Регулювання цін шляхом змін у величині та структурі грошової маси теоретично можливе і практично здійснюється завдяки сутнісно-функціональним властивостям ціни як грошової форми втілених у товарі затрат факторів виробництва й корисності. Однак ціна одиниці товару чи товарної групи визначається не безпосередньо розміром грошової маси, а співвідношенням останньої та фізичного обсягу товарів. Практична можливість впливу монетарних заходів на макроекономічний рівень цін існує внаслідок перебування в обігу паперових грошей та монопольного виконання державою грошово-емісійної функції.

Прямий та зворотний зв'язок між категоріями “гроші” та “ціни” досліджується кількісною теорією грошей. Для кейнсіанського варіанта цієї теорії характерним є переважний вплив кількості грошей на номінальний обсяг виробництва, приріст якого складається з приросту реального випуску та рівня інфляції; грошова маса стає визначальним чинником динаміки цін в умовах повної зайнятості праці на фазі циклічного піднесення; одиниця витрат і ціна продукції представницької фірми зростає в умовах випереджального росту факторних доходів порівняно з продуктивністю виробничих факторів; вплив кількості грошей на номінальний обсяг виробництва здійснюється через мінливість процентної ставки, рівень якої формується на грошовому ринку під дією співвідношення уподобань ліквідності та пропозиції грошей, і визначає рівень ефективного попиту на товарному ринку.

Сучасний монетаризм як окремий варіант кількісної теорії виходить із номіналістичної концепції походження грошей, обґрунтовує грошово-ціновий зв'язок кореляційними залежностями між динамікою грошової маси та темпами інфляції, визнає провідною причиною інфляційного зростання цін слабко контрольоване державою збільшення кількості грошей в обігу, доводить необхідність середньострокового та довгострокового монетарного впливу на темпи інфляції шляхом відміреної грошової емісії та в новітньому варіанті віддає перевагу прямому націлюванню грошово-кредитної політики на підтримання цінової динаміки на рівні інерційної інфляції (інфляційне таргетування).

Практичний бік кількісної теорії полягає у визначенні механізму монетарної трансмісії та здійснення оцінки його кінцевого впливу на рух цін. Структурно механізм монетарної трансмісії утворюють: монетарний імпульс, передавальні канали, умови передачі імпульсу, точки сприйняття монетарного імпульсу. Макроекономічна динаміка цін підпадає під підвищувальну дію монетарного імпульсу за умов перебування економіки на фазі циклічного піднесення, збурених інфляційних очікувань, малоефективних економіко-правових важелів стримування інфляції. Характерною особливістю перехідних економік є стагфляційний рух цін за умов глибокої рецесії виробництва. Додатний приріст грошової пропозиції діє на зростання номінального обсягу виробництва (у тому числі на дефлятор) за наступними елементами витрат ВВП: 1) інвестиції підприємств - через канал процентної ставки Дж. Кейнса, ефект Дж. Тобіна, кредитний канал, ефект асиметричної інформації; 2) споживання домашніх господарств - через кредитний канал, ефект багатства Ф. Модільяні; 3) чистий експорт - через девальваційний канал шляхом здороження імпорту, встановлення цін і заробітної плати в інвалютному еквіваленті, відносного знецінення активів у національній валюті, дії ефекту заміщення національної валюти іноземною при розрахунках та заощадженнях.

У трансформаційній економіці України динаміка монетарних показників та загального рівня цін характеризується існуванням тісного кореляційного зв'язку між ними. На тлі висхідної помісячної динаміки цін періодично спостерігаються точки підвищеної інфляції (цінові шоки) монетарного, бюджетного чи структурного походження. Лаг між монетарним імпульсом і ціновим шоком становить 1-3 місяці, починаючи з 2000 р., значні випереджальні темпи зростання грошової маси над темпами зростання цін і реального ВВП свідчать про уповільнення швидкості грошового обігу, підвищення рівня монетизації економіки, нівелювання монетарних цінових шоків, зменшення впливу курсового чинника на цінову динаміку, позитивні зрушення у структурі грошової маси на користь строкових коштів у національній валюті.

