Трудовий потенціал і зайнятість населення України в умовах ринкової трансформації економіки
Вивчення еволюції ідей, фактів та динаміки процесів, котрі стосуються теорії та практики розвитку трудового потенціалу і зайнятості населення. Аналіз витрат на їх відтворення, а також регулювання зайнятістю в умовах ринкової трансформації економіки.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 25.02.2014 |
| Размер файла | 70,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Виходячи із зазначеного, дисертантом розроблено методичні підходи до побудови динамічної моделі формування витрат на відтворення трудового потенціалу за групами з різними рівнями кваліфікації з метою отримання необхідної інформації для визначення різнорівневих (держава, регіон, галузь, підприємство, індивід) особливостей умов відтворення трудового потенціалу та тенденцій формування фактичних і нормативних витрат на розвиток трудового потенціалу.
Запропонована в роботі методика визначення витрат на відтворення трудового потенціалу базується на визнанні того незаперечного факту, що, враховуючи специфіку здійснення політики зайнятості в Україні, і перш за все пасивних форм її реалізації, а також відсутність очікуваних позитивних ефектів від розроблених національної і регіональних програм зайнятості, необхідно перейти до інших методів збереження трудового потенціалу і регулювання зайнятості населення. Дисертант вважає, що ефективність реалізації регіональних програм зайнятості перш за все залежить від фінансування політики ринку праці. Об'єктивна оцінка показників, що її характеризують, дає підстави стверджувати, що нині діюча практика формування державного фонду зайнятості має ряд недоліків. По-перше, цей фонд формується майже виключно за рахунок відрахувань на обов'язкове державне страхування на випуск безробіття: у розмірі 1,5% від фонду оплати праці -- для роботодавців і 0,5% від сукупного оподаткованого доходу -- для найманих працівників. Втім, саме страхування законодавчо не оформлено і, відповідно, не діє, а введення державного збору фактично суперечить ст. 46 Конституції України, яка передбачає не державний збір, а впровадження соціального страхування і страхових внесків. По-друге, підпорядкування державного фонду сприяння зайнятості державному бюджету, що зумовило використання, розподіл і перерозподіл значних його коштів не за цільовим призначенням, а, значить, і до скорочення витрат на активну політику ринку праці. По-третє, незадіяність передбачених Законом України “Про зайнятість населення” всіх джерел формування фонду зайнятості (страхових внесків роботодавців, обов'язкових страхових внесків з працюючих, асигнувань з бюджету, добровільних внесків юридичних і фізичних осіб тощо). По-четверте, зміною функціонального призначення та різким скороченням грошової маси в регіональних центрах зайнятості до зведення діяльності регіональних центрів зайнятості системного моніторингу за зрушеннями на регіональних ринках праці, реєстрації безробітних і виплат мізерних допомог по безробіттю. Тому, на думку дисертанта, в умовах структурних зрушень в суспільстві фінансування політики ринку праці має вже найближчим часом стати одним із найголовніших чинників подолання негативних явищ, що складаються у сфері зайнятості. Для цього необхідно відновити статус Державного фонду сприяння зайнятості населення як самостійної фінансової системи, вивівши його з підпорядкування Державного казначейства, а також запровадити дієву систему соціального страхування на випадок безробіття, ввести обов'язкові страхові внески з працюючих осіб і збільшити відсоток відрахувань на страхові внески з роботодавців, внісши відповідні зміни до Закону України “Про зайнятість населення”.
У четвертому розділі “Інституціональні трансформації - основа удосконалення умов реалізації трудового потенціалу і формування ефективної зайнятості населення”, який складається з чотирьох параграфів, розроблені та обґрунтовані основні концептуальні засади і принципи формування сучасної парадигми української моделі зайнятості, в межах якої обґрунтовані мета, принципи та напрями трансформації відносин власності як внутрішньої основи формування ефективної зайнятості, запропонована система конкретних заходів щодо вдосконалення мотиваційного механізму праці, досліджені ті обмеження ефективної реалізації трудового потенціалу, що виникли в наш час і стали характерними ознаками перехідного періоду, і запропоноване своє бачення концепції регулювання зайнятості населення.
Результати проведеного дослідження дають підстави вважати, що здійснення комплексу заходів по реформуванню відносин власності та створенню багатоукладної економіки поки що не сприяють соціально-економічному розвитку країни, зростанню продуктивності праці, пом'якшенню безробіття. Експеримент з створенням класу багаточисельного і ефективного власника з “відродженим почуттям господаря” на основі сертифікатної приватизації теж не тільки не став визначальним чинником мотиваційного механізму продуктивної зайнятості і зменшення обсягів безробіття, але й проблему соціальної справедливості в її реалізації вирішує на діаметрально протилежних і далеких від справжньої справедливості засадах, а саме: задекларований принцип створення рівних можливостей на долю роздержавлюваного майна поєднано з масовим відчуженням населення країни від створених ним же засобів виробництва.
Усе це, в кінцевому підсумку, підриває стабільність розвитку національної економіки, посилює тенденції розпаду виробничої бази державних підприємств, призвело до легалізації тіньових магнатів і кримінальних структур. Реформування власності нинішніми методами і під егідою корумпованих чиновників і новоявлених олігархофренів діє в напрямку перерозподілу державної власності, а не створення умов для запровадження в дію інститутів ефективних власників. Тому, рюзвиваючи в подальшому процеси роздержавлення і приватизації відповідно до етапів побудови соціально-орієнтованої багатоукладної економіки, необхідно в найближчий час:
-- ввести в Закон України “Про приватизацію майна державних підприємств” доповнення, узаконивши норми відповідальності власників, які викупили підприємства і не виконують взятих на себе зобов'язань і визначивши механізм реприватизації незаконно приватизованих об'єктів;
-- на законодавчому рівні закріпити пріоритет на приватизацію підприємств трудовими колективами як шляхом сертифікатної приватизації так і розширення продажу майна, що приватизується за грошові кошти;
-- поступово звузити масштаби ваучерної приватизації із забезпеченням гарантій прав населення України на використання приватизаційних паперів і компенсаційних сертифікатів;
-- прискорити акціонування корпоративних підприємств і на ділі здійснити реалізацію статутних прав акціонерів шляхом персоніфікації власності, що є основою переходу до розподілу доходу на капітал у формі дивідендів, отже, до підвищення ефективності використання трудового потенціалу.
