Короткий огляд історії кубанського козацького війська

Головнокомандувач Збройних Сил Півдня Росії А.І. Денікін змушений був відновити колишню козацьку адміністрацію, тому що козацтво становило надзвичайно важливу частину антибільшовицького руху. Козацький уряд, у свою чергу, змушений був миритися з колишніми царськими генералами, які очолювали Білий рух. Кубанські козацькі лідери шукали свій «третій шлях», але, як і раніше, зберігалися гострі протиріччя між «чорноморцями», що стояли на федералістських і навіть сепаратистських позиціях, і «лінійцями», які підтримали політичний курс А.І. Денікіна. Внутрішня боротьба між козацькими лідерами призводила до «міністерського гармидеру». За час після відставки М.П. Бабича змінилося 3 військових отамани (О.П. Філімонов, М.М. Успенський, М.А. Букретов, виконував обов'язки військового отамана В.М. Іванис), 5 голів уряду, а склади уряди змінювалися 9 разів [59].

У другорядних питаннях А.І. Денікін йшов на поступки і не заперечував, коли Кубанська надзвичайна крайова Рада, згідно з Тимчасовим положенням про управління Кубанським краєм, юридично перетворила Кубанську область на Кубанський край 5 грудня 1918 р. [60] (фактично ця назва вживалася і раніше). З цього часу і до кінця березня 1920 р. Катеринодар вважався крайовим центром. Але А.І. Денікін ненавидів сепаратистські прагнення. Тим часом вже 9 серпня 1918 р. до Катеринодара прибув «представник астраханського уряду», з'явився з вірчою грамотою посол Білоруської Народної Республіки. Незабаром при Кубанському крайовому уряді було акредитовано уповноваженого представника від Всевеликого Війська Донського, прибув особистий представник гетьмана Української держави разом із секретарем посольства. Своїх дипломатичних представників (не до А.І. Денікіна, а до Кубанського уряду!) надіслали Грузія, Вірменія, Азербайджан, а Персія навіть відкрила у Катеринодарі «імператорське консульство» [61]. Зовнішньополітична активність козацьких лідерів викликала зростання підозр і побоювань. Ще на початку 1919 р. Кубанська Рада послала свою делегацію на Паризьку мирну конференцію, намагаючись домогтися включення Кубані в Лігу Націй як повноправного члена світового співтовариства. Восени ЦК РКП(б) дав вказівку наркому іноземних справ Г.В. Чичеріну почати переговори з паризькими представниками Донського і Кубанського білокозацьких урядів, які звернулися до Раднаркому з пропозицією про мир! [62]. Таку сепаратистську і навіть зрадницьку діяльність, природно, А.І. Денікін терпіти не міг, але лише в листопаді відповів розгоном Ради. Це сталося після того як стало відомо, що «Паризька делегація» Кубанської Ради підписала з горянським меджлісом у Тифлісі «договір дружби», у якому обіцяла підтримку горцям, що борються проти військ білогвардійців. Справа закінчилася стратою і арештами вождів кубанської «самостійності». Приголомшена Рада наступного дня ухвалила законодавчі акти, що відповідали вимогам білогвардійського командування, але вже 29 грудня 1919 р. відновила колишню Кубанську конституцію [63]. У цих умовах дезертирство кубанських козаків з фронту набуло масового характеру. Намагаючись врятувати становище, у січні 1920 р. козацькі лідери скликали Верховний військовий круг Дону, Кубані й Тереку, який оголосив себе вищою владою у справах, спільних для названих територій. Перебуваючи в полоні ілюзій, Верховний військовий круг ухвалив: «Вилучити негайно козацькі війська з підпорядкування генерала Денікіна в оперативному відношенні» і лише після переговорів з командуванням Добровольчої армії визнав А.І. Денікіна «главою південноруської влади», але 3 березня оголосив цей договір «таким, що не відбувся» [64]. На крузі також було ухвалено рішення про створення Кубанської армії під командуванням генерала А.Г. Шкуро - кубанського козака. Однак вже нічого не можна було змінити - фронт відкочувався на південь, а козаки масами розбігалися по станицях, наївно думаючи, що Радянська влада - менше зло, ніж «єдина і неподільна Росія» за Денікіним. Капітуляція Кубанської армії 2-4 травня 1920 р. в районі Адлера означала, що ККВ фактично перестало існувати. Лише частина козаків перебралася в Крим, щоб продовжити боротьбу під керівництвом П.М. Врангеля.

