Монетаристські теорії та тенденції їх розвитку: історико-економічний аналіз

У дисертації розглянуто погляди неоконсерваторів у сфері монетарної політики (П. Боурмена, М. Фелдстайна, Р. Барроу та ін.). Проведене дослідження зміни акцентів у грошовій політиці засвідчує, що теорії цих економістів відзначаються більшою практичною зорієнтованістю, зосередженням уваги теоретиків на аналізі перешкод розширення пропозиції й ефективного використання факторів виробництва. Головною з них вважається негативний вплив рівня і структури податків на стимули до праці й інвестування, а також вплив інститутів і навичок, наприклад, обмежень, пов'язаних із діяльністю профспілок, на ефективну алокацію ресурсів.

У процесі дослідження з'ясовано, що замість фрідменовського грошового правила неоконсерватори (М. Майлз та ін.) висувають як орієнтир грошової політики цінове правило - забезпечення стабільних цін і стійкої купівельної здатності грошей. Вони доречно підкреслюють, що в умовах постійного збільшення темпу зростання цін збільшується тривалість використання основного капіталу, підвищується частка морально застарілого оснащення, і тим самим гальмується освоєння досягнень науково-технічного прогресу й уповільнюється економічне зростання.

Показано, що спільним для монетаристських і неоконсервативних теорій є вимога значного зменшення розміру державного бюджету (та його частки в національному доході), головним чином за рахунок економії на витратах, мобілізації ринкового потенціалу економіки, підтримки системи вільного підприємництва. У концепції неоконсерватизму витрати держави відіграють в цілому пасивну роль, не мають регулювального навантаження. Система державного регулювання економіки повинна мати довгостроковий характер та орієнтуватися не на антициклічне управління сукупним попитом, а на стимулювання пропозиції товарів, капіталів і факторів виробництва. Доведено, що неоконсерваторам вдалося більш фундаментально дослідити механізм негативного впливу бюджетного дефіциту на розширене відтворення (Р. Барроу та ін.).

Виявлено, що у працях представників “грошового” крила неоконсерваторів почали чіткіше виявлятися монетаристські мотиви. Основний захід - зниження податків - поступово перетворювався в засіб “нейтралізації” негативних наслідків кредитно-грошової рестрикції. Як і монетаристи, неоконсерватори подолання тривалої інфляції уявляють тільки за допомогою стискання пропозиції грошової маси, яка виходить за межі потреб зростаючої економіки, а бюджетні й податкові заходи в галузі регулювання розглядають лише в якості незначного внеску в послаблення інфляції.

Автор дисертації дослідив макроекономічні моделі “нових класиків” (Ф. Мо-дільяні, Дж. Тобін, Б. Макхалум та ін.), розроблені з позицій, близьких до монетаризму. У них ідея про обмеженість грошової політики стосовно економіки доведена до логічного завершення і підтверджений висновок монетаристів про недоцільність політики грошового стимулювання попиту з метою вирішення проблеми зайнятості, що безпосередньо проявилося в монетаристський період і в Україні. Показано, що для моделей “нових класиків” характерні такі спільні моменти: мікроекономічні залежності безпосередньо переносяться на макрорівень; функції сукупного попиту і пропозиції безпосередньо залежать від помилок прогнозів суб'єктів; очікування раціональні; економічна політика відображається в моделі рівнянням пропозиції грошей або за допомогою екзогенних змінних, безпосереднього включення в число змінних функцій попиту і пропозиції.

Доведено, що внаслідок пошуків у сфері позитивної та нормативної теорії відбулося зближення поглядів кейнсіанців і монетаристів щодо важливості грошей для ділової активності. Нині існує загальна згода серед кейнсіанців про монетарну політику як винятково важливе джерело коливань ділового циклу. Розкривається теорія реального ділового циклу (Р. Кінг, Ч. Глоссер та ін.), представники якої відстоюють позиції про реальні збурення у смаках і технологіях (швидше, ніж збурення в грошах) як рушійну силу ділових циклів. Не відводячи грошам будь-якої ролі в діловому циклі, ця теорія визнає гроші важливим визначником інфляції.

У дисертації зроблено висновок, що, незважаючи на різні підходи, спільним у розглянутих новітніх теоріях є визначення основними стратегічними цілями монетарної політики загальноекономічних цілей держави: економічного зростання, забезпечення високої зайнятості, стабілізації цін, збалансування платіжного балансу. Представники новітніх шкіл єдині й у пропозиціях для досягнення даних цілей: формувати економічну політику так, щоб зміна грошових і фіскальних правил не пов'язувалася з тимчасовими потребами державного бюджету, щоб нові правила набирали чинності через достатній проміжок часу, щоб агенти могли адаптувати і прогнозувати свої дії. Одностайність проявляється і у визнанні необхідності зниження податкових ставок як ефективного інструмента державного грошового регулювання. Проте їх зниження має бути диференційованим, пропорційним граничній ефективності.

Дисертант розкриває сучасні структурні зрушення і тенденції розвитку фінансових ринків та напрями розвитку теорії глобального монетаризму, що відбуваються під їх впливом. Якісні зміни міжнародного фінансового сектора, функцій його інститутів та активізація руху капіталів підштовхують національні уряди до організації монетарного нагляду в умовах фінансової інтернаціоналізації. Він, на думку сучасних монетаристів, залишається обмеженим у теперішній ринковій міжнародній економіці. Координація дій урядів має сприяти звуженню інституційного розриву між фінансовою системою, яка дедалі більше інтернаціоналізується, переважно з національними повноваженнями центробанків і національними регулятивними механізмами фінансових ринків та установ. Ринки валют залишаються вільними, і валютні курси самі знаходять свої рівні, що зумовлює необхідність посилення наявних механізмів контролю за переорієнтуванням фінансових потоків, як показала фінансова криза 1998 року.

У дисертаційній роботі висвітлено сучасні підходи до вирішення проблеми контролю за рухом фінансових потоків і формування сучасного механізму міжнародних розрахунків. Серед них - концепція прийнятних коридорів для валютних курсів, де валютам дозволяється коливатися (Д. Аткінсон і Р. Кілл); теорія оптимальної валютної зони (Р. Манделла, Ф. Бергстен, П. Волкер та ін.); теорія природного відбору єдиної валюти (М. Фрідмен); ідеї можливості використання Ямайської міжнародної валютної системи (СДР - спеціальні права заміщення) не лише в міждержавних, а й у приватних міжнародних операціях (П. Кенен, Е. Кроккет).

