Теоретичні і методичні питання оцінки і прогнозування економічного потенціалу соціально-економічних систем
Сутність управління регіональним соціально-економічним розвитком. Специфіка регіональних економік та соціально-економічний стан регіонів України. Енергетична безпека регіону в контексті сталого розвитку. Склад і структура економічного потенціалу.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | научная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 01.10.2018 |
| Размер файла | 541,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Для ринкових економік з недеформованою структурою розподілу результатів діяльності регіональна депресія і мультиплікатор спаду, як правило, породжуються двома основними причинами. Вони можуть бути викликані або коливаннями економічної кон'юнктури, або виснаженням природних ресурсів, на базі яких свого часу створювалися підприємства галузей спеціалізації. Відповідно коливання економічної кон'юнктури може бути відносне короткочасним або таким, що носить довгостроковий характер, пов'язаний з глобальними технологічними зрушеннями. У зв'язку з цим необхідно розглядати циклічність розвитку і перспективи подальшого економічного зростання в ув'язці з довгостроковими циклами економічної кон'юнктури і технологічного розвитку (хвилі Кондратьєва).
Розвиток регіону при переході до ринку об'єктивно відбувається по моделі подвійної залежності: від стартових умов регіональної економіки і від стартових умов національної економіки, частиною якої він є.
З погляду теорії життєвого циклу продукту, поєднання різних стадій розвитку в територіальній структурі господарства дозволяє досягти беззбитковості як в багатопродуктовій системі виробництва. Відповідно, потенціал розвитку в окремо взятому циклі оцінюватиметься по-різному на різних стадіях, при тому що фізичний об'єм виробництва на цих стадіях може бути однаковий. Подібна інтерпретація приведена на рис. 1.3.
Різниця між частковим і повним руйнуванням потенціалу визначається тим, чи перевищує система на стадії 5 попередній рівень чи ні.
Рисунок 1.3 Стадії розвитку економічного потенціалу.
Позначення:
Потенціал недовикористовується.
Потенціал використовується повністю, і ефективно.
Потенціал використовується неефективно.
Потенціал вироблений (частково зруйнований).
Потенціал частково / повністю зруйнований.
Оцінка економічного потенціалу складається з двох складових. По-перше, треба оцінити безпосередньо СЕПР, по-друге, ступінь його використання.
Існує два можливі підходи до оцінки СЕПР - відтворювальний і поведінковий. У ряді робіт, присвячених дослідженню економічного потенціалу регіону, використовують як основні характеристики продуктивні сили, валовий регіональний продукт [78], рівень використання виробничих потужностей [80], конкурентоспроможність продукції, рівень оподаткування [12], сприйнятливість до інновацій і ін.
В рамках поведінкового підходу до оцінки економічного потенціалу дослідники аналізують сукупність регіонів, процеси їх взаємодії, характер розподілу ресурсів між ними. При цьому виділяють такі показники як: конкурентні позиції (Шніпер [75]), рейтингова оцінка комплексного індикатора соціально-економічного розвитку регіону [68], загальний рейтинг території на основі оцінки маркетингових позицій [43], рейтинг інвестиційного потенціалу (РА "Експерт-Рейтинг", табл. 2.1).
Більшість таких досліджень має серйозний недолік: для показників, що в них використовуються немає достатньої статистичної бази, так що автори широко вдаються до експертних оцінок. Не заперечуючи доцільності такого підходу, слід визнати, що він вносить в дослідження відомий елемент суб'єктивізму і істотно ускладнює зіставлення результатів.
Резюмуючи вищезазначене, відмітимо, що оцінка соціально-економічного потенціалу регіону повинна носити комплексний, системний характер і враховувати як внутрішні ресурси, так і зовнішні чинники. Для оцінки можуть бути використані різні методи: економетричне моделювання з використанням виробничих функцій, маркетинговий підхід з використанням поняття життєвого циклу продукту, що виробляється на території і отримуваних від його реалізації доходів або заснований на вивченні конкурентних переваг, інституційний аналіз, що характеризує ефективність функціонування і взаємодії економічних агентів.
Розділ 2. Економічний потенціал регіону та тенденції сталого розвитку
2.1 Специфіка регіональних економік та соціально-економічний стан регіонів України
За формою державного устрою Україна є унітарною державою, яка складається з 27 адміністративно-територіальних одиниць - 24 областей, Автономної Республіки Крим і двох міст з особливим статусом (Києва і Севастополя).
Визначаючи особливості регіональних економік в Україні, слід виходити з різноманітності і неоднорідності як їх базових характеристик, так і підходів до вибору моделей використання наявних ресурсів. Умовою успішної діяльності в регіоні є адекватне визначення позицій території в системі державного управління і господарської діяльності, а також формулювання її конкурентних переваг.
Аналізуючи відмінності потужностей регіональних економік і структури природно-ресурсного потенціалу, можна констатувати, що однією з основних причин їх нерівномірного розвитку є те, що ресурси, особливо мінерально-сировинні, територіально локалізовані.
Існує ряд проблем, пов'язаних з особливостями регіональної політики в області екології. Ключова проблема - інтенсивне і нераціональне природокористування - загострюється унаслідок недостатнього, неефективного і незбалансованого використання наявного ресурсного потенціалу.
Залежно від ступеня забрудненості повітря, води і землі виділяють такі типи територій:
· території екологічного лиха (тридцяти кілометрова зона Чорнобильської АЕС, південь Херсонської області і північна смуга Криму);
· дуже забруднені території (Полісся, Середнє Придніпров'я, Донбас і Південь (окрім південного заходу Одеської області і Запорізько-Донецького Приазов'я), Північна Буковина, південь Київської і Черкаської, а також центр Полтавської областей);
· помірно забруднені території (майже весь північний схід України, де забруднені території належать до зони впливу великих і середніх міст);
· умовно чисті (північний схил Українських Карпат, південна Волинь, межі Рівненської і Тернопільської областей, Придніпров'я на межі Черкаської і Полтавської областей, північ Сумської і Чернігівської областей, центральне Поділля, деякі ареали гірського Криму).
Автор роботи [72] виділяє декілька груп українських регіонів за ознакою спільності характеристик економічної, політичної і соціальної ситуації в них.
1. Найбільш забезпеченими природними ресурсами регіонами є Донбас і Придніпров'я у складі Дніпропетровської, Донецької, Луганської і Запорізької областей.
2. Специфічний регіональний тип природно-ресурсного потенціалу характерний для Закарпатської, Львівської і Івано-Франківської областей. Три карпатські регіони мають достатньо високий рівень забезпечення природними ресурсами, зокрема - водними, лісовими і рекреаційними, а Львівська область - ще і мінерально-сировинними. Проте, із-за нераціонального використання ресурсної бази (наприклад, надмірні вирубки лісів) має місце помітне порушення природно-екологічного балансу, що істотно знижує економічну продуктивність деяких територій.
3. Слабо забезпеченими ресурсами регіонами України є Волинська, Рівненська, Чернігівська і Сумська області. При цьому реальна причина слабкості економік цих регіонів - це нераціональне і неефективне використання наявного потенціалу.
4. Автономна Республіка Крим має унікальні рекреаційні, кліматичні і морські ресурси, що є основою розвитку морського господарства і рекреаційних комплексів України, а також визначає перспективи розвиток регіону як курорту міжнародного значення.
Узагальнюючим висновком із запропонованого аналізу особливостей регіональної економіки України є твердження, що структура, потужність і потенціал різних територій істотно різняться. Отже, ті або інші області потребують різних підходів до вибору моделей соціально-економічного розвитку. Це, у свою чергу, підвищує роль державної регіональної політики в системі забезпечення стійкого розвитку регіону, оскільки саме збалансований підхід допоможе ліквідовувати негативний взаємовплив структурних відмінностей економік регіонів.
Посилена увага до проблем регіонального розвитку є пріоритетним напрямом національної політики європейських країн в періоди, коли забезпечення загальної економічної стабільності стає особливо актуальним. Якщо виходити з того, що роль і завдання регіональної політики на кожному етапі розвитку визначаються вибором між загальнонаціональною і регіональною ефективністю, домінування першої характерно для етапів економічного спаду, а другої - для часів економічного зростання.
