Методологічні аспекти історії економічної теорії в контексті її розвитку

У дисертації підкреслюється, що для розуміння національних витоків інституціонально-орієнтованих концепцій важливе значення має з'ясування нежорсткості та рухливості ключового поняття “інститут” у минулому та сучасності, неоднорідності і методологічної несубординованості загальної інституційної течії наукової думки.

Дисертант систематизував основні характеристики інституціоналізму, що представлені у сучасній історико-економічній літературі, і розкрив, що у тій чи іншій мірі вони були властиві працям ряду відомих вітчизняних економістів досліджуваного періоду.

Четвертий розділ “Проблеми систематизації економічних наук” присвячений дослідженню історії проблеми класифікації, зарубіжних і вітчизняних систематизацій економічних теорій та економічної науки, розкриттю деяких парадоксів цих систематизацій.

Для представників світової і національної економічної науки другої половини ХІХ ст., незалежно від їх прихильності до тих чи інших шкіл та напрямів, типовим став поділ політичної економії на дві частини: 1) чисту (теоретичну) і 2) практичну (прикладну) або економічну політику. Кожна з них зберігала попередній загальноприйнятий поділ за змістом, тобто вивчення фаз суспільного виробництва - власне виробництва, розподілу, обміну і споживання, але займалася вивченням економічних законів по-різному. В основі виділення двох зазначених частин політекономії лежав поділ явищ та процесів економічного життя на дві сфери - “сферу сущого” і “сферу належного”. Згідно з таким поділом, теоретичне пізнання обмежується лише описанням і поясненням явищ, а практичне ставить своєю метою з'ясування впливу на пізнанні явища у бажаному напрямі. Відповідно чиста або теоретична частина науки становила собою вчення про основні елементи та функції народного господарства, головним чином про ті об'єктивні (за тодішньою термінологією, природні ) економічні закони, які управляють всіма цими явищами. Тут же з'ясовувалось, якою мірою дія таких законів забезпечує загальний добробут і соціальну справедливість. Прикладна або практична частина (економічна політика) містила викладення вчення про заходи, яких повинен вживати уряд у тих випадках, коли дія одних лише природних законів народного господарства не забезпечить достатньою мірою загальний добробут.

Українські економісти, зокрема В.Ф. Левитський, здійснювали спроби класифікації економічних теорій та шкіл (за тогочасною термінологією, “економічних систем”), застосовуючи, по суті, комплекс специфічних критеріїв класифікації. Такими критеріями виступали: 1) необхідність строгого розмежування начал теорії, політики та історії в складі економічних учень; 2) протилежність критеріїв щодо різних частин економічних учень; 3) історичність предмету кожної з економічних систем; 4) особливості методів наукового дослідження. Проте використовуючи вищезазначені критерії, В.Ф. Левитський та інші вчені, одні й ті ж школи часто відносили до цілком різних груп у господарській політиці та економічній теорії.

У дисертації висвітлено проблему класифікації економічних наук, яка отримала своє первісне (скоріше практичне, ніж теоретичне) розвязання у працях пізніх меркантилістів (І. Юсті, Й. Зонненфельс та ін.) і основоположника англійської класичної політичної економії А. Сміта. У ХІХ ст. ряд його послідовників ускладнив постановку та вирішення цієї проблеми. Так, у працях німецьких вчених-політекономів та фінансистів К. Рау, Ю. Содена, Л. Якоба та інших містилась постановка питання про класифікацію економічних наук і давалось її “тричленне” розвязання, дещо відмінне від підходу меркантилістів та А. Сміта. Але лише наприкінці ХІХ ст. - на початку ХХ ст. зявилися праці, цілком присвячені методології даної проблеми. Відбулося також розділення теорії і історії питання, раніше злитих воєдино. Ряд вітчизняних вчених (Г.Ф. Симоненко, М.І. Туган-Барановський, В.Ф. Левитський, К.Г. Воблий та ін.) і зарубіжних дослідників (Л. Косса, А. Онкен та ін.) в своїх працях значне місце відвели зясуванню історії класифікації економічних наук. Паралельно вчені-фінансисти (Л.В. Ходський, В.О. Лебедєв, І.І. Янжул, К.Т. Еєберг та ін.), досліджуючи історію фінансової науки, також розглядали питання класифікації економічних наук та її історії з метою краще зясувати предмет, місце та роль науки про фінанси у загальній системі наук.