У дисертації також проаналізовано пропозиції сучасних монетаристів і здійснення практичних дій щодо удосконалення Ямайської міжнародної валютної системи (1976) та нейтралізації негативних аспектів механізму плаваючих валютних курсів. Вони згруповані за такими напрямами.

По-перше, для забезпечення більшої стабільності ринкових обмінних курсів провідних західних валют посилюється вплив офіційних органів на ці курси за допомогою валютних інтервенцій з тим, щоб коригувати напрями руху й обмежувати амплітуду їх. По-друге, спільне регулювання валютних курсів доповнюється широкою регулярною координацією внутрішніх макроекономічних політик провідними державами Заходу (щорічні наради глав держав і урядів “великої сімки”, діяльність “групи десяти”, яка об'єднує керівників фінансових і центральних банків провідних промислово розвинених держав Заходу). По-третє, в центрі уваги залишається висунута ще в 1972 р. пропозиція Дж. Тобіна про встановлення спеціального єдиного міжнародного податку на валютообмінні операції (у розмірі 0,5 % від суми угод).

Дисертантом розкрита відсутність єдності поглядів серед сучасних монетаристів щодо формування механізму міжнародних розрахунків, що заснований на використанні єдиної валютної одиниці. Це є виразом існуючих суттєвих розбіжностей інтересів окремих держав, свідченням складності та суперечливості даної проблеми. Досвід розвинених країн свідчить про те, що грошово-кредитна система як вагомий ринковий інститут має передбачати широкий набір фінансових інструментів і складатися з кількох секторів (ринків), лише в цьому разі вона може функціонувати ефективно, гнучко й бути стійкою до кон'юнктурних коливань і економічних негараздів. Така множина фінансових інструментів і ринків у багатьох аспектах визначає надійність монетарної системи, сприяє підвищенню її ефективності й розвитку. Розкриті такі способи: здійснення масштабної диверсифікації ризиків і прийняття ризиків тими учасниками ринку, які найбільш готові до цього; підвищення ліквідності й конкурентоспроможності учасників ринку, забезпечення можливості змінювати структуру їх портфелів за мінливості економічних умов; зниження рівня кон'юнктурних коливань вартості фінансових активів (як реакції на тимчасову зміну співвідношення попиту і пропозиції на ринку), забезпечуючи ліквідність ринків у період кризи; здійснення ефективного управління державним боргом без необхідності примушувати центральний банк або комерційні банки скуповувати борги уряду, завдаючи, таким чином, шкоди грошово-кредитній політиці й надійності банківської системи; підвищення ефективності ринкових інструментів грошово-кредитної політики; сприяння ефективному розподілу грошових засобів.

У п'ятому розділі “Основні напрямки реалізації політики монетаризму” проаналізовані загальні тенденції монетарної політики в країнах ЄС та країнах з перехідною економікою, джерела і механізми формування грошової бази економіки. Головна мета економічної політики - підтримка стабільного рівня цін, який забезпечується при стабільності грошового обігу, що досягається виконанням такого правила: маса грошей зростає постійно темпом, який залежить від співвідношення довгострокового темпу збільшення виробництва й швидкості обігу грошей. Політика “точної настройки”, яка передбачає активне реагування на поточну ситуацію, вважається неефективною і такою, що не відповідає меті підтримки стабільності економічного розвитку.

Під контролем центрального банку знаходиться обсяг грошової маси, яка безпосередньо впливає на величину грошової бази і є основним індикатором грошової політики та її головним інструментом.

У дисертації з'ясовано, що вплив грошових чинників на стан економіки розглядається рядом монетаристів у вигляді механізму передачі “грошових імпульсів”: зміна грошової маси впливає на вартість грошей через механізм попиту і цін, що в підсумку визначає динаміку номінального ВВП.

У дисертації зроблено висновок про складнішу схему механізму трансмісії, запропоновану сучасними монетаристами. Вони розглядають, зокрема, зміни структури портфеля активів у відповідь на збільшення грошової маси, а також порушують питання про співвідношення макро- і мікропідходів до цієї проблеми й намагаються дати макроекономічну інтерпретацію механізму трансмісії. Крім того, вони запропонували виділити у природному рівні безробіття структурний та фрикційний компоненти. Сучасні дослідження монетаристів розширили межі нової класичної теорії, розвиваючи її передумови досконалої конкуренції: гнучкість цін і заробітної плати, встановлення ринкової рівноваги і раціональних очікувань.

Автор дисертації обґрунтовує важливу роль у процесі монетизації економіки центральних банків. Разом з тим він доводить, що грошова база в більшості провідних країн світу не покривається офіційним золотовалютним резервом. Найбільш часто це виявляється на ранніх стадіях трансформацій, коли важливо набрати темпи розвитку.

Автором з'ясовано, що для України більш ефективною монетарною політикою у складних економічних умовах є легалізація бімонетарної системи, в якій як національна, так і зарубіжна валюти використовуються як законні засоби платежу. Зарубіжна валюта при цьому відіграє допоміжну роль при здійсненні платежів, але переважає над національною валютою як засіб нагромадження на внутрішніх банківських рахунках. У цій ситуації наявний тіньовий ринок трансформується в інструменти грошово-кредитної політики, за рахунок цього монетарні інститути знову отримують інструменти грошово-кредитної політики, що в перспективі може призвести до їх зміцнення і посилення ролі в економіці.

Дисертант обґрунтовує положення, що в умовах експортно-орієнтованої економіки потрібно мати можливості ефективного використання капіталу або встановлення контролю за його рухом. Цьому може сприяти тільки імпортозамінна стратегія розвитку економіки країни, яка допоможе зняти проблему захисту національної економіки від надлишкового припливу іноземного капіталу. Без цільової програми ставка на приплив валюти у вітчизняній монетарній політиці, очевидно, збільшить залежність усіх внутрішніх економічних процесів від світової економіки і політичної кон'юнктури. Крім того, подібна орієнтація значно зменшує сильні важелі економічної політики, які є в розпорядженні НБУ і Мінфіну.

У дисертації розкрито роль бюджету як головного чинника пропозиції ресурсів в економіці. Автор, виходячи з монетаристських принципів, обґрунтовує необхідність фінансування через бюджети пріоритетних напрямків економічної політики, ресурси яких мультиплікуються і надходять у решту секторів економіки, продукуючи по „ланцюгу” попит і стимулююче зростання в суміжних та інших галузях. Дисертант доводить, що, незважаючи на різноманітність надходжень і ступінь використання бюджетної політики як інструмента регулювання національної економіки, роль останньої в макроекономічному регулюванні зростає.

