовий Уряд; 3)Центральна Рада починає розробку закону про автономічний устрій України, який має бути затверджений установчим збором. До затвердження цього закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономії України; 4)Формування українського війська здійснюється п.ід контролем Тимчасового Уряду.

Умови ІІІ Універсалу.1)Україна проголошується Українською Народною Республікою, не відділяючись від Росії; 2)До установчих зборів у України вся влада належить УЦР та Генеральному Секретаріату; 3)Скасовується право приватної власності на землю; 4)УЦР починає мирні переговори з Німеччиною та її союзниками; 5)Впроваджуються демократичні свободи: свобода мови, свобода друку та ін.; 6)Запроваджується 8 годинний робочий день; 7)Встановлюється державний контроль над виробництвом; .

Умови IV Універсалу.1)УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу; 2)З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді; 3)Влада в Україні належить народу України, від імені якого, допоки не зберуться українські Установчі збори, буде правити ЦР; 4)Піддано жорстокій критиці політику більшовиків, яка веде до громадянської війни; 5)УЦР зобов'язується вести боротьбу проти прибічників більшовиків в Україні; 6)УЦР зобов'язувалась негайно почати мирні переговори з Німеччиною; 7)УЦР планує провести земельну реформу в інтересах селян; 8)Держава має встановити контроль над торгівлею та банками.

Центральна Рада протрималася тринадцять з половиною місяців -- із 17 березня 1917 р. до 29 квітня 1918 р. її величезною заслуга в тому, що вона відродила в Україні державницьку свідомість, утворила Українську Народну Республіку, домоглася визнання прав українського народу на свою державу, свою культуру і свою мову.

27. Українська держава гетьмана П.Скоропадського

У Києві в квітні 1918 р. на скликаному за ініціативою «Союзу земельних власників» з'їзді українських хліборобів проголосили Гетьманом України П. Скоропадського. Центральна Рада була розігнана окупаційними військами. Гетьман П. Скоропадський звернувся з «Грамотою до всього українського народу» і оприлюднив «Закони про тимчасовий державний устрій України», в основу яких була покладена ідея короткочасної сильної влади. Центральна Рада, Мала Рада, земельні комітети розпускалися, закони Центральної Ради й Тимчасового російського уряду скасовувалися. За Україною закріплювалася нова офіційна назва «Українська держава». Фактично «до обрання Сейму» встановлювався тимчасовий диктаторський режим. Гетьману належала вся повнота законодавчої й виконавчої влади. Д.Дорошенко, погодився обійняти посаду міністра закордонних справ.Головою Ради міністрів став Ф.Лизогуб.

У губерніях, повітах із місцевих поміщиків та земських діячів призначалися старости, яким належала вся повнота влади на місцях, поновлювався колишній інститут «земських начальників», утворювалися повітові та губернські ради у сільських справах. Сподіваючись знайти соціальну опору режиму у середовищі заможних селян, Гетьман виділив їх в окрему категорію громадян - козаків. Новий закон про вибори до земств вводив куріальну систему виборів (право голосу давало нерухоме майно, підприємство, або стан і освіта), яка мала привести до того, що земське життя скеровували представники вищих станів та заможні хлібороби. В липні було створено Державний Сенат на чолі з Президентом, який складався з Адміністративного, Цивільного і Карного Генеральних Судів.

Після гетьманського перевороту в Україні прокотилася хвиля арештів і розстрілів тих, хто ще недавно на чолі місцевих Раді ревкомів конфіскував поміщицьку власність, розподіляв землю і майно великих землевласників. Було переформовано військові частини, функції поліції і державної безпеки виконувала Державна варта. 16 жовтня 1918 р. окремим універсалом Скоропадський відновив укозацтво в Чернігівській, Полавській губерніях та Слобожанщині. До козацтва записуаваплися не лише нащадки козаків, але й селяни. За гетьмана Україна продовжувала розширювати міжнародні контакти. Вона мала дипломатичні відносини з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, а всени 1918 р. - з Францією, Англією, Румунією. Дипломатичні відносини підтримувалися з Російською Федерацією, Доном, Кубанню. Вдалі кроки було зроблено у формуванні власної банківської мережі і встановленні української грошової системи. Відновився залізничний рух, для чого було налагоджено занедбані залізничні шляхи і мости, відремонтовано локомотиви. Гетьманський уряд пішов на розробку аграрного законодавства й опублікував у липні 1918 р. “Проект загальних основ земельної реформи”. Передбачалося розширити чисельність землевласників за рахунок наділення селянам державних, удільних, а також викуплених у великих приватних власників земель. Землею за викуп наділялися “справжні хлібороби, які мали власні господарства” з робочою худобою і реманентом.

У ніч з 13 на 14 листопада на засіданні УНС для керівництва збройною боротьбою з гетьманом була утворена Директорія УНР.14 грудня П. Скоропадський зрікся влади.

28. Директорія: соціальна база, політика

У ніч з 13 на 14 листопада на засіданні УНС для керівництва збройною боротьбою з гетьманом була утворена Директорія УНР, до складу якої ввійшли В. Винниченко, С.Петлюра, Ф. Швець, О.Андріївський. А.Макаренко.

