Релігійна та культурно-освітня діяльність митрополита Іларіона (І. Огієнко)
Формування суспільно-політичних та релігійних поглядів Огієнка. Особливості релігійного мислення. Діяльність І. Огієнка на Україні та в діаспорі. Дослідження і розвідки митрополита Іларіона з питань розвитку української мови та культури в цілому.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 09.06.2010 |
| Размер файла | 49,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
У тяжких для України обставинах середини XVII століття, коли «все розкладалося, коли тягло в різні боки і наввипередки бігло служити сильнішому ворогові» до Польщі й Москви, єдиним спасінням для України була її церква і ті видатні та сильні постаті, яким волею долі судилося бути її духовними провідниками. Саме короткі життєписи таких діячів, як Йосип Тукальський, Діонисій Балабан, Лазар Баранович, митрополит Гедеон, архімандрит Інокентій Гізель склали в зазначеній книзі окремий розділ -- «Українська ієрархія й видатніше духовенство». А в розділі «Культурно-освітні, церковні діячі й письменники за час руїни» представлені історичні портрети тих, які увійшли в нашу історію не лише як представники високого духовного сану, а й передусім як видатні проповідники й письменники -- Іоаникій Галятовський, Антоній Радивиловський, Феодосій Сафонович, Варлаам Ясинський, Дмитро Туптало, Феодосій Углицький, Іван Максимович.
До свого 75-ліття, яке широко відзначалося в науковому та церковному житті української діаспори 1957 року, митрополит Іларіон підготував одну з найцікавіших і найгрунтовніших монографій «Князь Костянтин Острозький і його культурна праця». Книга побачила світ наступного року із спеціальною посвятою на обкладинці: «Видання Української православної громади в Кенора, Онтаріо, для відзначення 75-ліття життя митрополита Іларіона». [35, 245]
До речі, своє захоплення життєвим подвигом Костянтина Острозького Огієнко висловив не лише написанням монографії, а й організацією широкого відзначення ювілейної дати -- 350-ліття від дня смерті великого князя, яке припало на 6 квітня 1958 року.
Іван Огієнко й надалі, продовжуючи працювати над циклом історичних монографій, обирав для дослідження такі постаті, життя й діяльність яких були співзвучними з його особистими устремліннями. Такою постаттю став для нього Дмитро Туптало, він же митрополит Ростовський, який протягом двадцяти років писав найголовнішу працю свого життя -- чотиритомний збірник «Четьї Минеї» («Життя святих»), що став найвидатнішим твором української агіографії, витримавши лише протягом XVIII століття десять перевидань.
Монографія про цього діяча -- «Святий Дмитро Туптало. Його життя і праця» (224 сторінки) вийшла друком у Вінніпезі 1960 року, а через три роки побачило світ ще одне видання цієї серії -- дослідження «Кирило і Мефодій. Апостоли всеслов'янські».
Непростим колізіям у стосунках між українською і російською церквами протягом XVIII століття присвячена ще одна історична монографія «Митрополит мученик Арсеній Мацієвич». У центрі оповіді -- трагічна доля митрополита Мацієвича, якого цариця Катерина живим замурувала у військовій фортеці, де він, не скорившись у боротьбі за самостійність Української держави, помер 1772 року. [35, 249]
Останню свою працю зазначеної серії -- «Старець Паїсій Величковський» -- Іван Огієнко в надрукованому вигляді не побачив. Написана вона 1962 року, але цілих десять років автор не міг знайти для неї видавця, хоча дуже хотів за життя свого видрукувати її. Книга вийшла друком вже через три роки по смерті митрополита --1975 року -- заходами Інституту дослідів Волині та товариства «Волинь» у Канаді. Саме цим поважним науковим інституціям покійний заповідав перед смертю видання всіх своїх праць, що зосталися в рукописах.