Аналіз свідчить, що специфіка сучасних процесів роздержавлення і приватизації, яким піддається національна економіка, полягає в тому, що на авансцену трансформаційних процесів вийшло мале і середнє підприємництво як прогресивна форма господарювання, що здатна створити багаточисельного і ефективного власника, зберегти існуючі та створити додаткові робочі місця. Визначальним чинником, що впливає на розвиток приватних підприємств, є економічна ситуація і законодавча база, що склалися в країні на даний час. Як результат -- процеси роздержавлення і приватизації, установлення малого і середнього підприємництва відіграють в перехідній економіці неоднозначну роль: з одного боку, вони стають “епіцентром” структурних зрушень зайнятості населення і формування нових економічних регуляторів у мотиваційному механізмі праці, а з другого боку, через недосконалість чинного законодавства, фінансово-кредитної і податкової політики утворюють базу протистояння інтересів різних соціальних груп (з одного боку, найманих працівників і роботодавців, а з другого -- конкуруючих між собою підприємницьких структур). В зв'язку з цим необхідно вжити протекціоністських заходів щодо розвитку підприємницької діяльності, створивши для неї цивілізоване правове і економічне поле. З цих позицій у роботі пропонується реалізувати такі заходи, які можна взяти за основу формування політики сприяння розвитку підприємництва і без яких неможливе створення оптимального механізму мотивації трудової і підприємницької діяльності в країні з перехідною економікою:
-- внести поправки до основних законів і нормативно-правових актів, що формують правове і мотиваційне поле діяльності підприємницьких структур, які зберігають існуючі і створюють нові робочі місця. З цією метою слід забезпечити зменшення кількості прямих і непрямих податків і створити пільгові податкові умови для підприємницьких структур, які збільшують пропозицію робочих місць і гарантовану мінімальну заробітну плату;
-- забезпечити активну державну підтримку підприємницьких структур, розширивши види кредитування і збільшення прямого фінансування шляхом пільгового субсидування та надання гарантій при отриманні позик на розширення розвитку приватних підприємств, що працюють з комерційним успіхом і розширюють сферу трудової діяльності;
-- завершити розробку і прийняти Кабінетом Міністрів України довгострокову концепцію розвитку трудового потенціалу, яка окреслена в Указі Президента України “Про основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року” в серпні 1999 р., і узгодити її з державними та регіональними програмами приватизації і зайнятості.
У дисертації доведеного, що в подальшому розвитку трудового потенціалу особливого значення набуває правильний вибір методів корекції планово-адміністративних мотивацій до праці, без здійснення яких неможливе створення ефективного механізму мотивації трудової і підприємницької діяльності. Мова йде про те, що відсутність належної корекції з боку держави тенденцій відчуження людини-трудівника і трудових колективів від державних засобів виробництва (ваучерне володіння ними все більше відділяється від розпорядження результатами праці і доходами) деформує паростки ринкових мотивацій до праці, збільшує розрив між реальною вартістю робочої сили та рівнем заробітної плати. Цей висновок випливає з аналізу деформації відносин розподілу, зокрема, первісного нагромадження капіталу за рахунок відлучення працівників від отримання значної частини ними ж створеної власності і поряд з маргіналізацією значних верств населення, випереджуючого зростання цін порівняно з підвищенням заробітної плати. А тому, щоб з'явилися умови для розвитку і функціонування ефективного механізму мотиваційної діяльності, необхідно в період ринкових реформ розвивати мотивацію праці через подання державного і договірного регулювання і узгодження з ринковим саморегулюванням. З цією метою необхідно перш за все розробити механізм визначення мінімальної заробітної плати, який передбачив би відновлення і підвищення мотиваційного потенціалу винагороди за працю, забезпечував би громадянам персональні доходи щонайменше на рівні прожиткового мінімуму. За нормативну базу визначення грошового еквіваленту та межі малозабезпеченості необхідно прийняти вартість набору з 22 найуживаніших продуктів харчування, що забезпечують мінімально прийнятні умови для збереження здоров'я і підтримки життєдіяльності людини, доповнену вартістю таких послуг як житлово-комунальні, транспортні, зв'язку та дитячі установи (плата батьків). За такого підходу встановлюється єдина нижня межа в оплаті праці, яка захищає усіх працівників. Вона повинна встановлюватися на рівні нижньої межі вартості, а не ціни робочої сили і, таким чином, повинна включати в себе поряд з основною (тарифною) заробітною платою додаткові виплати (надбавки, доплати, премії). За цих умов слід відмовитися від політики встановлення мінімальної заробітної плати як інструмента регулювання структури і динаміки заробітної плати. Держава повинна визначати лише розмір мінімальної оплати праці. Решта питань, які стосуються оплати праці, слід вирішувати на основі розвитку системи тарифних угод на всіх рівнях соціального партнерства.
З метою підвищення значущості державно-договірного регулювання та ринкового саморегулювання заробітної плати, досягнення рівноважної середньої зарплати, виходячи із співвідношення попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці, необхідно юридично закріпити ширший зміст угод і договорів, що укладаються на державному, регіональному та виробничому рівнях. Для цього необхідно встановити послідовність їх укладання, визначити сферу їх дії та уточнити функції держави, профспілок і роботодавців у вирішенні питань регулювання доходів насланих працівників. Враховуючи, що державні асигнування на активні програми розвитку трудового потенціалу в найближчий час будуть мізерними і здебільшого носитимуть характер цільових субвенцій у вміщенні гострих проблем масового безробіття, то в перспективі необхідно законодавчо закріпити порядок визначення мінімальної заробітної плати і терміни його перегляду. При цьому важливо, по-перше, ратифікувати Конвенцію МОП №95 про охорону заробітної плати, №173 про захист вимог працівників на випадок неплатоспроможності роботодавця і приєднатися до Конвенції МОП №102 про мінімальні норми соціального забезпечення; по-друге, упорядкувати стимулюючу і регулюючу функції заробітної плати, збільшивши норму фонду заробітної плати у ВНП у відповідності до рекомендацій МОП до 50% національного прибутку. У зв'язку з цим доцільно знизити нарахування на фонд заробітної плати і відмовитися від прогресивної шкали оподаткування доходів громадян (оподатковувати слід не доходи, а споживання, що, на думку експертів, дозволить вдвоє знизити податковий прес і на чверть збільшити поступлення в бюджет; по-третє, удосконалити нормативно-правові положення, що стосуються умов та процедури найму і звільнення економічно активного населення, а також умов зайнятості і праці.
