Антиінфляційна політика: зміст, стратегія і тактика

Аналізуючи розвиток антиінфляційної політики, яка проводилась в Україні, а також беручи в якості головних критеріїв, на основі яких відбувається розмежування, зміни у монетарній та фіскальній політиках, можна виділити декілька основних великих етапів.

Перший - охоплює 1991-1994 рр. Цей період можна охарактеризувати як етап становлення антиінфляційної політики, оскільки, на той час уряд разом із НБУ не мали безпосереднього досвіду управління інфляційними процесами. Держава керувалася здебільшого експансивною фіскальною політикою, застосовувалася практика фінансування Національним банком дефіциту бюджету, що за своєю суттю було прямим кредитуванням уряду [19].

У 1993 р. Національний банк вперше зробив спробу розробити основні напрями грошово-кредитної політики, які б передбачали відповідні цілі та механізми її реалізації (головною проблемою банківської системи України 1993р. було подолання гіперінфляції і забезпечення стабільності національної грошової одиниці). Але подолати гіперінфляційні процеси в 1993р. не вдалося. Така ситуація виникла внаслідок адміністративних втручань у діяльність Національного банку щодо здійснення ним безготівкової емісії, відсутності на той час відповідних ефективних нормативно забезпечених механізмів та інструментів регулювання грошово-кредитного ринку. Значне зростання обсягів грошової маси (за 1992р. - в 11 разів, за 1993р. - в 19 разів, за 1994р. - в 7 разів) стимулювало різке зростання цін, індекс яких у відповідні періоди становив 2100%, 10256% і 501%.

Розпочинаючи з кінця 1994р. Україна активно співпрацює з МВФ. І вже у жовтні цього ж року була прийнята Програма економічних реформ, яка передбачала, зокрема, зменшення бюджетних видатків і бюджетного дефіциту, лібералізацію цін з метою скорочення бюджетних дотацій і у перспективі запровадження фіксованого курсу гривні. Таким чином було проголошено реа-лізацію в Україні „трифазної стратегії” Дж.Сакса (фінансова стабілізація, інституціональні перетворення, структурна перебудова).

У зв'язку із зміною напрямку економічної політики можна виділити другий етап антиінфляційної політики - 1995-1999рр. Одним із основних завдань на початку цього періоду було не тільки обмеження видаткової, а і одночасне збільшення прибуткової частини державного бюджету. Стали проводитись рішучі заходи, направлені на досягнення поставленої мети - зокрема, шляхом обмеження бюджетних дотацій і пільгових кредитів промисловим підприємствам і свідомої затримки зарплати працівникам бюджетної сфери. Перше викликало зупинку багатьох заводів, не здатних адаптуватися до умов ринку, друге (втім, як і перше) привело до посилення соціальної напруженості в суспільстві. Настільки високою ціною дефіцит бюджету вдалося понизити до 6,4% ВВП, а гіперінфляцію - зупинити: у першому півріччі 1995р. середньомісячний рівень інфляції склав „всього” 10,8%. Проте, ці досягнення були нетривкими. Вже в липні поточного року дефіцит бюджету різко виріс, що обернулося новим сплеском цін. Таким чином, можна констатувати, що фінансова стабілізація, яка намітилася, носила нестійкий характер і проблема ліквідації бюджетного дефіциту була далеко не вирішена. Поповнення держбюджету планувалось здебільшого за рахунок неподаткових надходжень. Але поставлене завдання виявилось нездійсненним внаслідок відсутності значних реальних джерел таких доходів. Так, за рахунок ринку цінних паперів у 1995р. покрито лише 7,5 % дефіциту з передбачуваних 33%. Реальний внесок приватизації у поповнення державного бюджету і скорочення інфляції виявився також майже ілюзорним. З намічених для поповнення державного бюджету в 1995р. 75трлн.крб. від приватизації державного майна було реально одержано тільки 9 трлн.крб.

Монетарна політика з 1995р. була більш послідовною і жорсткою. У цей період держава почала вдаватися до заходів, спрямованих на зменшення приросту грошової маси в обігу, зниження кредитного тиску шляхом поступового збільшення облікової ставки НБУ та доведення її до позитивного рівня (грошово-кредитна стабілізація). Особлива увага в цей період приділяєть-ся грошовій політиці (особливо обмеженню приросту кількості грошей в обігу). Реалізація зазначених вище обмежувальних заходів дала змогу суттєво знизити темпи зростання грошової маси в обігу: якщо в 1994р. грошова маса зросла у 7 разів, то в 1995р. - у 2,1 рази, а в 1996р. - лише в 1,3 рази. У результаті було досягнуто істотних позитивних зрушень і в динаміці інфляції, темпи якої набули стійкої тенденції до зниження як протягом 1995р. (181,6%), так і в 1996р. (39,7%).