Грошово-кредитна політика центрального банку як специфічна форма державного регулювання економіки за допомогою монетарних інструментів однією з цілей має стабілізацію макроекономічного рівня цін для забезпечення внутрішньої сталості національної грошової одиниці та передбачуваних умов розширеного відтворення. Стратегічною метою політики є забезпечення безінфляційного економічного зростання. Кожен з інструментів має своєрідний характер дії на інфляцію, який визначається наступними рисами: 1) підвищення нормативу обов'язкових резервів комерційних банків має риси адміністративного регулювання, носить яскраво виражений рестрикційний характер, справляє вплив на обсяг і структуру грошової бази та грошової маси, має різко негативну побічну дію на обсяг кредитування та динаміку реального ВВП, придатне для подолання тривалих цінових шоків монетарного походження; 2) посилення жорсткості політики рефінансування комерційних банків полягає у підвищенні облікової та ломбардної ставок і скороченні лімітів рефінансування, справляє рестрикційну дію на динаміку цін і ділову активність у цілому через зниження ліквідності банківської системи та вплив на психологічний стан господарських суб'єктів; 3) реалізація центральним банком державних короткострокових зобов'язань на вторинному ринку цінних паперів знижує наднормативні резерви банківської системи через операції репо, служить інструментом “точного налагодження” грошово-кредитного ринку, має чітко вивірений рестрикційний вплив на монетарний сектор (опосередковано - на реальний) і придатна для упередження поточних цінових шоків у короткостроковому періоді; 4) продаж боргових зобов'язань центрального банку справляє подібну до операцій з державними облігаціями дію і служить допоміжним засобом антиінфляційного регулювання; 5) валютна інтервенція центрального банку має первинним об'єктом впливу зміцнення обмінного курсу національної грошової одиниці, а вторинним - стабілізацію цін та мінімізацію наслідків імпортованої інфляції. На ці властивості монетарних інструментів слід зважати в практичній реалізації антиінфляційної грошово-кредитної політики.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в обґрунтуванні сутності, структури та функцій механізму бюджетно-монетарного регулювання цін за умов трансформації економічної системи на підставі детального аналізу класичного підґрунтя й сучасних наукових розробок. Основні висновки дисертаційного дослідження полягають у наступному:

1. Формування ринкових умов господарювання в країнах з перехідною економікою потребує створення дієвого механізму впорядкування ринкового середовища, запровадження заходів державного моніторингу і регулювання перебігу ціноутворювальних процесів. Лібералізація умов господарювання та звуження контрольно-розпорядчих функцій держави на національному товарному ринку роблять необхідним концептуальне обґрунтування та практичну побудову цілісної системи заходів із регулювання ключової ланки ринкового механізму - ціни.

2. Грунтуючись на більш ніж десятирічному досвіді трансформаційних процесів, відзначено наступні прояви цінової нестабільності, що підривають сталі умови суспільного відтворення: 1) висока та надвисока макроекономічна динаміка цін початкового періоду економічних перетворень через слабко керовану лібералізацію цін; 2) цінові шоки як короткочасні спорадичні збурення загального рівня цін, притаманні періоду макроекономічної стабілізації та зростання; 3) зміна відносних цін на галузевих ринках; 4) стрибкоподібне підвищення цін на продукцію монопольних суб'єктів ринку.

Серед перерахованих випадків цінової нестабільності прямому адміністративному регулюванню підлягає лише останній. Більшість їх регулюється економічними методами непрямої форми дії із застосуванням інструментів фіскально-монетарного походження, що утворюють автономну підсистему в механізмі державного регулювання цін.

