Капітал і праця: механізм взаємодії

Серед інших, більш конкретних теорій, слід відмітити продуктивну теорію заробітної плати. (Сей та Кері). Вона вважає заробітну плату як повну оплату праці і що рівень її змінюється прямо пропорційно продуктивності праці.

Пізніше зявилась теорія “граничної продуктивності” (Кларк), згідно якої загальний рівень заробітної плати визначається “граничним продуктом праці”, тобто продуктом останньої, додаткової, ще однієї одиниці ресурсу праця. Цієї теорії дотримувався і Кейнс. Він же був прихильником “регульованої” заробітної плати, згідно якої рівень заробітної плати визначається не лише станом на ринку праці, але й державою а також профспілками. (Державне законодавство в галузі оплати праці, угоди між підприємцями і профспілками).

Різновидом такої теорії є теорія “залізного закону заробітної плати” (Лассаль, Блюм) та теорія “інфляційної спіралі” заробітної плати і ціни.

Згідно останньої, зростання заробітної плати веде до зростання цін, а зростання цін веде до зростання заробітної плати і т.д. Основним змістом цих теорій є думка про недоцільність суттєвого стихійного підвищення заробітної плати, про необхідність регулювання рівня заробітної плати державою. Кейнс зробив висновок щодо звязку зростання зайнятості із зниженням реальної заробітної плати.

Чільне місце в обґрунтуванні заробітної плати займають соціальні теорії. Видатний український політеконом Туган-Барановський вбачав в заробітній платі дві сторони: продуктивну (економічну) і соціальну.

Він вважав, що рівень заробітної плати в значній мірі визначається боротьбою людей найманої праці за свої економічні права.

Різновидом соціальної є “колективно-договірна” теорія заробітної плати, яку умовно можна поділити на два напрямки: інституціональний та психологічний. Спільним для обох є погляд про існування верхньої та нижньої межі ставок заробітної плати для робітників однієї спеціальності, рівної кваліфікації і які виконують однакові роботи.

Фактичний рівень заробітної плати знаходиться між верхньою і нижньою межею, залежно від рівня потреби роботодавців в робочій силі і рівня потреби робітників в роботі. В решті решт він залежить від переговорів і угод між роботодавцем і робітником.

Прихильники інституціонального підходу більшу роль у встановленні заробітної плати відводять таким неекономічним факторам (інститутам), як вплив держави, профспілок, пееговорів між профспілковими організаціями і підприємцями.Прихильники психологічної школи найбільше уваги надають психологічним, субєктивним факторам: почуття “справедливості” у підприємців, оцінка трудових затрат самими робітниками тощо.

Радянська політична економія, не визнаючи робочу силу товаром при соціалізмі, під заробітною платою в такому суспільстві вважали частку фонду індивідуального споживання, яку одержує працівник у відповідності з кількістю і якістю праці, вкладеної ним в суспільне виробництво, як грошовий вираз основної частини створеного на державних підприємствах необхідного продукту. При цьому заробітна плата виступає основною категорією дії економічного закону розподілу праці, який, вважалось, притаманний соціалістичній економіці.

Повніше (комплексно) сутність зарплати розкривається у виконуваних нею функціях. Заробітна плата виконує такі функції:

відтворювальну забезпечення розширеного відтворення якості робочої сили найманого працівника та членів його сімї;

стимулюючу стимулювання високоефективної праці;

розподільчу стимулювання припливу робочої сили в одні галузі та її відпливу з інших.

Отже, заробітна плата це ціна, що виплачується за використання праці.

Вона як економічна категорія розвинутих товарно-ринкових відносин виражає вартість товару робоча сила і оплату за працю, за витрати й її результати, що визнані ринком.

Форми і системи заробітної плати

Залежно від способу обліку і нарахування заробітної плати розрізняють дві її основні форми: почасову (погодинну) і відрядну (поштучну).

Почасова (погодинна) зарплата -- це оплата працівникові за певний час (годину, робочий день, тиждень) його роботи (праці).

Для визначення її рівня виходять з погодинної ставки (окладу), яку вітчизняні економісти називають ціною праці.

Остання (ціна праці) визначається як відношення денної вартості робочої сили до середньої тривалості робочого дня.

