Вплив столипінськоїаграрної реформи на соціально-єкономічний розвиток Правобережної України (1906 — 1914 рр.)

З 1905 по 1914 рр. по всій Російській імперії кількість товариств, які здійснювали хлібозаставні операції, зросла з 35 до 2388, а сума їх кредиту - з 420,5 тис. крб. до 38069,5 тис. крб.[173] [173] Корелин А. П. Указ. соч. - С. 199..

Говорячи про значення кооперативної торгівлі хлібом, необхідно підкреслити, що кооперативи піднімали місцеві ціни на хліб, наближуючи їх до загальних ринкових; очищення дозволяло їм продавати хліб по більш високим цінам; кожний член товариства по збуту хліба був застрахований від збитків. Земства надавали певну допомогу дрібним селянським кооперативам по збуту хліба. Так, в Україні був вироблений проект особливої земської організації такого роду [229] [229] Вестник сельского хозяйства. - СПб., 1913. - № 20. - С. 11..

Відомий дослідник економічного життя того часу С. Маслов писав про те, що хліботорговельна справа за своєю природою є складною операцією, яка залежить від ринкової кон'юнктури, вимагає великого досвіду та постійної поінформованості, а діяльність кооперативів носить сезонний характер. Звідси випливали питання про кооперативне самовизначення, а також утворення союзних об'єднань [230; 231] [230; 231] Там само. - №№ 26, 27..

Крім кооперативів по збуту хліба, численну групу складали в цей період товариства по збуту різної сільгосппродукції. Розвиток харчової та переробної промисловості, зростання населення міст сприяли активній діяльності таких кооперативів. Наприклад Дзенгелівське ощадно-позичкове товариство у Київській губернії з 1908 р. розпочало організацію спільного продажу цукрового буряка на цукрові заводи: якщо раніше некооперовані селяни отримували від заводу за берковець цукрового буряка 1 крб. 20 коп., то в нових умовах кооперації - в 1,3-1,5 рази більше. Крім того, назване товариство проводило операції з продажу сільгоспмашин та знарядь, щорічно на 30 тис. крб. (особливо плуги Сакка та молотилки Ельворті) [189] [189] Мандрика М. Дзенгелівське ощадно-позичкове товариство. - К., 1914. - С. 4 - 5..

Цікавим був досвід створення та діяльності кооперативів по збуту хмелю на Волині в період реалізації столипінської аграрної реформи. Так, наприклад, Дубенське товариство хмелярів ставило своїм головним завданням сприяти своїм членам робити заощадження та полегшувати господарський обіг шляхом видачі позик та посередництва; страхувати посіви від градобою, продавати своїм членам міндобрива, хмільові мішки за вигідними цінами; влаштовувати щорічно хмільову ярмарку, забезпечувати своїх членів бюлетенями про ціни на хміль тощо. Лише за два роки існування товариствами хмелярів та ощадно-позичковими товариствами у Волинській губернії було видано позик більш, ніж на 300 тис. крб. [235; 120] [235; 120] Жизнь Волыни. - 29 сентября 1912 г. - С. 4; Асенков С. П. Хмель. Производсво, вывоз и привоз. - СПб., 1914. - С. 12..

За звітами хмільового ярмарку, у Житомирі було продано таку кількість пудів хмелю за угодами: 1908 р. - 1850, 1909 р. - 3424, 1910 р. - 2000. Про розширення участі селян у хмільових ярмарках того періоду, зокрема, свідчить той факт, що найбільше було на ярмарці 1908 р. продано хмелю дрібними партіями від 4 до 20 пуд. [45; 145] [45; 145] ДАЖО, ф. 187, оп. 1, спр. 1, арк. 224; Евдокимов А. А. Кооперативный сбыт продуктов сельского хозяйства в России. - Х., 1911. - С. 67..

Цей період характеризувався і значним зростанням чисельності молочарських товариств, які були зацікавлені не тільки у збуті, але й у придбанні для своїх членів різних товарів. Приміром, членом Ново-Воробйовської маслоробної артілі (Овруцький повіт Волинської губернії) міг стати кожний селянин, який мав хоча б одну корову та проживав на відстані не більше 10 верст від артільного заводу [46] [46] ДАЖО, ф. 192, оп. 1, спр. 285, арк. 4..

Про вигідність участі в таких товариствах селян свідчить, наприклад, досвід діяльності селянської молочарської спілки в с. Грушки Житомирського повіту на Волині, організованої за допомогою земського інструктора. Так, продаючи молоко скупникам, селяни отримували за пуд 25-28 коп., а у спілці - по 40 коп. за пуд. Спілка встановила постійні зносини з житомирськими покупцями, а також передбачала у 1913 р. встановити контакти з Києвом для постійного продажу масла [245] [245] Наша кооперація. - К., 1913. - № 1. - С. 24 -25..

У Таращанському повіті Київської губернії була відкрита Ненадихська молочарня, яка лише з 17 червня 1911 р. і до кінця року збільшила кількість своїх постачальників з 11 до 51, які доставили 2730 п. 4 ф. молока [233] [233] Газета. Еженедельное издание Киевского Губернского Земства. - 27 апреля 1912 г. - С. 9..

У Київському повіті на 1914 р. було відкрито 18 молочарських товариств, причому за останні попередні роки кількість членів у кожному товаристві зросла з 18 до 23 -100, кількість корів - з 80 до 300 голів. З метою полегшити товариствам збут продуктів з молока, земство влаштувало у Києві спеціальні склади - магазини, через посередництво яких за 9 місяців 1913 р. було продано цих продуктів на 43 тис. крб.; на обладнання молочного складу у Києві холодильниками та іншим київському повітовому земству у 1914 р. було надано 10 тис. крб. (у 1913 р. молочні товариства доставили 60 тис. пуд. молока на 63,9 тис. крб., а склад не справлявся з його зберіганням [35] [35] ДАКО, ф. 1239, оп. 7, спр. 98, арк. 4, 6 зв..

Велике значення для розвитку селянських господарств мала діяльність споживчих кооперативів, які давали змогу селянам купувати товари за помірними цінами і за рахунок економії робити заощадження з метою розширення власної справи. Перші споживчі товариства на Правобережній Україні були створені у 1888 р.; у 1913 р. їх нараховувалось 1776 з 256 тис. членів (1,9% від загальної кількості населення) [135] [135] Гайдай Л. І. Роль кооперації у розвитку капіталізму в селянських господарствах Правобережної України (1906 - 1914 рр.).// Укр. іст. журн. - 1977. - № 4. - С. 100..

