СРСР в період "перебудови" і розпаду

Алла Борисівна Пугачова

Народилась 15 квітня 1949 р. у Москві, Росія.

Мати - Зінаїда Архипівна Олегівна, батько - Борис Михайлович Пугачов. 1954 р. - початок музичної освіти.

1964 р. - закінчила московську середню школу №496 і музичну школу в Москві. Вступила до Московського державного музичного училища ім. Іполітова-Іванова на диригентсько-хорове відділення.

1965 р. - вихід першої пісні Робот у програмі Доброго ранку.

1966 р. - перші гастролі по Західному Сибіру в складі агітбригади радіостанції Юність.

1969 р. - солістка групи Новий електрон Липецької обласної філармонії. Запис пісень до фільму "Король-Олень".

1971 р. - солістка естрадного оркестру під керівництвом Олега Лундстрема. 1975 р. - гран-прі Золотий Орфей за пісню Арлекіно, Болгарія. Запис пісень до фільму "Іронія долі або з легкою парою"!

1977 р. - вступ в ДІТІС.

1978 р. - гран-прі конкурсу Сопот-78 за пісню "Все можуть королі".

1979 р. - вихід фільму "Жінка, яка співає". За опитуванням читачів журналу Радянський екран визнана акторкою року.

1981 р. - закінчила ДІТІС. Створення програми Монологи співачки. Вручення призу Золотий мікрофон як кращій співачці року від фірми Динакорд, ФРН.

1988 р. - створює Театр пісні. Перші гастролі в Ізраїлі й США. Створення програми Різдвяні зустрічі.

1991 р. - звання Народна артистка СРСР.

1994 р. - виходить заміж за співака Філіпа Кіркорова. Великий концертний тур по Німеччині, Росії, США, країнам Балтії й СНД.

1995 р.- державна премія Росії за досягнення у галузі театрального (естрадного) мистецтва.

1997 р. - участь у конкурсі Євробачення із піснею Примадонна, зайняла 15-е місце. Створення колекції взуття Alla Pugachova. Відтворення програми Різдвяні зустрічі.

2002 р. - одна із засновників конкурсу Нова хвиля в Юрмалі.

2005 р.- розлучення з Філіпом Кіркоровим.

2004 р.- зйомки в новорічному мюзиклі За двома зайцями.

Сімейний стан:

Перший чоловік - Миколас Орбакас, від цього шлюбу є дочка - співачка Крістіна Орбакайте.

Другий чоловік - режисер Олександр Стефанович.

Третій чоловік - продюсер Євгеній Болдін.

З останнім чоловіком Філіпом Кіркоровим розлучилася в 2005

Софія Михайлівна Ротару

Народилася 7 серпня 1947 року в селі Маршинці Новоселицького району Чернівецької області в багатодітній родині.

Почала співати з першого класу, брала участь у шкільному і церковному хорі. У юності займалася в драмгуртку, співала народних пісень в художній самодіяльності, перемагаючи в районних і республіканських конкурсах.

1964 року вступила та 1968 року закінчила Чернівецьке музичне училище. 1964 року Софія уперше виступила на сцені Кремлівського палацу з'їздів.

Після знайомства зі своїм майбутнім чоловіком Анатолієм Євдокименком, студентом Чернівецького університету й одночасно сурмачем у студентському естрадному оркестрі, співачка вирішує випробувати свій талант у якості солістки естрадного оркестру.

Звичайно ж, вона продовжувала виконувати і народні пісні, що дотепер займають головні місця в її репертуарі.

1968 року Ротару стала лауреатом IX Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Софії (Болгарія), одержавши золоту медаль за виконання української народної пісні "На камені стою" і молдавської "Люблю весну", а також "Степом, степом" А. Пашкевича і "Валентини" Г. Георгіце (присвячена жінці-космонавту Валентині Терешковій).

У той же час Ротару починає викладати теорію і сольфеджіо в Чернівецькому культосвітньому училищі, а у 1974 році закінчує заочне відділення Кишинівського державного інституту мистецтв.