У дисертації зазначається, що характерними рисами проведення грошово-кредитної політики у провідних західних країнах в останні два десятиліття є перехід їх до активнішого управління ліквідністю, що супроводжується зміною ролі й масштабів використання основних монетарних інструментів. Скорочення резервних вимог і зниження обсягів кредитних операцій у більшості країн компенсувалися посиленням ролі операцій на відкритому ринку, які характеризуються більшою гнучкістю, широким вибором інструментів і прозорістю сигналів, що посилаються на ринку стосовно спрямування грошової політики.

У процесі дослідження виявлено, що втілення монетаристських принципів у період трансформаційної кризи сприяло появі ряду тенденцій, які не характерні для розвинених країн Заходу, а є особливістю країн трансформованої економіки. Це співіснування загального надлишку грошей з гострою нестачею обігових засобів у значної частини або навіть у більшості підприємств, що породжено не їх конкурентоспроможністю в умовах нової системи цін, а спадом рівня доходів і стисканням сукупного попиту; існування двох суперечливих тенденцій, перша з яких пов'язана зі скороченням сумарного попиту на реальний грошовий капітал, а друга - з його збільшенням; переважний вибір власників багатства на користь його грошової форми (доларизація економіки і сьогодні, наприклад, в Україні тримається на рівні 25%).

У роботі з'ясовано, що в ході дискусії стосовно закономірностей постсоціалістичних економічних перетворень учені поділилися на два табори - прихильників і противників так званого Вашингтонського консенсусу. Останній є системою стандартних заходів економічної політики, які спочатку були розроблені для країн, що розвиваються. Він ґрунтується на постулатах монетаризму і на вірі в могутність ринкового механізму, бере за основу економічної політики країн із “зароджуваною ринковою економікою” (emerging market economies) приватизацію державних підприємств, лібералізацію внутрішньо- і зовнішньоекономічної діяльності, а також проведення жорсткої кредитно-грошової та фіскальної політики з метою забезпечення підтримки макроекономічної стабільності.

У роботі доведено, що реакція країн на трансформаційну кризу була різною, що відображало перевагу прагматичних мотивів над ідеологічними. Для того, щоб пом'якшити ринковий шок, практикувалася затримка лібералізації певних сторін господарської діяльності, в ряді країн спостерігався зважений підхід до приватизації державної власності, зберігалася вагома роль держави у перерозподілі ВВП.

При цьому політика, що проводилася, не завжди відповідала вимогам оптимальності. Задовольняючи поточні вимоги, інколи вона ускладнювала досягання довгострокових перспектив: в одних випадках сприяла збереженню фінансової нестабільності (Болгарія, Румунія), в інших - деформації ринкових механізмів (Чехія). Економічна політика цих держав, без сумніву, відображала й суспільні преференції.

Висновки

Проведений історико-економічний аналіз й узагальнення основних ідей представників теорії монетаризму дають можливість виявити наступні принципові положення, виробити висновки щодо еволюції теорій монетаризму, обґрунтувати пропозиції як теоретичної, так і практичної спрямованості.

1. Економічні погляди представників сучасного монетаризму ґрунтуються на неокласичній кількісній теорії. У процесі її розвитку після 30-х рр. ХХ ст. монетаристи спиралися на кейнсіанські дослідження грошового механізму і, безумовно, запозичили з нього все те, що не суперечило об'єктивній дійсності. У такому розвитку проявляється відома наступність між сучасним монетаризмом і кейнсіанством, незважаючи на різні підходи до вирішення питання попиту і пропозиції грошей та регулювання економіки з використанням грошово-кредитних механізмів. Враховуючи єдине теоретико-методологічне підґрунтя формування обох зазначених напрямів економічної науки, можна стверджувати, що воно в перспективі сприятиме їх взаємному зближенню і в подальшому становитиме фундамент розвитку монетаристської концепції.

Досвід розвинених країн свідчить, що з використанням рекомендацій, які синтезують ідеї монетаристської та кейнсіанської шкіл, у сучасній регулятивній практиці досить ефективно поєднуються розробки довгострокових цілей економічного розвитку, що випливає з монетаристських ідей, з виваженим застосуванням регулюючих заходів держави в короткостроковому періоді, зокрема в межах економічного циклу. На наш погляд, саме тому країнам Заходу вдалося уникнути великих економічних потрясінь у 80-90-х рр. ХХ ст. Подібний підхід може бути основою сучасної монетарної політики України.

2. Центральне місце в теоріях неокейнсіанства і сучасного монетаризу відводиться трактуванню функції попиту на гроші, тобто взаємозв'язку між грошовою масою і номінальним доходом (номінальним ВВП). Разом з тим, на відміну від традиційних неокласиків, представники сучасних монетаристських теорій не прив'язують попит і пропозицію до формули: кількість грошей = сума цін товарів. Таким чином, сучасні монетаристські концепції не враховують необхідність дотримання при регулюванні грошового обігу пропорції Г = ВВП або Г = НД. Проте переважна частина монетаристів вважає стійку залежність між масою грошей в обігу і найголовнішими економічними показниками одним із найбільш важливих проявів сталості економіки. Функція, що виявляє цю залежність, - важливий інструмент аналізу взаємодії грошової політики та економіки. Досвід підтверджує даний висновок монетаристів. В умовах стабільності економіки вигіднішою є ситуація, за якої кількість грошей дорівнює сумі спожитих товарів (останньої галузі), реалізованих населенню, тому що для проміжних розрахунків тимчасово будуть залучатися кредитні кошти. Разом з тим розвитком монетаристських ідей на сучасному етапі можна вважати пропозиції вітчизняних монетаристів про організацію грошово-кредитного регулювання в перехідній економіці залежно від тактичних цілей. В умовах, коли головним завданням економічної політики є подолання інфляції, необхідно, щоб приріст грошової маси принаймні б не перевищував приросту номінального ВВП, а якщо стратегічною метою є подолання виробничого спаду, зростання грошової маси стимулювало б (за умови стабільності цін) збільшення реального ВВП.