Тривала дія ряду чинників природного, історичного і управлінського характеру породила ключову структурну проблему регіональної економіки - зростання диспропорцій соціально-економічного розвитку. Трансформаційні процеси, що супроводжуються глибокою кризою (період соціально-економічних трансформацій, 1991 - 2000 рр.), зокрема, були направлені на забезпечення стабільності макроекономічної ситуації, що часто суперечило інтересам збалансованого регіонального розвитку. На сучасному ж етапі визначення пріоритетних напрямів загальнодержавної економічної політики України відбувається не тільки з врахуванням, але і з визнанням домінуючої ролі регіонального чинника в процесах економічних трансформацій. З одного боку, це обумовлює формування стабільних і прибуткових регіональних економік, проте з іншої - приводить до зростання диспропорцій в соціально-економічному розвитку регіонів.
Наявність таких диспропорцій перешкоджає здійсненню єдиної економічної і соціальної політики в державі і формуванню загальнодержавного ринку товарів і послуг, не дозволяє використовувати переваги територіальної організації і спеціалізації роботи, а також потенціал міжрегіональної і прикордонної співпраці.
Тенденції зростання диспропорцій підтверджуються такими проявами:
1) На даний момент в Україні відбувається територіальний перерозподіл економічного потенціалу. Так, наприклад, за наслідками 2001-2002 рр., в 6-ти регіонах (Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій, Харківській областях і місті Києві) було зосереджено 48,4% основних засобів країни, 52,2% виробництва валової доданої вартості, 62,5% виробництва промислової продукції, 48,5% об'єму інвестицій в основний капітал.
Інша помітна тенденція - концентрація основної економічної потужності в обласних центрах або обмеженій кількості міст (зокрема, це можна відстежити на підставі аналізу таких показників, як розподіл іноземних інвестицій в межах регіону і кількість малих підприємств в обласних центрах і інших містах регіонів). Така ситуація дає можливість говорити про незбалансованість територіальної організації регіональної економіки, що приводить до виникнення депресивних і повністю залежних від обласних центрів територій в межах області.
2) Не дивлячись на позитивні зрушення, існують проблеми, пов'язані з відсутністю змін структури промислового комплексу регіонів. Для більшості регіонів характерна спеціалізація в одній - двох сферах. Наприклад, для Дніпропетровської, Запорізької і Донецької областей домінуючими галузями є металургія і обробка металу, для Закарпатської і Сумської - машинобудування, для Луганської і Полтавської - виробництво продуктів нафтопереробки і ядерного палива, для Івано-Франківської, Миколаївської, Рівненської - виробництво і розподіл електроенергії, газу, води. Часто області промисловості, які домінують в регіоні, є сировинними або виробляють проміжну і низькотехнологічну продукцію. Це є причиною невисокої конкурентоспроможності деяких регіонів на міжнародних ринках.
3) Досить спірним є позитивний вплив інституційних перетворень, що відбуваються в регіонах, на подолання соціально-економічних диспропорцій. Основна маса приватних підприємств на сьогоднішній день зосереджена в 5-ти регіонах: м. Києві, Донецькій, Дніпропетровській, Харківській і Львівській областях. Проте, питома вага малих підприємств в об'ємах виробництва продукції в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій і Луганській областях є найменшою по Україні. Така ситуація дозволяє говорити про істотну незбалансованість і неоднорідність регіональних економік.
У контексті проблеми малого підприємництва в регіонах слід згадати про диспропорції в розвитку інфраструктури його підтримки. Перш за все це стосується об'єктів інформаційно-консультативної сфери (бізнесів-центрів і бизнес-інкубаторів).
Недостатній об'єм відповідних послуг, а також відсутність координації і впорядкування функцій різних об'єктів інфраструктури з боку органів місцевої влади перешкоджають формуванню сприятливого підприємницького середовища в регіонах;
4) До сих пір актуальною залишається диференціація регіонів за показниками експорту і імпорту. За станом на 2003 р. питома вага Волинською, Житомирською, Кіровоградською, Рівненською, Тернопільською, Херсонською, Хмельницькою, Чернівецькою, Чернігівською областей і м. Севастополь не перевищував 1% в загальному експорті і імпорті. При цьому вага трьох регіонів (Донецької, Дніпропетровської і Запорізької областей) складала 44,6%.
Окремого розгляду потребує проблема регіональної асиметрії за обсягами інвестицій в економіку регіонів України. Розподіл регіонів України по рейтингу інвестиційної привабливості представлений на рис. 2.1.
Рисунок 2.1. Розподіл регіонів України за інвестиційною привабливістю (Джерело: РА "Експерт-Рейтинг[11]")
За наслідками дослідження на карті регіонів-лідерів залишилося всього два: Київ і Донецька область.
До категорії регіонів-сублідерів відносяться Луганська, Дніпропетровська і Миколаївська області. Дана група - нестійка, оскільки дані регіони найчастіше змінюють свою рейтингову позицію.
Базисні регіони (Харківська, Одеська, Запорізька, Львівська, Київська, Полтавська, Кіровоградська, Івано-Франківська, Чернігівська області і Автономна Республіка Крим) як і раніше залишаються економічною основою України. У цієї групи рівень інвестиційного ризику і потенціалу є середнім по країні, що викликає підвищений інтерес до них з боку потенційних інвесторів.
До групи регіонів-челленджерів, до якої увійшли Херсонська, Вінницька, Волинська, Закарпатська, Сумська, Хмельницька, Тернопільська, Житомирська, Черкаська і Чернівецька області, цього року приєднався Севастополь, який в попередні два роки займав вищі позиції.
Регіоном-аутсайдером за підсумками 2006-го виявилася Рівненська область. При помірному рівні потенціалу тут присутні одні з найвищих соціально-демографічних, фінансових і економічних ризиків, що сприяло її переміщенню в зону підвищеного ризику. Основні проблеми області -- слабкий розвиток транспортної і ринкової інфраструктур.
Дослідження РА "Експерт-Рейтинг" показали, що протягом останніх трьох років регіон стійко нарощує ризики, тому його нинішнє положення аутсайдера було цілком прогнозованим.
Необхідно виділити наступні параметри, що визначають особливості економічного розвитку регіонів України.
1. Особливості регіональної економіки України засновані на істотних відмінностях в структурі, потужності і потенціалі різних територій. Отже, ті або інші області потребують різних підходів до вибору моделей соціально-економічного розвитку. Це підвищує роль державної регіональної політики, оскільки лише збалансований і контекстуальний підхід може нівелювати негативні впливи структурних відмінностей економік регіонів.
2. Проблемою територіальної організації регіональної економіки є її незбалансованість, що стає причиною виникнення депресивних і повністю залежних від обласних центрів територій в межах регіону.
3. Галузева спеціалізація регіональної економіки досить одностороння. По-перше, області переважно орієнтуються на окремі види економічної діяльності. По-друге, в регіонах з розвиненою промисловістю істотно страждає розвиток соціальної сфери, що негативно впливає на рівень життя населення.
4. Узагальнюючи аналіз особливостей динаміки регіонального соціально-економічного розвитку, бачимо, що до ключових чинників, які заглиблюють регіональні диспропорції в процесі реформування економіки регіонів, можна віднести:
- неоднорідну адаптованість регіонів з різною структурою економіки до функціонування в умовах ринкової конкуренції;
- галузевий принцип управління економіки, і як наслідок, стимулювання лише базових областей, що мають високий ступінь територіальної локалізації; недостатньо інтенсивна співпраця між регіонами;
- ослаблення ролі держави в питаннях регулювання регіонального економічного розвитку і вирівнювання диспропорцій в темпах і напрямах розвитку;
- несиметричність впливу держави через існуючі механізми на розвиток різних регіонів;
- реформування системи державного управління шляхом децентралізації без створення належної нормативно-правової бази для цього процесу, що згладило б протистояння центральної і регіональних властей в питаннях розвитку регіональних економік;
- незбалансованість механізму бюджетного регулювання, що функціонує на основі двосторонніх домовленостей між регіонами і центром.
5. Загальною тенденцією є зростання об'ємів інвестицій в економіку регіонів, проте основний їх об'єм зосереджений в обласних центрах, а депресивні райони страждають від нерівномірного розподілу отриманих коштів. Має місце галузевий дисбаланс в розподілі інвестицій.
