Розміщення плодово-овочевої консервної промисловості в Україні

Інвесторами підприємств галузі є, головним чином, іноземні фірми, що надали їм матеріальні кредити (устаткування, технології тощо), як правило, з метою одержання концентрованої натуральної сокофруктової та томатопродукції для подальшої доробки і реалізації, здебільшого, за межами України (на 1 жовтня 2003 р. обсяг інвестицій у розглядувану сферу становив лише 0,6% загального обсягу капіталу, внесеного в харчову промисловість України, - 3,1 млн. дол.).

Конкурентами конкретних заводів є вітчизняні підприємства аналогічної спеціалізації з аналогічним асортиментом продукції, що виборюють вигідніші умови її виробництва і реалізації, а також структури, що імпортують в Україну продукцію. Вже протягом тривалого часу консервна промисловість України випускає конкурентноспроможні товари, зорієнтовані на внутрішні та зовнішні ринки. При нинішніх умовах скорочення експортних поставок експортних поставок важливо зберегти такий вид продажу, який дозволяє реалізувати перероблені продукти виключно з місцевої сировини. Тим більше, що інтеграція України в світову економічну систему свідчить про переважаюче місце на внутрішньому ринку готової імпортної продукції та експортування українських сировинних ресурсів за досить низькими цінами. Лідерство на ринку встановлено для 3-х вітчизняних торговельних марок - “Верес”, “Чумак”, “Jaffa”. Нами був проведений кластерний аналіз конкурентоспроможності підприємств і встановлено переломні періоди господарської діяльності цих підприємств: підприємства, які утворюють із ТМ “Верес” кластер, у 2000 році різко скоротили інноваційну діяльність і виробляли продукцію високої якості без додаткових витрат на нововведення в сфері технологій і маркетингу, що привело до зниження рівня конкурентоспроможності в середньому на 20 %; підприємства, які утворюють кластер із ТМ “Чумак”, у 2002 році в зв'язку з неврожаєм плодоовочевих культур зайво завищили ціни на готову продукцію, що привело до зниження рівня конкурентоспроможності до 3-го місця в списку лідерів у 2003 р.; підприємства, які утворюють кластер із ТМ “Jaffa”, з урахуванням незначного коливання цін на продукцію поступово удосконалювали техніку і технологію виробництва, що дозволило вийти в лідери консервного ринку.

Досліджуючи ринок України, ми можемо сказати, що зараз в Україні відомі торговельно-виробничі фірми з консервування плодів та овочів такі:

"Чумак" - займається консервуванням овочів, виготовленням соків та інших видів плодовоовочеконсервної промисловості;

"Верес" - займається консервуванням овочів за особливою технологією - консервування "по-домашньому";

"Sandora" - займається виготовленням найрізноманітніших соків з плодів та ягід;

"Смак" - виготовляє соки та продає їх за доступними для споживача цінами;

"Вінні" - займається виготовленням соків з натуральних продуктів. В цих фірмах досить поширена мережа постачання та продажу продукції.

Існує також багато інших, теж відомих, фірм з виготовлення соків -"Справжній сік", "Дар" та інші.

Тобто, якщо говорити про ринок, то можна сміливо говорити, що він повністю насичений продукцією соків. Якщо ж говорити про консервовані овочі, то тут потрібно збільшувати ріст таких виробничо-торговельних фірм, як "Верес" та "Чумак" за допомогою залучення в Україну іноземних інвестицій, розроблення нових технологій консервування, покращення економічних умов для розвитку нових підприємств, зокрема - зменшення податків, надання пільг "молодим" фірмам та ін. Тому що ця продукція користується попитом серед населення.

Але за умов нинішньої ринкової економіки України, торговельним фірмам (посередникам) вигідніше закупляти консервовані овочі за кордоном - в Польщі, Росії та інших країнах. Наприклад, ми не можемо говорити про власне консервування таких овочів, як кукурудза та горох - їх імпортують нам переважно з Польщі. Теж саме можна говорити й про інші консервовані овочі. З усього цього можна зробити висновок, що ринок фірм, які займаються консервуванням овочів в Україні розвинуто недостатньо.