Після остаточної поразки білогвардійців Кубанський корпус (близько 16 тисяч осіб) було евакуйовано з Керчі й Феодосії на грецький острів Лемнос, куди ще раніше прибули кубанці з Новоросійська. Тут у грудні 1920 р. отаманом ККВ було обрано генерал-майора В.Г. Науменка (залишався ним до 1958 р.). Продовжувала функціонувати Кубанська Рада. Частина козаків згодом повернулася на батьківщину, інші виїхали в різні країни і стали емігрантами. До Другої світової війни архів і майно ККВ і його полків зберігалися в Белграді, а в 1949 р. військові регалії і значна частина документів були відправлені у США. До 1981 р. вони зберігалися в Кубанському домі в Нью-Йорку, після чого були поміщені у Кубанський військовий музей у м. Ховеллі (штат Нью-Джерсі), де знаходяться дотепер [65]. Нечисленна кубанська культурна еліта осіла переважно у Чехословаччині (Ф.А. Щербина, Л.Л. Бич та ін.), а політична і військова - у Югославії [66]. Незважаючи на розпорошеність, кубанське козацтво зберігало свої традиції. Кубанці, що оселилися разом, об'єднувалися у громадські організації, які називалися станицями і хуторами. Так, у Кубанську станицю в Парижі входили козаки, іногородні й горці з колишньої Кубанської області. Навіть в еміграції тривали старі суперечки між прихильниками єдиної Росії і «самостійниками», які поділялися на ряд напрямків. Особливо непримиренні виступили з ідеєю створення так званої Козакії - союзної козацької держави, а окрема група кубанців виступала за відділення Кубані від Росії, допускаючи в майбутньому включення Кубанської області до складу України [67].

ЛІТЕРАТУРА

1. Полное собрание законов Российской империи (ПСЗ). 2-е собр. - Т.35. (1860 г.). - СПб., 1862. - Ст. 36327.

2. Жадан В.А. Забытый атаман Кубанского войска. // Кубанское казачество: три века исторического пути. Краснодар, 1996. - С.71-74.

3.Фелицын Е.Д. Кошевые, войсковые и наказные атаманы. // Кубанское казачье войско. 1696-1888 гг.: Сборник кратких сведений о войске. - Воронеж, 1888. - С. 361-362.

4. ПСЗ. 2-е собр. - Т.43 (1868 г.). - СПб., 1873. - №45785.

5. Мальцев В.Н. Административные реформы в казачьих областях Северного Кавказа во второй половине XIX в. // Проблемы истории казачества. Волгоград, 1995. - С.95-96.

6. ПСЗ. 2-е собр. - Т.53 (1878 г.). - СПб., 1880. - Ст. 58547; Див. також: Памятная книжка Кубанской области издан. 1881 года». Екатеринодар, 1881. - Отдел II. - С.1, 131-135.

7. Казин В.Х. Казачьи войска: Краткая хроника казачьих войск и иррегулярных частей. - СПб., 1912. - С.128.

8. ДАКК. Ф.454. Оп.3. Спр.88. Арк.165 зв.

9. ПСЗ. 3-е собр. Т.22. №21371; ДАКК. Ф.449. Оп.2. Спр.371; О назначении ст. Кавказской местопребыванием управления отдела. // Вестник казачьих войск. - 1902. - №19. - С.301.

10. Кубанский сборник. - Т.17. - Екатеринодар, 1912. - С.286; ДАКК. Ф.418. Оп.1. Спр.3326; Ф.449. Оп.2. Спр.765.

11. Казин В.Х. Казачьи войска: Краткая хроника казачьих войск и иррегулярных частей. - СПб., 1912. - С.130-131.

12. РДІА. Ф.866. Оп.1. Спр.46. Арк.6-6 зв.

13. Македонов Л.В. В горах Кубанского края. Быт и хозяйство жителей нагорной полосы Кубанской области. - Воронеж, 1908. - С.157.

14. Короленко П.П. Поземельный вопрос в Кубанской области. // Казачий вестник. - 1886. - 23 февраля, 27 февраля, 2 марта.

15. Фелицын Е.Д. Кошевые, войсковые и наказные атаманы. // Кубанское казачье войско. 1696-1888 гг.: Сборник кратких сведений о войске. - Воронеж, 1888. - С.394.