Політичний курс нового режиму не відзначався послідовністю. У початковий етап існування Директорії активну роль відіграв В.Винниченко.Негайно після зайняття Києва Директорія оприлюднила ряд відозв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Частину з них притягнули до судової відповідальності. За розпорядженням нових властей проводились обшуки в особняках мільйонерів. Було оголошено про намір ліквідувати нетрудові господарства в селі, монастирське, церковне і на генне землеволодіння. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав та планував установами в Україні національний варіант радянської влади. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Через свій непродуманий радикалізм Директорія залишалася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців, чиновників державного апарату - всіх, без кого нормальне існування держави неможливе.

Непослідовність курсу Директорії проявилася перш за все в розробці аграрної політики. Декларуючи вилучення землі у поміщиків без викупу, Директорія прагнула заспокоїти і поміщиків, пообіцявши їм компенсації затрат на різноманітні вдосконалення, раніше проведені в маєтках. За землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники та інше. Було також оголошено про недоторканість земель промислових підприємств і цукрових заводів, що належали промисловцям і політикам цукрозаводникам. Конфіскації також не підлягали землі іноземних підданих. В руках заможних селян залишалися ділянки площею до 15 дес. землі. Пиміщики і буржуазія в Україні були незадоволені політикою Директорії.Директорії вдалося добитися розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан. Італія і рад інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з українками, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти, Польщею.

В кінці 1918 на початку 1919 років значна територія країни, включаючи Київ, була захоплена більшовиками. Роздані селянам землі вони почали відбирати і передавати в «совхози» та сільськогосподарські «комуни». По всій Україні вибухали повстання проти більшовиків але було вже запізно. В квітні 1919 року на Правобережжі були розгромлені війська Директорії і станом на весну 1919 року на території України (крім Надзбурччя і західних областей) знову було встановлено радянську владу.

Найголовнішою причиною нової поразки національно-демократичних сил була неспроможність Директорії створити життєздатний і стабільний політичний режим: державний апарат, армію, органи охорони громадського порядку, систему законодавчих і виконавчих органів у центрів, так і на місцях. До того ж широкі маси українського населення не зовсім усвідомлювали загальнонаціональні інтереси, необхідність створення і зміцнення власної держави.

29. Західна Україна 1918-1919 рр.

Унаслідок поразки у війні в жовтні 1918 р. Австро-Угорська імперія почала розпадатися. Західні українці опинилися у становищі, подібному до того, в якому перебували їхні співвітчизники на сході після нещодавнього падіння Російської імперії.

18-19 жовтня 1918 р. у Львові відбувся з'їзд політичних і громадських діячів українських земель Австро-Угорщини. Була створена Українська Національна Рада (УНР), головним чином із депутатів австрійського парламенту та крайових сеймів Галичини і Буковини. Вона ухвалила резолюцію про майбутнє утворення на українських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії, Української держави. Йшлося, отже, про об'єднання всіх західноукраїнських земель. Група членів УНР 31 жовтня 1918 р. утворила військову організацію на чолі з Д. Вітовським. Уранці 1 листопада 1918 р. вони зайняли Львів.9 листопада 1918 р. був сформований уряд - Державний секретаріат на чолі з К. Левицьким - і виданий тимчасовий закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської імперії, за яким усі вони входили до складу Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Президентом новоствореної держави став голова УНР Є. Петрушевич.

Між тим ситуація на західноукраїнських землях залишалася вкрай складною. 20 листопада 1918 р. з Перемишля до Львова прибуло шість польських військових ешелонів. Наступного дня поляки перейшли у наступ. Українське командування вимушене було залишити місто. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, а пізніше до Станіславова. Не кращим було становище в Буковині, де українці 3 листопада 1918 р. на всенародному вічі у Чернівцях заявили про возз'єднання з Україною. На заваді постала Румунія, війська якої 6 листопада окупували Буковину.

В січні 1919 р. перша сесія Української Національної Ради у Станіславові проголосила об'єднання ЗУНР з УНР в єдину державу. З метою припинення українсько-польської війни до Галичини прибула спеціальна місія Антанти. За умовами перемир'я до Польщі мали відійти Львів та Бориславський нафтовий район. Воєнні дії, однак, не припинялися.

Як уже зазначалося, одним із найважливіших завдань уряду ЗУНР було об'єднання всіх областей Західної України в єдину Українську державу. Важливою подією на цьому шляху стало укладення 1 грудня 1918 р. у Фастові договору між Директорією і делегацією Державного секретаріату ЗУНР про злиття УНР і ЗУНР. Акт злуки був урочисто виголошений у Києві на Софійській площі 22 січня 1919 р. У відповідності до нього ЗУНР користувалася цілковитою автономією, збройні сили обох держав об'єднувались, усім громадянам гарантувалися демократичні права і свободи. Цей документ, однак, залишився декларацією. З урахуванням обставин, що склалися на той час, його не вдалося реалізувати. І все ж Акт злуки УНР та ЗУНР був і залишається важливою подією в історії українських визвольних змагань. Представники ЗУНР намагалися, хоча й не завжди послідовно і вдало, відстоювати свої позиції у сфері зовнішніх зносин, дипломатії. Зовнішньополітичне відомство Західноукраїнської Народної Республіки очолювали Л. Цегельський, В. Панейко, М. Лозинський.

