Роль міжнародних торгово-економічних відносин у формуванні потенціалу розвитку регіону: теоретико-прикладний аспект

Більшість країн-членів Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) провели масштабне вивчення, яке спрямовувалось на ідентифікацію кластерів, а у подальшому дослідження відносно пізнання причин їхнього виникнення та особливостей розвитку. Такі дослідження дали реальну можливість сформулювати і ввести у життя концепцію політики розвитку, яка ґрунтується на кластерах. Така політика може виникати за ініціативою згори, тобто бути наслідком дій, що розпочаті через органи державної влади чи самоврядні органи, або ж природно, бути ефектом низових ініціатив, отже виникати із низової мобілізації галузевих суб'єктів. На практиці ж зазвичай йдеться про співіснування обох підходів - низхідного і висхідного [4].

Політика, яка спрямована на підтримування кластерів у державах ОЕСР, в умовах трансформації світової економічної системи, глобалізації та інтеграції економічних систем у цей час сформульована на усіх рівнях влади - від місцевого (як у селищних, районних, міських рамках, так і у межах агломерації), через регіональний, центральний аж до рівня інтернаціонального (приміром, це ініціативи Європейського Союзу чи ОЕСР) [4; 8; 28].

Кластери, які базуються на інноваційності, стали центральними об'єктами зацікавленості не лише наукових кіл, а і господарського та політичного середовищ. Знання сприймаються тут як ключовий елемент в інноваційному процесі. Їх дифузія і темпи абсорбції існуючих знань компаніями впливають на їх успіх. Втім, абсорбція знань ґрунтується на дорогих та довготривалих процесах «навчання». Специфічні для кластеру знання загалом легші до здобуття, а їх схожість і спільний горизонт досвіду та просторова близькість значно збільшують здатність до абсорбції, а тим самим «розливання знань».

Звідси виникає кумулятивний процес: більша вигода від спеціальних знань кластера призводить до більших інвестицій у потрібні для нього знання (learningbydoing, learningbyusing і learningbyinteracting), однак, через спеціалізацію найчастіше зменшеною є здатність сприйняття інших знань, а ще за цим йде вміння у пристосовуванні кластера. Значення кластера в аспекті інноваційності варто вбачати у тому, що інновації знаходяться в еволюційному, нелінійному, інтерактивному процесі між компанією та її оточенням [23]. Для прикладу, усім відома Силіконова Долина виникла саме завдяки локалізації там комп'ютерних компаній, які прагнули використати близькість попиту і дифузію знань каліфорнійських авіапідприємств, а її виникненню істотно сприяло активне заснування із цією метою Stanford Industrial Park [1; 4; 8; 27].

Нова інституційна економіка. Ключові питання, якими займається ця теорія, це права власності, транзакційні витрати і саме поняття інституції, яке є центральним у такій концепції. У процесі дослідження такого поняття початково було виокремлено поняття «інституції» та «організації» [4; 8; 29]. Представник сучасної течії інституціоналізму Дуглас Норт сформулював інститути як такі, що створюють основні принципи і правила гри, а натомість «організації» він трактував як гравців, які діють за цими правилами [15]. У рамках цієї нової інституціональної течії інститут трактується як правила чи принципи гри, якими обмежуються дії певного гравця. Взаємодія інститутів та правил гри і ринкових гравців безпосередньо визначають напрямок еволюції економіки. Інститути впливають на визначені правила поведінки, тому величезне значення мають різні державні інститути, які стоять на охороні правового та економічного порядку. Відповідно з поглядом, висловленим у [23], «…інститути можна розглядати як один з трьох принципових рівнів аналізу економічного життя у просторі, що є посередником між суб'єктами (особами) і загальними соціальними та політичними і економічними структурами» [8].

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі Таким чином, більшість як традиційних, так і сучасних теорій економічного розвитку підтверджують роль торгово-економічних відносин у формуванні потенціалу розвитку регіону. Наведений огляд теоретичних концепцій економічного розвитку регіону дає можливість стверджувати, що це процеси, які зумовлюються різноманітними диференційованими чинниками, вплив яких накопичується у процесі визначення потенціалу розвитку регіону. Проте, варто пам'ятати, що чинники, які розглядаються у теоріях регіонального розвитку, ґрунтуються насамперед на описі його регулярних процесів, що відбуваються в умовах сформованих і розвинених ринкових економік. Застосування таких чинників із погляду на сучасні зміни у світовій економіці до з'ясування тенденцій потенціалу регіонального розвитку у державах Східної Європи, економічні процеси у яких підлягають належній трансформації у відповідності із вимогами європейської інтеграції та глобалізації, безумовно вимагає їхнього розширення і адаптації та спрямовуватись на істотне поліпшення добробуту українців і пришвидшення вступу України до європейської спільноти - Євросоюзу.