У п'ятому розділі дисертації “Методологічні проблеми наукового дослідження економічної теорії командно-адміністративної системи і сучасної перехідної економіки” проаналізовані передумови, перебіг трансформаційних процесів протягом 90-х рр. ХХ ст., розкриті їх соціально-економічні наслідки і досліджені новітні концепції оновлення економічної теорії, пропоновані в ході численних дискусій серед вчених-економістів постсоціалістичних та західних країн.

Автор дисертації розкрив ті суттєві зміни, які відбулися в останнє десятиріччя в галузі історико-економічного аналізу економічних реформ дотрансформаційного періоду, значну еволюцію поглядів дослідників щодо окремих тем, насамперед ринкового соціалізму, конвергенції економічних систем тощо.

Автором з'ясовано, що стосовно причин краху планової системи в СРСР робляться два неоднозначні висновки. Перший зводиться до акценту на переважній ролі об'єктивних факторів, пов'язаних з “нежиттєздатністю”, “нереформоздатністю” самої соціалістичної системи. Другий полягає у підкреслюванні того, що радянська економіка розвалилась не під тягарем своїх власних внутрішніх проблем і суперечностей, а в результаті горбачовської “перебудови”.

Дисертантом виділені і проаналізовані концепції системної трансформації вітчизняних і зарубіжних авторів, проведено їх групування згідно з критеріями належності до тих чи інших сучасних напрямів економічної теорії, вираженням інтересів країн (розвинених чи перехідних) та соціальних верств, класів, груп (монополістів, малих і середніх підприємців, іноземного капіталу, бюрократії та ін.). Розкрито переплетення конвергентно-дивергентних явищ та процесів при спробах практичного втілення різних концепцій системної трансформації.

На підставі здійсненого у роботі аналізу концепцій та соціально-економічних наслідків трансформаційних процесів 90-х рр. ХХ ст. дисертантом обґрунтовано наступне.

Не підтвердилися прогнози більшості західних експертів про зближення рівня доходів на душу населення в країнах з перехідною економікою, зроблені на початку трансформаційних процесів. Насправді для всіх постсоціалістичних країн характерними були різке падіння виробництва, ВВП, реальних доходів населення і т.п. В середньому рівень ВВП постсоціалістичних країн у 1990-1999 рр. впав приблизно на одну третину. Найбільший спад ВВП мав місце в Україні. За вказаний вище період обсяг ВВП скоротився на 59,2%, промислової продукції - на 48,9, сільськогосподарської - на 51,5%. Реальна заробітна плата зменшилася в 3,82 рази. Рівень доходів на душу населення у країнах ЦСЄ та ЄС значно відрізняються після початку перехідного періоду. В цьому сенсі має місце не конвергенція, а дивергенція. Всередині кожної із постсоціалістичних країн різко зросла диференціація в доходах різних груп населення, яка перевершує існуючу в межах ЄС. Отже, у цьому аспекті також спостерігається дивергенція, що свідчить про відсутність значного так званого середнього класу у більшості постсоціалістичних країн.

Тривалість і глибина трансформаційної кризи, а також швидкість та ступінь виходу з неї відзначаються різноманітністю. Умовно можна виділити три групи постсоціалістичних країн щодо темпів зростання. До першої належать ті країни ЦСЄ (Польща, Словенія та ін.), в яких темпи зростання (4-6%) відповідають середньому темпу зближення з ЄС (2-2,5%). У другій групі розрив у доходах порівняно з країнами ЄС був майже незмінним після завершення трансформаційного спаду (Чехія, Угорщина, Латвія та ін.). Третя група країн (їх переважна більшість, включаючи Україну і Росію) - це ті, в яких трансформаційний спад все ще не подоланий, хоч і почалося певне економічне зростання. За прогнозами, до 2004 (2005) р. лише 11 із 27 постсоціалістичних країн зможуть перевищити рівень ВВП 1989 р. У 7 країнах обсяг ВВП буде все ще нижчим 3/4 показника 1989 р. Відповідно відрізняються і будуть відрізнятися рівні доходів на душу населення різних країн і темпи їх наближення до показників ЄС.