30. Встановлення радянської влади в Україні. Політика більшовиків

1919 р. увійшов у історію України встановленням радянської форми державності. Першим кроком на цьому шляху стала відмова більшовиків від попередньої назви держави - Українська Народна Республіка. Згідно з декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду вона дістала назву «Українська Соціалістична Радянська Республіка» (УСРР), а сам уряд з переїздом до Харкова зазнав значних змін (на чолі уряду став Х.Раковський; український уряд, за російським шаблоном, став називатися Радою народних комісарів (РНК), а його підрозділи - народними комісаріатами; Тимчасовий уряд перетворився на постійний),

Ради існували переважно в губернських містах, а на місцевому рівні діяли військово-революційні комітети (ревкоми), які були опорними пунктами більшовизму і цементували диктаторський режим в Україні. Цю ж функцію виконували і комітети незаможних селян (комнезами), які активно створювалися радянською державою на селі. Вони були покликані внести розкол у найчисленнішу верству суспільства - селянство, ізолювати заможних селян і цим сприяти реалізації більшовицьких планів.

Юридичне оформлення радянської державності на теренах України відбулося 10 березня 1919 р„ коли III Всеукраїнський з'їзд рад (Харків) прийняв першу Конституцію УСРР. Цей документ закріпив радянський лад в Україні, перемогу «диктатури пролетаріату». Центральним завданням цієї диктатури Основний Закон УСРР визначив здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму, після чого диктатура, а слідом за нею держава мали зійти з історичної арени, поступитися місцем вільним формам співжиття. Прокламувалися скасування приватної власності, влада робітничого класу, свобода слова, зібрань і союзів тільки для трудового народу. Влада трудящих мала здійснюватися через систему рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Центральними органами визначено Всеукраїнський з'їзд Рад, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) та РНК, до компетенції яких входили всі загальнодержавні питання. За російським шаблоном була скроєна не тільки перша Конституція УСРР, а й вся модель соціально-економічно'ї політики РНК України. Запроваджуваний економічний курс одержав назву «воєнного комунізму».

31. Національно-державні відносини в Україні 20-30-х рр.

Упродовж десятиліть етнонаціональні відносини історична наука досліджувала на основі усталеної в радянській історіографії комуністичної політизованої схеми. Суперечливі питання міжетнічних та міжнаціональних відносин розглядалися без належного критичного аналізу, врахування їх історичних причинно-наслідкових зв'язків. Тому дослідження українсько-російських взаємин в Україні в 1920 -- 1930 роках саме в цьому контексті доцільно вважати одним з пріоритетних наукових напрямів.

Особливий науковий інтерес щодо етнонаціональних процесів викликає період між Першою і Другою світовими війнами, коли етнічні росіяни в Україні із панівної нації перетворилися у національну меншину. Ця обставина не могла не внести кардинальних змін в українсько-російські відносини, які почали розвиватися під впливом не тільки традиційних етнокультурних факторів, а й опинилися під тиском нового політичного тоталітарного режиму.

Входження до СРСР. Втрата Україною незалежності відбувалася протягом тривалого періоду, поступово у процесі входження УСРР до складу союзу РСР, який умовно можна поділити на кілька етапів.

І етап (червень 1919 - грудень 1920 рр.) - утворення “воєнно-політичного союзу” радянських республік, збереження за Україною формального статусу незалежної держави.

Пошук моделі майбутнього союзу розпочався влітку 1919 року. З цією метою під головуванням Л. Каменєва було створено комісію, члени якої схилялися до надання формально незалежним республікам статусу автономних республік РСФРР, а голова взагалі дотримувався думки про те, що “треба злити Україну з Росією”, а не обмежуватися об'єднанням основних галузей управління. Однак остаточної відповіді на питання про конкретну форму об'єднання радянських республік не було

ІІ етап (грудень 1920 - грудень 1922 рр.) - формування договірної федерації, посилення підпорядкування України, обмеження її суверенітету.

28 грудня 1920 року представники Росії Ленін і Чичерін та представник України Чаковський підписали угоду про воєнний і господарський союз між двома державами.

ІІІ етап (грудень 1922 - травень 1925 рр.) - утворення СРСР, втрата Україною незалежності.

У цей час процес ліквідації суверенітету України вступає у свою завершальну фазу. 26 січня 1924 р. відбувся ІІ з'їзд Рад СРСР, який остаточно затвердив першу Конституцію Радянського Союзу.

У травні 1925 р. завершується процес входження України до складу СРСР ІV всеукраїнський з'їзд Рад затвердив текст Конституції УСРР, у якому було законодавчо закріплено вступ Радянської України до Радянського Союзу.

