Економічна та аналітична робота на підприємстві

Для подальшого дослідження розвитку галузі рослинництва розглянемо динаміку урожайності сільськогосподарських культур (табл. 6.2).

Таблиця 6.2 Урожайність основних сільськогосподарських культур ДП «ДГ «Кутузівка» НААН», ц / га

Дані таблиці свідчать про те, що господарство має високу культуру землеробства, досягаючи високого рівня урожайності деяких сільськогосподарських культур. Це пояснюється перш за все тим, що господарство не економить на технологічних затратах, а всі ресурси закладають від початку на заплановану кінцеву врожайність. Заощаджуються кошти не на технології виробництва, а за рахунок здешевлення самої продукції. Так, у 2013 році порівняно з 2011 роком урожайність всіх культур крім кукурудзи зменшилась. Важливою культурою для підприємства є соняшник, урожайність якого у 2013 році склала 20,13 ц/га, що 49,15% менше показника 2011 року.

Основною стратегічною культурою на підприємстві являються зернові, тут віддають перевагу сортам озимої пшениці з високим вмістом білка, таким як Єрмак, Подолянка, Краснодарська-99 тощо; сортам ярого ячменю - Вакула, Аскольд, Водограй, гібриду кукурудзи на зерно - Валюта та сортам гороху Зікон і Камелот. В успішному розвитку галузі рослинництва насамперед вирішальну роль відіграє збільшення обсягів виробництва продукції. Розвиток та збільшення обсягів виробництва продукції рослинництва - це необхідна умова не тільки забезпечення населення продуктами харчування, підвищення ефективності виробництва інших галузей АПК, а й досягнення кінцевої мети господарської діяльності підприємства. Крім того, систематичне збільшення виробництва продукції є об'єктивно необхідною умовою розширеного відтворення, а також найважливішим результативним показником землеробства й сільськогосподарського виробництва в цілому, оскільки відображає якість організаційно-господарської діяльності підприємства.

Розглянемо динаміку виробництва валової продукції на основі показників згрупованих у нижче наведеній таблиці 6.3.

З таблиці бачимо, що виробництво валової продукції рослинництва у 2013 році порівняно з 2011 роком зросло на 54,99 %, при цьому в розрізі однорідних культур цієї групи спостерігаються коливання, як зменшення виробництва ярого ячменю на 34,34% та кукурудзи на зерно на 21,25%, так і збільшення виробництва продукції усіх інших культур. Валова продукція тваринництва також збільшилась на 20,56%.

Таблиця 6.3 Динаміка виробництва валової продукції ДП «ДГ «Кутузівка» НААН», ц

Поряд із рослинництвом важливе місце в економіці господарства посідає галузь тваринництва. Тваринництво - це та галузь сільського господарства, яка на сучасному етапі розвитку знаходиться не в найкращому стані. Ця галузь виробництва спеціалізується на вирощуванні та виробництві продукції тваринництва, тобто має тісний взаємозв'язок з живими істотами.

Продукція тваринництва являється одним з основних джерел забезпечення продовольчої безпеки країни. На сьогоднішній день спостерігається різке падіння обсягів виробництва продукції тваринництва, що спричинило різке скорочення поголів'я худоби і низька її продуктивність. Різке скорочення виробництва сільськогосподарської продукції, а особливо занепад галузі тваринництва, який триває досить довгий час, позначається на рівні використання трудового потенціалу. Адже, якщо зникає тваринництво, зайнятість у господарстві зменшується втричі.

Важливими галузями продуктивного тваринництва є як скотарство, так і свинарство, які постачають незамінні продукти харчування і цінну сировину для харчової і переробної промисловості. В умовах постійного скорочення поголівя худоби, вивчення кількісного складу тварин в господарстві має важливе значення для характеристики рівня розвитку тваринницької галузі. Склад поголів'я тварин у ДП «ДГ «Агрономія» Миколаївського інституту АПВ НААН» , наведено в таблиці 6.4.

Таблиця 6.4 Склад поголів'я тварин ДП «ДГ «Кутузівка» НААН», гол

Дані цієї таблиці свідчать про те, в 2013 році в господарстві утримувалось 2816 голів великої рогатої худоби, що на 234 голів більше показника 2011 року. У тому числі середньорічне поголів'я корів залишилося незмінним і становило 1350 голів. Виробництво свиней з 2012 року зупинено.

Отже, саме на підвищення продуктивності, а не на збільшення малопродуктивного поголів'я тварин, повинні бути спрямовані організаційно-економічні заходи в ДП «ДГ «Кутузівка» НААН» для покращення стану розвитку галузі тваринництва. Суть заходів полягає в інтенсифікації розвитку скотарства і свинарства шляхом суттєвого покращення породно-племінного складу худоби, підвищення репродуктивної здатності корів на основі цілеспрямованої селекційної роботи, вдосконаленні зооветеринарного обслуговування та впровадження раціональної системи утримання тварин.