6. Концентрація капіталу, ресурсів і потужності регіону безпосередньо впливає на рівень екологічного ризику території.
2.2 Аналіз демографічних процесів регіону
Регіон є складною багатовимірної структурою, що містить економічну, соціальну і екологічну підсистеми. В той же час це особливий тип економічних систем, що виникають на основі взаємопов'язаного розвитку виробництва, населення та ресурсної сфери.
Як багатовимірні структури регіони об'єднують різні підсистеми та засновані на взаємодії природних, технологічних, соціальних процесів і політичних, економічних, демографічних, культурних, екологічних факторів [54].
Управління комплексним регіональним розвитком повинно враховувати облік соціальних факторів, який стає важливою самостійною функцією, що протистоїть тенденції загальної комерціалізації. Через те, що цілі соціально-економічного розвитку не можуть бути досягнуті в результаті автоматичної діяльності ринку, необхідне здійснення спеціальної політики, яка допоможе уникнути або вирішити "провали ринку" - екстерналії (сукупність явищ, що не піддаються регулюванню з допомогою ринкового механізму) [ 54].
Складовою частиною соціально-економічної політики держави є демографічна, яка реалізується як система заходів, покликаних надавати регулюючий вплив на демографічні процеси. Вона містить соціальні, економічні, юридичні та інші заходи, спрямовані на зміну процесу відтворення населення. До них відносяться, наприклад, заходи заохочення дітородіння (допомоги при народженні дитини тощо) або його стримування) [69].
Для планування і ефективного використання трудових ресурсів, обґрунтування заходів демографічної політики використовуються результати демографічного прогнозу (розрахунок очікуваної чисельності та статево-статевої структури населення світу, регіону, країни або її частини на основі фактичної структури та існуючих або передбачуваних рівнів народжуваності і смертності різних вікових груп, а також тенденцій міграції) [7].
Аналіз демографічної ситуації в Україні за останні роки показує про погіршення показників природного відтворення, механічного руху населення, про негативну динаміку народжуваності, смертності, міграції майже всіх регіонів (табл. 2.1). Така тенденція доводить неспроможність створених умов покращувати демографічну ситуацію в регіонах країни, а тому, й забезпечувати передумови відтворення трудового потенціалу.
Таблиця 2.1. Кількість населення України
|
Показники |
Роки |
|||||||||||||
|
1991 |
1996 |
1997 |
1998 |
1999 |
2000 |
2001 |
2002 |
2003 |
2004 ** |
2005 ** |
2006 ** |
2007 ** |
||
|
Кількість населення, млн. * |
51,9 |
51,3 |
50,9 |
50,5 |
50,1 |
49,7 |
48,5 |
48,0 |
47,6 |
47,3 |
46,9 |
46,6 |
+46,4 |
|
|
міське |
35,1 |
34,8 |
34,5 |
34,3 |
34,0 |
33,8 |
32,6 |
32,3 |
32,1 |
32,0 |
31,8 |
31,8 |
31,7 |
|
|
сільське |
16,8 |
16,5 |
16,4 |
16,2 |
16,1 |
15,9 |
15,9 |
15,7 |
15,5 |
15,3 |
15,1 |
14,8 |
14,7 |
|
|
Відсоток до всього населення |
||||||||||||||
|
міське |
67,6 |
67,8 |
67,8 |
67,9 |
67,9 |
68,0 |
67,2 |
67,3 |
67,4 |
67,7 |
67,8 |
68,2 |
68,3 |
|
|
сільське |
32,4 |
32,2 |
32,2 |
32,1 |
32,1 |
32,0 |
32,8 |
32,7 |
32,6 |
32,3 |
32,2 |
31,8 |
31,7 |
|
|
Статистичний щорічник України за 2003 рік під ред. О.Г. Осауленко |
* За даними Всеукраїнського перепису населення на 5 грудня 2001, за інші роки - на початок року
** За даними Державного комітету статистики України http://www.ukrstat.gov.ua
Сам за себе говорить той факт, що показник відтворення населення України з 1954 року по 2005 рік значно знизився: з 1,29 до 0,56 (табл. 2.2).
Як видно з табл. 3.3, 1991 року вже спостерігалась негативна тенденція Відтворення населення. На сучасному етапі смертність дещо знизилась, але зберігається тенденція до подальшого збільшення. Рівень народжуваності лиш в останні чотири роки збільшився, що поки не змінює негативного природного приросту.
Таблиця 2.2. Нетто-коефіцієнт відтворення населення
|
Країна |
Азербайджан |
Вірменія |
Білорусія |
Грузія |
Казахстан |
Киргизія |
Латвія |
Литва |
Молдова |
Росія |
Таджикистан |
Туркменія |
Узбекистан |
Україна |
Естонія |
|
|
Рік |
||||||||||||||||
|
1954 |
2.34 |
2.02 |
1.2 |
1.31 |
1.9 |
1.91 |
0.9 |
1.2 |
1.53 |
1.25 |
2.42 |
2.21 |
2.5 |
1.29 |
0.93 |
|
|
1955 |
2.34 |
2.03 |
1.24 |
1.31 |
1.93 |
1.97 |
0.91 |
1.21 |
1.54 |
1.26 |
2.46 |
2.24 |
2.51 |
1.28 |
0.93 |
|
|
1956 |
2.33 |
2.04 |
1.27 |
1.3 |
1.96 |
2.05 |
0.91 |
1.22 |
1.54 |
1.26 |
2.5 |
2.26 |
2.52 |
1.26 |
0.92 |
|
|
1957 |
2.33 |
2.04 |
1.27 |
1.3 |
1.96 |
2.05 |
0.91 |
1.22 |
1.54 |
1.26 |
2.5 |
2.26 |
2.52 |
1.26 |
0.92 |
|
|
1958 |
2.33 |
2.04 |
1.27 |
1.3 |
1.96 |
2.05 |
0.91 |
1.22 |
1.54 |
1.26 |
2.5 |
2.26 |
2.52 |
1.26 |
0.92 |
|
|
1959 |
2.33 |
2.04 |
1.27 |
1.3 |
1.96 |
2.05 |
0.91 |
1.22 |
1.54 |
1.26 |
2.5 |
2.26 |
2.52 |
1.26 |
0.92 |
|
|
1960 |
2.13 |
2.04 |
1.26 |
1.33 |
1.95 |
2.19 |
0.89 |
1.17 |
1.48 |
1.22 |
2.72 |
2.44 |
2.66 |
1.04 |
0.92 |
|
|
1961 |
2.24 |
1.99 |
1.26 |
1.19 |
1.94 |
2.33 |
0.87 |
1.12 |
1.42 |
1.1 |
2.93 |
2.61 |
2.81 |
1.01 |
0.9 |
|
|
1962 |
2.3 |
2.05 |
1.26 |
1.35 |
1.94 |
2.33 |
0.87 |
1.12 |
1.42 |
1.1 |
2.93 |
2.61 |
2.81 |
1.01 |
0.89 |
|
|
1963 |
2.39 |
1.8 |
1.26 |
1.18 |
1.94 |
2.33 |
0.87 |
1.12 |
1.42 |
1.02 |
2.93 |
2.61 |
2.81 |
1.01 |
0.88 |
|
|
1964 |
2.4 |
1.72 |
1.26 |
1.35 |
1.94 |
2.33 |