3. Концептуальна визначеність механізму бюджетно-монетарного регулювання цін ґрунтується на наявності відносно самостійного об'єкта регуляторного впливу - ціни із властивими їй реактивними точками сприйняття зазначеного впливу, визначеними економічною політикою цілями регулювання та засобами їх досягнення. Цільова функція регулювання цін має розгалужену структуру, диференційовану за рівнями господарювання. На мікрорівні вона модифікується в завдання досягнення збалансованості на ринках окремих товарів і товарних груп; мезорівень потребує прогнозованих змін міжгалузевих вартісних пропорцій виробництва; на макрорівні існує постійна потреба підтримання інфляції у межах помірних темпів; мегаекономічним завданням в умовах зростання відкритості економіки виступає наближення внутрішніх цінових співвідношень до аналогів світового ринку. Правильне визначення поточних і стратегічних пріоритетів дає змогу спрямувати регуляторний потенціал на розв'язання нагальних проблем цінової стабільності.

4. Засоби регулювання цін відіграють роль способів досягнення поставлених цілей, які диференціюються залежно від реактивної точки прикладання регуляторної дії на рівневі, структурні та динамічні. Подібна диференціація дає змогу не лише теоретично поглибити структуру механізму регулювання цін, але й обумовити застосування певних форм, методів та інструментів регулювання як складових єдиного механізму впливу на ціни. Для трансформаційної економіки все більшого значення набуває опосередкована форма регулювання цін, застосування економічних методів та бюджетно-монетарних інструментів при впливі на ціни.

5. Аналіз впливу податково-бюджетних і видатково-бюджетних інструментів на формування і зміну рівнів цін видається важливим з огляду на те, що, навіть не вдаючись до цілеспрямованого регулювання цін на продукцію реального сектора, держава мимоволі змінює цінову ситуацію в економіці, здійснюючи структурні зрушення в доходній та видатковій частинах бюджету. Непрямі податки справляють безпосередній вплив на ціни, ступінь якого залежить від цінової еластичності попиту й пропозиції оподатковуваних товарів та рівня конкурентності даного ринку. З метою оптимізації непрямого оподаткування та наближення його засад до стандартів податкового законодавства Євросоюзу доцільно: 1) усунути нерівномірність непрямого податкового навантаження та відповідну підвищувальну дію на ціни продукції залежно від галузі економіки, регіону країни та сфери кінцевої реалізації продукції; 2) знизити роль непрямих податків у надходженнях Державного бюджету, збільшивши їхню частку в доходах загального фонду місцевих бюджетів; 3) регулювання цін на імпортовану продукцію здійснювати шляхом застосування знижених ставок мита за товарами, де вони залишаються завищеними (за стандартами СОТ); 4) для уникнення девальваційного тиску на ціни скасувати визначення акцизного збору на вітчизняні товари в одиницях іноземної валюти.

6. Пряме оподаткування не справляє безпосереднього впливу на мікроекономічний рівень цін, однак, скорочуючи доходи виробників і споживачів, здатне опосередковано діяти на загальний їх рівень та динаміку. Для вдосконалення прямих податків необхідно відпрацювати методологію врахування прибутку в складі трансфертних цін та методику стягнення податку на прибуток підприємств, знизити його ставку до рівня сусідніх країн, усунути невпорядковані та необґрунтовані пільги по сплаті. Діючий прибутковий податок із громадян потребує нівелювання надмірно диференційованої шкали податкових ставок, що зменшить вплив інфляції на розмір надходжень до бюджету, а також підвищення величини неоподатковуваного мінімуму доходів до рівня прожиткового мінімуму, що спонукатиме до легалізації економічної діяльності. Загальне зменшення тягаря прямих податків стимулюватиме розвиток товарної пропозиції та стабілізацію цін у довгостроковому періоді.