3. Механізми регулювання грошової маси в державі мають ґрунтуватися на об'єктивних законах попиту і пропозиції грошей, і це не заперечують представники будь-якої монетаристської концепції. Водночас з цих питань прихильники кількісної теорії грошей мають свої підходи, інколи протилежні, що свідчить про нерозкритість таємниць грошового обігу. Але жодна з теорій не забезпечує можливості центральним банкам ефективно регулювати кількість грошей в обігу в межах окремих держав. Новим у поглядах монетаристів “нової хвилі” є намагання аналізувати регулювання кількості грошей в обігу, з урахуванням об'єктивних рівностей, тобто пов'язуючи ДГ = ДНД = П (прибуток в державі) = Б (доходи і витрати державного бюджету) = НС (доходи і витрати населення сфери нематеріального виробництва) = ДТ(приріст товарів для кінцевих споживачів - населення). У суспільстві прибуток (П) означає реальне збільшення багатства держави ДТ. На суму цього приросту порівняно з минулим періодом і приросту національного доходу ДНД випускаються нові гроші (здійснюється емісія грошей), які надходять до державного бюджету і через витратну частину його доходять до населення зайнятого у сфері нематеріального виробництва як його грошові доходи. Сфера нематеріального виробництва ці кошти використовує на купівлю ДТ, і вони потрапляють у сферу матеріального виробництва, утворюючи П (прибуток) галузей економіки для розширеного виробництва у наступному кругообігу. У кінцевому підсумку емісійні гроші ДГ в кінці кругообігу перетворюються в нові вклади (інвестиції - І). Звідси сучасні монетаристи роблять висновок, що має практичну спрямованість: ДНД = ДТ = ДГ = П = І. Це означає, що в кінцевому підсумку ДГ використовується для інвестицій (І), тому нема потреби шукати (тим більше за кордоном) додаткових засобів для інвестицій, а необхідно розвивати вітчизняну економіку, на приріст товарів (ДТ) випускати нові гроші й спрямовувати їх на розширення виробництва.

4. У сучасній практиці монетаристський варіант “рівняння обміну” використовується центральними банками як основа визначення прогнозованих проміжних цільових орієнтирів зв'язку між зростанням грошової маси і майбутньою інфляцією цін. Разом з тим слід наголосити, що практичне застосування формули кількісної теорії грошей пов'язане з низкою практичних труднощів, зумовлених відсутністю чітких теоретичних обґрунтувань у монетаристській теорії: а) по-перше, наявність кількох можливих методів виміру показників формули, що дає різні значення. Для того, щоб теорія мала практичну корисність, необхідно знайти методи визначення V і M, що дасть прогнозований результат у сфері обігу грошей; б) по-друге, потенційний обсяг виробництва залежить від значної кількості чинників виробництва. Їх дуже важко виміряти і прогнозувати, особливо за умови великих структурних змін у сфері виробництва, що практично перебуває поза аналізом сучасних монетаристів; в) по-третє, недостатньо чітко визначені поняття та показники самих грошей, що ускладнює їх вимір і контроль.

5. Монетаристи не виключають державного регулювання, проте змістили його спрямування із сектора реальної економіки в грошовий сектор, а всередині останнього на перше місце висунули методи монетарної політики як найбільш адекватної саморегулюванню економіки. Згідно із сучасною теорією монетаризму держава має створювати найсприятливіші умови для повної реалізації можливостей ринкового механізму саморегулювання і бути активатором розвитку нових галузей. Новим у цьому підході є обґрунтування вітчизняними монетаристами необхідності більш активної ролі держави в умовах перехідної економіки, ніж в умовах стабільного розвитку. На їх переконання, це викликано: 1) необхідністю зменшення негативного впливу стихійного розвитку, який зумовлює появу нових сил протистояння, що монополізують процеси виробництва. Особливим центром уваги держави в монетаристській моделі економічного розвитку має бути сприяння досягненню мінімального розриву банківського розвитку країни від реальної економіки, стримування намагання банків нагромаджувати свої капітали у відриві від виробничої галузі, створення ринкових механізмів регулювання кількості грошей в обігу для забезпечення ефективності “магічного чотирикутника” в економіці: економічне зростання - повна зайнятість - стабільність вартості грошей - збалансованість платіжного балансу; 2) зростанням ролі та значення дипломатичної складової конкурентоспроможності країни - від лобіювання вітчизняних підприємств на міжнародних тендерах до участі в міжнародних дебатах щодо принципів і правил світогосподарських відносин та впливу на діяльність міжнародних економічних організацій.

6. З урахуванням кількісного фактора (М), монетаристи по-новому сформулювали і “передавальний механізм”, запропонувавши формулу: М - П₀ - Ц, де кількість грошей (М) впливає на попит (П₀) і через нього на ціни (Ц). Цей механізм незважаючи на його окремі недоліки (обмежується тільки сферою обміну) уявляється досить ефективним, оскільки тривалість передавального процесу є короткою і можливість впливу на ціни через регулювання М досить реальна, що дає змогу оперативно регулювати через пропозицію грошей збалансованість попиту і пропозиції на ринку. Разом з тим це є свідченням зміщення акценту в монетаристській моделі економічного розвитку із забезпечення кількості грошей на величину зростання ВВП та утримання стабільності цін.

7. Загальноприйнятим у монетаристській концепції є положення про те, що кожна країна мусить виробити таку стратегію монетарної політики, яка не дала б змоги інфляції вийти з-під контролю. Для цього, як вважають сучасні монетаристи, центральні банки повинні мати високий рівень самостійності, а пріоритетом їх діяльності має стати досягнення довгострокових стратегічних цілей, а не орієнтація на поточні вимоги економічних суб'єктів чи політичних структур. Зміст таких стратегічних цілей чітко не визначений. Одні прогнозують стабілізацію цін (Р. Лукас, Дж. Мут, Е. Прескотт та ін. ), інші - стабілізацію номінального ВВП (М. Фрідмен і його послідовники). Проте такі розходження не зачіпають корінних методологічних засад, а є проявом творчого підходу до розв'язання складної економічної проблеми.

8. На відміну від монетаристів, неоконсерватори більш фундаментально дослідили механізм негативного впливу бюджетного дефіциту на розширене відтворення. В умовах бюджетного дефіциту маніпулювання ставкою процента за борговим зобов'язаннями, включаючи обсяг державного кредиту й строки його погашення, держава відбирає у приватного сектора кредитні ресурси, які в іншому випадку могли б стати виробничим капіталовкладенням. Тому ліквідація дефіциту для України рівнозначна “нейтралізації” бюджетної політики, яка, як і грошова, в умовах очікуваної інфляції буде гарантією вільного функціонування ринкової системи. Подібний ефект мають і високі податкові ставки.