У теперішній час мають місце як конвергентні, так і дивергентні процеси у сфері доходу на душу населення в країнах ЦСЄ і ЄС. Ряд західних вчених (Г. Брюкер, О. Галор та ін.) закликають до стриманості у висновках. На їх думку, оптимістичну гіпотезу про те, що показники доходу на душу населення в країнах ЦСЄ наблизиться до рівня західних показників після системної трансформації, треба доводити дуже обережно. Проте розширення ЄС призведе до змін в економічному житті нових країн-членів ЄС і сприятиме їх наближенню до західноєвропейських стандартів, за окремими прогнозами, протягом 20-50 років за умови перевищення середньорічних темпів зростання у порівнянні з західноєвропейськими країнами приблизно вдвічі.

У неокласичних, неоліберальних теоріях вирішальне значення надається інвестиціям в основний капітал, які розглядаються як єдиний ключ до відродження економіки та зростання в постсоціалістичних країнах. Між тим темпи зростання заощаджень та інвестицій у переважній більшості ЦСЄ не були значними.

Причини трансформаційного спаду та інших негараздів криються не лише у нестачі інвестицій. Безпосереднім обмежувач зростання - недостатність сукупного попиту, дефіцит грошей у основної маси населення та держави. Лише узгоджене зростання сукупного попиту та інвестицій може призвести до економічного зростання та розвитку і, таким чином, до конвергенції країн ЦСЄ з ЄС у межах західноєвропейської моделі ринкової економіки.

Дисертантом досліджено питання, пов'язані з порівняльним аналізом економічних систем (компаративістикою): з'ясована сутність, етапи розвитку та еволюції, нові сфери співставлень. Розкрито, що у зв'язку з системною трансформацією 90-х рр. сфера компаративних досліджень, діапазон їх проблем та приклади країн, що представляють сучасні економіки у всій їх багатоманітності, значно розширилися. У порівняльних економічних дослідженнях трансформаційного процесу та його наслідків автором виявлено тенденцію до диференціації замість попереднього розгляду як єдиного потоку системних змін.

Висновки

У дисертації запропоноване нове вирішення наукової проблеми, що полягає у системному вивченні розвитку методології дослідження генезису і еволюції економічної теорії в історичному аспекті, розкритті основоположної ролі методології в прогресі наукового пізнання історії світової та вітчизняної економічної думки. Проведене дослідження дає можливість сформулювати ряд теоретичних узагальнень та висновків.

1. Існує тісний зв'язок теоретичних моделей розвитку економічної науки, що відзначаються множинністю, з вивченням її історії у світовому і національному розрізах. До останньої третини ХІХ ст. в методології дослідження панувала кумулятивна модель, згідно з якою розвиток економічної теорії та її історії розглядався як поступовий, послідовний процес нагромадження позитивного знання. Провідні українські економісти ХІХ - початку ХХ ст. (М.Х. Бунге, М.І. Туган-Барановський, В.Ф. Левитський, О.Д. Білімович та ін.) збагатили зазначену модель оригінальними положеннями, особливо щодо обґрунтування плідності взаємозв'язку і взаємодії політичної економії та історії економічної думки.

У ХХ ст. панівними стали моделі: циклічного розвитку науки; фальсифікаційна; класичних ситуацій; наукових революцій; конкурентних програм дослідження; риторики економіки тощо. Їх розробка та висунення на перший план обумовлені глибокими змінами у економічній методології, зокрема, з останньої третини ХХ ст. у зв'язку з переходом від позитивізму до постпозитивізму та методологічного плюралізму.

Модель класичних ситуацій розглянуто як таку, що характеризується поєднанням еволюційних і революційних змін у поглядах учених на соціально-економічний розвиток і відповідно трактує історію економічної думки. Розвиток української економічної думки, розглянутий з позицій моделі класичних ситуацій як періодів і процесів консолідації поглядів економістів та наступних переломів в еволюції економічної теорії, проходить через чотири класичних стани. Вони охоплюють відповідно домінуючі ранньо- і пізньокласичну політичну економію, неокласичну економічну теорію разом з альтернативними науковими парадигмами, ортодоксальний марксизм радянського періоду і формування нової парадигми у 90-ті роки ХХ ст.

2. Перша класична ситуація в Україні склалась наприкінці XVIII ст. і характеризувалась подоланням економічних поглядів вітчизняних меркантилістів, утвердженням фізіократичних ідей, головним виразником яких став відомий український вчений, один із засновників Харківського університету В.Н. Каразін. Проте, як і в інших країнах Європи, фізіократія не знайшла широкого розповсюдження в Україні головним чином із-за панування кріпосництва.