У дисертаційному дослідженні наголошується на необхідності еволюційної зміни системи управління зайнятістю, під якою розуміється здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення розвитку трудового потенціалу і регулювання зайнятості населення через узгодження інтересів роботодавців і найманих працівників. Згідно з уявленнями дисертанта суть, управління зайнятістю через оцінку трудового потенціалу можна звести до вирішення таких взаємозв'язаних завдань. По-перше, формування таких продуктивних здібностей людини, які сприяли б підтримці і розвитку продуктивній зайнятості населення і найбільш повно відповідали б вимогам, що ставляться до якості трудового потенціалу конкретними умовами виробництва. По-друге, формування ефективної системи збереження старих і створення нових робочих місць на основі визначення пріоритетних напрямків розвитку трудового потенціалу і ефективної структури зайнятості. По-третє, створення таких соціально-економічних і виробничо-технічних умов на виробництві, які сприяли б підвищенню ефективності і доходності праці і зниженню соціальної напруженості в суспільстві.
Дисертантом доведено, що в багатогранній проблемі зайнятості найважливішими завданнями держави на сучасному етапі становлення ринку праці є:
-- створення нормативно-правового поля щодо діяльності трьох гілок влади на всіх рівнях управління зайнятістю населення (державному, регіональному, місцевому);
-- забезпечення єдності правових, економічних, інформаційно-методичних і організаційних механізмів управління зайнятістю на основі вільно вибраного, добровільного виду і форми зайнятості та конкуренції;
-- створення умов для формування єдиного простору економічної діяльності для суб'єктів працевлаштування. Ринок праці повинен бути достатнім, прозорим, доступним і вільним від впливу суб'єктивних чинників, що не узгоджуються з нормами трудового законодавства;
-- матеріальна і фінансова підтримка Програми сприяння зайнятості населення, яка необхідна для збереження ефективних старих і створення нових робочих місць і продуктивної зайнятості формування ефективної структурної і регіональної політики зайнятості і забезпечення соціального захисту та матеріальної підтримки звільненому економічно активному населенню;
-- врівноваження попиту і пропозиції на робочу силу шляхом поєднання державного впливу і ринкових регуляторів.
Таким чином, ефективне функціонування механізму управління зайнятістю і регулювання попиту і пропозиції економічно активного населення на ринку праці вимагає від держави максимально повного врахування реальних економічних можливостей країни, стану законодавчо-правової бази політики ринку праці і її фінансового забезпечення, рівня інформаційно-методичного і організаційного забезпечення ефективної зайнятості населення. Зокрема, слід привести законодавчі і нормативно-правові акти, які регламентують сучасну політику зайнятості, у відповідність до Конвенцій і Рекомендацій Міжнародної Організації Праці. Додаткові можливості досягнення позитивних зрушень у сфері управління зайнятістю і регулювання ринку праці можуть з'явитися у зв'язку з прийняттям нових законодавчих актів:
А) законів України - “Про внесення змін і доповнень до Законів України “Про зайнятість населення України”, “Про оплату праці”, “Про соціальне партнерство”, “Про соціальне страхування”, “Про захист прав найманих працівників”, “Про податковий кодекс” та інших законодавчих актів, що стосуються:
-- забезпечення безпеки зайнятості населення як складової економічної безпеки держави;
-- здійснення державного моніторингу зайнятості населення;
-- забезпечення чіткого розподілу функцій в сфері зайнятості між різними гілками влади;
-- залучення підприємницьких структур до реалізації програм і проектів по регулюванню зайнятості;
-- врегулювання соціального партнерства між роботодавцями, найманими працівниками, профспілками і державою стосовно умов зайнятості і ціни праці;
-- регулювання процесів самостійної зайнятості, вторинної зайнятості, нерегламентованої зайнятості населення тощо;
-- надання Державній службі зайнятості статусу самостійної кредитно-фінансової некомерційної структури;
-- розширення функцій адміністративно-правових органів щодо контролю за дотриманням норм трудового законодавства.
Б) нормативно-правових актів інформаційно-методичного і організаційного забезпечення ефективної зайнятості, що стосуються:
-- усебічної оцінки ефективності регіональних програм зайнятості і діяльності центрів зайнятості;
-- визначення пріоритетів і основних напрямків досягнення як можливості досягнення поставленої мети і включення їх до програм зайнятості на кожний рік відповідно до фінансових надходжень в Державний фонд сприяння зайнятості населення.
З цього випливають нові вимоги до концепції зайнятості в перехідній економіці. По-перше, регулюючий вплив держави повинен бути націлений на безумовне виконання існуючих законів і нормативно-правових актів при максимальній свободі ринкових регуляторів ринку праці. По-друге, умови зайнятості і ціна праці повинні бути такими, що забезпечують формування, збереження, використання і розвиток трудового потенціалу. По-третє, соціальний захист має, передусім, передбачати такі дії держави, які спрямовані на соціальну підтримку всіх верств населення, незалежно від внесків на соціальне страхування або стажу трудової діяльності громадян.
З огляду на це, сучасна політика зайнятості повинна формуватися, виходячи з наступних засад:
-- оцінки конкретної ситуації, в якій здійснюватиметься регулювання зайнятості і визначення пріоритетів і основних напрямків досягнення поставленої мети-пом'якшення безробіття;
-- поступового розгортання системи моніторингу зайнятості, формування банку даних про наявність робочих місць;
-- кількісної та якісної оцінки складу безробітних, визначення потенційного контингенту для спрямування на громадські роботи;
-- повної і всеохоплюючої санації робочих місць, оцінки їх перспективності;
-- всебічної ефективності регіональних програм зайнятості та продуктивної діяльності державних регіональних центрів зайнятості,
Такий підхід до формування зайнятістю означає, що вона:
-- має здійснюватися в кожному регіоні на основі пріоритетності потреб економічно активного населення та умов, в яких здійснюється відтворення трудового потенціалу;
-- має не лише забезпечувати ефективну зайнятість і продуктивну трудову діяльність, але й створювати сприятливі умови для розвитку трудового потенціалу.
