Напрямки вдосконалення розвитку малого бізнесу в Україні

19,9

5,5

Хімічне виробництво

9,4

2,6

Виробництво гумових та пластмасових виробів

10,5

2,9

Виробництво інших неметалевих виробів

22,7

6,3

Металургія та оброблення металу

21,7

6,0

Машинобудування, в тому числі:

72,7

20,0

Виробництво машин та устаткування

35,1

9,7

Виробництво електричного та електронного устаткування

29,4

8,1

Виробництво транспортного устаткування

8,2

2,3

Виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води

12

3,3

Співставлення темпів зростання кількості малих підприємств та чисельності зайнятих на них в галузевому і регіональному розрізах виявляє збереження тенденції до зменшення середньої кількості працюючих на одному підприємстві. Так, станом на 01.10.2006 рік кількість малих підприємств зросла на 10 тис., а кількість зайнятих на них - зменшилася на 26 тис. осіб. Одна з імовірних причин такої ситуації, на думку експертів - вже відзначений вище масовий перехід малих підприємств в режим підприємців-фізичних осіб. Окрім того, темпи приросту кількості малих підприємств та чисельності працюючих на них значно розрізняються по регіонах, що віддзеркалює регіональні особливості процесів створення малих підприємств.

За даними статистичної звітності, у 2005 році в середньому по Україні середньомісячна заробітна плата одного працівника малих підприємств складала 154,84 грн. проти 130,16 грн. у 2004 році. Найвищий рівень середньомісячної заробітної плати в 2005 році був зафіксований серед працівників водного транспорту (392,31 грн.), в сфері громадської діяльності (379,77 грн.) та в державному управлінні (267,12 грн.). Найнижчий рівень заробітної плати був у працівників малих підприємств, які надають готельні та ресторанні послуги (102,73 грн.), та надають індивідуальні послуги (107,63 грн.), тобто в тих сферах діяльності, які відзначаються низькою рентабельністю. В регіональному розрізі найбільш сприятливими в аспекті матеріального стимулювання працівників малих підприємств вважаються м. Київ (231,13 грн.), Запорізька (176,6 грн.) і Харківська (168,13 грн.) області, та м. Севастополь (173,3 грн.). Для цих регіонів характерним є більш високий (у порівнянні з середнім по країні) рівень середньомісячної заробітної плати. Найгірша ситуація складається в Тернопільській (107,91 грн.), Івано-Франківській (115,63 грн.) та Хмельницькій (117,0 грн.) областях.

Водночас, слід усвідомлювати, що наведені показники мають порівняно невисокий рівень вірогідності з огляду на значний рівень “тінізації” діяльності малих підприємств, зокрема існування так званої “подвійної бухгалтерії”, яка дозволяє приховувати значні обсяги доходів працівників малих підприємств від оподаткування. Зазначимо, що на державних, комунальних підприємствах і підприємствах з власністю міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав, де можливості “тіньових” операцій значно більш обмежені, відзначається вищий рівень середньомісячної заробітної плати, ніж на колективних та приватних підприємствах. Так, середньомісячна заробітна плата працівників малих підприємств, які перебувають у власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав, складала у 2003 році 378,31 гривень і була майже в 2,5 раза вища за рівень середньомісячної заробітної плати, яку отримували працівники малих підприємств, які перебували в приватній власності.

Отже, загалом з 1991 по 2006 рр. кількість діючих малих підприємств збільшилась майже в 5 разів. Проте за кількістю малих підприємств у розрахунку на 10 тис. населення Україна набагато відстає навіть від колишніх країн “соціалістичного табору”. Цей показник в Україні на кінець 2004 року складав 47,6 малих підприємств в розрахунку на 10 тис. осіб населення, що, звичайно, недостатньо для створення так званої “критичної маси” малих підприємств. За оцінками фахівців, для створення реального конкурентного середовища в Україні та покриття ринкових ніш, що утворюються в процесі трансформації перехідної економіки в ринкову, потрібно принаймні 120-150 одиниць малих підприємств на 10 тис. осіб, а деякі експерти навіть називають цифру 3 млн. малих підприємств, або понад 600 на 10 тис. населення.