9. Деякі сучасні монетаристи вважають, що для досягнення цінової стабілізації та забезпечення у середньостроковій перспективі макроекономічної збалансованості необхідний тісний взаємозв'язок єдиної монетарної політики з іншими напрямами економічної політики. Досвід реалізації основних напрямків економічної політики монетаризму в Європейському Союзі засвідчив, що бюджетна, податкова, структурна, соціальна, регіональна політики повинні бути настільки тісно скоординовані, наскільки це необхідно для підтримки єдиної грошово-кредитної політики Центрального банку. Відсутність такої єдності приводить до негативних наслідків у випадку виникнення шокового впливу (наприклад, значного й тривалого зростання цін на енергоносії).

10. Фактичне узгодження курсів національних валют країн, які не увійшли до ЄВС, а також євро і грошової політики - для політики ЄЦБ створили умови для формування єдиної європейської моделі монетарної політики. Наявність у цій моделі федеративних принципів, які поєднують регіональні й загальні інтереси, дає підстави стверджувати, що структура Євросистеми має аналогію з ФРС. Важливим чинником ефективної монетарної політики в ЄВС виявилася практично повна незалежність ЄЦБ від будь-якого державного національного або європейського інституту, що покликана захистити грошову політику від тиску державних органів, демонструє її особливу роль у процесі європейської інтеграції і підтверджує висновки в цьому плані монетаристів. Відсутність політичного тиску і репутація незалежної політики Національного банку України могли б стати у перспективі додатковою гарантією стабільності цін, підвищення довіри з боку економічних агентів до політики центрального банку і переходу до дискреційного монетарного режиму.

11. Основні принципи монетарної політики ЄЦБ адекватні загальносвітовим тенденціям здійснення грошової політики і розвитку монетаристської теорії, що дає підстави для висновку про те, що Європа досить легко вписується у світову фінансову систему. З деякими застереженнями можна говорити про формування єдиної європейської континентальної монетаристської моделі, подальший розвиток якої значною мірою визначається ефективністю гармонізації монетарної системи і синхронізацією економічних циклів країн, які входять до неї. Існують певні теоретичні узагальнення цього досвіду, які вказують на внутрішні протиріччя і недостатню гнучкість єдиної монетарної політики (Ф. Ханкель).

У своїх намаганнях інтегруватися в Європу їх має враховувати й Україна.

12. Монетаристи не порушують питання про баланс грошової бази центральних банків із золотовалютним резервом, що власне підтвердила і практика провідних країн Заходу. Найбільш часто значний розрив виявляється на ранніх стадіях трансформації, коли важливо забезпечити темпи розвитку. Аналізуючи цей процес в Україні, вітчизняні монетаристи доводять, що додаткове забезпечення гривневої маси валютою в нинішніх умовах є стабілізуючим фактором. Проте вони вважають, що з подальшим його посиленням всі внутрішні процеси в Україні (економічне зростання, інвестиції) залежатимуть від кон'юнктури зовнішнього ринку. Розвиток такого процесу значною мірою усталює сировинну і напівфабрикатну орієнтацію експорту.

13. Аналіз внутрішніх і зовнішніх чинників монетизації економіки показав, що серед монетаристів відсутня єдність щодо їх пріоритетності. Результати дисертаційного дослідження свідчать, про більшу реалістичність аргументів на користь внутрішніх джерел вирішення цієї проблеми. Це доводить і практика країн з перехідною економікою, де основний акцент при капіталізації банківського сектора був зроблений на зовнішні джерела. Вона підтвердила й сприятливіші умови для іноземного капіталу та неспроможність конкурувати з ними внутрішнього капіталу. Отже, порушується принцип рівних конкурентних можливостей, який підтримується багатьма міжнародними організаціями та сучасними монетаристами, а банки з іноземним капіталом починають рішуче впливати на характер і пріоритети економічного розвитку в цих країнах, контролювати найефективніші сфери діяльності. Це стосується і забезпечення стабільності гривні валютними резервами.

14. У відповідності з монетаристською теорією пропозиція грошей здійснюється банківською системою через емісію грошей центральним банком та кредитну мультиплікацію депозитів комерційними банками. Внутрішньо системна замкнутість та кредитний характер цього процесу забезпечують високу його ефективність, що виявляється в автоматичному збалансуванні попиту і пропозиції на грошовому ринку. Проте сучасні монетаристи виявили існування фактора, що постійно загрожує деформувати дію цього механізму, - необхідність монетизації бюджетного дефіциту. При неспроможності профінансувати бюджетний дефіцит за рахунок розміщення своїх зобов'язань на вторинному ринку, уряд примушуватиме центральний банк купувати ці зобов'язання. Такі заходи призведуть до збільшення пропозиції грошей і порушення рівноваги на товарних ринках. Подібні ж наслідки може мати систематична і широкомасштабна купівля Центробанком державних і цінних паперів на вторинному ринку, якщо він надто переповнений цими паперами. Тим самим створюється загроза втрати ліквідності комерційними банками. Цей важливий теоретичний висновок підтвердився в монетаристський період розвитку економіки України.

15. На думку вітчизняних монетаристів, вирішення проблеми монетизації економіки України має ряд особливостей. Навіть при досягненні її рівня звичного для інших країн, для України цього недостатньо, що зумовлено специфікою вітчизняної економіки. По-перше, в комерційний обіг ще не залучена значна частина національного багатства, яка за законами ринку має бути комерціалізована (земля, інші ресурси, переважна більшість основних фондів, які належить модернізувати); по-друге, ліквідація тіньової, доларизованої в Україні економіки потребує збільшення грошової маси; по-третє, реструктуризація промислового потенціалу України неможлива без залучення додаткової грошової маси. Саме ці обставини, на думку дисертанта, вимагають від уряду України неординарних рішень і дій, які можуть вийти за межі загальноприйнятих правил монетизації економіки.

