За 11 місяців 2002р. заборгованість із виплати заробітної плати зменшилась на 3,8%, або на 95,3 млн.грн. і становила на 1 грудня 2389 млн.грн., порівняно з попереднім звітним періодом (на 1 листопада) її сума зменшилась на 0,5%, або на 12,9 млн.грн. За останніх 12 місяців сума боргу скоротилась на 20,3%, або на 607,7 млн.грн.

Рис. 2.1. Динаміка заборгованості з виплати заробітної плати у 2001-2002рр.

Продовжується зростання суми невиплаченої заробітної плати, що утворилась внаслідок недостатнього фінансування із бюджетів усіх рівнів. На 1 грудня 2002р. вона становила 50,6 млн.грн., що на 12,8% більше, ніж на 1 листопада 2002р. При цьому борг, що утворився за рахунок коштів місцевих бюджетів, за зазначений період збільшився на 4,6% і становив 8,9 млн.грн., а борг за рахунок коштів Державного бюджету відповідно на 14,8% та 41,7 млн.грн. У тому числі 60,5% (або 25,2 млн.грн.) цієї суми складала заборгованість з виплати працівникам компенсацій, пов'язаних з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, у частині нарахувань, що входять до фонду оплати праці.

Заборгованість із виплати соціальної допомоги, передбаченої Законом України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”, протягом листопада 2002р. зросла на 37,5%, або на 55,1 млн.грн., і станом на 1 грудня 2002р. складала 202 млн.грн., що більше суми заборгованості на 1 грудня 2001р. у 9,1 раза, або на 179,9 млн.грн.

За даними міністерств та інших органів виконавчої влади, по закладах освіти, що знаходяться в їхньому підпорядкуванні, заборгованість із виплат стипендій та грошового забезпечення студентів, курсантів та учнів протягом листопада 2002р. зросла на 36,1% і станом на 1 грудня 2002р. складала 3,1 млн.грн., що більше суми заборгованості на 1 грудня 2001р. на 19,5%, або на 0,5 млн.грн.

Номінальні доходи населення за січень-жовтень 2003р. порівняно з аналогічним періодом 2002р. збільшились на 11,8%. Наявні доходи, які можуть бути використані населенням на придбання товарів та послуг, зросли на 8,4%, а реальні наявні, визначені з урахуванням цінового фактора, - на 3,7%.

У жовтні поточного року порівняно з вереснем номінальні доходи населення зменшились на 4,7%, а наявні та реальні наявні - на 7,7% та 8,9%.

Наявні доходи у розрахунку на одну особу за жовтень 2003р. становили 319 грн. проти 289,1 грн. за жовтень 2002р.

Витрати населення у січні-жовтні поточного року порівняно з аналогічним періодом попереднього року збільшились на 20,8%. Приріст заощаджень склав 7308 млн.грн.

У січні-жовтні поточного року середньомісячна номінальна заробітна плата, нарахована на одного штатного працівника, дорівнювала 450,94 грн., що у 2,4 раза більше рівня мінімальної заробітної плати (185 грн.), на 23,5% - встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб (365 грн.), а також на 22,7% її розміру у відповідному періоді 2002р.

Найбільші розміри середньомісячної заробітної плати спостерігались у працюючих на підприємствах транспорту і зв'язку, у фінансових установах і перевищували середній показник по економіці в 1,5-2,3 рази. Серед промислових видів діяльності найвищий рівень заробітної плати відзначався на підприємствах по виробництву коксу та продуктів нафтоперероблення (у 2,1 рази більше від середнього по економіці).

Разом з тим розмір заробітної плати працівників сільського та рибного господарства, установ охорони здоров'я та соціальної допомоги, підприємств та організацій, що надають колективні, громадські та особисті послуги залишався значно нижчим і не перевищував двох третин від середнього по економіці.

Серед регіонів також зберігалася значна диференціація за рівнем оплати праці. Співвідношення максимального рівня заробітної плати у м.Києві (739,54 грн.) та мінімального її рівня у Тернопільській області (294,81 грн.) склало 2,5 рази. У 10 регіонах її розмір на одного штатного працівника за січень-жовтень поточного року був менше рівня прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому у регіонах розміщення паливно-енергетичного комплексу (Дніпропетровська, Запорізька, Донецька області) розмір середньомісячної заробітної плати на 14-20% перевищував середній показник по країні.