На жаль, доводиться визнати, що малі підприємства в Україні не виконують належним чином своєї соціальної ролі. Вони забезпечують робочими місцями лише 1,72 млн. осіб, що складає близько 15 % від загальної чисельності усіх зайнятих в галузях економіки, тоді як в країнах з ринковою економікою аналогічний показник перевищує 50 %. До того ж, не можна забувати, що досить часто малі підприємства є другим місцем роботи людини. Тому механічно пов'язувати кількість зайнятих на малих підприємствах з кількістю робочих місць, створених для зменшення безробіття, некоректно. Відповідно, за такого низького залучення працюючих до діяльності малих підприємств виникають сумніви щодо дієвості їхньої ролі у зменшенні майнової диференціації населення України. За такої ситуації малі підприємства, навпаки, створюють умови для додаткового збагачення економічно активного прошарку населення. Практичне призупинення зростання зайнятих на малих підприємствах у 2006 році дає підстави стверджувати, що малі підприємства як організаційна форма в нинішньому економіко-правовому середовищі не в змозі більше виконувати належних їм соціальних функцій.

Досить тривожним показником є також уповільнення темпів зростання кількості малих підприємств в Україні. Це свідчить про втрату ними украй важливої інституційної ролі - формування конкурентного середовища, яке складається із стійких, кваліфікованих та підприємливих економічних суб'єктів, формування потужного прошарку підприємців, спроможних повноцінно працювати в економіко-правових умовах розвинених ринкових відносин. Навряд чи є сенс доводити, що підприємці-фізичні особи практично не в змозі виконувати зазначені функції. Фактично зміщення політики підтримки малого бізнесу до надання спеціальних умов для підприємців-фізичних осіб означає, що малий бізнес “кинуто” на реалізацію соціальних функцій, які не в змозі виконувати держава через бюджетні обмеження. Одночасно це є фактичною відмовою від використання малого бізнесу як важеля структурного регулювання та модернізації економіки.

Підсумовуючи, зауважимо, що вказані диспропорції у розвитку малого бізнесу в Україні у 2004-2007 рр. дають підстави стверджувати про фрагментарність та нестійкість тенденцій економічного зростання, які мали місце у ці роки.

Середня кількість зайнятих працівників у малому підприємництві за 2006 рік склала 5263,3 тис. осіб, з яких 1978,8 тис. зайнятих осіб на малих підприємствах (37,6%), 119,2 тис. осіб на фермерських господарствах (2,3%) та 3165,3 тис. фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності (60,1%) [37].

По кількості малих підприємств за основними видами економічної діяльності у 2006 році питома вага складає: 36% - оптова та роздрібна торгівля, 18,6% - операції з нерухомістю, 15,6% - промисловість, 9,3% - будівництво; 5,2% сільське господарство, мисливство та лісове господарство; 4,8% - транспорт, 3,6% - колективні, громадські та особисті послуги; 3,4% - готелі та ресторани. Інші види діяльності займають від 0,1% до 1,2%.

За формами власності 95,8% малих підприємств мають приватну власність, серед яких 46,6% - товариства з обмеженою відповідальністю; до державної та державної корпоративної власності належать 0,9% всіх малих підприємств, а до комунальної та комунальної корпоративної власності - 3,3%.

У розрізі основних видів економічної діяльності значна кількість малих підприємств відноситься до приватної власності (від 91% серед малих підприємств, що займаються охороною здоров'я та соціальною допомогою, та до 99% у фінансовій діяльності).

Менший відсоток малих підприємств приватної власності серед таких видів діяльності, як державне управління (до 48,7%) та колективні, громадські та особисті послуги (83%). У промисловості, не дивлячись на те, що загальна питома вага малих підприємств має приватну власність, у секторі виробництва та розподілення електроенергії, газу та води приватна власність становить лише 28,4%, а комунальна та комунальна корпоративна - 70,7%.

Процес створення підприємств у звітному році відбувався в основному трьома шляхами: утворення нового підприємства, поділ підприємства на декілька та поновлення діяльності раніше існуючого.

 Із загальної кількості малих підприємств у 2006 році 23054 одиниці або 8,1% створено нових. Це на 1,4% менше, ніж за 2005 рік (25885 одиниць або 9,5%) та на 1,7% менше, ніж за 2004 рік (24878 одиниць, або 9,8%).

 Створення нових малих підприємств у звітному році відбувалося в основному шляхом утворення абсолютно нового підприємства - 91,7% (за 2005 рік - 89,4%), і лише 6,8% шляхом поновлення діяльності раніше існуючого підприємства (за 2005 рік - 7,9%) та 0,55% - поділом підприємства на декілька (за 2005 рік - 1,12%) [31].

Це є підтвердженням того, що були залучені нові фактори виробництва: робочі місця та засоби виробництва.

Таблиця 2.15. Динаміка діяльності МП у 2004-2007 рр.