ВИСНОВКИ
У дисертації наведені теоретичні узагальнення і нове комплексне теоретичне обґрунтування і розв'язання проблеми збереження і розвитку трудового потенціалу, що виявляється в розробці теоретико-методологічних засад визначення передумов і особливостей трансформації сутнісних і потенційних можливостей населення України до мотивованих продуктивних видів діяльності на основі розроблених і запропонованих автором методики формування витрат на відтворення трудового потенціалу і соціально-орієнтованої концепції зайнятості населення. Такий підхід дав можливість не тільки сформулювати низку принципових висновків і рекомендацій щодо стратегії розвитку трудового потенціалу в контексті становлення вітчизняного ринку праці, але й дає змогу утвердити позиції економічної теорії як наук, здатної пояснювати новітні соціально-економічні явища і процеси та продукувати, виходячи з конструктивно-критичного осмислення розмаїття існуючих поглядів і методологічних принципів дослідників різних аспектів окресленої проблеми, евристично плідні концепції.
ВИСНОВКИ
1. Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні на зламі двох тисячоліть, зумовлюють об'єктивну потребу докорінного реформування наявних та запровадження принципово нових механізмів реалізації трудового потенціалу та формування гнучкої і такої, що швидко реагує на динаміку соціально-економічних перетворень, системи зайнятості. Цей процес повинен спиратися на належне переосмислення того наукового доробку, який мається з питань використання і розвитку трудового потенціалу в нашій країні і вивчення досвіду ефективного регулювання зайнятості населення, нагромадженого країнами ринкової економіки. Звідси випливає нагальна необхідність політики зайнятості, яка б враховувала недоліки, що виникають в процесі ринкових перетворень та була зорієнтована на сталий розвиток трудового потенціалу.
З цих позицій вперше у вітчизняній економічній науці проведено комплексний аналіз формування, збереження, використання і розвитку трудового потенціалу через призму розробленого та запропонованого автором підходу, який базується на концептуальному обґрунтуванні і визначенні витрат на відтворення трудового потенціалу з урахуванням особливостей становлення системи зайнятості і ринку праці в перехідній економіці.
2. Дослідження еволюції теоретичних уявлень про трудовий потенціал у зарубіжній та вітчизняній літературі дозволило чітко розмежувати сукупність відносин та показників та ті, що формують і визначають поняття “трудовий потенціал”, і ті, які ним зумовлені і які об'єктивно включені до складу таких понять як “робоча сила”, “трудові ресурси”, “особистий фактор виробництва”, “людський фактор” тощо. У цьому контексті поняття “трудовий потенціал” не можна звести ні до поняття “трудові ресурси”, ні до поняття “робоча сила”, бо кожне з них трактує людину праці досить однобічно: або як потенційний стан спроможності до праці, який існує поза трудовим процесом: у такому ракурсі акцент ставиться на понятті “трудові ресурси”, або з позиції реалізації спроможності до праці в сфері економічної діяльності: в цьому аспекті поняття “трудові потенціал” найчастіше використовують як синонім поняття “робоча сила”.
Трудовий потенціал, будучи домінантною формою матеріалізації особистого фактора, є персоніфікованим носієм спроможності до праці, взятим в сукупності його кількісних і якісних характеристик, як тих, що реалізовані, так і ще нереалізованих, включаючи умови в яких відбувається його відтворення.
Дві основні властивості трудового потенціалу (кількісна і якісна) зумовлюють два підходи до аналізу цієї категорії. В кількісному контексті категорія “трудовий потенціал” розглядається з позиції” його демографічних (чисельності працездатного контингенту та віково-статевої структури) і часових (величини сукупного потенціального фонду робочого часу в розрахунку на нормований час роботи одного працівника протягом року, в годинах) характеристик. У якісному плані трудовий потенціал аналізується як суб'єкт, що характеризує певний фізичний і психічний стан здоров'я населення, рівень освіти і кваліфікації, особистісні характеристики працівників, якими вони керуються у своїй діяльності (мотиви, ціннісні орієнтації, рівень соціальної зрілості, навички, досвід, традиції), ступінь гармонізації людини з природою тощо.
3. Формою розвитку трудового потенціалу є його відтворення. Це складна система динамічної взаємодії тих демографічних, соціально-економічних екологічних та нормативно-правових сфер, які забезпечуються виробництво, розподіл, обмін і споживання основних кількісно-якісних характеристик трудового потенціалу. Відтворення трудового потенціалу є відновлення його чисельності та віково-статевого складу внаслідок зміни поколінь, а також формування, оновлення і розвиток тих якісних характеристик, носіями яких є трудовий потенціал. З цього випливає важливість чіткого визначення перш за все функціональної ролі умов відтворення трудового потенціалу які є формою прояву певних умов життя і не можуть виходити за межі їх якісної визначеності.
4. Під умовами відтворення трудового потенціалу ми розуміємо те природне і соціально-економічне довкілля, в якому здійснюється виробництво, розподіл, обмін і споживання трудового потенціалу. В широкому розумінні слова - це соціально-економічні, природнокліматичні, історичні та адміністративне правові умови (сукупність реальностей), що детермінують процес відтворення трудового потенціалу.
5. Порівняльний аналіз поглядів на зайнятість у світлі існуючих концепцій, що утвердилися в економічній думці дав автору підставу стверджувати, що всі вони відбивають окремі елементи глобальної концепції зайнятості і лише частково можуть бути трансформовані в національну економіку. В Україні, на нашу думку, повинна бути власна модель зайнятості, в основу якої повинна бути покладена гармонійна єдність висхідних принципів кейнсіанства і неолібералізму, змішаної економіки і соціального ринкового господарства та їх модифікацій. Останні, становлячи в своїй єдності концептуальну основу та парадигму соціально орієнтованого ринку, дозволяють у такому блоці, з одного боку, ввести український ринок праці в русло загально-цивілізованих закономірностей формування зайнятості, з іншого-максимально враховувати її національно-економічну специфіку і постсоціалістичні особливості.