Девальвація гривні, викликана фінансовою кризою 1998г., змусила відмовитися від політики „дорогих грошей”. Зростання грошової маси у 1999р. перевищило темпи інфляції. Грошова маса збільшилась за рік на 40% при інфляції 19,2%. Це дозволило дещо пом'якшити дефіцит ліквідних ресурсів, від якого потерпали підприємства, збільшити номінальні доходи населення, що одразу підвищило споживчий попит [19].

Зміни в монетарній політиці наприкінці 90-х рр. та на початку 2000-х рр., дають змогу виділити наступний етап - третій (2000-2006рр.). Даний етап характеризується виваженою монетарною і досить м'якою фіскальною політикою. В цей період відновлено тенденції до економічного зростання, значно підвищилась цінова стабільність, рівень інфляції мав тенденцію до поступового зниження. У 2001р. індекс споживчих цін становив 6,1%, у 2002р. - -0,6%, 2003 - 8,2%, 2004 - 12,3%, 2005 - 10,3%. З 2001р. по 2005р. грошова маса збільшилась у 5,14 раз, ціни зросли у 1,55 раз, рівень монетизації зростав високими темпами (в 2,3 рази від 0,19 до 0,44), що забезпечило монетизацію розрахунків, інфляція набула помірного, але нестійкого характеру.

Розпочинаючи з 2003р., простежується взаємозв'язок між дефіцитом бюджету та індексом інфляції. Ця ситуація пояснюється тим, що бюджетні кошти здебільшого спрямовувались до соціальної сфери, а не використовувались для розвитку економіки. Так, якщо у 2003р. витрати на економіку та соціальні виплати були майже однаковими - 16,1% та 17% відповідно, то вже у 2005-2006рр. соціальні виплати перевищували витрати на економічну діяльність практично в два рази: на соціальні потреби направлялось у 2005р. 28,2% усіх бюджетних коштів та 23,7% у 2006р., а витрати на економіку складали 13,6% у 2005р. і 15,6% у 2006р. Враховуючи те, що структура бюджетних витрат може здійснювати інфляційний вплив на економіку, якщо у ній соціальні виплати переважають над інвестиційними (що безпосередньо і спостерігається в Україні), то фіскальну політику можна охарактеризувати як проінфляційну, слабо продуману.

У 2006р. розпочалось прискорення інфляції, після її незначного зниження у 2005р. на 2% порівняно із 2004р. Серед головних чинників прискорення інфляції, перш за все, можна виділити: підвищення витрат виробників, відставання у нарощуванні товарної пропозиції відповідно до підвищення заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат.

У 2006р. НБУ дотримувався політики фіксованого обмінного курсу з метою створення стабільного середовища для економічного зростання. Одним із головних пріоритетів курсової політики було попередження значної ревальвації реального ефективного обмінного курсу гривні. Реалізація такої політики повинна була сприяти стримуванню інфляції, розвитку зовнішньо-економічної діяльності та внутрішнього виробництва [19].

З другої половини 2007р. НБУ проводить більш жорстку монетарну політику. Це дає можливість виділити четвертий етап антиінфляційної політики. У грудні ставки рефінансування були приведені у відповідність до нових інфляційних індикаторів. Середньозважена процентна ставка за всіма інструментами зросла у 2007р. з 8,6% річних у січні до 14,6% річних у грудні, у 2008р. з 14,6% до 18,3% відповідно.

Монетарна політика у 2008р. здійснювалась за складних макроекономічних умов у зв'язку із розгортанням фінансової кризи у світовій економіці. Однак, криза стала лише каталізатором розвитку негативних явищ в економіці України, так як вони досить довго накопичувались. Вітчизняна економіка впродовж останніх років орієнтувалась здебільшого на зростання приватного споживання, при цьому не вживалось заходів що до стимулювання розвитку виробництв, які б наповнювали внутрішній ринок. Зберігалась спрямованість розвитку експортної промисловості, що посилювало зовнішні ризики та провокувало посилення інфляційного потенціалу в економіці.

В якості одного із антиінфляційних заходів НБУ була використана ревальвація національної валюти в березні 2008р. майже на 5% (курс гривні укріпився до 4,85 грн. за 1 долар). Вважалось, що ревальвація буде стимулювати притік інвестицій, і зробить більш дешевим обслуговування зовнішніх державних позик та продуктів проміжного споживання (енергоносіїв, ін-вестиційного імпорту), що повинне загальмувати промислову інфляцію. Однак необхідно пам'ятати, що ревальвація гривні відбувалась на фоні фінансової кризи, значної інфляції. Все це сформувало невизначеність на ринку - тому ефект укріплення гривні був тимчасовим і значного антиінфляційного впливу не мав. У жовтні 2008р. розпочалась криза у банківському секторі, що спровокувало посилення недовіри до банківської системи та відплив коштів із банків. Так за жовтень-грудень цього року обсяг готівки поза банками збільшився на 15,9%, або 21,2 млрд. грн., а її частка в грошовій масі зросла з 28% до 30%. Офіційний обмінний курс гривні до долара США знизився у жовтні - грудні 2008 р. на 58,4%, а з початку 2008 р. - на 52,5% - до 7,7 грн./дол. США. Зниження обмінного курсу гривні відносно основних світових валют та високі інфляційні й девальваційні очікування домогосподарств призвели до зростання вузької базової інфляції (зміна цін непродовольчих товарів, за винятком палива), яка склала 11,1% з початку року. Цей показник є мірою імпортованої інфляції [19].