Українізація. Українізація 1920--30-х -- Тимчасова політика ВКП(б), що мала загальну назву коренізація -- здійснювана з 1920-х до початку 1930-х років ЦК КП(б)У й урядом УРСР з метою зміцнення радянської влади в Україні засобами поступок у вигляді запровадження української мови в школі, пресі й інших ділянках культурного життя, а також в адміністрації -- як державної мови республіки, прийняття в члени партії та у виконавчу владу представників української національності.

Розмах національно - визвольної боротьби в національних районах у 1917 - 1920 рр. підказував радянському керівництву, що без задоволення мінімальних національних вимог пригноблених народів доля більшовизму в республіках завжди буде під загрозою. Саме з урахуванням цієї обставини побудовано політику коренізації, яка після ХІІ з'їзду РКП(б) (1923р.) здійснювалася в усіх радянських республіках, а в Україні набула форми українізації.

Українізація означала виховання кадрів з представників корінної національності, впровадження в роботу партійного, господарського і радянського апаратів рідної для населення мови, розширення мережі шкіл та інших навчальних закладів з навчанням рідною мовою, розвиток національної культури.

Проголошений радянською владою курс на українізацію відчутно позначився на роботі школи. Чисельність шкільних закладів з українською мовою викладання зростала. Якщо в 1925 р. їх було 79% від усіх шкіл, то в 1930 р. - 85%. У решті шкіл викладали мовами народів, які проживали в Україні: російською, грецькою, польською, німецькою, чеською, єврейською та ін.

Проте українізацію її організатори не вважали самоціллю. Цей процес підпорядковувався "надзавданню" більшовицької партії - перебудові культури в Україні на ідеологічних принципах марксизму.

32. Соціально-економічний розвиток та його особливості

Новам економімчна полімтика (неп) -- економічна політика, яка проводилася в Радянських республіках починаючи з 1921 року. Була прийнята весною 1921 року X з'їздом РКП(б), змінивши політику «воєнного комунізму», що проводилася в ході Громадянської війни. Нова економічна політика мала на меті відновлення народного господарства і подальший перехід до соціалізму. Головний зміст НЕП -- заміна продрозкладки продподатком в селі, використання ринку і різних форм власності, залучення іноземного капіталу у формі концесій, проведення грошової реформи (1922--1924), в результаті якої рубль став конвертованою валютою.

НЕП дозволив швидко відновити господарство, зруйноване Першою світовою і Громадянською війнами.Обсяг сільськогосподарського виробництва скоротився на 40% у зв'язку із знеціненням грошей і дефіцитом промислових товарів.

Суспільство деградувало, його інтелектуальний потенціал значно ослаб. Велика частина інтелігенції була знищена або покинула країну.Головна політична мета НЕПу -- зняти соціальну напруженість, укріпити соціальну базу радянської влади у вигляді союзу робітників і селян. Економічна мета -- запобігти подальшому посилюванню розрухи, вийти з кризи і відновити господарство. Соціальна мета -- забезпечити сприятливі умови для побудови соціалістичного суспільства, не чекаючи світової революції. Крім того, НЕП був націлений на відновлення нормальних зовнішньополітичних зв'язків, на подолання міжнародної ізоляції.Безперечним успіхом НЕПу було відновлення зруйнованої економіки, причому, якщо врахувати, що після революції Росія втратила багато висококваліфікованих кадрів (економістів, управлінців, виробничників), то успіх нової влади стає ще більшим, стаючи справжньою «перемогою над розрухою». В той же час, відсутність тих самих висококваліфікованих кадрів стала причиною прорахунків і помилок.Значні темпи зростання економіки, проте, були досягнуті лише за рахунок повернення в буд довоєнних потужностей, адже Росія лише до 1926--1927 року досягла економічних показників довоєнних років.

Індустріалізація -- процес створення великого чи просто машинного виробництва в усіх галузях народного господарства і перехід на цій основі від аграрного до індустріального суспільства.Із завершення промислового перевороту розпочався етап індустріального розвитку суспільства. Основним його змістом був процес створення великого машинного виробництва в усіх галузях господарства. Індустріалізація забезпечила перевагу промисловості над сільськім господарством, важкої індустрії над легкої. Індустріалізація як світовий економічний процес зумовила другий етап науково технічної революції,що розпочався в останні третині 19 ст..Однією з особливостей здійснення індустріалізації в Україні були досить масштабні капіталовкладення у її промисловість. У 1930 р. вони досягли рівня всіх попередніх років мирного будівництва (1921-1928). Усього ж за роки першої п'ятирічки на промислову модернізацію України було виділено понад 20% загальносоюзних капіталовкладень.Форсована індустріалізація дуже швидко призвела до значних економічних перетворень та кардинальних змін у складі робітничого класу. Якщо у період промислового буму в ХІХст. на спорудження кількох десятків великих підприємств пішли десятки років, то вже наприкінці 30-х років промисловий потенціал України у 7 разів перевищував рівень 1913 р. За рівнем розвитку галузей важкої індустрії Україна наблизилась, а то й випередила цілий ряд західноєвропейських країн. У промисловості України на початку 1929 р. процювало 690 тис. робітників, а наприкінці 1932 р. - 1275 тис., тобто майже вдвічі більше.Наслідком стало заперечення ринкової рівноваги в економіці, що особливо далося взнаки в період заготівельної кризи у 1928 р. та в наступні роки.