6. Дослідженням встановлено, що сучасний стан зайнятості і використання трудового потенціалу, який склався на ринку праці країни, спричинений двома групами деформуючих чинників - успадкованими від тоталітарної системи, та тими, що виникли вже після проголошення курсу ринкових реформ. До першої належать надмірне одержавлення власності й ліквідація на цій основі різних форм приватно власності наявність гіпертрофованого ВПК, зовнішня закритість, внутрішня тінізація та повна бюрократизація економіки, панування ресурсного підходу до людини та гарантованої “поголовної” зайнятості, нечувана експлуатація людини. До чинників, що стримують економічне зростання і спричинили масове безробіття в перехідний період до ринкових відносин, належить рецесійне макроекономічне середовище - значна фінансова розбалансованість економіки, відсутність достатньо ефективної законодавчо-нормативної бази, значні коливання кредитних та податкових ставок, надмірне відхилення ціни праці від її природної вартості, внутрішня і зовнішня заборгованість. Спроби швидкої стабілізації і переходу до повноцінних ринкових механізмів виразно оголили ці чинники, що ускладнюють підтримку динамічної рівноваги факторів виробництва - збалансованості між потребами виробництва в трудовому потенціалі можливостями їх задоволення з боку працездатного населення. Вони відіграють головну роль тому, що масове вивільнення працівників сфер економічної діяльності перевищує кількість залучених до праці, за рахунок чого відбувається галопуюче зростання безробіття. Фактично політика зайнятості в країні була і залишається такою, що, по-перше, не стимулює повнішого використання трудового потенціалу, а, по-друге, створює умови для професійної мобільності працездатних осіб. Негативно впливає у зв'язку з цим і недостатньо активна інвестиційна діяльність як у цілому в державі, та і в окремих галузях та регіонах.
7. Осередком найінтенсивніших втрат трудового потенціалу є сільська місцевість. Постійне збільшення депопуляції сільського населення внаслідок систематичного зниження народжуваності та зростання смертності, значні розміри механічного відпливу молоді, інтенсивна трудова маятникова міграція працездатних осіб призводять не тільки до зниження приросту населення, а й до погіршення структури зайнятості та змін у джерелах формування трудового потенціалу. Соціально-економічний розвиток трудового потенціалу деформується труднощами й недоліками, що виникли при проведенні трансформацій у сільському господарстві. У результаті паювання землі змінюють свій правовий статус, перетворюючись із земель, що належать колективним сільськогосподарським спілкам (на праві колективної власності), у приватну власність членів спілки. Дана обставина, в свою чергу, позитивно відобразиться на стані із зайнятістю сільського населення, а виробниче навантаження на одну працездатну особу значно зросте в трудонедостатних регіонах, де механічний відплив сільського населення перевищує природний приріст. Вирішення проблеми зайнятості сільського населення залежить від ефективності механізму фінансово-кредитного забезпечення розширення обсягів сфери зайнятості, зокрема за рахунок стимулювання приватних інвестицій в економіку сільської місцевості та фінансування заходів на громадські роботи й створення нових робочих місць у сфері інфраструктури. Сьогодні він характерний слабкою спрямованістю, відсутністю єдності та послідовності у його формуванні, недостатнім врахуванням інтересів працівників села. Це - принципово нова ситуація, яку не тільки неоднозначно сприймає суспільство, але й до діяльності в якій не пристосовані ні система мотивації, ні механізм регулювання соціально-трудових відносин в умовах приватної власності на землю, ні політика зайнятості та її організаційні структури.
8. Однією з найболючіших макроекономічних проблем є проблема підтримання належної збалансованості між вільними робочими місцями і вивільненими з виробництва працівниками на регіональних рівнях. Як показало дослідження, в усіх, без винятку, регіонах спостерігається збільшення загальної чисельності безробітних, перевищення чисельності вивільнюваних з підприємств і організацій над чисельністю прийнятих зростання тривалості зареєстрованого безробіття і ступеня напруження на ринку праці, розширення вторинної і нерегламентованої зайнятості населення. Більше того, застійні явища у сфері зайнятості і високий ступінь невідповідності попиту та пропозиції на регіональних ринках праці сприяють нагромадженню соціальної напруги в суспільстві: трудовий потенціал декваліфікується, населення маргіналізується, людина соціально деградує. Тому в найближчий час необхідно розробити заходи щодо регулювання процесів відтворення трудового потенціалу, формування активної державної політики зайнятості В рамках таких заходів першочергову увагу слід зосередити на визначенні концептуальних засад щодо обґрунтування оцінки ефективності регіональних програм зайнятості, розробці механізму формування Державного фонду сприяння зайнятості та уніфікації визначення витрат на відтворення трудового потенціалу. Це дозволить мінімізувати економічні та соціальні втрати від безробіття і неповної зайнятості, забезпечити перерозподіл трудового потенціалу на користь перспективних сфер економічної діяльності, й тим самим вдосконалити регіональну галузеву структуру зайнятості населення і, в кінцевому підсумку, ефективно використовувати трудовий потенціал кожного регіону.
9. Соціально-економічні потреби та інтереси займають проміжне становище між фазами виробництва, розподілу, обміну і споживання трудового потенціалу. Разом з тим потреби й інтереси внутрішньо властиві кожній з фаз відтворення трудового потенціалу, відображають сутнісні сторони відносин, вияв яких дозволяє залучати людину в усі процеси (економічні і виробничі), на яких ґрунтується передусім рівень розвитку суспільства, формуються матеріальні умови економічної свободи індивіда, з одного боку, трансформується свідомість і створюється новий тип працівника як суб'єкта ринкових відносин, заінтересованого у нарощуванні свого трудового потенціалу, з іншого.
В умовах ринкової трансформації економіки потреби та інтереси впливають на відтворення трудового через співвідношення попиту і пропозиції трудового потенціалу у вигляді різних форм його економічного руху, які в сукупності забезпечують певні властивості всьому відтворювальному процесові, Для визначення перспектив міжфазного руху трудового потенціалу потрібні наукові прогнози, які можна передбачити на основі врахування факторів, що впливають на виробництво, розподіл, обмін і споживання трудового потенціалу і чинять найбільш суттєвий вплив на характер усіх фаз, сфер та етапів відтворювального процесу і, по суті, їх формують, причому різнорідність факторів обумовлює різноманітність міжфазових зв'язків.
