Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

6) контролює інвестиційну діяльність органів виконавчої влади, перевіряє законність та ефективність використання фінансових ресурсів, що виділяються з Державного бюджету України на виконання загальнодержавних програм; 

7) здійснює контроль за виконанням рішень Верховної Ради України про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям та про одержання Україною від іноземних держав, банків та міжнародних фінансових організацій позик, які не передбачені Державним бюджетом України, використанням безоплатної допомоги Україні, одержаної з іноземних джерел, за грошовою емісією, використанням кредитних і валютних ресурсів органами виконавчої влади та їх посадовими особами, наданням кредитів і здійсненням операцій по розміщенню золотого і валютного резервів, а також за кредитними операціями, касовим виконанням Державного бюджету України Національним банком України та уповноваженими банками; 

8) перевіряє за дорученням Верховної Ради України відповідно до свого статусу кошторис витрат, пов'язаних з діяльністю Верховної Ради України та її апарату, допоміжних органів і служб Президента України та апарату Кабінету Міністрів України, а також витрачання коштів державними установами та організаціями, що діють за кордоном і фінансуються за рахунок Державного бюджету України; 

Контрольні повноваження Уповноваженого ВРУ з прав людини

Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (Уповноважений). 

Метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є: 

1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України [10], законами України та міжнародними договорами України; 

2) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина 

3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; 

4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі; 

5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина; 

6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; 

7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу. 

Уповноважений має право: 

1) невідкладного прийому Президентом України, Головою Верховної Ради України, Прем'єр-міністром України, головами Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором України, керівниками інших державних органів, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовими та службовими особами; 

2) бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, колегії прокуратури України та інших колегіальних органів; 

3) звертатися до Конституційного Суду України з поданням: 

- про відповідність Конституції України законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які стосуються прав і свобод людини і громадянина; 

- про офіційне тлумачення Конституції України та законів України; 

4) безперешкодно відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, бути присутнім на їх засіданнях; 

5) на ознайомлення з документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримання їх копій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах. Доступ до інформації, пов'язаної із службовою та державною таємницями, здійснюється в порядку, визначеному законодавчими актами України; 

6) вимагати від посадових і службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності сприяння проведенню перевірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для участі у проведенні перевірок, експертиз і надання відповідних висновків; 

7) запрошувати посадових і службових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються по справі; 

8) відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи відбування засудженими покарань та установи примусового лікування і перевиховання, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання; 

9) бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим; 

10) звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров`я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом; 

11) направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів; 

12) перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність. 

Обов'язки Уповноваженого

Уповноважений зобов'язаний додержуватися Конституції України [10] і законів України, інших правових актів, прав та охоронюваних законом інтересів людини і громадянина, забезпечувати виконання покладених на нього функцій та повною мірою використовувати надані йому права. 

Уповноважений зобов'язаний зберігати конфіденційну інформацію. Це зобов'язання діє і після припинення його повноважень. 

У разі розголошення таких відомостей Уповноважений несе відповідальність у встановленому законодавством порядку. 

Уповноважений не має права розголошувати отримані відомості про особисте життя заявника та інших причетних до заяви осіб без їхньої згоди. 

Акти реагування (форми контролю) Уповноваженого

Актами реагування Уповноваженого щодо порушень положень Конституції України [10], законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і громадянина є конституційне подання Уповноваженого та подання до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб. 

Конституційне подання Уповноваженого - акт реагування до Конституційного Суду України щодо вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) закону України чи іншого правового акта Верховної Ради України, акта Президента України та Кабінету Міністрів України, правового акта Автономної Республіки Крим; офіційного тлумачення Конституції України та законів України. 

Подання Уповноваженого - акт, який вноситься Уповноваженим до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина [4]. 

3. Ліцензування та квотування експорту та імпорту

За ч. 1 ст. 381 Господарського кодексу України. Кабінет Міністрів України може встановлювати перелік товарів (робіт, послуг), експорт та імпорт яких здійснюються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності лише за наявності ліцензії.

За ч.2 ст. 381 Господарського кодексу України порядок ліцензування експортно-імпортних операцій та види ліцензій визначаються законом.

За ч. 3 ст. 381 Господарського кодексу України режим квотування зовнішньоекономічних операцій запроваджується у випадках, передбачених законом, чинними міжнародними договорами України, та здійснюється шляхом обмеження загальної кількості та/або сумарної митної вартості товарів, яка може бути ввезена (вивезена) за певний період. Порядок квотування зазначених операцій та види квот визначаються законом.