Роки/%	питома вага малих підприємств, що зазнали структурних змін у звітному році із загальної кількості МП	поділ 1 МП на декілька	поновлення діяльності раніше існуючого підприємства	утворення нового малого підприємства
2004	6,3	1,8	9,0	87,6
2005	7,9	1,26	8,2	89,0
2006	10,5	1,12	7,9	89,4
2007	11,9	0,55	6,8	91,7

Процес створення підприємств найбільш активно відбувався у фінансовій діяльності (13,6% від загальної кількості малих підприємств сектору), будівництві (10,4%); на транспорті (9,2%); в секторі охорони здоров'я та соціальної допомоги (8,8%) тощо. Найменш активно - у готельному та ресторанному бізнесі (5,2%), освіті (6%); промисловості (6.9%).

Найбільш суттєва питома вага процесу створення нових малих підприємств шляхом поділу існуючих на декілька у загальній кількості новостворених малих підприємств спостерігалася у державному управлінні (5,3%), рибному господарстві (2,2%), готельному та ресторанному бізнесі (1,6%). У промисловості при загальному невеликому відсотку поділу підприємств на декілька (0,6%), найбільша кількість таких малих підприємств утворювалася у секторі виробництва та розподілення електроенергії, газу та води (2,5%), а у добувній промисловості та обробній лише 0,8% та 0,5% відповідно.

Найактивніше створювалися малі підприємства шляхом поновлення своєї діяльності у готельному та ресторанному бізнесі (13% від загальної кількості створених по виду діяльності). Найменш активно - у сільському господарстві (3,2%).

Найбільше структурних змін у звітному році в порівнянні із загальною кількістю таких підприємств по основних видах економічної діяльності зазнали малі підприємства, що займалися оптовою та роздрібною торгівлею (31,6%); операціями з нерухомістю, здавання під найм та послугами юридичним особам (16,1%); освітою (14,9%); транспортом (12,4%); сільським господарством, мисливством та лісовим господарством (13,2%); промисловістю (11,2%). Дещо менше - у рибному господарстві (8%); державному управлінні (9%) [37]. Слід зазначити, що питома вага кількості малих підприємств, що зазнали структурних змін у звітному році в загальній кількості малих підприємств по основних видах економічної діяльності майже однакова: від 8% до 16,1%.

Аналіз демографії малих підприємств за формами власності показав, що у 2006 році найбільш активно відбувалося створення нових підприємств з приватною формою власності.

2.2 Фінансові результати діяльності малих підприємств

фінансування бізнес підприємництво

Фінанси малого підприємництва - це певна сукупність грошових фондів, що забезпечують процес виробництва та відтворювання в рамках цього суб'єкта малого підприємництва, а також сукупність форм i методів формування та використання їх.

Подальший динамічний розвиток малого підприємництва значно сприяє загальноекономічному зростанню. Однак його активність стримується фінансовими бар'єрами. Основним джерелом інвестицій поки що залишаються власні фінансові ресурси суб'єктів малого підприємництва та сімейні позики. Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні ставки, а також через те, що немає гарантій для банків (у вигляді застав або високоліквідних активів).

Фінанси підприємницьких структур виступають складовою економічних відносин i пов'язані з формуванням, розподілом та використанням грошових доходів та фондів. Вони тісно корелюють з державними фінансами: чим вища продуктивність праці, тим більші розміри продукту, що виробляється фірмою, тим більшу його частину можна залучити до державної скарбниці. I, навпаки, чим більший обсяг прибутку, тим більш значну його частину можна спрямувати до бюджету й на розширення виробництва, тим вищою буде ефективність виробництва i врешті-решт маса самого прибутку.

Фінанси суб'єктів малого підприємництва мають важливе значення для формування фінансів держави. Виникають різноманітні прямі та зворотні зв'язки між макрорівнем та численними мікрорівнями фінансів господарських одиниць. Суб'єкти малого підприємництва сплачують державі та місцевим органам влади податки, у свою чергу держава надає їм прямі та непрямі субсидії, здійснює заходи, що сприяють розвитку підприємництва.

У структурі фінансових взаємозв'язків ринкового господарства фінанси підприємницьких структур, зокрема малого підприємництва, відіграють важливу роль, тому що вони обслуговують головну ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні та нематеріальні блага i формується визначальна маса фінансових pecypcів. Їм властиві, з одного боку, риси, що характеризують економічну природу фінансів у цілому, a з іншого - особливості, зумовлені функціонуванням фінансів у підприємницьких структурах.

Незважаючи на відмінності у видах діяльності, фінанси суб'єктів підприємництва мають однакові принципи організації:

* жорстка централізація фінансових pecypciв, що забезпечує уманевреність ними, їхню концентрацію на головних напрямах підприємницької діяльності;

* фінансове планування, що визначає на перспективу вci надходження грошових коштів суб'єктів господарювання та основні напрями їх використання;

* формування фінансових резервів, що забезпечують сталу (стійку) роботу в умовах можливих коливань ринкової кон'юнктури;

* безумовне використання фінансових зобов'язань перед партнерами.

