Методологічний фундамент економічних поглядів М.І. Тугана-Барановського (до 150-річчя від дня народження)

При цьому А. Чухно відзначає плідність ідей “органічного синтезу” М. Тугана- Барановського й розвиває їх із точки зору сучасних умов теорії та практики ринкового господарства: “Відомо, що навіть в період гострого протистояння двох соціально-економічних систем відбувався процес конвергенції. Тому конвергенція взаємопроникнення різних систем можлива не лише в розвитку економіки, а й в розвитку економічної теорії, бо це сприяє їхньому взаємозбагаченню” [17, с. 81]. На думку вченого, економічна теорія ринкового господарства розвивалася на основі синтезу класичної й неокласичної теорій. Приблизно одночасно відбувався перехід від індустріальної (економічної) до постіндустріальної (постекономічної) стадії суспільно-економічного прогресу.

Назвемо лише деякі ключові положення трактування синтезу в економічній теорії, запропоновані А. Чухном. Насамперед він пропагує ідею зміни предметів економічної теорії у зв'язку з її розвитком і трансформаціями в економіці. Учений робить акцент на необхідності розширеного визначення предмета класичної економічної теорії як виробничих відносин, котрі досліджуються в тісному взаємозв'язку і взаємодії з продуктивними силами та надбудовою, а предмета неокласики -- як дослідження проблем ефективного використання виробничих ресурсів для задоволення потреб суспільства. Шляхом розгорнутого обопільного розгляду предметів класики й неокласики академік дійшов висновку, що колись різні, навіть протилежні предмети економічної теорії -- виробничі відносини і раціональне використання виробничих ресурсів стають взаємопов'язаними [17, с. 92].

Разом із тим у судженнях відомого вченого, на наш погляд, спостерігається певна непослідовність. Вона полягає в твердженні, що перехід розвинутих країн до постіндустріального суспільства, коли панівною стає сфера послуг, коли визначальну роль відіграють інформаційно-інтелектуальні технології, обумовлює вихід на перший план теорії маржиналізму. Відповідно, теорія трудової вартості за всієї її важливості в постіндустріальному суспільстві, коли матеріальне виробництво, його частка різко зменшуються, потребує нових оцінок і підходів. Перебування України на стадії індустріального суспільства, коли матеріальному виробництву належить головна роль у економіці, обумовлює чільне місце теорії трудової вартості [17, с. 115]. Тут помітна надто жорстка прив'язка розвитку економічної теорії до умов певної стадії (етапу, фази) загального соціально-економічного розвитку. Зауважимо, що як у М. Тугана- Барановського, так і в інших прибічників теорії граничної корисності в трактуваннях синтезу теорій вартості (цінності) вона була відсутня.

Положення М. Тугана-Барановського про єдину політичну економію, політекономію в широкому й вузькому розуміннях тощо знаходять свій розвиток у сучасних умовах. Відзначимо лише один суттєвий момент. Ідеться про відмінність між варіантом єдиної політекономії, запропонованим М. Туганом- Барановським, та варіантом конвергентної політекономії (термін наш. -- Авт.), обґрунтованим А. Чухном. На нашу думку, ця відмінність полягає в різному ставленні вчених до класових інтересів і трактуванні їх розвитку. Так, перший будував свою єдину політекономію на ідеї визнання верховної цінності й рівноцінності людської особистості, існування різних класових інтересів та надання пріоритету інтересам трудящої людини. А другий виходив із ідеї примирення класових інтересів, синтезу предметів і методів різних економічних теорій.

Широке коло принципових питань методології М. Туган-Барановський розкрив у статті “Вплив ідей політичної економії на природознавство та філософію” (уперше опублікована в 1919 р.), такі як: класифікація наук, взаємні прямі й зворотні впливи природничих наук та політичної економії, абстрактних і конкретних наук, взаємозв'язок теорії й практики, кількісне (квантитативне) та якісне (кволітативне) обчислення, всеосяжне застосування принципів, встановлених економічною наукою; з'ясування причин могутнього впливу політичної економії на інші науки. Коротко розглянемо його трактування цих питань.