Відрядна форма зарплати -- це оплата працівникові залежно від розмірів виробітку (виготовлених виробів або здійснених операцій).

З розвитком НТП дедалі ширше застосовується погодинно-преміальна система заробітної плати.

Наприклад, у США близько 4/5 робітників одержують зарплату залежно від кількості відпрацьованого часу. У розвинутих країнах застосовуються такі системи заробітної плати (в різних їх комбінаціях): тарифні, преміальні, акордні, колективні.

Їх вибір залежить від таких основних чинників:

а) ступеня контролю продуцентом кількості та якості виготовленої продукції;

б) можливості та ретельності, з якою результати праці можуть бути враховані.

Нині система оплати праці в Україні будується як на концепції вартості робочої сили (хоча абсолютно не співвідноситься з останньою), так і концепції ціни праці. Вважаємо, що такий дуалізм «послужив» добрим підґрунтям для нормативного визначення багатьох її параметрів не на основі політекономічної аргументації, а на підставі демагогічного декларування.

У Законі України «Про оплату праці» наводиться таке її визначення:

«Заробітна плата -- це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу».

Тобто маємо безпосередню вказівку на лінійний зв'язок заробітної плати з ціною праці (чи її послуг).

Мінімальна заробітна плата

Мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг роботи) , за яку некваліфіковані робітники могли б утримувати свої родини. У Законі України Про оплату праці наводиться таке її визначення: Заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Тобто маємо безпосередню вказівку на лінійний звязок заробітної плати з ціною праці (чи її послуг).

Державне регулювання оплати праці полягає передусім у визначенні і перегляді розміру мінімальної заробітної плати й умов, які впливають на її величину.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:

вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників у міру стабілізації та розвитку економіки країни;

загального рівня середньої заробітної плати;

продуктивності праці; рівня зайнятості та інших економічних умов.

Установлюючи мінімальну заробітну плату, країни з розвинутою ринковою економікою орієнтуються на відповідні конвенції Міжнародної організації праці.

Як свідчить практика цих країн, визначення мінімуму заробітної плати на загальнонаціональному рівні є хоча і важливим, проте додатковим, а не основним інструментом регулювання оплати, оскільки пріоритет зберігається за колективними переговорами.

Державне регулювання оплати праці має за мету визначити найменший рівень заробітної плати, стартові позиції учасників колективних переговорів, нижче рівня яких угоди неможливі.

У сучасних умовах в Україні метою встановлення мінімальної заробітної плати є фіксування нижньої межі розмірів оплати праці.

Отже, мінімум заробітної плати розглядається як інструмент у боротьбі з бідністю через надання всім працівникам на умовах найму на підприємствах усіх форм господарювання гарантованого захисту від невиправдано низьких ставок заробітної плати.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік під час затвердження Державного бюджету України з урахуванням пропозицій, вироблених у процесі переговорів представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які обєдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди. Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексів цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів.

Установлена на рівні держави мінімальна заробітна плата являє собою її державну гарантію для всіх категорій найманих працівників і не підлягає зниженню на рівні галузі і підприємства.

Мінімальна ж зарплата в даному Законі визначається, як «законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитись оплата за виконану працівником місячну погодинну норму праці (обсяг робіт)».

Тут неначе і є вказівка на врахування обсягу прожиткового мінімуму і в той же час -- немає.

Формування мінімальної зарплати має базуватись на обчисленні прожиткового мінімуму, який не може бути нижчим за межу малозабезпеченості.

На жаль, в Україні протягом 90-х років усі ці показники не корелювались, нормативи встановлювались довільно. Тому при їх аналізі будь-яка економічна логіка відсутня. Водночас у розвинутих країнах розмір мінімальної погодинної зарплати законодавчо встановлюється з урахуванням прожиткового мінімуму (наприклад, у США її розмір становив у кінці 90-х років понад 5 доларів).

Основою організації зарплати є тарифна (від фр. tarif-- система ставок) система оплати праці, яка включає: тарифні сітки, тарифні ставки (схеми посадових окладів); тарифно-кваліфікаційні довідники. Детальніше ці питання вивчаються у спеціальних курсах.

