Особливості приватизації в Україні

У реальній практиці, витіснялося на другий план головне завдання формування ефективної економіки. Цілі стабілізації державного бюджету переважили. Всупереч законодавству про приватизацію, яке забороняло використання коштів на бюджетні цілі, Верховна Рада прийняла Закон про бюджет України на 1993 рік, відповідно до якого 50% надходжень від приватизації мали бути спрямовані в дохід бюджету. Такий порядок суперечив об'єктивному ходу приватизації, який склався у більшості країн із трансформаційною економікою, де прива-тизація не тільки не сприяла поповненню бюджетних надходжень, а навпаки -- вимагала державної підтримки.

За державною програмою приватизації на 1994 р., яка передбачала введення приватизаційного конвеєра (Технологія «двох хвиль» на зразок чеської моделі), упродовж року планувалось приватизувати 20 тис. об'єктів групи А, 8 тис. об'єктів груп Б, В, Г, Е та 1200 об'єктів групи Д. Але вона також не була виконана. Із запланованих 8 тис. підприємств було приватизовано лише 986 або 12%. Основна причина -- протидія міністерств і відомств, в управлінні яких перебували ці підприємства. Крім того, на цей процес вплинуло те, що при-ватизаційні майнові сертифікати, які існували в безготівковій формі на депо-зитних рахунках, не користувались великою популярністю у громадян. За перші три роки приватизації лише 8,3 млн. їх, або (16%) використали депозитний приватизаційний рахунок.

Наприкінці цього приватизаційного етапу, основну роль у гальмуванні процесу зміни форми власності відіграв новий мораторій Верховної Ради, пов'язаний із складанням переліку підприємств, які не підлягали приватизації. Ця процедура набула затяжного характеру і тривала вісім місяців, з липня 1994 до 3 березня 1995 року. До нього було включено 6102 підприємства. Серед них -- об'єкти багатьох інвестиційно привабливих галузей (суднобудівна, морський транспорт, нафтопереробної, паливно-енергетичної, комплекси тощо).

Мета сертифікатної приватизації полягала також і в досягненні суспільної підтримки змін.

Одержання громадянами сертифікатів регламентувалось Законом України «Про приватизаційні папери» від 6 березня 1992 р. Приватизаційний сертифікат мав одну з найголовніших ознак -- міг бути іменним.

Видача майнових сертифікатів відбувалась у відділеннях Ощадбанку за міс-цем проживання. Загалом громадяни отримали 45722181 ПМС, з них 8097533 -- у формі приватизаційних депозитних рахунків. Це становило 87,98% від загальної кількості випущених сертифікатів. При цьому до 1995 р. громадяни отримали 15,6% ПМС, у 1995 р. -- 54,78%, у 1996 р. -- 83,57%, у 1997 р. -- 87,59%, у 1998 р. -- 87,98%.

Упродовж 1994-1998 рр. 77941 тис. компенсаційних сертифікатів номіналом 10 грн. і 127934 тис. номіналом 20 грн. на загальну суму 3338090 тис. грн. було передано лише 30% від загальної кількості. Загалом за роки приватизації гро-мадянами України одержали 45461 тис. ПМС і 52678 тис.

Спочатку, за сертифікати планувалося продати 40% майна. Верховна Рада збільшила цифру до 70%, а фактично у цей спосіб було продано 47%. Серти-фікатна приватизація сприймалася як справедлива, коли кожен громадянин одержував безкоштовно однакову кількість приватизаційних коштів і розпоряд-жався ними в процесі приватизації на власний розсуд. В реаліях було по-іншому.

Фінансові посередники, яким більшість громадян довірили свої сертифікати, діяли безконтрольно і не виконували своїх обов'язків. Обсяги приватизації зростали. В міру падіння купівельної спроможності громадян. Після інфляції 1993 р. приватизаційні сертифікати, стали насправді предметом спекулятивних ігор багато численних приватизаційних фондів і трастів.