За ч. 4 ст. 381 Господарського кодексу України інформація щодо введення режиму ліцензування або квотування публікується в офіційних виданнях у порядку, встановленому законом. [11]

4. Сертифікація імпортованої продукції

Сертифікація імпортованої продукції проводиться з метою реалізації єдиної технічної політики в галузі стандартизації, метрології та сертифікації, захисту інтересів споживачів і держави в питаннях безпеки продукції для життя, здоров'я та майна громадян, охорони навколишнього середовища.

У разі відсутності національних стандартів та вимог України на певний товар при його імпорті застосовуються відповідні міжнародні стандарти та вимоги або іноземні стандарти та вимоги, що діють у провідних країнах-експортерах зазначених товарів 35, ці питання регулюються Декретом Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" [23]. Передбачається сертифікація імпортної продукції, що переміщується через митний кордон України з метою її подальшої купівлі-продажу або обміну .

Як за кордоном, так і в Україні існує 2 види сертифікації: обов'язкова та добровільна. Конкретні переліки товарів, що підлягають обов'язковій сертифікації, встановлюються наказами Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації, нині в цьому списку понад 20 категорій різних товарів.

Отже, товари, що імпортуються на територію України, підлягають обов'язковій сертифікації на предмет їх відповідності фармакологічним, санітарним, фітосанітарним, ветеринарним та екологічним нормам, у разі якщо відповідні вимоги діють і відносно аналогічних товарів національного виробництва згідно із законодавством України. До товарів, що імпортуються на територію України, застосовується національний режим їх сертифікації.

У разі імпорту товарів, які не мають аналогів в Україні, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюють імпорт, або іноземні суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюють експорт, повинні подати сертифікат, котрий засвідчує відповідні технічні, фармакологічні, санітарні, фітосанітарні, ветеринарні та екологічні характеристики цього товару чинним міжнародним стандартам та вимогам або національним стандартам та вимогам країни, що є провідною в експорті цього товару.

Іноземний суб'єкт господарської діяльності відповідно до цієї норми може подати сертифікати, які засвідчують відповідність товарів певним стандартам і вимогам, що діють у країні іноземного експортера в разі якщо Україна уклала міжнародну угоду з відповідною державою про взаємне визнання результатів сертифікації товарів .

Відповідно до затвердженого порядку обов'язковій сертифікації не підлягають товари, що ввозяться:

як дарунок;

у режимі тимчасового ввезення (вивезення);

як гуманітарна і технічна допомога;

4) як інвестиції до статутного фонду учасників господарської діяльності або на підставі договорів про спільну інвестиційну діяльність;

5) для проведення виставок;

6) у режимі реімпорту;

7) на митні ліцензійні склади;

8) у режимі імпорту для подальшого реекспорту.

За загальним правилом отримати сертифікат можна в місцевому (обласному) центрі сертифікації, метрології та стандарти-зації. Усі витрати на його отримання, враховуючи необхідні аналізи (експертизи), оплачує імпортер товару. Ці витрати дозволено відносити на собівартість імпортованої продукції.

Підставою для митного оформлення товарів (продукції), що підлягають обов'язковій сертифікації, є сертифікат відповідності (або свідоцтво про визнання) товару (продукції) або їхні копії, видані Держстандартом або уповноваженими ним органами сертифікації на конкретну партію товарів (продукції).

У разі відмови уповноваженого органу видати сертифікат відповідності товару (продукції) або свідоцтво про визнання іноземного сертифіката товар (продукція) має бути вивезений за межі України [5, 1].

5. Правове регулювання міжнародних торгів (тендерів)

Основні засади закордонного прокьюремента

Термін «державні закупівлі» майже кожної країни інтерпретується по-своєму. Зазвичай поділяються закупівлі з допомогою державного бюджету забезпечення життєдіяльності і функціонування органів структурі державної влади (канцтовари, оргтехніка, транспорт тощо та закупівлі з метою забезпечення функцій держави (оборона, безпеку, охорону здоров'я й т. п.). У кожному випадку із поняття «закупівлі для державних потреб» виключаються товари (роботи, послуги), закуповувані з метою їхнього подальшої перепродажу.