Продуктивність на 60 % залежить від рівня годівлі, а витрати кормів на одиницю продукції є одним з найголовніших критеріїв, які визначають ефективність виробництва. Помилковою є уява про те, що будь-яке підвищення рівня забезпеченості тварин кормами й іншими виробничими ресурсами приводить до підвищення ефективності виробництва. Стримуючим чинником розвитку тваринництва є насамперед недосконала структура кормовиробництва.

Цілеспрямована годівля тварин у відповідності з їх продуктивністю є передумовою для повного використання можливостей та збереження коштів

6.2 Ефективність виробництва та реалізації основних видів сільськогосподарської продукції

Ефективність виробництва, як економічна категорія, відображає дію об'єктивних економічних законів, що проявляються в подальшому зростанні результативності виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних її вкладень на одиницю корисного ефекту.

Сільське господарство має свої відмінності. Так, наприклад, в сукупності факторів досягнення високоефективного господарювання особливе місце відводиться землі - головному засобу виробництва. Отже, оцінка корисного ефекту в сільськогосподарському виробництві, а саме в рослинництві завжди стосується і співвідноситься до земельної площі, а в тваринництві - до продуктивності худоби.

Економічна ефективність виробництва зерна визначається відповідно як ефективність галузі, а також господарської діяльності сільськогосподарського підприємства і окремих заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, які повинні бути органічно взаємопов'язані і відповідати критерію ефективності.

При оцінці економічної ефективності виробництва зерна в господарствах і підприємствах необхідно правильно визначити систему взаємопов'язаних показників, які повинні найбільш об'єктивно відображати її рівень. З цією метою широко використовуються як натуральні, так і вартісні показники виходу продукції з урахуванням її якості, які є вихідними при визначенні економічної ефективності виробництва зерна.

Отже найважливішими показниками в зерновій галузі є урожайність та валовий збір урожаю. Для оцінки даних показників використовують два види спостережень:

по-перше, це поточне спостереження. Суть його полягає в безпосередній реєстрації фактів у міру їх виникнення. Прикладом такого спостереження може бути облік виконання робіт, облік виробництва продукції. За даними поточного обліку складають статистичну звітність, яку подають у формі укрупнених періодів - місяць, квартал, рік.

по-друге, це періодичне спостереження. Періодичним називають спостереження, при якому факти реєструються не регулярно, через певні проміжки (періоди) часу. Прикладом такого спостереження може бути заключний облік посівних площ, який проводять раз на рік після сівби ярих культур [15].

Економічна ефективність виробництва соняшника залежить від складного комплексу природно-економічних, технологічних, науково-технічних факторів. При вивченні даної проблеми слід рахувати наступні особливості галузі: соняшник вимогливий до умов обробітку. Агротехнічні вимоги не дозволяють вирощувати цю культуру у вузькоспеціалізованих господарствах. Рослини цієї культури дуже чуттєві до всіх видів гербіцидів. Слід враховувати також вимоги щодо олії в залежності від мети її використання [21].

Економічна ефективність виробництва зернових дещо зменшилась у порівнянні з 2011 роком, про це свідчить зменшення урожайності на. Також підприємство на виробництві зернових у 2013 році отримало збиток, тобто продукціє є збитковою.

Виробництво соняшника за всі три років було прибутковим та рентабельним. Хоча з роками показники коливалися, та все таки прибуток у 2013 році порівняно з 2011 роком збільшився. Таким чином виробництво соняшника є ефективним.

Таблиця 6.5 Економічна ефективність виробництва зернових та соняшнику в ДП «ДГ «Кутузівка» НААН»

Галузь сільського господарства - складна система взаємодіючих і взаємопов'язаних елементів. Ефективність функціонування системи тісно пов'язана з її цільовою функцією. Оцінка ефективності проводиться на основі її критеріїв, які можуть розглядатися як внутрішні і зовнішні характеристики системи.

Економічну ефективність галузі скотарства в окремих категоріях господарств можна охарактеризувати за допомогою таких натуральних та вартісних показників: продуктивність великої рогатої худоби; витрати кормів на 1 ц. молока; 1 ц. приросту великої рогатої худоби та на одну умовну голову; трудомісткість одиниці продукції.

Показники ефективності галузі скотарства співставляють по кожній групі тварин, як в натуральній так і у вартісній формах з середніми показниками по району чи показниками іншого господарства, або з даними цього ж господарства за кілька років. При цьому необхідно проаналізувати та спів ставити показники продуктивності худоби, та продуктивність праці, затрати праці у люд. год. в розрахунку на одиницю продукції [24].

Таблиця 6.6 Економічна ефективність виробництва продукції скотарства ДП «ДГ «Кутузівка» НААН»

З даних таблиці можемо зробити наступний висновок, що економічна ефективність виробництва м'яса ВРХ знижуєть про це свідчить підвищення продукції на 1 голову, виробнича собівартість 1 ц зменшилась за досліджуваний період майже вдвічі, повна собівартість також зменшилась. Збитковість виробництва зменшилась у порівнянні з 2011 роком та у 2013 році продукція отримала прибуток. Економічна ефективність виробництва молока збільшилась, про це свідчать зростання прибутку та рівня рентабельності продукції.