7. У частині видатково-бюджетного впливу на ціни знижується роль прямих субсидій, обчислених у реальному виразі, при одночасному розширенні масштабів прихованого субсидування. Подібне трансформування системи субсидій робить процедуру їх надання непрозорою, сприяє розвитку корупції. Високі рівень і динаміка державного споживання ведуть до переобтяження видаткової частини бюджету, розростання апарату державної влади, відносного скорочення бюджетних видатків на соціальні потреби та опосередкованого сукупним попитом тиску на макроекономічний рівень цін. Аналогічно, в бік підвищення, на ціни діють державні трансфертні платежі у складі бюджетних видатків, однак збільшення їхньої частки видається позитивним явищем для перехідної економіки з низьким початковим розміром середнього трансферту.

8. Потенційна можливість і практична доцільність регулювання цін за допомогою інструментів грошово-кредитної політики випливає з сутнісно-функціональної природи ціни як грошового виразу втілених у товарі затрат факторів виробництва й корисності. Існування грошово-цінового зв'язку підтверджується емпіричними дослідженнями економістів монетаристської школи та власним аналізом автора щодо динаміки індексу споживчих цін та грошової маси. Високі значення коефіцієнтів парної кореляції між зазначеними рядами динаміки свідчать про можливість використання монетарних інструментів при впливі на зміну загального рівня цін. Для більш конкретного аналізу та перетворення кореляційних зв'язків у причинно-наслідкові побудована регресійна модель зміни цін під впливом змін у динаміці та структурі грошових агрегатів, процентної ставки за банківськими кредитами, обмінного курсу. У результаті проведеного дослідження виявлено, що найбільш вірогідними чинниками макроекономічної цінової динаміки виступають темпи зростання грошової маси, динаміки процентної ставки за кредитами комерційних банків та обмінного курсу. Водночас з'ясовано, що інфляція останніх трьох років носила переважно немонетарний характер, незважаючи на випереджальні темпи зростання грошової маси та грошової бази.

9. У механізмі передачі монетарного імпульсу з грошово-кредитного на товарний ринок встановлено канали найбільш потужної дії на ціни, якими в Україні служать кредитний і валютний канали. При цьому перший з них в умовах пожвавлення економіки та врівноважених інфляційних очікувань спрямовує монетарний імпульс переважно на приріст реального ВВП. Зважаючи на зростаючу відкритість національної економіки, зберігається високе значення валютного каналу монетарної трансмісії, коли курсові зрушення здатні порушити макроекономічну цінову стабільність.

10. З метою підвищення ефективності грошово-кредитного регулювання загального рівня цін необхідна низка заходів загального та спеціального характеру, спрямованих на зміцнення довіри до вітчизняної банківської системи, національної валюти та державних боргових зобов'язань, узгодженість дій економічної та монетарної влади в разі підвищення ризику виникнення цінового шоку, врахування розміру грошового мультиплікатора і тривалості лагу грошово-кредитної політики, підвищення транспарентності в діях державних органів для приборкання інфляційних очікувань.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

Makarenko M.I. The budgetary-monetary price regulation in the transformation economy. - Manuscript.

The dissertation tonards the scientific degree of the Doctor of Economy on the speciality 08.01.01 - Economic Theory. - Kharkov V. Karazin National University, Kharkov, 2003.

The essence, functions and the structure of the mechanism of the budgetary-monetary price regulation are determined. It is proved, that during the market transformation of economy there is an objective replacement of direct administrative tools of price regulation for indirect economic tools, among which the role of tax-budgetary, expenditure-budgetary and monetary regulators grows. Features of influence of straight lines, indirect taxes and grants on the level, structure and dynamics of prices are determined. Features of functional relations between dynamics of the general price level and monetary aggregates are established and the mechanism of the achievement of macroeconomic price stability is offered with tools of monetary regulation.

Key words: price, budgetary-monetary regulation, tax-budgetary tools, direct taxes, indirect taxes, expenditure-budgetary tools, grants, monetary tools, monetary transmission, price stability.

Размещено на Allbest.ru