Закупівельна практика, існуюча країни, є гарним індикатором як рівня розвитку ринкових відносин, і стану економіки загалом. Є різноманітні моделі організації закупівельної діяльності. Домінують 2 їх - розподілена (децентралізована) і централізована.

Найбільш ефективним виявляється комбінування моделей, коли, наприклад, загальне керівництво закупівельної діяльністю (розробка нормативно-правової бази на, планування, контроль і координація) здійснює міністерство фінансів чи економіки, зокрема, шляхом формування бюджету, а конкретні закупівлі проводяться спеціалізованими закупівельними структурами (відділами). Саме таку структуру має система державної закупівлі Великобританії.

Головна проблеми у сучасній зарубіжної практиці держзакупівель - горезвісний «людський чинник», позначається в корупції та недобросовісності. Йдеться не про эпизодическом підкупі чиновників, а зрощенні влади й бізнесу, завдяки якому поруч із конкурентними методами вибору постачальників дуже значної ролі стало грати лобіювання.

Проте добре пророблена нормативна базу й грамотне адміністрування закупівель цілком може звести можливі втрати ефективності до мінімуму - перетворюється лише одне із чинників вибору, працював у обставин «за інших рівних».

Слід зазначити 2 важливі тенденції у світовому закупівельної практиці. Перша залежить від поступової децентралізації проведення закупівель, друга - у зміні пріоритету закупівель від досягнення мінімальної ціни закупівлі у виборі максимально ефективного замовникові рішення на рамках встановленого бюджету.

У зарубіжній закупівельної є вже усталена система базових принципів, куди входять у собі: прозорість (іноді звана «транспарентностью», анг. transparency) - відкритість і доступність інформації про закупівлю; підзвітність й дотримання процедур (accountability and duprocess) - чітке проходження закупівельних процедурам при державному та громадському, контролі; відкрита й ефективна конкуренція (open and effective competition) - недопущення дискримінації; справедливість (fairness) - рівні змогу всіх учасників закупівель. Ці принципи лежать у основі який би закупівлі законодавства багатьох країн. Вони закріплення у низці міжнародних документів, зокрема у вже згадуваному Многостороннем угоді державні закупівлі у межах СОТ, і основні принципами прокьюремента [3]. 

Преференції національним постачальникам

Одне з фундаментальних законів світової економіки говорить, що втрати національних споживачів від протекціоністської політики завжди вище, ніж вигоди національних виробників. Утім, деякі країни, розраховуючи підтримати власну промисловість, надають різноманітних преференції місцевим постачальникам і підрядчикам при держзакупівлі. Слід зазначити, що цю практику поступово скорочується, значною мірою завдяки діяльності відділу міжнародних організацій, як-от СОТ. Але цілком відійдуть від нього, очевидно, не дуже скоро. У багатьох країн ахздійснюється регулювання міжнародних тендерних процедур із єдиною метою упорядкування припливу іноземного розвитку і промислово розвинених країн законодавчо закріплено право місцевих фірм на пріоритет в рівні цін, тобто за інших рівних умов виграш присуджується місцевої фірмі у тому разі, якщо ціна пропозиції ціну пропозиції інших іноземних учасників. Цінова маржа на користь місцевих фірм їх може становити від 6 % (США, Канада) до 15 % (Кувейт, Індія) і вищий. У багатьох країн не допускаються до торгів ті іноземних учасників, котрі у своїх пропозиціях не передбачають частини підряду місцевим фірмам. Іноді іноземним підрядчикам забороняється ввозити устаткування і матеріали, випуск яких освоєно місцевої промисловістю, введено правило потрійного перевищення числа місцевого персоналу над іноземним для підрядних об'єктів, визначено перелік робіт та надання послуг, які іноземний підрядник зобов'язаний передавати місцевим фірмам. У деяких країнах частина держзамовлення резервується для певних категорій постачальників, наприклад, бізнесу, організацій інвалідів, установ пенітенціарної системи й т.п. Великі контракти зумисне розбиваються більш дрібні для полегшення доступу національним виробникам.