В умовах напруженої ситуації на грошово-кредитному ринку протягом більшої частини 2008 р. панувала тенденція до уповільнення темпів зростання грошової маси. Гроші вилучалися на казначейський рахунок уряду і на депозитний - НБУ. За січень-вересень 2008р. обсяг коштів на казначейському рахунку збільшився у 3,6 раза з 4,5 до 15,9 млрд. грн. У 2008р. НБУ було вилучено коштів 179,6 млрд. грн., що в 44 раза більше, ніж у 2007р. (4,1 млрд. грн.). Одночасно зменшувались обсяги безготівкової емісії і становили на 3% менше ніж у 2007р. Приріст гршової маси за 2008р. становив 30,2% (51,7% у 2007р.).

НБУ 1 січня 2008р. було прийняте рішення про підвищення облікової ставки з 8% до 10% річних, а з травня цього ж року її було піднято до 12%. Такий крок повинен був стати сигналом стурбованості Національного банку динамікою інфляції, з метою зменшення інфляційного тиску надалі. Задля досягнення фінансової стабілізації, а також стримування інфляції НБУ запроваджував обмеження обсягів банківського кредитування. Так, наприклад, у серпні 2009р. було розроблено проект „Про врегулювання окремих питань щодо надання та одержання кредитів”, який передбачає обмеження сфери споживчого кредитування в іноземній валюті. Однак, подібні заходи не можуть бути довгостроковими, адже фінансова стабілізація спирається на стимулювання ділової та інвестиційної активності.

Слід відмітити, що зміни які відбулись в монетарній політиці, з метою зменшення рівня інфляції та досягнення фінансової стабільності, практично не торкнулись фіскальної сфери. Одночасно з проведенням більш жорсткої монетарної політики, проводились екстремально великі бюджетні соціальні виплати і компенсації втрачених заощаджень громадян. У січні 2008г. ці додаткові виплати склали більше 5 млрд. грн., в лютому - близько 4,6 млрд. Водночас пере-вищення вилучень над рефінансуванням економіки з боку Мінфіну і НБУ досягало в січні - 17,3 млрд., а в лютому - 4,5 млрд. грн. Фактично керівні фінансові органи у ці місяці вилучали ресурси з виробництва і збільшували засоби народного споживання, а це лише підкидало дрова в полум'я інфляції.

Отже, четвертий період розпочинається з 2007р., характеризується більш жорсткою монетарною політикою, але, одночасно, спостерігається значна активність бюджетної політики, тобто дії уряду та НБУ у цій сфері мало узгоджені. Даний етап відзначається посиленням невизначеності в економіці, значним зростанням цін (у 2007р. рівень інфляції становив 16,6%, у 2008р. - 22,3%), збільшенням кількості безробітних, зниженням темпів виробництва [19].

3. Шляхи вдосконалення антиінфляційної політики в Україні на сучасному етапі розвитку економіки

3.1 Таргетування інфляції - оптимальний режим для політики України

Після падіння Бреттон-Вудської міжнародної системи фіксованих обмінних курсів перед країнами постала проблема вибору оптимального монетарного режиму. Для центральних банків стало необхідним проведення незалежної монетарної політики, що сприяла б підтримці довіри до грошової одиниці. На практиці довіра до монетарної політики є лише на початковому етапі прийняття відповідних зобов'язань центральним банком; далі вона доповнюється адаптивною довірою, що дозволяє більш гнучко реагувати на зміну економічної ситуації.

Нинішній етап функціонування української економіки характеризується потребою в якісно новій парадигмі грошово-кредитного управління, спрямованій на створення режиму інфляційного таргетування, за якого акценти монетарного управління зміщуються в бік довгострокових цільових орієнтирів центрального банку.

Проте забезпечити одномоментне введення режиму інфляційного таргетування, на нашу думку, не тільки політично не є можливим, але й економічно небезпечне, оскільки може спровокувати розвиток несприятливих процесів і дестабілізувати ситуацію.

Найбільш теоретично обґрунтованим і практично перевіреним варіантом режимного зрушення вважаємо поступову перебудову інструментної та інституційної структури грошово-кредитної політики НБУ в напрямі орієнтації на таргетування інфляції та поступової відмови від практики прямого регулювання курсу національної валюти [1].