Література

1. Amin A., Thirft N. Neo-Marshallian Nodes in Global Networks and Firm Completitiveness. International Journal of Urbanand Regional Research. Vol. 16, 1992. P. 571-587.

2. Andersson M. A dynamic approach to the tendency of industries to cluster. Europ. Reg. Scient. Assoc. Conf., 27-30. 08. 2003. Jyvaskyla, 2003. P. 9.

3. Barro R., Sala-i-Martin X. Economic growth. New York: The McGraw-Hill Company. 2004. 654 p.

4. Історія економіки та економічної думки / за ред. проф. С.В. Степаненка. К.: КНЕУ, 2010. 743 с.

5. Tinbergen J., Magnus J.-R., Morgan M. The ET Interview: Professor J. Tinbergen. Econometric Theory. 1987. 3 (1). 117-142.

6. Bramante A. From Space to Territory: Relational Development and Territorial Competitiveness. The GREMI Approach within the Conterporary Debate, SME' and Districts: Hybrid Governance Forms, Knowledge Creation & Technology Transfer, 1998. 30 р.

7. Wang X., Hofe R.A. Research methods in urban and regional planning. Springer, 2007. 430 р.

8. Джаман М.О. Теорія економіки регіонів. К.: Центр учб. літ-ри, 2014. 384 с.

9. Coleman J.S. Social capital in the creation of human capital. American Journal of Sociology, Vol. 94, 1988. P. 95-120.

10. Кругман О.П., Обтфельд М. Международная экономика. 5-е изд. СПб: Питер, 2004. 832 с.

11. Lucas R.E. On the Mechanics of Economic Development. Journal of Monetary Economics, Nr. 22. Chicago, 1988. Р. 3-42.

12. Martin R. Institutional Approaches in Economic Geography, in: Sheperd E., Barnes T.J., A Companion in Economic Geography. Blackwell, Oxford, 2000. P. 77-94.

13. Маршалл А. Принципы политической экономии. Изд-во: Direkt media, 2013. 2127 с.

14. Nelson R., Phelps E. Investment in Humans, Technological Diffusion, and Economic Growth. The American Economic Review. No 51, 1966. P. 69-75.

15. Норт Д. Институты и экономический рост: историческое введение. THESIS. Вып. 2, 1993. С. 6991.

16. Перроу Ч. Моделювання фірм у світовій економіці. Теорія і суспільство. Т. 38, 2009. С. 217-243.

17. Porter M.E. The Competitive Advantage of Nations. Harvard Business Review, March - April, 1990. P. 73-78.

18. Putnam R.D. The Prosperous Community. Social Capital and Public Life. The American Prospect. Vol. 4 №13, 2003. URL:prospect.org/print/V4/13/ putnamr.html

19. Richardson H.W. Regional growth theory. London: Macmillan, 1973. 14 р.

20. Romer P.M. Increasing Returns and Long-Run Growth. The Journal of Political Economy. Vol. 94. №5, 1986. Р. 1002-1037.

21. Scott A.J. Technopolis: High-technology Industry and Regional Development in Southern California. University of California Press, 1993. 332 p.

22. Straubhaar T., Suhrcke M., Urban D. Divergence - Is It Geography? Hamburg Institute of International Economics. HWWA Discussion Paper. Hamburg, 2002. 46 p.

23. Tondl G. Regional convergence in Europe an Union (1985-1999): A Special Dynamic the Panel Analysis. Viena un-ty of Economic., 2003. 28 p.

24. Yin L., Zestos G.K., Michelis L. Economic Convergence in the European Union. Journal of Economic Integration. Vol. 18 (1). March 2003. P. 188-213.

25. Florida R. Toward the Learning Region. Futures. Vol. 27. No 5, 1995. 533 p.

26. Hoyt H. Changing patterns of land volues. Land Economics. No 36 (2), 1960. P. 109-117.

27. ЗваричІ. Т., Зварич О. І., Хома В.Б. Управління соціально-економічним розвитком регіону. Івано-Франківськ: Вид-во «І IIІ Супрун В.П.», 2019. 476 с.