За цими показниками Правобережжя займало перше місце в Російській імперії. Наприклад, у Волинській губернії помітне зростання споживчих кооперативів відбулося з 1907 р., що було пов'язано із загальними причинами соціально-економічного характеру (спадом торгово-промислової діяльності, подорожчанням продуктів харчування та товарів повсякденного вжитку), а також ініціативою селян внаслідок змін, які відбулися в їхніх господарствах за новим аграрним курсом, бажанням придбати різноманітні товари. Раціоналізація селянських господарств, їх пристосування до ринкових умов сприяли намаганню сільського населення зберегти та зекономити свої кошти.

Зростання чисельності споживчих кооперативів у розглядуваному регіоні відбилось у таких даних: Волинська губернія - 1909 р. - 80, 1913 р. - 131, Київська - 1909 р. - 496, 1913 р. - 822, Подільська - відповідно 198 та 702 [174] [174] Кругляк Б. А. Указ. соч. - С. 151.. Споживчі товариства піклувались про відкриття крамниць та магазинів. Багато їх було, наприклад, у Київській та Волинській губерніях. Торговельні заклади відкривались кооперативами ближче до місць проживання своїх пайовиків для зручності придбання товарів. Продавці призначали ціни залежно від поінформованості про них покупця. Тільки такі товари як перець, лавровий лист, лампадне масло та деякі інші, тобто товари повсякденного вжитку, продавались повсюдно по однаковій ціні. Щодо встановлення цін на товари у товариських крамницях, то, на думку одного з дослідників, успіх крамниці полягав не в дешевих товарах, а в їх добірності та премії, яку отримували члени кооперативу після купівлі певної кількості товарів [245] [245] Наша кооперація. - К., 1913. - № 1. - С. 11..

Цікавим був, наприклад, досвід реалізації товару з товариської крамниці с. Ганівки Ушицького повіту на Поділлі: за 1913 р. товару було продано усього на 3422 крб. і крім того, за рік крамниця зібрала 672 копи яєць на 768 крб., а продала їх за 836 крб., хліба - 135 пуд. на 798 крб., а продала його за 876 крб. [246] [246] Там само. - № 9 - 10. - С. 41..

У 1912 р. сільські споживчі товариства складали від усіх споживчіх товариств у Київській губернії - 92,4%, Подільській - 92,6%. Деякі споживчі товариства у розглядуваний період входили до складу Московского союзу споживчих товариств. Так, на 1 січня 1912 р. з 549 його товариств на частку Київської губернії припадало 10, Волинської - 4, Подільської - 8, а весь обіг союзу у 1912 р. досяг близько 6 млн. крб. [108; 254] [108; 254] Список всех потребительных обществ России… - СПб., 1912. - С. XIV; Союз потребителей. - М., 1913. - № 1. - С. 9..

У ході розвитку споживчих кооперативів питання про об'єднання кооперативів деякіх повітів, сіл постало як необхідність, внаслідок чого, наприклад, у Подільській губернії були організовані Вінницьке, Жмеринське, Проскурівське і Муровано-Куриловецьке районні об'єднання у 1911 - 1912 рр. [135] [135] Гайдай Л. І. Роль кооперації у розвитку капіталізму в селянських господарствах… - С. 101..

Згідно статуту Київського союзу споживчих товариств (1908), союз вважався визнаним, якщо в нього входило не менше 3 товариств споживачів; вступники сплачували вступну плату у розмірі 2% основного капіталу, але не менше 10 крб.; союзу надавались права відшукувати для окремих товариств обігові кошти, бути посередником чи комісіонером при укладанні окремими товариствами угод на позики, організовувати спільні закупівлі товарів; піклуватись про забезпечення споживчих товариств підготовленими службовцями [2] [2] ЦДІАК, ф. 275, оп. 1, спр. 1940, арк. 24 - 25.. За перші два роки існування союз об'єднав навколо себе 220 споживчих товариств Київщини, Поділля, Чернігівщини та Волині. Однак брак фінансових засобів, конкуренція з Московським союзом призвели поступово до ліквідації союзу у 1913 р. [156] [156] Історія кооперативного руху. / Бабенко С. Г., Гелей С. Д., Гончарук Я. А. та ін. - Львів, 1995.- С. 209..

Говорячи про матеріальне становище пайовиків споживчих товариств, необхідно зазначити, що воно покращилось не всюди. Наприклад, на Волині на 1 січня 1913 р. було 186 діючих споживчих товариств, 18 - закрито. Головні недоліки у роботі цих кооперативів, наприклад, на Волині полягали у нерозумінні самої ідеї споживчої кооперації, малій кількості членів, недостатніх обігових коштах, відсутності досвіду у справі закупівлі товарів, погано поставленому рахівництві [101]⁴⁴ [101] Очерк о положении потребительных обществ Волынской губернии. - Житомир, 1913. - С. 14, 25..

У Київській губернії, як і в інших, справі зміцнення споживчої кооперації сприяла діяльність земств, яка спрямовувалася на більш детальне вивчення умов діяльності товариств, інструктаж і контроль на місцях, сприяння їх об'єднанню для спільної закупівлі товарів, влаштування бесід, курсів та поширення літератури, пошук та підготовку відповідних службовців тощо [37]⁵⁵ [37] ДАК, ф. 161, оп. 1, спр. 2, арк. 6.

.

Найбільш стійкі споживчі кооперативи намагались вийти з вузьких рамок купівлі та продажу в бік більш широкої економічної роботи за допомогою земств (прокатні сільськогосподарські станції, сільськогосподарські склади). Для успішної діяльності кооперативів у їхній боротьбі з приватною торгівлею була необхідна організація дешевого кредиту, періодична інформованість кооперативів про ринки та ціни на товар, організація оптових закупівель районними об'єднаннями та союзами. На Поділлі успішно вело свою діяльність, наприклад, Кукулянське кредитне товариство в Ольгопольському повіті, організоване у 1910 р. Воно охоплювало 5 сел з 3 тис. дворів. Ревізія його виявила, що рахівництво та звітність товариства були в порядку, а прибуток за 1912 р. складав 1269 крб. [62] [62] ДАХО, ф. 231, оп. 1, спр. 5, арк. 2 - 9..

У звіті волинського губернатора за 1912 р., зокрема, зазначалося, що питання про правильну та найбільш раціональну постановку справи допомоги селянському населенню кредитами для збуту сільгосппродукції є одним з суттєво важливих; у Волинській губернії існував досвід такої допомоги, наданої зусиллями з боку архімандрита Віталія, Волинського народного банку - але необхідна була й підтримка з боку Державного банку для широкого розвитку цієї справи [7] [7] ЦДІАК, ф. 442, оп. 643, спр. 1, арк. 394 - 395..