Багато державах участь закордонних компаній у тендерах можна тільки через місцевих агентів чи партнерів (Єгипет, Оман). Для подолання таких обмежень і підвищення можливості виграшу замовлень іноземні компанії вдалися до створення консорціумів з участю місцевих фірм. Спостерігається тенденція розширення прав організаторів торгів, що доповнюють зусилля держав з стимулюванню діяльності національних у виробників і підвищення ефективності інвестицій. Приміром, широко застосовується практика повторних торгів із метою зниження ціни. Поруч із цінової політикою тендерні комітети під час проведення підрядних торгів почали дедалі ширше залучити до інтересах замовників «конкуренцію кредитів», що дозволить примушувати учасників тендера приймати він зобов'язання в брати участь у кредитуванні і навіть фінансуванні витрат за спорудженню об'єктів. Нерідко кредитно-фінансові умови тендерних пропозицій є вирішальним критерієм щодо переможця торгів. За сучасних умов дедалі частіше почали використовуватися менш явні способи обмежень, такі як мита і нетарифні заходи (стандарти, сертифікати, ліцензії тощо). Отже, можна назвати, більшість країн використовують різні способи обмеження доступу за свої ринки іноземних конкурентів. Проте, як виняток, можна навести Німеччину, законодавство якої забороняє віддавати перевагу національним учасникам [7].

Організація державної закупівлі з урахуванням тендерів у різних країнах Сполучені Штати Америки

У цілому нині система закупівель на національні потреби Сполучених Штатів Америки децентралізована, проте закупівлі безпосередньо за державні потреби (забезпечення діяльності держапарату тощо) дуже нагадують, хоч як дивно, систему Госснаба, яка у радянські часи. Нині проведення закупівель потреб федеральних органів влади у США прерогатива Управління загальних послуг (General Services Administration, GSA). GSA організує з урахуванням заявок міністерств та великооптові закупівлі, використовуючи конкурсні процедури, насамперед - тендери. Далі закуплені товари зберігаються на складах GSA й перепродуються замовникам з оптової ціні зі стягненням невеликого відсотка, використовуваного задля забезпечення життєдіяльності GSA. Закупівля потреби національної оборони здійснює міністерства оборони (Department of Defense) США. Спеціалізовані закупівлі проводяться також деякими іншими відомствами. Законодательную основу системи державної закупівлі США становлять «Правила закупівель для федеральних потреб» (Federal Acquisition Regulations, FAR) і доповнення «Правила закупівель потреб оборони - доповнення» (Defense Federal Acquisition Regulations - Supplement, DFARS).

Ці документи регламентують всієї системи федеральних закупівель і вирізняються дуже детальної половинчастим вивченням принципів, і процедур, У використовується досить потужний механізм преференцій і квот до участі окремих категорій постачальників в держзакупівлі, включаючи: малий бізнес; підприємства, очолювані жінками; підприємства з працівниками - представниками національних меншин (насамперед - корінного населення); бізнес із залученням інвестицій; установи виправній системи (в'язниці тощо. п,).

Великобританія

Головним координатором держзакупівель у Великій Британії є Державна скарбниця. У основі закупівельної системи лежить принцип делегувати їм повноваження і державних функцій, до рівня конкретного чиновника. Самі закупівлі входить у прерогативу галузевих міністерств, причому діють спеціалізовані «галузеві» закупівельні служби. У кожного міністерства існує департамент контрактної роботи. Наприклад, Служба гарантування національної галузі (National Health Service Supplies) забезпечує закупівлю та поставки для медичних закладів всіх рівнів (рівня сільських лікарень включно) всіх видів необхідних товарів та послуг, від медичного устаткування до побутового газу й електроенергії. З одного боку, це дозволяє уникнути зайвих витрат утримання фахівця з закупівлям у кожному із закладів, з іншого - заощадити бюджетні гроші засоби з допомогою проведення конкурсів і оптових поставок. Законодавчою основою британських держзакупівель служать «Керівництва по закупівельної політиці» (Procurement Policy Guidelines), і навіть низку інших документів. 

Німеччина

Специфікою держзакупівель у Німеччині є мінімальне поділ правил проведення закупівель державою і комерційні структури з урахуванням громадянського законодавства. Федеральні, регіональні і місцевих органів влади, і навіть підлеглі їм заклади і організації керуються своєї діяльності бюджетним правом. Контрольна функція під час проведення закупівель покладено на Федеральну рахункову палату відповідні контрольно-ревізійні органи федеральних земель. У основі системи державної закупівлі у Німеччині лежать три основних нормативних документа: «Положення про держзамовлення послуги» (VOL), частини «А» і «Б» в ред. від 12 травня 1997 р.; «Положення про держзамовлення на будівельні послуги» (VOB), частини «А» і «Б» в ред. від 3 липня 1996 р. (і навіть Закон «Про внесенні змін у закон "Про засади формування бюджету"» і «Положення про розміщення держзамовлень» в ред. від 22 лютого 1994 р. і «Порядок перевірки виконання бюджету» в ред. від 22 лютого 1994 р.);?«Положення про держзамовлення послуги осіб вільних професій» (VOF) від 12 травня 1997 р. Держзамовлення розміщується з урахуванням відкритого (переважно) чи закритого конкурсу, а виняткових випадках і оголошення конкурсу.