Розмір заробітної плати в різних країнах неоднаковий, оскільки існують національні відмінності щодо її величини: історико-культурні, природно- кліматичні, національно-психологічні тощо.

Номінальна і реальна зарплата

Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату.

Номінальна зарплата -- це сума грошей, яку отримує працівник за відповідний період (годину, день, місяць).

Вона не дає чіткого уявлення про життєвий рівень її отримувача, бо цей рівень характеризує реальна зарплата, яка виражається в кількості споживчих благ (товарів, послуг), що їх працівник може придбати за свій грошовий (номінальний) заробіток. Отже, реальна заробітна плата залежить від: розміру номінальної зарплати; рівня цін на товари та послуги; обсягу податків, які сплачують працівники.

Таким чином, величина реальної заробітної плати прямо пропорційна номінальній зарплаті і обернено пропорційна рівню цін таінших платежів із зарплати.

Рух реальної заробітної плати (або її індекс) визначається як відношення індексу номінальної зарплати до індексу цін.

Як зазначається у Посланні Президента України до Верховної Ради України на 2000 рік передбачається забезпечити динамічне зростання заробітної плати, «що дозволить підвищити купівельну спроможність населення, зробить доступним задоволення його життєвих потреб. Це стане можливим завдяки вдосконаленню механізмів визначення мінімальної заробітної плати, що розглядатиметься як державна гарантія нижньої межі заробітної плати, основу якої складатиме прожитковий мінімум».

Суттєву роль у ринковій системі при формуванні величини зарплати відіграє конкуренція на ринку праці.

В цілому, якщо існує конкурентне середовище на відповідному ринку країни, то рівень зарплати для кожної професійної групи встановлюється під впливом взаємоврівноваженого попиту і пропозиції на робочу силу.

Але конкретна ситуація часто відрізняється від ідеальних умов конкурентного ринку праці.

Адже співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу не є сталим. Регулювання ринку праці передбачає вплив як на попит, так і на пропозицію праці. Об'єктами регулювання виступають заробітна плата, тривалість робочого тижня і відпусток, порядок найму і звільнення працівників тощо. При цьому активну участь у даному процесі беруть роботодавці, профспілки, держава.

Ринок праці з його класичними ознаками в українській перехідній економіці ще розвинутий недостатньо. Гарантій стабільної зайнятості, навіть за відносно низької зарплати, ні державний, ні приватний сектори не дають, як і її своєчасної виплати.

За відсутності в Україні централізованого управління оплатою праці та недосконалості ринкових регуляторів її формування процеси в сфері заробітної плати набули значною мірою стихійного характеру.

Посилилась тенденція до відтоку кваліфікованої робочої сили із суспільного виробництва у сферу самозайнятості, торговельного підприємництва, тіньової економіки.

Різко погіршилася структура та зменшилась питома вага заробітної плати у валовому внутрішньому продукті (з 53,1 % у 1990 р. до 45,2 % у 1999 р. У країнах ЄС відповідний показник становить 61,3 %).

Заробітна плата перестала виконувати свої функції: відтворювальну, стимулюючу та регулюючу.

Реальна заробітна плата знизилася до рівня, який не забезпечує працівникові обсягів споживання матеріальних благ і послуг, достатніх для розширеного відтворення його фізичної та інтелектуальної здатності по зарплаті.

Дуже повільно зменшуються обсяги заборгованості по зарплаті.

Наслідком цього є різке зниження купівельної спроможності населення, згортання внутрішнього ринку.

Все це зумовлює необхідність здійснення додаткових заходів, основною метою яких є вдосконалення механізмів державного та колективно-договірного регулювання заробітної плати, визначення шляхів та механізмів її реального зростання, посилення захисту прав працівників на її своєчасне одержання.

Принципово важливо забезпечити прямий зв'язок оплати з кінцевими результатами діяльності підприємств, чіткість і доступність механізму нарахування заробітної плати.

