Світовий океан та його складові

На Поліссі хімічний склад води формується під впливом надмірного зволоження території і характеризується незначною мінералізацією - від 170 до 460 мг/л, яка дещо збільшується в річках басейну Західного Бугу - до 565 мг/л. Поліські річки дренують багаті на карбонатні породи верхньокрейдові і третинні відклади, тому води в них гідрокарбонатно-кальцієві.

У Лісостепу склад води також гідрокарбонатно-кальцієвий, однак мінералізація їх становить 600-1000 мг/л. У нижніх частинах Псла, Сули, Ворскли води їх приток гідрокарбонатно-магнієво-натрієві.

Сольовий склад річкових вод Степу зумовлений наявністю у ґрунтах легкорозчинних солей з переважанням сульфатів і хлоридів натрію та магнію. Тому на півночі зони води гідрокарбонатно-кальцієві, мінералізація їх досягає 1000 мг/л; на півдні мінералізація збільшується, змінюється і сольовий склад. На заході південної частини та крайньому півдні зони води сульфатно-натрієво-кальцієві і сульфатно-хлоридно-натрієві, мінералізація - 2000-5000 мг/л. У центральній та східній частинах річкові води сульфатно-кальцієво-натрієві, мінералізація їх - 1000-2000 мг/л. У степовому Криму вони сульфатно-хлоридно-натрієві і хлоридно-натрієві, їх мінералізація - близько 2000 мг/л. Наявність карсту в Гірському Криму зумовлює збагачення води річок гідрокарбонатами кальцію і магнію. Мінералізація їх варіює від 335 до 457 мг/л.

Мінералізація річкових вод Карпат невисока: на правих притоках Дністра (Стрий, Свіча, Ломниця) - 170-250 мг/л, у басейні Тиси - 142-260 і у верхів'ях Пруту - 190-354 мг/л. Води тут дуже бідні на кальцій та деякі мікроелементи, наприклад, йод.

Від мінералізації прямо залежить жорсткість річкових вод. У річках Полісся та Карпат вона коливається від 1,5 до 6 мг-екв/л, на малих річках басейнів Росі, Тясмина, Сули, Трубіжу, Псла, Ворскли не перевищує 7,3 мг-екв/л, на річках басейну Сіверського Донця - 6,1-15, а у Приазов'ї - 20-40 мг-екв/л. У Криму жорсткість води гірських річок незначна (3,8-5,1 мг-екв/л) а степових - до 20 мг-екв/л.

Таким чином, зміна мутності і хімічного складу води в малих річках України має зональний характер.

5. Пояснити причини переформування берегової лінії

ВИДЫ И НАЗВАНИЯ БЕРЕГОВ РЕКИ. Луговые, или меженные, берега лежат в пойме реки и затапливаются во время половодья. Коренные берега, или кряжи, - это не затапливаемые склоны речной долины, состоящие из коренных горных пород. Кряжи являются границами долины. Коренной берег в виде высокого мыса, вплотную подходящий к руслу реки, называют рынком гор.

Обрывистый пойменный берег называют яром. Он обычно вогнутый, размывается течением реки. Верхнюю и нижнюю по течению части яра называют соответственно верхним и нижним плечами яра. Верхний обрез яра называют его бровкой (гребнем). Яр может быть чистым, если возле него нет подводных препятствий для судоходства, и нечистым, если такие есть.

Надводную песчаную отмель с дугообразным выгнутым краем у противоположного яру берега называют песком. Он может быть отлогим или обрывистым, обрезным - говорят, что течение "песок режет". Обычно отлогие пески расположены прямо напротив яра, а ниже их, где течение направлено от яра, - пески обрезные.

На криволинейных участках реки один берег выпуклый, другой - вогнутый. Вогнутый берег обрывист, подмывается течением, около него значительная глубина. У выпуклого берега течение слабое, откладываются наносы, глубина возле него постепенно увеличивается к середине реки.

Берег, вдоль которого расположен судовой ход, называют ходовым, противоположный ему - неходовым. Аналогично различают приглубый (глубокий) и отмелый (мелкий) берега. Берег считается ходовым (приглубым), если ширина примыкающей к нему несудоходной полосы не превышает 10, 20 и 30 м при ширине судового хода соответственно до 50, 150 м и более 150 м. В низовьях крупных рек и на водохранилищах, где ширина судового хода более 300 м, берег считается приглубым, если ширина несудоходной полосы не превышает 70 м.

Если стать лицом по направлению течения реки, то справа будет правый берег, слева - левый. У рек Украины, как правило, правый коренной берег круче левого, а левобережная пойма шире правобережной.

