Інфляційні процеси в Україні причини, наслідки та засоби стримування

Політика дефляції при послідовному і жорсткому її проведенні може дати бажаний антиінфляційний ефект, проте реалізація її пов'язана з певними труднощами, оскільки посилює соціальне напруження в суспільстві, викликає загрозу економічних спадів, зменшення зайнятості. Тому урядам нерідко доводиться маневрувати, оперативно змінюючи дефляційні методи інфляційними.

Другий напрям антиінфляційної політики - політика доходів - передбачає державний контроль за заробітною платою і цінами. Такий контроль може зводитися до фіксації зарплати і цін на певному рівні ("заморожування"), або встановлення темпів їх зростання в певних межах, найчастіше в межах темпів приросту продуктивності праці або до того й іншого водночас. Широко цей метод використовувався в Радянському Союзі. У країнах Заходу далеко не всі уряди наважувалися застосовувати його, зважаючи на можливі негативні соціальні наслідки, адже заморожування цін - це пряме втручання в приватне підприємництво й у сферу ринку, що призводить до деформації дії його механізму. Першим негативним наслідком цього є поява товарного дефіциту. Заморожування ж зарплати ставить у скрутне становище трудящих, викликає їх незадоволення урядовою політикою, посилює соціальне напруження.

Під впливом неомонетаристських ідей більшість країн Заходу відмовилася від прямого втручання в ціни і зарплату і спрямувала свої антиінфляційні заходи на створення сприятливих умов для дії законів ринку і всіляке стимулювання приватного підприємництва. Це, зокрема, проведення жорсткої антимонопольної політики, заохочення ринкової конкуренції, скорочення державної підтримки малорентабельних і слабоконкурентних підприємств і галузей, введення гнучкої податкової політики, стимулюючої підприємницьку активність і зростання грошових заощаджень населення. Усі ці заходи позитивно впливали на розвиток виробництва, підвищення його ефективності та продуктивності праці, що, у свою чергу, сприяло результативності дефляційної політики. Завдяки цьому країни Заходу з початку 80-х років змогли перебороти галопуючу інфляцію, ввести її в межі "повзучої". На такому, загалом прийнятному для нормального економічного розвитку, рівні вони утримували інфляцію до кінця 80-х і протягом 90-х років переважно методами дефляційної політики.

Досвід державного регулювання інфляції, накопичений розвинутими країнами протягом 60-90-х років з урахуванням кейнсіанських і монетаристських рекомендацій, має велике значення для економічної теорії і практики.

По-перше, інфляція може легко з контрольованої перетворитися в неконтрольовану, досягти галопуючих темпів і призвести до тяжких економічних і соціальних наслідків. Тому більш надійною виявилася чітко виражена антиінфляційна політика.

По-друге, антиінфляційна політика дає тим більший ефект, чим менше вона вдається до прямого втручання у виробництво, чим кращі умови створюються в країні для розвитку підприємництва і дії ринкового механізму. Тому вона не може обмежуватися дефляційними заходами, а повинна бути комплексною, включати й заходи, спрямовані на всебічне сприяння розвитку виробництва на ринкових засадах.

По-третє, антиінфляційна політика теж може викликати певне напруження в економіці, незадоволення нею певних сил, які сподівалися на фінансову підтримку з боку держави і не одержали її. Тому проведення такої політики вимагає від її творців значної мужності і політичної волі, певних жертв з боку суспільства. Проте вони повністю окупляться завдяки забезпеченню економіки стабільними грошима.

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика - це заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництво неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

Це дії уряду, спрямовані на формування оптимального обсягу і структури державних витрат для забезпечення належного рівня зайнятості, обмеження і запобігання інфляції та інших негативних економічних явищ.

Цій політиці властиві такі функції:

- вплив на стан господарської кон'юнктури;

- перерозподіл національного доходу;

- нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм;

- стимулювання економічного зростання;

- підтримка високого рівня зайнятості тощо.

Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, стабілізація економіки, забезпечення економічного зростання). Держава регулює сукупний попит і реальний національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат та оподаткування.