Реальна заробітна плата у жовтні порівняно з вереснем поточного року зменшилась на 1,4% (при зростанні споживчих цін на 1,3%). Темп її росту порівняно з жовтнем минулого року склав 115,9%. Середньомісячний розмір реальної заробітної плати у січні-жовтні 2003р. перевищив відповідний минулорічний показник на 15,6%.

Заборгованість із виплати соціальної допомоги, передбаченої Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", протягом жовтня 2003р. зменшилася на 68,6%, або на 2,5 млн.грн., і на 1 листопада 2003р. склала 1,1 млн.грн., що менше суми заборгованості на 1 листопада 2002р. на 99,2%, або на 145,7 млн.грн.

За даними міністерств та інших органів виконавчої влади, по закладах освіти, що знаходяться в їхньому підпорядкуванні, заборгованість із виплат стипендій та грошового забезпечення студентів, курсантів та учнів протягом жовтня 2003р. збільшилася на 41,6% і на 1 листопада 2003р. склала 1,9 млн.грн., що менше суми заборгованості на 1 листопада 2002р. на 17,2%, або на 0,4 млн.грн.

Номінальні доходи населення за 2003р. порівняно з 2002р. збільшились на 13,7%. Наявні доходи, які можуть бути використані населенням на придбання товарів та послуг, зросли на 11,3%, а реальні наявні, визначені з урахуванням цінового фактора, - на 5,8%.

У грудні 2003р. порівняно з листопадом номінальні доходи населення збільшились на 19,3%, а наявні та реальні наявні - відповідно на 14,5% та 12,8%.

Наявні доходи у розрахунку на одну особу за грудень 2003р. становили 364,4 грн. проти 297,3 грн. за грудень 2002р.

Витрати населення у 2003р. порівняно з попереднім роком збільшились на 21,2%. Приріст заощаджень становив 12014 млн.грн.

У 2003р. тривав процес зростання рівнів номінальної та реальної заробітної плати. Так, номінальна середньомісячна заробітна плата, нарахована на одного штатного працівника, за 2003р. порівняно з відповідним періодом 2002р. підвищилася на 22,8% і становила 462 грн., що на 26,6% перевищує розмір встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб (365 грн.) та у 2,3 рази розмір мінімальної заробітної плати (205 грн.), встановлений з 1 грудня 2003р.

Найбільші розміри середньомісячної заробітної плати спостерігались у працюючих на підприємствах транспорту і зв'язку, у фінансових установах і перевищували середній показник по економіці в 1,5-2,2 рази. Серед промислових видів діяльності найвищий рівень заробітної плати відзначався на підприємствах по виробництву коксу та продуктів нафтоперероблення (у 2,1 рази більше від середнього по економіці).

У грудні 2003р. рівень середньомісячної заробітної плати збільшився порівняно з листопадом на 12,5% і становив 551 грн. Серед 10,5 млн. працівників, які відпрацювали у грудні 50% і більше робочого часу, у кожного сьомого нарахування по заробітній платі були у межах 205 грн., тобто не вище встановленого з 1 грудня 2003р. розміру мінімальної заробітної плати. З них найбільша частка працювала у сільському господарстві (кожен другий зайнятий у цьому виді діяльності) та рибному господарстві (кожен третій працюючий у галузі). Водночас у половини із числа зазначених працівників, нарахована заробітна плата перевищувала прожитковий мінімум, тоді як у грудні попереднього року таких працівників налічувалось 4 із 10.

Також помітно зросла категорія високооплачуваних працівників. У грудні 2003р. року майже у чверті працівників нарахування становили від 500 до 1000 грн., а у 10,6% - понад 1000 грн. У грудні 2002р. ці показники становили відповідно 18,7% та 6,3%.

Індекс реальної заробітної плати у грудні 2003р. порівняно з листопадом становив 110,6%, порівняно з груднем 2002р. - 113,8%. Середньомісячний розмір реальної заробітної плати у 2003р. перевищив відповідний тогорічний показник на 15,2%.

На обліку в державній службі зайнятості на 1 лютого 2004р. перебувало 1044,8 тис. незайнятих громадян. Кількість осіб, які у такий спосіб шукали роботу, за січень поточного року збільшилася на 4,1%, а по відношенню до відповідного місяця 2003р. скоротилася на 5,1%. Серед зазначеної категорії громадян 96,1% мали офіційний статус безробітних, з них двом третинам було призначено допомогу по безробіттю. Кількість зареєстрованих безробітних за січень збільшилася на 1,5% та становила 1003,6 тис. осіб.