Береги водних об'єктів на території України представлені:

- берегами Чорного і Азовського морів, їх затоками та лиманами як водними об'єктами загальнодержавного значення;

- берегами великих річок з водозбірною площею понад 50 тис. км², водосховищами на них та озерами;

- берегами середніх та малих річок водозабірною площею до 50 тис. км², а також водоймами і ставками.

Упродовж останніх років спостерігається активізація небезпечних геологічних процесів на узбережжі морів та майже всіх водних об'єктів країни. Руйнування та переформування берегів водних об'єктів впливає на використання самих берегів і прилеглих до них територій, призводить до погіршення екологічних умов, виникнення надзвичайних ситуацій, аварій та катастроф, особливо в містах і селищах, де негативний вплив природних чинників посилюється техногенними факторами.

Руйнування і формування берегів водних об'єктів та узбережжя морів щорічно призводить до втрати майже 120 гектарів прибережних земель, в тому числі на території міст та селищ.

Берегова смуга водосховищ, озер, ставків та річкової мережі в містах і селищах становить майже 15000 км, з яких понад 2400 км мають високий ступінь ураженості абразійними ерозійними та зсувними процесами, що значною мірою пов'язано з переважаючим розвитком у межах території країни (до 70%) слабо водостійких лесово-суглинистих порід.

Щорічно весняне водопілля, а особливо дощові паводки при відсутності укріплення берегів призводять до затоплення понижених територій міст і селищ та, як наслідок, до погіршення екологічної ситуації, руйнування житлового фонду, інженерних мереж, автодоріг, що зумовлює зростання соціальної напруги в регіонах України.

Зміни та руйнування території відбуваються, в основному, у межах прибережних захисних смуг на берегових схилах, на суші та акваторії.

Прибережна смуга Азовського й Чорного морів у межах України простягається майже на 2870 км, характеризується підвищеною щільністю населення, динамічним економічним розвитком та має винятково важливу рекреаційну цінність для України.

Довжина берегів, вже зруйнованих абразією на Чорному морі, дорівнює 914 км, на Азовському - 253 км, що загалом складає 40% від загальної довжини їх берегової лінії.

У береговій зоні Криму щорічно втрачається 22 га території, 24 га - між дельтою Дунаю та Кримом, у північній частині Азовського моря - 19 га.

Швидкість абразії становить в середньому 1,3-4,2 метра на рік.

Інтенсивний розмив берегової смуги відбувається у містах Євпаторія, Феодосія, Ялта, Алупка, Керч, під загрозою втрати опинилися цінні історичні пам'ятки (акрополь в місті Феодосії, Херсонес).

У Миколаївській області абразивні процеси розвиваються на береговій смузі завдовжки 60 км, в тому числі 27 км у межах забудови міст, в Одеській області процес абразії спостерігається на ділянці берега уздовж 110 км, у межах забудови міст - 50 км, у Херсонській області процесу абразії зазнає берегова смуга моря та лиманів завдовжки більш 80 км та 245 км берегової смуги Каховського водосховища, у межах забудови міст - 67 км.

Абразивні процеси на узбережжі морів, водосховищ та берегова ерозія спричиняють активний розвиток зсувних процесів, які становлять небезпеку для об'єктів економіки та життєдіяльності людей.

Дані моніторингу небезпечних геологічних процесів на узбережжі Чорного та Азовського морів свідчать про активний стан зсувів у прибережній зоні Кримського півострова, де на забудованій території зафіксовано 409 зсувів, зокрема, деформації житлових споруд зафіксовані в Севастополі, Балаклаві, Євпаторії, Лівадії, Алушті, Алупці, Керчі, Сімеїзі та інших містах і селищах узбережжя.

Активізація зсувів на Чорноморському узбережжі спостерігається також в Одеській, Миколаївській областях, зокрема в містах Миколаєві та Очакові де зареєстровано 42 зсуви. На узбережжі Азовського моря зсувними процесами охоплено території міст Бердянськ та Приморське Запорізькій області.

Виконання заходів з укріплення берегів водосховищ та річок, які запобігали б розвиткові зсувів на території міст та селищ, необхідне також у Дніпропетровській, Запорізькій, Чернігівській, Харківській, Чернівецькій та Івано-Франківській областях.

Існує безліч прикладів, коли несвоєчасне здійснення заходів із берегоукріплення берегів річок, водосховищ та морів або взагалі їх відсутність є причиною зсувів обвалів, підтоплення, що призводить до руйнування доріг, мостів, житлових та господарських будівель, а це, в свою чергу, потребує значних матеріальних витрат на проведення відновних робіт.