Підкреслюючи важливу роль класифікації наук, учений констатував факт значного поширення й особливого успіху в представників природничих наук класифікації наук (за ступенем зменшення їх абстрактності) французького філософа-позитивіста О. Конта (1798--1857). “Лінійне угрупування наук, відповідно до їх більшої чи меншої загальності, це, здається, найприродніша їх класифікація, -- і випливає вона з самої природи знання”, -- вважав М. Туган-Барановський [18, с. 242]. Разом із тим, за його словами, ця лінійна класифікація наук зустрічає дуже великі труднощі [18, с. 242]. Учений проаналізував конкретні приклади місця деяких наук у цьому лінійному ряді, котрі, на його погляд, викликали сумніви (наприклад, віднесення психології до біології), а також, і це найголовніше, неправомірне припущення щодо відсутності впливу конкретних наук на абстрактні. Насправді обопільна залежність наук має складніший характер: не тільки конкретні науки підпадають під вплив абстрактних, а й останні -- під могутній відворотний вплив конкретніших наук [18, с. 243]. Окрім того, між абстрактними й конкретними науками існує єдність, а їх відокремлення має досить умовний характер.

Із урахуванням цих зауважень М. Туган-Барановський запропонував власну класифікацію наук, виходячи з того, що насправді “всі науки утворюють не просту лінію, а колесо, в якому кожна точка з'являється рівночасно і початком і кінцем” [18, с. 243]. Водночас учений визнавав, що у своєму розвитку конкретніші науки логічно допускають науки загальнішого характеру, а ті, у свою чергу, ґрунтуються на конкретніших науках, на підставі чого зробив висновок: “Система наук являє собою, таким чином, не драбину, а живий організм, в якому кожна окрема частина, кожний орган служить іншим частинам і органам і разом з тим користується ними -- з'являється, рівночасно, і засобом і метою” [18, с. 243].

На переконання вченого, кожна з наук, включаючи й найабстрактніші, залежить у своєму розвитку від завдань, що висуваються практичною діяльністю та іншими науками. Так само відбувається й розвиток усієї системи наук. М. Туган-Барановський сформулював принцип співвідношення теорії та практики, котрий досі не втратив актуальності: “Не теорія випливає з практики, а практика з теорії”. Разом із тим вони “являють собою живу єдність і кожна з складових частин цієї єдності має істотне значення для розвитку цілого. Практика дає для теорії мету і завдання досліду і, таким чином, якнайсильніше впливає на напрям і характер теоретичного дослідження” [18, с. 244].

На низці прикладів учений розкрив залежність політичної економії від загальніших і абстрактніших галузей знань, насамперед від природознавства. Вважаючи таку залежність настільки зрозумілою й загальновідомою, що вона не потребує особливого доведення, М. Туган-Барановський зосередив увагу на аналізі зворотного впливу політичної економії на розвиток природознавства, наголосивши, що цей вплив такий самий безсумнівний, як і прямий вплив природознавства на політичну економію [18, с. 245]. Він вивчав цей вплив, аналізуючи теорії А. Сміта, Ч. Дарвіна, А. Воллеса, Т. Мальтуса, Г. Спенсера, Е. Маха, В. Вундта, В. Вебера та ряду інших відомих природознавців, економістів, філософів, соціологів, психологів. Проведений аналіз засвідчив не лише неабияку обізнаність українського дослідника в цих особливих галузях людського знання, а й творче застосування їх для вирішення конкретних питань методології економічної науки, філософії економіки. При цьому центральне місце відводилося новітнім явищам у розвитку політичної економії (економічної теорії) та філософії.