16. Неповне задоволення банківською системою України потреб економіки, що є наслідком відсутності відповідних законодавчих норм, які б захищали банки як кредиторів, та певної недовіри до банківської системи суб'єктів ринку, стримує в певній мірі функціонування фінансових ринків. Це не стимулює населення, яке є основним внутрішнім інвестором, до активнішого користування банківськими послугами, що відповідно позначається на стані формування фінансового ринку в цілому. Рекомендації монетаризму щодо вдосконалення грошово-кредитної політики ЦБ можна звести до наступного:

політика центрального банку (ЦБ) має орієнтуватися на довгострокову перспективу, скорочуючи в міру можливого свою участь в акціях “швидкого реагування”. Фінансові системи неефективні, оскільки дефіцитне фінансування і нарощування попиту розширює систему. Тому стратегічною метою слід обрати курс на скорочення державної участі в розширенні і споживанні ВНП: 1) збільшення грошової маси потрібно проводити систематично, але поступово і незалежно від кон'юнктури й циклічних коливань; 2) ЦБ має взяти на себе зобов'язання не допускати сезонних та інших коливань грошової маси, стабільний темп її зростання; 3) ЦБ необхідно позбавити права регулювати кредитно-фінансовою діяльністю комерційних банків, а також права маневрувати нормами обов'язкових резервів. Для цього передбачається ввести 100 %-е забезпечення депозитного ресурсу комерційних банків;

17. Неправильним є твердження окремих прихильників М. Фрідмена, що уряд має відповідати за валютний курс, а центральний банк (ЦБ) - за інфляцію. Очевидно, що як інфляція, так і валютний курс є сучасними галузями відповідальності грошових влад, які вони принципово не можуть повністю розділити.

Скоріше уряд, в першу чергу, має відповідати за інфляцію. Саме уряд проводить антимонопольну й тарифну політику. Крім того, уряд регулює митні збори і митні режими, що також є могутнім фактором підвищення або зниження інфляції.

У свою чергу, ЦБ, який реально регулює і проводить валютні операції, має, перш за все, підтримувати такий курс гривні, який би забезпечив конкурентоспроможність українських товарів і визначену стабільність в інвестиційній політиці. При цьому спільно з урядом галуззю відповідальності є процентна і кредитна політика, а не курс гривні.

Застосування рекомендованих у дисертації заходів і принципів, які спираються на сучасну монетаристську теорію, сприятиме оптимізації монетарної політики України, дасть змогу створити реальну економічну платформу для подальшого вдосконалення грошово-кредитної політики та розвитку моделі національної економіки.

Список опублікованих праць за темою дисертації

монетаристський модель економічний

1. Юхименко П.І. Монетаризм: теорія і практика. Монографія. - К.: Кондор, 2005. - 312 с. (18,7 друк. арк.)

2. Юхименко П.І., Безпечна І.В. Інституційні передумови трансформації агросектору економіки України. Монографія. - Біла Церква: БДАУ, 2005. - 175 с. (10,2 друк. арк.) Особисто здобувачу належить висвітлення питання становлення і розвитку монетарних інститутів та їх ролі в агросекторі України (3 друк. арк.).

3. Плівачук К.В., Юхименко П.І., Литвинчук О.Д. та ін. Соціальний портрет молоді м. Білої Церкви. / За заг. ред. Юхименка П.І. - Біла Церква: Вид. Семенка Сергія, 2005. - 154 с. (10.02 друк. арк.) Особисто здобувачу належить висвітлення питання фінансово-економічних проблем реалізації молодіжної політики малого міста (4,7 друк. арк.).

4. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень: Підручник. - К.: Знання-Прес, 2005. - 583 с. (47,085 друк. арк..) Особисто здобувачу належить: Частина III-IV, неокласичний період і парадигми ХХ століття (27 друк. арк.).

5. Юхименко П.І. Історія новітніх економічних учень (від Кейнса до наших днів): Навч. посіб. / За ред. Чухно А.А. - Біла Церква: Мустанг, 2002. - 280 с. (16 друк. арк.); 2-е вид., доп. - Біла Церква: БДАУ, 2003. - 306 с. (17,7 друк. арк.).

6. Юхименко П.І. Економічна історія: Навч. посіб. - К.: Вікар, 2004. - 344 с. (21,5 друк. арк.).

7. Леоненко П.М., Юхименко П.І., Ільєнко А.А. та ін. Теорія фінансів: Навч. посіб. / За заг. ред. О.Д. Василика. - К.: ЦНЛ, 2005. - 480 с. (29,5 друк. арк.) Особисто здобувачу належить висвітлення тем 3;8;11 (8,2 друк. арк.) та ін.

8. Юхименко П.І. Національні цінності та орієнтації молоді нової України // Вісн. Білоцерк. держ. аграр. ун-у. Вип. 3. - Ч. 2. - Біла Церква, 1997. - С. 257-261 (0,5 друк. арк.).

9. Ільєнко А.А., Юхименко П.І. Теоретичні основи досягнення добробуту в Україні у перехідний період // Вісн. Білоцерк. держ. аграр. ун-у. Вип. 7. - Ч. 2. - Біла Церква, 1998. - С. 131-136. Автором розкрито основні положення теорії добробуту та підхід до неї економістів різних шкіл (0,3 друк. арк.).

10. Юхименко П.І. Проблеми практичної реалізації монетаризму в Україні // Наук. вісн. Волин. ун-у ім. Лесі Українки. Вип. 3. - Луцьк, 2001. - С. 13-16 (0,5 друк. арк.).

11. Юхименко П.І. Загальні тенденції трансформаційної кризи в країнах з перехідною економікою // Наук. зб. Львів. нац. ун-у ім. Івана Франка. Вип. 8. - Львів, 2001. - С. 181-184 (0,5 друк. арк.).

12. Юхименко П.І. Монетаристські основи формування фінансових ресурсів малого підприємництва в Україні // Наук. вісн. Волин. держ. ун-у ім. Лесі Українки. - Вип. 2. - Луцьк, 2002. - С. 113-118 (0,5 друк. арк.).

13. Юхименко П.І. Монетаристські ідеї в контексті актуальних проблем теорії і практики “нових класиків” // Вісн. Київ. нац. ун-у ім. Тараса Шевченка. Економіка. Вип. 58 - 59. - К., 2002. - С. 79-88 (0,5 друк. арк.).

14. Юхименко П.І. Монетарні важелі уряду і підвищення конкурентоспроможності підприємств в умовах перехідної економіки // Вісн. Київ. нац. ун-у ім. Тараса Шевченка. Економіка. Вип. 62. - К., 2002. - С. 58-60 (0,5 друк. арк.).

15. Юхименко П.І. Роль держави в розвитку господарства і формуванні ринку в умовах трансформації та глобалізації економіки // Зб. наук. пр. Вип. 35 / Ін-т світ. економ. - К., 2002. - С. 304-312 (0,7 друк. арк.).

16. Юхименко П.І. Формування моделі глобального монетаризму: теоретичний аналіз // Зб. наук. пр. Вип. 36 / Ін-т світ. економ. - К., 2002. - С. 187-194 (0,7 друк. арк.).