Аналіз ринку плодоовочевої галузі та товарних лідерів на ньому

Сучасний розвиток агробізнесу характеризується значним пожвавленням, посиленням конкуренції між товаровиробниками. Це змушує їх надавати більшого значення стратегічному маркетинговому управлінню, дослідженню та аналізу ринку. Переробні підприємства більше уваги приділяють власній політиці ціноутворення, просуванню та маркетингу в цілому, а також ефективним стратегіям конкурентів. Саме тому вивчення досвіду реалізації успішних маркетингових стратегій підприємствами, що вже мають значний рівень розвитку, буде корисним для інших учасників ринку, що збираються досягти аналогічних висот.

Нами було проаналізовано виробничі потужності найбільших виробників плодоовочевої консервації (табл. 1).

Таблиця №1. Виробничі потужності найбільших українських виробників плодоовочевої консервації у 2006 р.

Отже, найбільшу сумарну потужність заводів має група компаній „Верес“ (24 муб/рік), рівні потужності -- у ЗАТ „Чумак“ та ТОВ „Сиверфуд“ -- по 20 муб/рік. Від них відстають консервний завод Univer, ЗАТ „Крафт“ та СП „Микаленд“.

Лідерами української плодоовочевої галузі власне самі вітчизняні „консерватори“ традиційно називають групу компаній „Верес“ і ЗАТ „Чумак“. У 2001 році на вітчизняному консервному ринку з'явився ще один гравець -- ЗАТ „Ніжинський консервний комбінат“. Комбінат робив консерви і раніше, але лише з приходом нового власника -- компанії „Фоззі“ -- активніше розгорнув свою діяльність завдяки забезпеченню стабільного збуту продукції. Необхідно зазначити, що самі передовики галузі сприйняли Ніжинський консервний як достойного конкурента. Але, по великому рахунку, ні один із названих виробників не є лідером по всіх товарних групах плодоовочевої консервації, тому порівнювати „гігантів“ один з одним (а іноді -- і з більш дрібними фірмами) некоректно. „Чумак“ -- лідер по томатних консервах, „Верес“ -- по грибах, „Ніжинський консервний“ -- по огірках, АТ „Волинь-Холдинг“ -- крупний виробник кетчупів. Білоцерківський, Кам'янець-Подільський, Бродовський, Бережанський, Богуславський консервні заводи спеціалізуються на виробництві консервованого зеленого горошку.

Вивчаючи особливості переробки і маркетингу сільськогосподарської продукції, аналітики Міжнародної фінансової корпорації (МФК) 2005р. досліджували різні ринки. 20% респондентів МФК були представниками овочепереробних підприємств. На думку цих представників, найкрупнішими брендами на ринку плодоовочевої консервації можна вважати ТМ „Верес“, ТМ „Чумак“, ТМ „Гайсин“. Більше двох третин опитаних „консерваторів“ найбільш наболілою вважають проблему зношення основних фондів підприємств. Більше трьох четвертих респондентів вважають, що потреба підприємств галузі у залученні інвестицій сьогодні дуже висока. Структура пріоритетних напрямків розвитку підприємств зображені на рис. 1.

Оскільки аграрному виробництву притаманне таке явище як сезонність виробничого процесу, то це не може не позначатися на діяльності переробних аграрних підприємств. З іншого боку, для переробників фруктів та овочів існує також сезонність попиту на продукцію. Отже, вони мають так спланувати свої дії, щоб якнайменше відчути на собі (і своїх прибутках) вплив сезонності у постачанні сировини та реалізації виробленої продукції. Аналіз досвіду боротьби з цими явищами українських плодоовочевих переробних підприємств дозволить іншим господарствам розробити свої заходи протидії сезонності.