10. Ринкова трансформація економіки, що відбувається сьогодні в країні, вимагає вдосконалення механізму формування витрат на відтворення трудового потенціалу. Розроблені й запропоновані в дисертації класифікації витрат на відтворення трудового потенціалу за джерелами їх формування та методичні підходи до визначення складу витрат на відтворення трудового потенціалу спрямовані на посилення їх ролі у забезпеченні ефективності виробництва, розподілу, обміну і споживання трудового потенціалу.
11. Визначення витрат запропоновано здійснювати на основі диференційованого балансу формування витрат на відтворення трудового потенціалу, який характеризує результат зіставлення величини нормативних (суспільно-необхідних) витрат до фактичних витрат, які досягнуті за рахунок можливостей суспільства на даному етапі. В узагальненому вигляді до витрат на відтворення трудового потенціалу входять витрати, що формуються за рахунок відрахувань роботодавців на оплату праці та формування фондів соціального захисту, а також витрати, що формуються за рахунок доходів від власності і підприємництва (рента, проценти, дивіденди), самозайнятості та бюджетні видатки на соціальні програми, що здійснюються протягом усього життєвого циклу працездатних осіб і забезпечують сприятливі умови життєдіяльність як їх самих, так і членів їх сімей.
12. Становлення в країні економіки ринкового типу зумовлює необхідність формування організаційно-економічного механізму формування і регулювання витрат на відтворення трудового потенціалу. За таких умов необхідні заходи щодо регулювання процесів відтворення трудового потенціалу формування активної державної політики зайнятості як важливої складової всієї соціально-економічної політики. Тому доцільною є розробка Концепції змішаного регулювання зайнятості населення, яка передбачала б вирішення найголовніших завдань розвитку трудового потенціалу і передовсім забезпечення сприятливих умов формування механізму регулювання діяльності центрів зайнятості з реалізації регіональних програм зайнятості. Для цього необхідно, по-перше, відновити статус Державного фонду сприяння зайнятості населення як самостійної фінансової структури в системі Державного центру затятості; по-друге, запровадити принципово новий соціально-економічний механізм формування фонду сприяння зайнятості. З цією метою частку видатків з ВВП на політику ринку праці збільшити з 0,25% до 2-3%, як це зроблено у Центральноєвропейських країнах з перехідною економікою, що дозволить розмір виплат у зв'язку з безробіттям наблизити до величини прожиткового мінімуму по-третє, розмір відрахувань до фонду сприяння зайнятості має щорічно коригувати затверджувати Верховна Рада України одночасно із прийняттям Державного бюджету. Покриття суми дефіциту фонду здійснювати за рахунок Державного бюджету. Кошти на політику ринку праці не повинні бути меншими за суму коштів необхідних для виплати допомоги у зв'язку з безробіттям. Реалізація цих заходів дозволить забезпечити мінімальні державні гарантії соціального захисту.
13. За останні роки трансформація відносин власності не дала бажаних результатів. Роздержавлення і приватизація не забезпечили ні зростання ефективності виробництва і підвищення життєвого рівня народу, ні зменшення рівня безробіття. Трансформація відносин власності в існуючому вигляді й нинішніми способами виявилася спрямованою не на розвиток виробництва і мотивації праці, не на створення національного багатства, а на досягнення короткотермінових ефектів (поповнення доходної частини держбюджету перерозподіл національного багатства в інтересах нових олігархів, підсилення соціальної поляризації). Тому держава сьогодні має не стільки швидко передати свою власність у руки нових власників, але й провести реальні зміни у відносинах користування, володіння і розпорядження умовами й результатами виробництва, створити умови для швидкого формування принципово нових сфер прикладання праці та повноцінного використання трудового потенціалу через збільшення частки власності працівників. Для цього необхідно реалізувати ряд заходів. По-перше, гармонійно поєднувати недоторканість і підтримку приватної власності та відносно тривале співіснування заснованих на ній господарських форм з державним сектором. По-друге, скорегувати державну політику щодо регулювання орендних відносин і розглядати оренду як один з прогресивних шляхів приватизації; на законодавчому рівні закріпити задекларований пріоритет на приватизацію підприємств трудовими колективами як шляхом прямого викупу так і через оренду з наступним викупом. По-третє, завершити сертифікаційну приватизацію та перехід до інвестиційне орієнтованої грошової приватизації, яка забезпечить створення сприятливих умов для формування широкого прошарку ефективних приватних власників та збереження і створення робочих місць. По-четверте, передбачити пільги в системі фінансово-кредитної політики, виходячи з того, що загальний рівень оподаткування, кількість видів і база для нарахування податків мають бути стабільними протягом періоду реформування власності стимулювати інвестиції на програми субсидованої зайнятості, або так названі додаткові робочі місця.
14. Дослідження показало що в міру того, як трансформується власність, створюючи передумови для формування гнучкої системи мотиваційних механізмів інтенсивної і продуктивної праці одночасно виникає ситуація, при якій не в повній мірі забезпечуються такі пріоритети, як реалізація права на працю і доход від продуктивної діяльності, вільний вибір суспільно-корисної праці. Жорсткішими стають вимоги до професіоналізму, посилюється соціальна напруга у зв'язку з виникненням соціальної і матеріальної нерівності. В мотиваційному механізмі виявилися нові моменти. Перш за все, йдеться про розпад сформованої в попередні роки позаринкової системи розподілу за працею та формування організаційно-економічного механізму регулювання заробітної плати адекватного новим економічним умовам, тобто на основі ціни праці. Остання, будучи тісно пов'язана з елементами державно-договірного її регулювання та ринкового саморегулювання, має забезпечити диференціацію заробітної плати залежно від чинників, що впливають на формування реальної ціни праці. Крім того, мотиваційний механізм суттєво доповнюють доходи від первісного нагромадження капіталу (доходи від власності і підприємницької діяльності) і доходи від самозайнятості. Це означав, що основні принципи вдосконалення практики формування мотиваційного механізму праці повинні зводитися до того, щоб система оплати праці матеріального стимулювання забезпечувала не просто виплату грошової винагороди певної величини (яка повинна відображати вартість робочої сили), а й безпосередній зв'язок її з результатами праці, підприємницької та індивідуальної трудової діяльності. Тільки за цих умов мотиваційний механізм сприятиме розвитку трудового потенціалу і формуванню ефективної зайнятості.