17. Юхименко П.І., Москаленко І.В. Трансформація інститутів земельної оренди в транзитивній економіці України // Вісн. Сум. нац. аграр. ун-у. Серія „Економіка та менеджмент”. - Суми, 2003. - С. 274 - 282. Автором розкрито проблему монетизації орендних відносин (0,3 друк. арк.).

18. Юхименко П.І. Трансакційні витрати у здійсненні банківських розрахунків // Банківська справа. - 2003. - № 1 (49). - С. 55-60 (0,5 друк. арк.).

19. Юхименко П.І. Механізм і джерела монетизації економіки // Банківська справа. - 2003. - № 4 (52). - С. 34-43 (0,7 друк. арк.).

20. Юхименко П.І. Еволюція монетаристських ідей в сучасний період. - Економіка: проблеми теорії та практики // Зб. наук. пр. Дніпроп. нац. ун-у. - Дніпропетровськ, 2003. - № 178. - С. 29-35 (0,7 друк. арк.).

21. Юхименко П. З історії методологічних дискусій про критерії істинності теорії // Вісн. Київ. нац. ун-у ім. Тараса Шевченка. Економіка. Вип. 67. - К., 2003. - С. 88-92 (0,5 друк. арк.).

22. Юхименко П., Москаленко І. Монетаристські проблеми інвестування в аграрному секторі економіки України // Економіка АПК. - 2003. - № 4. - С. 92-97. Автором розкрито проблему монетизації економічних взаємин в аграрному секторі (0,3 друк. арк.).

23. Юхименко П., Загурський О. Монетаристсько-інституційні проблеми формування ринку землі в Україні. // Аграр. вісн. Причорномор'я. Ч. 1: Економ. науки. - Одеса, 2003. - С. 554-563. Автором розкрито монетаристські проблеми формування ринку землі (0,3 друк. арк.).

24. Юхименко П. Розвиток концепції світових грошей та валютних відносин // Зб. наук. пр. Вип. 38 / Ін-т світ. економ. - К., 2003. - С. 43-53 (0,7 друк. арк.).

25. Юхименко П. Сучасні теорії: єдність і багатогранність. // Вчені записки: Наук. зб. Вип. 5 / Київ. нац. економ. ун-т. - К., 2003. - С. 49-55 (0,5 друк. арк.).

26. Юхименко П.І. Монетизація і трансакційні витрати - важливі фактори обміну у бартерній і грошовій економіці // Міжвідомчий наук. зб. Вип. 11 / Київ. нац. економ. ун-т. - К., 2003. - С. 28 - 36 (0,7 друк. арк.).

27. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Загальні тенденції монетарної політики розвинутих країн в період трансформаційних перетворень // Зб. наук. пр. Вип. 39 / Ін-т світ. економ. - К., 2003. - С. 116-126. Автором розкрито найважливіші складові монетарної політики розвинутих країн (0,3 друк. арк.).

28. Юхименко П.І. Методологічний інструментарій М. Фрідмена // Зб. наук. пр. Уман. держ. аграр. ун-у / Редкол.: П. Копитко (відп. ред.) та ін. - Умань, 2003. - Вип. 57. - С. 405-415 (0,6 друк. арк.).

29. Юхименко П.І. Еволюція кількісної теорії грошей // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. пр. Дніпр. нац. ун-у. - Дніпропетровськ, 2004. - № 187. - С. 793-804 (0,5 друк. арк.).

30. Юхименко П.І. Економічна теорія і економічна політика сучасного монетаризму // Механізм регулювання економіки: Міжн. наук. журнал. - Суми, 2003. - № 2. - С. 166-173 (0,7 друк. арк.).

31. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Вплив монетаристської політики в Україні на структурні зміни малого підприємництва // Наук. пр. НДФІ. Вип. 4. - К., 2003. - С. 123-129. Особистий внесок автора полягає в розкритті теоретичних основ економічної політики монетаризму (0,3 друк. арк.).

32. Юхименко П.І. Монетарна політика і структурні реформи в економіці України // Банківська справа. - 2004. - № 1 (55). - С. 42-49 (0,8 друк. арк.).

33. Юхименко П.І. Проблеми монетизації економіки України // Фінанси України. - 2004. - № 7. - С. 11-20 (0,7 друк. арк.).

34. Юхименко П.І. Тенденції розвитку концепції людського капіталу і Україна: проблеми перспективи // Наук. вісн. Акад. муніц. упр. Серія „Економіка”. - Вип. 1. - К., 2005. - С. 196 - 204 (0,5 друк. арк.).

35. Юхименко П.І. Сучасні тенденції та стратегія фінансової політики України // Фінанси України. - 2005. - № 10. - С. 101-111 (0,8 друк. арк.).

36. Юхименко П.І. Інструментарій впливу грошової політики на економіку // Банківська справа. - 2005. - № 4 (64). - С. 27-37 (0,8 друк. арк.).

37. Юхименко П.І. Основоположна парадигма нових монетаристів // Наук. пр. НДФІ. - Вип. 4 (33). - К.. 2005 - С. 24-36 (0,6 друк. арк.).

38. Юхименко П.І. Еволюція ідей „Вашингтонського консенсусу” // Зб. наук. пр. Вип. 46 / Ін-т світ. економ. - К., 2005. - С. 206-221 (0,8 друк. арк.) та ін.

39. Юхименко П. Оренда землі: порівняльний аналіз // Аграрні вісті. Щокв. наук. виробн. журнал. - К.: 2000. - № 1. - С. 19-20 (0,5 друк. арк.).

40. Юхименко П.І. Деякі інноваційні підходи до вивчення історико-економічних дисциплін студентами з особливими потребами // Зб. наук. пр. № 2. - К.: ВМУРоЛ “Україна”, 2002. - С. 328-332 (0,5 друк. арк.).

41. Юхименко П.І., Загурський О.М. “Розміри держави” у національних економіках постсоціалістичних країн // Вісн. Черкас. нац. ун-у ім. Богдана Хмельницького. Серія “Економічні науки”. Вип. 48. - Черкаси, 2003. - С. 77-87. Автором розкрито монетаристський підхід щодо “розмірів” держави у національних економіках (0,3 друк. арк.).

42. Климко Г.Н., Леоненко П.М., Юхименко П.І. Економічна роль держави в умовах глобалізації // Економіка і управління. Науковий журнал. - К.: 2003. - № 1 (19). - С. 5-18. Автору належить висвітлення питання ставлення до економічної ролі держави представниками неоконсервативних економічних теорій (0,3 друк. арк.).