Розглянемо причини інфляції в Україні. Суттєвими причинами розгортання інфляції в Україні стали насамперед глибинні макроекономічні диспропорції та системні чинники, а саме:

- незавершеність ринкових реформ і недосконалість ринкових механізмів у певних сегментах економіки (зокрема ? в АПК, ЖКГ, енергетиці), що як призводить до виникнення періодичних дисбалансів на окремих сегментах товарного ринку, так і обмежує можливості НБУ щодо впливу на грошову масу через операції на відкритому ринку;

- послаблення спроможності економіки до задоволення внутрішнього попиту через незадовільну структуру економічного зростання, за якої значна частина приросту ВВП забезпечується за рахунок компонентів, що фактично не збільшують внутрішньої пропозиції (торговельна, фінансова сфери, експортне виробництво продукції проміжного використання), а суттєва частка продукції промисловості призначена для експорту;

- постійне зростання виробничих витрат, у т. ч. через підвищення частки заробітної плати, що обумовило випереджальне зростання цін виробників і посилення компоненту інфляції витрат;

- нераціональне використання коштів, які виділяються на соціальні потреби в умовах затягування виборчої фази політичного циклу й політичної нестабільності, що доповнювалося значними неконтрольованими вливаннями коштів через неофіційні канали;

- значні відкритість та імпортозалежність української економіки, що посилило чутливість до висхідних цінових тенденцій на світових ринках;

- значний рівень ризиків економічного та політичного характеру в очікуваннях суб'єктів господарювання, що закладається в більш високу норму прибутку;

- зниження дієздатності виконавчої влади в умовах політичної кризи, що послабило дію неекономічних важелів обмеження цін, які досі стримували дію об'єктивних чинників подорожчання соціально важливих товарів.

- падіння обсягів виробництва в сільському господарстві, що зумовило стрибок цін на основні види рослинницької продукції (в тому числі: зернових, соняшника, цукрового буряку тощо). За даними ООН, в результаті широго використання сільськогосподарської продукції в промислових цілях протягом 2007 р. ціни на кукурудзу, соняшник, ріпак зросли вдвічі й, за прогнозами, до 2016 р. можуть підвищитися ще на 20-50%. Швидке зростання цін на продовольство зумовлює посилення конкуренції за землю та інші природні ресурси [1].

Проаналізуємо наявні види режимів монетарної політики та визначимо, який із них можна розглядати як ефективний захід антиінфляційного впливу в Україні.

Суть режиму таргетування полягає у визначенні цільового значення показника або таргета, досягнення якого згідно з прийнятим теоретичним базисом і забезпечить досягнення кінцевої мети грошово-кредитної політики - стабільності цін у країні. На сьогодні вчені виділяють три режими таргетування, які використовуються більшістю центральних банків розвинених країн, що розвиваються: монетарне таргетування, таргетування обмінного курсу, інфляційне таргетування. У виборі одного із цих трьох режимів монетарної політики потрібно враховувати ступінь відкритості економіки, стабільність співвідношення монетарних агрегатів та інфляції, ступінь впливу відсоткових ставок центрального банку на економічні процеси та ін.

Режим монетарного таргетування набув поширення в 70-80-х рр. XX ст. Він базується на переконанні, що зміна пропозиції грошей спричиняє відповідну зміну темпів інфляції. Для ефективності цього режиму необхідно, щоб у економіці був наявний стабільний зв'язок між зміною грошової маси та інфляцією. Для проведення незалежної монетарної політики необхідні внутрішні номінальні якорі. Тобто публічне зобов'язання центрального банку щодо обмеження грошової емісії відповідно до потреб підтримки потенційного ВВП і низької інфляції. А успішне виконання такого зобов'язання у свою чергу можливе за умови стабільності попиту на гроші, тобто прогнозованої залежності між кількістю грошей та цінами. Практика двох успішних щодо монетарного таргетування центральних банків Німеччини та Швейцарії показала, що, по-перше, центральний банк повинен обмежувати всіма можливими засобами рівень інфляції в середньо та довгостроковому періоді, та по-друге, впроваджувати активну комунікаційну стратегію роботи з громадськістю (активним обговоренням динаміки грошової маси та її впливу на інфляцію) [11].

Основна складність застосування режиму монетарного таргетування пов'язана з нестабільністю попиту на гроші, внаслідок чого можлива неадекватна реакція центрального банку на динаміку грошової маси. У класичному монетарному таргетуванні цільовий темп приросту грошової маси визначається як сума темпу приросту потенційного ВВП, цільового рівня інфляції та середньої зміни швидкості обігу грошей. Останній параметр, у зв'язку з нестабільністю попиту на гроші, важко піддається точному визначенню, що значно ускладнює застосування монетарного таргетування на практиці.

Інший монетарний режим ґрунтується на таргетуванні обмінного курсу й використовує його як номінальний якір інфляції. За умов таргетування обмінного курсу центральний банк відмовляється від власної монетарної політики, зосереджуючись на підтримці курсу до іншої, стабільної валюти; тобто формується, по суті, імпортована довіра до національної грошової одиниці.