Одним із таких явищ у філософській науці останньої третини ХІХ -- початку ХХ ст. була спроба поширити так званий господарський принцип (здобуття в господарській діяльності якнайбільшої користі з найменшою затратою сил) не лише на економіку, а й на всю розумову діяльність. До речі, М. Туган-Барановський найтісніше пов'язував так званий економічний принцип у розумовій діяльності з процесом наукового абстрагування. “Абстрактне поняття, яке закріплює в загальній формулі необмежену кількість конкретних вражень, -- писав він, -- через те й з'являється таким необхідним знаряддям нашого мислення, що, завдяки йому, економізуються сили нашого розуму” [18, с. 248].

Учений підкреслював, що у філософській системі неокантіанства особливе значення надавалося застосуванню принципів економічної теорії (економізації сил, оцінок, цінності та ін.) та підтвердив це положення аналізом праць ряду провідних представників неокантіанства й психофізики. Зокрема, він наводить роздуми на цю тему австрійського фізика й філософа Е. Маха (1838--1916): “Будь-яка наука має метою замінити, тобто зекономити, досвід, ...репродукуючи і передбачаючи факти. Ці репродукції тільки рухомі в прямому досвіді і в деяких аспектах його замінюють. Не потрібно багато розуму, щоб зрозуміти, що економічна функція науки зівпадає з самою її сутністю. У навчанні вчитель передає учневі досвід, що складається із знань інших, економлячи досвід і час учня. Досвідне знання цілих поколінь стає власністю нового покоління і зберігається у вигляді книг у бібліотеках. Подібно цьому і мова як засіб спілкування є інструментом економіки” [18, с. 254]. Наведені судження він поширював і на природничі науки, вважаючи фізику “економічно впорядкованим досвідом”. Е. Мах визнавав, що ідею економічних сил він запозичив у Е. Германна. М. Туган-Барановський, досліджуючи вплив ідей політичної економії на природознавство та філософію на прикладі праць Е. Маха, наголошував: “Таким чином, і в даному випадку ми бачимо, що економічна наука встановлює такі принципи, які здобувають згодом далеко ширше застосування, до того ж у науках загальнішого характеру, ніж політична економія” [18, с. 249].

Відомі українські вчені В. Базилевич та В. Ільїн прагнуть розширити межі застосування принципу “економії мислення” за рахунок ключової категорії політекономії “економічна людина” (homo economicus). У результаті ця абстракція передбачає людину, котра повинна берегти сили й енергію для інших при реалізації особистих, егоїстичних прагнень та при цьому залишатися саме індивідуумом, суб'єктом, що думає в першу чергу про себе й керується у своїй діяльності біологічними та психологічними мотивами. Уявлення Е. Маха про людину як частину природи і про відсутність суперечності між інстинктом та розумом наштовхує на думку щодо необхідності впливу на інстинкти, котрі, у свою чергу, формуватимуть свідомість людини, що споживає [19, с. 644]. У цьому аспекті особливо помітний зв'язок між неокласичною економічною теорією та емпіріокритицизмом (Р. Авенаріус, Е. Мах та ін.) з ідеями “економії мислення” некласичної філософії, граничної корисності, пріоритетом споживання і обміну порівняно з виробництвом.

М. Туган-Барановський вважав, що найглибший і найширший вплив ідей та принципів політичної економії на наукову філософію ще перед нами [18, с. 249], маючи на увазі насамперед теорію цінності, розроблену новітньою політичною економією. У зв'язку з цим він писав про характерне для тодішньої психології “намагання щораз більше й більше розсунути рамки розуміння вартості, яке робиться одним з основних філософських понять” [18, с. 249]. На переконання вченого, це відбувалося через те, що психологи розглядали волю як основний і визначальний елемент психічного життя людини. Категорія цінності є однією з форм категорії волі. Тому категорія цінності набуває першорядного значення для загальної філософії [18, с. 249, 250].

Підтвердження зазначеного М. Туган-Барановський знаходив у працях видатних зарубіжних філософів, психологів, натуралістів того часу В. Він- дельбанта (1848--1915), В. Вундта (1832--1920), Г. Мюнстерберґа (1863--1916) та ін., переважно представників неокантіанства. Так, В. Віндельбант у своїх “Прелюдіях” визначав філософію як критичну науку про загальнообов'язкові цінності. Під цим кутом зору німецький учений, очільник баденської школи неокантіанства розглядав і завдання філософії: “Те, що ми в теперішній час очікуємо від філософії, -- це роздуми про вічні цінності, які, підносячись над мінливими тимчасовими інтересами людей, обґрунтовані вищою духовною дійсністю” [20, с. 355].

М. Туган-Барановський вважав видатним ученим німецького психолога, філософа, натураліста, почесного члена Петербурзької академії наук (1902) В. Вундта та цитував його слова щодо вирішального значення цінності в духовному житті людства: “Момент вартості становить найважливішу характерну ознаку духовного від чисто фізичного. Духовний світ -- це світ вартостей, які мають щонайрізніші квалітативні особливості і щонайрізніші ступені. В духовному світі все має свою позитивну чи негативну, свою більшу чи меншу вартість” [18, с. 249, 250].

Наприкінці ХІХ -- на початку ХХ ст. визнання пріоритетного значення граничної цінності в економічній науці набуло істотного поширення. Політекономам добре відомий крилатий вислів одного з основоположників австрійської школи О. Бьом-Баверка (1851--1914): “Ідея граничної корисності -- це “Сезам, відкрийся” -- формула, яка дає ключ до всіх найскладніших явищ економічного життя і дає можливість вирішувати найзаплутаніші проблеми науки” [21, с. 528]. Нагадаємо, що згідно з маржиналістським підходом цінність благ обумовлюється їхньою граничною корисністю, тобто найменшою додатковою користю, котру дає нова й у кожному конкретному випадку остання, кінцева одиниця (частина, порція) блага.

Слід віддати належне науковому новаторству, проникливості та оригінальності суджень видатного українського вченого. По-перше, він вважав розроблення теорії граничної корисності та похідних від неї концепцій своєчасним і перспективним напрямом досліджень у галузі економічної науки, котрий ставив її на правильний шлях подальшого прогресу. По-друге, обґрунтувавши необхідність і можливість органічного синтезу двох економічних теорій -- граничної корисності та трудової вартості, М. Туган-Барановський розширив межі застосування нової категорії в природничих науках, психології, філософії. До того ж такий підхід сприяв наступності в економічних дослідженнях, що становить цінність саму по собі та більше відповідає оригінальним уявленням ученого про класифікацію (групування) наук. По-третє, він усебічно розглянув закон Вебера -- Фехнера, який встановлює математичну залежність між відчуттями й подразненнями (збільшення подразнення в геометричній прогресії спричиняє зростання відчуттів у арифметичній прогресії), та запропонував, за його словами, ще простіше формулювання цього закону: абсолютні різниці двох відчуттів бувають однакові за однакового відношення подразнень, або для однакового абсолютного посилення відчуттів потрібне збільшення подразнень у однаковому відношенні [18, с. 250]. Причому вчений констатував, що подібність цього основного психофізичного закону та свідомих оцінок за методом граничної корисності давно відома науковцям, адже економічна оцінка являє собою окреме застосування закону Вебера -- Фехнера [18, с. 253].

Погоджуючись із наявністю цієї подібності, М. Туган-Барановський обґрунтував протилежне поширеному пояснення: закон Вебера -- Фехнера -- це не що інше, як окремий випадок економічної оцінки [18, с. 253]. У кінцевому підсумку вчений робить висновок: “В основі всякої типології, яка б вона не була, чи відноситься вона до зовнішнього світу збудування організму, чи до внутрішніх психічних переживань, -- скрізь ми зустрічаємо явище оцінки” [18, с. 256]. Разом із тим він зауважував: представники природничих наук поки що “мало знайомі з теорією граничної корисності, що її витворення становить гордість найновішої економічної науки”, а також передбачав, що з часом це знання прийде, й нове поняття вартості (цінності) відіграватиме важливу роль і в розвитку природознавства. За його словами, воно зуміє витягти з цього принципу всі багаті висновки для пояснення органічного світу, які з нього випливають; розвинена економістами теорія боротьби за існування вже зробила цілу революцію в науці про походження організмів; не меншу роль відіграє в майбутньому й економічна теорія вартості [18, с. 256].

Новаторські підходи до постановки питань та їх вирішення М. Туганом-Барановським особливо помітні на тлі набагато пізніших роздумів Й. Шумпетера про праці видатних представників фізіологічної психології (психофізики), опираючись на котрі можна “прослідкувати джерела того, що було в минулому й, можливо, буде колись у майбутньому важливим союзником економічної теорії” [10, с. 1049]. Ще характерніше при цьому таке зауваження вченого: “Дуже цікаво відмітити, що до цих пір економісти не відкрили для себе можливості, які може надати цей напрямок досліджень” [10, с. 1049]. Насправді приклад досліджень М. Тугана-Барановського якраз у цьому напрямі був плідним і таким, що надихає, проте, на жаль, він залишився поза увагою відомого австро-американського економіста.

У застосуванні методів дослідження М. Тугану-Барановському вдалося щасливо уникнути однобічності, зосередженості на часткових подробицях на шкоду загальному широкому підходу. Для вченого характерне поєднання різних методів дослідження: конкретного й абстрактного, аналізу та синтезу, індукції й дедукції, логічного та історичного, якісного та кількісного тощо. При цьому він проявив себе як великий знавець історії економічної думки, зокрема в галузі історії економічної методології. Підтвердженням цьому може бути врівноважена оцінка ним так званої суперечки про метод останньої третини ХІХ ст. між представниками австрійської школи маржиналізму та нової історичної школи в політичній економії, предметом котрої було висунення на перший план (або навіть абсолютизація) одного з методів -- дедукції чи індукції. М. Туган-Барановський, уникнувши крайнощів у оцінках, справедливо й обґрунтовано визначив підсумок цієї суперечки. “Погляд Менгера, який признав рівноправність обох методів, став більше-менше загальноприйнятим, що підтверджує хоча б розділ про методологію політичної економії у новітньому курсі політичної економії визнаного школою Шмоллера, -- писав український учений. -- Справа в тому, що наука політичної економії охоплює собою кілька наукових дисциплін, які глибоко відрізняються одна від одної за своїми методологічними підходами” [1, с. 81].

Метод макроекономічного розгляду всього капіталістичного господарства М. Туган-Барановський вважав методом Ф. Кене та К. Маркса, наголошуючи, що лише на його основі можливий науковий аналіз процесу нагромадження капіталу і встановлення законів реалізації суспільного продукту [1, с. 580]. Завдяки творчому застосуванню цього методу нашому славетному вченому вдалося створити відому в усьому світі наукову теорію криз і циклів.

У вітчизняній і зарубіжній літературі досі можна зустріти тези щодо еклектичності економічних поглядів М. Тугана-Барановського, її поступового подолання в процесі еволюції цих поглядів. Насправді вони є своєрідним синтезом етичних положень філософії Е. Канта про найвищу цінність людської особистості та постулатів про справедливість суспільних інститутів. У кінцевому підсумку зазначене обумовлює належність М. Тугана-Барановського до етико- соціального напряму політичної економії (економічної теорії).

туган барановський економічний кооперація

Список використаних джерел

1. Туган-Барановський М. І. Основи політичної економії / М. І. Туган-Барановський ; за ред. С. М. Злупка ; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. -- Л., 2003. -- 627 c.

2. Шумпетер Й. Наука и идеология / Й. Шумпетер // Философия экономики. Антология / под ред. Д. Хаусмана ; пер. с англ. -- М.: Изд-во Ин-та Гайдара, 2012. -- 520 с.

3. Левитский В. Ф. История политической экономии в связи с историей хозяйственного быта / В. Ф. Левитский. -- Х., 1914. -- 494 с.

4. Симоненко Г. Ф. Государство, общество и право с точки зрения законов народного хозяйства. Опыт политико-экономического анализа государственной и общественной деятельности: в 2 т. Т. 1: О значении государственной деятельности как одной из сфер народного хозяйства / Г. Ф. Симоненко. -- М., 1870. -- XXXVIII, 508 с.

5. Туган-Барановский М. И. Теоретические основы марксизма / М. И. Туган- Барановский. -- 3-е изд., стер. -- М.: Эдиториал УРСС, 2003. -- VI, 218 с.

6. Янжул И. И. Избранные труды / И. И. Янжул. -- М.: Наука, 2005. -- 438 с.

7. Инглегарт Р. Модернизация и постмодернизация / Р. Инглегарт // Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология / под ред. В. Л. Иноземцева. -- М.: Academia, 1999. -- С. 261--291.

8. Сен А. Развитие как свобода / А. Сен. -- М.: Нов. изд-во, 2004. -- 425 с.

9. Корнейчук Б. Этическая экономия М. И. Туган-Барановского и вызовы глобального развития (к 150-летию со дня рождения ученого) / Б. Корнейчук // Вопросы экономики. -- 2014. -- № 12. -- С. 116--128.

10. Шумпетер Й. А. История экономического анализа: в 3 т. / Й. А. Шумпетер ; пер. с англ. под ред. В. С. Автономова. -- СПб.: Экон. шк., 2001.

11. Дмитриев В. Теория ценности (обзор литературы на русском языке) / В. Дмитриев // Критическое обозрение. -- 1908. -- № 2. -- С. 12--26.

12. Железнов В. Я. Россия / В. Я. Железнов // Историки экономической мысли России: В. В. Святловский, М. И. Туган-Барановский, В. Я. Железнов / под ред. М. Г. Покидченко, Е. М. Калмычковой. -- М.: Наука, 2003. -- 319 с.

13. Билимович А. Д. К вопросу о расценке хозяйственных благ / А. Д. Билимович. -- К., 1914. -- Х, 4, 334 с.

14. Птуха М. В. М. І. Туган-Барановський як економіст / М. В. Птуха // Історія народного господарства та економічної думки України. -- 2002. -- Вип. 33-34. -- С. 208--219.

15. Бузгалин А. В. Теория предельной полезности как следствие теории трудовой стоимости? / А. В. Бузгалин, А. И. Колганов // Вестник Моск. ун-та. Серия 6: экономика. -- 2011. -- № 6. -- С. 3--20.

16. Леоненко П. Питання синтезу в сучасній економічній теорії та викладанні / П. Леоненко // Історія народного господарства та економічної думки України. -- 2008. -- Вип. 41. -- С. 163--174.

17. Чухно А. А. Вибрані твори: у 2 т. Т. 1 / А. А. Чухно ; передм. Л. В. Губерського, Т. І. Єфименко ; ДННУ “Акад. фін. управління”. -- К., 2012. -- 557 с.

18. Туган-Барановський М. І. Вплив ідей політичної економії на природознавство та філософію / М. І. Туган-Барановський // ГоркінаІЛ. П. М. І. Туган-Барановський в економічній теорії та історії / Л. П. Горкіна ; НАН України, Ін-т економіки та прогнозування. -- К., 2001. -- С. 242--258.

19. Базилевич В. Д. Философия экономики. История / В. Д. Базилевич, В. В. Ильин. -- К.: Знание ; М.: Рыбари, 2011. -- 927 с.

20. Виндельбанд В. Избранное: Дух и История / В. Виндельбанд. -- М.: Юрист, 1995. -- 687 с.

21. Жид Ш. История экономических учений / Ш. Жид, Ш. Рист. -- М.: Экономика, 1998. -- 532 с.

Размещено на Allbest.ru