Для оцінки економічної ефективності виробництва використовують натуральні і вартісні показники. Натуральні самі по собі ще не вказують на рівень економічної ефективності виробництва, але є вихідними для її вимірювання. Адже такий показник, як продуктивність птиці, повною мірою характеризує ступінь ефекту, одержаного в процесі виробництва, і відображує лише один бік досягнутої ефективності. Для визначення економічної ефективності необхідно знати розмір виробничих витрат, які забезпечили одержання наявної продуктивності птиці, бо один і той самий рівень продуктивності може бути досягнутий при різних витратах або при рівновеликих витратах досягається різна продуктивність птиці. Для одержання порівняльних величин витрат і результатів обсяг виробленої продукції обчислюють у вартісному виразі.

В умовах ринкових відносин зростає роль вартісних показників, які повніше враховують розвиток товарного обігу, сприяють зміцненню економічних зв'язків та госпрозрахунку.

Для визначення економічної ефективності виробництва необхідно насамперед одержаний результат (ефект) порівняти з виробничими витратами або ресурсами, що його створили. У процесі виробництва використовуються засоби виробництва, робоча сила, а функціонування цих ресурсів пов'язане з виробничими витратами.

6.3 Економіка вирощування та використання кормів

Для збільшення виробництва м'яса, молока та іншої продукції тваринництва потрібно підвищити продуктивність тварин, побудувати нові та реконструювати існуючі приміщення, мати досвідчені кадри і здійснити ряд інших заходів. Однак найважливішою умовою в справі піднесення тваринництва є міцна кормова база. Це поняття багатозначне. Воно включає обсяг кормових ресурсів, їх видовий склад, систему виробництва кормів та їх використання[20].

Кормами називається продукція природного чи штучного походження, які використовуються для годівлі с/г тварин і які містять поживні речовини в доступній для тварин формі. Під кормовою базою розуміють обсяг, структуру і якість кормових ресурсів, систему їх виробництва, зберігання, приготування і використання. Вона повинна відповідати біологічним особливостям різних видів тварин з врахуванням їх статево - вікових груп. Створення кормової бази в кожному господарстві передбачає таку систему і структуру виробництва кормів, яка повністю забезпечує протягом року поголів'я худоби і птиці різноманітними, якісними та повноцінними за поживністю кормами.

Кормова база - обсяг, структура і якість кормових ресурсів, система їх виробництва, зберігання,приготування і використання. Джерелами кормової бази є 1)польове кормовиробництво;2)природні кормові угіддя - сінокоси і пасовища; 3)побічна продукція - солома, полова тощо;4) корми промислового виробництва;5)відходи промислових виробництв. У складі кормів польового кормовиробництва виділяють наступні види кормів: концентровані (зерно, комбікорми, висівки, жом, трав'яне борошно та ін.); грубі (солома, полова, сіно, сінаж та ін.); зелені (трава пасовищ, зелена маса сіяних трав, культурних сінокосів); соковиті (силос, коренеплоди, картопля та ін.).

Промислове кормовиробництво представлене комбікормовою та мікробіологічною промисловістю. Промислове кормовиробництво виробляє такі види кормів: комбікорми-концентрати (які являють собою суміш перероблених концентратів та мінеральних речовин із додаванням вітамінів, антибіотиків, біостимуляторів); повноцінні комбікорми (суміш концентратів, грубих кормів з додаванням мінеральних та інших речовин); білково-вітамінні добавки (БВД); премікси (збагачувальні суміші, які містять вітаміни, незамінні амінокислоти, мікроелементи, ферментні та гормональні препарати, антибіотики); карбамідний концентрат; кормові суміші, що виробляються з використанням зернових відходів.

Значення кормової бази для тварин визначається трьома факторами : а) кількість та якість кормів на 60 - 80% визначає рівень продуктивності тварин; б) якість годівлі визначає спадкові характеристики тварин і таким чином опосередковано впливає на якість стада; в) вартість кормів в значній мірі визначає рівень собівартості тваринницької продукції, питома вага в собівартості ( 60 - 90%).

В складі кормової бази виділяють наступні види кормів: концентровані (зерно, комбікорми, висівки, жмих тощо); грубі (солома сіно, сінаж тощо); зелені (трава пасовищ, зелена маса сіяних трав, культурних сінокосів тощо); соковиті (силос, коренеплоди, картопля тощо); тваринного походження (молоко); мінеральні (крейда, кісткове борошно). Співвідношення всіх видів кормів за їх загальною поживністю в загальному їх об'ємі характеризує структуру кормової бази господарства.