Аналіз позитивних якостей режиму таргетування реального курсу показує, що його ефективне застосування також є ускладненим. Ефективність цього режиму безпосередньо залежить від таких чинників, як: ступінь відкритості економіки, вимірюваний часткою імпорту в споживанні, рівень товарного заміщення, обсяг валютних резервів, ін. Але ці умови не є достатніми для успішної реалізації вказаної політики. Теоретичний аналіз наслідків реалізації режиму таргетування реального курсу, проведений відомими економістами, дозволяє зробити висновок, що в більшості випадків дотримання зазначеного правила призводить до нестабільності цін у країні. Більше того, фіксований курс за відносно вільного руху капіталу стимулює експансію комерційних кредитів та приплив короткострокового капіталу, що спричиняє валютні дисбаланси й також є передумовою фінансових криз. Так, серед більше десятка держав, які таргетували реальний курс, тільки у двох - у Чилі й Тунісі ? були досягнуті позитивні результати. Класичним прикладом країни, яка мала невдалий досвід застосування режиму таргетування реального курсу, є Бразилія, де дотримання такої політики призвело до гіперінфляції.

Третій режим базується на дедалі популярнішій стратегії ? інфляційному таргетуванні: коли як номінальний якір використовують публічно проголошену інфляційну мету.

Сьогодні інфляційне таргетування офіційно здійснюють щонайменше 27 країн [11].

Режим інфляційного таргетування з'явився як альтернатива монетарному таргетуванню в кінці 80-х рр. і набув бурхливого розвитку в наступному десятилітті. Поширення цього монетарного режиму відбувалося двома хвилями: перша ? з грудня 1989 р. до січня 1995 р.; друга ? із січня 1998 р.

Серед ґрунтовних досліджень, найбільш близьких за змістом до дисертації, слід виділити роботу Б. Бернанке - Т. Лобак - Ф. Мішкін ? А. Поузен «Інфляційне таргетування: уроки міжнародного досвіду», в якій представлений повний і докладний опис історії та результатів використання режиму інфляційного таргетування в різних країнах. Проте така широка постановка питань у дослідженні, що проводиться, й комплексне висвітлення вказаних проблем не дозволили авторам розглянути питання теоретичного обґрунтування та практичного впровадження режиму інфляційного таргетування в специфічних макроекономічних умовах.

Серед вітчизняних досліджень, присвячених інфляційному таргетуванню, на особливу увагу заслуговує наукова доповідь під назвою «Інститут таргетування інфляції: зарубіжний досвід і перспективи впровадження в Україні». У ній розкрито процесс формування монетарного режиму інфляційного таргетування під дією теоретико-методологічних, внутрішньоінституційних і міжнародних чинників; його поширення, інституціоналізацїї та модифікації. Показано генезис сучасного операційного механізму інфляційного таргетування й механізмів комунікації і підзвітності. Систематизовано зарубіжний досвід таргетування інфляції: проаналізовано загальні процеси його поширення, а також передумови та особливості реалізації в окремих розвинених ринкових економіках і ринкових економіках, що формуються. Показано мотивації й напрями вдосконалення монетарного режиму в Україні [11].

Аналіз наявних визначень інфляційного таргетування дає змогу зробити висновок, що серед науковців і практиків є консенсус щодо таких характеристик таргетування інфляції, як визнання цінової стабільності головною метою центрального банку, важлива роль комунікації з громадськістю, середньостроковий характер націлювання на цінову стабільність, інструментальна незалежність центрального банку.

До основних характеристик інфляційного режиму економісти відносять:

- чітку постановку мети щодо досягнення кількісно заданого рівня інфляції у вигляді одного значення або діапазону. Таку мету визначають як найважливішу мету центрального банку. У деяких країнах вона визначається урядом (міністерством фінансів), в інших ? самим центральним банком;

- відсутність домінування фіскальної політики;

- відсутність інших первинних цілей грошово-кредитної політики;

- інструментальну незалежність центрального банку;

- прозорість діяльності та звітність центрального банку перед суспільством.

Отже, таргетування інфляції доцільно визначити як монетарний режим, спрямований на підтримання певного рівня інфляції як головної мети грошово-кредитної політики за допомогою монетарних механізмів, що дають можливість забезпечувати задану траєкторію в середньостроковій перспективі.

Інструментом інфляційного таргетування є офіційна процентна ставка за короткостроковими операціями ? від одного дня до двох тижнів. Зміни в офіційній ставці впливають на ринкову вартість цінних паперів та обмінний курс.