Заборона вільного їх продажу призвела до знецінення. Вартість сертифіката на чорному ринку не піднімалася вище 10$. Тобто громадянину, який пропрацював все життя на державу, чиновники виділили частку державної власності, еквівалентну $ 10. Той, хто не продав за 10$ свій сертифікат або не «подарував» його фонду чи трасту, які зникали після їхнього перепродажу чи ряду фондових спекуляцій, а вклав його в акції конкретного підприємства, як правило, міг і не розраховувати на отримання дивідендів. Підприємства, які пройшли через масову приватизацію і не отримували реальних інвестицій через високі податки і напівтіньовий режим роботи, ставали банкротами, або тіньовими донорами.

В Україні за сертифікатами було продано близько 47% майна великих та середніх підприємств.

Сертифікатна приватизація великих підприємств розпочиналась після про-веденого експерименту так званої «м'якої приватизації» Запорізького підпри-ємства по виробництву авіадвигунів «Мотор-Січ». 6 січня 1994 р. тут було створено Товариство покупців (у склад якого увійшло близько 25 тис. пра-цівників підприємства). 15 липня 1994 р. воно підписало з Фондом державного майна України Погодження про передачу пакету акцій (27% від статутного фонду вартістю 58,9 млрд. крб.) у свою власність. Окрім того воно взяло на себе зобов'язання здійснити впродовж двох років інвестиції у виробництво, направлені на його модернізацію, і створити два нових авіадвигуни для цивільної авіації.

7. Соціальний аспект приватизації в Україні

Згідно з класифікацією 2004 р., офіційний розподіл об 'єктів за формами власності в Україні мав такий вигляд: 88.2 % - об'єкти приватної форми власності; 7.5 % - об'єкти комунальної та кому-нально-корпоративної форм власності; 4.2 % - об 'єкти державної та державно-корпоративної форм власності. Розподіл середньо-річної кількості працівників (крім працівників банків і бюджетних установ) та суб'єктів підприємницької діяльності за формами власності демонструє абсолютне домінування приватної форми власності серед інших форм: 75.2 % - частка зайнятих у межах приватної форми власності; 18.5% - частка зайнятих у межах державної та державно-корпоративної форм власності; 6.3% - частка зайнятих у межах комунальної та комунально-корпоративної форм власності.

Із 2005 р. Міністерство економіки України почало оприлюд-нювати офіційні показники питомої ваги державного сектору в економіці. За його розрахунками, питома вага державного сектору станом на 2008 р. у вартості основних фондів і нематеріальних активах складала 16.4 %, у кількості штатних працівників - 15.3 % (без урахування банків і бюджетних установ). На жаль, зараз ні Держкомстат, ні Міністерство економіки не оприлюднюють відповідну інформацію по комунальному сектору. Тому точне визначення часток державної і комунальної власності в українській економіці на сьгод-нішні є проблематичним. Таким чином, за роки приватизації приватна власність на засоби виробництва пройшла шлях соціальної легалізації й стала домінувати в сучасному українському суспільстві за показником кількості суб'єктів господарювання.

Наведені вище дані дозволяють констатувати головну тенденцію зміни структури зайнятості населення України впродовж років приватизації - скорочення частки державного та зростання частки приватного секторів. Зазначені інститути ринку відтворилися після майже 70-річчя (на Заході України - 50-річчя) функціонування інсти-тутів державної власності на засоби виробництва, адміністративно-командного регулювання виробництва, розподілу, обміну, споживання та зайнятості населення. Перед більшістю громадян ринкові інститути постають як соціальна реальність, до якої необхідно адаптуватися. Показниками успішної адаптації, отже й вдалого завершення процесу інституціоналізації приватної власності, можуть бути суб'єктивні реакції громадян щодо нових соціально-економічних умов їх життєдіяльності.