Вироблені корми або згодовують тваринам у цьому ж господарстві, або продають за його межі. Сільськогосподарські підприємства продають державі й іншим господарствам фуражне зерно, картоплю, сіно тощо. У такому випадку корми є джерелом грошових надходжень для господарств, які їх реалізують. Однак більшість з них вирощують і заготовляють корми для внутрішньогосподарських потреб. За таких умов корми є сировиною для тваринницьких галузей[21].

Кількість окремих видів кормів облічують у вагових одиницях і в перерахунку на поживні речовини, а кормів усіх видів, разом узятих у перерахунку на кормові одиниці та перетравний протеїн. За одиницю поживності й одиницю потреби в кормах умовно приймається поживність і продуктивна дія 1 кг вівса - вівсяна кормова одиниця. Норми годівлі та поживність кормів часто оцінюють в одиницях обмінної енергії (ОЕ) - джоулях (1 Дж = 0,2388 кал).

Співвідношення всіх видів кормів за їх загальною поживністю характеризує структуру кормової бази господарства. Головне завдання вдосконалення і зміцнення кормової бази - це забезпечення раціональної годівлі сільськогосподарських тварин збалансованими за всіма поживними речовинами кормами. При цьому в раціонах тварин забезпечується оптимальне співвідношення кормових одиниць, перетравного протеїну, мінеральних речовин, мікроелементів та вітамінів.

Співвідношення окремих видів кормів за їх поживністю визначає структуру раціону годівлі худоби і птиці. Повноцінність і збалансованість кормових раціонів - найважливіша умова підвищення ефективності годівлі та продуктивності сільськогосподарських тварин.

Відповідно до біологічних особливостей окремих видів худоби і птиці кормові раціони значно відрізняються за співвідношенням у них різних видів кормів. У раціонах годівлі свиней і птиці найбільшу питому вагу займають концентровані корми. У підприємствах України в галузі птахівництва на концентровані корми припадає 97 % усіх затрат кормів, а у свинарстві - понад 80 %.

У кормових раціонах скотарства концентровані корми становлять у від 25 до 27 %. У раціонах годівлі великої рогатої худоби 19-20 % кормів припадає на силос, 18 % - на сіно, сінаж і солому, до 30 % - на зелені корми сіяних трав, природних лук і пасовищ.

Дослідження свідчать, що коливання в продуктивності тварин на 50-80 % зумовлені факторами зовнішнього середовища, з яких найбільший вплив має годівля. Недостатня, неякісна годівля негативно впливає на потенціал продуктивності та якість тваринницької продукції.

Рівень годівлі тварин позначається на їх продуктивності, відтворній здатності, формуванні і розвитку найбільш цінних господарських властивостей. При недостатньому рівні годівлі не лише різко знижується продуктивність худоби, а й підвищується яловість маточного поголів'я, скорочується вихід молодняку, народжується слабке потомство[22].

Рівень годівлі тварин безпосередньо визначає економічні показники виробництва тваринницької продукції, зокрема її собівартість. Чим вищі надої молока, середньодобові прирости живої маси худоби, тим дешевше виробництво продукції.

Узгоджене збільшення поголів'я і поліпшення кормової бази має вирішальне значення для дальшого нарощування виробництва продукції. Разом з тим дослідні дані і практика багатьох підприємств підтверджують доцільність використання додаткової кількості кормів для підвищення продуктивності худоби, а не збільшення її поголів'я. При цьому кінцевий результат виробництва тваринницької продукції з розрахунку на 1 ц к.од. майже у два рази більший.

Нині ж, коли спостерігається значне скорочення поголів'я сільськогосподарських тварин, відновлення їх кількості повинне відбуватися на фоні випереджаючого збільшення виробництва кормів.

Велике значення для зміцнення кормової бази і годівлі тварин за збалансованими за всіма поживними речовинами раціонами має науково обґрунтоване визначення потреби в кормах. її обчислюють виходячи з норм годівлі різних вікових і статевих груп тварин залежно від їхньої продуктивності та обсягу виробництва продукції.

Нині застосовують деталізовані норми годівлі, які передбачають контроль годівлі тварин за багатьма показниками. Такі норми годівлі для великої рогатої худоби визначають за 24 показниками, свиней - 27, овець - 18, коней - 29, птиці - 46. Кожному виду тварин відповідає певний тип годівлі, тобто співвідношення різних видів кормів у раціоні[23].

З економічної точки зору корми є важливою статтею витрат у тваринництві. Так, за даними НІД кормів УААН, у 2009 році серед усіх матеріальних затрат, що увійшли в собівартість продукції сільськогосподарського виробництва в цілому, корми складали 3491,6 млн. грн., або 28,9%; в собівартості продукції тваринництва - 71,7%. Отже, від забезпечення кормами та їх якості залежить рівень продуктивності тваринництва та конкурентоспроможність продукції на ринку. Однак, останніми роками спостерігається значне зниження якості кормів, що потребує нового підходу та суттєвих змін у формуванні кормової бази [24].

У кожному господарстві вирощують і переробляють на корми багато сільськогосподарських культур, які значно відрізняються за врожайністю і собівартістю продукції.