Початкове формування pecypciв малого підприємництва відбувається під час заснування підприємств, коли утворюється статутний фонд. Його джерелами, залежно від організаційно-правових форм господарювання, є: пайові внески, акціонерний капітал, надходження від асоціацій. Статутний фонд характеризує обсяг грошових коштів (основних i оборотних), інвестованих у процес виробництва, де функціонують основні й оборотні фонди.

Таким чином, фінансові ресурси підприємницьких структур - це грошові доходи та надходження, що перебувають у розпорядженні суб'єктів господарювання i призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійснення витрат на розширене відтворення й економічне стимулювання працівників. Формування фінансових реcypciв здійснюється за рахунок власних та прирівняних до них коштів, мобілізації pecypciв на фінансовому ринку й надходження грошових коштів від фінансово-банківської системи у порядку перерозподілу.

З точки зору бухгалтерського обліку фінансові ресурси підприємницьких структур можна поділити на три групи відповідно до джерел їхнього формування.

Першу групу складають доходи та надходження, які утворюють за рахунок власних та прирівняних коштів. Доходи: прибуток від основної діяльності, прибуток від виконаних науково-дослідних робіт та науково-конструкторських робіт (НДДКР) та інші цільові доходи; прибуток від фінансових операцій; прибуток від будівельно-монтажних робіт, які виконуються господарським способом; інші види доходів. Надходження: амортизаційні відрахування; виручкам від майна, що вибуло; непоточні пасиви; цільові надходження (плата за утримання дітей тощо); мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві; пайові та інші внески членів трудового колективу; інші види надходжень.

Другу групу складають кошти, які мобілізуються на фінансовому ринку, а саме: продаж власних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, а також кредитні інвестиції.

До третьої групи зараховують надходження коштів від фінансово-банківської системи у порядку перерозподілу. До таких джерел належать: фінансові ресурси, що формуються на пайових засадах; страхові відшкодування ризиків; фінансові ресурси, що надійшли від концернів, асоціацій тощо; дивіденди та проценти на цінні папери інших емітентів; бюджетні субсидії, інші види ресурсів [27, с.175].

Ринкові відносини вимагають від суб'єктів малого бізнесу об'єктивної оцінки фінансового стану свого підприємства, фінансової ситуації у народному господарстві країни в цілому. Інакше вони не зможуть прийняти правильні управлінські рішення в цій сфері, і їхні шанси на успіх у конкурентній ринковій боротьбі залишатимуться мінімальними.

Таблиця 2.8 Регіональна структура МП в Україні у 2003 році за кількістю підприємств, середньосписковою чисельністю зайнятих та обсягами виробленої продукції

Регіони	Кількість підприємств	Чисельність	Обсяги продукції
	Одиниць	Частка, %	Тис. осіб	Частка, %	млн. грн.	Частка, %
Україна	217930	100,00	1709,8	100,00	19432,7	100,00
АР Крим	9183	4,21	65,5	3,83	708,1	3,64
Вінницька	5221	2,40	52	3,04	418,8	2,16
Волинська	3468	1,59	32,7	1,91	248,9	1,28
Дніпропетровська	13494	6,19	107,9	6,31	1227,8	6,32
Донецька	24807	11,38	149,9	8,77	1704,5	8,77
Житомирська	5181	2,38	43,6	2,55	319,3	1,64
Закарпатська	5843	2,68	41,7	2,44	356,8	1,84
Запорізька	7972	3,66	65,5	3,83	866,5	4,46
Івано-Франківська	6146	2,82	47,7	2,79	372,7	1,92
Київська	5978	2,74	60,7	3,55	692,6	3,56
Кіровоградська	4369	2,00	34,5	2,02	282,7	1,45
Луганська	8764	4,02	68,9	4,03	593,5	3,05
Львівська	13612	6,25	124,3	7,27	1055	5,43
Миколаївська	6843	3,14	47,7	2,79	482,7	2,48
Одеська	9591	4,40	86,9	5,08	1081,6	5,57
Полтавська	6128	2,81	55,8	3,26	537	2,76
Рівненська	3650	1,67	37,2	2,18	272,8	1,40
Сумська	4944	2,27	44,5	2,60	408,8	2,10
Тернопільська	3030	1,39	31,1	1,82	241,4	1,24
Харківська	13392	6,15	111,3	6,51	1251,9	6,44
Херсонська	7615	3,49	35,1	2,05	331,4	1,71
Хмельницька	4519	2,07	41,8	2,44	344,7	1,77
Черкаська	5058	2,32	37,6	2,20	359,4	1,85
Чернівецька	2976	1,37	29,6	1,73	217,3	1,12
Чернігівська	3388	1,55	37,9	2,22	281,3	1,45
м. Київ	30691	14,08	202,6	11,85	4588,4	23,61
м. Севастополь	2068	0,95	15,8	0,92	186,8	0,96