15. Вивчення стану та розвитку сучасного стану зайнятості населення дає підстави констатувати, що ринок праці, який знаходиться в процесі становлення, не справляє належного впливу на розвиток трудового потенціалу і пом'якшення безробіття, а державні служби зайнятості на місцях не перетворилися на центр координації, узгодження та управління зайнятістю й організацією працевлаштування. В дисертаційній роботі запропоновано механізм управління зайнятістю, спрямований на створення реальних засад забезпечення конституційного права на працю, гармонізацію інтересів роботодавця, найманого працівника і держави, формування психологічної готовності кожної людини брати на себе відповідальність за результати своєї діяльності, гарантування мінімальних норм соціального забезпечення. Пропозиції автора щодо першочергових заходів з удосконалення системи управління зайнятістю населення увійшли до розробленої дисертантом Концепції змішаного регулювання зайнятістю населення, метою якої є формування нового правового, економічного організаційного макро-, мезо- і мікроекономічного регулювання відносин, які складаються між роботодавцями, найманими працівниками і державою з приводу умов зайнятості й соціального захисту економічно активного населення.
16. Модель змішаного регулювання зайнятості населення -- це єдина система нормативно-правових, соціально-економічних, організаційних та інформаційно-методичних важелів, спрямованих на досягнення паритету між попитом і пропозицією праці в межах існуючого ринкового середовища. Вона визначає ієрархію цілей соціально-економічної політики в сфері зайнятості і пропонує шляхи й методи створення продуктивної і вільно вибраної зайнятості з метою стимулювання економічного зростання і розвитку, підвищення рівня життя, задоволення потреб у робочій силі і вирішення проблем безробіття.
СПИСОК ОСНОВНИХ ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Трубич С. Ю.Трудовий потенціал і зайнятість населення України в умовах переходу до ринку. -- Тернопіль: Поліграфіст, 1996. -- 1996. -- 199 с.
2. Шляхи розвитку підприємництва в умовах ринку / Андрушків Б. М., Андрущенко В. М., Мельник А. Ф. та ін. // Кол. монографія: Тернопіль: Збруч, 1992. -- 184 с. / Автору належить 0,5 д.а. / Особистий внесок автора: проаналізовано проблеми деформацій відносин власності та запропоновані шляхи їх подолання.
3. Організаційно-економічний механізм формування ринку в регіоні / За ред. А. Ф. Мельник / Кол. монографія: Тернопіль: Оріон, 1993. -- 159 с. / Автору належить 1 д. а. / Особистий внесок автора: викладено проблеми структурної перебудови промислового виробництва та формування ринку товарів народного споживання в перехідній економіці.
4. Основи економічної теорії. Підручник / За ред. С. В. Мочерного. -- Тернопіль: Тарнекс, 1993. -- 688 с. / Автору належить 0,5 д. а. / Особистий внесок автора: проаналізовано еволюцію власності на землю і сільськогосподарських підприємств в умовах переходу до ринкових відносин.
5. Основи підприємницької діяльності. Навчальний посібник / За ред. Григорука А. А., Лопуха В. С. -- Тернопіль, 1997. -- 146 с. Особистий внесок автора: розкрито місце ресурсів і факторів в системі виробництва, досліджено основні тенденції його розвитку.
6. Економічний словник-довідник / За ред. С. В. Мочерного. -- К.: Феміна, 1995. -- 368 с. / Автору належить дві авторські статті: інтереси економічні, інституціоналізм.
7. Трубич С. Ю., Качан Є. П. Сучасна, парадигма української моделі зайнятості населення. -- Тернопіль: Економічна думка, 1999. -- 35 с. 1,7 д. а. / Автору належить 1,5 д. а. Особистий внесок автора: розроблена, і запропонована авторська концепція зайнятості населення.
Статті у наукових виданнях
8. Трубич С. Ю. Регіональні особливості формування умов відтворення робочої сили в сільському господарстві // Соціально-економічний механізм відтворення трудового потенціалу. Зб. наук. праць. -- К.: Інститут економіки АН УРСР,1990. -- С. 55-61.
9. Трубич С. Ю. Особливості сучасного етапу використання трудового потенціалу // Економіка України. -- 1996. -- №11. -- С. 52-56.
10. Трубич С. Ю. Власність і нормування трудового потенціалу за умов ринкової трансформації // Вісник ТАНГ'у. -- Тернопіль, 1998. -- Випуск 4. -- С. 25-27.
11. Трубич С. Ю. Концептуальні цілі і принципи системи державного регулювання зайнятості населення і формування ринку праці // Регіональні аспекти роз. і розм. прод. сил. -- Тернопіль: Екон. думка, -- 1998. -- Випуск 2. -- С. 222-232.
12. Трубич С. Ю., Лопух В. С. До питання про фактори, які сформують регіональні умови відтворення трудового потенціалу // Зайнятість та ринок праці. Міжвід. наук. збірник. Вип. 6. -- 1998. -- С. 122-130. Особистий внесок автора: розробка факторів, котрі формують умови відтворення трудового потенціалу і оцінка їх впливу на розвиток трудового потенціалу.
13. Трубич С. Ю., Швець В. Є. Регіональні особливості формування і розвитку демографічної політики України // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. / Щорічник наукових праць / Вип. IX. -- Львів: ІРД НАН України, 1999. -- С. 55-64. Особистий внесок автора: аналіз регіональних особливостей формування і розвитку демографічних процесів в регіонах країни.
14. Трубич С. Ю. Умови відтворення трудового потенціалу: суть і структура // Вісник Вип. 6 Львівської комерційної академії: Сер. екон. -- Львів: Коопосвіта, 1999. -- С. 265-272.
15. Трубич С. Ю. Становлення ринку праці в перехідній економіці // Вісник ТАНГу. -- 1999. -- Вип.6. -- С. 158-162.
16. Трубич С. Оплата праці як показник стану мотиваційного механізму праці в сільському господарстві // Вісник ТАНГу. Спец. вип. №12, 1999. -- С. 125-126.
17. Трудовий потенціал в системі управління зайнятістю населення // Наук. вісник Волинського ун-ту. Сер. екон. -- 1999. -- №12. -- С. 17-23.
18. Трубич С. Методологічні та методичні підходи до обґрунтування оцінки ефективності регіональних програм зайнятості // Рег. аспекти розв. і розм. продуктивних сил. -- Тернопіль: Екон. думка, 1999. -- випуск 3. -- С. 143-153.