Україна за рівнем продуктивності праці відставала від США у 2000 р. максимум у 20 разів, а за рівнем реальної заробітної плати приблизно у 70 разів. За рівнем соціальних виплат на душу населення (які є загальнонаціональною формою заробітної плати, без якої не можливе відтворення робочої сили нормальної якості, а отже виконання заробітною платою своєї відтворювальної функції) -- у 240 разів. Мізерний рівень оплати робочої сили в Україні з погляду структури цін є основною перешкодою формування ємного внутрішнього ринку товарів і послуг, ринку засобів виробництва та ін.

Як відомо, товари продають за вартістю або наближаються до неї тією мірою, якою попит на неї відповідає пропозиції. Лише протягом 1974--2000 рр. у розвинених країнах світу кількість безробітних зросла з 15,6 млн до понад 50 млн осіб.

Крім того, значна кількість населення припинила шукати роботу, втративши надію знайти її.

Лише у США кількість таких осіб становила 2,2 млн. Значне перевищення пропозицією робочої сили попиту на неї спричинило відхилення ціни товару “робоча сила” нижче її вартості.

В основі вартісного компонента робочої сили лежить закон вартості, в основі цінового компонента -- закон попиту, закон пропозиції, а також закон попиту і пропозиції. Внаслідок несприятливої кон'юнктури на ринку робочої сили її ціна (заробітна плата) відхиляється нижче від вартості.

Реальна заробітна плата скорочується зі зростанням податків. Якщо у 1940 р. з кожного долара витрат населення США сплачувало у вигляді податків 26 центів, то в 1992 р. -- майже 33 центи.

Важливим чинником зниження заробітної плати є заборгованість населення за всі форми кредиту. Населення у віці до 65 років з доходами до 50 тис. дол. на рік (основна частина американських споживачів, дохід у 50 тис. дол. на рік має кожна п'ята сім'я) витрачає нині 20 % свого бюджету на сплату заборгованості за кредит. Одним із чинників певного вирівнювання цієї тенденції є зниження цін на товари широкого вжитку. Так, у 1981--1991 рр. у розвинених країнах Заходу ціни на непродовольчі товари широкого вжитку (меблі, телевізори, одяг) знизилися на 7 %, на м'ясо зросли на 3 %, на молочні продукти знизилися на 4 %.

Водночас дія чинників, що зумовлюють відхилення ціни товару “робоча сила” нижче від вартості, у повоєнний період була відчутнішою.

Крім того, зростання реальної заробітної плати відставало від зростання вартості робочої сили. Це унеможливлювало відтворення за рахунок реальної заробітної плати робочої сили, сукупного працівника на належному рівні, що призвело до поглиблення суперечності між потребами у відтворенні складної робочої сили і вузькими межами корпоративної власності.

Розвиток цієї суперечності зумовлює посилення процесу одержавлення робочої сили, зростання соціальних витрат держави, які є важливим елементом реальних доходів населення. Держава, здійснюючи відтворення робочої сили, надає цьому процесові здебільшого характеру колективного капіталістичного відтворення складної робочої сили.

Динаміка соціальних витрат у країнах Заходу тісно пов'язана з динамікою заробітної плати. Зі зниженням реальної заробітної плати обсяг соціальних витрат держави зростає. Від 1955 по 1969 рік витрати на соціальні цілі з федерального бюджету зросли у США з 22,9 млрд до 159 млрд дол. На початку та у середині 70-х років, коли темпи зростання реальної заробітної плати уповільнилися, а відтак, відбулося її зниження, спостерігалося значне зростання соціальних витрат держави. Від 1970 до 1979 рік вони збільшилися приблизно на 160 млрд дол., а в 1979--1995 рр. за рахунок федерального бюджету зросли з 298 до майже 850 млрд дол., а в наступні 4 роки ще зросли на 308 млрд дол. Крім того, значно зросли витрати корпорацій і фірм на соціальні цілі. Лише так можна було привести рівень і характер розвитку основної продуктивної сили у відносну відповідність із прогресом техніки, вимогами процесу виробництва прибутку на сучасних підприємствах.