0.87 |
1.12 |
1.42 |
0.97 |
2.93 |
2.61 |
2.81 |
0.94 |
0.89 |
|
|
1965 |
2.37 |
1.75 |
1.19 |
1.18 |
1.79 |
2.27 |
0.86 |
1.01 |
1.32 |
0.97 |
2.87 |
2.55 |
2.74 |
0.9 |
0.9 |
|
|
1966 |
2.28 |
1.75 |
1.11 |
1.2 |
1.64 |
2.21 |
0.85 |
1.04 |
1.22 |
0.97 |
2.8 |
2.48 |
2.66 |
0.93 |
0.9 |
|
|
1967 |
2.25 |
1.63 |
1.11 |
1.17 |
1.64 |
2.21 |
0.85 |
1.05 |
1.22 |
0.94 |
2.8 |
2.48 |
2.66 |
0.95 |
0.94 |
|
|
1968 |
2.14 |
1.59 |
1.11 |
1.2 |
1.64 |
2.21 |
0.85 |
1.06 |
1.22 |
0.96 |
2.8 |
2.48 |
2.66 |
0.95 |
0.98 |
|
|
1969 |
2.08 |
1.49 |
1.11 |
1.23 |
1.64 |
2.21 |
0.85 |
1.07 |
1.22 |
0.93 |
2.8 |
2.48 |
2.66 |
0.94 |
1.02 |
|
|
1970 |
2.05 |
1.47 |
1.09 |
1.23 |
1.6 |
2.17 |
0.85 |
1.11 |
1.22 |
0.93 |
2.86 |
2.56 |
2.66 |
0.97 |
1.03 |
|
|
1971 |
1.92 |
1.47 |
1.06 |
1.22 |
1.56 |
2.12 |
0.97 |
1.13 |
1.17 |
0.95 |
2.92 |
2.64 |
2.65 |
0.99 |
1.03 |
|
|
1972 |
1.83 |
1.43 |
1.06 |
1.2 |
1.56 |
2.12 |
0.95 |
1.08 |
1.17 |
0.94 |
2.92 |
2.64 |
2.65 |
1.01 |
1.01 |
|
|
1973 |
1.8 |
1.39 |
1.06 |
1.21 |
1.56 |
2.12 |
0.93 |
1.05 |
1.17 |
0.93 |
2.92 |
2.64 |
2.65 |
1.01 |
0.99 |
|
|
1974 |
1.78 |
1.33 |
1.06 |
1.2 |
1.56 |
2.12 |
0.93 |
1.03 |
1.17 |
0.93 |
2.92 |
2.64 |
2.65 |
1.01 |
1.01 |
|
|
1975 |
1.74 |
1.31 |
1.01 |
1.18 |
1.48 |
1.98 |
0.92 |
1.01 |
1.14 |
0.93 |
2.75 |
2.47 |
2.46 |
0.95 |
0.99 |
|
|
1976 |
1.74 |
1.28 |
0.99 |
1.12 |
1.39 |
1.83 |
0.9 |
1.01 |
1.12 |
0.91 |
2.57 |
2.3 |
2.27 |
0.95 |
0.99 |
|
|
1977 |
1.71 |
1.18 |
0.99 |
1.09 |
1.39 |
1.83 |
0.89 |
0.99 |
1.12 |
0.89 |
2.57 |
2.3 |
2.27 |
0.93 |
0.98 |
|
|
1978 |
1.62 |
1.18 |
0.99 |
1.12 |
1.39 |
1.83 |
0.88 |
0.96 |
1.12 |
0.88 |
2.57 |
2.3 |
2.27 |
0.94 |
0.94 |
|
|
1979 |
1.55 |
1.12 |
0.99 |
1.05 |
1.39 |
1.83 |
0.88 |
0.98 |
1.12 |
0.87 |
2.57 |
2.3 |
2.27 |
0.94 |
0.95 |
|
|
1980 |
1.49 |
1.08 |
0.95 |
1.05 |
1.38 |
1.85 |
0.9 |
0.96 |
1.1 |
0.88 |
2.51 |
2.2 |
2.19 |
0.91 |
0.95 |
|
|
1981 |
1.45 |
1.08 |
0.97 |
1.06 |
1.36 |
1.87 |
0.89 |
0.93 |
1.12 |
0.9 |
2.44 |
2.1 |
2.11 |
0.91 |
0.96 |
|
|
1982 |
1.44 |
1.12 |
0.97 |
1.06 |
1.36 |
1.87 |
0.94 |
0.92 |
1.19 |
0.95 |
2.44 |
2.1 |
2.11 |
0.91 |
0.99 |
|
|
1983 |
1.36 |
1.08 |
0.97 |
1.07 |
1.36 |
1.87 |
1.01 |
0.96 |
1.24 |
0.97 |
2.44 |
2.1 |
2.11 |
0.96 |
1.01 |
|
|
1984 |
1.33 |
1.12 |
0.97 |
1.06 |
1.36 |
1.87 |
1.03 |
0.99 |
1.24 |
0.96 |
2.44 |
2.1 |
2.11 |
0.95 |
1 |
|
|
1985 |
1.33 |
1.19 |
0.97 |
1.11 |
1.38 |
1.86 |
0.99 |
0.99 |
1.29 |
1 |
2.43 |
2.06 |
2.07 |
0.96 |
1.01 |
|
|
1986 |
1.33 |
1.2 |
0.97 |
1.06 |
1.4 |
1.85 |
1.06 |
1.02 |
1.29 |
1.04 |
2.41 |
2.01 |
1.98 |
0.96 |
1.03 |
|
|
1987 |
1.32 |
1.19 |
0.97 |
1.08 |
1.4 |
1.85 |
1.05 |
1.01 |
1.23 |
1.04 |
2.41 |
2.01 |
1.98 |
0.96 |
1.06 |
|
|
1988 |
1.27 |
1.02 |
0.96 |
1.06 |
1.4 |
1.85 |
1.02 |
1 |
1.23 |
1.01 |
2.41 |
2.01 |
1.98 |
0.96 |
1.08 |
|
|
1989 |
1.27 |
1.23 |
0.96 |
1 |
1.4 |
1.85 |
0.97 |
0.95 |
1.17 |
0.95 |
2.41 |
2.01 |
1.98 |
0.92 |
1.05 |
|
|
1990 |
1.26 |
1.24 |
0.91 |
1.02 |
1.28 |
1.74 |
0.95 |
0.97 |
1.13 |
0.9 |
2.24 |
1.89 |
1.86 |
0.88 |
0.97 |
|
|
1991 |
1.32 |
1.22 |
0.85 |
1 |
1.15 |
1.62 |
0.88 |
0.96 |
1.07 |
0.82 |
2.06 |
1.77 |
1.74 |
0.78 |
0.86 |
|
|
1992 |
1.39 |
1.11 |
0.83 |
0.84 |
1.15 |
1.62 |
0.83 |
0.92 |
1.05 |
0.73 |
2.06 |
1.77 |
1.74 |
0.82 |
0.81 |
|
|
1993 |
1.37 |
0.94 |
0.76 |
0.76 |
1.15 |
1.62 |
0.72 |
0.83 |
0.97 |
0.64 |
2.06 |
1.77 |
1.74 |
0.76 |
0.69 |
|
|
1994 |
1.28 |
0.81 |
0.72 |
0.76 |
1.15 |
1.62 |
0.67 |
0.75 |
0.91 |
0.65 |
2.06 |
1.77 |
1.74 |
0.71 |
0.65 |
|
|
1995 |
1.15 |
0.78 |
0.65 |
0.77 |
1.03 |
1.48 |
0.6 |
0.74 |
0.82 |
0.63 |
1.95 |
1.55 |
1.55 |
0.67 |
0.62 |
|
|
1996 |
1.03 |
0.77 |
0.63 |
0.76 |
0.91 |
1.34 |
0.56 |
0.71 |
0.75 |
0.6 |
1.84 |
1.32 |
1.35 |
0.64 |
0.62 |
|
|
1997 |
1.03 |
0.7 |
0.59 |
0.74 |
0.91 |
1.34 |
0.54 |
0.7 |
0.78 |
0.57 |
1.84 |
1.32 |
1.35 |
0.61 |
0.59 |
|
|
1998 |
0.89 |
0.62 |
0.6 |
0.72 |
0.91 |
1.34 |
0.53 |
0.7 |
0.8 |
0.58 |
1.84 |
1.32 |
1.35 |
0.58 |
0.57 |
|
|
1999 |
0.81 |
0.57 |
0.61 |
0.7 |
0.91 |
1.34 |
0.56 |
0.7 |
0.8 |
0.54 |
1.84 |
1.32 |
1.35 |
0.54 |
0.59 |
|
|
2000 |
0.8 |
0.53 |
0.63 |
0.64 |
0.92 |
1.24 |
0.59 |
0.67 |
0.76 |
0.56 |
1.76 |
1.26 |
1.29 |
0.52 |
0.64 |
|
|
2001 |
0.75 |
0.48 |
0.61 |
0.67 |
0.93 |
1.13 |
0.58 |
0.62 |
0.6 |
0.58 |
1.67 |
1.2 |
1.23 |
0.51 |
0.64 |
|
|
2002 |
0.75 |
0.57 |
0.59 |
0.67 |
0.93 |
1.13 |
0.59 |
0.59 |
0.58 |
0.61 |
1.67 |
1.2 |
1.23 |
0.54 |
0.66 |
|
|
2003 |
0.76 |
0.6 |
0.58 |
0.62 |
0.93 |
1.13 |
0.61 |
0.61 |
0.58 |
0.62 |
1.67 |
1.2 |
1.23 |
0.56 |
0.66 |
|
|
2004 |
0.87 |
0.67 |
0.59 |
0.67 |
0.93 |
1.13 |
0.59 |
0.61 |
0.6 |
0.63 |
1.67 |
1.2 |
1.23 |
0.58 |
0.67 |
|
|
2005 |
0.73 |
0.6 |
0.59 |
0.66 |
1.01 |
1.13 |
0.6 |
0.61 |
0.69 |
0.61 |
1.58 |
1.15 |
1.18 |
0.56 |
0.69 |
Негативний приріст населення спостерігається практично у всіх регіонах країни. Ще 1991 р. в Україні вперше виникла депопуляція в загальнонаціональному масштабі - число померлих у країні перевищило число народжених. В подальшому ця різниця постійно зростала. Але процес зменшення населення в країні відбувається нерівномірно. Найбільше підвернені депопуляції східний, а також частково центральний (чернігівська, Полтавська, Черкаська області). Так, за 15 років кількість населення Сумщини зменшилась на 300 тис. чоловік (табл. 2.3).
