1. Антимонопольним Комітетом;

2. постійно діючою адміністративною колегією;

3. тимчасовою адміністративною колегією;

4. державним уповноваженим;

5. головою відділення територіального відділення Антимонопольного Комітету.

Справи про порушення антимонопольного законодавства України розглядаються на підставі заяв підприємців, органів влади і управління, громадських об'єднань, громадян, а також у разі виявлення безпосередньо службовцем Комітету чи відділення ознак порушення. Рішення у справах про порушення антимонопольного законодавства можуть бути оскаржені у суді [6].

4. Перспективи розвитку антимонопольного регулювання

4.1 Розвиток антимонопольного регулювання за кордоном і на Україні

Аналіз антимонопольного законодавства закордонних країн дозволяє виділити наступні антиконкурентні дії: горизонтальні обмеження конкуренції, вертикальні обмеження конкуренції, зловживання домінуючим положенням на ринку й ін.

Горизонтальні обмеження конкуренції визначаються як договори між сторонами, що ведуть справи на тому самому рівні виробництва або розподілу товарів (послуг). Вони можуть варіюватися від простих двосторонніх угод до багатосторонніх угод. До типових горизонтальних обмежень можна віднести картельні договори, які, зокрема, регламентують ціни, розділяють ринки збуту, установлюють своєрідні умови торгівлі, включаючи дисциплінарні санкції за порушення договору його учасниками. Горизонтальні обмеження конкуренції ставляться до найбільш серйозних порушень антимонопольного законодавства [14].

При вертикальному обмеженні конкуренції, як правило, обмежувальні умови приймаються в однобічному порядку, оскільки пануючий на ринку підприємець в змозі нав'язати свої умови більше слабкому контрагентові. До категорії вертикальних обмежень конкуренції можна віднести насамперед договори про виняткові торговельні операції (мова йде про договори продажу лише певним покупцям або про придбання товарів тільки в певних постачальників), що зв'язують договори (продаж із примусовими асортиментами, коли продавець обумовлює продаж основного товару придбанням другорядного, пов'язаного з основним), встановлення або підтримка перепродажних цін, обмежувальні умови в договорах про передачу прав на об'єкти промислової власності. Але незважаючи на вищесказане, не завжди буває легко відрізнити горизонтальні обмеження конкуренції від вертикальних, наприклад, у випадку перехресного ліцензування відносно прав на промислову власність або коли конкуруючі підприємці призначають один одного винятковими дистриб'юторами своїх товарів.

Монополізація ринку в закордонних країнах проходить в основному двома шляхами: придбанням підприємств конкурентів або налагодженням своєї власної системи постачання й побуту товарів (вертикальна інтеграція).

Антиконкурентами можна також вважати придбання конкуруючих компаній: ніяка корпорація, що займається торгівлею, не має права здобувати, прямо або побічно, повністю або частково акціонерний капітал компанії.

Підводячи підсумки, можна сказати, що в західних країнах проведення антимонопольної політики й антимонопольне законодавство одержали широкий розвиток, а головне, що цей механізм контролю за монополіями і її негативними наслідками успішно діє протягом багатьох років. Тут теж є свої негативні фактори, наприклад, порушення непорушності загальної заборони монополій шляхом виключення із списку цієї заборони, що поширюється як на окремі компанії, так і на цілі галузі. Але в цілому можна сказати, що антимонопольні законодавства країн Західної Європи, хоч і принципово відрізняються один від одного в багатьох відносинах, є продуманими й економічно обґрунтованими, що обумовлює можливість їхнього часткового використання в антимонопольній політиці України [11].

Антимонопольне законодавство України відповідає вимогам світових стандартів. Але при цьому було б бажаним і введення на прикладі антимонопольної практики закордонних країн твердого контролю за виконанням даного законодавства. Це одне із найслабших місць у державно-правовій структурі України: приймаються відповідні закони, але введення їх у життя одержує відстрочку, або взагалі не відбувається. Тому для нормального функціонування антимонопольного законодавства необхідно створити ще одну його ланку - комісію з контролю за виконанням розпоряджень антимонопольних органів, надавши їй всі повноваження по застосуванню санкцій стосовно порушників антимонопольного законодавства [2].

Таким чином, у процесі вдосконалювання українського антимонопольного законодавства можуть бути використані антимонопольне законодавство промислово розвинених країн і практика його застосування, але з урахуванням особливостей перехідного періоду української економіки.

4.2 Пропозиції щодо вдосконалення антимонопольного регулювання української економіки

Визначимо основні причини і недоліки антимонопольної політики яка проводиться на території України. Перешкодою антимонопольної діяльності є недостатня урегульованість економіки в сучасних умовах і недоброякісна робота антимонопольної системи.

Непослідовність антимонопольної політики держави також слід включити до недолік:

1. існують монополії на які не звертає уваги влада або підтримуються регіональною адміністрацією;

2. не приймаються міри при змові компаній з метою монополізації ринків; при об'єднанні.

На ряду з цим спостерігається відсутність зацікавленості держави в проведенні антимонопольної політики, відсутність мер по захисту споживачів, що постраждали від фінансових махінацій і фінансових пірамід.

Таким чином, для вдосконалення антимонопольного регулювання української економіки слід вжити наступних заходів [2]:

1. Вдосконалення системи державних мір по антимонопольному регулюванні, шляхом проведення державної антимонопольної політики, ефективного сполучення ринкового механізму і системи державного регулювання. При цьому необхідно враховувати вихідний стан економіки України, що не містила передумов до переходу до вільного ринку.

2. Жорстко реалізовувати державну антимонопольну політику

3. Здійснювати контроль за ринками з високою концентрацією, олігополістичних ринків, відстежувати можливі змови між учасниками ринку.

4. Стимулювати державними заходами розвиток платоспроможного попиту всіх категорій споживачів: населення, виробничого попиту. Це приведе до розвитку виробництва, збільшенню кількості товаровиробників і розвитку конкуренції.

5. Посилити контроль за розвитком фінансово-валютного ринку, що полягає в: обмеженні валютних спекуляцій; відновленні довіри до фінансової системи (залучення в інвестиції коштів населення).

6. Державне стимулювання діяльності вітчизняних товаровиробників, захист внутрішнього ринку від імпорту.

7. Державні заходи щодо виконання антимонопольного законодавства: прискорений розгляд у суді, відповідальність суддів за порушення строків розгляду антимонопольних справ.

8. Захист конкуренції на ринках всіх товарів. Швидка реакція на скарги по обмеженню конкуренції антимонопольних і судових органів. Розвиток конкуренції як стану ринків, створення умови для активізації інвестиційних й інноваційних процесів.

Для демонополізації економіки й розвитку конкуренції фахівці [3; 56] пропонують:

налагодити антимонопольний контроль за проведенням конкурсів, торгів, аукціонів, в тому числі при розміщенні замовлень на поставки продукції для державних і комунальних потреб;

ввести жорсткі міри протидії регіональній владі, що перешкоджає свободі переміщення товарів і капіталу;

вдосконалити правове регулювання використання державних ресурсів для розширення конкурентного поля, зниження концентрації виробництва і зменшення відомчого монополізму;

погоджувати антимонопольне законодавство країни, адаптувати конкурентну політику до міжнародних принципів і правил.

Висновки