Таким чином, кооперативна організація збуту мала в цілому велике значення для розвитку селянських господарств. Даючи певну матеріальну підтримку селянину, вона позитивно впливала і на саме сільгоспвиробництво, сприяла проведенню агрокультурних заходів та підвищенню якості продукції. Наприклад, розвиток маслоробних товариств та кооперативних товариств по збуту худоби привели до створення союзів цих товариств для здійснення контролю за методами ведення господарства, додержанням зоотехнічних та санітарних правил, придбанням поліпшених порід худоби. Так, Київське губернське земство розпочало у 1914 р. організацію серед селян перших контрольних союзів; для проведення цієї організації було запрошено два контроль-асистенти [36] [36] ДАКО, ф. 1240, оп. 3, спр. 100, арк. 3.. Спільний збут продукції дозволяв селянам позбавлятися різних посередників, надавав їм ширші можливості участі у ринковій торгівлі з отриманням більш високого прибутку та відігравав певну роль у стабілізації ринкових цін. Розвиток кооперативного збуту різної сільськогосподарської продукції знаходився ще у стані формування, зростання і часто ще був недостатньо стійким.

Гальмом для розвитку кредитної та інших форм кооперації була відсутність об'єднувальних центрів. Коли у березні 1912 р. було скликано Всеросійський з'їзд кредитної кооперації, українські кооператори відстоювали ідею утворення в Україні особливого банку (такий був організований аж у 1917 р.) [126] [126] Бородаєвський С. В. Назв. праця. - С. 326.. Зміцнення української селянської буржуазії в період проведення нової реформи на селі сприяло створенню нових кадрів кооперативів. Говорячи про особливості розвитку кооперації в губерніях Правобережної України, необхідно підкреслити, що подвірна форма землеволодіння, яка існувала тут ще до реформи як переважаюча, породжувала і зміцнювала приватновласницькі тенденції, сприяючи розвитку кооперації. З другого боку, індивідуалізм психології українського селянства, на думку В. І. Марочка, в деякій мірі загальмував швидкий розвиток кооперації, “український селянин всіляко намагався призвичаїтись до нових економічних умов, вишукував різні форми самозахисту, переконуючись у необхідності і доцільності кооперативної форми господарювання” [190]³³ [190] Марочко В. І. Назв. праця. - С. 18. Розвиток кооперативного руху в Україні в цей період необхідно виділити як етап, який сприяв створенню умов для подальшого капіталістичного розвитку села, підвищенню товарності селянських господарств, розширенню використання сільськогосподарських машин та знарядь, намаганням селян-одноосібників об'єднатись для поліпшення економічного становища.

Швидке зростання у цей період кредитних та ощадно-позичкових товариств, земських кас дрібного кредиту посилило розвиток товарно-грошових відносин, сприяло розширенню економічних зв'язків між різними регіонами України та експорту сільгосппродукції, а також економічній стабільності всередині країни. Значну роль у збуті сільгосппродукції відігравала сільськогосподарська та кредитна кооперація, яка сприяла усуненню торгових посередників між селянами та ринком та організації оптового продажу продуктів землеробства.

Велику роль у період проведення столипінської аграрної реформи у торгівлі сільгоспмашинами та знаряддями, покрівельним залізом та іншими товарами, необхідними для роботи та побуту селянського господарства, відіграли земства. У попередніх розділах роботи певною мірою вже висвітлювалася діяльність земств у цьому напрямі. Необхідно підкреслити, що саме у розглядуваний період у зв'язку з індивідуалізацією землеволодіння та зростанням потреб як заможних, так і інших прошарків селянського населення у цих товарах, торговельна діяльність земств набуває більшої активності, ніж у попередні роки. Що стосується розглядуваних губерній Правобережної України, слід зазначити, що у Київській, Волинській та Подільській губерніях до 1911 р. функції земств виконували губернські управи у справах земського господарства, які також сприяли налагодженню торговельних зв'язків з селянами.

Земства наштовхувались у своїй торговельній діяльності на певні труднощі: обмеженість ринку збуту, невеликі обігові кошти. Змушені самі кредитуватись, земства шукали для себе таке коло постачальників товарів, які б надавали їм кредит на найбільш пільгових умовах. З другого боку, це вело до підвищення цін на товари постачальниками та погіршення їхньої якості. Враховуючи неможливість подальшого розвитку торгівлі без надання покупцям пільгового кредиту, земства часто мали збитки та заборгованість покупців. Така постановка торговельної справи земств часто оберталась проти них самих, хоча вони й розуміли, що принципи організації всіх їх торговельних операцій повинні бути економічними, бажано було нормування цін на вироби головних заводів; постановка справи вимагала отримання чистого прибутку для подальшого власного розвитку, утворення обігового та запасного капіталів [242] [242] Киевская земская газета. - 18 января 1913 г. - С. 7.. Для полегшення закупівель сільгоспмашин на Правобережній Україні у 1912 р. було утворено Київське товариство західних земств по продажу сільгоспмашин, про діяльність якого вище вже йшлося. З такою ж метою було засновано “Залізний союз земств”, який полегшував закупівлю продукції металургійної промисловості. На листопад 1912 р. між земствами було розподілено покрівельного заліза більше 1900 тис. пуд. заліза на суму до 4 млн. крб.; на 1913 р. планувалось - відповідно 2700 тис. пуд. заліза на суму до 5,5 млн. крб. За даними Статистичного Бюро Ради гірничопромисловців Півдня Росії, земськими складами було відпущено всіх металевих виробів: у 1906 р. на 12 млн. крб., 1909 р. - 13 млн. крб., 1911 р. - на 16,4 млн. крб. [266; 238] [266; 238] Хуторянин. - Полтава, 1913. - № 4. - С. 117; Земское дело. - СПб., 1913. - № 4. - С. 322..