43. Климко Г.Н., Леоненко П.М., Юхименко П.І. Сучасні економічні теорії: єдність і багатогранність // Економіка і управління. Науковий журнал. - К.: 2003. - № 4 (22). - С. 5-16. Автору належить висвітлення питання аналізу неоконсервативних економічних теорій (0,3 друк. арк.).

44. Скотна Н., Юхименко П. Сімейної економіки концепція // Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 3 / Відп. ред. С.В. Мочерний. - К.: “Академія”, 2002. - С. 394-395. Автором розкрито теоретичні основи цієї концепції які відображені в працях Р. Беккера (0,4 друк. арк.).

45. Мочерний С., Юхименко П. Суспільства знань теорія // Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 3. - С. 534-535. Автором розкрито теорію П. Дракера (0,4 друк. арк.).

46. Юхименко П. Територіальний поділ праці // Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 3. - С. 612 - 613 (0,5 друк. арк.).

47. Юхименко П. Спільного підприємництва зони // Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 3. - С. 446-447 (0,8 друк. арк.).

48. Юхименко П. Проблеми релятивістського і абсолютистського підходів до підготовки підручників з курсу „Історія економічних учень” // Вища школа. - 2003. - № 6. - С. 66-74 (0,6 друк. арк.).

49. Юхименко П.І. Монетаризм і Україна: проблема суспільства // Проблеми навчально-методичного забезпечення для сфери агробізнесу та економіки сільського господарства і продовольства в ЄС та Україні: порівняльні аспекти / Мат. між. наук. практ. конф. 18-19 грудня 1998р., Біла Церква / За ред. К. Хау, М. Шмітца, П. Юхименка. - Біла Церква - Ексетер - Гіссен, 1999. - С. 74-79 (0,5 друк.арк.).

50. Юхименко П.І. Зміст рейтингової оцінки знань студентів з курсу „Історія економічних учень” // Новації у прикладних дослідженнях та навчальних планах з економіки сільського господарства і продовольства: Мат. другої міжн. конф. 17-18 вересня 1999р. / За ред. П. Юхименка. - Біла Церква, 2000. - С. 46-50 (0,5 друк. арк.).

51. Піскун В., Юхименко П. Теоретичні і практично-педагогічні аспекти викладання інтегративних курсів у системі національної освіти // Система освіти як динамічне явище. Нові технології викладання в Європі та Україні / Мат. між. наук.-практ. конф. 16 травня 2000р. - Біла Церква 2000. - С. 75-83. Автору належить розкриття теоретико-методологічних аспектів українознавства як системи знань про Україну і українців (0,4 друк. арк.).

52. Юхименко П.І. Сучасна монетаристська теорія в системі економічної освіти // Концептуальні основи формування нових навчальних планів для економічних спеціальностей у вищих аграрних закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації України / Мат. третьої міжн. наук.-метод. конф. 29-30 березня 2001р. / За ред. П. Юхименка. - Біла Церква 2001. - С. 103-110 (0,5 друк. арк.).

53. Юхименко П.І. Монетаристські проблеми підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції та їх вплив на розвиток міжнародної торгівлі України // Економічна теорія: сучасні проблеми розвитку сфери товарного обігу / Мат. між. наук.-практ. конф. 23-25 жовтня 2002р. - К., 2002. - С. 170-172 (0,3 друк. арк.).

54. Юхименко П.І. Концепції „Третьої світової теорії” у системі сучасних економічних теорій // ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія. / Мат. другої між. наук.-теор. конф. 29-30 травня 2003 р. м. Київ. - К., Фенікс 2003. - С. 223-226 (0,3 друк. арк.).

55. Юхименко П.І., Загурський О.М. Державний сектор у національних економіках постсоціалістичних країн // Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах. Зб. мат. міжн. наук. конф. 24-26 вересня 2003р. - Черкаси, ЧНУ 2003. - С. 82-88. Автору належить розкриття ролі державного сектора в трансформаційній економіці (0,3 друк. арк.).

56. Юхименко П.І., Москаленко І.В. Трансформація інститутів земельної оренди в транзитивній економіці України // Сучасні проблеми економіки сільського господарства та АПК / Мат. міжн. наук.-практ. конф. м. Суми, 13-16 травня 2003р. - Ч.2. - Суми: СНАУ, 2003. - С. 287-297. Автору належить розкриття проблеми монетизації орендних відносин (0,3 друк. арк.).

57. Юхименко П.І. Інтерпретація трансформаційної кризи прихильниками „Вашингтонського консенсусу” // Ринкова трансформація економіки України: теорія, практика, перспективи / Мат. між. наук.-пркт. конф., Львів, 23-25 жовтня 2003 р. - ЛНУ ім. І. Франка, 2003. - С. 323-324 (0,2 друк. арк.).

58. Юхименко П.І. Монетизація економіки України: проблеми, перспективи // Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного зростання /Мат. міжн. наук.-практ. конф., 30-31 травня, м. Луцк. - Луцьк, 2003. - С. 8-1 0 (0,3 друк. арк.).

59. Юхименко П.І. Лібералізація ісламської моделі ринку як базисна основа економічного зростання // ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія / Мат. четвертої міжн. наук.-теор. конф. 26-27 травня 2005, м. Київ, Ч. 2. - К., Фенікс, 2005. - С. 170- 174 (0,4 друк. арк.).

60. Юхименко П.І. Економічні аспекти євроінтеграції вищої освіти України // Стан і перспективи розвитку освіти України в умовах євроінтеграції / Зб. мат. наук.-практ. конф. м. Біла Церква, 3-4 червня 2005. - Біла Церква 2005. - С. 16-21. (0,4 друк. арк.).

61. Юхименко П.І. Із досвіду системної трансформації постсоціалістичних країн // Ринкова трансформація постсоціалістичних країн / Мат. міжн. форуму молод. учених. - Т. 1. - Харків, ХНТУСГ, 2005, С. 30-31 (0,3 друк. арк.).

62. Юхименко П.І. Теорія людського капіталу про причини різних результатів діяльності чоловіків і жінок на ринку праці // Рівність прав чоловіків і жінок у сучасному суспільстві: загальні та національні проблеми / Зб. мат. наук.-практ. семінару, м. Біла Церква, 8 квітня 2005р. - Біла Церква, 2005. - С. 7-8 (0,3 друк. арк.) та ін.

Размещено на Allbest.ru