Групі компаній „Верес” у боротьбі з сезонністю попиту у першу чергу допомагає розвиток всесезонних напрямків, а точніше продукції соусної групи: майонезів, гірчиці, соусів, кетчупів. Окрім того, виручає основний продукт „Вересу” -- гриби, виробництво та попит на які у меншій мірі залежить від сезонності, тому виробляти їх можна цілий рік.

Загалом, спеціалісти стверджують, що „рятувальному” продукту повинна бути притаманна деяка ексклюзивність, він повинен відповідати існуючій на підприємстві асортиментній групі, позиціонуватися як позасезонний. І, звичайно, необхідна наявність виробничих потужностей. Це дозволить, істотно не змінюючи технологічну організацію виробничого процесу, значно подовжити сезон продажів.

Представники підприємств, що займаються сезонним бізнесом, а також експерти, які були опитані газетою „Бізнес“, твердять, що проводити рекламну кампанію в несезон невигідно. Вони вважають, що агресивний маркетинг для зміни стереотипу споживання, дієвий для періоду несезону на Заході, не підходить для нас.

За словами Сергія Зайчука, генерального директора ТОВ „Гайсинський консервний комбінат” (м. Гайсин, Вінницька обл.), однією із галузевих особливостей є необхідність роботи в умовах періодичного „замороження” оборотних засобів, оскільки виробничий пік припадає на весну-літо, а максимум продаж -- на зиму. З урахуванням цього, а також повної залежності консервних комбінатів від результатів роботи аграрних підприємств, планувати роботу дуже важко. Тому проблеми консервної галузі у першу чергу пов'язані із нестабільністю у сільському господарстві і відсутністю у достатній кількості вітчизняних виробників якісної тари.

Щоб забезпечити випуск стабільно якісної продукції, деякі крупні виробники починають займатися сільським господарством. „Верес” вирощує сировину на 1,5 тис. га, не враховуючи власного шампіньйонного комплексу, і з 2002 року на 100% забезпечує своє виробництво гірчицею, зеленим горошком і кукурудзою. На ВАТ „Ніжинський консервний комбінат” опанували вирощування власної сировини, зокрема, огірків на шпалері в агроцеху „Переяславка”.

Майже усі „консерватори” з року в рік налагоджують взаємовигідні відносини з фермерами-постачальниками, забезпечуючи їх насінням, засобами захисту рослин, збиральною технікою; привчаючи до чіткої системи поставок та оплати. За даними виробників плодоовочевих консервів, собівартість огірків, вирощених на власних площах у 2,5--3 рази дешевша.

Створення власного грибного „колгоспу” (ЗАО „Укршампіньон”, що входить до групи компаній „Верес” і виробляє 10% українських шампіньйонів) дозволило „Вересу” на 62% знизити вартість сировини для шампіньонно-консервного виробництва і ще також заробляти на продажах компосту.

Отже, на відміну від „Вересу”, „Чумак” не має власних сільгоспугідь, а тільки співпрацює з фермерами, але наголошує на тому, що він сприяв впровадженню фермерської культури в Україні. „Чумак“ робить ставку на зовнішнє оформлення продукції, захист від підробок. Кожна з компаній має виробництво, не пов'язане з основною діяльністю, що забезпечує їм більшу стійкість при тимчасових негараздах в основних виробництвах. „Верес“ асоціює свій продукт з домашнім виробництвом. Хоча компанії загалом визнані найбільшими виробниками галузі, але, як вже зазначалось, вони є лідерами лише по окремих видах продукції.

Ціна є одним з елементів маркетингового комплексу, а також важелем у конкурентній боротьбі. Вітчизняна консервна продукція цінового сегменту вище середнього представлена торговими марками „Верес”, „Ніжин”, „Чумак”. Українські плодоовочі середнього і нижче середнього цінових сегментів випускаються під торговими марками „Адамс”, „Прокъ”, „Фаворит”, „Дарина”, „Саме Той”, „Круиз”, „Крят” і т. д. Найбільш дешеву продукцію роблять заводи, що не мають торгових марок. Окрім того, до умовно дешевих можна віднести марки „Солоха”, „Руна”, „Козак” та ін.