Друга класична ситуація в українській економічній науці, як і в значній кількості інших країн Європи і США, характеризується переробкою та інтерпретацією різноманітних теорій класичної політекономії з поправкою на свої місцеві особливості. Зокрема, враховувалась менша розвиненість капіталістичних економічних відносин порівняно із західноєвропейськими країнами, особливо Англією. Досить своєчасно здійснювалися російськомовні переклади провідних західноєвропейських вчених-економістів, що, звичайно, значно полегшувало знайомство з класичною політекономією та її опонентами “з перших рук”, тобто за першоджерелами.

Становлення третьої класичної ситуації в Україні відзначалося своїми особливостями. Основні серед них: більш пізнє її настання порівняно із Заходом; більш тривалий період виходу з кризи класичної політекономії; більша широта “розкидання” теоретичних концепцій; необхідність подолання впливу суто специфічних концепцій (“легального марксизму”, “народництва” тощо) на розвиток економічної науки; розриви у розвитку економічної думки у зв'язку з революційними подіями; незавершеність у формуванні окремих шкіл та напрямів в країні (наприклад, інституціоналізму, соціальної школи).

На шляху до третьої класичної ситуації українські вчені (В.Ф. Левитський, М.І. Туган-Барановський та ін.) сформулювали методологіч-не положення про рівноправність, взаємодію і взаємозбагачення економічних теорій. Проголошення М.І. Туганом-Барановським побудови політичної економії на основі загальнолюдської моральності, рівноцінності кожної людської особистості знайшло свій вираз у спробі синтезу теорії трудової вартості та теорії граничної корисності, у теорії розподілу - поєднання ідей теорії граничної продуктивності та соціальної теорії розподілу.

3. Переважна більшість українських економістів визначали предмет політичної економії як науку про народне господарство. Для них були характерні особливі підходи до розгляду економічних явищ та процесів. Насамперед йдеться про надання переваги макроекономічному підходу, яке принесло значні, високо оцінені світовою економічною наукою результати. Становлять інтерес самі напрямки макроаналізу - господарська кон'юнктура, цикли і кризи, прогнозування економічного розвитку; макроекономічні дослідження ринку; економіко-математичне моделювання. Значний доробок представників національної економічної науки у цих сферах дослідження був творчо використаний у 20-рр. минулого століття при розробці теорії економічного зростання, балансового методу планування, концепцій прогнозування та планування, математичних методів.

4. Формування і розвиток київської політекономічної школи, започаткованої М.Х. Бунге і продовженої його учнями та прибічниками (Д.І. Піхном, О.Д. Білімовичем та ін.), відіграло, по суті, вирішальну роль у подоланні кризових явищ у розвитку економічної теорії другої половини ХІХ ст., утвердженні та поширенні маржиналізму в Україні. Випускник Київського університету (1872) відомий вчений Л.З. Слонімський акцентував увагу на плідності та перспективності застосування математичних методів у економічних дослідженнях. Своєю критикою економічної теорії К. Маркса вчений торував шлях для новітніх економічних теорій неокласичного напряму. В радянських умовах ідеї цієї школи стосовно планової економіки розвивали випускник Київського університету (1915) видатний економіст В.В. Новожилов, погляди якого сформувалися під безсумнівним впливом професора політичної економії О.Д. Білімовича та математика М.О. Столярова, і його послідовники.

5. В цілому в останній третині ХІХ - початку ХХ ст. відбувалося хоч і повільне, але впевнене подолання відставання української економічної науки від західноєвропейської, що історично склалося на попередніх етапах соціально-економічного та внутрінаукового розвитку, і вихід на передові рубежі світової економічної науки. Це відбулося насамперед завдяки працям М.І. Тугана-Барановського, Р.М. Орженцького, О.Д. Білімовича, Є.Є. Слуць-кого, В.Я. Желєзнова та ін. Вершиною розвитку неокласики в Україні стала наукова діяльність випускника Київського університету, згодом професора Є.Є. Слуцького (1880-1948). Наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. національна економічна наука стала достатньо зрілою з точки зору ринкових уявлень, формування теорії ринкової економіки, розробки і використання економічного інструментарію.