Україна, як промислово розвинутий та один з найважливіших сільськогосподарських регіонів Російської імперії, відігравала значну роль у її зовнішній торговлі. На чорноморсько-азовські порти припадало в перше десятиріччя ХХ ст. 57-59% вартості вивезених та 27-30% привезених товарів [158] [158] Історія народного господарства Української РСР: в 3 т., 4 кн. - Т. 1. - С. 417.. У загальноімперському хлібному експорті Україна займала найбільш питому вагу і особлива роль при цьому належала її південним губерніям, де відбувався інтенсивний розвиток капіталізму у сільському господарстві. Якщо у 1900 - 1902 рр. пересічнорічний приріст вивезення хлібів (зерном та борошном) становив 6,8 млн. пуд., то у 1909 - 1913 рр. - 10,4 млн. пуд. [119] [119] Альтерман А. Назв. праця. - С. 18.. Основну статтю експорту з України складали продукти сільського господарства. Експорт був позначений особливою активністю в бік Заходу. Порівняно з загальними показниками зовнішньої торгівлі по всій Російській имперії на душу населення (40 крб.) її обіг по Україні був вищим і складав 60 крб. на 1913 р. [206] [206] Попов О. С. Назв. праця. - С. 34.. Країнами призначення вивозу з України зернових у 1913 р. були: Німеччина - 85,2 млн. пуд. (38,9%), Голандія - 61,2 млн. пуд. (28%), Англія - 19,7 млн. пуд. (9%), Франція - 17,2 млн. пуд. (7,8%), Італія - 7,5 млн. пуд. (3,4%) та інші країни. У загальному світовому експорті п'яти хлібів пересічно за 1909 - 1913 рр. Україна давала: пшениці та пшеничного борошна - 16,6 млн. ц (9,1%), жита та житнього борошна - 4 млн. ц (33,1%), ячменю - 18,1 млн. ц (35,3%), вівса - 1,8 млн. ц (7,3%), кукурудзи - 0,9 млн. ц (1,4%) [203; 119] [203;119] Покровский С. А. Указ. соч. - С. 79; Альтерман А. Назв. праця. - С. 22.. Ці показники свідчать про відносно вагоме значення України у розвитку зовнішньої хлібної торгівлі Російської імперії у розглядуваний період. На Правобережній Україні відправлення хлібних вантажів відігравало значну роль, тому що цей регіон спеціалізувався на виробництві зерна та інших продуктів землеробства. Динаміку чистого експорту зернових залізницями^* Табл. складено за: Попов О. С. Хлібна торгівля України. - С. 130 - 207. губерній цього регіону можна простежити у таблиці 4.4.

Таблиця 4.4*

Динаміка чистого експорту зернових залізницями з Правобережної України

З таблиці видно, що вивезення зернових у розглядуваних губерніях сильно коливалось по роках, більш стійким був вивіз ячменю, маючи певну тенденцію до підвищення (один з головних продуктів ринкового попиту серед зернових у цей період).

Правобережна Україна у розглядуваний період мала значні надлишки хлібів для вивезення за свої межі. Вони складали у зерні 55% від загальної суми (пшениця давала 20%, ячмінь - 16%, жито - 14%, кукурудза - 6%, овес - 5% у цих відправленнях); борошномельні продукти складали другу частку (з них борошно - 67%, висівки - 33%) [228] [228] Ярошевич А. И. Указ. соч. - С. 58 -59.. Дані про вивезення зернових з Подільської губернії за 1905 - 1911 рр. свідчать про те, що найбільші відправлення давали пшениця (36 %), ячмінь (12%); відправлення у зерні складало 20,4 млн. пуд., прибуття - 2,8 млн. пуд. [72] [72] ДАХО, ф. 233, оп. 1, спр. 506, арк. 28.. По окремих губерніях хлібний експорт мав такі напрямки: з Київської губернії більша частина експорту шла через Миколаїв (до 45%), через німецькі кордони (Кенігзберг) та австрійський (30 - 35%), через Одессу (17 - 18%), північні порти (2 - 8%). З подільської губернії хліба експортувались більше всього через Одессу - 65%; німецький кордон - 20%; австрійський - 12%; незначна кількісьт йшла через Миколаїв - 2%; та північні порти - 1%. З Волинської губернії хлібні продукти експортувались головним чином через німецький та австрійський кордони - 40%; з південних портів на Одесу припадало 11%; у північні порти - 3% [228] [228] Ярошевич А. И. Там само..

У хлібному експорті Російської імперії у 1909 - 1913 рр. Київська, Волинська, Подільська губернії давали 15% від загальної суми [223]⁴⁴ [223] Шестаков А. В. Указ. соч. - С. 17. . Хлібний експорт з Росії в цілому мав тенденцію до збільшення у розглядуваний період, чому сприяло підвищення попиту на світовому хлібному ринку; з іншого боку, для нього була характерною нестійкість внаслідок неврожайності в окремі роки, що призводило до коливань у вивезенні хлібів. Дослідники підкреслюють нерівномірність хлібного експорту з Росії у 1905 - 1912 рр. Зокрема, Т. Ф. Ізмєстєва зазначає, що російські експортні ціни на пшеницю були найбільш чутливими до дії німецького ринку та німецької митної політики, з одного боку, а з другого - до впливу конкуренції США та Румунії [155]⁵⁵ [155] Изместьева Т. Ф. Указ. соч. - С. 78

.

Аграрні заходи уряду, діяльність земств по наданню агрономічної допомоги селянам мали своїм кінцевим завданням у масштабах зовнішньої діяльності держави зменшити залежність експорту від неврожаїв, зробити його більш стабільним. Кiлькість вивезеного зерна з Російській імперії складала у цей період (в млн. пуд.): 1906 р. - 588,9; 1907 р. - 476,1; 1908 р. - 399,6; 1909 р. - 760,7; 1910 р. - 847,1; 1911 р. - 821,2; 1912 р. - 548,5; 1913 р. - 647,6. Слід підкреслити той факт, що на світовому хлібному ринку Росія у ці роки посідала перше місце, продукція якої у 1910 - 1912 рр. складала 30,4% світового експорту (на другому місці була Аргентина - 15,4%, потім Румунія - 9,8%, США - 9,5%); в ньому значна частка припадала на Правобережну Україну [203] [203] Покровский С. А. Указ. соч. - С. 349.. Експорт з Одеського порту хлібних вантажів у 1906 - 1912 рр. також був нерівномірним (в млн. т.): 1906 р. - 96; 1908 р. - 44,3; 1910 р. - 74,2; 1912 р. - 44,9. Між тим, деякі показники виявляли тенденції до зростання (так, експорт борошна з України через Одесу складав: у 1908 р. - 860 тис. пуд., у 1909 р. - 1,6 млн. пуд., у 1911 р. - 2,3 млн. пуд. [123; 99] [123; 99] Бензин В. М. Хлебный экспорт России. - Пг., 1915. - С. 39; Отчёт Одесского комитета торговли и мануфактур за 1911 г. - Одесса, 1912. - С. 281..

Крім хлібного експорту, вагоме значення мало вивезення і інших сільгосппродуктів з Російської імперії. Так, з 1909 по 1913 рр. вивіз яєць збільшився з 2,8 млрд. шт. до 3,5 млрд. шт., масла коров'ячого - з 3,4 млн. пуд. до 7,7 млн. пуд. [244] [244] Народное хозяйство в 1913 г. - Пг., 1914. - С. 446.. Сума за експорт худоби та продуктів тваринництва з Російської імперії у 1911-1913 рр. порівняно з 1901-1905 рр. збільшилася з 115 млн. крб. до 277 млн. крб. Протягом 1907-1910 рр. Україна постачала на внутрішній та зовнішній ринок 7,7 млн. пуд. сирої картоплі, 95 тис. пуд. овочей, 2,6 млн. пуд. яєць [196] [196] Огановский Н. П. Указ. соч. - С. 13, 35..