У 1971 році Ротару знялася в головній ролі в музичному телефільмі "Червона рута", названому так за піснею, що звучала у картині, композитора Володимира Івасюка, з яким у Софії склалася плідна творча співпраця. Однойменно був названий і вокально-інструментальний ансамбль, сформований Ротару й Євдокименко при Чернівецькій філармонії (Анатолій, який закінчив пізніше режисерський факультет Київського інституту культури, став потім режисером-постановником усіх концертних програм Софії).

У 1973 році вона стає заслуженою артисткою УРСР, у 1976 - народною артисткою УРСР, у 1983 -- Народною артисткою Молдавії, а в 1988 -- народною артисткою СРСР.

Нагороджена орденами Знак Пошани (1980), "Дружби народів" (1985), "За заслуги" і "Св. княгині Ольги". Лауреат премії ім. Островського (1976), Ленінського комсомолу (1978), ім. К. Шульженко (1996), "Овація" (2000), "Людина року-2000" та ін.

Як говорить сама Софія Михайлівна, її душа -- у піснях. "Пісня для мене -- маленька новела зі своїм світом почуттів, драматургічним ладом, героями…" Такими новелами стали для неї пісні В. Івасюка ("Водограй", "Два персні", "Пісня буде поміж нас"), А. Бабаджаняна ("Поверни мені музику", "Твої сліди"), Є. Доги ("Моє місто"), О. Мажукова ("Червона стріла"), Е. Мартинова ("Яблуні в цвіті", "Лебедина вірність", "Балада про матір"), М. Блантера ("Вороги спалили рідну хату"), Д. Тухманова ("Родина моя", "Дамо земну кулю дітям").

У 80-і роки Ротару, продовжуючи експерименти з естрадною стилістикою, працює з В. Матецьким ("Лаванда", "Луна, Луна, цветы, цветы", "Было, было, было и прошло"), Ю. Саульським ("Осіння пісня"), Є. Птичкиним ("Присвята") і навіть бере участь у спільному проекту з Д. Тухмановим і групою "Машина часу".

У 70-80-і роки на фірмі "Мелодія" у Ротару виходять вінілові платівки: "Червона Рута" (1972), "Софія Ротару" (однойменні -- 1974, 1975, 1980, 1981), "Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару" (1975, 1977), "Ніжна мелодія" (1985), "Монолог про любов" (1987), "Золоте серце" (1988) та інші, випускаються диски також за рубежем.

У 90-і роки Ротару продовжує активну сценічну діяльність, бере участь у "Пісні року", випускає компакт-диски ("Хуторянка", 1995, "Люби меня", 1998).

2001 року виходить нова концертна програма "Моє життя - моє кохання", присвячена 30-річчю сценічної діяльності. Виходять нові диски "Я тебя по-прежнему люблю" 2002, "Єдиному" 2003, "Небо - это я!" 2004, "Я же его любила" 2005, "Я - твоя любовь" 2008.

4.8 Анекдоти

1). Посперечався Горбачов з Рейганом, кого армія найлінивіша. Приїжджають до Америки, говорить Рейган:

- Хто в нас найлінивіший, вийти з шеренги!

Вся армія зробила два кроки вперед. Приїжджають в СРСР. Горбачов питає в армії:

- Хто найлінивіший, вийти з шеренги!

Вся армія стоїть, а два рядових говорять між собою:

- Вася, пішли, чи що?

- Ти що, здурів, в таку далечінь перти.

2). Зустрілися чотири собаки: американська, мексиканська, польська і радянська. Мексиканська обурюється:

- Економічний спад в Мексиці позначається навіть на мені. Раніше служниця приносила мені м'ясо в певні години, а тепер приходиться гавкати і гавкати ... - Поки не принесе! Жах!

Американська собака дивується:

- У Вас в Мексиці ще є служниці?

Польська здивувавшись:

- А що це таке - м'ясо?