6. Проте поступальний розвиток української економічної науки в загальноєвропейському річищі неокласики був перерваний вольовими методами у 20-і роки ХХ ст. Розпочалося формування принципово інших концепцій, побудованих на запереченні необхідності товарного виробництва, ринкових відносин, закону вартості тощо.

7. У тісному зв'язку з розвитком методологічних засад економічної теорії відбувалося формування історії політичної економії як науки. В Україні воно розпочалося у перші десятиліття ХІХ ст. (праці М.А. Балудянського, Т.Ф. Степанова, І.В. Вернадського та ін.). Інтенсивний розвиток історії економічної думки відбувався у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. завдяки творчій та педагогічній діяльності великої групи відомих українських науковців - М.Х. Бунге, Г.М. Цехановецького, А.Я. Антоновича, М.І. Зібера, М.М. Вольського, Л.В. Федоровича, М.І. Тугана-Барановського, В.Ф. Левит-ського, М.М. Цитовича, О.Д. Білімовича, К.Г. Воблого та ін. Українські вчені розглядали історію економічної думки як органічну складову частину економічної науки в нерозривному зв'язку з іншими її складовими. Становлення і розвиток історії економічної думки в Україні відбувались під значним впливом історико-економічної науки Заходу, з позицій тих чи інших панівних напрямів економічної теорії, включаючи і альтернативні у вигляді ортодоксального і критичного марксизму. В свою чергу, мав місце зворотний вплив вітчизняних здобутків на розвиток західних історико-економічних досліджень. Вивчення та виклад проблем історії економічної думки відзначалися обґрунтованою критичністю і, як правило, велися поряд з позитивною розробкою ключових теоретико-методологічних питань політичної економії (економічної теорії). У царині розробок проблем власне історії економічної думки українськими вченими привертають увагу насамперед обґрунтування класифікації економічних теорій і наук, з'ясування причин плюралізму теорій, його ролі у збагаченні економічної науки, виявленні специфіки методів дослідження тощо.

8. Процес інтенсивної інтеграції вітчизняної економічної науки у світову, що розгорнувся у 90-ті рр. ХХ ст. у зв'язку з подоланням штучної ізоляції вітчизняних науковців від Заходу, відбувається за трьома основними напрямами. Перший - творче осмислення і переосмислення, освоєння вітчизняними вченими матеріалу, накопиченого світовою наукою, доведення його на належному рівні через навчальні курси до майбутніх фахівців. Другий - критичне осмислення проблем минулого розвитку економіки й економічних наук, своєрідна інвентаризація здобутків, прорахунків тощо. В умовах перегляду традиційних теоретико-методологічних засад ортодоксального марксизму на основі світових досягнень економічної науки набуває виняткового значення зважене опанування науковою спадщиною провідних українських економістів останньої третини ХІХ - початку ХХ ст. Третій - оригінальні дослідження складних проблем системної трансформації. В дійсності має місце переплетення і взаємодія всіх трьох зазначених напрямів, у межах кожного з яких здійснюються дослідження на нових парадигмах і конкуруючих наукових програмах світової економічної науки.

Проведений науковий аналіз методологічних аспектів історії економічної теорії в контексті її розвитку дає можливість сформулювати рекомендації щодо подальшого їх дослідження, використання одержаних теоретичних результатів у викладанні економічних дисциплін та їх практичного застосування.

1. Розробити комплексну програму наукових досліджень у галузі історико-економічних наук з метою забезпечення їх координації та підвищення ефективності, яка буде охоплювати розробку у першу чергу наступних проблем:

світова економічна думка: сучасний стан та тенденції розвитку;

наукові новаторства українських економісті та їх вплив на світову економічну науку останньої третини ХІХ - 20-х рр. ХХ ст.;

діяльність наукових осередків, аналіз окремих шкіл вітчизняної економічної думки;

методологічні аспекти у висвітленні ретроспективи економічної думки;

методологічне оновлення вітчизняної економічної теорії в контексті розвитку світової економічної думки;

перехід на нові конкуруючі науково-дослідні програми в умовах системних трансформацій;

вдосконалення структури та змісту курсів з історії економічних учень.

2. Сформувати плани видань основних творів видатних українських економістів, особливо тих, що ніколи раніше не були опубліковані і зберігаються у архівах. Доцільно передбачити гранти під переклади та дослідження у галузі історії вітчизняної економічної думки, інші форми державної підтримки.