Для максимально ефективного функціонування інфляційного таргетування необхідне середовище, що включає в себе такі вимоги: вимоги до незалежності центрального банку; вимоги до структури економіки; вимоги до фінансової системи. Вимоги до незалежності - це ефективний механізм закріплення пріоритетності мети цінової стабільності та операційна незалежність центрального банку. Вимоги до структури економіки - це низький коефіцієнт перенесення обмінного курсу на інфляцію; низька чутливість до цін на сировину; низький рівень доларизації економіки. Вимоги до фінансової системи - розвинений ринок, відсутність значних дисбалансів активів і пасивів у іноземній валюті, стабільна банківська система. Однак задоволення всіх названих умов є гіпотетичним ідеальним середовищем інфляційного таргетування, в якому така модель працює найкраще.

Перепонами для переходу до режиму інфляційного таргетування в Україні є:

1) Низький ступінь прозорості трансмісійного механізму. Застосування режиму інфляційного таргетування допускає наявність досить точної та стійкої макроекономічної моделі, яку в умовах перехідної економіки складно, а іноді неможливо побудувати, оскільки основні трансмісійні канали в українській економіці не діють, що утрудняє побудову зазначеної моделі.

2) Недостатньо ефективна інформаційна політика органів влади, які впроваджують грошово-кредитну політику. У відкритих економіках канал обмінного курсу є найбільш важливим елементом трансмісійного механізму, проте його дія не повною мірою відображає пріоритети грошово-кредитного регулювання. Будь-які спроби стабілізації курсу призводять до виникнення ефекту так званої «інструментної нестабільності» і пов'язані з ризиком неявного закріплення за обмінним курсом статусу номінального якоря, причому пріоритетнішого порівняно з інфляційною метою.

3) Неефективна процентна політика. Грошова політика України в наш час підпорядкована зовнішньоекономічній ситуації, і основний обсяг емісії грошей забезпечується за допомогою валютних інтервенцій, а не процентних інструментів [11].

Однак саме інфляційне таргетування буде, на нашу думку, найефективнішим режимом монетарної політики для України в майбутньому з певних причин:

1) Порівняно з монетарним інфляційне таргетування не потребує чіткого та стабільного зв'язку між грошима й інфляцією, особливо, якщо враховувати останні інновації в фінансовій сфері (зокрема інтернет-банкінг, інтернет-шопінг, банкомати, дебетні картки та багато ін.).

2) Інфляційне таргетування на відміну від прив'язки обмінного курсу потребує від центрального банку зосередження на внутрішній стабільності економіки та відповідних дій щодо різноманітних шоків, що їй загрожують. Тобто на відміну від прив'язки обмінного курсу за умов інфляційного таргетування не є необхідним, щоб центральний банк ігнорував усю економічну інформацію й фокусувався тільки на одній змінній. За режиму інфляційного таргетування центральні банки отримують чималі можливості для маневрів через використання своїх інструментів (зокрема короткострокових процентних ставок).

3) Прозорість і можливість легкого розуміння громадськістю головної мети цього режиму ? цінової стабільності ? сприяє підвищенню довіри й до центрального банку, й до його монетарної політики, а також передбачає підзвітність центрального банку. Ця підзвітність обмежує можливість прийняття центральним банком рішень через політичний тиск або спроби окремих політиків вирішити сучасні економічні проблеми завдяки довгостроковій ціновій стабільності та сталому економічному зростанню.

Висновки

Інфляція як економічне явище характеризується загальним підвищенням цін і зниженням купівельної спроможності грошей. З розвитком і ускладненням ринкових відносин змінюється і характер інфляційних процесів. Якщо в умовах металевого грошового обігу інфляційні явища виникали в результаті порушення закону грошового обігу - заміни металевих грошей неповноцінними монетами або паперовими грошима, то сучасну інфляцію не можна розглядати виключно в якості грошового феномену, оскільки сьогодні її джерела знаходяться не лише в економічній, але і в соціально-політичній сфері, в суспільному устрої життя, в індивідуальній і суспільній психології сучасного суспільства.

Реалізація ефективної антиінфляційної політики вимагає від уряду розробки програми, яка б визначала мету, завдання і способи її реалізації. На успішність боротьби з інфляційними процесами значний вплив має довіра суб'єктів господарювання до владних інститутів. Антиінфляційну політику слід розглядати частину стабілізаційних заходів на макроекономічному рівні, яка, крім безпосереднього управляючого та корегуючого впливу на темпи економічного зростання та інфляції, ще й опосередковано впливає на макроекономічну стабільність через посилення або послаблення довіри до заходів антиінфляційної політики та їх результативності.

Актуальність регулювання інфляційних процесів у світі змінюється в залежності від стану національних економік. Починаючи з другої половини ХХ століття, вирішення цієї проблеми стає основним пріоритетом діяльності центральних банків, а також знаходиться у центрі уваги урядів усіх держав. В процесі свого розвитку антиінфляційна політика значно еволюціонувала: від простих грошових реформ; активного її державного регулювання шляхом управління попитом та доходами; до боротьби з інфляцією через вплив на грошову масу або обмінний курс і аж до інфляційного таргетування на сьогодні, яке засноване на визначенні прямих орієнтирів щодо інфляції та визначення бажаного рівня інфляції як мети грошово-кредитної політики.