Досить показовим в контексті усвідомлення особливостей розвитку малих підприємств в Україні є, на нашу думу, аналіз їхньої регіональної та галузевої структури та розподілу за кількістю зайнятих.

Аналіз даних про розвиток та розподіл малих підприємств по регіонах України засвідчує, що, незважаючи на зростання їхньої чисельності, диспропорції, які існували у територіальному розподілі малих підприємств, зберігаються (див. табл. 2.8).

Показники територіального розподілу малих підприємств передусім засвідчують залежність їхньої кількості від економічного потенціалу регіону. Проте, якщо у період адміністративно-командної економіки його головним критерієм була, насамперед, величина промислового потенціалу, в останні роки - на перше місце вийшли величина та концентрація банківського та фінансового капіталів. Саме така зміна чинників стала, на наш погляд, головною причиною виходу Києва на перше місце в Україні за розвитком малого бізнесу, що відбувся в 1997 році. До цього за загальною кількістю малих підприємств в Україні лідирувала Донецька область.

З другої половини 90-х рр. спостерігається тенденція до поступового вирівнювання розвитку малих підприємств в регіонах України. Зокрема, з 1995 по 2003 рр. частка п'яти областей, які займали в Україні перші місця за кількістю малих підприємств (Донецька область, м. Київ, Харківська область, Львівська область, Кримська АР), зменшилася з 45 до 42 %, в той час як питома вага 5 областей, що мали найменшу абсолютну кількість малих підприємств, зросла з 5,9 до 6,9 %. Проте розрив між регіонами-лідерами та регіонами-аутсайдерами в розподілі малих підприємств залишається досить глибоким. У Донецькій, Львівській, Миколаївській, Херсонській областях та містах Києві і Севастополі кількість підприємств в розрахунку на 10 тис. чоловік населення перевищує загальнодержавний показник і становить 50-116 підприємств (проти середнього по Україні - 44 підприємств), в той час як у Чернігівській та Вінницькій областях вона ледь не вдвічі менше за середню (27 і 29 відповідно).

Співставлення регіональних показників дозволяє зробити висновок про переважаюче функціональне призначення малих підприємств в окремих регіонах. Так, переважно соціальний ефект (забезпечення зайнятості) малі підприємства відіграють в Київській, Львівській, Полтавській, Чернігівській, Рівненській та Тернопільській областях. Інституційний ефект (який виявляється завдяки створенню порівняно більшої кількості малих підприємств) спостерігається в АР Крим, Донецькій, Миколаївській, Херсонській областях. Нарешті, за економічним ефектом малих підприємств немає рівних місту Києву, де вироблено 23,6 % всього продукту малих підприємств України, при тому, що на них зайнято 11,9 % усіх зайнятих на малих підприємствах.

Ринкові відносини вимагають від суб'єктів малого бізнесу грамотної оцінки фінансового стану свого підприємства, фінансової ситуації у народному господарстві країни в цілому. Інакше вони не зможуть прийняти правильні управлінські рішення в цій сфері і їхні шанси на успіх у конкурентній ринковій боротьбі залишатимуться мінімальними.

Аналізуючи динаміку рентабельності МП, слід відзначити її традиційно низький в цілому рівень. Офіційні показники 1995 та 1996 рр., з урахуванням рівня інфляції, взагалі можна вважати недостатніми для забезпечення розширеного відтворення. Щодо 1998-2000 років, то показники свідчать про деяке поліпшення рівня прибутковості малих підприємств. Згідно з результатами опитування, яке проводилось в Україні Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), в 1999 році у порівнянні з 1998 роком удвічі більше підприємців оцінили стан справ на своєму підприємстві як “задовільний”. Кількість підприємців, що скаржились на дію негативних факторів, зменшилась.

У 2000 році частка МП у загальній сумі прибутку народного господарства помітно зросла (табл. 2.14). З нашої точки зору, головними причинами цього були вимушена “детінізація” доходів МП у світлі підвищення фіскального контролю та форсованого переходу до грошових розрахунків та “висвітлення” прибутків внаслідок переходу частини МП на спрощену систему оподаткування, яка не загрожувала вилученням цього прибутку у вигляді податку.