Бюджетно-податкова політика держави є важливим сутнісним компонентом державного регулювання економіки. На думку Дж. Кейн-са та представників неокласичного напряму, в економічні теорії саме внаслідок фіскальної політики держава здійснює основні функції з регулювання основних макроекономічних процесів та явищ ринкової економіки.

Фіскальну політику розрізняють як дискреційну та недискреційну.

Дискреційна політика - це цілеспрямована зміна величини державних податків, видатків і сальдо державного бюджету (різниця між частиною податків і державними закупками) в результаті зміни законодавства, метою якої є:

- стабілізація економіки;

- досягнення рівноваги в економіці;

- збільшення рівня зайнятості;

- зниження темпів інфляції.

Дискреційна політика може здійснюватися тільки з часом, оскільки вона пов'язана з прийняттям законодавчих рішень.

До інструментів дискреційної фіскальної політики належать:

- зміна ставок оподаткування;

- скасування або запровадження нових податків чи податкових пільг;

- трансферти, обсяги яких нейтральні щодо розмірів доходів. Дискреційна фіскальна політика залежно від фази циклу може бути:

1)Стимулювальною (експансії) фіскальною політикою - це

2) Бюджетно-податкова політика, спрямована на збільшення державних витрат та зменшення податків з метою розширення сукупного попиту в економіці в період циклічного спаду;

3)Стимулювальною (обмежувальною) фіскальною політикою - це бюджетно-податкова політика, за якої відбувається скорочення державних видатків та збільшення податків з метою скорочення сукупного попиту в умовах надлишкового попиту при циклічному піднесенні;

4) Недискреційною (автоматичною) фіскальною політикою - це політика вбудованих стабілізаторів, вона не пов'язана зі зміною законів;

5)Автоматичним ("вбудованим") стабілізатором - це механізм, який дає змогу зменшити циклічні коливання в економіці без зміни податкового законодавства. Такими стабілізаторами є:

- прогресивна податкова система;

- трансфертні платежі;

- система участі в прибутку;

- допомоги по безробіттю в період економічних спадів.

2.3.2 Монетарна політика держави

Під грошово-кредитною (монетарною) політикою розуміють комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк.

Грошово-кредитна політика розділяється на "вузьку", що забезпечує стабільність національної валюти за допомогою проведення валютних інтервенцій, змін рівня дисконтної ставка, а також інших інструментів, що роблять вплив на стан національної грошової одиниці, і "широку" , що безпосередньо впливає на обсяг грошової маси в обігу. Ці заходи впливу взаємозалежні і взаємообумовлені.

Цілями монетарної політики є завдання, які ставляться монетарними владними структурами і вирішуються монетарними методами. Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні і тактичні.

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх разом чи більшу їхню частину. Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань.

Проте з допомогою заходів лише монетарної політики одночасно досягти вcix указаних цілей неможливо через обмеженість та специфіку її інструментарію. Тому в межах монетарної політики зазначені стратегічні цілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілізація цін вимагає застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення кон'юнктури, спаду виробництва та зайнятості. I навпаки, для зростання виробництва необхідно вживати заходи, які призведуть до пожвавлення кон'юнктури і можуть спричинити зростання цін.

Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну зі стратегічних цілей. Нею, як правило, є стабілізація цін (чи погашення інфляції), оскільки якраз вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку - підтримувати стабільність національних грошей. І через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.

До проміжних цілей слід віднести пожвавлення чи стримування кон'юнктури на товарних і грошових ринках. Змінюючи рівень процентної ставки та масу грошей в обігу, можна регулювати пропозицію грошей і попит на товари, а через них - рівень цін, обсяги інвестицій, зростання виробництва та зайнятості. Важливість проміжних цілей базується на твердженні, що насправді для центрального банку досягнення стратегічних цілей є досить складним завданням: для передачі імпульсів грошово-кредитної політики до її кінцевих цілей потрібен тривалий час, що ускладнює оцінювання ефективності засобів її реалізації на основі спостережень за кінцевими досягнутими результатами.