Із кожних 100 зареєстрованих безробітних, які перебували на обліку на 1 лютого 2004р., 47 раніше займали робочі місця, 26 - посади службовців, решту складали особи без професії або такі, що займали місця, які не потребують спеціальної підготовки.

За повідомленнями підприємств, установ та організацій, кількість вільних робочих місць і вакантних посад упродовж січня поточного року збільшилася на 2,4% та на 1 лютого 2004р. становила 142,1 тис., що на 8,9% більше, ніж рік тому. Зараз вона не зменшила напругу на ринку праці.

За сприяння державної служби зайнятості у січні 2004р. було працевлаштовано 52,2 тис. осіб, що на 1,1% менше, ніж у грудні 2003р. та на 8,2% більше, ніж у січні 2003р.

2.2 Шляхи забезпечення зростання рівня життя в Україні

Підвищення ефективності соціальної політики вимагає здійснення комплексу організаційних заходів. Передусім це забезпечення структурних змін у системі державного управління та регулювання соціально-трудових процесів.

Для структури і механізмів формування політики державного регулювання та управління цими процесами характерні недостатня координованість і наявність кількох органів державної влади, що формують соціальну політику. При цьому відсутнє чітке розмежування функцій і є недостатньою спеціалізація органів і підрозділів, яким властива загальна неукомплектованість кваліфікованими працівниками, передусім через низький рівень оплати праці.

Водночас досить типовою є ситуація, коли політику формує одне відомство, реалізує друге, а фінансує третє. Це найбільш характерно для системи пенсійного забезпечення і надання державної допомоги.

Для формування соціальної політики, яка визначила б напрямок реформ, адекватний соціально-економічним реаліям, доцільно розглянути питання про створення координаційного органу у вигляді Ради з питань соціальної політики, голова якої має працювати на постійній основі з повноваженнями віце-прем'єр-міністра. Така Рада повинна мати власний невеликий апарат, а також підпорядковувати собі спеціалізовані органи державного управління - Національні комісії. Їхньою головною функцією повинно бути формування політики, розробка відповідних законодавчих і нормативних актів, а в деяких випадках безпосереднє керівництво реформованими або створюваними структурами, які здійснюватимуть функції соціального захисту (страховими фондами, державними програмами тощо).

Аналогічних заходів доцільно вжити і на регіональному рівні, шляхом створення спеціальних управлінь при органах місцевої виконавчої влади.

Як безпосередні заходи щодо удосконалення структури державного управління доцільно також розглянути можливості реорганізації системи соціального забезпечення, зокрема об'єднання органів, які здійснюють призначення, фінансування та виплату пенсій, тобто частину апарату Мінсоцзахисту та Пенсійний фонд.

Здійснення таких заходів передусім вимагатиме поділу існуючих органів соціального забезпечення на дві групи - відповідальних за призначення і виплату пенсій та служби соціальної допомоги. Далі здійснюватиметься об'єднання служб Пенсійного фонду та Мінсоцзахисту, відповідальних за призначення та виплату пенсій. У межах новоствореної служби розроблятиметься система доставки пенсій.

Після вирішення проблеми централізованого фінансування субсидій на оплату житла та комунальних послуг служба соціальної допомоги має стати основою системи надання допомоги шляхом індивідуального визначення нужденності згідно із заявою пошукувача допомоги. Перші кроки у цьому напрямку вже зроблено - створено відповідні комісії, але їхня діяльність ще не спрямована безпосередньо на вказані цілі. Допомога на основі прямого соціального контакту - тільки у перспективі. Її реалізація пов'язана із багатьма труднощами. Кількість потенційних нужденних вимагатиме цілої когорти соціальних працівників відповідної кваліфікації, а суб'єктивізм при визначенні реального ступеню нужденності створюватиме можливості для зловживань. У зв'язку з цим необхідно запровадити відповідний комплекс заходів, зокрема відпрацювати об'єктивні критерії надання допомоги, створити громадські комісії сприяння вирішенню кадрових питань та забезпечення об'єктивності.

Фінансуватися ці заходи мають безпосередньо із місцевих бюджетів і відповідні служби прямо підпорядковуватимуться органам місцевого самоврядування.

При формуванні нормативної бази альтернативних структур пенсійного забезпечення необхідно запровадити інспекцію недержавних пенсійних фондів, контроль за порядком ліцензування їхньої діяльності та загальний державний нагляд.