Колективізамція -- створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Передбачалося, що результатом колективізації стане ріст виробництва сільськогосподарської продукції на 150 %. Колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, відтак, ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності.Фактично, метою було перетворення всієї робочої сили села, а також міста, на робітників державних підприємств. Це встановлювало повний економічний контроль держави над громадянами, значно розширювало її політичне панування над самостійним до цього селянством.У ході колективізації селяни масово забивали (щоб не усуспільнили) власну велику рогату худобу, свиней, овець, кіз, що також підривало основи сільськогосподарського виробництва і призводило до зменшення м'ясопродуктів у країні. Незадовільна організація праці в колгоспах, небажання селян працювати в них, колективізація (знищення господарств заможних селян) -- все це підривало основи сільськогосподарського виробництва. При цьому зменшувався валовий збір зерна, знижувалася врожайність сільськогосподарських культур на колгоспних полях.Отже, в ході колективізації було знищено найбільш працездатних і заможних господарів, що негативно вплинуло на подальший розвиток сільського господарства. Особливо трагічною була доля селянських родин, яких депортували на Північ і в Сибір..

33. Сталінські репресії на Україні: масштаби та демографічні наслідки

Починаючи з 1929 р. масові репресії трьома великими хвилями прокотилися по Україні: перша - 1929-1931 рр. (примусова колективізація, розкуркулення, ліквідація УАПЦ, процес СВУ); друга - 1932-1934 рр. (штучний голод, постишевський терор, “кіровська хвиля”) і третя - 1936-1938 рр (так званий Великий Терор).

Перша - 1929-1931 рр.: Першою жертвою масового терору стало селянство. Колективізація супроводжувалася кампанією “ліквідації куркульства як класу” (за офіційними статистикою, в Україна до куркульства в 1927 р. було зараховано 4%, а в 1929 р. - 1,4% сільського населення). Куркулями оголосили найбільш працьовитих і культурних господарів, які власною працею досягли відносного добробуту і не відчували бажання вступати в колгосп. Репресували не лише заможних селян, а й середняків і навіть деяких бідняків, яких називали “підкуркульниками”. Починаючи з зими 1929/30 рр. сотні тисяч селянських сімей були вивезені в Сибір і на північ, де багато “спецпереселенців”, особливо дітей, загинули від голоду, холоду і хвороб.

Друга - 1932-1934 рр: Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого лиха, ніж голод 30-х років, історія України не знає. Його причини остаточно не з'ясовані. Одні вважають, що голод був спланований Сталіним та його спільниками заздалегідь, щоб винищити українське селянство, в якому вбачали оплот націоналізму і приватновласницької психології. Інші доводять, що це був наслідок безтямної політики добування коштів на індустріалізацію, коли доля селян просто не бралася до уваги. Очевидно одне - голод в Україні виник не внаслідок стихійного лиха, а був організований штучно. У страшні роки голодомору (1932 - 1933 рр.) в Україні загинуло щонайменше 5 млн душ. Внаслідок суцільної колективізації та голодомору змінився соціальний склад села: було знищено куркульство, постраждало багато середняків, сформувалася зовні єдина соціальна верства - колгоспне селянство. Вихідцями з села поповнився робітничий клас.

Насильницька суцільна колективізація призвела до руйнування продуктивних сил на селі, що спричинило глибоку кризу в сільському господарстві та змусило докорінно міняти політику уряду: переходити від примусу і репресій до скасування продрозверстки, встановлення твердих планів хлібозаготівель, часткового відновлення ринкових відносин, організаційного і матеріально технічного зміцнення колгоспників.

Третя - 1936-1938 рр: Голодомор 1933 р. збігся в часі (звичайно ж, не випадково) з другою хвилею масових репресій, спрямованою насамперед проти членів партії. Якщо в інших регіонах масові репресії проти партійних активістів розгорнулися в 1937 р., то в Україні початок був покладений уже в 1933 р. Українських комуністів треба було покарати за “націонал-ухильництво”, яке ширилося в їхніх рядах, і фізично винищити тих, чию віру в комуністичні ідеали похитнула трагедія голоду, очевидцями якої вони стали. Одразу ж було “викрито” велику кількість “терористів” у Москві, Ленінграді та Києві. У Києві відбувся суд (13 - 15 грудня 1934р.) над учасниками об'єднання українських націоналістів - організації, що начебто мала на меті повалення радянської системи шляхом терористичних актів, шкідництва та диверсій.

Терор був тотальним і охоплював усі верстви населення. У суспільстві ширилися доноси, взаємна підозрілість і страх. Маси людей брали участь у зборах і мітингах, вимагаючи страти “ворогів народу”.

Головним наслідком масових репресій було фізичне винищення активної та інтелектуальної частини нації і моральне розтління тих, кого терор не торкнувся. За розмахом знищення населення власної країни сталінський терор не знає собі рівних у світовій історії. Він залишився у пам'яті людства під назвою Великого Терору.