В Україні у 1990 р. середньорічна заробітна плата становила 247 крб, річна 2964, а у доларовому еквіваленті за офіційним курсом близько 1927 дол., у 2000 р. -- 445 дол. (у 1978 р. -- 936 дол.). Проте на чорному ринку наприкінці 80-х рр. XX ст. за 1 дол. треба було заплатити в середньому 4--5 крб. Водночас купівельна спроможність долара лише за період 1999--2000 рр. скоротилась на 80 %. Загалом середня реальна заробітна плата за 1990--2000 рр. скоротилась в Україні мінімум у 6 разів. У 2001 р. середня зарплата лише на 60 % покривала мінімальний прожитковий рівень. Водночас заробітна плата у тіньовому секторі була майже утричі вищою, ніж у народному господарстві (в середньому).

Заробітна плата в Україні в 90-х роках не виконувала ні відтворю- вальної, ні стимулюючої функції (або виконувала її незадовільно). Частково реалізовувалася лише її розподільча функція. Це виявлялося у відпливі частини робочої сили з найменш оплачуваних посад, у переході з вищої школи, науково-дослідних інститутів, у відпливі значної частини робочої сили за кордон.

Відчутне зниження життєвого рівня у країнах колишнього СРСР і в Україні зокрема спричинене також знеціненням трудових заощаджень населення.

Загалом середньомісячна заробітна плата в Україні в 2001 р. становила менше 50 дол., а за стандартами ООН межа бідності в країнах Центральної та Східної Європи становила 4 дол. на день.

Ситуація в Україні після 2006 року йде на покращення, незважаючи на важкі економічні умови.

Висновки

Формування цивілізованих економічних взаємовідносин між капіталом та працею передбачають подолання протиріч в стосунках робітника і капіталіста, який мав місце на ранніх етапах розвитку західного суспільства. Нині ці відносини наповнюються іншим змістом. Трансформуються самі основи виробничих зв'язків.

Вони набувають ознак партнерства й співробітництва. Як писав нобелівський лауреат П. Самуельсон, відносини, про які йдеться, набувають економічної симетрії. З одного боку, на зміну відносинам купівлі-продажу робочої сили прийшли відносини її колективно-договірної оренди, з другого - колективи працівників виступають, по суті, в ролі орендарів капіталу і втілених у ньому засобів виробництва. Йдеться про те, що за нових умов праця здатна таким же чином відігравати роль наймача капіталу, як і капітал - наймача праці.

Капітал -- це вартість, яка приносить дохід, тобто приріст до початково авансованого розміру вартості активів (грошових, матеріальних і нематеріальних). Капітал складається з двох частин: постійної та змінної.

Постійний капітал -- це витрати підприємця на придбання засобів виробництва, він переноситься конкретною працею на новостворений продукт. Отже, постійний капітал С бере участь у процесі виробництва своїм речовим змістом і є фактором виробництва (знаряддя та всі засоби праці, сировина, матеріали, паливо, електроенергія тощо). Він не бере участі у процесі збільшення вартості.

Друга частина капіталу -- вартість робочої сили, яка визначається за домовленістю між працівниками і роботодавцями (в руках працівників вона є заробітною платою), змінює свою вартість у процесі виробництва і тому є змінним капіталом V. Ця частина капіталу забезпечує збільшення первісної вартості, відтворюючи первісну вартість і створюючи додану вартість т.

Як правило, всі, хто працює, зацікавлені у зростанні заробітної плати. Матеріальною основою такого процесу зростання є продуктивність праці на людино-годину. У всіх країнах з розвинутою ринковою економікою спостерігається унікальний зв'язок між динамікою продуктивності праці й оплати праці.

У ринковій економіці попит на працю (або на будь-який інший ресурс) залежить від продуктивності. У цілому чим вища продуктивність праці, тим більший попит на неї. Висока чи низька продуктивність праці, включаючи її граничну продуктивність, залежить від якості затраченої праці, кількості та якості факторів виробництва, що взаємодіють, та рівня використання технічних знань. У свою чергу якість праці залежить від грамотності, освіченості, навченості та кваліфікованості робітників. Країна з малоосвіченими робітниками не спроможна освоїти сучасні технології, що вимагають використання комп'ютерів і складної техніки.