Значне зниження народжуваності як основного процесу, що визначає специфіку відтворення населення в Україні, обумовлене різними факторами, серед яких об'єктивна тенденція переходу до європейського типу шлюбних відносин. На відміну від західного світу, де перехід до режиму демографічної зрілості був поступовим, в Україні спостерігається прискорена траєкторія такого переходу. Українське суспільство переживає складний період посилення трансформації шлюбної поведінки, що супроводжується суперечливими наслідками: зростанням кількості розлучень, збільшенням неповних сімей та позашлюбної народжуваності.
Таблиця 2.3 Кількість жителів Сумщини в 2003 - 2007рр (тис. чол.)
|
Роки |
Чисельність на 1 січня |
Середньорічна чисельність за рік |
|||||
|
Все населення |
Міське |
Сільське |
Все населення |
Міське |
Сільське |
||
|
2003 |
1259,5 |
818,9 |
440,6 |
1268,6 |
823,3 |
445,3 |
|
|
2004 |
1116,3 |
473,8 |
642,5 |
1119,8 |
475,4 |
644,4 |
|
|
2005 |
1224,2 |
804,3 |
419,9 |
1232,9 |
807,5 |
425,4 |
|
|
2006 |
1209,3 |
799,0 |
410,3 |
1216,7 |
801,6 |
415,1 |
|
|
2007 |
1196,8 |
797,1 |
399,7 |
1204,1 |
800,3 |
403,8 |
На даний момент середня норма народжуваності для жінки по Україні - 1,5 дитини. Практично в усіх регіонах країни жінки, як правило, орієнтовані на модель сім'ї з двома дітьми. Народження однієї дитини найбільш характерно для східно-центрального регіону. В Сумській області 10 жінок народжують 14 дітей, в Луганській області та Криму - по 1,1 дитині. І лише в західних областях України число народжених перевищує число померлих.
Аналізуючи графік народжуваності (рис 2.2) можна констатувати, що найменша кількість дітей на Сумщині народилося на початку 30-х і 40-х рр. (голод) та в 1941-1944 рр (Друга світова війна). Після війни ситуація покращилась та, починаючи з середини 40-х рр., "бебі-бум" повторювався з періодичністю приблизно в 20 років. Зараз же більшість жінок народжують першу дитину не в 20 років, а пізніше, а другу - не в 23-24 роки, а в 30-35, або взагалі зупиняються на одній дитині. Динаміка народжуваності в залежності від віку жінки в Україні представлено в табл. 2.4.
Рисунок.2.2. Тенденції народжуваності в Сумській області по роках [80].
Ще одна демографічна проблема України, раніше властива лише розвинутим країнам, - старіння населення. Дослідники сьогодні говорять про "герентрологічну революцію" - революцію стариків. Найбільш інтенсивно процес старіння суспільства буде відбуватись між 2010 та 2040 рр., Коли в пенсійному віці опиняться покоління, що народились в період "бебі-бума". В Україні процес старіння населення має свою особливість. З одного боку, як на Заході, він обумовлений падінням народжуваності. З іншого - підвищенням смертності в працездатному віці. За даними статистики, ймовірність померти в працездатному віці для українських чоловіків в 1,5 рази вища, ніж для європейських.
Демографічна діра утворилася на Північному-сході (Сумська, Чернігівська, Полтавська, Кіровоградська область) і по суті "розповзлася" по всій Україні. Причиною такої ситуації є державна політика, що здійснюється після Другої світової війни аж до 1991 року, коли відбувався перерозподіл трудових ресурсів між регіонами Радянського Союзу, а також внутрішнє переселення сільського населення в південні регіони України. У 1970-1980 роки проявився негативний результат цього процесу.
Що стосується інших важливих демографічних показників, то за даними останнього перепису населення (2001 р.), в середньому по Україні на 1000 чоловіків припадає 1198 жінок, що в процентному співвідношенні складає - 46,3% чоловіків та 53,7% жінок.
Таблиця 2.4 Кількість народжених на 1000 жінок відповідного віку.
|
Рік |
Коефіцієнти народжуваності за віком матері |
Сумарний коефіцієнт народжуваності ** |
||||||||
|
15-49 * |
15-19* 15-19 * |
20-24 |
25-29 |
30-34 |
35-39 |
40-44 |
45-49 * |
|||
|
1990 |
53,3 |
59,1 |
161,7 |
87,7 |
41,6 |
15,1 |
3,4 |
0,1 |
1,844 |
|
|
1991 |
51,2 |
60,3 |
156,9 |
82,4 |
37,9 |
13,8 |
3,1 |
0,1 |
1,773 |
|
|
1992 |
48,2 |
60,5 |
147,8 |
76,5 |
34,6 |
12,5 |
2,8 |
0,2 |
1,674 |
|
|
1993 |
44,6 |
58,4 |
135,5 |
72,2 |
32,0 |
11,7 |
2,5 |
0,2 |
1,563 |
|
|
1994 |
41,4 |
57,0 |
126,1 |
67,8 |
29,6 |
10,9 |
2,4 |
0,2 |
1,470 |
|
|
1995 |
38,9 |
55,1 |
119,1 |
65,7 |
27,5 |
9,9 |
2,1 |
0,2 |
1,397 |
|
|
1996 |
36,8 |
51,5 |
114,2 |
62,8 |
26,6 |
9,3 |
1,9 |
0,1 |
1,332 |
|
|
1997 |
34,9 |
46,2 |
108,6 |
61,4 |
26,4 |
9,4 |
1,9 |
0,1 |
1,270 |
|
|
1998 |
33,1 |
41,5 |
103,3 |
59,2 |
26,2 |
9,1 |
2,0 |
0,1 |
1,207 |
|
|
1999 |
30,8 |
35,0 |
95,8 |
56,8 |
25,9 |
8,7 |
1,9 |
0,1 |
1,121 |
|
|
2000 |
30,6 |
32,1 |
94,9 |
57,8 |
26,5 |
8,7 |
1,9 |
0,1 |
1,110 |
|
|
2001 |
30,0 |
29,2 |
90,7 |
58,7 |
27,6 |
9,0 |
1,9 |
0,1 |
1,086 |
|
|
2002 |
31,2 |
29,2 |
91,3 |
62,7 |
30,2 |
9,8 |
1,9 |
0,1 |
1,126 |
|
|
2003 |
32,7 |
29,0 |
92,3 |
67,1 |
33,0 |
10,9 |
2,0 |
0,1 |
1,172 |
|
|
2004 |
34,3 |
29,6 |
93,4 |
70,6 |
35,4 |
12,2 |
2,2 |
0,1 |
1,218 |
|
|
2005 |
34,4 |
28,6 |
88,8 |
71,7 |
37,7 |
13,3 |
2,3 |
0,1 |
1,213 |
|
|
2006 |
37,5 |
29,5 |
92,2 |
79,4 |
42,7 |
15,5 |
2,5 |
0,1 |
1,254 |
|
|
2007 |
38,8 |
30,3 |
92,2 |
81,3 |
45,4 |
16,8 |
2,9 |
0,1 |
1,317 |
|
|
* У ці групи відповідно включено число народжених у матерів молодше 15 і старше 49 років; ** На одну жінку |
За рівнем смертності населення в Україні лідирує центральний регіон (Чернігівська, Вінницька, Черкаська області), а також Луганська та Сумська області. Центральний регіон також лідирує за кількістю смертей від хвороб системи кровообігу та новоутворень. Жертвами нещасних випадків частіше за інших ставали жителі східного регіону, а також Чернігівської, Київської та Дніпропетровської областей.