16. Щербина Ф.А. Краткий исторический очерк Кубанского казачьего войска. // Кубанское казачье войско. 1696-1888 гг.: Сборник кратких сведений о войске. - Воронеж, 1888. - С.256-257.

17. Шацкий П.А. Сельское хозяйство Предкавказья в 1861-1905 гг. (историческое исследование) // Некоторые вопросы социально-экономического развития Юго-Восточной России. - Ставрополь, 1970. - С.33-35.

18. Мельников Л. Призрак «малоземелья» на Кубани. // Кубанские областные ведомости. - 1897. - №135.

19. Доклад о результатах командировки начальника Главного управления казачьих войск генерал-лейтенанта Щербов-Нефедовича в 1899 году в Кубанскую и Терскую области. - СПб., 1902. - С. 26.

20. Очерки истории Кубани с древнейших времён по 1920 г. / Под ред. В.Н. Ратушняка. - Краснодар, 1996. - С. 357-358.

21. Там само. С.409-410.

22. Леусян О.А. Из истории Черноморско-Кубанской железной дороги. // Голос минувшего: Кубанский исторический журнал. Краснодар, 2000. №3/4. С.71-75; Леусян О.А. Казачья железная дорога. // Казачество России: история и современность. - Краснодар, 2002. - С.90-93.

23. Македонов Л.В. В горах Кубанского края. Быт и хозяйство жителей нагорной полосы Кубанской области. - Воронеж, 1908. - С.64, 65, 178, 181.

24. Павловский С.В. Участие кубанских казаков в освобождении Болгарии от османского ига. // Из дореволюционного прошлого кубанского казачества. - Краснодар, 1993. - С. 92.

25. Там само. - С. 91.

26. Ратушняк В.Н. Под стягом России. К 300-летию Кубанского казачьего войска // Голос минувшего: Кубанский исторический журнал. - Краснодар, 1997. - №1. - С. 3.

27. Басханов А.К., Басханов М.Н., Егоров Н.Д. Линейцы: Очерки по истории станицы Лабинской и Лабинского отдела Кубанской области. - Никосия, 1996. - С. 189.

28. Стрелянов (Калабухов) П.Н. Корпус генерала Баратова. 1915-1918 гг. - М., 2002. - С. 122-126, 131.

29. Басханов А.К., Басханов М.Н., Егоров Н.Д. Линейцы: Очерки по истории станицы Лабинской и Лабинского отдела Кубанской области. - Никосия, 1996. - С. 191-194.

30. Кирей Н.И. Поездки есаула Кубанского казачьего войска Н.С. Леонтьева в Эфиопию в конце XIX в. // Из дореволюционного прошлого кубанского казачества: Сборник научных трудов. / Кубанский гос. ун-т. Краснодар, 1993. С.73, 76-77; Виноградова К.В. Казаки в Абиссинии. // Дикаревские чтения (6): Итоги фольклорно-этнографических исследований этнических культур Кубани за 1999 год. - Краснодар, 2000. - С. 81-82.

31. Бардадым В.П. Ратная доблесть кубанцев. - Краснодар, 1993. - С. 112.

32. Футорянский Л.И. Казачество России на рубеже веков. - Оренбург, 1997. - С. 111.

33. Трут В.П. Казачество России во время революции 1905-1907 годов. // Казачий сборник. - Ростов н/Д, 2000. - С.305.

34. Очерки истории Кубани с древнейших времён по 1920 г. - С. 459.

35. Поборина М.Ю. Кубанские казаки в первой мировой войне. // Из дореволюционного прошлого кубанского казачества. - Краснодар, 1993. - С. 100-101.

36. Бузун Ю.Г. Действия кубанских казачьих частей в составе экспедиционного корпуса генерала Н.Н. Баратова на Кавказском фронте Первой мировой войны // Голос минувшего: Кубанский исторический журнал. - Краснодар, 1997. - №2. - С. 19.

37. Венюков М.И. К истории заселения Западного Кавказа, 1861-1863 гг. // Русская старина. - 1878. - №6. - С. 252-253.

38. Колесников В.А. Исторические и этнические корни Кавказского полка Кубанского казачьего войска. // Итоги фольклорно-этнографических исследований этнических культур Кубани за 1998 г.: Дикаревские чтения (5). Краснодар, 1999; Колесников В.А. Однодворцы-казаки. К 200-летию со дня основания Рождественской, Каменнобродской, Сенгилеевской и Новотроицкой станиц. - СПб., 2000.