Свого вирішення вимагає також проблема діяльності фонду соціального страхування. Профспілкове керівництво ним сприймається як реліктовий спадок тоталітарної епохи та призводить до численних казусів і навіть ненормальних явищ, таких як укладання договорів щодо соціального страхування між профспілками та підприємствами. Для уникнення небажаної конфронтації доцільно перебудувати управління цим фондом за принципом трипартизму, тобто рівноправної участі у правлінні представників підприємств-страхувальників, профспілок і держави.

Крім цього, є потреба у запровадженні ряду організаційних заходів, безпосередньо пов'язаних із реалізацією соціальної політики, якими є:

створення служби вирішення трудових конфліктів та запровадження системи постійних консультацій в рамках органів соціального партнерства;

підвищення ефективності роботи комісій при місцевих органах влади, які здійснюють моніторинг фінансового стану підприємств з метою вжиття упереджаючих заходів щодо вивільнення працівників, їхнього залучення до здійснення санаційних процедур;

мобілізація грошових накопичень населення та комерційних структур шляхом розміщення муніципальних цінних паперів (передусім це стосується житлового будівництва);

формування видатків державного і місцевих бюджетів на основі обґрунтованих мінімальних нормативів забезпечення соціальної інфраструктури, враховуючи приватизацію та перехід до комунального підпорядкування об'єктів соціальної інфраструктури підприємств.

У зв'язку з останнім треба відзначити, що найбільш принциповим моментом у фінансуванні заходів соціальної політики є вирішення питання розподілу соціальної відповідальності та джерел формування доходів між державним і місцевими бюджетами. Зміни повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування, встановлені Конституцією України, викликають необхідність законодавчо визначити повноваження органів місцевого самоврядування і відповідно до них встановити напрямки формування місцевого бюджету, який має забезпечити дотримання взятих зобов'язань.

Для досягнення належної узгодженості при вжитті цих заходів доцільно визначати їхній термін і порядок запровадження у рамках державної програми соціальних заходів, яка щорічно має затверджуватися Президентом України.

При досить незначному рівні офіційного безробіття (менше 1 відсотка) загальний рівень використання фонду робочого часу складає майже 80 відсотків. У вимушених відпустках перебувають приблизно 5 млн. чоловік. Майже 40 відсотків постійно або тимчасово незайнятого населення займаються торгівлею та економічним туризмом. 35 відсотків зайнятих працюють за графіками скороченого робочого тижня (передусім це працівники галузей машинобудування і легкої промисловості).

Водночас у соціальному плані масове вивільнення є неприпустимим. Виходом з цього протиріччя має стати поступовий перехід від прихованого до явного безробіття з підтриманням його рівня не вище 5-7 відсотків. Вирішальними для здійснення загальнодержавної програми у цьому напрямку є зміна системи професійної підготовки і наявність достовірних розрахунків щодо стану галузей та регіонів, а також прогнозів відносно потреби у фахівцях певного профілю та кваліфікації, включаючи й підприємницький сектор.

При зростанні цін майже до світового рівня, заробітна платня залишається вкрай низькою. Основними механізмами її регулювання стали стримування росту мінімальної заробітної платні та система оподаткування.

Характерною є відсутність реального зв'язку між складністю й ефективністю роботи і розміром зарплатні в різних галузях і сферах економіки. Порушено формування структури оплати праці та матеріального стимулювання, продовжує залишатися низькою питома вага її тарифної частини.

Водночас відзначається посилення соціальної функції зарплатні на противагу економічній, легалізація неефективних затрат праці. Регулювання зарплатні на основі колективних договорів і тарифних угод економічно виправдане лише при існуванні зацікавленої у зниженні витрат на робочу силу сторони. Поки що керівники підприємств не стали такою стороною. За цих умов державне регулювання зарплатні є хоча і вкрай непопулярним, проте необхідним заходом. Для посилення мотивації до праці необхідне поширення системи контрактного найму на певний термін. Доцільними вбачаються також заходи щодо відновлення системи нормування праці та матеріального заохочення.

Нині в умовах переходу до ринкової економіки назріло питання щодо реформування системи соціального страхування в Україні.

Для непрацездатної частини населення джерелом соціальної напруженості є низький рівень розміру пенсій, особливо у великих містах та індустріальних районах, нездатний задовольнити найнагальніші життєві потреби. Ситуація загострюється також затримками у виплаті пенсій, спричиненими загальним і локальними дефіцитами Пенсійного фонду, незавчасною сплатою внесків та ухиленням від неї підприємницьких структур.