В даний час частка міського і сільського населення практично не змінюється, що свідчить про стабілізацію процесу урбанізації. Чисельність міського населення, за результатами Всеукраїнського перепису 2001 року, склала 32 млн 574 тис. осіб, або 67,2%, сільського - 15 млн 883 тис. осіб, або 32,8%. Порівняно з 1989 роком міське населення зменшилось на 2,0 млн чоловік, сільське - на 1,2 млн чоловік, проте співвідношення між ними в цілому у країні залишалось практично незмінним. В табл. 2.5 надані дані про розміщення та співвідношення міського та сільського населення за регіонами України на 2001 року.
На показники народжуваності впливають багато чинників. Серед них такі [37]:
1. Підвищення виплат при народженні першої дитини, а також другої та третьої позитивно впливає на рішення людей мати дітей, але стимулюючий ефект від даного заходу не буде довгостроковим. На початку 1980-х рр. був проведений подібний експеримент, що призвело збільшенню народжуваності протягом 4-5 років.
Найбільше дітей (так було до революції 1917 р. і така ситуація спостерігається зараз в багатьох небагатих країнах) народжується або в дуже бідних, або в дуже багатих сім'ях. Сьогодні в Україні спостерігається низька народжуваність в бідних сім'ях, та лиш деякі багаті сім'ї можуть собі дозволити утримувати декількох дітей.
2. Одним з негативних факторів, що впливають на народжуваність, є виїзд заміжніх жінок з сільської місцевості та малих міст на роботу за кордон.
3. В Україні переміщення населення всередині країни досить інтенсивне, в результаті чого сім'ї розділені територіально. Дана тенденція теж перешкоджає рішенню подружжя мати дітей.
Таблиця 2.5. Розподіл міського та сільського населення за регіонами України на 2001р. [52]
|
Регіон |
Чисельність наявного населення, тис. осіб |
У% до всього населення |
Довідково за 1989 рік |
||||
|
міське |
сільське |
міське |
сільське |
міське |
сільське |
||
|
Автономна Республіка Крим |
1274,3 |
759,4 |
63 |
37 |
65 |
35 |
|
|
Вінницька |
818,9 |
953,5 |
46 |
54 |
44 |
56 |
|
|
Волинська |
533,2 |
527,5 |
50 |
50 |
49 |
51 |
|
|
Дніпропетровська |
2960,3 |
607,3 |
83 |
17 |
83 |
17 |
|
|
Донецька |
4363,6 |
477,5 |
90 |
10 |
90 |
10 |
|
|
Житомирська |
775,4 |
614,1 |
56 |
44 |
53 |
47 |
|
|
Закарпатська |
466,0 |
792,3 |
37 |
63 |
41 |
59 |
|
|
Запорізька |
1458,2 |
471,0 |
76 |
24 |
76 |
24 |
|
|
Івано-Франківська |
593,0 |
816,8 |
42 |
58 |
42 |
58 |
|
|
Київська |
1053,5 |
774,4 |
58 |
42 |
54 |
46 |
|
|
Кіровоградська |
682,0 |
451,1 |
60 |
40 |
60 |
40 |
|
|
Луганська |
2190,8 |
355,4 |
86 |
14 |
86 |
14 |
|
|
Львівська |
1558,7 |
1067,8 |
59 |
41 |
59 |
41 |
|
|
Миколаївська |
838,8 |
425,9 |
66 |
34 |
66 |
34 |
|
|
Одеська |
1624,6 |
844,4 |
66 |
34 |
66 |
34 |
|
|
Полтавська |
956,8 |
673,3 |
59 |
41 |
57 |
43 |
|
|
Рівненська |
549,7 |
623,6 |
47 |
53 |
45 |
55 |
|
|
Сумська |
842,9 |
456,8 |
65 |
35 |
62 |
38 |
|
|
Тернопільська |
485,6 |
656,8 |
43 |
57 |
41 |
59 |
|
|
Харківська |
2288,7 |
625,5 |
79 |
21 |
79 |
21 |
|
|
Херсонська |
706,2 |
468,9 |
60 |
40 |
61 |
39 |
|
|
Хмельницька |
729,6 |
701,2 |
51 |
49 |
47 |
53 |
|
|
Черкаська |
753,6 |
649,3 |
54 |
46 |
53 |
47 |
|
|
Чернівецька |
373,5 |
549,3 |
40 |
60 |
42 |
58 |
|
|
Чернігівська |
727,2 |
518,1 |
58 |
42 |
53 |
47 |
|
|
м. Київ |
2611,3 |
- |
100 |
- |
100 |
- |
|
|
м. Севастополь * |
358,1 |
21,4 |
94 |
6 |
95 |
5 |
*- Включаючи населені пункти, підпорядковані міській раді
4. Відсутність власного житла та роботи також є негативним чинником. За даними досліджень, більше 60% опитаних говорить, що хотіли б мати 2 дітей, але цьому перешкоджає відсутність матеріальних можливостей. Для молодих це головна проблема. Вирішення цих проблем може сприяти збільшенню народжуваності.
5. Важливим є питання системи цінностей в суспільстві. Раніше діти в цій системі займали одне з перших місць, нині ж система цінностей змінилася. Жінки прагнуть до ділової кар'єри, роботи, що важко поєднується з функціями материнства. За радянських часів пріоритетом у державній політиці було колективне виховання дітей, тоді як сімейне виховання знаходилося на другому плані. Сьогодні ж сім'я повинна виконувати функції безпосереднього виховання дітей.
Багато вчених першопричину демографічної кризи бачать у радикальних економічних і політичних змінах в суспільстві. Вважається майже аксіомою, що зниження народжуваності в країні викликано падінням рівня та якості життя. Відомий польський соціолог П. Штомпка стверджує, що постсоціалістичні країни зіткнулися з проблемою негативних, дисфункціональних наслідків соціальних перетворень. Побудова ринкової економіки та стабільної демократії вимагає, як з'ясувалося, певних соціальних витрат. Для подібних явищ і наслідків, що супроводжуються падінням рівня життя, інфляцією, безробіттям, зростанням злочинності, радикальною зміною стратифікаційній ієрархії, П. Штомпка використовує поняття травми [76]. Дослідник виділяє два види травм:
1) демографічна травма. Вона характеризується зростанням числа захворювань, психічних розладів, падінням народжуваності, зростанням смертності та інше;
2) культурна травма. Вона спровокована подіями, що відбуваються у межах країни, та загострюється, інтенсифікується в процесі зіткнення з іншими соціокультурними європейськими практиками, які були відсутні в Україні радянського періоду.
Саме вплив таких факторів, на наш погляд, і позначається на соціальному вигляді країни, і на її демографічної ситуації зокрема, деякі параметри якої викладені нижче. Ситуація в Західній Європі показує, що з підвищенням рівня життя автоматично народжуваність не збільшується.
З розпадом СРСР та утворенням суверенної української держави відбувся корінний перелом в динаміці, структурі і напрямах міграційних процесів: змінилися міграційні пріоритети, отримали розвиток нові, раніше невідомі в Україні види міграційного руху населення. У 1991-1993 рр.. міграційний потік нових жителів в Україну компенсував природне зменшення населення, проте, 1994 р. вперше було зафіксовано помітний відтік населення з України. Україна стала країною еміграції. З року в рік збільшувалася еміграція населення в країни Західної Європи, Північної Америки, Ізраїль. За національною ознакою серед емігрантів переважають українці, росіяни, євреї, німці. Україна стає ареною транзитної нелегальної міграції.
