Сутність витрат виробництва та їх види

Зниження витрат виробництва відповідає інтересам суспільства в цілому. Чим нижчі індивідуальні витрати виробництва, тим економніше використовуються ресурси, а отже, з них одержують і більше товарів, що задовольняють суспільні потреби. Одночасно зниження витрат виробництва створює умови для зниження цін на товари.

Зниження собівартості продукції досягається за рахунок економії витрат по кожному елементу структури собівартості. Розглянемо основні шляхи такого скорочення за головними групами витрат.

Це насамперед зменшення витрат сировини, матеріалів, енергії, тобто предметів праці. Ця економія може досягатися за двома напрямами: раціональним використанням названих ресурсів, що дає змогу знизити їхні витрати на одиницю виробленої продукції, а також здешевленням цих ресурсів. Реалізація цих напрямів передбачає заміну традиційних матеріалів штучними з наперед заданими властивостями, підвищення продуктивності праці у галузях, що виготовляють сировинні й паливно-енергетичні ресурси, впровадження безвідходних технологій тощо.

Значну частку в собівартості продукції займають витрати, пов'язані з використанням засобів праці. До собівартості ці витрати входять у вигляді амортизаційних відрахувань. З розвитком науково-технічного прогресу зростає технічна оснащеність виробництва, що призводить до збільшення як абсолютного розміру амортизаційних відрахувань, так і їхньої частки в собівартості. В цих умовах зниження собівартості за рахунок цього елемента можливе лише тоді, коли обсяг продукції, що виготовляється, збільшуватиметься швидше, ніж зростає сума амортизаційних відрахувань. Для того щоб досягти цього співвідношення, потрібно підвищити продуктивність створюваних засобів праці, поліпшити їхню якість, забезпечити зростання продуктивності праці тощо.

Одним із елементів собівартості продукції є оплата праці. Зниження собівартості продукції за рахунок цього елемента можливе у двох напрямах: по-перше, зниження заробітної плати, що в нормальних умовах функціонування економіки не може відбуватися; по-друге, через зростання оплати праці, однак за умови, що його темпи будуть нижчі, ніж підвищення продуктивності праці. Саме за такої умови досягатиметься економія заробітної плати на одиницю виготовленої продукції. Досягти цієї умови можна лише технічним та організаційним удосконаленням виробництва.

Джерелом економії витрат виробництва є і скорочення різних непродуктивних витрат на виробництві - штрафів, втрат від браку, відшкодування збитків. Причиною їх є, як правило, низький рівень організації виробництва та виконавської дисципліни працівників, порушення договірних зобов'язань. Усунення цих втрат можливе лише на шляху радикальної перебудови механізму господарювання в напрямі посилення заінтересованості всіх учасників виробництва в раціональному веденні виробництва [ 16, 159].

Скорочення затрат, пов'язаних із використанням засобів праці (основних фондів), можливе завдяки зменшенню амортизаційних відрахувань шляхом інтенсивного використання машин, устаткування, підвищення коефіцієнта змінності техніки, покращення якості наявних типів машин, устаткування та впровадження принципово нової техніки, зменшення частки пасивних фондів у загальній вартості основних фондів і відповідне збільшення їхньої активної частини, виготовлення дешевшої техніки внаслідок підвищення продуктивності праці у галузях групи "А" та ін. Особливо актуальним для України є впровадження принципово нових видів техніки і технології, оскільки моральне зношування основних фондів у народному господарстві досягає 95 %. Проте при катастрофічно низькому рівні капіталовкладень в економіку в переважній більшості впроваджуються застарілі зразки техніки. Так, у 1999 р. понад 90 % винаходів в Україні не мали науково-технічних обґрунтувань, а частка закуплених за кордоном ліцензій не була на рівні світових досягнень.

Скорочення собівартості продукції за рахунок заробітної плати у високорозвинених країнах світу можливе лише шляхом вищих темпів зростання продуктивності праці порівняно з темпами зростання заробітної плати. Для України, як зазначалося, ця проблема не актуальна, оскільки частка фонду оплати праці зайнятих у матеріальному виробництві є набагато нижчою.

ВИСНОВКИ

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної теоретичної економіки - витрати виробництва. Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.

Витрати виробництва - сукупні витрати живої та уречевленої праці на виробництво продукту.

Диференціація витрат виробництва на дійсні витрати виробництва і капіталістичні випливає з марксистської концепції витрат виробництва, згідно з якою представлена додатковою вартістю частина вартості товару власнику капіталу нічого не коштує. Саме на цій основі було обґрунтовано категорію «капіталістичні витрати виробництва», яка відображає специфічний характер капіталістичної форми товарного виробництва. Як зазначалося, капіталістичні витрати виробництва менші від вартості товару на величину додаткової вартості.

Капіталістичні витрати виробництва не стосуються процесу створення вартості товару, а тому і процесу самозростання (збільшення) авансованого капіталу, тобто створення додаткової вартості, хоч на поверхні економічних процесів вони сприймаються як складова процесу виробництва. За своєю суттю капіталістичні витрати виробництва передують процесу виробництва, є необхідною його умовою, а не самим процесом виробництва.

Неокласична теорія витрат виробництва відрізняється від марксистської не тільки своєю суттю, а й термінологією. Витрати виробництва вона розглядає як суму витрат капіталу у грошовій формі підприємства або фірми з метою придбання необхідних економічних ресурсів для виготовлення ринкового блага в економічному відтворювальному процесі, а також як вартість факторів виробництва у сферах найраціональнішого їх застосування. Важливим аспектом господарської діяльності ринкових суб'єктів згідно з неокласичною теорією є поділ витрат виробництва на постійні і змінні.

З позиції феномену рідкості витрати виробництва фірми можна класифікувати як явні, або зовнішні, фактичні чи грошові та неявні, приховані.

При всій різноманітності витрат їх можна згрупувати за певними ознаками. Так, виходячи з економічного змісту, ці витрати можна згрупувати за такими елементами: 1) матеріальні (сировина, основні та допоміжні матеріали. паливо, електроенергія); 2) витрати на оплату праці; 3) відрахування на соціальні заходи; 4) амортизація основних фондів; 5) інші витрати (платежі за обов'язкове страхування майна підприємств, сплати відсотків за оренду окремих об'єктів основних виробничих фондів, платежі за викиди і скидання забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище тощо).

Крім витрат, пов'язаних з виготовленням товару, є витрати, необхідні для його реалізації. Вони дістали назву витрати обігу. Розрізняють два їх види: додаткові та чисті.

У короткостроковому періоді один вид витрат може змінюватися відносно швидко. Сюди належать витрати сировини, палива, живої праці. Зміна обсягу цих витрат безпосередньо пов'язана з обсягом продукції, що виготовляється. Другий вид витрат такого безпосереднього зв'язку з обсягами вироблюваної продукції не має. Витрати фірми в короткостроковому періоді поділяються на постійні, змінні, сукупні, середні та граничні.

У довгостроковому періоді можна змінювати обсяг усіх використовуваних ресурсів. Це означає, що можна змінювати і виробничі потужності, або масштаб виробництва. Тому всі витрати виробництва стають змінними. У цих умовах між зміною виробничих потужностей і рівнем витрат виробництва виникає залежність, що називається ефектом масштабу виробництва.

Зниження витрат виробництва відповідає інтересам суспільства в цілому. Чим нижчі індивідуальні витрати виробництва, тим економніше використовуються ресурси, а отже, з них одержують і більше товарів, що задовольняють суспільні потреби. Одночасно зниження витрат виробництва створює умови для зниження цін на товари. Зниження собівартості продукції досягається за рахунок економії витрат по кожному елементу структури собівартості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Державне регулювання економіки: Навч. посібник / С.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. - К.: КНЕУ, 2000. - 316 с.

2. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. - К.: Основи, 1994.

3. Дорнбуш P., Фішер С. Макроекономіка. - К.: Основи, 1996.

4. Економічна енциклопедія: У 3-х т. / Відп. ред. С.В. Мочерний. - Т. 2. - К.: ВЦ .Академія», 2001. - 848 с.

5. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання-Прес, 2001.

6. Економічна теорія: У 2-х кн. // Макроекономіка: Навч. посібник / За ред. З.Г. Ватаманюка, С.М. Ланчишина. - Кн. 1. - К.: Заповіт, 1997.

7. Історія економічних учень / За ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Титаренко - К.: КНЕУ, 1999.

8. Кравченко К.Т., Савчук В.С., Беляев О.О. та ін. Політична економія: Навч.посібник / За ред. докт. екон. наук, проф. К. Т. Кравченка. - К.: КНЕУ, 2001.

9. Манконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. - М.: Республика, 1992.

10. Мамедов О.Ю. Политэкономия. - Ростов-на-Дону: «Феникс», 1999.

11. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник. - К.: ВЦ «Академія», 1999.

12. Мочерний С.В. Політекономія: Підручник. - К.: Вікар, 2003.

13. Осипов Ю.М. и др. Экономическая теория на пороге 21 века. - М., 1998.

14. Основи економічної теорії: Навчальний посібник / За ред. В.О. Білика, П.Т. Саблука. - К.: Інститут аграрної економіки, 1999.

15. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручний. 2-ге вид., перероб. і допов / За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. - К.: Вища школа, 1997.

16. Основи економічної теорії: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / Рибалкін В.О., Хмелеаський М.О., Біленко Т.І, Прохоренко А.Г. - К.; ВЦ «Академія», 2002. - 352 с.

17. Чухно А.А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України. - К.: Логос, 2003.

Размещено на Allbest.ru