Продуктивність тваринництва в значній мірі залежить від якісного й кількісного рівня годівлі тварин та їх здоров'я, що безпосередньо впливає на економічну ефективність ведення галузі. Останнім часом як в Україні, так і за кордоном створені високопродуктивні породи великої рогатої худоби, генетичний потенціал яких дозволяє отримувати 8-10 тис. кг молока на рік і більше. Проте реалізуватися він може лише за умови надзвичайно якісного забезпечення кормами, причому останні мають бути повністю збалансовані за поживними речовинами. Крім того, чим вищою є потенційна продуктивність корів, тим більш вимогливі вони до умов годівлі та утримання і чутливі до порушення цих факторів. Таким чином, суб'єктам господарювання, які обрали скотарство головним напрямом своєї спеціалізації та через обмеженість фінансових ресурсів на початку виробничої діяльності не можуть забезпечити високі параметри годівлі тварин, варто звернути увагу на місцеві породи, які забезпечують середню продуктивність, але не надто вимогливі до умов годівлі [25].

Однією з важливих особливостей великої рогатої худоби є її біологічна здатність до поїдання значних обсягів багатих на клітковину кормів, причому її частка, що ефективно перетравлюється, значно більша, ніж в інших свійських тварин. Це дає змогу використовувати при годівлі значні кількості порівняно дешевих соковитих та грубих кормів (силосу, сінажу, сіна або соломи, а також зеленої маси однорічних та багаторічних трав і кукурудзи), що підвищує економічні результати ведення скотарства [26].

Кормові культури значно різняться за вмістом у них кормових одиниць і перетравного протеїну. Одні культури забезпечують великий вихід кормових одиниць з гектара, але їх корми бідні на білок, інші - навпаки, а у раціонах тварин необхідно мати певне співвідношення кормових одиниць і перетравного протеїну, що забезпечує найбільш ефективне використання кормів. Таким чином, постає проблема підвищення ефективності використання кормів в молочному скотарстві. Зростання надоїв молока від корови потребує відповідного збільшення питомої ваги поживних речовин, що використовуються організмом тварин для виробництва корисної продукції (молока, м'яса тощо), і зниження частки тих складових, що спрямовуються на підтримку життєдіяльності худоби.

Таблиця 6.7 Економічна ефективність вирощування основних кормових культур в ДП «ДГ «Кутузівка» НААН»

За досліджуваний період одержано кормових одиниць і перетравного протеїну з 1 га кормових коренеплодів менше ніж в 2011 році їх собівартість і трудомісткість зросла, що свідчить про не ефективне вирощування цієї кормової культури, така ж тенденція спостерігається і при вирощуванні кукурудзи на силос та зелений корм. Багаторічні трави на сіно в 2011 році не вирощувались, ефективність вирощування багаторічних трав на зелений корм збільшилась у порівнянні з 2011 роком, про що свідчить зменшення собівартості одержаних кормових одиниць і перетравного протеїну з 1 га багаторічних трав на зелений корм. Однорічні трави на сіно не вирощувались в 2011 році, а ефективність вирощування однорічних трав на зелений корм зросла у порівнянні з 2011 роком.

7. КІНЦЕВІ РЕЗУЛЬТАТИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Валова продукція сільського господарства - частина валового суспільного продукту, створена в сільському господарстві, обсяг продукції землеробства і тваринниці ва, виробленої за певний період і вираженої у вартісній формі. Складається з вартості спожитих засобів виробництв і новоствореної вартості - чистої продукції сільського господарства. Валова продукція сільського господарства обчислюють методом валового обороту, згідно з яким до складу продукції сільського господарства, на відміну від продукції промисловості, зараховують не лише вартість продукції, реалізованої за межами сільськогосподарських підприємств, а й вартість продукції, спожитої у господарствах, в яких вона вироблена.

У валовій продукції сільського господарства значна частина припадає на нетоварну продукцію, використовувану в господарствах у вигляді засобів виробництва або спожиту населенням цих господарств. Валова продукція сільського господарства обчислюють як суму вартостей продукції землеробства і продукції тваринництва, вироблених за рік чи певний період. Валова продукція землеробе і ва складається з вартості валового збору усіх сільськогосподарських культур (зерно, овочі тощо), вартості садівного матеріалу, продукції квітникарства і декоративних культур, багаторічних насаджень (крім лісу), різниці між вартістю залишків незавершеного виробництва на кінець і на початок року. Незавершене виробництво у землеробстві визначається витратами на підготовку ґрунту і сівбу озимих культур, а також витратами під посів ярих культур, зроблених у поточному році під урожай майбутнього року. До продукції землеробства відносять продукти, одержані внаслідок вирощування сільськогосподарських культур зернових, технічних, овочево-баштанних, картоплі тощо, а також вирощування плодово-ягідних, технічних та інших багаторічних сільськогосподарських насаджень, крім культури лісових порід (лісівництва). Валова продукція тваринництва складається з вартості продуктів тваринництва (молоко, яйця, вовна, мед тощо), втчи побічної продукції (гній, вовна від линяння та ін.), вирощування тварин (приплід, приріст живої маси тварин), кролівництва, бджільництва, звірівництва, шовківниціва, ставкового рибництва та інших галузей тваринництва, змін незавершеного виробництва. Продукти промислового рибництва і мисливства, а також зібрані дикі плоди, ягоди тощо до продукції сільського господарства не зараховують, як і вар і їсть забою худоби і а інші продукти первинно-промислової обробки сільськогосподарської сировини (м'ясо, сало, шкіра тощо), які відносять до продукції промисловості.