Отже, Репресії сталінського режиму завдали відчутного удару по усьому суспільстві. Була понівечена доля мільйонів людей. В атмосфері страху, наклепів, насильства виховувалось ціле покоління людей.

34. Західноукраїнські землі у міжвоєнний період

Західноукраїнські землі в період з 1919 по 1939 рр. розділили між собою три держави - Польща, Румунії і ЧехоСловаччина. У кожній з цих держав українці становили національну меншість. 5 млн. чол. були найбільшою національною меншістю у Речі Посполитій (бл. 14-16% усього населення) і заселяли майже третину території міжвоєнної Польщі. У Румунії і Чехословаччині чисельність українців у кожній з цих держав коливалося між 500 і 600 тис. чол. (хоча українскі демографи твердять, що це число у Румунії наближалося до 1 млн. чол.), а їхня частка серед населення становила 3-4%. У цілому, у міжвоєнну добу на західноукраїнських землях проживало бл. 6-7 млн українців, тобто у 3-4 рази менше від числа українців, які проживали в Українській РСР наприкінці 1920-х - на початку 1930-х років.

80-90 % західноукраїнського населення становили селяни. Західноукраїнські землі у міжвоєнний період була одним з найбільш аґрарно перенаселених країв Європи. Тяжке економічне становище ускладнювалось ще й національним чинником. Для зміцнення польського елементу на "східних кресах" Речі Посполитої, у 1920 і 1925 роках сейм ухвалив закони про надання землі тут польським офіцерам та солдатам. На східно-українські землі внаслідок цієї акції переселилося бл. 200 тис. польських осадників. Подібну політику, хоча й з дещо меншим розмахом, проводив і румунський уряд. На відміну від Варшави і Бухаресту, празький уряд не практикував заселення українських земель чеськими і словацькими колоністами. Що більше, чеська влада доклала чималих зусиль для впровадження кращих методів сільського господарства, організувала сільськогосподарські школи і т.д.

35. Напад фашистської Німеччини на СРСР. Перший період війни (червень 1941- весна 1942 рр.)

Велика Вітчизняна війна 1941-1945 рр. небувала в історії за масштабами і жорстокістю битва народу Радянського Союзу проти найбільш реакційної сили ХХ ст. - гітлерівського фашизму. Вона була найважливішою складовою частиною другої світової війни 1939-1945 рр. В цій війні вирішувалася доля не лише народів Радянського Союзу, а і всієї Європи, всього світу.

Величезні жертви радянського народу в тому числі і українського, в ім'я свободи і незалежності Вітчизни, тяжкі страждання, звитяжна праця і бойові подвиги в тилу і на полях битв, масовий героїзм людей не пропали даремно - війна закінчилася довгожданою перемогою.

За більш як пятидесятирічний час після перемоги у вітчизняній історії розкрито багато подій Великої Вітчизняної війни, питань боротьби народів України проти окупантів. Але багато сторінок української історії другої світової війни залишились ще поза увагою істориків, або висвітлені занадто однобічно.

22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна, яка тривала 1418 днів і ночей і забрала життя понад 27 млн. радянських людей, в тому числі більше 8 млн. українців.

У союзі з Німеччиною виступили Італія, Румунія, Угорщина і Словакія. Війна з боку фашистської Німеччини та її сателітів проти СРСР була загарбницькою. З боку ж Радянського Союзу справедливою, вітчизняною. В ній СРСР захищав не лише свою територію, а й інтереси всього прогресивного людства.

На початок війни фашистська армія налічувала 190 дивізій, з них 157 німецьких, 47 тис. гармат, 4,3 тис. танків, 5 тис. літаків. У союзі з Німеччиною виступили Італія, Румунія, Угорщина і Словакія. Війна з боку фашистської Німеччини та її сателітів проти СРСР була загарбницькою. З боку ж Радянського Союзу справедливою, вітчизняною. В ній СРСР захищав не лише свою територію, а й інтереси всього прогресивного людства.

Велика Вітчизняна війна в історичній літературі поділяється на періоди. Перший період з 22 червня 1941 року до 19 листопада 1942 р. Це час перетворення СРСР в єдиний військовий табір, крах фашистського плану “блискавичної війни” і створення умов для корінного перелому. Другий період з 19 листопада 1942 року і до кінця 1943 року - корінний перелом в ході війни. Третій період - січень 1944 - травень 1945 р. - час повного розгрому гітлерівської Німеччини і визволення народів Європи від фашизму.

36. Окупаційні режими в роки другої світової війни

За розробленим ще 1940 р. стратегічним «Генеральним планом “Ост”» гітлерівська Німеччина передбачала щодо України такі заходи:

* Часткове онімечення місцевого населення; заселення німцями окупованих земель.

* Масова депортація населення, у тому числі українців, до Сибіру.

* Підрив біологічної сили слов'янських народів.

* Економічне пограбування території України; перетворення місцевого населення на рабів.

* Пограбування культурних цінностей, знищення пам'яток культури.

Захопивши Україну, німці розчленували її на окремі частини (схема 6, с. 772).

Новоутворені адміністративні одиниці очолили генерал-губернатори. Особливу ненависть до українців виявив рейхскомісар Еріх Кох, якого називали «коричневим царем України».