Крім хліба важливу статтю експорту з України складав цукор. Головним ринком збуту його на початку ХХ ст. була Англія. У Волинській губернії з 1907 по 1912 рр. вивезення цукру - піску на внутрішні та зовнішні ринки зросло у сумі з 166,8 тис. крб. до 473,4 тис. крб. З Подільської губернії у 1912 р. було вивезено за кордон цукру - піску на суму понад 550 тис крб. [81; 84; 94] [81; 84; 94] Обзор Волынской губернии за 1907 г. - С. 25; То же за 1912 г. - С. 51; Обзор Подольской губернии за 1912 г. - С. 46.. Вивіз же його з Російської імперії у 1909-1913 рр. збільшився порівняно з 1890-1895 рр. у 3,3 рази [155] [155] Изместьева Т. Ф. Указ. соч. - С. 152..

На Волині у цей період до зовнішньої торгівлі у зв'язку з розвитком селянського хмелярства та кооперації прилучається Волинське товариство хмелярів. Воно експортувало свою продукцію у Бельгію, про що, зокрема, свідчить його листування з “Societe d'Etudes Belgo-Russe ” у 1908 р. Хоча хмелярство було достатньо розвинутим у Бельгії, потреба у хмелю там виявлялася такою великою, що з - за кордону його щорічно ввозили на суму понад 6 млн. франків, в т. ч. з Російської імперії на суму до 13 тис. франків. Однак Росія сама мала потребу у хмелю, незважаючи на вигідність його експорту: у 1906 р. його ввозилось на 40 тис. пуд. (в той час з Німеччини - на 36 тис. пуд., Австро-Угорщини - на 1, 1 тис. пуд.), у 1912 р. - на 45 тис. пуд. (відповідно 41 тис. пуд. та 3 тис. пуд.) [45; 120] [45; 120] ДАЖО, ф. 187, оп. 1, спр. 1, арк. 135; Асенков С. П. Указ. соч. - С. 19..

У розглядуваних губерніях в цей період розвивалася тенденція до подальшого збільшення обсягів зовнішньої торгівлі в цілому. Так, наприклад, у Волинській губернії, де найбільш значні обіги отримала торгівля хлібом, лісом, цукром, спиртом, хмелем, за її межі було вивезено у 1907 р. цієї продукції на суму 18, 6 млн. крб., у 1912 р. - на 33 млн. крб. [81; 84] [81; 84] Обзор Волынской губернии за 1907 г. - С. 25; То же за 1912 г. - С. 51..

Загальний експорт з України за межі Російської імперії складав у 1913 р. 388 млн. крб., з яких 219 млн. крб. (65%) припадало на необроблені сільгосппродукти, 65 млн. крб. (20%) - на оброблені, 54 млн. крб. (15%) - на інші продукти. Пересічний за 1909 - 1911 рр. експорт за кордон з України складав 369 млн. крб., імпорт - 106 млн. крб., сальдо балансу = + 262 млн. крб., обіг - 475 млн. крб. Збільшився імпорт продукції промисловості, необхідної селянським господарствам: так, з 1906 по 1914 рр. імпорт простих сільгоспмашин в Російську імперію збільшився з 6,8 млн. крб. до 15,3 млн. крб., різної проволоки - з 243 тис. пуд. до 369 тис. пуд. [206; 80] [206; 80] Попов О. С. Назв. праця. - С. 24, 32; Обзор внешней торговли России по европейской и азиатской границам за 1914 г. Ч. 1. - Пг., 1915. - С. 48, 50.. В цілому по Російській імперії у торговельному балансі стала простежуватись тенденція зменшення активного сальдо (у 1909 р. - 522 млн. крб., 1913 р. - 180 млн. крб.) [181] [181] Литвинов И.И. Указ. соч. - С. 91.. Це було пов'язано із слабким забезпеченням промисловiстю потреб внутрішнього ринку та відпoвідним збільшенням імпорту товарів ринкового попиту.

Говорячи в цілому про розвиток зовнішньої торгівлі Російської імперії у розглядуваний період, необхідно, поряд з позитивними зрушеннями у бік збільшення вивозу, зазначити, що експорт з Російської імперії відставав від показників експорту продукції розвинутих європейських країн: на душу населення він тут був у 6 разів меншим, ніж у Німеччині, а за розмірами, приміром у 1911 р., відставав навіть від невеликої Бельгії [1] [1] ЦДІАК, ф. 262, оп. 1, спр. 77, арк. 2 - 3..

Таким чином, у розвитку торгівлі Правобережної України відбувався у період реалізації столипінської реформи ряд нових тенденцій, серед яких необхідно назвати: утворення кооперативних товариств по збуту хліба та іншої сільгосппродукції, які намагалися зайняти своє, належне їм місце у внутрішній торгівлі; значний розвиток споживчої кооперації як спроба захистити сільского споживача товарів від експлуатації приватних торговців та зробити ціни на них більш вигідними і доступними для покупця; активна участь земств у процесі купівлі - продажу товарів, доступних селянам та інш. Все це було свідченням поглиблення розвитку капіталізму у сільському господарстві.

4.2. Розвиток транспорту.

Збільшення експортних операцій, а також зростання внутрішньої торгівлі залежало від швидкості доставки товарів. Головну роль у цьому відігравав транспорт, за розвитком якого Україна була на початку ХХ ст. одним з найбільш розвинутих регіонів Російської імперії. По її території проходили основні шляхи сполучення, які мали всеросійське значення і з'єднували промислові центри України з центральними губерніями (На Правобережжі існували такі види транспорту: залізничний, річковий, гужовий). Серед трьох основних видів транспорту (залізничний, річковий, морський) велика роль належала залізницям, основну мережу яких було побудовано у 2-й половині ХІХ ст. Протягом 1865 - 1900 рр. в Україні залізнична мережа зросла з 227 до 8417 км, а довжина українських залізниць у 1900 р. становила 16% загальноімперської [141] [141] Гуржій І. О. Назв. праця - С. 82..

Однією з великих магістралей, яка з'єднувала Правобережну і всю Україну з центром всеросійського ринку, була залізниця Москва - Київ - Одеса. Випереджаючими за темпами зростання були на початку ХХ ст. в Україні хлібні перевезення (103,6%) та вугільні (96%). Основна частина вантажів річкового транспорту України перевозилася у Дніпровському, Дністровському та Південнобузькому басейнах, довжина сплавних і судноплавних шляхів яких становила 11 тис. верст (понад 14% їх загальної кількості у європейській частині імперії). Одеський морський порт був одним з найбільших не тільки в Україні, а й в усій Російській імперії і займав у цей період 2-е місце після Санкт-Петербурга. У 1908 р. в Одесі виник синдикат судновласників по перевезенню каботажних вантажів по Дніпру, Дністру і Південному Бугу [158] [158] Історія народного господарства Української РСР: В 3 т., 4 кн. - Т. 1. - С. 411 - 414..