Оглянуті історико-біографічні твори Івана Огієнка можна умовно об'єднати одною назвою -- «Життєписи великих українців». Ці постаті з нашої далекої минувшини є справді великими, хоча історичні обставини протягом століть не були сприятливими для того, аби народ міг знати правду про них -- істинних своїх героїв і духовних провідників нації. І саме завдяки науковому пошуку Івана Огієнка (а це -- тисячі, десятки тисяч архівних сторінок), його сильному й щирому прагненню повернути ці імена українському читачеві з'явилися друком, щоправда, не в нас, а там, на далекій канадській землі і, на жаль, мізерними накладами, ось ці унікальні видання.
2.2 Культурно-просвітницька діяльність І.Огієнка
Огляд праці вченого на ниві відродження української мови був би далеко не повним, коли б бодай коротко не зупинитися на заснованому і редагованому І. Огієнком протягом кількох років (1933 -- 1939) журналі «Рідна мова». Журнал видавався у Варшаві, але розповсюджувався в усьому вільному світі, куди доля закидала українців. Тому програмним гаслом видання стали слова самого видавця: «Для одного народу -- одна літературна мова, один правопис». За такими словами -- глибинний зміст. Адже йшлося про нагальну потребу мовного об'єднання нації, про ідею соборності мови і велику працю заради її здійснення у час, коли в силу історичних обставин український народ і в материковій Україні, і в близькій та далекій діаспорах все в більшій кількості опинявся в різних державних утвореннях. Народ же, за словами І. Огієнка, який не має спільної літературної мови, -- то недозріла нація. Ось чому і була такою актуальною потреба у виданні, яке б замість вузькопрофесійної філологічної тематики ставило завдання зацікавлення українського громадянства в засвоєнні саме унормованої рідної мови.
Вже з самого початку Огієнкові вдалося згуртувати довкола журналу колектив талановитих авторів-українознавців, серед яких -- Б. Кобилянський, Я. Рудницький, Я. Гординський. Характер публікацій визначали основні рубрики «Сучасна літературна мова Наддніпрянської України», «Мова нашої преси», «Канцелярійна мова», «Життя слів», «Словник мови Кобзаря», «Новинки з мовознавства», «Мовний порадник для редакторів, видавців, працівників пера» тощо. З номера в номер друкувалися термінологічні словники за професійними ознаками, зокрема, словники термінів канцелярійної, спортивної, авіаційної, автомобільної, пожежної справ. Такий значний за обсягом і тематикою масив інформації умовно можна згрупувати за трьома напрямами: функціонування, нормування сучасної української літературної мови, її історичний розвиток. Досвідчене перо Огієнка «прочитується» мало не на кожній сторінці часопису, і не лише там, де вміщені понад півтори сотні його праць, а й на численних дописах, замітках, статтях різних авторів, де він робив свої доповнення, примітки, уточнення. Журнал було закрито за розпорядженням німецьких властей у 1939 році. [35, 257]
Видавнича, редакторська діяльність далеко не вичерпується випусками «Рідної мови» (а вийшло їх за сім років 81 число). Цією справою він серйозно зайнявся ще з перших днів заснування Кам'янець-Подільського університету. З безпосередньою участю ректора там виходили науково-популярні місячники «Нове життя», «Нова думка»; На їх сторінках уперше побачили світ твори В. Самійленка, Ю. Липи, М. Драй-Хмари. Було видруковано тут і лекційний курс І. Огієнка «Історія української мови». За часів його ректорства побачили світ п'ять томів «Записок Кам'янець-Подільського Державного Українського університету». Задумане в Кам'янці професор Огієнко почав активно реалізовувати вже у Варшаві. Незважаючи на відсутність постійного місця роботи, а відтак невпевненість у завтрашньому дні, він виношує задум на широку ногу поставити справу популяризації українознавчих студій шляхом видання спеціальних як періодичних, так і неперіодичних видань. Одночасно працюючи над черговими випусками «Рідної мови», з 1935 року приступає до організації видання науково-літературного місячника, присвяченого вивченню української культури, під назвою «Наша культура». За три роки на сторінках часопису побачили світ десятки статей, нарисів, розвідок з усіх ділянок української духовної й матеріальної культури, зокрема історії, літератури, мови, мистецтва, філософії, театру, етнографії, права, археології, палеографії, педагогіки, економіки, історії церкви. Коло авторського активу, що його складали авторитетні українознавчі, було настільки великим, а обсяг матеріалу, що надсилався звідусіль, -- таким об'ємним, що можливості журналу виявилися вже замалими. Відтак у професора Огієнка визріває план підготовки й видання 30-томної «Бібліотеки українознавства». Про це були повідомлені україномовні читачі з усього світу через «Нашу культуру» (№7 за 1936 рік).[35, 353]
Передбачалося щорічно видавати по шість томів, кожний з яких містив би закінчену науково-популярну працю з тієї чи іншої галузі українознавства. А до переліченої вище тематики, що охоплювалася часописом, додавалися географія, статистика, психологія, музика, спів, друкарство.