Після окупації України було встановлено нацистський «новий порядок», який передбачав ліквідацію суверенітету або державності завойованих країн (територій), економічне пограбування і використання всіх ресурсів в інтересах ІІІ рейху, расову дискримінацію, геноцид, антисемітизм, терор і вбивства невинних людей.

В Україні діяли каральні органи нацистів (СС, СД, гестапо), які проводили терор проти мирного населення. У січні 1942 р. німецьким командуванням був прийнятий план фізичного знищення євреїв на території всіх окупованих країн Європи. Політика нацистської Німеччини та її прибічників у переслідуванні й знищенні єврейства в 1933--1945 рр. отримала назву «Холокост» (від давньогрецького h l caust sis -- знищення вогнем, жертвопринесення).Нацисти застосовували жахливі засоби страти: отруєння у газових камерах, спалення у крематоріях, голодомор, цькування собаками. Створювалися концентраційні табори і гетто для євреїв.Окупаційна політика мала відверто колоніальний характер. Було введено примусову трудову повинність. Щоб забезпечити більш «ефективну» експлуатацію українського села, німці зберегли колгоспи. Людей силоміць вивозили на роботи до Німеччини. Почалося безсоромне пограбування матеріальних і культурних цінностей України: були розграбовані сотні музеїв, бібліотек, будинків творчості.Окупаційні власті спиралися на каральні органи -- державну таємну поліцію (гестапо), озброєні загони націонал-соціалістичної партії Німеччини (СС), службу безпеки (СД).

37. Рухи опору в Україні в роки другої світової війни

Дві течії руху Опору в Україні. Нацистський «новий порядок» викликав хвилю обурення в Україні. Однією з найпоширеніших форм боротьби з окупантами був саботаж. Робітники працювали абияк, часто не виходили на роботу, виводили з ладу верстати і обладнання, зривали виконання замовлень. Селяни також відмовлялися виходити в поле, псували хліб та інше продовольство, саботували його поставку до Німеччини. Поступово пасивні форми опору переростали в активні: антигітлерівське підпілля і партизанський рух.

Факти свідчать, що в антигітлерівському русі Опору було дві течії, перша з яких справді керувалася радянськими гаслами, а друга орієнтувалася на створення незалежної української держави.

Існування в антинацистському русі Опору течій з різною політичною орієнтацією -- звичайне явище для європейських країн. Тож Україна не була винятком.

Радянське підпілля і партизанський рух 1941-1942 рр. До 1941 р. сталінське керівництво СРСР, розраховуючи в майбутній війні вести боротьбу на ворожій території, не подбало про підготовку організаторів підпілля і партизанської боротьби. Ця робота розгорнулася в ході війни, велася поспішно і не завжди кваліфіковано.

Організація підпільної та партизанської боротьби була покладена на більшовиків та комсомольські комітети, яких зобов'язували діяти в контакті з військовими. Першими на шлях збройної боротьби із загарбниками на окупованій території України стали бійці і командири Червоної армії, партизани і підпільники радянського руху опору. 1942 p. був створений підпільний ЦК КП(б)У, який через мережу підпільних обкомів, райкомів партії взяв на себе функцію політичного керівництва як партизанського, так і підпільного рухів.Радянські партизани і підпільники, використовуючи тактику активних бойових дій, рейкової війни, диверсій, саботажу, зробили вагомий внесок у розгром загарбників, ліквідацію окупаційної адміністрації та її прибічників, у визволенні разом з частинами Червоної армії значної кількості міст і сіл України. Після невдалої спроби відновити Українську державу в червні-серпні 1941 p. провід ОУН-Б у вересні 1941 p. прийняв рішення: перебудувати свою організацію, перевести основну частину кадрів на нелегальне становище і нелегальні форми роботи; у відкритий конфлікт з окупаційною владою не вступати; готувати кадри для майбутньої боротьби. І тільки з весни 1942 р. у інформаціях окупаційних властей починають висвітлюватись події, пов'язані з активізацією діяльності українського націоналістичного руху опору, основними течіями якого стали Українська повстанська армія ("Поліська Січ"), бандерівські організації, радикальні елементи мельниківської ОУН.

38 Звільнення України від окупантів. Вклад України у розгром нацистів

Визволення України почалося під час Сталінградської битви (листопад 1942 -- лютий 1943 р.), яка поклала початок корінному перелому у війні на користь СРСР.Остаточне ж визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня--23 серпня 1943 р.). 23 серпня війська Степового фронту звільнили Харків. битва за визволення України тривала 22 місяці (табл. 17). Після вигнання ворога з української землі бойові дії перемістилися на територію Центральної та Південно-Східної Європи.