Тактичні цілі грошово-кредитної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей. Потреба у визначенні тактичних цілей викликана тим, що засоби проведення грошово-кредитної політики - операції на відкритому ринку, зміна рівня резервних вимог та облікова політика - зазвичай не мають безпосереднього впливу на стратегічні цілі. До того ж, економічні процеси мають зворотну реакцію, яку не завжди вдається точно передбачити. Розробка системи тактичних цілей дає можливість запобігати шокуючим впливам на економіку та значним помилкам у здійсненні грошово-кредитного регулювання.

Вибираючи тактичні цілі важливо враховувати: можливість виміру досягнутих результатів; можливість здійснення оперативного контролю; можливість оперативного впливу на відповідні економічні процеси. Головною ж рисою обраних тактичних цілей є їхніх безпосередній зв'язок з окресленими стратегічними цілями.

Враховуючи вибір стратегічних, проміжних і тактичних цілей, центральний банк країни розробляє свою грошово-кредитну політику залежно від економічної та політичної ситуації. Для більшості центральних банків основною метою грошово-кредитної політики є утримання інфляції на низькому та стабільному рівні.

Хоча регулятивні заходи монетарної політики здійснюються безпосередньо в грошово-кредитній сфері, її ефект не обмежується цією сферою, а проявляється також у реальній економіці завдяки впливу монетарних змін на виробництво, інвестиції, зайнятість тощо. Тому монетарна політика по суті є складовою загальної економічної політики держави. У своєму впливі на реальну економіку вона взаємодіє з фіскальною, ціновою, інвестиційною, структурною політикою. За механізмом дії та характером впливу на реальну економіку вона разом з фіскальною становить кон'юнктурну політику.

Головним завданням кон'юнктурної політики є забезпечення рівномірного розвитку економіки через згладжування коливань у кон'юнктурних процесах із метою досягнення загальноекономічної рівноваги. Таке згладжування може забезпечуватися методами як монетарної, так і фіскальної політики, або ж обома одночасно.

Взаємозв'язок методів фіскальної та монетарної політики виявляється передусім у спільності цілей окремих їхніх груп. Так, пожвавлення ринкової кон'юнктури через збільшення сукупного попиту може бути забезпечене двома методами монетарної політики (зниженням облікової ставки та збільшенням пропозиції грошей) і двома методами фіскальної політики (зростанням бюджетних видатків та скороченням податків). Стримування ринкової кон'юнктури досягається зменшенням сукупного попиту під впливом тих самих чотирьох методів (по два з кожного боку), але протилежного спрямування.

Крім спільності цілей, взаємозв'язок між методами фіскальної та монетарної політики виявляється також у зв'язках механізмів їхньої дії. Так, зниження облікової ставки у складі монетарної політики зумовлює відносне зростання дохідності державних цінних паперів та збільшення надходжень до бюджету від їх реалізації. Це, у свою чергу, сприяє зростанню бюджетних видатків або ж скороченню рівня оподаткування як факторів впливу на ринкову кон'юнктуру з боку фіскальної політики. Подібний зв'язок можна виявити між механізмами взаємодії решти методів кожної цільової групи.

Процес становлення і налагодження взаємозв'язків між монетарною та фіскальною політикою в Україні можна умовно поліпити на три основних етапи. Зупинимося детальніше на кожному з них.

М'яка монетарна та м'яка фіскальна політика (1992-1995 рр.)

У цей період гроші Національного банку були майже єдиним джерелом фінансування дефіциту бюджету, що за своєю суттю було емісійним кредитуванням уряду. Висока інфляція знівелювала реальні доходи населення, що фактично призвело до знищення депозитів фізичних осіб у банках.

Незначні кошти бюджету витрачалися на дотації та субсидії. Емісійні ж кошти НБУ "проїдалися". Державний борг України у 1994-1995 рр. становив більш як половину валового внутрішнього продукту. Водночас було здійснено лібералізацію цін, що теж прискорило зростання інфляції.