Зміни, які відбувалися в роки столипінської аграрної реформи у розвитку сільського господарства, промисловості і торгівлі, відповідно сприяли інтенсифікації залізничного, морського та річкового транспорту. Збільшення виробництва товарів у промисловості, продукції сільського господарства та зростання на них попиту на внутрішньому і зовнішньому ринках тягло за собою збільшення перевезень залізницями. Продукція промисловості у цей період займала перше місце за обсягом перевезень. Так, за 1906-1910 рр. внутрішні перевезення збільшились по Російській імперії на 651 млн. пуд., або 22%. Наприклад, транспортування сільгоспмашин та знарядь залізницями в цілому по Росії з 1905 по 1914 р. зросло з 12,9 млн. пуд. до 24,3 млн. пуд. [102; 144] [102; 144] Россия. 1913 год. Статистико-документальный справочник./ Сост. Анфимов А. П., Корелин А. П. - СПб., 1995. - С. 100; Дубровский С. М. Указ. соч. - С. 429.. На другому місці за перевезеннями в ці роки були продукти сільського господарства; збільшення їх перевезень за 1906-1910 рр. складало 246 млн. крб. (22,2%) [102] [102] Россия. 1913 год… - С. 100..

На Правобережжі велику роль у хлібних перевезеннях відігравала Південно-Західна залізниця, яка з 1895 р. перейшла у казенне управління. У відправленнях по ній в 1910 р. переважали такі вантажі: 1) хлібні (зерновий хліб та борошно) - 76 млн. пуд., або 23,9% загального відправлення; 2) цукор - 43,8 млн. пуд., або 13,8%; 3) лісові (будматеріали та дрова) - 76,6 млн. пуд., або 9,3%. Менш значними, але цінними були відправлення: худоби - 307,5 тис. шт., живої птиці - 81,2 тис. пуд., яєць - 1,7 млн. пуд. За даними статистики, середні за 1905 - 1911 рр. по Київській губернії відправлення хлібних вантажів складали 37,8 млн. пуд., прибуття - 14,3 млн. пуд.; Подільській - відповідно 26,8 млн. пуд. та 3,7 млн. пуд; Волинській - 14,3 млн. пуд. та 6,9 млн. пуд. Таким чином, відправлення цих вантажів у цих губерніях переважали над їх прибуттям. На першому місці по відправленнях була пшениця (у Волинській губернії досить значними були поряд з пшеницею і відправлення жита) [228] [228] Ярошевич А. И. Указ. соч. - С. 56 - 57, 76..

У Київській, Волинській та Подільській губерніях діяли на 1910 р. 220 вантажних залізничних станцій (найбільше на Поділлі - 84), з яких найбільші цифри відправлень зернових вантажів давали станції, наведені у табл. 4.5.

Таблиця 4. 5^** Юго-Западный край в экономическом отношении. . . - С. 77.

Відправлення зернових вантажів залізничними станціями Правобережної України (у тис. пуд.)

Як засвідчено у таблиці, з трьох губерній Правобережної України найбільші відправлення зернових вантажів залізницями давали станції Київської губернії.

Втягування селянських господарств у ринкові процеси в період столипінської аграрної реформи, збільшення виробництва ними сільгосппродукції, яка користувалась попитом на внутрішньому та зовнішньому ринках, особливо хлібів, сприяли розвитку будівництва складських приміщень для довгостроковогозберігання вантажів на залізничних станціях. Так, у доповіді начальника комерційної служби Південно-Західних залізниць у 1908 р., зокрема, виділялося прохання до управління залізниць дозволити використати 500 тис. крб. з прибутків по комісійно-позичкових операціях 1904-1907 рр. на будівництво складів довгострокового зберігання [25] [25] ЦДІАК, ф. 693, оп. 1, спр. 1321, арк. 1..

Одним з великих таких складів був Одеський елеватор, куди надходили хлібні вантажі і з Південно-Західних залізниць. Динаміка цих надходжень по роках виглядає так: 1908 р. - 502,8 тис. пуд., 1909 р. - 1,1 млн. пуд., 1910 р. - 1,3 млн. пуд. Видача з елеватору хлібних вантажів, у порівнянні з загальним вивезенням їх з Одеського порту, складала у 1908 - 1910 рр. 1,7 - 1,9%, що було значним показником. Річний обіг Одеського елеватора у 1913 р. складав 6,9 млн. пуд. (з них було видано зерна 1,3 млн. пуд., перероблено 3,7 млн. пуд.) [26; 28] [26; 28] Там само, спр. 1349, арк. 6, 22; спр. 1430, арк. 11 зв..

Важливе значення для прискорення руху хлібних вантажів мало надання позик Південно-Західними залізницями. Так, у 1910 р. їх було видано 20300 на суму 10,6 млн. крб., у 1911 р. - 24166 на суму 11,9 млн. крб. Надання таких позик та інших послуг під хлібні вантажі було для цих залізниць вигідним, про що свідчить динаміка прибутків Південно-Західних залізниць по комісійно-позичкових операціях у період реалізації столипінської аграрної реформи: 1906 р. - 21,4 тис. крб., 1907 р. - 27,6 тис. крб., 1908 р. - 88,4 тис. крб., 1909 р. - 257,6 тис. крб., 1910 р. - 388,5 тис. крб., 1911 р. - 407,6 тис. крб. [27] [27] Там само, спр. 1385, арк. 2, 17..

Динаміку вантажообігу, зокрема, зернових вантажів, можна простежити на прикладі окремих залізничних станцій. Наприклад, ст. Бердичів, яка вважалася однією з важливих у системі Південно- Західних залізниць, у 1909-1911 рр. мала нерівномірний вантажообіг, з коливаннями відправлення та прибуття продуктів сільського господарства, що пояснювалось як урожайністю, так і ринковою кон'юнктурою. Серед відправлень переважали борошно, крупа, солод (у 1909 р. - 762 тис. пуд., у 1910 р. - 860 тис. пуд., у 1911 р. - 679 тис. пуд.). На другому місці йшли відправлення висівок та макухи, на третьому - хліб у зерні [77] [77] Грузооборот железнодорожных станций Волынской губернии в 1909 - 1911 гг. Ч. 2 и 3. - Житомир, 1913. - Прилож., с. 3..