Шкода, що цьому чудовому задумові не дано було здійснитися. Така вже житейська доля судилася Огієнкові: волею обставин мусити змінювати свої житейські плани в самому зеніті їх реалізації.
З переїздом до Канади почався й новий етап видавничої діяльності І. Огієнка, який тривав практично до початку 70-х років. Уже через два місяці після облаштування у Вінніпезі, в листопаді 1947 року, почав виходити редагований І. Огієнком місячник «Слово істини». Незважаючи на те, що нове видання слугувало, передусім, висвітленню релігійних питань діяльності українських громад, там знаходилося місце й публікаціям з історії та сучасного становища України. Першою конкретною справою часопису став заклик митрополита Іларіона, а згодом і буденні його клопоти стосовно допомоги українським скитальцям, переважмо колишнім в'язням німецьких концтаборів, яких розкидала по всіх усюдах друга світова війна. З 1951 року відроджується у Вінніпезі започаткований у Варшаві часопис «Наша культура». З 1953 року він змінив назву на «Віру й культуру», оскільки поновилося засноване І. Огієнком ще в Лозанні 1947 року видавництво української книжки «Наша культура». І вже з канадської землі протягом майже двадцяти років розходилося по світу українське слово, створене чи зредаговане рукою й розумом невтомного сівача на українознавчій ниві.
Про те, якого значення надавав цій сфері своєї діяльності митрополит Іларіон і які надії покладав на неї, найкраще засвідчують його слова, проголошені на ювілейному вечорі в честь свого 75-річчя: «Видавничій справі я все життя віддаю багато сил, бо глибоко вірю, що це реальна праця на добро українського народу» [33, 118.].
2.3 Художня творчість І.Огієнка
І. Огієнко залишив не лише велику наукову, а й художню спадщину, про яку український читач практично нічого не знає. Не досліджений цей пласт творчості й літературознавцями. А він, безперечно, цікавий, самобутній і різнобічний. Сам автор розділив його на вісім томів: перші два -- драматичні твори; наступні два -- поеми; п'ятий -- легенди; шостий -- восьмий -- релігійна лірика. Переважна більшість художніх творів побачила світ у 50 -- 60-ті роки у видавництві «Наша культура». В Україні, зрозуміло, нічого з цього, навіть у періодичних літературних журналах, не друкувалося.