Жорстка монетарна та м'яка фіскальна політика (1996-1999 рр.). Другий умовний період ознаменувався грошовою реформою - запровадженням повноцінної національної валюти - гривні. Національний банк посилив вимоги до учасників фінансового ринку, припинив безпосереднє кредитування уряду та суб'єктів економіки, вжив цілу низку інших заходів, в результаті впровадження яких темпи зростання інфляції суттєво знизилися. Уповільнилися й темпи збільшення грошової бази та маси. Дефіцит грошей спричинив підвищення процентних ставок. Банки одержали можливість заробляти на високій маржі між вартістю депозитних ресурсів та позик. Подорожчання грошей спровокувало "розквіт" бартеру, взаємозаліків та інших грошових замінників.

Нерівномірність податкового навантаження і високі податкові ставки призвели до погіршення платіжної дисципліни та зменшення грошових надходжень до бюджету. Поширення квазігрошових розрахунків спричинило зниження обсягу депозитів у банківській системі, а необхідність захищати власні доходи від інфляції посилила попит на іноземну валюту. Внаслідок цього підвищився рівень доларизації економіки, постійно зростав курс валюти США.

Незважаючи на зменшення дефіциту бюджету, його фінансування здійснювалося за рахунок випуску цінних паперів, які в основному викуповувалися на вторинному ринку Національним банком, тобто по суті відбувалося непряме кредитування уряду. Зберігалися бюджетні дотації та субсидії для так званих "соціально значимих" і "стратегічних" галузей економіки.

Жорстка монетарна та жорстка фіскальна політика (2000-2008 рр.). Цей період ознаменувався відновленням економічного зростання та зниженням темпів інфляції. Серед важливих факторів прогресу - заборона так званих бюджетних взаємозаліків та скасування більшості податкових пільг.

Розділ 3. Інфляційні процеси в Україні

3.1 Вплив інфляційних процесів на кризу в Україні

Перші роки становлення незалежної суверенної України супроводжувалися значними економічними труднощами. У головному вони повязані з переходом від тотально-планової системи організації виробництва до ринкової економіки. Саме еволюція соціально-економічного оновлення нашої Батьківщини і викликала до життя низку субєктивних суперечностей, які, у свою чергу, призвели до появи глобальних негативних явищ. Серед них - диспропорції в економіці, спад виробництва, безробіття, різке погіршення матеріального становища основної частини населення - усе це ще не повний перелік тих явищ в економічному житті нашого суспільства, які надовго стали ознакою розвитку України. Серед них особливе місце за своїм значенням і впливом на посилення економічної кризи в Україні зайняла інфляція.

Слід зазначити, що в умовах тоталітарної системи з її практично повним контролем за цінами інфляція мала місце у вигляді прихованої. Остання, як відомо, виявляється в дефіциті товарів і послуг, який щодалі посилювався в СРСР, віддзеркалюючи велику розбалансованість товарної і грошової сфери.

Перші роки існування України як незалежної держави супроводжувалися величезним збільшенням цін і характеризувалися високою динамікою їх зростання. Так у 1991 р. інфляція склала 390% за рік, у 1992 р. - 2100%, а в 1993 р. - 10256% за рік. Цей рік став піком інфляційного процесу. Надалі вона почала помітно падати, що ми можемо спостерігати у таблиці №1.

Таблиця 1 Статистика рівня інфляції в Україні

Інфляція в Україні, як і в інших країнах колишнього соціалістичного табору, викликана багатьма причинами, серед них можна виділити ті, що визначили основні особливості даного процесу в нашій держава:

Україна в спадщину від СРСР одержала дуже деформовану економіку, в якій величезна роль належала військово - промисловому комплексу. У 1990 році у промисловості України приблизно 40% обсягів виробництва припадало на військове виробництво. Це різко зменшувало можливості економіки щодо задоволення потреб населення і спричиняло величезні непродуктивні витрати.

Поряд із цим народне господарство України, як і інших країн СНД, характеризувалося високим рівнем монополізації економіки. Так, тільки серед 380 найбільших підприємств України в 1990 році більше половини являли собою єдине підприємство з виробництва відповідного товару. В умовах спаду виробництва ця обставина теж сприяла помітному зростанню цін.