Майже всі постачальники кетчупів планували у 2004 році вдвічі збільшити маркетингові бюджети. У першу чергу планувалося збільшити обсяги реклами на телебаченні. При цьому, на думку операторів, найбільш важлива задача -- популяризація кетчупів (як продукту) серед споживачів, що повинно сприяти збільшенню ємності ринку. Однак лише небагато з крупних виробників та імпортерів можуть дозволити собі проведення масштабної іміджевої реклами. Менш „платоспроможні” оператори в основному організують локальні рекламні акції. Найбільш ефективний спосіб привернути споживачів -- організувати дегустацію у місцях продажу. Особливо результативні подібні заходи при просуванні кетчупів преміум-класу (у скляних пляшках).

Отже, найбільш потужними українськими виробниками плодоовочевої консервації у 2005 році були група компаній „Верес”, ЗАТ „Чумак” та ТОВ „Сиверфуд» (ТМ „Ніжин”). Вони ж складають ціновий сегмент продукції вище середнього.

Виходячи з аналізу стратегічних рішень досліджуваних підприємств, факторами успіху можна назвати наступні:

1. Розвиток всесезонних напрямів та диверсифікація виробництва для боротьби з сезонністю виробництва та реалізації продукції (продукція соусної групи, гриби).

2. Вертикальна інтеграція у напрямку співпраці з фермерськими господарствами або створення власної сировинної бази (група компаній „Верес”, ЗАТ „Чумак”, ТОВ „Сиверфуд”); інтеграція зі збутовими компаніями та роздрібними мережами (ТМ „Ніжин” ТОВ „Сиверфуд”).

3. Збільшення або перерозподіл маркетингового бюджету, зокрема на просування продукції за допомогою реклами на телебаченні.

Переробні підприємства Полтавської області. ВАТ „Глобинський консервний завод” (ТМ „Глобус”, ТМ „По-полтавськи”). Підприємство переробляє овочі та плодові, виробляючи різні види консервованої продукції (огірки, помідори, асорті, кабачки, кабачкову ікру, плодові соки з вишні, яблук, сливи). У 2003 році завод переробив близько 720 т огірків. Особливістю сезону 2004 року було те, що завод спеціалізувався на консервуванні огірків трьох фракцій: пікуль, корнішон, зеленець. Також з 2004 року підприємство переробляє яблука на яблучне пюре і протягом зимового періоду виготовляє з нього повидло. У 2004 році завод переробив близько 1000 т плодоовочевої продукції, а у 2005-му неврожайному році -- 670 тонн. ВАТ досить плідно співпрацює з фермерськими господарствами регіону і перед сезоном кредитує ключових постачальників наданням гібридного насіння, засобів захисту, замовляючи їм виростити певні види плодоовочевої продукції. На сьогоднішній день потужності підприємства завантажені на 40% проектної потужності, але ВАТ прикладає максимум зусиль для збільшення обсягів закупівлі сировини. Маркетингова стратегія підприємства зосереджена на розширенні ринків збуту консервованої продукції, асортименту плодоовочевих консервів та на цій основі розширення сезону закупівлі продукції у фермерських та приватних господарствах місцевого населення.