3. Організувати роботу з перекладу та видання українською мовою першоджерел - праць класиків світової економічної думки минулого і сучасності, зокрема лауреатів Нобелівської премії з економіки.

4. Здійснити всебічний аналіз досліджень представниками української діаспори, іншими зарубіжними науковцями розвитку історико-економічних наук в Україні протягом 60-90-х років ХХ ст.

5. Сприяти подальшому насиченню матеріалами з історії української економічної думки та економічної історії сучасної вітчизняної навчальної та навчально-методичної літератури. Забезпечити збільшення бюджету навчального часу на вивчення циклу історико-економічних навчальних дисциплін у вищій школі України.

6. Стимулювати створення у найкрупніших вузах країни кафедр історико-економічних наук, покращити роботу по добору аспірантів та докторантів у галузі економічної історії та історії економічної думки.

економіка ринковий світовий

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Методологічні аспекти історії української економічної думки (ХІХ - ХХ ст.). - К.: ІАЕ УААН, 2003. - 436 с. (27,1 друк. арк.).

2. Критика немарксистских концепций в преподавании политической экономии: Учеб-метод. пособие / Под ред. А.Д. Смирнова. - М.: Высш. школа, 1990. - 352 с. (27,2 друк. арк.). Здобувачем здійснений аналіз поглядів західних вчених на перебудову економіки СРСР (0,5 друк. арк.).

3. Бодров В.Г., Кредисов А.І., Леоненко П.М. Соціальне ринкове господарство. Навчальний посібник. - К.: Либідь, 1995. - 128 с. (7,7 друк. арк.). Особисто здобувачу належать: Глави 3, 5 (2,5 друк. арк.).

4. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень: навчальний посібник. - К.: Знання - Прес, 2000. - 514 с.; 2-е вид. 2001. - 514 с.; 3-е вид. 2002. - 514 с. (39,6 друк. арк.). Особисто здобувачу належать: Частини І-ІІ. Докласичний період; Неокласичний період (19,6 друк. арк.).

5. Юхименко П.І., Леоненко П.М., Ільєнко А.А. Економічна історія: навчальний посібник. - Біла Церква, БДАУ, 2002. - 320 с. (18,6 друк. арк.). Особисто здобувачу належить: Частина 2 (8 друк. арк.).

6. Леоненко П.М. Осмислення процесу розвитку економічної науки // Історія економічної думки України: Навчальний посібник. - К.: Либідь, 1993. - С. 229-239. (0,5 друк. арк.).

7. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко - 5 вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2003. Особисто здобувачу належать: розділи 9,10, § 4 розділу 29, частина 9 (розділи 40-44) (10 друк. арк.).

8. Леоненко П.М. Людський розвиток // Економічна енциклопедія: У трьох томах / Відпов. ред. С.В. Мочерний. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. - Т.1. - С.217-221.

9. Леоненко П.М. Маргінальна революція // Економічна енциклопедія: У трьох томах / Відпов. ред. С.В. Мочерний. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. - Т.1. - С.234-235.

10. Леоненко П.М., Марцінишин Г.Б., Ціх Г.В. Маржиналізм (маргіналізм) // Економічна енциклопедія: У трьох томах / Відпов. ред. С.В. Мочерний. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. - Т.1. - С.235-237. Автор розкрив причини появи і суть маржиналізму (0,1 друк. арк.).

11. Леоненко П.М. Ринковий соціалізм // Економічна енциклопедія: У трьох томах / Відпов. ред. С.В. Мочерний. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. - Т.3. - С.233-234.

12. Леоненко П.М., Ціх Г.В. Теорії нової експлуатації і нового імперіалізму // Економічна енциклопедія: У трьох томах / Відпов. ред. С.В. Мочерний. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. - Т.3. - С.582-583. Автор розкрив теорію Дж.В. Робінсон (0,1 друк. арк.).

13. Леоненко П.М., Черепніна О.І. Теорії порівняльних економічних систем // Економічна енциклопедія: У трьох томах / Відпов. ред. С.В. Мочерний. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. - Т.3. - С.583-586. Автор розкрив еволюцію компаративних теорій (0,2 друк. арк.).

14. Леоненко П.М., Марцінишин Г.Б., Ціх Г.В. Трансформаційна криза Економічна енциклопедія: У трьох томах / Відпов. ред. С.В. Мочерний. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. - Т.3. - С.685-687. Автор розкрив поняття різних типів трансформаційних криз, їх відмінності (0,2 друк. арк.).