На сьогоднішній день, за даними М. Шульги [77], найбільше як прибуває, так і вибуває населення зі східного регіону, а також з Одеської, Харківської та Дніпропетровської області. Це пояснюється їх високою індустріальної розвиненістю, складної етнічної структурою, прикордонних областей (за винятком Дніпропетровської). У Криму спостерігається збільшення чисельності кримських татар, а також, азербайджанців і вірменів.
Аналіз демографічної ситуації в Україні дав можливість виділити деякі регіональні особливості [77].
1. Західний регіон - єдиний, де чисельність населення практично не змінилася за період між переписами. Відбувається це, ймовірно, за рахунок підвищення народжуваності в сільській місцевості (саме цей регіон найменш урбанізований, і частка міського населення продовжує знижуватися). Можна припустити, що в перспективі для цього регіону буде меншою мірою характерне старіння населення, оскільки саме тут найменша частка жінок. Але саме в цьому регіоні найбільша смертність через захворювання органів дихання.
2. Центральний, східно-центральний і східний регіони, за результатами перепису, в найбільше схильні до процесів депопуляції. З одного боку, ускладнює ситуацію те, що для східно-центрального та південного регіонів характерна модель сім'ї з однією дитиною. З іншого боку, саме східний, східно-центральний та південний регіони є найбільше приймають мігрантів, а в перспективі, за прогнозами фахівців, інтенсивність міграції повинна буде збільшуватися. Вже зараз ці регіони мають досить низьку, в порівнянні з західними, етнонаціональну однорідність.
3. У найгіршій ситуації опинився центральний регіон. Чисельність населення тут знижується, не поповнюючись мігрантами. Тут спостерігається максимальний рівень смертності взагалі, найбільший показник смертності від хвороб системи кровообігу, новоутворення, а також захворювань органів дихання. Але в цьому регіоні і найбільша частка жінок, а цей показник може свідчити як про потенціал народжуваності, так і про старіння населення.
2.3 Механізм сталого розвитку регіону
Концепція стійкого розвитку, була прийнята в червні 1992 р. в Ріо-де-Жанейро на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку. На конференції була представлена доповідь Міжнародної комісії. У тій доповіді сталий розвиток визначається як "такий розвиток, який задовольняє потреби сьогоднішнього часу, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби [53].
Учені-економісти розглядають концепцію сталого розвитку в еколого-економічному аспекті, хоча їх погляди і підходи до цієї проблеми істотно різняться. Економічна наука розглядає сталий розвиток як можливості використання і відтворення трьох видів капіталів: природного, людського і фізичного [80]. Суть сталого соціально-економічного розвитку економіки регіону полягає в стало-збалансованих темпах зростання і розвитку різних секторів і галузей регіональної економіки [11]. Таким чином, підводячи підсумки, можна запропонувати наступну логічну схему забезпечення сталого розвитку регіону (рис. 2.3).
Рисунок 2.3. Логічна схема забезпечення сталого розвитку регіону
На думку більшості дослідників, економічний потенціал є узагальнюючим показником. У нім поєднуються природні, виробничі, науково-технічні, соціально-культурні можливості економічної системи. Величина економічного потенціалу визначається розмірами, ступенем досконалості і структурою продуктивних сил, які можуть бути охарактеризовані за допомогою системи показників.
Основною властивістю таких показників є їх здатність до віддзеркалення тенденцій регіонального розвитку і взаємозв'язків в концентрованому вигляді. Вони повинні забезпечувати багатоаспектність віддзеркалення і володіти наступними основними властивостями:
репрезентативність - кількість показників повинна бути достатньою для опису конкретних об'єктів і зв'язків між ними;
подвійний розгляд - набір показників повинен дозволяти оцінювати об'єкт (або їх сукупність) як підсистему в системі вищого порядку;
необхідна різноманітність - кількість показників повинна збільшуватися із зростанням рівня управління;
зовнішні доповнення - врахування того факту, що будь-яка система показників ніколи не зможе своєю різноманітністю повністю охопити різноманітність об'єкту і тому може бути доповнена;
емерджентність - показники окремих елементів об'єкту, як правило, не відображають властивостей, які властиві даному об'єкту в цілому;
інтегративність - показники в сукупності повинні утворювати не арифметичну суму, а систему показників, яку можна використовувати для послідовного формування цілей стійкого розвитку об'єкту;
первинність - система показників повинна спиратися на ті з них, за допомогою яких можна отримувати будь-які вторинні показники (коефіцієнти);
однозначність - показники не повинні виражатися в термінах, що допускають їх двостороннє тлумачення;
зіставність - показники повинні бути порівняльні між собою по вибраному чиннику впливу;
значущість - система показників повинна включати ті з них, які найбільше впливають на поставлену мету;
актуальність - система показників повинна формуватися з урахуванням зміни значущості показників в часі;
захищеність - показники повинні мати імунітет від дії викривлень і несанкціонованого доступу;
правомірність - система показників не повинна суперечити чинному законодавству.
У цьому контексті вони повинні відрізнятися від первинних даних або традиційних статистичних показників, які завжди забезпечують лише безпосередній перехід від мікроданих до інформації, що інтерпретується.
До індикаторів розвитку регіону можуть бути віднесені показники, які широко використовуються для моніторингу багаторічної динаміки розвитку і є загальноприйнятими в плануванні і економічних дослідженнях. Порівнюючи індикатори за певний інтервал часу, можна оцінити ефективність дій влади і громадськості для досягнення сталого розвитку регіону. Це такі індикатори, як валовий внутрішній регіональний продукт (ВВП), рівень безробіття, письменності і приросту населення.
Слід зазначити, що в процесі формування системи показників стійкого розвитку регіону особлива роль належить територіальним спільнотам. Наскільки специфічні завдання і пріоритети стійкого розвитку окремо взятої території, настільки і оригінальною повинна бути система (кількість, склад індикаторів, а також їх взаємодія і вплив на рішення, що ухвалюються) індикаторів сталого розвитку даної території.
Крім того, показники-індикатори за своїми функціями можуть бути багатоцільовими і використовуватися для вимірювання прогресу в рамках попередньо встановлених завдань і цілей або просто для віддзеркалення стану соціально-економічних систем в конкретний момент часу. Саме використання системи подібних показників-індикаторів на основі їх об'єднання і дозволяє здійснити перехід до реалізації концепції сталого розвитку і забезпечити формалізацію опису ступеня її впровадження на регіональному, національному і міжнародному рівнях.
Відповідно до наведених завдань індикатори сталого розвитку повинні виконувати наступні функції:
– визначати або виражати мету проведення загальнодержавних або регіональних програм;
забезпечувати основу для оцінки ходу реалізації стратегій на різних рівнях (технічні і управлінські цілі). Індикатори дають можливість здійснювати вимірювання, моніторинг, оцінку і аналіз темпів і ефективності руху у напрямі досягнення цілей сталого розвитку і, якщо виникне потреба, корегувати загальну політику так, щоб направити розвиток в необхідне русло, що забезпечує його стабільність;
використовуватися для забезпечення інформаційної підтримки процесів планування і ухвалення рішень в регіональних адміністраціях і інших відомствах і організаціях, а також як основа для оцінки довгострокової політики сталого розвитку і програм реалізації соціально-економічних заходів;
забезпечувати інформування громадськості про хід реалізації стратегій, про темпи руху до сталого розвитку в чіткій і доступній формі з метою стимулювання відносно населення необхідних змін до цих проблем.
У табл. 2.6 представлена система індикаторів-показників сталого розвитку регіону.