Дані соціологічних досліджень демонструють, що переважна частина громадян України підтримує інститут приватної власності. Зокрема, результати соціологічного опитування Центру "Социс" на тему "Реформи, бізнес і політика", проведеного в 2007 р., свідчать, що більшість українських громадян толерантно ставиться до приватної власності, тією чи іншою мірою адаптувалися до умов ринкового простору. Однак слід зазначити, що вони донині перебувають під впливом радянських стереотипів та ліво-популістських гасел відносно грошей, великої приватної власності й бізнесу. Так, 74 % українців вважають, що держава повинна захищати приватну власність і заохо-чувати розвиток національного бізнесу, але це не заважає майже 70 % громадян підтримувати гасло реприватизації об'єктів великого бізнесу в Україні. 73.5 % респондентів переконані, що бізнес сприяє підви-щенню добробуту суспільства, але водночас 50.4 % опитаних вва-жають, що нагромадження грошей у руках бізнесу робить бідними і державу, і громадян. 50 % респондентів прагнуть відкрити свою власну справу, майже 40 % із них мають досвід підприємництва, а підприємці й банкіри - найкращі професії для їхніх спадкоємців. Однак понад 38 % українців вважають, що великий бізнес досяг успіху аморальними й протизаконними методами. Його пов'язують із корупцією й збереженням "непрозорих" правил гри (65 %), із прагненням заробити побільше й виїхати за кордон (56 %).

Ставлення народу до приватної власності парадоксальне: "своя" власність бажана й недоторканна, а чужа, особливо велика приватна власність, може бути експропрійована. Настільки ж неоднозначне став лення до бізнесу й підприємництва. З одного боку, негативно сприй-мається роль великого бізнесу в сучасній Україні, а з іншого - приватна власність розглядається як найефективніша. Більшість людей виражають готовність зайнятися підприємництвом або працювати на приватному підприємстві. Третина українців вважає, що великий біз-нес повинен брати відповідальність за здійснення економічних реформ і розв'язання соціальних завдань. Роль бізнесу оцінюється з ліберальних позицій.

8. Сучасний етап

В останній час широко розповсюдженні розмови серед українських економістів щодо реприватизації та приватизації первних державних підприємств. Публічно одним із перших про це заявив український бізнесмен Ігор Коломойський

-Ігор Коломойський серйозно взявся за можливість реприватизації найбільших активів, проданих державою за останні 15 років. 6 березня 2015 року Борис Філатов, голова Спеціальної контрольної комісії Верховної ради з питань приватизації, анонсував створення робочої групи з перевірки законності приватизації «Укррудпрому», «Укртелекому», «Київенерго», столичного водоканалу, всіх облгазів та обленерго, Одеського припортового заводу, а також усіх портів, підприємств агропромислового комплексу та земель академії наук. «Комісія вперше за вісім скликань ВР звалила на себе колосальний обсяг роботи», - заявив Філатов на своїй сторінці в Facebook. Там же він розмістив запрошення на засідання комісії цілій низці відомих в Україні осіб, щоб ті «дали пояснення з питань розкрадання державної власності».

-Forbes.Україна

Варто відмитити, що процес реприватизації може остаточно вбити інвестиційний клімат в післяреволюційній Україні, що цілком усвідомлють представники влади, які надали адекватну вимогам часу відповідь, так президент України Петро Порошенко публічно заявив-«Ми зараз переглядаємо список державних підприємств, які мають піти на масштабну програму приватизації... Мета цього процесу дуже проста - ми не готуємося до того, щоб переглянути попередню приватизацію. Незважаючи на заклики суспільства, ми не робимо цього. Але ми повинні зруйнувати монополію маленької групи бізнесменів», - сказав він, відкриваючи міжнародну конференцію на підтримку України у вівторок у Києві.

Порошенко також закликав інвесторів не перебільшувати ризики ведення діяльності в Україні.

«Оцінюючи потенціал України, дуже важливо не перебільшувати ризики з точки зору безпеки».

Процес приватизації крупних державних підприємств пов'язаний із тим, що МВФ, як і любий інший кредитор, зацікавлений у здатності країни платити по боргам. Оскільки представники влади вирішили лише частково відмовитись від надлишкових(часто популістських) видатків, то виходом стала саме приватизація залишків державного майна.

За інсайдерською інформацією, наразі, за наказом президента зібрана група економістів, що розглядає варіант зняття мораторію на продаж землі, та встановлення податку на землю велечиною, що є аналогічною середньому податку на землю в США, та наразі складає близько 100$ США за гектар. Підраховано, що ця процедура збільшить ВВП України вдвічі, та дозволить безінфляційно збільшити монетарну базу вдвічі, як заплановано у Технічному меморандумі України до кредиту МВФ у 2015 році.