Житомирсько-Бердичівська операція - Війська 1-го Українського фронту завдали поразки групі армій «Південь» і створили можливість оточення ворожих військ на Корсунь-Шевченківському виступі

Корсунь-Шевченківська операція --Війська 1-го і 2-го Українських фронтів перейшли в наступ на Корсунь-Шевченківському виступі й 28 січня з'єдналися в районі м. Звенигородки;10 лютого розпочалась операція з ліквідації Корсунь-Шевченківського угруповання фашистів; 17--18 лютого 1944 р. фашистські війська здійснили останню спробу вирватися з оточення, однак це вдалося лише їх невеликій частині

Наступ на рівненсько-луцькому напрямку --війська 1-го Українського фронту (за підтримки партизанських загонів Сабурова, Федорова, Бегми та ін.) у складних умовах розгорнули наступальні дії на рівненсько-луцькому напрямку; було звільнено Луцьк, Рівне, Проскурів, Тернопіль, Вінницю

Березень--травень 1944 р.

Одеська операція --Війська 3-го Українського фронту за підтримки сил Чорноморського флоту 28 березня визволили Миколаїв, 10 квітня -- Одесу

Визволення Криму--Війська 4-го Українського фронту, Приморська армія та моряки Чорноморського флоту розбили Кримське військове угруповання фашистів і визволили Кримський півострів (8 квітня--12 травня); Чорноморський флот повернув свою основну базу в Севастополі й одержав можливість активізувати бойові дії проти Румунії.

Воїни-українці зробили вагомий внесок у перемогу над нацистською Німеччиною та її союзниками. Радянськими бойовими нагородами було відзначено 2,5 млн осіб. Українцями були маршали С. Тимошенко, Р. Малиновський, А. Єрьоменко, П. Рибалко, С. Руденко.На відзнаку мужності й героїзму українського народу, який захищав свою землю від поневолювачів, почесне звання «Місто-герой» було присвоєно містам Києв, Одеса, Керч і Севастополь.

39 Україна у міжнародній політиці у повоєнні десятиріччя

Новизна становища України в світі полягала в поверненні її як суб'єкта міжнародного права на арену міждержавних відносин. У 1944 р. було відновлено Наркомат (з 1946 р. -- міністерство) закордонних справ України. У 1945 р. делегація України взяла участь у міжнародній конференції і підписала декларацію про заснування Організації Об'єднаних Націй (ООН). У 1948--1949 pp. Україну обирають непостійним членом Ради Безпеки ООН. Підпис України, як і інших дер-жав-переможниць у Другій світовій війні, стоїть під мирними договорами з колишніми союзниками гітлерівської Німеччини -- Італією, Румунією, Угорщиною та Фінляндією. 1948 р. вона підписала міжнародну конвенцію про режим судноплавства Дунаєм.У перші повоєнні роки УРСР була представлена в 20 міжнародних організаціях і уклала 65 міждержавних угод. 1947 p., після кількадесятирічної перерви, в Києві відкрилося перше представництво іноземної держави -- Консульство Польської Народної Республіки.У вересні 1951 р. у Києві відбулася перша українська республіканська конференція прихильників миру.Передача Кримської області до складу УРСР: мотиви і правова основа.З 1953 р. УРСР щороку вносила значні кошти у Фонд ООН для країн, що розвиваються.Отже, повернення України на міжнародну арену мало обмежений характер. Вся дипломатична діяльність УРСР здійснювалась в жорстких рамках міжнародної політики СРСР під наглядом відповідних загальносоюзних структур.

40 Труднощі післявоєнної відбудови

Україна в ході Другої світової війни зазнала більше руйнувань, ніж будь-яка інша європейська країна. Відступаючи з України, фашисти, як і більшовики у 1941 p., вдавалися до тактики «спаленої землі», тобто знищували за собою все, що б міг використати противник. Як наслідок, тільки безпосередні збитки, завдані господарству республіки, становили 285 млрд. крб. в цінах 1940 р. (загальні збитки СРСР становили 679 млрд. крб., з яких 255 млрд. -- Росії). Ця сума вп'ятеро перевищувала асигнування УРСР на будівництво нових заводів, фабрик, залізниць, електростанцій, шахт, радгоспів.

На руїни було перетворено 720 великих і малих міст та 28 тис. сіл України .Загальні ж демографічні втрати України, які включають убитих у боях, померлих у концтаборах, депортованих, евакуйованих та емігрантів, становили 14,5 млн. чол.Економічне становище українських земель значно ускладнювалося тим, що на початку війни відбувалася масова евакуація на Схід заводів, робітників та інженерів. Всього з України було вивезено в Росію, Середню Азію та інші регіони СРСР майже 1 тис. заводів та понад 4 млн. осіб.У Донбасі було затоплено усі шахти, знищено промислові об'єкти Дніпрельстану, всі 54 домни, висаджено у повітря мости, зруйновано залізниці, телеграфні лінії тощо. Все це негативно позначилося на життєвому рівні населення, яке залишалося на окупованій німцями території.

41. Хрущовська “відлига” і її прояв в Україні. Дисиденство

Початок відлиги пов'язують зі смертю Сталіна 1953 р.Багато політичних увязнених в СРСР і країнах соціалістичного табору було випущено на свободу і реабілітовано. Було дозволено повернення на батьківщину для багатьох народів, яких було репресовано у 1930-х -- 1940-х роках.Було помітно послаблено цензуру, перш за все у літературі, кіно, інших видах мистецтв.

У 60--70-х роках у Радянському Союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав.