Інноваційні підприємства та їх особливості

Мясопромисловий комплекс України діє на основі розвитку тваринництва м'ясного і м'ясомолочного напрямків і переробки його сировини. В його склад входять також обслуговуючі галузі: виробництво обладнання для тваринницьких ферм і м'ясної промисловості, комбікормова промисловість, кормовиробництво і виробництво тари.

Основою формування м'ясопромислового комплексу України є м'ясне скотарство, птахівництво, вівчарство.

Значення скотарства -- ведучої галузі тваринництва в усіх природних зонах України не обмежується виробництвом яловичини. Воно є основним постачальником кожевенного сировини для легкой промисловості і органічних добрив для рільництва.

Найбільша щільність великої рогатої худоби на 100 га сільськогосподарських угідь в передгірських і гірських районах Карпат, в Лісостепі і на Поліссі, так як в зонах, добре забезпечених природними кормовими угіддями і високою щільністю сільського населення. Що стосується Лісостепу, то підвищенню щільності поголів'я великої рогатої худоби сприяє розвиток бурякосіяння і цукрової промисловості з її відходами (жом, меласса)

Скотарство України, в залежності від природно-економічних умов, характеризується певними територіальними відзнаками в виробничій спеціалізації. На Поліссі і в Лісостепі розвивається молочно-м'ясне і м'ясо-молочне скотарство. В Степі переважає - м'ясне і м'ясомолочне. В приміських зонах, особливо найбільших і більших міст, -- молочно-м'ясне. Розводять в Україні здебільшого симентальську, червону степову, сіру українську, чорно-пегую і інші породи.

Свинарство як скороспіла галузь тваринництва розвивається в усіх природно-економічних зонах України. Відмінності в рівні його розвитку визначаються передусім характером кормових ресурсів і наявністю достатньої кількості кормів ,що концентрувалися. Найбільш розвинуте свинарство в Лісостепі і Степу. Здебільшого розводять білу українську породу.

Вівчарству в Україні належить допоміжна роль. Особливо інтенсивно вівчарство розвивається в Степі і в Карпатах. Воно забезпечує сировиною текстильну, смушковохутряную і кожевену промисловість. М'ясо вівців характеризується високою калорійністю. Крім того, вівчарство відрізняється прискореним оборотом череди, що створює сприятливі умови для збільшення вовни і баранини. Однак в Україні його розвитку приділяють мало уваги.

Виробництво м'яса в убойній вазі склало 4.4 млн т, а промислове виробництво -- 2.8 млн т. В структурі виробництва м'яса і мясовиробів ведуче місце займає яловичина. Далі йдуть свинина, м'ясо птаха і баранини.

Найбільші м'ясокомбінати України розміщені в більших містах. Нові потужні м'ясокомбінати, що орієнтувалися на місцеві сировинні ресурси, побудовані також в Вінницькій, Черкаській, Полтавській, Хмельницкій і Тернопольській областях.

Молокопромисловий комплекс -- один з найважливіших агропромислових комплексів України. Основою його формування є сприятливі природні і економічні умови.

Птахопромисловий комплекс серед тваринницьких комплексів менш всього залежить від землі. Важливим чинником його розміщення є райони споживання продукції, в основному біля великих міст, в промислових і курортних зонах. Промислове птахівництво розвивається в усіх природно-економічних зонах. Великими виробниками пташиного м'яса і яєць є Степові області, серед яких виділяється Крим (перше місце в Україні) .

За останні роки в харчовій промисловості намітилася тенденція до збільшення обсягу виробництва продукції. Так, за 2004 р. він зріс на 7,8%. Позитивно вплинули на стабілізацію галузі реструктуризація підприємств та їх адаптація до умов ринкової кон'юнктури.

Через надмірне забруднення природного середовища актуальною нині є проблема виробництва екологічно чистої харчової продукції, загалом екологізації агропромислового виробництва, тобто постійного поліпшення природних умов для його розвитку з метою нарощування виробництва екологічно чистої, вітамінізованої, внсокопожпвної продукції землеробства й тваринництва. Для цього повинні запрацювати всі можливі економічні механізми стимулювання її виробництва, насамперед ціновий. На екологічно чисті продукти ціни, безперечно, мають бути значно вищими, ніж на звичайні. Інвестиції треба спрямовувати на впровадження технологій з виробництва екологічно чистої продукції.

Екологізація розвитку продуктивних сил і насамперед сільського господарства повинна стати стратегічним напрямом державної політики і господарської діяльності населення.

2.2 Аналіз інноваційної діяльності на прикладі хлібопекарської промисловості

Розвиток промисловості в цілому та її наукомісткої складової зокрема органічно пов'язаний з територіальною трансформацією продуктивних сил, зміною соціальних та екологічних стандартів регіонального устрою. Виходячи із сучасних умов і тенденцій регіонального розвитку економіки України, державна промислова політика ставить за мету забезпечення раціонального використання регіональних ресурсів промислового розвитку, максимальне нівелювання соціальних диспропорцій та підвищення екологічної безпеки умов праці і якості життя населення.

Особливий вплив на хлібопекарське виробництво мають регіональні фактори, до яких належать природно-кліматичні та нормативні. Вони визначають необхідність розвитку і компонування виробничої інфраструктури та виробничої програми, змін у системі оплати праці й забезпечення рівноважного природокористування. Аналіз статистичних даних дозволив зробити висновок про стабільно повільний стан інноваційної активності хлібопекарських підприємств та відповідність його загальним тенденціям розвитку інноваційної діяльності в споріднених галузях та в країни в цілому. Водночас слід констатувати, що Україна і на сьогодні має потужний науково-технологічний потенціал, який розгалужено в регіонах, а здійснена порівняльна оцінка регіонів за станом технологічного розвитку підкреслює тенденцію наявності ядра промислового розвитку країни, в тому числі її хлібопекарської галузі, до якого належать м. Київ, Донецька, Харківська, Дніпропетровська області.

Аналізуючи практику використання рейтингової оцінки та враховуючи мету здійснення порівняльної оцінки соціально-економічного розвитку регіонів, а також інноваційну активність здійснено комплексний аналіз отриманих результатів.

На прикладі Київської області була проаналізована інноваційна діяльність хлібопекарської промисловості за період 2000 - 2006 рр.

За даними таблиці 1 проводилося обгрунтування системи показників, за якими оцінюється соціально-економічний розвиток регіону та інноваційна активність хлібопекарської галузі.

За вихідними даними таблиці 2.1 видно, що у 2006 році кількість інноваційно активних підприємств 15, але це менше порівняно з 2002 роком; обсяг реалізованої продукції на 230,6 тис.грн., це набагато менше порівняно з попередніми роками; за 2006 рік було впроваджено 3 види інноваційної продукції, а кількість впроваджених нових.

Таблиця 2.3 Вагові коефіцієнт для здійснення порівняльної оцінки інноваційної активності хлібопекарських пдприємств регіону і його соціально-економічного розвитку

В Київській області інноваційним розвитком протягом усього аналізованого періоду займалися лише хлібопекарські підприємства, які безпосередньо належали/належать об'єднанню «Київхліб», а також територіально віддалені від столиці. Причому протягом 2000-2002 значний обсяг виробленої інноваційної продукції на загальну суму 181606 тис.грн. обумовлений переважно перетіканням інноваційного досвіду від київських представників об'єднання «Київхліб», який був вдало доповнений залученням 27 працівників НДПКП ДП АТ «Київхліб» дослідного хлібокомбінату. Це дало змогу отримати інноваційний ефект у 2000 році в розмірі 315, 307; 2001 - 73, 795; 2002 - 96, 690. Зі зменшенням своєї присутності на хлібопекарському ринку області решта представників у районах, територіально віддалених від Києва, були змушені, починаючи з 2004 року, форсуючи, здійснювати інноваційну діяльність, що розпочалась оновленням матеріально-технічної бази на суму 1321,1 тис.грн., а закінчилась впровадженням нових видів продукції (3 одиниці) і технологій їх виробництва (2 одиниці).

У ІІ розділі розглянуто харчову промисловість України і зроблено аналіз інноваційної дільності на прикладі хлібопекарської галузі.

Харчова промисловість є основною переробною ланкою АПК. Її галузі - м'ясна, молочна, цукрова, борошномельно-круп'яна, консервна, олійна і крохмале-патокова Основними чинниками розміщення галузей є чисельність і густота населення, сировинна база, форми організації виробництва, транспорт, об'єктивними - природні умови та науково-технічний прогрес.

У харчовій промисловості України діють 2000 підприємств (30 галузей), її частка в колишньому Союзі становила 23%. За останні роки обсяги виробництва скоротилися на 40-50%. Існуючі технології і застаріле обладнання не забезпечують конкурентоспроможності продукції. Фондозабезпеченість одного робітника менша, ніж у Франції, у 180, Австрії - у 136 разів. У західних країнах частка харчової промисловості у структурі АПК 60-70%, в Україні - лише 25-30%.

На прикладі Київської області була проаналізована інноваційна діяльність хлібопекарської промисловості за період 2000 - 2006 рр.

За вихідними даними таблиці 1 у 2006 році кількість інноваційно активних підприємств було 15, але це менше порівняно з 2002 роком; обсяг реалізованої продукції на 230,6 тис.грн., це набагато менше порівняно з попередніми роками; за 2006 рік було впроваджено 3 види інноваційної продукції, а кількість впроваджених нових технологій 2.

В Київській області інноваційним розвитком протягом усього аналізованого періоду займалися лише хлібопекарські підприємства, які безпосередньо належали/належать об'єднанню «Київхліб», а також територіально віддалені від столиці.

Починаючи з 2004 року інноваційна діяльність розпочалась оновленням матеріально-технічної бази на суму 1321,1 тис.грн., а закінчилась впровадженням нових видів продукції (3 одиниці) і технологій їх виробництва (2 одиниці).

РОЗДІЛ 3. ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

3.1 Шляхи удосконалення інноваційної діяльності харчової промисловості

Вибір інноваційного шляху розвитку економіки на сьогодні в Україні спонукає звертатися до відомих зі світової практики форм організації та активізації інноваційної діяльності, а також шукати і знаходити нові рішення, адекватні сучасним реаліям.

Для розвитку і підвищення ефективності інноваційної діяльності слугують такі організаційно-господарські структури, як технопарки, технополіси, інноваційні центри, інноваційні бізнес-інкубатори. Дані утворення своєю первинною місією мають не виробничу функцію щодо обсягів інноваційної продукції (хоча це є дуже важливо), а прискорення процесу виникнення, втілення і поширення нових видів продукції, технологій, виробничих процесів, ідей та методів роботи.

Іноваційна інфраструктура повинна бути активною, тобто брати участь у процесі розробки інноваційних проектів, в пошуку інвесторів-кредиторів, у виборі форм інвестування, страхування проектів, наданні інжинірингових та інших інноваційно-інвестиційних послуг. Важливо, щоб подібна сітьова структура не тільки сприяла створенню інновацій, але й рекламувала їх.

Для підвищення ефективності інноваційної діяльності потрібно збільшувати кількість інноваційно-активних підприємств, закупляти та впроваджувати нові технології, а також фінансувати інноваційну діяльність промисловості.

Таблиця 3.1 Динаміка показників інноваційної активності харчової індустрії України

Дивлячись таблицю видно, що частка зайнятих працівників у НДПКП зменшується, це пояснюється тим, що практично всі підприємства харчової індустрії залучають для здійснення науково-дослідних робіт сторонні спеціалізовані організації, а як наслідок простежується збільшення коефіцієнта інноваційної озброєності працівників облікового складу і НДПКП.

Ключовими показниками, що з якісного боку характеризують інноваційний розвиток харчової галузі України є рівень так званої прогресивності реалізованої інноваційної продукції та коефіцієнт експортоспроможності. Так, за аналізований період з 2003 по 2005 роки простежується форсуюче зростання за всіма без винятку підгалузями частки реалізованої інноваційної продукції, що зазнала суттєвих технологічних змін. При цьому переломним періодом був саме 2003 рік, коли галузь отримала синергетичний ефект за рахунок комплексного поєднання удосконаленої інноваційної продукції та тієї, що зазнала суттєвих технологічних змін. Вищенаведене підтверджує той факт, що стрижнем забезпечення експортоспроможності інноваційної продукції протягом 2000-2002 років була саме удосконалена її частина, а починаючи з 2003, акцент змістився на ту частину інноваційної продукції, що зазнала суттєвих технологічних змін.

Отже, для розвитку і підвищення ефективності інноваційної діяльності слугують такі організаційно-господарські структури, як технопарки, технополіси, інноваційні центри, інноваційні бізнес-інкубатори. Дані утворення своєю первинною місією мають не виробничу функцію щодо обсягів інноваційної продукції (хоча це є дуже важливо), а прискорення процесу виникнення, втілення і поширення нових видів продукції, технологій, виробничих процесів, ідей та методів роботи.

Для підвищення ефективності інноваційної діяльності харчової промисловості потрібно збільшувати кількість інноваційно-активних підприємств, закупляти та впроваджувати нові технології, а також фінансувати інноваційну діяльність промисловості.

Ключовими показниками, що з якісного боку характеризують інноваційний розвиток харчової галузі України є рівень так званої прогресивності реалізованої інноваційної продукції та коефіцієнт експортоспроможності.

ВИСНОВКИ

Отже, у курсовій роботі було розглянуто інноваційні підприємства та їх особливості. На прикладі харчової промисловості було розглянуто інноваційну діяльність.

Одним з найважливіших завдань у створенні інноваційних підприємств є формування його структури, яка спроможна вирішити проблеми і досягти заданої мети. Структура підприємства має бути динамічною і змінювати свої параметри до виконання тих завдань, які виникають у процесі створення інновацій. Організаційні структури створюються для досягання певних цілей. У свою чергу цілі формуються шляхом аналізу думок і припущень, форм і методів їх досягнення силами творчого колективу.

Інноваційні підприємства можна звести у декілька груп: 1) підприємства, що мають потужну науково-технічну основу; 2) підприємства, які шукають і знаходять свою нішу на ринку інновацій і товарів; 3) підприємства, які не мають чітко визначеної спеціалізації та освоєних сегментів ринку; 4) підприємства, які орієнтуються на нові товари, ринки.

Інноваційна політика - система технічних, технологічних, правових, економічних, фінансових заходів, спрямованих на підвищення технічного рівня виробництва з метою випуску і реалізації конкурентоспроможної продукції.

На прикладі харчової промисловості (зокрема хлібопекарської галузі) був проведений аналіз інноваційної діяльності промисловості.

За вихідними даними таблиці 1 у 2006 році кількість інноваційно активних підприємств було 15, але це менше порівняно з 2002 роком; обсяг реалізованої продукції на 230,6 тис.грн., це набагато менше порівняно з попередніми роками; за 2006 рік було впроваджено 3 види інноваційної продукції, а кількість впроваджених нових технологій 2.

В Київській області інноваційним розвитком протягом усього аналізованого періоду займалися лише хлібопекарські підприємства, які безпосередньо належали/належать об'єднанню «Київхліб», а також територіально віддалені від столиці.

Іноваційна інфраструктура повинна бути активною, тобто брати участь у процесі розробки інноваційних проектів, в пошуку інвесторів-кредиторів, у виборі форм інвестування, страхування проектів, наданні інжинірингових та інших інноваційно-інвестиційних послуг. Важливо, щоб подібна сітьова структура не тільки сприяла створенню інновацій, але й рекламувала їх.

Для підвищення ефективності інноваційної діяльності потрібно збільшувати кількість інноваційно-активних підприємств, закупляти та впроваджувати нові технології, а також фінансувати інноваційну діяльність промисловості.

Ключовими показниками, що з якісного боку характеризують інноваційний розвиток харчової галузі України є рівень так званої прогресивності реалізованої інноваційної продукції та коефіцієнт експортоспроможності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про інноваційну діяльність» // Відомості Верховної Ради - 2002 - № 36.

2. Закон України «Про інвестиційну діяльність» // Відомості Верховної Ради України. - 1992 р. - № 10.

3. Алексеєва К.А. Удосконалення організаційно-економічного механізму державного регулювання інноваційної діяльності // Фондови ринок. - 2008 - № 48 - С. 20-24.

4. Балабанов И.Т. Инновационный менеджмент: учеб. пособие - С.Пб: Питер, 2001.

5. Василенко В.О., Шматько В.Г. Інноваційний менеджмент: навч. посіб. - К.: 2003 - 440с.

6. Економіка й організація інноваційної діяльності: підручник / О.І. Волков, М.П. Денисенко, А.П. Гречан та ін. - К.: 2004.

7. Економіка підприємства. Підручник / За ред. С.Ф. Покропивного - 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001.

8. Заблоцький Б.Ф. Економка й організація інноваційної діяльності: навч. посіб. - Львів: 2007 - 456с.

9. Йохна М.В., Стадник В.В. Економіка і організація інноваційної діяльності: навч. посіб. - К.: 2005 - 400с.

10. Кузьмін О.Є. Сучасний менеджмент: посібник - Львів: 2002.

11. Лапко О. Економіка інновацій: навч. посібник - Івано-Франківськ: 1999.

12. Менеджмент та маркетинг інновацій / Ілляшенко С.М. Прокопенко О.В. та ін. За ред. Ілляшенка. - Суми, 2004. - 615 с.

13. Микитюк П.П. Інноваційний менеджмент: навч. посіб. - К.: 2007 - 400с.

14. Михайлова Л.І., Турчіна С.Г. Інноваційний менеджмент: навч. посіб. - К.: 2007 - 248с.

15. Морозов Ю.П. Инновационный менеджмент: Учеб. Пособие для вузов. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. - 446 с.

16. Основы инновационного менеджмента/ Под ред. П.Н.Завлина и др. - М.: Экономика, 2000. - 614 с.

17. Павленко І.А. Економіка і організація інноваційної діяльності: навч. посіб. - К.: 2004.

18. Петруха С., Колотуша М. Інноваційна активність підприємств харчової промисловості; упорядкування та динаміка параметрів (таблиці) // Економіст. - 2007.- № 3 (245). - С. 35-81.

19. Петруха С., Колотуша М. Методологія комплексного аналізу інноваційної активності вітчизняної харчової індустрії // Економіст. - 2007.- № 4 (246). - С. 50-56.

20. Покропивний С.Ф., Новак А.П. Ефективність інноваційно-інвестиційної діяльності: Зб. навч.-метод. Матеріалів. - К.: КНЕУ, 1997. - 216 с.

21. Рудь Н.Т. Економіка і організація інноваційної діяльності: навч. посіб. - Луцьк: 2007. - 476с.

22. Статистичний щорічник за 2005 рік // Державний комітет статистики. - К.: 2006.

23. Статистичний щорічник за 2006 рік // Державний комітет статистики. - К.: 2007.

24. Фатхутдинов Р.А. Инновационный менеджмент// Учебник для вузов - М.:2002. - 560 с.

25. Федулова Л.І. Інноваційна економіка: підручник - К.: 2006. - 480с.

26. Циглик І.І., Кропельницька С.О., Мозіль О.І. Економіка й організація інноваційної діяльності: навч. посіб. - К.: 2004 - 128с.

Размещено на Allbest.ru