Безскелетні метазоа та іхнофосилії опорного розрізу венду Поділля і їх стратиграфічне значення

Значення вендської біоти з опорного розрізу Поділля для розробки загальної шкали розчленування венду. Розглянуто значення метазоа та іхнофосилій для вирішення важливих для стратиграфії венду питань:

а) обгрунтовано поділ верхнього венду, який представлений у Придністров?ї могилів-подільською та канилівською серіями відповідно. У могилів-подільській серії Поділля фауна едіакарського типу утворює дуже характерну біоту. Вона численна, різноманітна та достатньо добре вивчена. Цей рівень витримується і у планетарному масштабі; він майже однаково виявляється в теригенних, теригенно-карбонатних і рідше в карбонатних розрізах. На величезних відстанях розріз не дуже різноманітний у біогеографічному відношенні, а там, де в основі венду та його аналогів виявлено тилітові або тилітоподібні утворення, він скрізь або чітко постгляціальний, або витримується у трансгресивних покривах (наприклад, на Сибірській платформі). Біота канилівської серії суттєво відрізняється: зникають майже всі групи безскелетних Metazoa, зменшується кількість фітопланктону, але наявні сліди життєдіяльності донних організмів та мулоїдів. Серед них найхарактернішим є Harlaniella podolica Sokolov, крім того, спостерігається масове поширення вендотенієвої флори;

б) розглянуто значення іхнофосилій венду та кембрію для визначення межі протерозою та фанерозою - різка відміна балтійських іхнофосилій (вертикально орієнтовані системи нірок, збільшення різноманіття траєкторій та їх розмірів, що пов?язане з активним освоєнням осадка в глибину) від вендських (переважання меандричних та синусоїдальних траєкторій руху в площині). Тримірний характер освоєння дна наприкінці венду говорить про появу або різке посилення хижацтва, на користь чого свідчить і поява в кембрії скелетних форм.

УМОВИ ІСНУВАННЯ ВЕНДСЬКОЇ ФАУНИ ТА ГІПОТЕЗИ ПРО ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ

Перші дослідники ("австралійська школа") вважали, що вендські викопні організми є предковими формами для сучасних Cnidaria, Annelida й Arthropoda, і відповідно розглядали їх у складі цих типів тварин.

Але по мірі досліджень з'являлися дані, які не вкладались в рамки цих поглядів і з часом сформувались нові погляди на природу цих тварин. А. Зейлахер запропонував вендобіонтну теорію. Проаналізувавши особливості вендських організмів, А. Зейлахер висловив думку, що всі вони є різними варіантами широкої стрічки з роздувами. Такий тип організації не має аналогів серед існуючих нині організмів. У венді саме він дозволяв безскелетним організмам досягати великих розмірів.

Але крім цих фактично протилежних позицій - "австралійської школи" та теорії А. Зейлахера - є й, так би мовити", компромісна" (до якої належить і автор роботи). Її прибічники вважають, що у складі едіакарської фауни, крім власне вендобіонтів, унікальних за своєю організацією і властивих тільки цьому часу, є й віддалені предки деяких фанерозойських груп. На користь цого свідчить, наприклад, дивна схожість Nemiana simplex Palij, форми, повсюдно поширеної в ломозівських та ямпільських верствах Подільського Придністров'я з ордовицькими псаммокоралами (і яку сам А. Зейлахер до них і відносить).

Останніми роками з'явились й інші погляди на будову вендо-едіакарських тварин, в тому числі й досить екзотичні. Наприклад, А.Ю. Журавльов запропонував вельми дотепну гіпотезу про спорідненість деяких едіакарських організмів з гігантськими глибоководними багатоядерними амебами-ксенофіофорами.

Висновки

Внаслідок проведеного вивчення фауністичних решток і слідів життєдіяльності з найдавніших теригенно-морських товщ осадочного чохла Подільського Придністров'я була систематизована та доповнена палеозоологічна характеристика відкладів верхнього венду цього району. З відкладів могилів-подільської та канилівської серій монографічно описано 17 видів вендіат, які належать до 15 родів, серед яких три роди - Palaeospinther, Propalaeolina, Gureevella та сім видів: Gureevella elipticus, Beltanelloides amorphus, Beltanella velicanovi, Palaeospinther nucis, P. conoideus, Nimbia nana, Propalaeolina vendiensis - нові для науки.