Таблиця 7.1 Розрахунок валової продукції сільського господарства в постійних цінах 2010 р. ДП «ДГ «Кутузівка» НААН»

Як бачимо, валова продукція з роками підвищується. Так, у 2013 р. вона склала 48723,88 тис. грн., що на 12926,95 тис. грн. більше 2011 р.

Чиста продукція -- це новостворена вартість, найважливіша складова виробленого сукупного продукту (валової продукції) підприємства, що характеризує економічну ефективність виробництва. Економічне значення чистої продукції надзвичайно важливе, оскільки вона є основою розширеного відтворення. Адже для наступного циклу відтворення підприємство насамперед повинно відшкодувати спожиті засоби виробництва. Розширене відтворення можна здійснити лише за рахунок чистої продукції, яку поділяють на фонд споживання і фонд нагромадження. Співвідношення між цими фондами кожне підприємство встановлює самостійно, враховуючи при цьому абсолютний розмір чистої продукції, ступінь озброєності виробництва, зношеність основних фондів, забезпеченість оборотними засобами, досягнутий рівень оплати праці працівників, ступінь розвитку соціальної інфраструктури, співвідношення між фондом оплати праці і прибутком.

Розрахуємо чисту продукцію ДП «ДГ «Кутузівка» НААН» у табл. 7.2. Отже, чиста продукція за досліджувані роки збільшилась у 2,8 р.

Таблиця 7.2 Визначення чистої продукції ДП «ДГ «Кутузівка» НААН»

Прибуток -- це показник, який формується на мікрорівні. Прибуток відображає результати фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання і зазнає впливу багатьох чинників. Так, на формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відображається в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності, обчислення собівартості продукції (робіт, послуг), загальногосподарських витрат, визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій та іншої діяльності. Отже, прибуток -- це важливий показник, який характеризує фінансовий результат діяльності підприємства.

Зростання прибутку означає збільшення потенційних можливостей підприємства, підвищення ступеня його ділової активності. За прибутком визначаються частка доходів власників підприємств, розміри дивідендів акціонерів, інших доходів. Прибуток визначає також рентабельність капіталу, впливає на вартість усього підприємства в цілому.

Різнобічне значення прибутку посилюється з переходом держави до ринкових умов господарювання. Підприємства недержавної форми власності, здобувши фінансову самостійність і незалежність, мають право самостійно визначати напрями використання прибутку після сплати обов'язкових платежів та відрахувань.

Прибуток є джерелом як забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, так і формування бюджетних ресурсів держави. Тому успішна, прибуткова діяльність вітчизняних підприємницьких структур є основою економічного розвитку держави.

Облік і визначення фінансових результатів -- прибутку (збитку) здійснюються за такими видами діяльності підприємства: звичайна діяльність, у тому числі операційна та інша звичайна діяльність, а також діяльність, пов'язана з виникненням надзвичайних подій.

Підприємство може отримувати прибуток у результаті операційної, фінансової та інвестиційної діяльності.

Розглянемо формування фінансових результатів діяльності ДП «ДГ «Кутузівка» НААН» у табл. 7.3.

Таблиця 7.3 Формування фінансових результатів діяльності підприємства ДП «ДГ «Кутузівка» НААН»

Отже, з таблиці ми бачимо, що результат фінансової діяльності ДП «ДГ «Кутузівка» НААН» - чистий прибуток, за досліджуваний період збільшився у 6,5 раз.

Ефективність виробництва - це складне і багатогранне явище. Сільськогосподарське виробництво вимагає органічного поєднання і взаємодії чотирьох факторів - робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В процесі виробництва здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживних вартостей, спроможних задовольнити відповідні потреби людей. Отже, будь-яке виробництво передбачає витрати ресурсів і одержання певних результатів. Але на однакову кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одержувати далеко не однакові за величиною результати.

Ефективність - це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами, причому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути представлені або в певному обсязі за їх первісною (переоціненою) вартістю (застосовувані ресурси), або частиною їх вартості у формі виробничих витрат (виробничо-спожиті ресурси). Якщо при цьому врахувати, що результати виробництва не лише є різноманітними, але й можуть бути представлені в різних формах: вартісній, натуральній, соціальній, то стає очевидною необхідність в ідентифікації категорії ефективності відповідно до тих аспектів діяльності підприємства, які важливо проаналізувати й оцінити. Враховуючи специфіку сільськогосподарського виробництва, доцільно розрізняти такі види ефективності: технологічну, економічну і соціальну.