У цьому процедури дещо відрізняються звичних: наприклад, на розтині тендерних пропозицій учасники конкурсу відсутні. Щоб привабити до госзакупкам малого середнього бізнесу німецьке законодавство передбачає розбивка великих замовлень на лоти, а при бесконкурсному розміщення замовлення - обов'язкову ротацію постачальників. Починаючи з певного обсягу закупівлі обов'язкова публікація повідомлення про проведення конкурсу у бюлетені закупівель ЄС. Цікаво, що німецьке законодавство забороняє віддавати перевагу вітчизняним оферентам. 

Європейська спільнота

Ринок державної закупівлі у Європейському співтоваристві (ЄС) становить близько 11% ВВП назв країн, у тому числі 20 % посідає послуги, 45 % - на товари, 35 % - на роботи. ЄС ставить собі метою створення єдиного простору, регульованого загальними правилами, зокрема й області державної закупівлі. Вони регламентуються у вигляді Директив, визначальних правил і процедури закупівлі товарів, робіт і постачальники послуг, до яких входять: закупівля товарів - The Supplies Directive 93/36/EEC; закупівля послуг - The Services Directive 92/50/EEC; закупівля робіт - The Works Directive 93/37/EEC; угоду про державні закупівлі - Government Procu rement Agreement (GPА) й інших (97/52/ЕС, 89/665/ЕЕС, 87/95/ЕЕС). У цих директив лежать принципи: рівного доступу до інформації про планованої закупівлі в усіх країнах - членів ЄС; відсутності дискримінації щодо учасників із країн - членів спілки, зокрема в технічних специ-фікаціях; використання об'єктивних критеріїв присудження контракту. Поступово законодавство країн-членів Союзу наводиться у відповідність із положеннями даних документів. Правила закупівель до ЄС схожі з рекомендовані міжнародними документами, такі як типовий закону про державні закупівлі ЮНСИТРАЛ, хоча є і пояснюються деякі важливі відмінності, які, зокрема, стосуються набору застосовуваних при закупівлях процедур.

Попри багаторічний досвід проведення державної закупівлі, у Європі періодично зустрічаються різні як. Так було в липні 2002 р. Європейська комісія змушена була звернутися у Європейський Суд (Court of Justice) у зв'язку з виявленням відступів від закупівельних правив у Греції, Франції, Італії та Великобританії. Серед порушень - проведення конкурсів без публікації запрошення до офіційному виданні (Греція), присудження контракту без проведення конкурсу (Греція, Італія), невиправдані обмеження чи преференції для певних категорій учасників (Франція), невикористання законодавства госзакупкам напівдержавними підприємствами (Великобританія). У лютому 2003 р. за обвинуваченням у корупції заарештували 30 високих чиновників італійського урядового агентства Anas, які займалися організацією конкурсів з розподілу урядових і муніципальних будівельних підрядів. Двоє затриманих попалися дома злочину - в останній момент, коли ми одержували гроші від представників будівельних фірм, виграли з допомогою тендер будівництва автотраси у провінції Ломбардия північ від країни.

Україна

Проведення закупівель товарів, робіт і рівнем послуг за державні потреби України регламентується законом «Про закупівлю товарів, робіт і постачальники послуг державним кошти» № 1490-Ш від 22 лютого 2000 р., постановами кабінету міністрів України й наказами Міністерства економіки. Цікавим моментом є можливість скорочення терміну проведення торгів. Звичайно встановлюється не більше 45 календарних днів із дня опублікування оголошення про проведення торгів. У окремих випадках даний термін то, можливо зменшений до 15 днів. Українське законодавство передбачає преференції національним постачальникам - 10 % (якщо ціна пропозиції вбирається у 200 тис. євро для товарів, 300 тис. євро - для послуг і 4 млн. євро - для робіт). Особливі пільги застосовуються для Українського реріхівського товариства сліпих і глухих, Союзу організацій інвалідів і пенітенціарної системи (колонії тощо. п.) - 15 % незалежно від ціни пропозиції. 