Представник роду Beltanella Sprigg описаний на Україні вперше. Вид Tirasiana disciformis Palij вперше був описаний з порід балтійської серії нижнього кембрію.

Описано сім видів іхнофауни, які належать до семи родів, з відкладів могилів-подільської серії - Cochlichnus sp., Palaeopascichnus delicatus Palij; з відкладів канилівської серії - Harlaniella podolica Sokolov, Gordia sp., Planolites (Webby), у відкладах балтійської серії - Bergaueria Prantl, із порід хмельницької світи вперше був описаний рід Helminthoidichnites Walcott.

Придністровський докембрійський фауністичний комплекс метазоа можна розділити на два підкомплекси, які приурочені, відповідно, до відкладів могилів-подільської та канилівської серій. У могилів-подільському підкомплексі спостерігаються найрізноманітніші тілесні відбитки плаваючих і донних прикріплених організмів, які, головним чином, приурочені до ломозівських верств могилівської світи, що складає могилів-подільську асоціацію.

Канилівський підкомплекс характеризується численними слідами безхребетних. Тілесні відбитки трапляються набагато рідше порівняно з могилів-подільським підкомплексом.

Розглянуто зв?язок фауністичних комплексів метазоа та іхнофосилій з фаціями обмілин та мілководдя і з відносно глибоководною фацією відкритого шельфу. Для Придністровґя найбільш характерними є морська мілководна (доканилівська) й відносно глибоководна (канилівська) фації.

Співставляючи викопні рештки з місцезнаходжень, розташованих в Європі, Азії, Африці, Австралії, Америці можна зазначити, що:

- більшість знахідок вендської фауни розташовані головним чином в шаруватих теригенних, рідше карбонатних і вулканогенно-осадових товщах;

- фауна едіакарського типу найхарактерніша для інтервалу між горизонтами лапландських тилітів знизу (або перервою в осадконакопиченні) і зоною масової фосилізації томмотського ярусу нижнього кембрію. В цьому інтервалі, у свою чергу, виявлено неоднорідність розподілу решток безскелетних метазоа. Їх масове поширення характерне для нижньої половини верхнього венду, яка відповідає редкінському горизонту валдайської серії СЕП (могилів-подільська серія Поділля).

- різниця систематичного складу і виявлені зміни у складі фауністичних асоціацій у конкретних стратиграфічних послідовностях в різних місцезнаходженнях свідчать про можливість використання решток і слідів життєдіяльності для біостратиграфічного членування вендських відкладів.

Розглянуто проморфологію вендських медузоїдних організмів й одиничних поліпоїдних форм з точки зору типу їх симетрії. У венді Подільського Придністров?я найчастіше зустрічаються форми з віссю симетрії неcкінченно великого порядку (роди Nemiana Palij, Bronicella (Zaika-Novatsky), Cyclomedusa Sprigg, Tirasiana Palij, Ediacaria Sprigg).

Розріз верхнього венду Подільського Придністров'я має безперечну перевагу перед іншими розрізами завдяки своїй доступності, відслоненості, простим умовам залягання стратиграфічних підрозділів; масовому поширенню і систематичній різноманітності фауни, слідів життєдіяльності і багатоклітинних водоростей. Крім того, відслонена й добре вивчена границя кембрію та венду (р. Тернава, с. Китайгород). Колективом геологів і науковців створена стратиграфічна схема, детальність якої перевищує всі відомі розробки, що стосуються інших регіонів платформи. У зв?язку з вищенаведеним, пропонується розглянути питання про прийняття розрізу венду Подільського Придністров?я як гіпостратотипового для Східноєвропейської платформи.

Перелік праць, опублікованих за темою дисертації

Мєнасова А.Ш., Гриценко В.П. Знахідки подільських вендіат та аналіз їх тафономії // Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. Сер. геологія. - 2002. - Вип. 21-22. - С. 94-97.

Мєнасова А.Ш. Стосовно нових версій про вік вендських покладів Подільського Придністров'я // Мінеральні ресурси. - №4. - 2002. - С. 25-26.