На продуктивність праці впливають також кількість і якість факторів виробництва, що взаємодіють. Розвинуті країни нагромадили значні запаси високопродуктивних засобів і знарядь праці в промисловості, будівельному комплексі, на транспорті, в освіті й науці, в інших галузях виробництва. Бідні країницього не мають.Велике значення для рівня і динаміки продуктивності праці мають прогресивні технології, форми власності та методи управління. Країна може мати значні ресурси і високоосвічених робітників, але слабий менеджмент, низьку виконавчу та технологічну дисципліну. Останні фактори знижують рівень продуктивності праці в країні. Зрештою, поєднання вищої якості робочої сили і праці, нагромадження капіталу і науково-технічного прогресу веде до значного підвищення продуктивності праці й попиту на працю. На цьому матеріальному підґрунті зростає й заробітна плата.

Найманий працівник продає капіталісту-підприємцю не працю, не послуги праці, як це видається на перший погляд, а робочу силу. Остання є сукупністю фізичних, розумових і організаторських властивостей і здібностей людини, набутих нею знань і досвіду, які вона застосовує у процесі виробництва споживних вартостей.

Як і всякий товар, робоча сила - як товар, має споживну вартість і вартість. Споживною вартістю робочої сили, тобто її корисністю, є здатність її приносити додаткову вартість (прибуток, дохід). Фірма (підприємець) наймає робочу силу лише тоді, коли вона приносить фірмі (підприємцю) дохід (прибуток). Якщо на останнє робоча сила не здатна, то для роботодавця вона не викликає ніякого інтересу.

Вартість робочої сили (як специфічного товару) визначається суспільно необхідними витратами на її відтворення (тобто належного рівня освіти, кваліфікації), відповідними витратами на утримання сім'ї. Вартість робочої сили упродовж тривалого періоду зростає, що свідчить про постійне зростання ролі особистісного фактора у виробництві, ускладнення споживної вартості даного товару, про дію закону зростання вартості останнього. Таке зростання зумовлює збільшення реальної заробітної плати.

Заробітна плата є грошовим виразом вартості та ціни товару робоча сила і результативності її функціонування. На ціну робочої сили (а отже, і на заробітну плату) істотно впливають попит і пропозиція. Комплексно сутність заробітної плати розкривається у виконуваних нею функціях (відтворювальній, стимулюючій і розподільчій).

Таким чином, заробітна плата - це нарахування працівникам у грошовій та натуральній формі (незалежно від джерела фінансування) за відпрацьований час або виконану роботу, премії, доплат, надбавки, а також інші види оплати за невідпрацьований час.

Отже, продається на ринку не сам процес праці, а лише здатність до праці, тобто робоча сила. Якщо ж кажуть, що на ринку праці продається праця, то саме під нею розуміють робочу силу.

Отже, економіку будь-якої країни не можливо уявити без механізму взаємодії таких категорій як капітал і праця. У свою чергу ці поняття є нерозривно взаємопов'язані і не можуть існувати окремо, що було досліджено в даній курсовій роботі.

Список літератури

1. Бєляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навч. посібник. К.: КНЕУ, 2001.Тема 11.

2. Основи економічних теорії: політекономічний аспект: Підручник / За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. К.: Вища шк. Знання, 2003. Розд. 19, 1; Розд. 28, 2.

3. Політична економія: Навч. Посібник / За ред. К.Т. Кривенка. К.:

4. Мочерний С.Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. - К.: Знання-Прес, 2002. - 687 с.

5. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. - К.: ЦУЛ, 2003. - 411 с.

6. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. - К.: Кондор, 2006. - 405 с.

7. Політична економія: Навчальний посібник/ Т. І. Біленко, В. Г. Бодров, В. В. Во-линцев та ін., За ред. Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. - К.: Академвидав, 2004. - 671 с.

8. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П'ятдесят пропозицій щодо процвітання, рівності і свободи / Пер. з англ. -- К.: Вища шк., 1995.

9. Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна: аспекти праці. -- 2000. -- № 6.

10. Статистика України науково - інформаційний журнал 1, 2012(56) 11.Волкова О. В. Ринок праці :/ Волкова О. В. - К.: Центр учбової літератури. 2007. - 624 с.

11. Лібаиова Е. М. Ринок праці: | навч. посіб.] / Лібанова Е. М. - К.: Центр навчальної літератури. 2003. - 224 с.

Размещено на Allbest.ru