Для оцінки ефективності діяльності аграрних підприємств слід широко використовувати показники ефективності використання авансованого капіталу, показники собівартості продукції і продуктивності праці, фондовіддачі виробничих фондів.

Проте для всебічної оцінки ефективності виробництва та її поглибленого аналізу необхідно також широко використовувати традиційні показники рентабельності. В них акумулюється вплив усіх факторів - природних, економічних і організаційно-господарських. Водночас на них істотно відбивається дія зовнішнього середовища, насамперед тих його ланок, на які аграрні підприємства не мають будь-якого впливу.

Рентабельність - це найважливіша економічна категорія, яка притаманна всім підприємствам, що працюють на основі господарського розрахунку. Вона означає прибутковість підприємства і визначається шляхом зіставлення одержуваних результатів (прибутку, валового доходу) з витратами або не використовуваними ресурсами. Будучи узагальнюючим показником економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, рентабельність відображує ефективність використання спожитих виробництвом ресурсів галузі - трудових, земельних і матеріальних, рівень керування й організації виробництва і праці, кількість, якість і результати реалізації продукції, можливості здійснення розширеного відтворення й економічного стимулювання працівників. Таким чином, рентабельність знаходить своє вираження насамперед у наявності прибутку [18].

Розглянемо рівень рентабельності, що склався у ДП «ДГ «Кутузівка» НААН» (табл. 7.4).

Як видно з табл. 7., за досліджуваний період в господарстві відбулись значні зміни. Так, стосовно галузі тваринництва значення рівня збитковості становило 2,69 % у 2011 р., а у 2013 р. підприємство отримало прибуток по виробництву продукції галузі та рівень рентабельності становив 24,89%. Як бачимо рівень рентабельності суттєво збільшився в порівнянні з 2011 роком. Галузь рослинництва не зазнала суттєвих змін, вона в усі три досліджувані роки є прибутковою та рентабельною. Найбільш рентабельними в господарстві є молоко, соняшник та кукурудза на зерно.

Таблиця 7.4 Результати від реалізації продукції у ДП «ДГ «Кутузівка» НААН»

Платоспроможність, ліквідність та кредитоспроможність є одними з найважливіших характеристик господарюючого суб'єкта, які завжди прагнуть оцінити партнери по бізнесу, а також наявні та потенційні кредитори підприємства. Знання цих характеристик дає можливість визначити, якою мірою і протягом якого часу підприємство зможе виконувати свої грошові зобов'язання перед іншими суб'єктами ринку.

Ліквідність та платоспроможність розраховуються за даними балансу і відображують відповідні характеристики у певний момент часу. Кредитоспроможність є комплексним поняттям і означає спроможність підприємства погашати заборгованість не тільки в даний момент, а й у майбутньому. Високий рівень кредитоспроможності свідчить про те, що підприємство вчасно і в повному обсязі розраховувалось за усіма раніше отриманими позиками, має стійке фінансовий стан, високий рівень платоспроможності, ліквідності та прибутковості, а також позитивний прогноз щодо погашення заборгованості у майбутньому.

Розрахуємо основні показники ліквідності та платоспроможності ДП «ДГ «Кутузівка» НААН» у табл. 7.5.

Таблиця 7.5 Показники ліквідності і платоспроможності підприємства ДП «ДГ «Кутузівка» НААН»

Дані таблиці свідчать про недостатній рівень ліквідності підприємства, оскільки усі розраховані показники не відповідають встановленим нормам, проте спостерігається тенденція до їх підвищення і це є позитивним.

Фінансова стійкість - характеристика стабільності фінансового стану підприємства, яка забезпечується високою часткою власного капіталу в загальній сумі використовуваних фінансових засобів.

За результатами розрахунків фінансової стійкості можна зробити висновки: про інтенсивність використання позикових засобів; про ступінь залежності від короткострокових зобов'язань; про рівень довгострокової стійкості компанії без позикових засобів.

Аналіз фінансової стійкості (платоспроможності) підприємства здійснюється за даними балансу підприємства, характеризує структуру джерел фінансування ресурсів підприємства, ступінь фінансової стійкості і незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування діяльності.

Аналіз фінансової стійкості (платоспроможності) підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів): коефіцієнта фінансової незалежності (автономії); коефіцієнта фінансування; коефіцієнта фінансового лівериджу; коефіцієнта покриття процентів; коефіцієнта забезпеченості власними оборотними засобами; коефіцієнта маневреності власного капіталу. Розглянемо основні з них у таблиці 7.6.

Таблиця 7.6 Показники оцінки фінансової стійкості підприємства ДП «ДГ «Кутузівка» НААН»

Розрахунок показників фінансової стійкості показав, що усі показники відповідають встановленим нормам, а отже фінансово підприємство є абсолютно стійким.