ТОВ „Бабусині рецепти” Миргородський консервний завод (ТМ „Бабусині рецепти”). Річний обсяг реалізації продукції заводу складає близько 400 тис. грн). У 2003 році він розпочав активне просування власної продукції на київському та обласному ринку консервованої продукції. Він закуповує овочі і фрукти у місцевих фермерів і населення, причому орієнтується на малі та середні фермерські господарства. У своїй роботі покладається на довгострокову співпрацю з виробниками продукції, стимулюючи їх ціновою політикою та стабільністю довгострокових партнерських угод. На даний час підприємство закуповує: огірки, томати, кабачки, яблука та ін. У 2005 році обсяг закупівлі плодоовочевої продукції становив 153 тонни. Продуктово-маркетингова стратегія компанії базується на розвитку сировинної бази у Полтавській області. Підприємство проводить семінари для фермерів, де надається інформація щодо ефективного вирощування овочів, виступають представники насіннєвих компаній та представники компаній -- продавців засобів по захисту рослин. З 2004 році випускають новий вид продукції -- гарбузове варення. Цей вид продукції єдиний в Україні і на нього є попит. Асортимент виготовленої консервованої продукції нараховує близько 30 найменувань. Продукція реалізується по всій Україні, а близько 30% йде на експорт.

ТОВ „Новосанжарський консервний комбінат” (ТМ „Щедрик”). У 2003 році після погашення боргів заводу „Полтава-Банком” підприємство перейшло під керівництво цієї фінансової установи і було відновлено виробництво. У структурі підприємства є декілька технологічних ліній по консервуванню цільноплодних овочів, кабачкової ікри, соків. Стерилізація банок відбувається в автоклавах, є 2 склади готової продукції. У 2005 році обсяги поставок значно нижчі через низьку урожайність за несприятливих погодних умов.

ТОВ „Пирятинагроконсерв” (ТМ „Фуршет”). Тривалий час підприємство не працювало, поки в 2004 р. не з'явився інвестор -- торговельна мережа „Фуршет”. Зараз підприємство виробляє соки, пюре, джеми кількістю до 3 муб. На сьогоднішній день потужності підприємства завантажені на 57%, але у керівництва є плани по нарощуванню потужностей. У 2005 році була розроблена та реалізована програма по вирощуванню зеленого горошку. Результатом стало вирощування фермерами та реалізація на завод близько 570 т горошку. Загалом у 2005 році підприємством закуплено 1520 тонн овочевої продукції.

ТОВ „Євразія” Котелевський консервний завод (ТМ „Золото скіфів”). У 2002 році після приватного інвестування було запущено виробництво. На заводі було застаріле обладнання, на якому можливо використовувати лише традиційну металеву кришку, але кваліфіковані технологи змогли виробити продукцію високої смакової якості, тому готова продукція може бути реалізована лише торговельними закладами, які не вимагають привабливого зовнішнього вигляду, а також закладами громадського харчування. Основні види продукції підприємства -- консервовані огірки, томати, кабачкова ікра, фруктові соки. Нині виробничі потужності підприємства завантажені на 40% проектної потужності і керівництво заводу зацікавлене в додатковому інвестуванні в переобладнанні та нарощуванні обсягів закупівлі сировини. Керівництво заводу розробляє стратегію розвитку сировинної зони та пошуку надійних і стабільних постачальників. Постачальниками сировини на підприємство є місцеві жителі, а також особисте сировинне господарство (5 га).

Враховуючи тенденції, що склалися на плодоовочевому ринку, ми можемо спрогнозувати його подальший розвиток та насичення. Незважаючи на те, що в 2005 р. загальне виробництво плодоовочевої продукції дещо зменшилось, в цілому спостерігається загальна тенденція до зростання виробництва цієї продукції, що є досить позитивним явищем і свідченням відродження галузі. В останні роки галузь розвивається переважно інтенсивним шляхом. Так, площі під плодоовочевими посівами і насадженнями у 2005 р. порівняно із 1999 р. зменшилися на 10,4%, а обсяги виробництва продукції зросли на 50,3%. Найбільше така тенденція стосується капусти, моркви, цибулі, баклажанів, зеленого горошку та більшості плодово-ягідних насаджень, а особливо яблук. Це пояснюється зростанням частки виробництва плодоовочевої продукції у професійних виробників і відмовою частини населення від вирощування овочів і фруктів на непродуктивних присадибних ділянках. Зростання реальних доходів населення призводить до збільшення попиту на якісну плодоовочеву продукцію і збільшує в свою чергу ціни на неї, що робить дану галузь сільського господарства привабливою для інвесторів.