39. Очерки традиционной культуры казачеств России. / Под общей редакцией проф. Н.И. Бондаря. Т.I. М. - Краснодар, 2002. - С. 240.

40. Фелицын Е.Д. К вопросу о происхождении хоперских казаков и сформировании из них полка. // Кубанские областные ведомости. - 1895. - №39.

41. Родная Кубань. - 2003. - №1. - С.26-27. Залишена орфографія оригіналу. - А.А.

42. Малукало А.Н. Кубанское казачье войско в 1860-1914 гг.: организация, система управления и функционирования, социально-экономический статус. - Краснодар, 2003. - С. 136, 147.

43. РДВІА. Ф.38. Оп.7. Спр.475. Арк.2-5 об.; Ф.330. Оп.1. Спр.17. Арк.114 зв.

44. Щербина Ф.А. История Кубанского казачьего войска. Т.2. Екатеринодар, 1913. С.432; Фелицын Е.Д. Кошевые, войсковые и наказные атаманы. // Кубанское казачье войско. 1696-1888 гг.: Сборник кратких сведений о войске. - Воронеж, 1888. - С. 359.

45. Жадан В.А. Бунт дворян-казаков в Екатеринодаре весной 1861 года. // Казачество России: история и современность. - Краснодар, 2002. - С. 63.

46. Венюков М.И. Назв. праця. - С. 264, 267-270.

47. ПСЗ. 2-е собр. Т.37 (1862 г.). СПб., 1865. №38256. §55-58; Казин В.Х. Казачьи войска: Краткая хроника казачьих войск и иррегулярных частей. Справочная книжка Императорской Главной квартиры. СПб., 1912. С.122-123; Шамиль: Иллюстрированная энциклопедия. - М., 1997. - С. 159.

48. История народов Северного Кавказа (конец XVIII в. - 1917 г.). - М., 1988. - С. 215.

49. РДВІА. Ф.330. Оп.1. Спр.17. Арк.115-119 зв.

50. Акоева Н.Б. Общественные настроения в Кубанской области после февраля 1917 года. // Казачество России: история и современность. - Краснодар, 2002. - С. 9.

51. Екатеринодар-Краснодар. 1793-1993. Два века города в датах, событиях, воспоминаниях… Материалы к летописи. - Краснодар, 1993. - С. 386.

52. Куценко И.Я. Кубанское казачество. 2-е изд., доп. - Краснодар, 1993. - С. 274.

53. Осадчий И.П. За власть трудового народа: Историко-документальный очерк о борьбе за власть Советов на Кубани и Черноморье (1917-1920 гг.). - Краснодар, 1987. - С. 39.

54. Ратушняк О.В. История кубанских казаков в эмигрантской казачьей периодике. // Из дореволюционного прошлого кубанского казачества. - Краснодар, 1993. - С. 172.

55. Зайцев А.А. Крушение мелкобуржуазных иллюзий на Кубани и Черноморье (1917-1920 гг.). - Краснодар, 1990. - С. 22.

66. ДАКК. Ф. Р-6. Оп.1. Спр.312. Арк.32.

67. ДАКК. Ф. Р-6. Оп.1. Спр.172, 231, 300 та ін.

68. История КПСС. Т.3. Кн.2 (Март 1918 - 1920 г.). - М., 1968. - С. 359.

69. Екатеринодар-Краснодар. 1793-1993. Два века города в датах, событиях, воспоминаниях. Материалы к летописи. - Краснодар, 1993. - С. 437-439.

60. Ермолин А.П. Революция и казачество (1917-1920 гг.). - М., 1982. - С.166; Екатеринодар-Краснодар. 1793-1993. - С. 441.

61. Корсакова Н.А. Регалии кубанского казачества и их судьба в XX веке. // Дикаревские чтения (6): Итоги фольклорно-этнографических исследований этнических культур Кубани за 1999 год. - Краснодар, 2000. - С. 64-65.

62. Кринко Е.Ф. Кубанская казачья эмиграция: процесс социализации (1920-1940 гг.) // Кубанское казачество: три века исторического пути. - Краснодар, 1996. - С. 123.

63. Ратушняк О.В. К вопросу о политических исканиях кубанской казачьей диаспоры за рубежом. // Казачество в истории России: Тезисы докладов международной научной конференции «Казачество в истории России». - Краснодар, 1993. - С. 163.