На підтвердження такої думки нагадаємо, що, незважаючи на різке зростання рівня рентабельності МП, їхня чисельність та кількість зайнятих на них (а значить - обсяги виробництва) у наступному році майже не зросли. Матеріали статистичних обстежень свідчать також, що діяльність більш ніж третини МП є збитковою. Особливо високою збитковість є у сферах транспорту, промисловості, сільського господарства. Водночас 75 % прибутку, одержаного у 2000 році, припадає на МП торгівлі.

Таблиця 2.14 Частка прибутку малих підприємств у загальному обсязі прибутку по народному господарству України

Показник	1997	1998	1999	2000
Прибуток по народному господарству, млн. гривень	13868,0	3419,0	7427,0	13933
Балансовий прибуток МП, млн. гривень	1659,0	143,5	131,2	1037,2
Питома вага МП в прибутку по народному господарству, %	12,0	4,2	1,8	7,4
Питома вага МП до зайнятих, %	7,0	8,0	8,9	9,5

Утім, розрахунок реальної рентабельності МП завжди був утруднений значним рівнем “тінізації” діяльності МП в Україні. “Тіньова” діяльність, на жаль, є деструктивною родовою ознакою малого бізнесу на всьому пострадянському просторі. Відсутність дієвого внутрішнього контролю (а точніше - спрощеність узгоджених дій) разом з недостатнім контролем за дотриманням вимог законодавства з боку держави утворили сприятливі умови для приховування частини доходів МП.

Вже створення МП припускало можливість використання їх як ланки механізму перекачування коштів державних виробничих підприємств з метою нагромадження капіталу, прискорення формування приватних структур. Це дозволило багатьом МП з перших кроків свого існування включитися в схеми тіньового бізнесу, які передбачають існування фіктивних підприємств. Фіктивний характер значної частки МП - явище загальне для всіх трансформаційних економік. Кожне четверте МП в Україні, за визнанням Голови Держпідприємництва О. Кужель, фактично працює лише “на папері”. “Тінізація” малого бізнесу набула різних форм. Найбільш поширеними є приховування обороту, приховування доходів, заниження розмірів заробітної плати, ухилення від оподаткування. Так, за даними опитування, проведеного МФК у червні 2000 року серед керівників 900 МП у 12 містах України, 85 % підприємств приховували свої доходи, причому половина з них - від 20 до 50 %. Цікаво, що цей показник має значні регіональні варіації. Зокрема, 43 % опитаних підприємств у Керчі приховували більш як 50 % свого виторгу від реалізації, а 87 % респондентів у Козятині приховували до 60 % виторгу. Згідно з експертними оцінками, за непрямими ознаками, у 2001 році в Україні спостерігалося підвищення рівня “тінізації” економіки порівняно з попереднім роком.

Утім, не можна забувати, що, як буде показано нижче, “тінізація” МП в Україні викликана, насамперед, надто високим рівнем податкового тиску на підприємства і населення та збереженням загальних несприятливих умов для ведення бізнесу. Відтак “детінізація” цієї сфери в Україні нерозривно пов'язана із загальною стратегією підтримки розвитку МП. Підсумовуючи, зауважимо, що вказані диспропорції у розвитку МП в Україні у 2000-2001 рр. дають підстави твердити про фрагментарність та нестійкість тенденцій економічного зростання, які мали місце у ці роки .

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування за основними видами економічної діяльності малих підприємств у 2006 році становив -1344,1 млн. грн. (сальдо), що на 110,5 млн. грн. збитків більше, ніж у 2005 році, та на 1249,4 млн. грн. збитків більше, ніж у 2003 році.

Із загальної кількості малих підприємств у 2007 році 64,5% підприємств одержали прибуток з фінансовим результатом +6051,8 млн. грн., а 35,5% - збиток на загальну суму -7395,9 млн. грн.. Відсоток збиткових малих підприємств, починаючи з 2004 року, поступово повільно знижується, але абсолютні суми збитків залишаються значними.

Таблиця 2.16 Фінансові результати діяльності малих підприємств за 2004-2007 рр.

	Підприємства, які одержали прибуток	Підприємства, які одержали Збиток
Роки	% у загальній кількості	фінансовий результат (млн. грн.)	% у загальній кількості	фінансовий результат (млн. грн.)
2004	61,9	3612,0	38,1	3706,7
2005	61,8	3495,1	38,2	4278,3
2006	62,9	4161,2	37,1	5394,8
2007	64,5	6051,8	35,5	7395,9

Найбільше збитків в абсолютному значенні отримано у промисловому секторі (-1669,7 млн. грн. сальдовий фінансовий результат, що майже у три рази більше, ніж за 2006 рік) та у оптовій й роздрібній торгівлі (-415,6 млн. грн., що на 85,5 млн. грн. більше, ніж за 2005 рік, у 2 рази більше, ніж за 2004 рік).