Однак більше за всіх обурена собака радянська:

- А Вам там, що дозволяють гавкати.

3). Розмовляють двоє:

- За такі махінації тебе можуть посадити!

- Ні не можуть, у мене є "рука".

- Проте час вже не той.

- Час не той, але "рука" та!

4). Питання риторичне - відповідь категорична

- Чому радянські люди погано працюють?

- Їм не до роботи. Вони чекають світлого майбутнього. Чекають: то комунізму, то капіталізму.

5). Запитали пенсіонера, як йому живеться.

- Та так, не дуже, але живу. З ранку не снідаю, в обід п'ю чай з хлібом, а на вечерю їм щось легше.

6). В колгосп приїжджає делегація іноземців. Один з іноземців запитує у колгоспників:

- Скажіть, а помідори у вас ростуть?

- Ні. - Відповідають колгоспники.

- А огірки?

- Теж не ростуть.

- Може, ви їх неправильно садите?

- Саджаємо? Ну, якщо садити, тоді, звичайно будуть рости.

7). У магазині покупець запитує продавця:

- У вас є лопати?

- Ні.

- А відра?

- Ні.

- А цвяхи?

- Ні.

- Так чому, ви тут за прилавком стоїте?

- Чому??? Так, чому???? Так, тому що замків теж немає.

8). Комісія приймає новий будинок. Перевіряють товщину стін на звукоізоляцію. Двоє членів комісії заходять в різні кімнати. Один кричить:

- Пее-етя! Ти мене чуєш-ш?

- Ти чого розкричався??? Я тебе ... і чую ... і бачу!

9). Робочий упав з будівельних лісів. Його напарник кричить услід:

- Вася, піднажми! За тобою цегла летить ...

10). У зв'язку з загальним дефіцитом керівництво радянської країни попросило вчених дати визначення, що ж таке дефіцит?

Вчені довго ламали голови і видали визначення: "Дефіцит - це об'єктивна реальність, не дана нам у відчуттях".

Керівництво країни зробило вченим зауваження: "Це визначення не може бути вірним тому як воно ідеалістичне. Ви дайте визначення з матеріальної точки зору!"

Вчені марксисти знову подумали і дали нове визначення: "Дефіцит - це об'єктивна реальність, дана у відчуттях, але не нам.

11). У Радянському Союзі випустили виправлену Біблію. Перша пропозиція починалося так: "Спочатку не було нічого, тільки товариш Бог прогулювався вулицями Москви ..."

12). Брежнєв зустрічає на тому світі Андропова:

- Ну, що вип'ємо?

- Давай третього почекаємо тоді й вип'ємо.

13). Леонід Брежнєв і Костянтин Черненко розмовляють на тому світі:

- Костю, а хто зараз замість нас править?

- Так, Мішання Горбачов.

- А хто його підтримує?

- А чого його підтримувати? Він поки сам ходить ...

14). Шість парадоксів радянської системи:

Ні безробіття, але ніхто не працює.

Ніхто не працює, але зростає продуктивність праці.

Зростає продуктивність праці, але в магазинах нічого немає.

У магазинах нічого немає, але в будинках дещо є.

У будинках дещо є, але всі незадоволені.

Всі незадоволені, але одноосібно голосують "За".

15) Розмова в тюремній камері:

- За що сидиш?

- Так анекдот розповів. А ти за що?

- А я слухав анекдот.

- Гей, а ти, ти за що?

- За лінь! Був я на танцях, а там один розповідав іншому політичний анекдот. Додому йшов, думав: донести - не донести, і не доніс, полінувався. А хтось не полінувався...

16) Як розшифровується РВФБР? Рідкий Випадок феноменального божевілля Росії.

17) Є в СРСР бідняки? - Звичайно є. Це ті хто не має нічого свого. Квартира - державна, дача - державна, машина - державна... і це на все життя!

18). Найбільша країна в світі - це Україна! Чому? Але ж межа - в Карпатах, столиця в Москві, пшениця в Канаді, а в'язниця - в Сибіру!