19. Трубич С. Сучасний стан та шляхи фінансового забезпечення регіональних ринків праці // Формування ринкової економіки в Україні. Наук. зб. Львів. у-ту. -- Львів: Інтереко, 1999. -- Вип. 5. -- С. 135-140.
20. Трубич С. Регламентація сучасної політики зайнятості: проблеми нормативно-правового забезпечення // Вісник ТАНГу. -- Тернопіль,2999. -- вип.7. -- С. 17-23.
21. Трубич С. Міграційні процеси і зайнятість населення // Вісник Львів. ун-ту. Сер. міжн. відносини, 1999. -- Вип. 1. С. 398-403.
22. Трубич С. Соціальне партнерство в системі соціально-трудових відносин перехідної економіки // Вісник Львів. ун-ту. Сер. економічна, 1999. -- Вип. 2. -- С. 34-39.
23. Трубич С. Ю. Стан і концепційні засади дослідження витрат на відтворення трудового // Вісник ТАНГу. -- Тернопіль, 2000. -- Вип. 29. -- С. 51-54.
24. Трубич С. Якість трудового потенціалу: суть і структура // Торгівля, комерція, підприємництво. Зб. наук. праць Львівської комерційної академії. -- Львів; 1999. -- Вип. 2. -- С. 69-72.
25. Заробітна плата в механізмі відтворення трудового потенціалу // Вісник Львівської комерційної академії: Сер. екон. Вип. 7. -- Львів; 1999. -- С. 223-227.
26. Трубич С. Ю., Швець В. Є. Формування системи соціального страхування. Фінанси України. -- 2000. №2. -- С. 110-115.
27. Трубич С. Ю., Качан Є. П. Еволюція поглядів на зайнятість населення та їх науково-критична оцінка // 3айнятість та ринок праці. Міжвід. наук. збірник. Випуск ІІ. -- 2000. -- С. 55-65.
28. Трубич С. Еволюція поглядів на трудовий потенціал та їх науково-критична оцінка // Історія народного господарства і економічної думки України. Зб. наук. праць. Вип. 31-32. -- К.: Наукова думка, 2000. -- С. 299-304.
29. Трубич С. Ю. Роль фінансово-кредитних відносин у формуванні ефективної моделі зайнятості / Регіональна економіка. -- 2000. -- №2 -- С. 161-165.
30. Трубич С. Ю. Малий бізнес як фактор розвитку трудового потенціалу // Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку. Вісн. ун-ту “Львівська політехніка”, 2000. -- №405. -- С. 94-98.
31. Трубич С. Ю., Островерхов В. М. Теоретичні основи формування витрат на відтворення трудового потенціалу // Зб. наук. праць. Луцьк, 2000. -- С. 46-50. Особистий внесок автора: розробка методичного підходу до формування витрат на відтворення трудового потенціалу.
32. Трубич С., Островерхов В., Хоміцька М., Соціальний захист в системі економічної безпеки // Матеріали доповідей V Міжнародного конгресу українських економістів, м. Львів. 22-26 травня 2000 р. / У двох частинах / НАН України, інститут регіональних досліджень. -- Львів, 2000. -- С. 54-55.
33. Трубич С. Ю. Державне регулювання зайнятості та соціальний захист від безробіття в Польщі. // Вісник ТАНГу, -- Тернопіль: 2000. -- Вип. 8. -- С. 168-170.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Основні причини необхідності соціального захисту населення. Державна служба зайнятості. Індексація доходів населення. Захист споживачів в умовах ринкової економіки. Допомога з тимчасової непрацездатності. Допомога по вагітності та пологах.
реферат [11,5 K], добавлен 18.12.2006Специфіка, особливості відтворення трудового потенціалу в економіці перехідного періоду. Аналіз концепцій зайнятості. Сучасні показники рівня зайнятості населення в Україні та вплив на них структурних змін в економіці, причини безробіття, його контроль.
курсовая работа [100,2 K], добавлен 14.05.2011Зміст і структура ринкової трансформації економіки України та функції держави в процесі. Трирівнева модель ринкової трансформації. Центри економічної влади в Україні. Поточні складові політики трансформування економіки. Державна власність та регулювання.
реферат [79,4 K], добавлен 20.03.2009Вплив ринкової трансформації на політику регіонального соціально-економічного розвитку. Оцінка та основні напрями раціоналізації міжбюджетного фінансування в умовах ринкової економіки. Структурна перебудова територіально-виробничого комплексу регіону.
курсовая работа [218,9 K], добавлен 17.01.2017Населення - це сукупність людей, що проживають на визначеній території. Природний приріст населення як основний фактор, що зумовлює зміни трудового потенціалу. Характеристика відтворення населення. Економічно-активне населення та його роль в економіці.
контрольная работа [25,0 K], добавлен 29.10.2010Перехід від адміністративної системи регулювання економіки до ринкової системи. Формування перехідної економіки, аналіз її розвитку в Україні. Тенденції розвитку перехідної економіки в Україні, пріоритети її трансформації та проблеми функціонування.
курсовая работа [598,1 K], добавлен 24.09.2016Соціально-економічна сутність зайнятості та її особливості в умовах ринку. Аналіз державного регулювання зайнятості населення. Напрями розвитку державної політики зайнятості за видами економічної діяльності. Перспективи розвитку політики зайнятості.
курсовая работа [992,7 K], добавлен 21.10.2010Соціально-економічна сутність зайнятості. Правові та економічні фактори формування зайнятості населення. Попит та пропозиція робочої сили. Управління зайнятістю на державному та регіональному рівнях. Методологія аналізу та оцінки зайнятості населення.
курсовая работа [124,2 K], добавлен 24.09.2011Поняття та види зайнятості населення. Сфера здійснення зайнятості, відтворення робочої сили і суспільного поділу праці. Класифікація форм зайнятості населення. Механізми регулювання зайнятості. Соцiально-економiчний механiзм економiчного примусу до працi.
реферат [117,0 K], добавлен 15.11.2010Поняття "людський потенціал", його значення в розвитку економіки України. Сучасна оцінка та шляхи вирішення проблем розміщення, використання і зайнятості людського потенціалу Кіровоградської області. Стратегія економічного та соціального розвитку регіону.
курсовая работа [1,3 M], добавлен 19.04.2014