9. Висновки

Узагальнюючи викладене, можна стверджувати: у результаті процесу приватизації в Україні не відбулося головного - відділення бізнесу від влади. Бізнес, власність залишаються переважно залежними від держави, діючої влади, окремих посадових осіб. Симптом цього - високий рівень корупції, переплетення інтересів представників влад-них і бізнесових структур. Наслідки - гальмування становлення цивілі-зованих ринкових відносин, формування середнього класу й громадянського суспільства в Україні. Тому перехід української економіки на розвиток за європейською ринковою моделлю, вирішення проблем легалізації власності й капіталів значною мірою лежать у політичній площині й потребують докорінної зміни соціальних відносин, що склалися в Україні.

Приватизація в Україні дала неоднозначні результати. З одного боку, вона стимулювала приватну ініціативу й була одним із важливих факторів виходу країни із глибокої системної кризи 90-х років ХХ ст. З іншого - приватизація не виправдала очікувань, у більшості випадків її результатом не стала поява ефективного власника, приватизація створила серйозний дисбаланс приватних і суспільних інтересів, кон-центрацію власності в руках олігархічних структур. Серйозною проблемою залишається недостатня легітимність створеного приватного капіталу, що формувався в умовах численних порушень чинного законодавства.

Стан приватновласницьких домагань більшості населення сучас-ної України свідчить, що інститут приватної власності загалом у сучасному українському суспільстві визнається соціально легітимним. Нелегітимними натомість є процеси приватизації та набута у такий спосіб приватна власність у вигляді великих підприємств і колосальних земельних угідь. Але це припущення потребує поглибленої емпі-ричної перевірки. Перспективи подальших розвідок пов'язані із використанням нових емпіричних індикаторів стану соціальної легі-тимності (нелегітимності) приватної власності у межах масових соціо-логічних опитувань, а також з отриманням і аналізом нових емпірич-них даних.

Як вважають експерти Національного інституту стратегічних досліджень, "пріоритетним завданням подальшої приватизаційної політики є забезпечення суспільної довіри до приватизаційних процесів. Це дозволить уникнути в подальшому небезпеки поновлення дискусій щодо правомірності укладення приватизаційних угод, які вже завдали суттєвого негативного впливу інвестиційному іміджу України". Отже, потрібно: по- перше, відкрито й зрозуміло сформулювати стра-тегію приватизації в загальному контексті стратегії розвитку економіки України; по-друге забезпечити прозорість і аргументованість політичних рішень щодо приватизації ключових підприємств національної економіки; по-третє, системно протидіяти будь- яким способам тіньо-вого відчуження об'єктів державної власності; по-четверте, забез-печити прозорість процесів приватизації та їх системного моніторингу.

Література

1.Українська приватизація: плюси і мінуси. Під ред. О. Пасхавера. К., 2001. Результати суспільно-економічних перетворень у Польщі та Україні // Економіка України. 1999. № 4.

2. Шкільняк М., Ларіна Я. Трансформації відносин власності в перехідній економіці України (на прикладі промисловості). К., 2002.

3. Завершальний етап приватизації в Україні / О. Пасхавер, Л. Верховодова, Т. Воронкова, Н. Терещенко. К., 2003.

4. Рябченко О. Приватизація і оптимізація функціонування промисловості. Х., 2001.

5. Геєць В. Деякі порівняльні ознаки трансформаційних моделей економіки України Росії // Економіка України. 2005. № 5.

6. Завершальний етап приватизації в Україні. Ларцев В.

7. Падалка С.С. Приватизація в Україні у системі відносин: влада, громадянське суспільство, особа.

8. А.А.Чухно. Економічна теорія 2010р.

9. Дэвид Хоффман Олигархи. Богатство и власть в новой России. М.: КоЛибри, 2007. С. 624.

10. Захарова Т. Приватна власність у сучасному українському суспільстві. Соціальний вимір.

11. Forbes. Україна- Порошенко виступив проти реприватизації.

12. Forbes. Україна- Coming-out по українськи.

Размещено на Allbest.ru