В ринковій економіці інфляційні процеси мають свій особливий характер, який не завжди відповідає усталеним поглядам в західній економічній теорії. У зв'язку з чим необхідно враховувати ряд особливостей антиінфляційного регулювання, які обумовлюють його обмежений вплив на рівень інфляції в країнах з перехідною економікою. Серед них можна відмітити: відсутність досвіду проведення антиінфляційної політики на початковому етапі ринкової трансформації, пряме перенесення зарубіжного досвіду регулювання інфляційних процесів без врахування особливостей національної економіки; відірваність від відтворювального процесу, слабкий зв'язок із завданнями економічного зростання; відсутність спрямованості курсу на демонополізацію економіки, що підриває основи адекватного формування й функціонування ринкових механізмів і структур; формальний підхід при розробці та реалізації основних заходів грошово-кредитної політики; неузгодженість дій уряду та центрального банку під час проведення монетарної та фіскальної політики.

На інфляцію в Україні впливає велика кількість факторів. Протягом усього пострадянського періоду характер їх впливу постійно змінювався. Останнім часом у національній економіці інфляція витрат переважає над інфляцією попиту. Хоча остання також має місце, але в меншій мірі впливає на економіку. Наприклад, вона може бути пов'язана із зростанням інфляційних очікувань з боку населення або з розширенням соціальних виплат в передвиборчий період, і як результат - викликати значне підвищення споживчого попиту.

В Україні необхідно переходити до більш автономної монетарної політики, а саме, від фіксованого обмінного курсу до більшої його гнучкості. Така необхідність викликана зростанням відкритості вітчизняної економіки. Але ефективно реалізувати цей перехід можливо лише за умови: зменшення залежності української економіки від зовнішніх шоків; підвищення стійкості структури внутрішнього споживання, що передбачає зростання частки вітчизняних товарів в об'ємі кінцевих та проміжних продуктів; розвитку високотехнологічних виробництв, які в меншій мірі залежать від цінових факторів. Високий рівень залежності від кон'юнктури світового ринку створює для України серйозні складності й проблеми.

Перелік використаних літературних джерел

Книжкові видання:

1. Аналітична економія: макроекономіка і мікроекономіка: навч. посібник: Кн. 1. Вступ до аналітичної економії. Макроекономіка / С. М. Панчишин, П. І. Островерх, В. Б. Буняк [та ін.] ; заред. С. М. Панчишина, П. І. Островерха. 4-те вид., випр. і доп. К., 2006.

2. Аранчій, В. І. Гроші та кредит: навчальний посібник / В. І. Аранчій,Л. М. Бойко, Л. В. Черненко. Львів, 2010.

3. Базилевич, В. Д. Макроекономіка: підручник / В. Д. Базилевич, К. С.Базилевич, Л. О. Баластрик ; за ред. В. Д. Базилевича. К.: Знання, 2007. 703 с.

4. Вечканов, Г. С. Макроэкономика: учебник для вузов / Г. С. Вечканов, Г. Р. Вечканова. 2-е изд. СПб., 2004.

5. Гинзбург, А. И. Статистика: учеб. пособие / А. И. Гинзбург. СПб, 2003. Гл. 12.8. Методы статистической оценки инфляции. С. 114-116.

6. Державне регулювання економіки: навчальний посібник / С. М. Чистов, А. Є. Никифоров, Т. Ф. Куценко [та ін.]. Вид. 3-тє, без змін. К., 2006.

7. Єщенко, П. С. Сучасна економіка: навч. посібник для студ. нееконом. спец. вищ. навч. закладів / П. С. Єщенко, Ю. І. Палкін. К., 2005.

8. Заблоцький, Б. Ф. Національна економіка: підручник / Б. Ф. Заблоцький. Львів, 2010.

9. Канцір, І. А. Макро- мікроекономіка: від теорії до практики: навч. посібник для студ. вищ. навч. закл.: рек. МОНУ / І. А. Канцір, О.І. Кліпкова, Л. В. Іванець. Львів, 2011.

10. Круш, П. В. Інфляція: суть, форми та її оцінка: навчальний посібник для студ. вищ. навч. закл. / П. В. Круш, О. В. Клименко. К., 2010.

11. Машина, Н. І. Вищі фінансові обчислення: навчальний посібник / Н.І. Машина. К., 2003.

12. Михайлов, А. П. Основы рыночной экономики: Экономическая теория: учебн. пособие / А. П. Михайлов, Д. Д. Шило. 3-е изд. К., 2001.

13. Мочерний, С. В. Економічна теорія: підручник / С. В. Мочерний, М.В. Довбенко. К., 2004.

14. Полюляк І. В. Інфляція та її вплив на економіку України / І. В. Полюляк // Тиждень науки - 2011. Запоріжжя, 2011. С. 243-244.