Окремі приклади: Аргентина і Східну Європу

Система державної закупівлі Аргентині максимально захист інтересів національних постачальників - регламент проведення тендерів передбачає рівень преференцій в 5-10 %. Ще однією вагомою особливістю є високу вартість конкурсної документації (від 1000 до 2000 дол. США). У цьому будь-який зацікавлений постачальник проти неї безплатно попередньо ознайомитися із нею. Оголошення про тендері публікується в ЗМІ іспанською мовою за 30-60 днів до його проведення. Досить активно впроваджуються принципи державної закупівлі, вироблені світовим співтовариством, й у практику східноє вропейських країн, і навіть держав, що виникли на пострадянському просторі.

Організаційна структура державної закупівлі у країнах багато в чому схожа: закупівлі здійснюють міністерства і відомства, одне у тому числі покладено координуючі та контролюючі функції. Законодательную базу становить закон про держзакупівлі (зазвичай, з урахуванням типового проекту ЮНСИТРАЛ) і кілька підзаконних актів, а інформацію про закупівлях поширюється через спеціальне національне видання. 

Росія

Частка державної закупівлі Російській Федерації становить близько 40 % видатковій частині бюджету. Конкурсні механізми, найефективніші саме при великих закупівлях, дозволяють як знизити вартість необхідної замовнику продукції, а й підвищити прозорість і підконтрольність закупівельного процесу, як наслідок, знизити рівень корупції. Останнє завдання у російських умовах, на жаль, дуже актуальна. За оцінками, від 70 до 90 % державної закупівлі здійснюються з різноманітних порушеннями. Задля справедливості наголосимо, що зовсім в усіх порушення - слідство зловмисності закупщиков, іноді суперечливі вимоги різних законодавчих актів виконати практично неможливо. Система державної закупівлі у Росії досі перебуває на стадії формування. Суперечливість, а й у відсутність нормативно-правового регулювання, недостатня кваліфікація фахівців, відповідальних при проведенні закупівель, високий рівень корупції - всі обставини знижують ефективність закупівель і є джерелом недовіри них із боку постачальників. Проте позитивні зрушення є: частка об'єктивно проведених закупівель повільно, але неухильно зростає. За оцінками Міністерства економічного розвитку та торгівлі РФ, зниження витрат бюджетних коштів з допомогою використання конкурентних способів закупівель 2003 р. становить 42 млрд. руб. (8,6 %). Основою законодавчого регулювання системи державної закупівлі є: Конституція РФ; Цивільний кодекс РФ; Бюджетного кодексу РФ; Федеральний закон РФ від 6 травня 1999 р. № 97-ФЗ «Про конкурсах розміщення замовлень на поставки товарів, виконання робіт, надання послуг для державних потреб» (закон ноит дискримінаційний характер, обмежуючи що у торгах усіх суб'єктів сфери обігу євро і іноземних компаній); Положення про організацію закупівлі товарів, робіт та надаваних послуг для державних потреб, утв. Указом Президента РФ від 8 квітня 1997 р. № 305 «Про першочергових заходи з запобіганню корів рупции та скорочення бюджетних витрат з організацією за купки продукції для державних потреб».

Є низка федеральних законів і десятки нормативно-правових актів міністерств і навіть дуже різношерсте регіональне законодавство. Відразу відзначимо, що діє досить чітка ієрархія їх застосування, у разі, якщо нижчий по ієрархічній градації суперечить вищестоящому, застосовувати слід регулювання, запропоноване вищим [9].

Особливості тендерних процедур в проектах відділу міжнародних організацій

Основними між народними організаціями, які фінансують процедури закупівель у різних країнах, є Світового банку і Європейський банк реконструкції й розвитку.

Закупівлі за типовими проектами від Світового банку

Щороку Світового банку виділяє порядку 20-25 млрд. дол. різні проекти з всьому світу. Більшість цих коштів на закупівлю товарів, консультаційних послуг і вартість будівельних робіт. Досягнення цілей проектів, у рік полягає порядку 40 тис. контрактів, із комерційні структури. Причому суми контрактів варіюються від кількох основних тисяч за кілька десятків мільйонів.