У сфері соціальної допомоги система, призначена для надання субсидій на утримання житла, має бути переорієнтованою на здійснення адресної соціальної допомоги на основі безпосереднього визначення ступеню нужденності шляхом прямого соціального контакту. На відміну від існуючої загальнодержавної системи надання грошової допомоги або безготівкових субсидій, соціальна допомога шляхом прямого соціального контакту передбачає диференціацію та індивідуалізацію рівнів і форм допомоги залежно від потреб конкретної сім'ї - від встановлення регулярної грошової виплати до допомоги в отриманні професії та влаштуванні на роботу.

Головною метою соціальної політики є забезпечення соціально-політичної стабільності у державі. При цьому її органічним завданням постає пошук форм активізації політичної та економічної діяльності прошарків населення, об'єктивно зацікавлених у подальшому здійсненні реформ та їхньому належному соціальному спрямуванні. Цьому сприятимуть такі заходи, які надають політиці певного "іміджу" відкритості, що, не вимагаючи значних витрат, підвищує авторитет влади.

Ефективність і дієвість політики значною мірою залежать від дотримання балансу інтересів. У сфері соціально-трудових відносин його традиційною формою є соціальне партнерство.

Нині не поодинокі випадки свідомої орієнтації керівництва підприємств на політизацію робітничого руху. Масові страйки або їхня загроза стали передусім формою політичного тиску на владу і засобом боротьби за неї. У зв'язку з цим виникає нагальна необхідність перенесення вирішення питань соціально-трудових відносин із політичної до економічної сфери.

На відміну від західноєвропейських українські профспілки не стали соціально однорідними і включають представників як працівників, так і власників, що є однією із основ їхніх сумісних дій.

За цих обставин принципового значення набуває формування ринково-орієнтованих професійних спілок - одного із найважливіших факторів успішності реформ. Також їхнє створення може стати фактором оздоровлення соціальної ситуації на підприємствах - на противагу безконтрольному розпорядженню майном і доходами представниками директорату.

Суттєвим моментом досягнення соціально-політичної стабільності є розвиток соціальних інститутів, властивих ринковій економіці та громадянському суспільству, що забезпечують формування соціальної політики, її безпосередню реалізацію та регулювання соціально-трудових відносин. У цьому плані виключної важливості набуває система державної служби.

Становлення сучасної державної бюрократії повинно ґрунтуватися на утвердженні її класичних принципів: пріоритету права, системи чіткого регламентування кар'єри, законодавчо встановлених пільг (передусім відносно гарантії права на робоче місце) та обмежень для службовців, розгалуженої системи публічного контролю, системи професійної підготовки і цілеспрямованого формування адміністративної еліти, представницьких органів, що забезпечуватимуть права співробітників державного апарату, системи адміністративної юстиції, передусім арбітражних органів.

Ефективність соціальної політики вимагає відповідного методичного інструментарію та комплексу конкретних правових і організаційно-фінансових засобів реалізації стратегічних напрямків політики та оперативного реагування на проблеми і завдання, що виникають в процесі їхнього вирішення.

Найголовнішими інструментами реалізації соціальної політики можна вважати соціальний моніторинг і програмно-цільовий підхід. Основним завданням соціального моніторингу повинно стати оперативне аналітичне виділення головних "вузлів" накопичення потенціалу соціальної напруги та її основних чинників, а також аналіз виконання рішень законодавчої влади та їхньої відповідності основним тенденціям соціального розвитку в регіонах України.

Вияви соціально-економічної деструкції різноманітні й охоплюють практично всі сфери життя.

Реальність та ефективність змін тісно пов'язана з процесами прийняття або відторгнення реформ різними групами населення. Дуже різкі зміни у соціальній сфері, навіть при їхній беззаперечній ефективності, можуть бути не віднесені населенням до системи власних цінностей, тоді як швидка руйнація звичних форм соціалізації може супроводжуватися відчуттям втрат і деградації соціального життя.

Основою забезпечення політичної стабільності є дотримання балансу інтересів за допомогою "конфліктної співпраці". У сфері соціальної політики традиційною формою такої співпраці є соціальне партнерство.

Головним гальмом встановлення "конфліктної співпраці" як основи соціального партнерства є кризовий стан підприємств і нездатність адміністрації налагодити конкурентоспроможне виробництво.

Суттєвим моментом є розвиток соціальних інститутів, властивих ринковій економіці та громадянському суспільству, що забезпечують формування соціальної політики, її безпосередню реалізацію та регулювання соціально-трудових відносин.