На третьому місці за сумою збитків знаходяться малі підприємства, що зайняті у сільському господарстві, але слід відмітити, що на протязі останніх трьох років збиткове сальдо у цьому секторі поступово зменшується (з -220,4 млн. грн. у 2004 році до -151,9 млн. грн. за 2007 рік).

Така ж ситуація спостерігається у будівництві (-67,5 млн. грн. збитків за 2007 рік, що менше від 2006 року на 157,2 млн. грн.).

У готельному та ресторанному бізнесі сума збитків становила 88,0 млн. грн., що на 31,5 млн. грн. більше, ніж за 2006 рік.

На транспорті та зв'язку абсолютна сума збитків на протязі 2006 - 2007 років залишається майже незмінною (-45,9 млн. грн. та -44,3 млн. грн. відповідно).

Прибутковим був загальний підсумок результатів діяльності у таких секторах як фінансова діяльність (+1313,4 млн. грн., або у 15 разів більше, ніж за 2005 рік), колективні та особисті послуги (+4,9 млн. грн.), освіта (+16,4 млн. грн.).

Діяльність, щодо здійснення операцій з нерухомістю, здавання під найом та послуги користувачам, а також діяльність з питань охорони здоров'я та соціальної допомоги у 2005 році були прибутковими (+95,9 млн. грн. та +3,9 млн. грн. відповідно), а у 2006 році принесли збитки на загальні суми 217,1 млн. грн. та 3,1 млн. грн. відповідно.

Найбільш збитково спрацювали малі підприємства приватної форми власності (79,2% від загального збиткового сальдо за 2007 рік).

Рівень збитковості всієї діяльності малих підприємств за основними видами економічної діяльності у 2006 році становив -2,3%. (Для порівняння: у 2004 році рівень збитковості дорівнював -3,6%, а у 2005 році -3,6%). Найвищий рівень збитковості у промисловості (-12,7), оптовій та роздрібній торгівлі (-2,5%), готельному та ресторанному бізнесі (-6,7%), сільському господарстві (-5,6%).

Найвищий рівень прибутковості при здійсненні фінансової діяльності (+12,9%), в освіті (+3,6%) та державному управлінні (+2,3%).

2.3 Оцінка джерел та форм фінансування підприємств малого бізнесу

Майно підприємства складають основні фонди і оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному його балансі. Воно належить йому за правом власності або повного господарського відання (володіння, користування і розпоряджання ним за своїм розсудом). Джерелами формування майна підприємства слугують:

грошові і матеріальні внески засновників;

доходи від реалізації продукції,

інших видів господарської діяльності, цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів;

капітальні вкладення, дотації з державного і місцевого бюджетів; надходження від роздержавлення і приватизації власності;

придбання майна іншого підприємства (організації);

безплатні або благодійницькі внески підприємств, організацій та окремих громадян.

Підприємство, якщо інше не передбачене його статутом, має право продавати, здавати в оренду, обмінювати, передавати безплатно в тимчасове користування другим підприємствам та громадянам (з дозволу власника) засоби виробництва і інші матеріальні цінності. Воно може також випускати і продавати власні цінні папери, купувати їх у інших юридичних осіб. Підприємству дозволяється за певну плату або пільговими умовами володіти і користуватися землею і іншими природними ресурсами. При цьому його обов'язком є своєчасне здійснення природоохоронних заходів переважно за рахунок власних коштів. У випадку банкрутства підприємства фінансування таких заходів провадиться за рахунок коштів від продажу його майна, а за їх браком -- бюджету відповідного органу місцевої влади або держави. * Підприємницька (господарсько-економічна) діяльність.

Кожне підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи (стратегію) розвитку, виходячи з попиту на вироблювану продукцію (виконувану роботу, послуги) та необхідності постійного збільшення власного зиску, а також здійснює матеріально-технічне забезпечення виробництва через систему прямих угод (контрактів) з постачальниками. або торгових бірж. Воно реалізує свою вироблену продукцію на основі прямих угод із споживачами, державного замовлення (у випадку його існування), через мережу бірж і власних торговельних підприємств за цінами (тарифами), встановлюваними самостійно, договірними, регульованими державою чи вільними (ринковими).