Важливою причиною, що обумовила наростання інфляції в перші роки існування незалежної України, стало й те, що уряд виділяв величезні дотаційні кошти на підтримку неефективно працюючих підприємств. До них належала більша частина колгоспів, окремі підприємства промисловості і навіть галузі, наприклад вугільна.

Загальний стан економіки у поєднанні зі складнощами перехідного до ринку періоду призвів до значного скорочення обсягів як промислового, так і сільськогосподарського виробництва. За 1991 - 1999 рр. валовий внутрішній продукт країни зменшився в 2,5 рази.

Розвитку інфляційних процесів сприяла й сформована за роки радянської влади в населення стійка психологія споживання. У поєднанні з масовою безгосподарністю і марнотратством усіх видів ресурсів вона ставала причиною нераціонального використання наявного потенціалу і скорочувала товарну масу. Це призводило до істотного тиску на споживчий ринок і порушувало співвідношення між грошовою і товарною масами. Сприяло інфляції розширення державного апарату тощо.

Суттєвою причиною, що обумовила розвиток інфляційної спіралі, стало підвищення цін на російські енергоносії. Досить сказати, що тільки за 1992 р. ціни на нафту, газ і нафтопродукти зросли в 300 разів. У звязку з цим України, яка не має великих запасів енергетичних ресурсів і насамперед нафти і газу, з її залежністю від одного постачальника, потрапила в надзвичайно скрутний стан, і це стало одним зі значних чинників гіперінфляції в нашій державі.

Суттєвим чинником інфляції в Україні виявилося деформування попиту. Ті групи населення, що почали отримувати великі доходи, стали предявляти підвищений попит на іноземні товари і на вітчизняні товари підвищеної якості. Це призвело до посилення диспропорцій в економіці саме через зміну попиту.

Усі ці явища в економіці України як у дзеркалі знайшли свій відбиток у величезному дефіциті державного бюджету, покриття якого значною мірою здійснювалось за рахунок емісії грошей. Так, за 1992 - 1995 рр. частка кредитів уряду в загальному обсязі чистих внутрішніх вимог, куди, крім кредитів уряду, входять прямі кредити комерційним банкам і кредити цим банкам, що розміщувались через кредитні аукціони, склала біля 90%. За розрахунками фахівців у 1993 році за рахунок збільшення грошової маси інфляція забезпечувалася приблизно на 85%. В останньому її приріст був наслідком перш за все зміни швидкості грошової маси і падіння виробництва.

Важливою причиною інфляції став і її прямий імпорт з Росії. У 1991 році правлячі кола Росії, намагаючись закріпитись при владі, пішли на нечувану емісію грошей. Тільки за 1991 рік Центральний банк Росії випустив в обіг грошей на 32% більше, ніж за попередні 30 років. Унаслідок цього грошова маса в Росії за весь 1991 рік зросла в 2,26 рази, а в Україні - тільки в 1,44 рази. За наявності прозорих кордонів цей надлишок грошей з Росії хлинув в Україну, змітаючи з полиць наших крамниць товари і посилюючи дисбаланс між товарною і грошовою масами.

Суттєвим чинником інфляції в Україні стало й те, що Росія без будь - яких правових підстав оголосила себе правонаступником загальносоюзного майна багатьох державних інституцій. І серед них - активи Державного банку колишнього СРСР, що були представлені золотим і діамантовим фондами, валютними резервами, дорогоцінними металами та каміннями й іншими активами. Зрозуміло, що якби Україна й інші колишні республіки Радянського Союзу відстояли своє законне право на частину тільки цього спільного майна (не говорячи вже про правомірність поділу всіх флотів, а не тільки Чорноморського), інфляція в цихреспубліках булаб значно меншою.

Обмін у банках іноземної валюти на національну, оскільки на депозитних рахунках банків з'являються додатково випущені національні гроші.

Структурні світові кризи (енергетика, сировина тощо).