Таким чином, у найближчій перспективі галузь буде розвиватися інтенсивним шляхом, хоча площі під плодоовочевими культурами і насадженнями також, на нашу думку, будуть зростати переважно у професійних виробників.

Умови зберігання плодоовочевої продукції

Зберігання її з біологічної точки зору означає продовження життя в післяжнивний період з мінімальними втратами, збереженням високих товарних якостей, харчової цінності, що може бути досягнуте за рахунок уповільнення процесів життєдіяльності (дихання) плодів і овочів в цей період.

Для зниження втрат, збереження якості плодів, овочів в період зберігання важливою умовою є терміни споживання окремих сортових груп із ступенем їх лежкості. У різні періоди зберігання дотримують температуру і вологість, що забезпечують збереження властивостей, характерних для окремих груп споживання картоплі, овочів, плодів і ягід.

Способи зберігання плодоовочевої продукції:

Зберігати плодоовочеву продукцію найкраще у спеціалізованих сховищах (капусто-, коренеплодо- та цибулесховищах), де забезпе­чено всі умови для підтримання належного режиму. Плоди зернят­кових і кісточкових та ягоди краще зберігати у сховищах-холодиль-никах з газовим режимом.

На практиці треба зберігати партії овочів та плодів різної якості, цільового призначення, терміну зберігання. Для цього використо­вують багато способів, які підбирають диференційовано.

Продукцію зазвичай розміщують у тарі (дерев'яних ящиках, під­донах різної ємності, контейнерах тощо). У великомістких контей­нерах і ящикових піддонах транспортують та зберігають картоплю, коренеплоди, гарбузові, плоди зерняткових, у маломістких -- тран­спортують і короткочасно зберігають плоди яблуні, груші, помідори, баклажани, перець та ін. У контейнерах вміщується 300 -- 600 кг продукції, в ящикових піддонах і напівконтейнерах -- 200 - 300 кг. Усі ці види тари є багатооборотними, тобто після використання їх можна складати і зберігати у міжсезоння.

Ящики і лотоки використовують для транспортування та збері­гання продукції, яка легко травмується, -- плоди зерняткових і кіс­точкових, кавуни, дині. У них продукція зберігається до реалізації, тоді як великомістка тара використовується переважно до її сортування.

Тару виробляють також з плівки, сітки, пластмаси, картону і ви­користовують для транспортування і доставки продукції до місць призначення. Для затарювання і транспортування продукції, що швидко псується, використовують корзинки місткістю 1 -- 3 кг. Крім дерев'яних, випускають контейнери з міцного полістиролу, стійкого проти несприятливих умов та ударів, з поліетилену низького тиску. Ящики роблять з пресованої соломи, коробки -- з гофрованого кар­тону. Як тару використовують також крафт-паперові мішки. Пла­нується значну частину тари виготовляти з термопластика.

Плодоовочеву продукцію перевозять у відповідно обладнаних холодильними установками автофургонах, вагонах або контейнерах, в яких одночасно з охолодженням створюється певне газове середовище.

Висота складання затареної продукції залежить від типу сховищ: при регулюванні температурного режиму висота складання тари з продукцією може сягати 6 м, причому між тарою і стелею має зали­шатись проміжок 0,5 -- 0,6 м. Якщо сховище обладнане примусовою вентиляцією, тару з продукцією складають на висоту 2 -- 2,5 м. При припливно-витяжній вентиляції у сховищі без регулювання темпе­ратурного режиму висота складання тари становить 1,2 - 1,5 м (ди­ференційовано для різних видів продукції).