Незалежно від країни реалізації проекту кошти та проведення закупівель за типовими проектами від Світового банку залишаються незмінними і чітко регламентованими з урахуванням конкурсних процедур, викладені у відповідних нормативних і методичних документах, наприклад, для від Світового банку - в інструкціях із закупівель: «Керівництво. Закупівлі за кредитами МБРР і кредитах MAP» і «Керівництво. Використання консультантів позичальниками Світового банку Світовий банк як виконавчим органом».

Основним способом закупівлі товарів хороших і робіт з проектам від Світового банку є Міжнародні конкурсні торги (МКТ, ICB) - процедура підписання контракту про поставки товарів чи здійснення підрядних робіт з заздалегідь оголошених у конкурсної документації умовам, в обумовлені терміни за принципами змагальності, справедливості та ефективності. Оголошення проведення МКТ публікується в офіційному виданні «Development Business» й у загальнонаціональних газетах країни реалізації проекту.

МКТ по складним проектам можуть відбуватися з попереднім кваліфікаційним відбором, ні з використанням двухэтапной процедури.

Для проектів МБРР, які передбачають закупівлі з урахуванням МКТ (яких проектів - переважна більшість), у бюлетені «Development Business» щорічно публікується Загальне повідомлення про закупівлю (General Procurement Notes).

Таке повідомлення містить інформацію про позичальника (чи потенційному позичальнику), сумі і цілі позики, обсягах закупівель у межах МКТ, найменування та "адреса установи позичальника, відповідального за закупівлі.

Перший етап закупівлі - підготовка тендерної документації, зазвичай залишається «непомітним» для постачальника. Тендерний пакет проходить узгодження у банку. Тільки після отримання «незаперечення» Банку можлива публікація запрошення до торгів.

Документи для торгів містять всю необхідну підготовки конкурсного пропозиції інформацію. Зазвичай, тендерний пакет включає у собі:

- запрошення до брати участь у торгах;

- інструкції учасники торгів;

- форму тендерного пропозиції;

- форму контракту;

- загальні та спеціальні умови контракту;

- специфікації і креслення;

- перелік товарів чи обсягів робіт;

- терміни постачання російської та графік завершення робіт;

- докладання (наприклад, різні види забезпечення тендерного пропозиції).

Критерії оцінки пропозицій та засобами визначення переможців зазвичай доволі реально викладені у інструкціях учасників торгів і технічних умовах. Оплата ж надання тендерної документації передбачає покриття лише вартості підготовки й доставки документів потенційним учасникам торгів, але її розробки.

Для підготовки тендерного пакета використовуються типові документи для конкурсних торгів, у яких можливо внесення мінімальних змін, причому виключно за узгодження з Банком. Слід зазначити, що зміни вносяться лише у докладання, містять технічні умови тендера, чи спеціальні умови контракту. Внесення змін - у інших документів заборонено.

Відповідно до посібником з закупівлям в тендерної документації указуються всі критерії, крім ціни, які враховуватися в оцінці пропозицій, і навіть методи оцінки цих критеріїв кількісним чи іншому вираженні.

Якщо допускається подача альтернативних пропозицій, умови для їхньої прийнятності й фізичні методи оцінки чітко й неоднозначно прописуються в тендерної документації.

Державні підприємства, можуть брати участь у торгах в тому разі, якщо можуть довести, що мають юридичної й фінансової незалежністю і здійснюють своєї діяльності у межах комерційного права.

Брати участь у конкурсі не можуть також фірми, внесені Банком в «чорного списку» за недобросовісність чи корупцію. Зазвичай фірми «дискваліфікуються» кілька років (загалом - 5) чи «довічно». З списком «дисквалифицированных фірм» можна ознайомитися з Інтернету з сайту Світового банку з адресою. Также брати участь у тендерах не можна фірмам із багатьох країн, які є членами Банку, і навіть які підпадають під санкції Ради Безпеки ООН.

Світового банку забороняє що у тендерах компаній, мають прямі чи непрямі можливості результат конкурсу.

Закупівлі за типовими проектами Європейського банку реконструкції й розвитку. Європейський банк реконструкції й розвитку (ЄБРР) - міжнародна організація, орієнтована допоможе країнах Європи та СНД.

ЄБРР, на відміну від Світового банку, не встановлює жодних обмежень для закупівлі товарів та послуг із багатьох країн, які є членами Банку. Виняток становлять компанії, викриті в корупції чи шахрайстві, і навіть фірми із багатьох країн, які підпадають під дію санкцій, запроваджених Радою Безпеки ООН (наприклад, Північної Кореї).