Таким чином, можна констатувати, що в Україні інфляція викликана цілою низкою причин, що в поєднанні з повною руйнацією господарчого механізму призвело до дуже тяжких наслідків. Цей важкий інфляційний період тривав практично до грошової реформи 1996 року, після якої інфляція значно зменшилась.

Особливі надії на вщухання інфляційних процесів Україна отримала після припинення фази депресії і початку пожвавлення в суспільному виробництві. Вже в 1999 році спад ВВП був найменшим за всі попередні роки і відносно невеликим, а в 2000 році уперше ВВП зрів на 5,9%. у наступному році він збільшився на 9,2%, у 2002 році - на 5,2%, у 2003 році - на 9,3%, а у 2004 році - на 12%. Ці позитивні зміни в поєднанні з виваженою політикою монетаризму суттєво вплинули й на динаміку інфляції. Вона почала помітно вщухати і вже в 2001 році становила 6,1%, у 2002 році - 99,4%, а в 2003 році - 8,2%, хоч і зросла в 2004 році до 12,3%.

3.2 Шляхи подолання інфляції в Україні

В Україні ще немає значного досвіду боротьби з інфляцією і тому в розробці своєї антиінфляційної політики в нашій державі було використано теоретичні й практичні розробки західної економічної науки в цій сфері. Це дозволило нашій країні, хоч і з багатьма серйозними помилками, приборкати, врешті - решт, інфляцію і подолати ти найбільш негативні її соціально - економічні наслідки.

Увесь комплекс заходів щодо боротьби з інфляцією і її наслідками, який і складає, власне, антиінфляційну політику держави, у незалежній Україні можна поділити на декілька етапів.

Перший етап - антиінфляційної політики почався на початку 1990 років. Він продовжувався з 1991 по кінець 1993 року. Його суть зводилась до спроб в умовах реформування економіки підняти виробництво і наповнити ринок товарами. Але за обмеженості ресурсів і зростання цін через різке подорожчання енергоресурсів, що надходили, головним чином, з Росії, і дії інших факторів, ці спроби здійснити економічне зростання виявились марними. У той же час урядом була здійснена масова лібералізація цін і знято обмеження на підвищення заробітної плати. Усе це призвело до зростання дефіциту державного бюджету, який покривався за рахунок використання потужностей друкарського верстата. Інфляція переросла в гіперінфляцію і стала найбільш загрозливим явищем в економіці нашої держави. За суттю антиінфляційну політику держави на цьому етапі можна назвати антиінфляційною тільки умовно. Насправді вона була про інфляційною.

Другий етап - формування й реалізації антиінфляційної політики починається з кінця 1993 і продовжується до вересня 1996 року. На цьому етапі антиінфляційна політика в Україна набуває певних конкретних ознак. І хоч вона інколи мала суперечливий характер, проте її спрямованість на зменшення інфляції на цьому етапі очевидна. У цей період упорядковано ціноутворення при формуванні оптових цін промисловості. З метою зменшення спекулятивних операцій було обмежено відсотки по кредитах комерційних банків. Для торговельно-посередницьких фірм уведено обмеження націнок, що не повинні бути більше 50% від відпускної ціни промисловості. Наведені й інші заходи призвели до суттєвого зменшення динаміки зростання цін і дали можливість 2 вересня 1996 року почати грошову реформу в Україні.

Третій етап - антиінфляційної політики починається з кінця 1996 і по кінець 1999 року. Він характеризується тим, що інфляція в її розмірах у ці роки не була ворогом номер один і основний акцент в антиінфляційній політиці було зроблено на створення умов для виходу з економічної кризи. Антиінфляційна політика базувалась на жорстких монетарних принципах і це призвело до придушення інфляції, яка в 1997 році склала 110%. Проте обмеження приросту грошової маси мало й негативні наслідки. Вони виявились у кризі неплатежів, у зростанні взаємної та бюджетної заборгованості, у підвищенні частки бартерних розрахунків. З початку 2000 року в економіці України почалось зростання виробництва. У цих умовах антиінфляційна політика була спрямована на забезпечення підйому економіки. Того часу почали застосовуватись різні, переважно непрямі антиінфляційні заходи.