Ефективність господарську діяльність підприємства міста і економічну доцільність його функціонування безпосередньо пов'язані з його рентабельністю, яку можна судити з прибутковості і середньовиваженої дохідності капіталу, ресурсів чи продукції підприємства.

Прибутковість є показником, що комплексно характеризує ефективність діяльності підприємства. Рентабельність можна розглядати як один із критеріїв якості управління суб'єктом господарювання. Адже на підставі прибутковості можна оцінити ефективність управління підприємством, оскільки отримання значного рівня прибутку і достатнього рівня прибутковості багато в чому залежить від правильності і оперативності управлінських рішень, які приймаються.

Прибутковість безпосередньо пов'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку.

Прибутковість - це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у коефіцієнтах або відсотках. Показники рентабельності являються відносними характеристиками фінансових результатів та ефективності діяльності підприємства. У порівнянні з абсолютними показниками прибутку, показникам прибутковості властиві наступні переваги:

- вони мають більш широкі можливості порівняння;

- ці показники менше охоплюються інфляційними процесами.

Для розрахунку рентабельності використовують значну кількість показників рентабельності.

Показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямів діяльності; вони більш повно, чим прибуток, характеризують узагальнюючі результати господарювання.

По значенню рівня рентабельності можна оцінити довгострокове благополуччя підприємства, тобто здатність підприємства одержувати достатній прибуток на здійснені інвестиції. Для власників капіталу підприємства даний показник є більш привабливим індикатором, ніж показники фінансової стійкості і ліквідності, які визначаються на основі співвідношення окремих статей балансу.

Таблиця 7.7 Основні показники прибутковості діяльності підприємства ДП «ДГ «Кутузівка» НААН»

Зробивши розрахунок основних показників прибутковості діяльності підприємства, ми бачимо підвищення усіх показників. А отже підприємство є прибутковим та рентабельним.

Основними індикаторами результативності діяльності підприємства є його ділова активність.

Ділова активність проявляється в динамічності розвитку підприємства, швидкості обороту засобів підприємства. Критеріями ділової активності є рівень ефективності використання ресурсів підприємства, стійкість економічного зростання, ступінь виконання завдання за основними показниками господарської діяльності.

Оцінка ділової активності підприємства може здійснюватися як за якісними критеріями, так і за допомогою кількісних показників.

До якісних показників ділової активності включають: розмір ринку збуту продукції, наявність продукції, що експортується, репутація підприємства, що виражається у відомості клієнтів, що користуються послугами даного підприємства, в стійкості зв'язків з клієнтами тощо.

Кількісна оцінка та аналіз ділової активності можуть здійснюватися з допомогою абсолютних та відносних показників.

Кількісними абсолютними показниками ділової активності є обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), прибуток, розмір активів, що тісно пов'язані між собою.

До складу основних кількісних показників ділової активності підприємства відносять показники оборотності, які дозволяють проаналізувати, наскільки ефективно підприємство використовує свої ресурси. Вони є індикаторами його виробничо-комерційної активності. Показники оборотності мають велике значення для оцінки фінансового стану, оскільки швидкість обороту його коштів, тобто швидкість перетворення їх в грошову форму, безпосередньо впливає на платоспроможність підприємства. Крім того, збільшення швидкості обороту коштів за інших рівних умов відображає підвищення виробничо-технічного потенціалу підприємства. Вони можуть розраховуватися як у оборотах, так і в днях.

Джерелами інформації для оцінки та аналізу ділової активності підприємства виступають: звіт про фінансові результати та баланс підприємства.

До складу основних показників ділової активності відносять: коефіцієнта оборотності активів, коефіцієнт оборотності оборотних активів, коефіцієнта оборотності матеріальних запасів, коефіцієнта оборотності дебіторської заборгованості, коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості, коефіцієнт стійкості економічного зростання.

Таблиця 7.8 Показники ділової активності підприємства ДП «ДГ «Кутузівка» НААН»

Розрахунок показників ділової активності показав, що підприємство з роками підвищує деякі показники оборотності, таких як коефіцієнт оборотності активів та коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості. Також за досліджуваний період значно зріс коефіцієнт стійкості економічного зростання, у 7 р. Усі інші показники мають не значні зменшення.

8. ІНФРАСТРУКТУРА ПІДПРИЄМСТВА

Інфраструктэра (англ. іnfrastructure) (рос. инфраструктура, англ. infrastructure, нім. іnfrastruktur) - сукупність галузей та видів діяльності, що обслуговують економіку, виробництво (транспорт, зв'язок, комунальне господарство, загальна і професійна освіта, охорона здоров'я та ін.). До її складу входять основні споруди і послуги, зокрема, системи каналізації, водопостачання, електропостачання, від яких залежить розвиток як окремих населених пунктів, так і економіки в цілому, а також будівництво доріг, каналів, портів, мостів, складів, енергетичного господарства, систем зв'язку, водопостачання, каналізації тощо [2].