Висновки

Розглянувши основні економічні і політичні перетворення в епоху перебудови, можна переступити до розгляду її підсумків і результатів, чого домагався Горбачов, і що в реальності ми отримали.

Розглянемо спочатку проблеми перебудови з погляду приватної власності або номенклатури бюрократичної машини радянської держави. Тобто для чого потрібна була перебудова номенклатурі і що в дійсності вона одержала?

Найбільш активна частина ліберально-демократичної інтелігенції або так називані "виконроби перебудови" здебільшого це були люди, так чи інакше зв'язані з владою.

Масові загони власне номенклатури - і господарської і навіть політичної - цілком спокійно і досить співчутливо поставилися до "антикомуністичної революції". Тому вона і відбулася так легко, безкровно в той же час залишилася "половинчастою", а для багатьох обернулася обманом їхніх соціальних чекань і надій.

Ну і, нарешті, зовсім очевидним став характер номенклатурно-антиноменклатурної революції, коли усі побачили, що саме номенклатура (і її "дочірні загони" начебто так називаного комсомольського бізнесу) раніше інших збагатилася в ході поділу власності. Дістали права громадянства терміни "номенклатурна приватизація", "номенклатурний капітал (капіталізм)", "номенклатурна демократія".

У 1990-1991 роках у нас, безумовно, відбулася світова геополітична катастрофа. Вона була несподіваною для більшості радянських людей. Так, у середині 80-х років відомі історики А. Некрич і М. Геллер писали: "Наближаючи до свого 70-річчя, держава, породжена в жовтні 1917 року, завершує восьме десятиліття XX століття як остання світова імперія. Над радянською зоною - від Куби до В'єтнаму, від Чехословаччини до Анголи - ніколи не заходить сонце... Успіхи системи очевидні".[9;54] Саме таким було світовідчування Заходу, який панічно боявся радянської агресії.

Незважаючи на такі світовідчування, крах комуністичної системи усе-таки відбувся. 1985-1991 роки - кінець комунізму. Починається відкрита номенклатурна приватизація, приватна власність узаконюється, про реально-державну (тоталітарну власність) вже і мови немає. Номенклатура відкрито перетворюється в капіталістичну. До кінця цього періоду лад схожий уже не на "імперіалізм" у класично - ленінському описі, а на щось перехідне до "західної" моделі, до ринкової економіки, до відкритого суспільства і вільного капіталізму. Політично все це йде на тлі тотального розгрому держави, що цілком програло психологічну і холодну війну як у зовнішньому світі, так і усередині країни. Поразка закінчується розпадом, зникненням колишньої могутньої держави СРСР.

Література

1. Александров-Агентов А.М. "От Коллонтай до Горбачова". М., 1994 г.

2. Волкогонов Д.А. "Семь вождей". Книга 2 М., 1995 г.

3. "Все - впереди!" В. Игнатенко, "Новое время". № 22 1989 г.

4. Гайдар Е. "Государство и эволюция".

5. Горбачев М.С. "Годы трудных решений". М., 1993 г.

6. "За новое политическое мышление в международных отношениях". М., 1987 г.

7. Корниенко Г.М. "Холодная война": свидетельство ее участника. М., 1995 г.

8. М. Геллер "Седьмой секретарь: 1985-1990"

9. М. Геллер "Россия на распутье: 1990-1995"

10. Медведев В.А. "Распад". М., 1991 г.

11. Нежинский Л.И., Челышев К.А. Советская внешняя политика в годы "холодной войны" (1945-1985). Новое прочтение. - М., 1995 г.

12. "Открыть будущее!" В. Игнатенко, "Новое время". № 20 1989 г.

13. С. Рябикин "Новейшая история России (1991-1997)"

14. Черняев А.С. "Шесть лет с Горбачевым". М., 1993 г.

15. Шеварднадзе Э.А. "Мой выбор". - М., 1991 г.