Нині питання укріплення берегів у більшості випадків є проблемою місцевих органів влади і вирішуються за рахунок коштів місцевих бюджетів. Як правило, ці кошти спрямовуються лише на ліквідацію аварійних ситуацій, оскільки роботи з берегоукріплення потребують значних капіталовкладень.

Розроблення Загальнодержавної програми укріплення берегів поверхневих водних об'єктів і узбережжя морів та їх інженерного захисту (далі Загальнодержавна програма) зумовлено необхідністю запровадження комплексного загальнодержавного підходу до вирішення проблеми укріплення берегів водних об'єктів у містах і селищах та узбережжя морів, що дасть змогу створити передумови повноцінного використання прибережної території та забезпечити покращення екологічної ситуації в цих регіонах.

Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв'язання програмним методом.

Руйнівні процеси на узбережжі морів та берегах водних об'єктів зумовлені природними та техногенними чинниками, викликаними діяльністю людей.

Серед природних чинників, що зумовлюють зміни і руйнування берегів водних об'єктів, слід зазначити такі: геологічна будова; гідрогеологічний режим; геоморфологія; гідрометеорологічні умови; геотектонічний режим територій та інші.

До основних причин зниження стійкості берегових територій міст і селищ слід віднести:

регіональне погіршення інженерно-геологічних умов прибережних територій внаслідок природно-техногенної активізації підтоплення, зсувів, абразії, берегової ерозії та інших негативних екзогенних процесів;

регіональний підйом рівнів морів та ґрунтових вод з наступною активізацією процесів абразії;

регіональне підтоплення значних площ суходолу, в тому числі в межах берегових територій міст та селищ;

порушення природного режиму надходжень твердого матеріалу з поверхневих стоків прибережних територій внаслідок зарегульованості річок та порушень їх водного балансу;

незбалансованість видобутку донних відкладів у басейнах річок і морів та формування дефіциту пляжних відкладів;

розробку піщаних відкладів морських пляжів, пересипів, що призводить до розмиву прилеглих корінних берегів;

зростання техногенних навантажень внаслідок забудови, часто хаотичної, розширення шляхової мережі, прокладання комунікацій;

порушення вимог щодо забудови населених пунктів у долинах річок та на узбережжі морів;

недосконалість спеціалізованих експлуатаційних служб інженерного захисту територій або практичну їх відсутність;

незадовільний стан наявних захисних споруд та виконаних берегоукріплювальних робіт.

Враховуючи, що руйнування узбережжя морів та берегів водних об'єктів підвищує ризик виникнення надзвичайних ситуацій, а заходи із берегоукріплення виконуються лише частково, розв'язання проблеми укріплення берегів поверхневих водних об'єктів та узбережжя морів найбільш ефективно може бути здійснено програмним методом, що дасть можливість визначити пріоритетність здійснення заходів, регіональну орієнтацію робіт щодо інженерного захисту берегових територій та їх ефективну координацію з іншими державними та галузевими програмами, узгодження заходів з оптимізації схем розміщення та будівництва захисних споруд регіонального рівня з місцевими та об'єктовими рівнями та забезпечити максимально ефективне використання коштів.

Виконання берегоукріплювальних заходів забезпечить нормальні умови життєдіяльності населення в містах і селищах, розташованих біля водних об'єктів, знизить ризик виникнення надзвичайних ситуацій та мінімізує збитки, завдані руйнівною дією вод на берегах водних об'єктів та узбережжі морів. У межах Загальнодержавної програми буде вдосконалено нормативну базу будівництва та експлуатації споруд із захисту берегів, яка не оновлювалася понад 20 років і потребує удосконалення та приведення у відповідність до вимог Європейського Союзу. Спрямування коштів державного бюджету забезпечить стабільність фінансування цих заходів з урахуванням цілей і пріоритетів, визначених у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України «Український прорив: для людей, а не політиків».

Список літератури

1) Л.Н. Зимбаленская, П.Г. Сухойван, М.И. Черногоренко и др. Беспозвоночные и рыбы Днепра и его водохранилищ. - Киев: Наукова Думка, 1989.

2) А.И. Денисова. Формирование гидрохимического режима водохранилищ Днепра и методы его прогнозирования. - Киев: Наукова Думка, 1989.

3) В.М. Тимченко, Е.И. Нахшина и др. Гидрология и гидрохимия Днепра и его водохранилищ. - Киев: Наукова Думка, 1989.

4) А.Б. Авакян. Водохранилища и их воздействие на окружающую среду. - Москва: Наука, 1986.

5) В.Я. Шевчук, М.В. Гусєв та ін. Економіка і екологія водних ресурсів Дніпра. - Київ: Вища школа, 1996.

6) Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://study.online.ks.ua/