У разі зберігання продукції насипом у буртах, траншеях, схови­щах (у засіках чи навалом без засік) висота насипу залежить як від виду, так і від способу регулювання режиму зберігання. Якщо температурно-вологісний режим регулюють за допомогою установок активного вентилювання або холодильних, висота насипу може ста­новити 5 -- 6 м, за примусової вентиляції -- до 2, природної 1 -- 1,2 м.

Як правило, в одній камері розміщують один вид продукції при­близно однієї якості, навіть одного сорту, якщо режими зберігання двох сортів між собою різняться.

Класифікація сховищ. Сховища для зберігання картоплі, ово­чів і фруктів поділяють: за способом їх закладання --у тарі чи навалом; за тривалістю зберігання -- тимчасові (бурти і тра­ншеї) та постійні (спеціалізовані й універсальні); за ступенем механізації -- без механізації, частково механізовані (заванта­ження), повністю механізовані; за місткістю -- дуже великі (до 20 тис. т), середні (1-4 тис. т), невеликі (до 500 т).

Місткість сховищ для зберігання продукції залежить від: 1) гео­графічного положення (чим холодніша зона, тим більша місткість сховища); 2) господарської потреби (спеціалізовані господарства бу­дують типові великі сховища для забезпечення цілорічного збері­гання продукції з можливістю її сортування та реалізації у будь-яку пору року. Всі інші господарства, які будують сховища лише для зберігання невеликої кількості продукції для забезпечення власних потреб, повинні мати сховища як для тимчасового, так і для тривало­го зберігання -- підвали, холодильні камери місткістю 20 -- 100 м3; 3) цільового призначення продукції -- технічного (залежно від сезо­ну переробки), насінного (зберігання 7-9 міс), продовольчого (збе­рігання до нового врожаю); 4) способу влаштування -- географічного положення та рівня підґрунтових вод.

За способом влаштування сховища бувають: а) наземні (ви­сокий рівень підґрунтових вод і невисокі температури в період осно­вного зберігання продукції; в цих сховищах найважче регулювати температурний режим); б) напівзаглиблені (рівень підґрунтових вод невисокий; в цих сховищах більш стабільний температурний ре­жим); в) заглиблені (рис. 29) (будують у місцях низького залягання підґрунтових вод, а також там, де висока або дуже низька темпера­тура в період основного зберігання). Шар землі стабілізує темпера­турний режим у сховищах: при високій температурі в обвалованому сховищі температура низька, а при великих морозах таке сховище менш інтенсивно охолоджується.

Загальні вимоги до сховищ. Кожне сховище має забезпечува­ти необхідні гідро- й теплоізоляцію. Температура повітря у ньому повинна бути на 2 -- 3 °С вищою за мінімальну температуру збері­гання картоплі чи коренеплодів або дорівнювати оптимальній для певного виду продукції. Ці вимоги забезпечуються належною тов­щиною стін і стелі, використанням гігроскопічного або утеплюваль­ного матеріалу, обігріванням струменем повітря або охолодженням за допомогою вентилювання чи вентилювання і охолодження. Крім того, овочесховища затемнюють, оскільки переважна більшість овочів на світлі зеленіє, втрачаючи товарний вигляд і продовольчі якості.

У сховищах облаштовують підсобні приміщення, де перебирають, сортують, калібрують і пакують продукцію в період її основного збе­рігання. У підсобних приміщеннях встановлюють відповідні маши­ни, лінії для сортування, обладнують освітлення та опалення. Ви­користовують засоби вентиляції та механізації залежно від типів сховищ. Бажано, щоб втрати кількості і якості продукції під час зберігання були мінімальними. Процеси її завантаження, розванта­ження, сортування та інші необхідно механізувати. Тільки це дасть змогу наприкінці зберігання не підвищувати ціни на продукцію й реалізувати її в належні строки.