Правила проведення закупівель за типовими проектами ЄБРР викладені у документі «Принципи і правил закупівель товарів та послуг для проектів, фінансованих Європейським банком реконструкції й розвитку», що складається з 5 розділів і мережні додатки:

1) запровадження (коротко описує політику Банку у сфері закупівель);

2) принципи і міркування (застосовуються всім операція Банку);

3) закупівель товарів та послуг для операцій на державний сектор (визначають закупівлі за типовими проектами, реализуемым Банком у держсекторі: основний спосіб закупівель - відкриті конкурсні торги);

4) правила закупівель товарів та послуг для операцій на приватний сектор (рекомендації для закупівель за типовими проектами приватному секторі - конкурсні торги при закупівлях рекомендуються, але з обов'язкові);

5) закупівлі послуг консультантів;

6) додаток.

Контроль Банку за рішеннями із закупівлі товарів та надаваних послуг (коротко описаний механізму контролю з боку банку).

У порівняні з посібниками із закупівель Світового банку навіть російським законодавством про держзакупівлі даний документ має досить загальним, без особливих подробиць що описує механізм проведення закупівель. У той самий час принципи організації закупівель по ключовим моментів мало від принципів від Світового банку [8].

Література

1. Баймуратов М.О. Міжнародне публічне право : підручник / М.О. Баймуратов. - Х. : Одіссей, 2008. - 704 с.

2. Дахно І.І. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник / Дахно І.І. - К. : ЦУЛ, 2006. - 304 с.

3. Дахно І.І. Міжнародне приватне право : навчальний посібник / І.І. Дахно.- К.: Центр учбової літератури, 2008. - 316 с.

4. Зубатенко О.М. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності: Курс лекцій / Зубатенко О.М. - Донецьк: Дон УЕП, 2010. - 180 с.

5. Кошеваров В.П. Міжнародне право : навчальний посібник / В.П.Кошеваров. - К. : Істина, 2009. - 208 с.

6. Новак В.О., Мостенська Т.Л., Луцький М.Г., Гуріна Г.С., Ільєнко О.В. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства : Підручник. К. : Кондор-Видавництво, 2013. - 495 с.

7. Пронюк Н.В. Сучасне міжнародне право : навчальний посібник/ Н.В. Пронюк. - К.: КНТ, 2008. - 344 с.

8. Фединяк Г.С. Міжнародне приватне право : підручник / Г.С.Фединяк, Л.С.Фединяк; Г.С. Феденяк, Л.С. Фединяк.- Вид. 4-те, перероб і доп. - К. : Атіка, 2009. - 500 с.

9. Чубарєв В.Л. Міжнародне приватне право: навчальний посібник / В.Л. Чубарєв.- К: Атіка, 2008. - 608 с.

10. Конституція України від 28.06.1996 року (в редакції станом на 15.05.2014р.) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/конституція.

11. Господарський кодекс України станом на 24.07.2014 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/господарський кодекс.

12. Господарський процесуальний кодекс України станом на 08.05.2014 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/господарський процесуальний кодекс.

13. Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 1-21220) станом на 17.08.2014 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/80731-10.

14. Митний кодекс України станом на 13.03.2012 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17.

15. Податковий кодекс України станом на 01.10.2014 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/податковий кодекс україни.

16. Про державне оборонне замовлення: Закон України від 03.03.1999 р. № 464-XIV [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/про державне оборонне замовлення.

17. Про державну підтримку підприємств, науково-дослідних інститутів і організацій, які розробляють та виготовляють боєприпаси, їх елементи та вироби спец хімії : Закон України від 21.09.2000 р. № 1991-III [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1991-14.

18. Про державну підтримку суднобудівної промисловості України : Закон України від 23.12.1997 р. № 774/97-ВР [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/про державну підтримку суднобудівної промисловості.

19. Про ліцензування певних видів господарської діяльності : Закон України від 01.06.2000 р. № 1775-III [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1775-14.

20. Про молоко та молочні продукти : Закон України від 24.06.2004 р. № 1870-IV [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1870-15.

21. Про стандартизацію : Закон України від 05.06.2014 р. № 1315-VII [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1315-18.

22. Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності : Закон України від 01.12.2005 р. № 3164-IV [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності.

23. Про стандартизацію і сертифікацію: Декрет Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/46-93.

Размещено на Allbest.ru