15. Статті у наукових фахових виданнях:

16. Леоненко П.М. Погляди західних дослідників на економічні реформи в Радянському Союзі // Вісник Київського університету. Суспільно-політичні науки. - 1991. - №2. - С.41-52.

17. Леоненко П.М. Західні прогнози нового господарського механізму в СРСР // Питання політичної економії: Міжвідомчий науковий збірник / Київський державний університет імені Тараса Шевченка. - К.: Либідь. - 1991. - Вип. 212. - С.16-22.

18. Леоненко П.М. Методологічні основи вивчення сучасної немарксистської економічної думки // Питання політичної економії. Світова економічна думка: питання теорії та історії: Міжвідомчий науковий збірник / Київський державний університет імені Тараса Шевченка. - К.: Либідь. - 1992. - Вип. 218. - С. 3-10.

19. Леоненко П.М., Ціх Г.В. Податкова політика у розв'язанні суперечностей між нерівністю розподілу доходів та соціальною справедливістю // Реформа фінансово-кредитної системи перехідної економіки: Збірник наукових праць Волинського державного університету імені Лесі Українки. - Луцьк. - 1997. - С. 242-247. Автору належить концепція і виконання (0,2 друк. арк. ).

20. Леоненко П.М. Управління економікою: порівняльний аналіз теорії і практики // Економіка і управління. - 1998. - № 1. - С.14-20.

21. Леоненко П.М. Історія економічної думки в Україні: минуле як сучасне і майбутнє // Економічний часопис. - 1998. - № 8. - С.46-51.

22. Леоненко П.М. Становлення історії політичної економії в Україні (перша половина ХІХ ст.) // Вісник Тернопільського державного технічного університету. - 1998. - Т.3. - Число 2. - С.128-135.

23. Леоненко П.М., Марцінишин Г.Б., Ціх Г.В. З історії україно-російських фінансових зв'язків // Реформа фінансово-кредитної системи перехідної економіки: Збірник наукових праць Волинського державного університету імені Лесі Українки. - Луцьк: Волинь. - 1998. - С. 134-139. Автору належить концепція і виконання (0,2 друк. арк. ).

24. Леоненко П.М. З історії формування управлінської думки в Україні (ХІХ - початок ХХ ст.) // Історія народного господарства та економічної думки України: Міжвідомчий збірник наукових праць. - Київ-Тернопіль: Інститут економіки НАН України. - 1998. - Вип. 30. - С. 160-169.

25. Леоненко П.М. Становлення і розвиток економічної науки та освіти в Київському університеті // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка. - 1999. - Випуск 40. - С.24-31.

26. Леоненко П.М. До історії української фінансової думки // Фінанси України. - 1999. - № 9(45). - С. 6-17.

27. Леоненко П. Новаторське дослідження актуальної проблеми. Рецензія: Андрущенко В.Л. “Фінансова думка Заходу в ХХ столітті” (Львів: Каменяр, 2000. - 304 с.) // Банківська справа. - 2000. - №5. - С.62.

28. Леоненко П.М. Економічна реформа в Західній Німеччині (1948-1958 рр.) // Історія народного господарства та економічної думки України: Міжвідомчий збірник наукових праць / Інститут економіки НАН України. - К. - 2000. - Вип. 31-32 - С. 3-12.

29. Леоненко П.М. Проблеми оплати праці в Україні у світлі уроків економічного реформування // Оплата праці: Проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць - Луцьк: Волинський державний університет імені Лесі Українки та Інститут економіки НАН України. - 2000. - С. 150-156.

30. Леоненко П.М. Становлення і розвиток фінансової науки у світлі історії економічної думки // Фінанси України. - 2000. - № 6(54). - С. 36-43.

31. Леоненко П.М. Формування та розвиток національного економічного мислення // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України: Науково-практичний збірник. - К. - 2000. - С.123-126.

32. Климко Г.Н., Леоненко П.М. Концепції системної трансформації // Економіка і управління. Науковий журнал. - 2000. - № 4 (10). - С. 5-29. Автору належить аналіз еволюції концепцій системної трансформації, моделей трансформаційного циклу та інволюційної трансформації (1,2 друк. арк.).

33. Леоненко П.М. Київська політекономічна школа // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка. - 2001. - Випуск 49. - С.19-23.

Размещено на Allbest.ru