Художні твори, як правило, присвячені тій чи іншій маловідомій або спотвореній на догоду ідеологічним постулатам сторінці боротьби українського народу за своє національне визволення. Таким є, зокрема, цикл драматичних поем «Вікові наші рани» (Вінніпег, 1960) та історична епопея у двох частинах «Наш бій за державність» (Вінніпег, 1961). У творах, що входять до цих збірок, діють як вигадані герої, так і відомі історичні постаті, такі як Кирило та Олексій Розумовські («Останній лицар»), гетьман Петро Сагайдачний, Мелетій Смотрицький, Памво Беринда («Воскресення України»), Дмитро Туптало («На чужині»). Тривогою за долю України, високими патріотичними почуттями героїв, їхньою готовністю йти на самопожертву заради здобуття свободи й незалежності рідної землі пройняті як ці, так й інші твори історичної тематики. Виділяються в цьому ряду поеми «Туми» (про українців-зрадників, хто служить чужинцям, руйнуючи свою державу); «Недоспівана пісня» (про незвершені задуми Богдана Хмельницького); «За Україну» (про тих українців, хто за розчарування у більшовицьких ідеалах мусив терпіти нелюдські знущання в одному з колимських таборів). [35, 272]
Переважна більшість художніх творів І. Огієнка була написана ним у тяжкі, драматичні хвилини життя, коли автор, ніби відчуваючи свій прийдешній кінець, поспішав викласти на аркуші паперу все, чого не встиг виповісти своєму народові. Підтвердження цьому -- історія створення поеми «Останній лицар». «У травні 1964 р., -- пише Огієнко, -- почали сильніше темнути мої очі (помітно темніли вони вже за попередні роки) -- виявилося, що катаракта на них. Операція була зроблена перше лівого ока, а за тиждень правого. Я терпів тяжкі переживання -- крім фізичних і духовних. Довелося багато перебувати з обома зав'язаними очима. Сильно била незвичка бути без праці... І я вирішив щось-таки написати..., хоч лікар забороняв усяке читання й писання. І я написав оцю драму «Останній лицар», писав її з закритими очима, великими літерами...» [15, 137 -- 138]
У тому ж шпиталі «Мізерикоздія» була написана й цитована вище поема «Конання України». А драматичну поему «В обіймах страждання» І. Огієнко створив за два дні в клініці «Ля сурс» міста Лозанни 1946 року.
Предметом спеціального дослідження мали б стати поетичні твори філософської, релігійної тематики, написані за всіма правилами класичного віршування. Найцікавішою з цього розділу, на наш погляд, є філософська тетралогія «Житейське море». Сюди входять містерії «Народження людини», «До щастя», «Любов» та «Остання хвилина», героями яких є Дух добра і Дух руїни, Душа, Здоров'я, Молодість, Мати, Надія, Праця, Дияволи, Смерть тощо. Ці твори сповнені глибоких роздумів про сенс людського буття, про призначення людини на землі, про вибір справжніх і фальшивих духовних та моральних цінностей, який завжди стоїть перед нами.
Висновки
Сучасники називали його людиною енциклопедичних знань, праці й обов'язку. І це не випадково. Адже свій природжений хист ученого, педагога, державного, громадського, церковного і культурного діяча він однаковою мірою успішно застосовував і як мовознавець та літературознавець, і як редактор та видавець, і як перекладач та поет, і як ректор та міністр, і як православний митрополит та історик української церкви.
Важко сказати, в якій із названих сфер діяльності І. Огієнко залишив найпомітніший слід. Одне беззаперечне: він чесно і сповна служив українській справі, до останніх днів свого довгого й важкого життя не полишав сподвижницької діяльності на ниві відродження нації, в захисті, а згодом в утвердженні та розвої рідної мови, культури в цілому. Переконує в цьому хоча б той факт, що бібліографія наукових, публіцистичних та художніх праць ученого, за неповними даними, складає понад тисячу одиниць.
На жаль, переважна більшість творів І. Огієнка і сьогодні є недоступною для українського читача: знаходяться вони за кордоном, а та незначна їх кількість, що видавалася в 20-х роках в Україні, -- ще донедавна перебувала в спецсховищах як заборонена. Заборонене було й саме ім'я Огієнка. Зрозуміло відтак, чому про цього вченого із світовим ім'ям на його Батьківщині не вийшло не лише жодної поважної монографії, а й бодай кількох правдивих рядків у енциклопедичних та довідкових виданнях. Були, щоправда, на кшталт таких: «націоналістичний збрід», «запроданець-іуда в рясі митрополита» тощо.
Це -- один із типових прикладів до гіркоти несправедливого присуду многотрудному життю вченого, який винесла свого часу офіційна українська наука. Та найголовнішим суддею завжди, надто за найскладніших історичних обставин, був час. Саме завдяки його оновлюючій силі повертається чесне і чисте ім'я Івана Огієнка. 1992 року, в 110-ту річницю від дня його народження, відбулися дві всеукраїнські науково-практичні конференції -- «Духовна і науково-педагогічна діяльність І. І. Огієнка в контексті українського національного відродження» (Кам'янець-Подільський) та «Іван Огієнко. Незабутні імена української науки» (Львів). Починає повертатися до читацького загалу багатюща наукова, просвітительська спадщина вченого. Достатньо сказати, що найвідоміша його праця «Українська культура» вже витримала два видання, до того ж, масовими тиражами. У київських видавництвах побачили світ ще дві Огієнкові книги -- своєрідний посібник з нашої тисячолітньої історії «Українська церква» та фундаментальне дослідження «Дохристиянські вірування українського народу».