У сучасних умовах в Україні для здійснення виваженої антиінфляційної політики слід, передусім, навчитись точно прогнозувати інфляцію. Для цього необхідно на основі чіткого статистичного відображення основних макроекономічних показників у сфері товарного і грошового обігу розробляти моделі можливих інфляційних змін у грошовій сфері. Але розробка моделі розвитку інфляційних процесів з огляду на заплановані основні макроекономічні показники розвитку нашої економіки являє собою тільки теоретичне обґрунтування здійснення антиінфляційних заходів. Їх реалізація вимагає постійного пошуку з боку НБУ шляхів найефективнішого застосування цього інструментарію. Останнє передбачає максимальне врахування особливостей і реального стану нашої економіки. Досвід показує, що в наших умовах традиційні антиінфляційні заходи не завжди дають відповідні результати.

Так, в останні роки для посилення стимулів до економічного зростання, а відтак, і впливу на інфляційні процеси, НБУ чітко проводить політику зниження облікової ставки. Якщо в 1996 році вона склала 40%, то в 2000 році - 27%, у 2002 році - 8%, у 2003 році - 7% і тільки в кінці 2004 року - біля 9%. Незважаючи на дуже помітну тенденцію щодо здешевлення кредитних ресурсів для комерційних банків, вони не поспішають знижувати вартість кредитів, що надаються субєктам господарювання. Це підтверджує той факт, що середньозважена ставка за кредитами комерційних банків у 2001 році склала 30 - 35%, а в 2004 році - 18%. Розрив між базовою ставкою НБУ і середньозваженими ставками комерційних банків ще великий.

Важливим напрямком здійснення антиінфляційної політики мають стати операції центрального банку на ринку цінних паперів. Активний продаж цінних паперів і реанімація цього ринку в Україні - необхідна передумова зменшення інфляційних наслідків від збільшення заробітної плати, пенсій, стипендій тощо. Нині цей ринок в Україні малоефективний і слабкий. Посилення його роботи стає неодмінною умовою як розвитку економіки в цілому, так і вдосконалення системи антиінфляційних заходів держави.

Суттєве місце в Україні щодо стримування інфляційних процесів має зайняти і організація державного управління. Як відомо, на сьогодні маємо великий і обтяжливий для країни управлінський апарат. І якщо його скорочення в більш - менш помітних масштабах на даному етапі малореальне, то треба хоч би підвищити ефективність використання коштів, які виділяються на цей апарат з державного бюджету. Великий резерв ще є і в царині функціонування всієї бюджетної сфери, де проблема не тільки в оптимізації витрат бюджетних коштів, але й в удосконаленні її організаційної структури.

У країнах з перехідною економікою, а саме такою є економіка нашої держави, важливий антиінфляційний захід - це контроль за рухом іноземної валюти. Справа в тому, що перехідна економіка характеризується, як правило, високим рівнем доларизації. А це робить грошовий обіг дуже чутливим до всіляких зовнішніх і внутрішніх змін в економіці, і за певних умов може стати чинником посилення інфляції. Принаймні вітчизняні фахівці доводять, що, наприклад, між курсом гривні до долара і рівнем інфляції є досить тісний звязок.

З огляду на це слід дуже ретельно розробляти і реалізовувати валютну політику в усьому різноманітті її напрямів. Політика в галузі курсоутворення, організації руху іноземної валюти, її залучення до інвестиційного процесу, способи та організація її конвертації у вітчизняну грошову одиницю і т. ін. - усе це має велике значення як для всього процесу відтворення, так і для стану динаміки інфляційних процесів.

Наша молода незалежна держава робить ще тільки перші кроки в напрямку розробки антиінфляційних програм. Але вже перші заходи в цій площині показують, що при концентрації зусиль науковців у поєднанні з дією владних структур можна, дійсно, досить швидко набути гарного досвіду в боротьбі з таким грізним явищем, як інфляція.

