Григорій Сковорода (1722-1794)

У списку своїх творів, складеному Г. Сковородою на початку 90-х років XVIII ст. і переданому М. Ковалинському, значиться 18 назв оригінальних творів і 7 перекладів. Із них залишаються невідомими чотири переклади творів Плутарха: "О божій правосудді", "О смерти", "О храненіи от долгов", "О вожделеніи богатств". До цього списку не ввійшли збірка "Сад божественних пісень", "Байки харківські", а також розрізнені поетичні твори українською і латинською мовами. Гіпотетичними залишаються відомості про написаний у 1753 р. для слухачів Переяславського колегіуму курс поетики "Разсужденія о поезій й руководство к искуству оной" і трагікомедію, слідів яких донині знайти не вдалося. Ймовірно, що трагікомедії Г. Сковорода не писав і пізніша згадка про неї потребує ретельної перевірки аніж завершений цілий поетичний курс. Написані в переяславський період поезії, що пізніше ввійшли до збірки "Сад божественних пісень", мали бути основою цього курсу, який, очевидно, не був оформлений як завершене ціле.

Заборона російським царизмом українського друкованого слова у XVIII ст. спричинилась до того, що майже все українське письменство цього періоду поширювалося у рукописному вигляді. Духовна, гумористично-сатирична і бурлескно-травестійна поезія, шкільна драматургія та інтермедії, мемуарно-історична проза -- все залишалося в рукописах, доходило до читачів у незначній кількості списків. Складається враження, що письменники навіть не намагалися друкувати свої твори, цілком мирилися з рукописною традицією. Не уник цієї гіркої долі й Г. Сковорода. За життя письменника не було надруковано жодного його твору, вони залишалися в автографах і були відомі також у небагатьох списках. Першим друкованим твором Г. Сковороди є філософський трактат "Наркіс", що з'явився 1798 р. без підпису автора у петербурзькому академічному виданні "Библиотека духовная, содержа-щая в себе дружеские беседьі о познании самого себя". "Байки харківські" побачили світ 1837 р. у Москві. Перше зібрання творів Г. Сковороди -- "Сочинения в стихах й прозе" -- видано І. Т. Лисенковим 1861 р. у Санкт-Петербурзі і містило "Сад божественних пісень", п'ять філософських трактатів ("Наркіс. Розмова про те: пізнай себе", "Боротьба архистратига Михаїла з сатаною про це: легко бути добрим", "Бесіда, названа двоє", "Суперечка біса з Варсавою", "Вступні двері до християнської добронравності"), притчу "Убогий Жайворонок" та уривки про самопізнання з інших творів і кілька листів.

У 1894 р., до 100-річчя з часу смерті Г. Сковороди, у Харкові вийшло перше наукове видання творів Г. Сковороди -- "Сочинения, собранньїеиредактированньїепроф. Д. Й. Багалеем", до якого ввійшли поетичні і прозові твори Г. Сковороди. 1912 р. у Санкт-Петербурзі випущено І том "Собрания сочинений" Г. Сковороди, підготовлений В. Д. Бонч-Бруєвичем. У книзі надруковано оригінальні прозові твори Г. Сковороди. Обидва ці видання були неповними, а друге залишилося незавершеним (2-й том не вийшов), проте вони відіграли позитивну роль в освоєнні творчості письменника, на довгий час залишилися єдиним доступним і авторитетним зібранням його текстів.

Перше повне наукове видання творів Г. Сковороди: Твори в двох томах" -- з'явилося тільки у 1961 р. У ньому подано всі відомі твори письменника -- оригінальні і перекладні. 1973 р., до 250-річчя з дня народження Г. Сковороди видавництво "Наукова думка" випустило нове "Повне зібрання творів" Г. Сковороди у двох томах, у якому надруковано два нововідкритих твори письменника -- "Бесіда 1-ша, названа ОЬзегуаІогіит (Сіон)" та "Бесіда 2-га, названа ОЬзегуаІогіит зресиїа (по-єврейськи Сіон)". Це видання й нині є найавторитетнішим академічним повним зібранням творів Г. Сковороди.

До цих видань близьке ще одне: Григорий Сковорода. Сочиненияв двухтомах (Москва. -- "Мьісль", 1973), випущене Академією наук СРСР у серії "Философское наследие". Тексти Г. Сковороди переклали на російську мову і прокоментували І. В. Іваньо і М. В. Кашуба. Це видання містить усю оригінальну філософську спадщину мислителя. Тільки його поетична творчість представлена не у повному обсязі. Випущене великим тиражем (45 тис. прим.), це видання має широкого читача у всьому світі.

Останнім науково-критичним виданням вибраних творів Г. Сковороди є книга у серії "Бібліотека української літератури" (К., "Наукова думка", 1983), упорядкованавідомимдослідником-сковородинознавцем Іваном Іваньо. Вона містить вибрану поезію, прозу, переклади, листи і розрахована на широке коло читачів.