Список використаної літератури

1. ДСТУ 4283.1:2007 „Консерви. Соки та сокові продукти. Терміни та визначення понять”;

2. ДСТУ 4283.2:2007 „Консерви. Соки та сокові продукти. Номенклатура та вимоги”;

3. ГОСТ 657-79 „ Соки плодовые и ягодные с сахаром. ОТУ”;

4. ДСТУ 2074-92 «Продукти переробки овочів і фруктів. Терміни та визначення»;

5. ДСТУ 4518:2006 «Продукти харчові. Споживче маркування. Загальні правила»

6. ДСТУ 4283.2:2007. Соки та сокові продукти [Текст]. - К. : Держспоживстандарт України, 2007. 15с.

7. ДСТУ 4150:2003. Соки, напої сокові, нектари плодово-ягідні та з баштанних культур [Текст]. К. : Держспоживстандарт України, 2003. - 15 с.

8. ГОСТ 28562-90. Продукты переработки плодов и овощей. Рефрактометрический метод определения растворимых сухих веществ [Текст]. - Вза-мен ГОСТ 8756.2-70 в части разд. 4; введ. 1991-07-01. - М. : Изд-во стан-дартов, 1990. - 15с.

9. ГОСТ 25555.0-82. Продукты переработки плодов и овощей. Методы определения титруемой кислотности [Текст]. - Взамен ГОСТ 2555.0-70; введ. 1983-01-01. ? М. : Изд-во стандартов, 1983. - 4с.

10. Технологическая инструкция по производству плодовых и ягодных соков [Текст] // Сб. технолог. инструкций по производству консервов. - М. : Консервплодоовощ, 1992. - Т.2, ч.1. - С. 149- 223.

11. Найченко, В. М. Технологія зберігання і переробки плодів та овочів [Текст] / В. М. Найченко, О. С. Осадчий. - К. : Школяр, 1999. - 502 с.

12. Огляд виробництва плодоовочевих консервів в Україні [Текст] // Агроог-ляд: овочі та фрукти. - 2006. - №31. - С. 12-16.

13.Поддубный В.И. Долгий путь PepsiCo в Украину прошел через "Сандору" // Фондовый рынок. - 2007. - №27. - С. 18 - 23.

14. Портна К. Соковижималки //Контракти. - 2007. - №14. - С. 44-45.

15. Самсонова, А. Н. Фруктовые и овощные соки [Текст] / А. Н. Самсонова, В. Б. Ушева. - М. : Агропромиздат, 1990. - 281 с.

16. Сонячна, М. «Золотий» сік [Текст] / М. Сонячна // Агробізнес сьогодні. - 2007. - №19. - С. 11.

17.Чернявська И. Соковый бум //Инвестгазета. - 2007. - №24. - С. 38 -39.

18. Черкесова Елена. О рыночных баталиях и сочных реалиях// Напитки+, № 7. 2005. - С. 31-34.

19. Черкесова Елена. О рыночных баталиях и сочных реалиях// Напитки+,№ 8. 2005. - С. 32-36.

20. Шобингер І. (ред.) Фруктовые и овощные соки : научные основы и технологии / пер. с нем. Под общий научный ряд. А.Ю. Колеснова, Н.Ф. Берестеня и А.В. Орещенко. - СПб: Профессия, 2004 - 640 с.

21.Шмідт Т. В собственном соку //Бізнес. - 2006. - №13. - С. 121- 124.

22. Шуманн Г. Безалкогольные напитки: сырье, технология, нормативы. - Пер. с нем. - СПб: Профессия, 2004 - 256 с.

23. Эрл М., Эрл Р., Андерсон А. Разработка пищевых продуктов. - Пер. с англ. - СПб: Профессия, 2004 - 420 с.

24. http://www.ukrstat.gov.ua Офіційний Інтернет- сайт Державного комітета статистики України

25. http://www.smida.gov.ua Офіційний Інтернет-сайт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України

26. http://www.sandora.ua/ - Офіційний Інтернет-сайт компанії „Сандора”

Размещено на Allbest.ru