У 1907 р. Міністерство фінансів переглянуло систему залізничних тарифів, що показало зростання ролі і зацікавленості держави у створенні умов для роботи залізничного транспорту. Незважаючи на звернення до уряду київського районного комітету борошномелів від імені працівників п'ятисот вітряків Правобережної України з вимогами по зниженню перемелочних тарифів, вказане міністерство під керівництвом В. М. Коковцова висловилося за підтримку інтересів залізничних товариств. З 1 січня 1907 р. були введені нові підвищені тарифи на перевезення борошна та крупи в середньому до 10% на далекі відстані: так, на 1 - 180 верст тариф складав 1/25 коп. з пуд/версти, на 181 - 600 верст - 1/55, 601 - 800 верст - 1/60, 957 - 1120 верст - 1/80, понад 2677 верст - 1/75. Тарифна формула не поширювалась на вивезення, аби не зменшувати товарного експорту [169] [169] Китанина Т. М. Хлебная торговля России в 1875 - 1914 гг. - Л., 1978. - С. 248..

Пільговий тариф у розглядуваний період поширювався на продукцію промисловості, зокрема, на перевезення будматеріалів (цементу та асбесто-цементної черепиці (див. розд. 3.3) тощо).

Крім зернових вантажів, значно збільшились перевезення інших сільгосппродуктів, які мали підвищений попит на внутрішньому та зовнішньому ринках. Так, з 1905 до 1912 рр. по Російській імперії залізничні перевезення молока зросли з 11,4 млн. пуд. до 15,9 млн. пуд., яєць - з 13,4 млн. пуд. до 16,1 млн. пуд., фруктів, плодів, ягід - з 14,4 млн. пуд. до 26,3 млн. пуд. і масла (з 1906 до 1914 рр.) - з 6,5 млн. пуд. до 9,1 млн. пуд. [102; 223]³³ [102; 123] Россия. 1913 год… - С. 110; Шестаков А. В. Указ. соч. - С. 69.

.

Ще з другої половини Х1Х ст. на Поділлі було розвинуте промислове садівництво. За даними І. О. Гуржія, на середину 90-х рр. Х1Х ст. тут нараховувалося до 40 тис. дес. садів (близько 3 млн. пудів фруктів). Вивезення фруктів з Поділля різними видами транспорту відбувалося як до аграрної реформи 1906 р., так і в період її проведення. Так, наприклад, у 1912 р. лише по Дністру було вивезено з губернії 7,7 тис. пуд. фруктів (дані за інші роки знайти не вдалося) [141; 94] [141; 94] Гуржій І. О. Назв. праця. - С. 76; Обзор Подольской губернии за 1912 г. - С. 41..

Дані про відправлення та ввезення масла залізницями на Правобережній Україні у 1909-1914 рр. свідчать про збільшення об'ємів його перевезень у Київській губернії, коливання із зменшенням по окремих роках в інших губерніях (див. табл. 4.6).

Таблиця 4. 6^** Коломийцев Н. П. Масло. Торговля России маслом . . . - С. 100.

Перевезення масла залізницями на Правобережній Україні
у 1909 - 1914 рр. (відправлення і ввезення, у тис. пуд.)

Київський порайонний комітет по регулюванню масових перевезень вантажів залізницями у 1911 р. поставив питання про будівництво рейкових під'їзних шляхів, зокрема, у Подільській губернії, де стан фабрично-заводської, переробної та інших галузей промисловості потребував поліпшення умов шляхів сполучень та товарообміну з внутрішніми та зовнішніми торговельними ринками.

Наприклад, необхідність будівництва таких шляхів у Брацлавському повіті пояснювалася розвитком цукрових підприємств, цукробурякових плантацій, розвитком садівництва, виноградарства в містах та у хуторян, розвитком сільського господарства в цілому. Комісією при управлінні справами цього комітету було прийнято рішення про будівництво рейкових під'їзних шляхів по гілці від м. Брацлава через м. Тульчин до ст. Вапнярка, а також - від ст. Камянка до ст. Кодима Південно-Західних залізниць; від м. Черпівці до ст. Рахни; від м. Ямпіль через м. Томашпіль до ст. Вапнярка [67] [67] ДАХО, ф. 233, оп. 1, спр. 430, арк. 3, 53 зв., 171..

Загальний вантажообіг залізниць Російської імперії з 1906 до 1913 рр. зріс з 4,9 млрд. пуд. до 7,9 млрд. пуд. [186] [186] Лященко П.І. Історія народного господарства СРСР. Т. 2. - К., 1952. - С. 387.. Зросли загальні перевезення і приватними залізницями (у 1909 - 1913 рр. на 31,3% у європейській частині Росії); на Поділлі в роки реформи відбувалось будівництво приватної залізниці [199] [199] Палтусова И. Н. Частные железные дороги в годы предвоенного промышленного подъёма (1909 - 1913 гг.): Автореф. дис. канд. ист. наук. - М., 1986. - 9, 11.. Збільшення прибутковості залізниць у зв'язку з тими процесами, про які йшлося вище, та загальними економічними зрушеннями, привели до збільшення капіталовкладень у розвиток залізничного транспорту: в 1904 - 1908 рр. - 879 млн. крб. з чистим доходом у 837 млн. крб., у 1909 - 1913 рр. - відповідно 1044 млн. крб. та 1897 млн. крб. Густота перевезення вантажів на версту шляху зросла в Російській імперії з 50,7 млн. пудоверст у 1906 р. до 63,5 млн. пудоверст у 1911 р. [211; 102] [211; 102] Струмилин С. Г. Очерки советской экономики. - М. - Л., 1930. - С. 185; Россия. 1913 год… - С. 102..

Таким чином, залізничний транспорт у розглядуваний період на Правобережній Україні, як і в цілому по Російській імперії набув великого значення у розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі.

Важлива роль у перевезенні вантажів належала річковому та морському транспорту. Самою великою водною артерією тут була р. Дніпро. Темпи розвитку вантажообігу по цій річці поступово збільшувалися: у 1903-1907 рр. вантажообіг складав 262,3 млн. пуд., у 1908-1912 рр. - 270,2 млн. пуд. (на 7% вище) [100] [100] Очерк деятельности Киевского округа путей сообщения. - К., 1913. - С. 25..

Основними вантажами, які перевозились по цій річці, були ліс та хліб. У межах Київської губернії водними шляхами, крім Дніпра, були його праві притоки - Прип'ять, Тетерів зі своїми притоками; у межах Подільської - р. Дністер; Волинської - Стир, Аква, Горинь, Случ та Західний Буг. Динаміку погуберніального вивезення та ввезення головних хлібів внутрішніми водними шляхами у 1910 - 1913 рр. можна простежити за даними табл. 4.7.

Таблиця 4.7^** Табл. складено за: Попов О. С. Хлібна торгівля України. - С. 232 - 247.