Висновок

Інфляція -- надзвичайно складне соціально-економічне явище, що виявляється в тривалому і швидкому знеціненні грошей унаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. Основною формою інфляції є тривале і швидке зростання цін, додатковими формами її є тривалий дефіцит товарів і послуг та девальвація національних грошей. Інфляція проходить кілька стадій, які різняться не тільки рівнем зростання цін, а й впливом на економіку.

На першому етапі зростання пропозиції грошей випереджає зростання цін, яке є незначним (до 5% на рік) або зовсім відсутнє. Вона позитивно впливає на економічний розвиток. На наступному етапі темпи зростання цін прискорюються, наближаються до темпів зростання пропозиції грошей і можуть навіть перевищувати їх. Така інфляція називається відкритою, або помірною, і коливається в межах 5--20% на рік. Вона може мати як позитивний, так і негативний вплив на економічний розвиток. Після цього починаються етапи галопуючої інфляції (20--50% на рік) та гіперінфляції -- понад 100 % на рік, які несуть розруху для економіки і соціальної сфери.

Залежно від того, з якого боку ринкової кон'юнктури формується тиск на ринкові ціни, виділяються два види інфляції -- інфляція витрат і інфляція попиту. Перша з них провокується чинниками, що формуються з боку пропозиції товарів, а друга --з боку попиту на товари. Інфляція вимірюється двома видами показників: індексом споживчих (роздрібних) цін; дефлятором ВВП.

Також розраховуються купівельна спроможність, темп приросту та темп зростання інфляційних процесів. Розрізняють внутрішні й зовнішні причини виникнення інфляції. Серед внутрішніх можна виділити не грошові та грошові - монетарні. Форми прояву інфляції поступово змінювалися в міру розвитку грошових систем та самих грошових форм.

Головною формою прояву інфляції стало знецінення грошових знаків відносно цінності звичайних товарів, серед яких опинилося й золото, тобто падіння їх купівельної спроможності. Причини інфляції різноманітні, вони виникають як у процесі виробництва, реалізації товарів, так і в разі зміни маси й швидкості обороту грошей. Інфляція належить до основних індикаторів, що характеризують макроекономічну нестабільність. Вона характеризує несприятливі зміни в цінах, які свідчать про виникнення певних змін у товарно-грошових відносинах і розподілі сукупного доходу.

Список використаної літератури

1. Економічна теорія: Політична економія:Підручник. - 7-е вид. / за ред. В.Д.Базилевича - К.: Знання-Прес,2008.

2. Уразов А.У., Маслак П.В.,Саух І.В., Основи економічної теорії - 3-е вид., К.: Персонал,2008.

3. І.В.Буян, П.Д. Гуменюк та ін., Загальна економічна теорія -Тернопіль:

4. Кравченко С., Теленик С. Інфляція в ринковій економіці:сутність, причини і взаємозв'язок з макроекономічними показниками // Економіка, фінанси, право. - 2002. - №7.

5. Кемпбелл Р., Макконел і ін., Макроекономіка. Політична економія: принципи, проблеми і політика. - Львів: Просвіта, 1997.

6. Мельник О. Антиінфляційна політика, як фактор економічного зростання в Україні // Банківська справа. - 2000. - №3.

7.Овод А. Інфляційні процеси в Україні: минуле й сьогодення // Наукові записки. - Чортків. - 2002. - Випуск 2. „Україна в умовах ринкової трансформації економіки і сучасних реформ господарювання”.

8.Римар Г., Аналіз наслідків інфляції, її вплив на перерозподіл фондів та на об'єм національного продукту// Наукові записки. - Тернопіль. - Економічна думка. - 1999.

9.Савчук В.П., Москаленко О.В., Вплив інфляції на оцінку показників прибутковості підприємств // Фінанси України. - 2002. - №1.

10.Томашик А.С. Основні приципи антиінфляційної економічної політики // Фінанси Україні. - 1999. -№20.

11. Офіційний сайт Нацбанку України

12. Офіційний сайт ДержКомСтату

Размещено на Allbest.ru