Патріоти державної безпеки ("П"ГБ)

Український вектор “П”ГБ

Отже, нинішній рівень організаційного стану “П”ГБ такий, що у випадку скоординованих заходів, узгоджених з певними колами на Заході, Україна легко потрапляє у сферу впливу Росії. І слід зауважити, що сьогодні цей процес стає дедалі помітнішим. Наша влада зразка 2003-2004 рр., ігноруючи національні інтереси й незважаючи на підрив основ національної безпеки, задля прикритя свого заду, фактично зраджує країну, підводячи державу цілковито під російський прес. Сталося це завдяки іракській кампанії та проведенню виборів в самій Америці. Росія чітко це зрозуміла і почала реалізовувати свій шанс, давши згоду США ввести до Іраку 40 тис. миротворчого контингенту під проводом ООН і тим самим полегшити ситуацію для американців на Близькому Сході. Навзамін Сполучені Штати терпимо ставитимуться до політики Росії на теренах СНД, у першу чергу щодо України. Загальним підтвердженням цьому стало звернення американського президента до російського народу, виголошеного ним 12 вересня 2004 року в російському дипломатичному представництві в Сполучених Штатах. У теперішній час “російський фактор” грає визначальну роль в українських справах, активно впливаючи не лише на українську економіку, але й на українську політику, зокрема на хід виборів (президентських, парламентських тощо - прим ред.).

Ерозійні процеси в державі набувають такого стану, коли за умов чітких заходів та необхідних фінансових вливань, організованих із зовні у сукупності з “патріотами” ГБ, розвиток внутрішніх процесів в Україні може бути спрямований практично у будь-яке річище. Ми вже маємо відповідні маркери у вигляді двох вибухів на Троєщинському ринку, де постраждало чотирнадцять людей. Принагідно пригадаймо прихід Путіна до влади, розпочатий із жахливих вибухів, що зруйнували два будинки в Москві і відправили у могилу більше двохсот людей (у цьому злодійстві, наче б то, був присутній “чеченський слід”, який, проте, не віднайдений і понині. Професіоналізм заподіяного і якась штучна незграбність силових відомств, що проявилися й у бесланській трагедії, наводять на тривожні думки).

Можна навести ще низку важливих чинників, що можуть бути покладені (і вже покладаються) в основу “об'єднавчих” процесів. У результаті руйнівних подій останніх років, незважаючи на їхню наочну катастрофічність, виявилася зруйнованою лише політична оболонка колишньої радянської спільності народів. Значно ураженим, але не знищеним залишився економічний фундамент цієї єдності. Тому означена сфера є для України занадто вразливою, оскільки за відсутності явних зовнішніх джерел економічного розвитку реанімація економічних зв'язків і вирішення пов'язаних з ними політичних проблем вже починають ставати на порядок денний. Цей аспект має прояви як у підвищеній дипломатичній активності з боку Росії, так і в агресивному впровадженні бізнесових структур в економічний простір України, що відбувається, і це не секрет, за допомогою працівників російських спецслужб.

Слід звернути увагу й на факт збереження достатньої єдності культурного простору, де значну роль продовжує відігравати розповсюдженість російської мови як елемента експансійних процесів, яка мала і має суттєву комунітарну спрямованість. Небезпечним елементом у цьому сенсі є виокремлення російськими технологами так званого феномену “російськомовного населення”. На жаль, ця вкрай небезпечна розробка не стривожила державні та громадські інституції, і ми продовжуємо ставитися до цього занадто легковажно. Її руйнівна робота полягає у подальшому розширенні російськомовного середовища (і спробі його легітимізації, що ми спостерігаємо у вигляді „параду регіоналізації” російської мови - прим.ред.), яке все чіткіше проводить ще одну розподільчу лінію серед українців, працюючи, де-факто, на фрагментацію держави як майбутньої основи російської “імперскості”.

Викликає тривогу й інформаційний простір, який не набуває ознак суто українського явища. Ситуація ускладнюється тим, що він фактично поділений за політичними підставами, які в основі не зорієнтовані на інтереси держави. А наші корекційні можливості щось змінити є дуже обмеженими. Подібна ситуація і з оборонно-стратегічним сектором, що у своїй основі тісно поєднаний з російським. Причому Росія активно працювала у напрямку створення закритих промислових циклів, чого майже не робила Україна. Тобто ми продовжуємо бути елементом єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, і наша продукція переважно затребувана на його колишньому просторі, де Росії належить чільне місце. Звертає на себе увагу й набір базисних елементів єдності геополітичного простору колишнього СРСР - Євразії. Він настільки сьогодні виглядає достатнім, що все настирливіше диктує орієнтації на інтеграційні процеси. Ще на пам'яті локальний територіальний конфлікт з Росією навколо коси Тузла. Він висвітлив низку глобальних, стратегічних проблем, що торкаються як внутрішніх питань України, так і міжнародних. Це, у першу чергу, питання щодо стратегії відносин між Києвом та Москвою, а також щодо місця України у геополітичних розрахунках “третіх країн”. Принаймні “чорну мітку” ми вже отримали. Все сказане множиться на енергетичну залежність нашої держави від російських енергоносіїв.

На жаль, українська опозиція (а нинішня влада - В.Ющенко та інш. - прим.ред.), як завжди, виявилася на теоретичному й практичному рівнях яловою, безпорадною, нездатною породити ІДЕЮ, запропонувати адекватні засоби вирішення нагальних проблем з метою зміцнення життєздатності держави. Опозиція так і не зрозуміла політичних вигод нинішнього часу, що давали їй шанс на створення власної політики і переходу у розряд суб'єкта політичного процесу. Вона, як і влада Кучми, переважно займалася демогогогією, не маючи на практиці ані політичної, ані економічної програми. Сьогодні помаранчеві сили програють тому, що налаштовані на одні і ті ж цінності, на одну й ту ж політичну систему, що й команда Кучми. Причому за своєю структурою українська політична еліта є досить однорідним утворенням. Вся вона - від регіональних лідерів і лідерів українських політичних угрупувань до адміністрації президента пронизана багаточисельними сімейними, родинними, економічними та іншими зв'язками. У результаті для рядового члена суспільства нічого змінитися не може, оскільки і два роки тому, і сьогодні опозицію, як і інших, цікавить влада у якості самодостатнього феномена. Тобто влада не як інструментальний засіб вирішення нагальних державних проблем і розробки реальних стратегічних напрямків розвитку, а як інструмент заради досягнення власних егоїстичних та корпоративних цілей. У той же час свідомість пересічного українця підпадає під все більшу деформацію. Ми втрачаємо свої основи і стаємо придатними для різного роду політичних маніпуляцій, слухняним інструментом у чужій грі.

Сьогодні на теренах України “працюють” не лише “патріоти” ГБ, а й ізраїльський Моссад, польська Дефинзива, румунська Сікурітате, агенти турецької МІТ тощо. Вони роблять свою чорну справу, ціна якій може бути розпад України. Вони усюди. Там, де люди збираються, зустрічаються, працюють, відпочивають... Вони проникають у завулки кожного кварталу, кожної вулиці, кожного будинку, щоб замкнути людей у клітину заданих образів, впливати на свідомість нашої пересічної людини, і цим навіяти їм загальну для всіх картину, яку вони сприймали б за дійсність.

Перед країною стоїть надскладне завдання здійснення свого власного шляху розвитку, метою якого повинне бути збереження і відстоювання національної своєрідності, духовності, моралі і моральності, ціннісних орієнтацій та настанов, закладених у нашій ментальності, зрештою - своєї Самості.