Таблиця 2.6. Характеристика системи індикаторів сталого розвитку регіону
|
Групи індикаторів |
Характеристика групи індикаторів |
|
|
Екологічні |
- викиди шкідливих речовин, показники захисту атмосфери від забруднення |
|
|
- об'єми споживання чистої води, показники збереження якості водних ресурсів і постачання них |
||
|
- показники, раціонального управління крихкими екосистемами, заощадження біологічної різноманітності |
||
|
- частка розораних земель, показники раціонального використання земельних ресурсів |
||
|
- показники, боротьби з опустелюванням і засухами, боротьби за збереження лісів |
||
|
- показники розвитку сільських районів і ведення сталого сільського господарства |
||
|
- показники екологічно безпечного використання біотехнологій |
||
|
- об'єми похованих шкідливих відходів, показники екологічно безпечного управління відходами |
||
|
- кількість господарств, які впроваджують практику сталого сільського господарства |
||
|
- кількість господарств, які впроваджують органічне землеробство |
||
|
Економічні |
- темпи зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) |
|
|
- середня заробітна плата |
||
|
- капітальні вкладення в екологічну діяльність |
||
|
- міжнародна кооперація для прискорення сталого розвитку |
||
|
- зміна характеристик споживання |
||
|
- фінансові ресурси і механізми |
||
|
- частка еколого-економічного збитку у ВВП |
||
|
- доступ до використання природних ресурсів |
||
|
- частина екологічно чистих технологій в загальному об'ємі технологій |
||
|
- співвідношення кількості товарів, послуг, вироблених із збереженням природних ресурсів, до загальної їх кількості |
||
|
- співвідношення кількості товарів, послуг, вироблених із збереженням енергії або використанням альтернативних джерел енергії, до загальної їх кількості |
||
|
Соціальні |
- середня тривалість життя |
|
|
- забезпеченість житлом |
||
|
- інвестиції в охорону здоров'я і соціальні цілі |
||
|
- боротьба з бідністю |
||
|
- демографічна динаміка і стабільність |
||
|
- поліпшення якості освіти, інформованості |
||
|
- темпи зростання зайнятості населення |
||
|
- захист і поліпшення здоров'я людей |
||
|
- зниження рівня дитячої смертності |
||
|
- поліпшення розвитку населених пунктів |
||
|
Інституційні |
- наявність законодавчої бази з питань сталого розвитку (концепція, стратегія, плани: національні, регіональні, місцеві) |
|
|
- витрати на обслуговування органів місцевого самоврядування |
||
|
- індекс ефективності державного управління |
||
|
- національні механізми і міжнародна співпраця для створення потенціалу сталого розвитку в країнах, що розвиваються |
Щоб використовувати загально методологічні принципи, що визначають зміст, структуру і оцінку потенціалу, стосовно конкретної території, необхідний комплексний аналіз ситуації, що склалася, в економіці і соціальній сфері, всебічне врахування умов і чинників, що безпосередньо впливають на стан і можливості використання сукупного економічного потенціалу регіону.
Різні частини економічного потенціалу по-різному беруть участь в створенні продукції. Одна його частина знаходиться в активному виробничому функціонуванні і являє собою продуктивні сили. Друга частина потенціалу представлена запасами виробничих ресурсів. По сукупності маси продуктивних сил і запасів формується уявлення про розміри економічного потенціалу.
Відповідно до поставлених цілей застосовуються методи оцінки як окремих видів, так і інтегрального потенціалу території. Це може бути оцінка:
– у натуральному виразі: запаси, кількість, якість, розміщення і т.д.;
– у вартісному виразі: прибуток, валовий внутрішній продукт і т.д.;
– у порівняльному виразі: бали, індекси, місця і пов'язані з ними методи групування, ранжування, районування території, моделювання потенціалів і ін.
Функціонально-цільовий підхід дозволяє оцінити можливості економічного потенціалу для вирішення окремих завдань, наприклад, поліпшення забезпечення населення робочими місцями, житлом, продовольством, теплом.
Між потенціалом і продукцією, що виробляється на його основі існує функціональний взаємозв'язок, що розкриває механізм суспільного відтворення і якість економічного зростання. Виготовлена продукція є, з одного боку, наслідком використання економічного потенціалу, з іншого - умовою (чинником) його накопичення, зміни його структури і якості. Встановлення кількісних залежностей між ними дозволяє враховувати, прогнозувати і регулювати хід відтворювальних процесів у всіх формах організації народного господарства. Таку кількісну визначеність повинні мати як виготовляємий продукт, так і економічний потенціал.
Деяке уявлення про кількісну сторону економічного потенціалу дають натуральні вимірювачі виробничих ресурсів. Ресурсами, що безпосередньо беруть участь у виробництві, є засоби виробництва у всьому своєму різноманітті, причому як в речовинній формі - у формі матеріалів, техніки, будови і ін., так і в нематеріальній - у формі виробничих послуг.
Практика господарювання розробила методи приведення всього різноманіття виробничих ресурсів до єдиної якості через вартісні вимірники - універсальні інструменти економічного обліку і планування. Вартісні показники розміру економічного потенціалу і величини виготовляємої продукції дозволяють структурувати його на складові частини, визначати їх рух, використання і економічний ефект.
2.4 Енергетична безпека регіону в контексті сталого розвитку
Однією з найважливіших складових в структурі економного потенціалу регіону є енергетичний потенціал. Структурно енергетичний потенціал відноситься до матеріально-технічного, який в свою чергу є складовою виробничного потенціалу території.
Економічна діяльність і функціонування соціальної сфери вимагають відповідного споживання палива та енергії, роль яких за останнє сторіччя багато разів зросла. Між ВРП і регіональним споживанням енергоресурсів встановлений сильний статистичний зв'язок (коефіцієнт кореляції r > 0,9). Регіональні потреби в паливі та енергії задовольняються як за рахунок діяльності власного паливно-енергетичного комплексу, так і за рахунок закупівель в інших регіонах. У силу цього енергонадмірність може виявитися перевагою, а енергодефіцитність - стримуючим фактором розвитку регіональної економіки.
Подобные документы
Визначення місця соціально-економічної політики в управлінні розвитком фармацевтичного підприємства, дослідження структури його соціально-економічного потенціалу. Діагностика існуючого рівня соціально-економічного потенціалу і розвитку ЗАТ "Біолік".
дипломная работа [1,8 M], добавлен 07.07.2011Етапи розробки рекомендацій щодо напрямів регулювання соціально-економічного розвитку регіону. Способи оцінки ефективності використання потенціалу регіональної економіки Львівської області. Аналіз транспортної складової розвитку продуктивних сил регіону.
курсовая работа [766,4 K], добавлен 17.12.2013Забезпечення стабільного розвитку України на основі використання економічного потенціалу регіонів. Підвищення зайнятості населення, виробництва промислової та сільськогосподарської продукції. Зменшення викидів шкідливих речовин, охорона довкілля.
курсовая работа [407,8 K], добавлен 05.06.2019Аналіз основних показників економічного і соціального розвитку регіонів України, розвиток господарських комплексів. Особливості сучасної програми регіонального розвитку. Класифікація регіональних програм: рівень значущості, територіальна приналежність.
реферат [62,6 K], добавлен 21.05.2012Сутність економічного потенціалу підприємства, його властивості. Організаційно-економічна характеристика підприємства "Горсвет". Побудова квадрату потенціалу. Інформаційні технології в сфері планування і прогнозування економічного потенціалу підприємства.
курсовая работа [174,8 K], добавлен 10.04.2014Предмет і метод статистики. Регіональна статистика як складова інформаційного забезпечення управління. Основні статистичні показники. Методика оцінки міжрегіональної та внутрішньо регіональної диференціації соціально-економічного розвитку регіонів.
курсовая работа [74,7 K], добавлен 04.08.2016Дослідження теоретичних аспектів стратегічного формування програм соціально-економічного розвитку. Аналіз виконання програми соціально-економічного розвитку на прикладі Львівської області. Пропозиції напрямків забезпечення цільового програмування.
дипломная работа [1,9 M], добавлен 08.07.2015Поняття та головний зміст, соціально-економічна характеристика трудових ресурсів. Сумська область: соціально-економічні показники розвитку регіону, оцінка ефективності використання трудового потенціалу в ньому та фактори впливу на даний показник.
дипломная работа [354,6 K], добавлен 25.11.2011Визначення сутності регіонального розвитку. Загальна характеристика соціально-економічного стану Золочівського району та стратегічний аналіз можливостей його розвитку. Особливості регіональної політики в країнах Європейського Союзу та в Україні.
магистерская работа [946,3 K], добавлен 15.07.2014Поняття та склад потенціалу національної економіки. Відмінні риси природно-ресурсного, демографічного та трудового, науково-технічного, інформаційного, виробничого, екологічного, зовнішньоекономічного потенціалу. Показники економічного потенціалу країни.
презентация [2,4 M], добавлен 01.11.2012