Вчені і публіцисти XIX ст. переважно цікавилися особою Г. Сковороди, його моральною філософією. Наукове вивчення життя і творчості мислителя започаткував Д. Багалій. Його численні дослідження кінця XIX -- початку XX ст. завершилися книгою "Український ман-дрований філософ Гр. Сав. Сковорода" (Харків, 1926. -- 397 с.). У XX ст. творчість Г. Сковороди досліджували В. Ерн, В. Бонч-Бруєвич, П. Пелех, О. Біленький, М. Возняк, Ю. Барабаш, І. Головаха, І. Іваньо, Ю. Лощиц, Л. Махновець, А. Ніженець, І. Пільгук, Г. Хоткевич, В. Поліщук, П. Попов, М. Редько, М. Сиваченко, І. Табачников, П.Тичина, В. Нічик, І. Драч, І. Стогній, С. Кримський, М. Попович, Л. Ушкалов та ін.

Творчості Г. Сковороди приділили значну увагу українські вчені за рубежем. Найбільша заслуга у цьому проф. Дмитра Чижевського, автора монографії "Фільософія Г. Сковороди" (Варшава, 1934,2-ге доопрацьоване видання німецькою мовою у Гарвардській серії українознавчих студій. -- Мюнхен, 1974. -- 233 с.) та багатьох статей і матеріалів. Д. Чижевський розглядав Г. Сковороду як барокового поета і філософа європейського рівня, ввів його в коло німецьких філософів-містиків XVI -- XVII ст. -- Валентина Вайгеля (1533 -- 1588), Йоганна Арндта (1555 -- 1621), Якоба Бьоме (1575 -- 1624), Ангелуса Сілезіуса (1624 -- 1677), а також пієтистів XVII -- XVIII ст. -- Готфріда Арнольда (1666 -- 1714) і Фрідріха Етінгера (1702 -- 1782). Німецький протестантський містицизм, отже, був відомий в Україні і в Росії, і, як довів Д. Чижевський, в Росію він перейшов через українську літературу, насамперед філософію Г. Сковороди. Німецький містицизм вабив Г. Сковороду як своїм антикатолицьким спрямуванням, так і давніми, досекулярними джерелами. Монографія Д. Чижевського про Г. Сковороду й нині є авторитетним джерелом знань про нашого філософа у західному світі.

Поетичну творчість Г. Сковороди Д. Чижевський проаналізував у другій частині нарисів "Український літературний барок" (Прага, 1941). Це -- фундаментальна студія над поезією Г. Сковороди, його теоретичними поглядами на віршування і їх практичним застосуванням, над роллю Г. Сковороди як реформатора і новатора українського віршування. Д. Чижевський запропонував своє прочитання тексту "Саду божественних пісень" і подав до нього ґрунтовний текстологічний коментар. Сковородіана Д. Чижевського -- це цілий материк думок, спостережень, порівнянь, коментарів, її освоєння у нас тільки починається і, нема сумніву, внесе новий, свіжий струмінь у дослідження філософської системи і художньої творчості Г. Сковороди.

Із авторів, що з початку 20-х років працювали над творчістю Г. Сковороди за рубежами України, і з їх спадкоємців, що продовжували або ще продовжують свою працю й нині, назвемо імена Івана Мірчука, Домета Олянчина, Фелікса Гаасе, Марії Безобразової, Степана Шерера, Кирила Митровича, Дмитра Козія, Семена Погорілого, Юрія Лавриненка, Петра Одарченка, Василя Барки, Зіни Геник-Березовської, Степана ІПтефуровського, Аркадія Жуковського, Едуарда Вінтера, Антуана Ежена Калюжного, Роланда Пітча, Магдалени Ласло-Куцкж.

Бібліографія творів Г. Сковороди і праць про нього (вийшла двома виданнями: Харків, 1968, 1972) налічує близько півтори тисячі назв. Нині вона значно збільшилася як за рахунок нових праць останніх двадцяти років, так і з введенням у науковий обіг досліджень зарубіжних авторів5.

Українські письменники створили світлий художній образ видатного мандрівного філософа і просвітителя. Про нього читаємо у художніх творах І. Срезневського, Т. Шевченка, П. Білецького-Носенка, П. Куліша, П. Тичини, В. Поліщука, М. Рильського, А. Малишка, І. Драча, Л. Ляшенка, І. Пільгука, Василя Шевчука, В. Підпалого, О. Іваха, М. Проліса, Л. Мосендза.

"Перший розум наш..." Пущене з легкої руки поета М. Він-грановського і обгрунтоване критиком І. Дзюбою, це визначення міцно закріпилося нині за Григорієм Сковородою -- першим українським мислителем-філософом і письменником світового рівня. Могутній загальнолюдський зміст творчості Сковороди заполонює нашу сучасність, робить її близькою і зрозумілою читачам кінця XX ст. Проповідь гармонії природи і світу, боротьба з бездуховністю людини і відстоювання її внутрішньої свободи, соціальний оптимізм, одержимість у ставленні до науки й праці, байдужість до кар'єри і зневага матеріального добробуту, культ людської дружби -- всі ці сторони вчення Сковороди актуальні й нині, суголосні нашій розгойданій добі. Цілісність постаті Сковороди, його потужний інтелект, духовна незалежність, нерозривність слів і діл, розуміння людини як частини природи привертають до нього нові, молоді покоління шукачів істини, оборонців прав і . свободи людини.