Висновки

Економічні та політичні реформи в Україні стали причиною трансформації соціально-економічних відносин в суспільстві.

Здійснення економічних реформ при відсутності обґрунтованої економічної політики та розвиненої ринкової інфраструктури, за умов руйнації економічних зв'язків мало дуже важливі наслідки для соціального стану суспільства, який разом з економічним можна вважати кризовим.

Такий розвиток призвів до наступних украй негативних наслідків у соціальній сфері: зниження рівня життя значної частини населення, що набагато перевищило масштаби падіння рівня виробництва; значної частки прихованого безробіття; різкої поляризації населення за рівнем доходів; майже повної ліквідації відповідності між результатами й оплатою праці між секторами економіки і сферами економічної діяльності; посилення неформальних, суспільно неврегульованих методів вирішення економічних і соціальних питань, розвитку корупції; формування маргінальних груп населення, готових до суспільно деструктивних дій.

Головними факторами формування нової соціальної реальності є плюралізація форм власності, трансформація їхньої державної форми і владно-розпорядчих повноважень у різні види приватної власності.

З початком масової приватизації трансформація державної власності набула безпосереднього характеру через викуп акцій приватизованих підприємств.

Нові підприємницькі групи створюють в органах влади політичне і господарське лобі, формують замість господарського політичний ринок, в якому вбачають найбільш ефективні можливості захисту своїх інтересів.

Соціально-економічний порядок можна охарактеризувати як корпоративний державно-монополістичний капіталізм, якому властива висока мобільність на вищих щаблях суспільства і консервація соціального стану та свідомості основної маси працівників.

Загальні зміни у соціально-економічному стані суспільства позначилися на розвитку основних процесів у соціально-трудовій сфері.

Зайнятість населення - показник, від якого залежать рівень та якість життя, загальний соціально-психологічний стан суспільства.

Головним спрямуванням соціальної політики у цій сфері є стримування масового вивільнення працівників шляхом підтримання низького рівня гарантованої мінімальної заробітної платні і надання субсидій збитковим підприємствам важкої промисловості та військово-промислового комплексу.

Характерною є відсутність реального зв'язку між складністю та ефективністю роботи і розміром заробітної платні в різних галузях і сферах економіки.

Порушення відповідності між затратами та результатами праці загострює кризу мотивації до неї. Процес приватизації не вніс суттєвих змін до цієї ситуації.

Головною проблемою у сфері оплат та мотивація до праці є посилення соціальної функції заробітної платні на противагу економічній, а також легалізація неефективних затрат праці.

Формування громадянського суспільства неможливе без активності - економічної та політичної - значних за чисельністю прошарків суспільства.

Реальність та ефективність змін тісно пов'язана з процесами прийняття або відторгнення реформ різними групами населення.

Підвищення ефективності соціальної політики вимагає здійснення комплексу організаційних заходів. Передусім це забезпечення структурних змін у системі державного управління та регулювання соціально-трудових процесів.

Список використаної літератури

Корнаи Я. Путь к свободной экономике, М.: Экономика, 1998.

Линдсей Т.Г. Макроэкономическая теория и переходная экономика.- М.,1996.

Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. Пер. с англ, 11-го изд.-К.: Хагар-Демос, 1993.

Макроекономіка: пiдручник/ за ред. Савченка А.Г. та iн.-К., 1998.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Климко, Г.Н., Нестеренко В.П., Каніщенко Л.О. та ін.; за ред. Климка Г.Н., Несторенка В.П.-К.: Вища школа, 1999.

Страны мира. Краткий политико-экономический справочник. - М.: Интеркнига, 1998.

Баланда А.Л. Неформальна зайнятість як новітній фактор розвитку національного ринку праці України.-К.: Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, 1999.

Богиня Д., Волинський Т. Питання макроекономiчної стабiлiзацii в Українi // Економiка України, 2002.-№2, с.4-13.

Бугуцький О., Бугуцький Ю. Проблеми вартості робочої сили в галузях економіки України // Економіка України. - 1999.-№2.- С.50-56.

Мир в цифрах. СНГ Стат. - М., 2002.

Ривок О., Кошелюк Л. Проблеми зайнятості та формування ринку праці в умовах перехідної економіки України / Формування ринкової економіки в Україні.-Львів: Інтереко, 1999.

Соціально-економічне становище України за січень-серпень 2002 року // Повідомлення Державного комітету статистики.-К., 2002.

Украина и страны мира. - К.: ВЦ Госкомстата Украины, 2000.

Размещено на Allbest.ru