Динаміка вивезення та ввезення головних хлібів внутрішніми водними шляхами Правобережної України (у тис. пуд.)

Таблиця показує, що найбільш стійке вивезення - ввезення хлібів у 1910 - 1913 рр. з поступовим підвищенням давали водні шляхи Волинської губернії; в інших губерніях простежуються коливання цих показників.

Загальна кількість річкових пристаней на водних шляхах сполучення Правобережної України складала 161 (з них у Київській губернії - 69 пристаней, Подільській - 42, Волинській - 50). Вантажообіг найважливіших річкових пристаней Правобережжя України у період проведення столипінської аграрної реформи значно зріс: в районі Києва він збільшився з 15,7 млн. пуд. у 1905 р. до 37 млн. пуд. у 1911 р.; у районі Черкас - відповідно з 5,6 млн. пуд. до 12 млн. пуд. [228; 102] [228; 102] Ярошевич А. И. Указ. соч. - С. 79; Россия. 1913 год… - С. 133..

Важливе місце як водній артерії належало р. Дністру, по якій в період з 1908 до 1911 рр. значно збільшилось перевезення сільгосппродуктів: так, перевезення пшениці, жита, ячменю, кукурудзи та інших зернових зросло з 4,1 млн. пуд. до 10,1 млн. пуд.; борошна, крупи, висівок, макухи - з 17,6 тис. пуд. до 69,3 тис. пуд.; цукрового буряку та його насіння - з 154,1 тис. пуд. до 285,9 тис. пуд. (у 1910 р.) та 64,2 тис. пуд. (у 1911 р.); яєць - з 1,5 тис. пуд. до 3,6 тис. пуд. [113] [113] Труды совещания Киевского округа путей сообщения. - К., 1912. - С. 324 - 325..

Динаміка вантажообігу товарів по р. Тетерів, як правій притоці р. Дніпра, у розглядуваний період була такою: 1906 р. - відправлено з пристаней 2,6 млн. пуд., прибуло 19 тис. пуд., 1907 р. - відповідно 3,8 млн. пуд. та 26 тис. пуд., 1908 р. - 3,2 млн. пуд. та 108 тис. пуд., 1909 р. - 2,6 млн. пуд. та 40 тис. пуд. і 1911 р. - 3,7 млн. пуд. та 48 тис. пуд., 1914 р. - 2,7 млн. пуд. та 54 тис. пуд. [24] [24] ЦДІАК, ф. 693, оп. 1, спр. 1004, арк. 53 - 55.. Все ж при значному збільшенні перевезень вантажів, наприклад по р. Дніпру, на нараді Київського округу шляхів сполучень (Київ, 1-3 червня 1912 р.) було визнано порівняно з іншими великими річками слабкість вантажообігу, причинами чого були: 1) мілководдя; 2) дніпровські пороги; 3) непридатність для судноплавства існуючих штучних систем; 4) відсутність залізничних гілок; 5) залізничні тарифи [113] [113] Труды совещания Киевского округа… - С. 145..

Не можна обійти увагою і морський транспорт, оскільки сільгосппродукція з Правобережжя надходила до найважливіших морських портів України. Вивіз чотирьох головних видів хлібного зерна у 1913 р. складав: з Одеси - близько 57 млн. пуд., Миколаєва - 70,8 млн. пуд., Херсона - 56,7 млн. пуд. [262] [262] Торгово-промышленный Юг. - Одесса, 1914. - № 2. - С. 13..

Гужовий транспорт також відігравав значну роль у перевезенні сільгосппродуктів та промислових товарів, особливо у тих губерніях, де був недостатнім розвиток залізничної мережі.

Наприклад, у Волинській губернії внаслідок цього велика кількість хлібних вантажів перевозилась гужем для постачання північної смуги і для вивезення через митні пункти (за 1905-1911 рр. через Дружкопільську, Мервенську, Збаразьку, Волочиську застави та Радзивилівський пункт пройшло 769 тис. пуд. різних хлібних вантажів). [228] [228] Ярошевич А. И. Указ. соч. - С. 58, 79..

Приділялась значна увага у цей період й проблемам прокладання шляхів та утримання їх у придатному для проїзду стані. Так, у період 1905-1909 рр. на дорожно - будівельні потреби Волинською управою виділялося 2,1 млн. крб., з яких на ремонт шляхів було витрачено 1,4 млн. крб. (65%), на нові роботи - 260,1 тис. крб. (12,6%) [41] [41] ДАЖО, ф. 183, оп. 1, спр. 687, арк. 8..

Ушицька повітова земська управа Подільської губернії звернула увагу на утримання в належному стані грунтових доріг по селах; для цього існував і спеціальний земський збір з населення. З серпня 1911 р. до 1 вересня 1914 р. на дорожно-будівельні потреби було витрачено цією управою 141,3 тис. крб. [61] [61] ДАХО, ф. 228, оп. 1, спр. 959, арк. 12, 14.. Кошториси Київського земства на будівництво доріг також значно зросли: з 1904 до 1912 р. на нові роботи - з 2,4 млн. крб. до 5,3 млн. крб., дрібний ремонт - з 6,6 тис. крб. до 131 тис. крб., капітальний ремонт - з 9 тис. крб. до 431 тис. крб.[271]⁴⁴ [271] Экономическая жизнь Подолии. - 1913. - № 21. - С. 21.

Підводячи підсумки розглянутих у цьому розділі питань, необхідно виділити такі моменти у розвитку торгівлі і транспорту на Правобережній Україні та Україні в цілому:

1) внутрішня торгівля переживала пожвавлення, особливо за рахунок інтенсивності хлібної торгівлі; ціни на головні види сільгосппродукції помітно зростали внаслідок збільшення чисельності населення та продовольчих норм на душу населення: збільшувався обсяг товарообігу, кількість базарів та ярмарків; зростала участь кооперативів та земств в організації внутрішньої торгівлі;

2) у розвитку зовнішньої торгівлі спостерігалося її пожвавлення в цілому, за виключенням окремих неврожайних

років, збільшення загального обсягу і експорту головних хлібів та інших продуктів сільського господарства; зростання у ній ролі України; включення сільських кооперативів у зовнішньоторговельну діяльність; 3) у розвитку транспорту - збільшення обсягів перевезень залізницями, річковим та морським, гужовим транспортом продукції сільського господарства (в т.ч. хлібних та деяких інших з коливаннями); розгортання будівництва складських приміщень для зберігання сільгосппродукції при залізницях, широкий розвиток тут комісійно - позичкових операцій, введення підвищених тарифів на перевезення борошна та крупи; підвищення уваги з боку губернських управ до стану доріг.

ВИСНОВКИ