28. Словник іншомовних слів. URL:slovopedia.org.ua

29. Green paper on innovation. Office for Official Publications of the European Communities, Luxembourg, 1995. URL: opeuropa.eu

References

1. Amin A., Thirft N. Neo-Marshallian Nodes in Global Networks and Firm Completitiveness. International Journal of Urbanand Regional Research. Vol. 16, 1992. P. 571-587.

2. Andersson M. A dynamic approach to the tendency of industries to cluster. Europ. Reg. Scient. Assoc. Conf., 27-30. 08. 2003. Jyvaskyla, 2003. P. 9.

3. Barro R., Sala-i-Martin X. Economic growth. New York: The McGraw-Hill Company. 2004. 654 p.

4. Istoriiaekonomiky ta ekonomichnoidumky/ za red. prof. S.V. Stepanenka. K.: KNEU, 2010. 743 c.

5. Tinbergen J., Magnus J.-R., Morgan M. The ET Interview: Professor J. Tinbergen. Econometric Theory. 1987. 3 (1). 117-142.

6. Bramante A. From Space to Territory: Relational Development and Territorial Competitiveness. The GREMI Approach within the Conterporary Debate, SME and Districts: Hybrid Governance Forms, Knowledge Creation & Technology Transfer, 1998. 30 r.

7. Wang X., Hofe R.A. Research methods in urban and regional planning. Springer, 2007. 430 r.

8. Dzhaman M.O. Teoriiaekonomikyrehioniv. K.:Tsentruchb. lit-ry, 2014. 384 s.

9. Coleman J.S. Social capital in the creation of human capital. American Journal of Sociology, Vol. 94, 1988. P. 95-120.

10. Krugman O.P., Obtfel'd M. Mezhdunarodnajajekonomika. 5-e izd. SPb: Piter, 2004. 832 s.

11. Lucas R.E. On the Mechanics of Economic Development. Journal of Monetary Economics, Nr. 22. Chicago, 1988. R. 3^2.

12. Martin R. Institutional Approaches in Economic Geography, in: Sheperd E., Barnes T.J., A Companion in Economic Geography. Blackwell, Oxford, 2000. P. 77-94.

13. Marshall A. Pryntsypbipolytycheskoiэкопотуу. Yzd-vo: Direkt media, 2013. 2127 s.

14. Nelson R., Phelps E. Investment in Humans, Technological Diffusion, and Economic Growth. The American Economic Review. No 51, 1966. P. 69-75.

15. Nort D. Institutyijekonomicheskijrost: istoricheskoevvedenie. THESIS. Vyp. 2, 1993. S. 69-91.

16. Perrou Ch. Modeliuvannia firm u svitoviiekonomitsi. Teoriiaisuspilstvo. T. 38, 2009. S. 217-243.

17. Porter M.E. The Competitive Advantage of Nations. Harvard Business Review, March - April, 1990. P. 73-78.

18. Putnam R.D. The Prosperous Community. Social Capital and Public Life. The American Prospect. Vol. 4. No 13, 2003. URL: prospect.org/print/V4/13/ putnamr.html

19. Richardson H.W. Regional growth theory. London: Macmillan, 1973. 14 r.

20. Romer P.M. Increasing Returns and Long-Run Growth. The Journal of Political Economy. Vol. 94. No 5, 1986. R. 1002-1037.

21. Scott A.J. Technopolis: High-technology Industry and Regional Development in Southern California. University of California Press, 1993. 332 p.

22. Straubhaar T., Suhrcke M., Urban D. Divergence - Is It Geography? Hamburg Institute of International Economics. HWWA Discussion Paper. Hamburg, 2002. 46 p.

23. Tondl G. Regional convergence in Europe an Union (1985-1999): A Special Dynamic the Panel Analysis. Viena un-ty of Economic., 2003. 28 p.

24. Yin L., Zestos G.K., Michelis L. Economic Convergence in the European Union. Journal of Economic Integration. Vol. 18 (1). March 2003. P. 188-213.

25. Florida R. Toward the Learning Region. Futures. Vol. 27. No 5, 1995. 533 p.

26. Hoyt H. Changing patterns of land volues. Land Economics. No 36 (2), 1960. P. 109-117.

27. Zvarych I.T., Zvarych O.I., Khoma V.B. Upravlinniasotsialno-ekonomichnymrozvytkomrehionu. Ivano-Frankivsk: Vyd-vo «PP Suprun V.P.», 2019. 476 s.

28. Slovnykinshomovnykhsliv. URL: slovopedia.org.ua

29. Green paper on innovation. Office for Official Publications of the European Communities, Luxembourg, 1995. URL: opeuropa.eu

Размещено на Allbest.ru