Враховуючи відданість І.Огієнка українській ідеї, вклад у розвій української культури, його практичні діяння в національно-визвольних змаганнях 1917-1920 років, невтомну працю для України в еміграції, Спілка письменників України, Всеукраїнське товариство Івана Огієнка, Житомирська обласна рада народних депутатів та Фонд сприяння розвитку мистецтв України заснували багатогалузеву премію його імені. Урочисте вручення премій першим лауреатам у галузі літератури і мистецтва, в галузі науки і освіти, в галузі громадської, політичної та церковної діяльності відбулося в день пам'яті Огієнка - 29 березня 1995 року на його батьківщині в містечку Брусилові на Житомирщині.
Завдяки клопотанням української громадськості в діаспорі у 115-ту річницю від дня народження видатного українського вченого, державного і церковного діяча та 25-ту - від дня його смерті ЮНЕСКО оголосило 1997 рік «Роком Івана Огієнка».
Цими заходами було зроблено важливий крок у справі повернення імені Івана Огієнка - людини енциклопедичних знань, праці й обов'язку - українському народові.
Список використаної літератури
1. Білан А. Іван Огієнко // Українська культура. - 1992. - №1. - С.12-13;
2. Біленко Т Мова як елемент національного релігійно-церковного життя (У світлі візій І.Огієнка) // Духовна і науково-педагогічна діяльність І.І.Огієнка (1882-1972) в контексті українського національного відродження: Наукові доповіді другої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції. 18-19 лютого 1997 р. До 115-річчя від дня народження. - Кам'янець-Подільський - Київ, 1997. - С.55-56;
3. Завальнюк О. Державна співпрацю І.Огієнка і С.Петлюри у 1919-1920 рр. // Духовна і науково-педагогічна діяльність І.І.Огієнка (1882-1972) в контексті українського національного відродження: Наук. доповіді другої Всеукраїнської наук.-теорет. конференції. 18-19 лютого 1997 р. - Кам'янець-Подільський. - Київ, 1997. - С.71-74;
4. Іларіон. Слово істини: архіпастирські послання за 1940-1944 рр. - Холм, 1944;
5. Ковальський М. Персональна справа Івана Огієнка в архіві Нових Актів у Варшаві // Укр. історик. - 1995. - Ч.1-4. - С.259-267;
6. Краснодеський В. Готов я нести люті муки за свій народ, за Рідний край // Голос України. - 1997. - 4 січня;
7. Козак О. До питання про світогляд І.Огієнка // Духовна і науково-педагогічна діяльність І.І.Огієнка (1882-1972) в контексті українського національного відродження: Наук. доповіді другої Всеукраїнської наук.-теорет. конференції. 18-19 лютого 1997 р. - Кам'янець-Подільський - Київ, 1997. - С.106-107;
8. Лозовий О. Діяльність І.Огієнка в кам'янецький період Директорії УНР. - Наук. доповіді другої Всеукраїнської наук.-теорет. конференції. 18-19 лютого 1997 р. - Кам'янець-Подільський - Київ, 1997. - С.89-92;
9. Ляхоцький В. Іван Огієнко та Кам'янець-Подільський (За маловідомими джерелами). - Наук. доповіді другої Всеукраїнської наук.-теорет. конференції. 18-19 лютого 1997 р. - Кам'янець-Подільський - Київ, 1997. - С.17-18;
10. Ляхоцький В. На чолі Міністерства ісповідань // Пам'ять століть. - 1998. - №2. - С.106-115;
11. Марушкевич А.А. Невтомний працівник українського Ренесансу Іван Огієнко. Педагогічний аспект. - К., 1996. - 128 с.;
12. Мартирологів українських церков: Документи, матеріали. - Торонто-Балтимор: Смолоскип ім.В.Симоненка, 1987. - Т.1. - С.219-225;
13. Мартиненко С., Чугаєвський В. Педагогічна спадщина Івана Огієнка (Митрополита Іларіона) і розвиток сучасної національної школи // Духовна і науково-педагогічна діяльність І.І.Огієнка (1882-1972) в контексті українського національного відродження: Наук. доповіді другої Всеукраїнської наук.-теорет. конференції. 18-19 лютого 1997 р. - Кам'янець-Подільський - Київ, 1997. - С.53-54;