15. Роліна Є. В. Антиінфляційна політика держави / Є. В. Роліна // Тиждень науки. Запоріжжя, 2009. С. 146-148.

16. Скрипник, А. В. Державне регулювання економіки: (податки, бюджет, корупція, вибори): навч. посібник / А. В. Скрипник. К., 2002.

17. Смирнов, А. Д. Лекции по макроэкономическому моделированию:учеб. пособие для студентов вузов / А. Д. Смирнов. М., 2000.

18. Старостенко, Г. Г. Національна економіка: навчальний посібник / Г.Г. Старостенко, С. В. Онишко, Т. В. Поснова. К., 2011.

19. Сухань В. О. Антиінфляційна політика та сучасні проблеми регулювання інфляції / В. О. Сухань // Новости научной мысли: материалы VІІІ Межд. научно-практ. конф. 27.10-05.11.2013 г. Praha: Publishing House “Education and Science” s.r.o., 2013. С. 39-43.

20. Сухань В. А. Факторы современной инфляции в Украине / В. А. Сухань // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Економічна серія. № 755.- Харків: ХНУ, 2013. С. 34-38.

21. Томашик, Л. С. Інфляція в перехідних економічних системах: монографія / Л. С. Томашик. Львів, 2007.

22. Хеммонд Д. Встановлення цільових орієнтирів інфляції / Д. Хеммонд // Стратегія монетарної політики: проблеми вибору та застосування: Матеріали науково-практичної конференції. К., 2002. С. 87-93.

23. Шаламов О. В. Міжнародний досвід антиінфляційних заходів / О. В. Шаламов // Тиждень науки - 2011. Запоріжжя, 2011. С. 262-264.

Періодичні видання:

1. Баліцька, В. В. Про аспекти запровадження таргетування інфляції в Україні як нового монетарного устрою / В. В. Баліцька // Економіка. Фінанси. Право. 2009. № 3. С. 15-18.

2. Возьний, К. Інфляція і девальвація: макроекономічні взаємозв'язки та залежності / К. Возьний // Економіка України. 2010. № 11. С. 35-46.

3. Комашко, О. Моделювання очікувань інфляції в Україні / О. Комашко, Ю. Баженова // Банківська справа. 2009. № 4. С. 82-86.

4. Косова, Т. Д. Базова інфляція: проблеми обчислення і використання / Т. Д. Косова // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. 2012. № 1. С. 16-19.

5. Лапко, О. Прискорення інфляції як виклик стабільному розвитку світової економіки / О. Лапко // Вісник Національного банку України. 2011. № 11. С. 59-63.

6. Макаренко, М. Дослідження інфляційних чинників в Україні / М. Макаренко,К. Жулінська // Банківська справа. 2011. № 3. С. 3-10.

7. Марцин, В. С. Інфляційні процеси, причини їх виникнення та шляхи подолання в Україні / В. С. Марцин // Регіональна економіка. 2012. № 1. С. 21-30.

8. Марцин, В. С. Міркування щодо особливості антиінфляційної політики в Україні / В. С. Марцин // Актуальні проблеми економіки. 2010. № 1. С. 93-102.

9. Матусевич, К. М. Методологічні питання кількісного і якісного визначення інфляції / К. М. Матусевич // Актуальні проблеми економіки. 2012. № 9. С. 202-207.

10. Петрик, О. Інфляція в Україні та її прогнозування в Національному банку / О.Петрик // Вісник Національного банку України. 2012. № 5. С. 8-12.

11. Петрик, О. Інфляційне таргетування після кризи: міжнародний досвід / О. Петрик, А. Даниленко // Вісник Національного банку України. 2012. № 10. С. 15-19.

12. Шепель, Є. В. Сутність інфляції як системного утворення і основні чинники її виникнення / Є. В. Шепель // Актуальні проблеми економіки. 2011. № 2. С. 32-41.

Електронні ресурси:

1. Верховна Рада України - www.rada.gov.ua.

2. Кабінет Міністрів України - www.kmu.gov.ua.

3. Міністерство фінансів України - www.minfin.gov.ua.

4. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України - www.me.kmu.gov.ua.

5. Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України - www.ukrproject.gov.ua.

6. Національний інститут стратегічних досліджень - www.niss.gov.ua.

7. Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського - www.nbuv.gov.ua.

Додаток А

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок А 1 Інфляційний процес

Додаток Б

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок Б 1 Підготовка для впорядкованого переходу від прив'язки обмінного курсу до інфляційного таргетування

Додаток В

Таблиця В 1

Антиінфляційна модель державного регулювання в Україні

Додаток Г

Таблиця Г 1

Класифікація факторів, які мають безпосередній вплив на характер протікання інфляційних процесів

Додаток Д

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок Д 1 Модель початкового циклу інфляції

Додаток Ж

Рисунок Ж 1 Динаміка індексу інфляції 2004-2013 рр

Размещено на Allbest.ru