14. Митрополит Іларіон. Граматично-стилістичний словник Шевченкової мови. -- Вінніпег, 1961. -- С. 41;
15. Митрополит Іларіон. Наш бій за державність. Історична епопея: У 2 ч. -- Вінніпег, 1966. -- Ч. 2. -- С. 137 -- 138;
16. Митрополит Іларіон. Українська патрологія. -- Вінніпег, 1965. -- С. 9;
17. Недзельський К.К. Виховний потенціал духовної спадщини Івана Огієнка (митрополита Іларіона) // Християнські цінності: історія і погляд у третє тисячоліття. -- Наукові записки університету "Острозька Академія". -- Том VI. -- Острог, 2002. -- С. 178-183;
18. Недзельський К.К. Іван Огієнко - захисник українського православ'я // Збірник наукових праць "Південний архів" (історичні науки). -- Вип. IX. -- Херсон, 2002.-- С. 83-90;
19. Недзельський К.К. Іван Огієнко про роль релігії в українському національному житті Українське релігієзнавство. -- № 19. -- К.: 2001. -- С. 54-61;
20. Недзельський К.К. Культурологічні ідеї Івана Огієнка (митрополита Іларіона) // Українське релігієзнавство. -- № 15. -- К.: 2000. -- С. 67-76;
21. Недзельський К.К. Праця в системі життєвих сенсів Івана Огієнка // Українське релігієзнавство. -- № 21. -- К.: 2002.-- С. 80-88;
22. Нестеренко А. Митрополит Іларіон - служитель Богові й народу // Ювілейна книга на пошану митрополита Іларіона. - Вінніпег, 1958. -- С.154;
23. Огієнко І. До українського народу від міністра ісповідань // Духовна і науково-педагогічна діяльність І.І.Огієнка (1882-1972) в контексті українського національного відродження: Наук. доповіді другої Всеукраїнської наук.-теорет. конференції. 18-19 лютого 1997 р. - Кам'янець-Подільський - Київ, 1997. - С.76-79;
24. Огієнко І. Життєписи великих українців. - К., 1999. - 672 с.;
25. Огієнко І. Звернення до духовенства та православних українців, католиків-поляків Холмщини і Підляшшя // Пам'ять століть. - 1998. - №2. - С.96-97;
26. Огієнко І. Моє життя // Наша культура. - 1935. - Кн..7;
27. Огієнко І. Українська культура. - К.: Довіра, 1992. - С.239-240;
28. Огієнко І. Українська церква: Нариси з історії української православної церкви: У 2-х т. - К., 1993. - 284 с.;
29. Огієнко І. Українська церква за Богдана Хмельницького. 1647-1657. - Вінніпег, 1955. - 180 с.;
30. Огієнко І. Українська церква за час Руїни. 1657-1687. - Вінніпег, 1956. - 564 с.;
31. Огієнко І. - Шептицькому А. 14 листопада 1941 // Пам'ять століть. - 1998. -- №2. - С.96;
32. Пащенко В. Іван Огієнко // Історія України в особах. ХІХ - ХХ ст. - К., 1995. - С.289-296;
33. Подяка й слово ювіляра на ювілеї у Вінніпезі // Ювілейна книга на пошану митрополита Іларіона. -- Вінніпег, 1958. -- C. 118;
34. Тимошик М. Голгофа Івана Огієнка. - К., 1997. - 237 с.;
35. Тимошик М. “Лишусь навіки з чужиною...”. Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) і українське відродження: Наук. видання. - Вінніпег - Київ, 2000. - 548 с.;
36. Тимошик М. Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) і Українське відродження // Митрополит Іларіон (Іван Огієнко). Життєписи великих українців. - К.: Либідь, 1999. - С.7-61;
37. Тіменик З. Митрополит Іларіон (Огієнко) про церковну автокефалію як процес: Методологічний аспект // Духовна і науково-педагогічна діяльність І.І.Огієнка (1882-1972) в контексті українського національного відродження: Наук. доповіді другої Всеукраїнської наук.-теорет. конференції. 18-19 лютого 1997 р. - Кам'янець-Подільський - Київ, 1997. - С.67-68;
38. Ярмусь С. Феномен Івана Огієнка (Митрополит Іларіон). - Київ - Вінніпег, 1998. - 26 с.
39. Митрополит Іларіон. Невинна кров: многостраждальна Холмщина. Драматична поема на 3 дії // Вікові наші рани. -- Вінніпег, 1960. -- С. 31.
Подобные документы
Викладацька, політична та творча діяльність І.І. Огієнка, короткий біографічний нарис його життя та навчання. Просвітницька і редакторсько-видавнича діяльність у Варшаві, оцінка писемної спадщини. Канада як останній притулок митрополита Іларіона.
дипломная работа [139,5 K], добавлен 21.11.2010Життєвий шлях Петра Могили, його видавнича та просвітницька діяльність. Роль митрополита у заснуванні Києво-Могилянської колегії. Внесок П. Могили у розвиток книговидавничої справи. Філософський зміст праць "Требник", "Катехізис", "Тріадіон", "Літос".
курсовая работа [75,6 K], добавлен 14.04.2013Постать митрополита Полікарпа (Сікорського), його життя та діяльність. Функції церковних установ під час Другої Світової війни (1941 1944 рр.). Значення митрополита Полікарпа як тимчасового адміністратора Українській Автокефальній Православній Церкви.
статья [95,4 K], добавлен 19.09.2017Місце і роль політичних партій у політичній системі суспільства України на початку 90-х років ХХ сторіччя. Характеристика напрямів та ліній розміжування суспільно-політичних рухів. Особливості та шляхи формування багатопартійної системи в Україні.
реферат [26,8 K], добавлен 08.03.2015Характеристика діяльності митрополита Шептицького, як реформатора української греко-католицької церкви. Розгляд результатів його праці над консолідацією та одностайністю священнослужителів. Аналіз причин непорозуміння між владою Польщі та А. Шептицьким.
статья [23,0 K], добавлен 07.08.2017Формування Міхновським нової суспільно-політичної ідеології, яка ставила за мету створення незалежної Української держави. Аналіз і особливості маловідомого конституційного проекту Української народної партії, що був розроблений на початку XX ст.
контрольная работа [20,7 K], добавлен 20.02.2011Историческая ситуации на Руси в период создания "Жития митрополита Филиппа" и ее влияние на становление царской власти. Жизнь и деятельность митрополита Филиппа по укреплению своей власти. Развитие взаимодействия церкви и государя в контексте "Жития".
дипломная работа [94,4 K], добавлен 20.01.2010Життя та діяльність українського освітнього і церковного діяча, вченого-філолога Івана Могильницького. Дослідження української мови та церковної історії, їх зв'язок з долею українського народу. Домагання поширення мережі українських народних шкіл.
реферат [12,0 K], добавлен 19.01.2011Дитинство і юність А. Волошина - українського політичного і культурного діяча Закарпаття. Етапи становлення його поглядів та культурно-освітня діяльність. Шлях А. Волошина до посту резидента Карпатської України. Ставлення до нього сучасників і нащадків.
реферат [41,9 K], добавлен 10.04.2014Аналіз процесів розвитку мистецтва, театру, освіти, літератури, краєзнавства і світогляду мешканців Волинської губернії. Релігійно-культурне життя волинян: діяльність Православної і Української греко-католицьких церков і протестантських громад на Волині.
дипломная работа [166,4 K], добавлен 12.03.2012