На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарсько-економічної діяльності є прибуток (доход). Порядок використання останнього визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним (ними) орган. При цьому державний вплив на вибір напрямків прибутку (доходу) здійснюється через систему податків, податкових пільг, різних економічних санкцій. У випадках, передбачених статутом підприємства, певна частина чистого прибутку може передаватися у власність трудового колективу (його членів). За умови зовнішньоекономічної діяльності підприємства частину прибутку (доходу) складають валютні кошти, що зараховуються на кого валютний рахунок у банку та використовуються ним самостійно. В залежності від величини доходу підприємства визначається фонд оплати праці його персоналу. Причому мінімальний розмір оплати праці різних категорій персоналу усіх видів підприємств не може бути меншим за прожитковий мінімум, встановлений державою. * Підприємство і держава: гарантії прав. умови і контроль діяльності, відповідальність. Держава гарантує дотримання законних прав та інтересів кожного підприємства.

При здійсненні господарської і іншої діяльності підприємство має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення в межах чинного законодавства України. Окрім передбачених законодавством випадків, втручання державних і громадських органів, політичних партій і рухів у діяльність підприємства не дозволяється. Збитки (включаючи очікуваний, але не одержаний прибуток), заподіяні підприємству з вини державних органів або їх службових осіб, мають бути відшкодовані за рахунок останніх.

Держава забезпечує будь-якому підприємству рівні економічні і правові умови господарювання. З цією метою вона: сприяє розвитку ринку, здійснюючи його регулювання за допомогою економічних методів та антимонопольні заходи; забезпечує пільгові умови тим підприємствам, які впроваджують прогресивні технології і створюють нові робочі місця; стимулює розвиток малих підприємств шляхом надання пільг при оподаткуванні та одержанні державного кредиту, створення фондів сприяння розвитку малих підприємств тощо.

Контроль за окремими видами діяльності підприємства здійснюють державна податкова інспекція та державні органи, що виконують нагляд за безпекою виробництва і праці (включаючи екологічну безпеку) в межах своєї компетенції, встановлюваної відповідними законодавчими актами України. Якщо вимоги цих органів виходять за межі їх повноважень, підприємство має право не виконувати такі вимоги.

Найвпливовішим засобом державної підтримки МП в Україні сьогодні є, безперечно, надання їм пільг у сфері оподаткування. Левова частка нормативних актів, що були прийняті останнім часом, присвячена саме цій сфері державного регулювання. З 1 січня 1999 року Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” для суб'єктів малого підприємництва було запроваджено сплату єдиного податку. Зазначеним Указом єдиний податок запроваджувався замість 16 видів податків і зборів, визначених податковою системою України. Передбачалося також спрощення бухгалтерського, податкового обліку та звітності. На сьогодні існують чотири режими спрощеного оподаткування: єдиний податок (6 % виручки, якщо платник єдиного податку є платником ПДВ, якщо ні - 10 %), спеціальний торговий патент (застосовується лише у деяких регіонах України), фіксований податок (для фізичних осіб-підприємців від 20 до 200 грн. на місяць), фіксований сільськогосподарський податок (0,1-0,5 %).

Загальна кількість суб'єктів малого підприємництва, що перейшли на сплату єдиного податку вже у 1999 році, склала 94,7 тис., або 14,5 % від загальної кількості зареєстрованих МП; станом на 1 липня 2000 року за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності працювали 180,9 тис. суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб - 55,5 тис., фізичних осіб - 125,4 тис.), на середину 2001 року було зареєстровано вже 297,6 тис. платників єдиного податку (юридичних осіб - 77,6 тис., фізичних осіб - 225,8 тис.).

Спрощена система оподаткування зарекомендувала свою ефективність не лише як інструмент стимулювання малого підприємництва, а й як фіскальний інструмент. За деякими підрахунками, місцеві бюджети областей отримали від застосування спеціального торгового патенту практично подвійне збільшення надходжень.

Прибічники даної системи звертають увагу на те, що з часу запровадження спрощених методів як доходи підприємців - суб'єктів такого оподаткування, так і доходи держбюджету помітно зросли. Противники також досить резонно звертають увагу на колосальні обсяги коштів, які легально виходять з-під оподаткування та набувають готівкової форми через діяльність платників фіксованого податку.

Фахівці відзначають, що існуюча спрощена система оподаткування не враховує, наприклад, того, що, якщо об'єктом оподаткування є виручка від реалізації, то збільшення витрат виробництва, які включаються до ціни продукції, при збереженні обсягу реалізації збільшує виручку, а відповідно, збільшує й суму нарахованого податку. Отже, прибуток підприємства зменшується. Спрощений порядок оподаткування у його теперішньому вигляді сприяє розвиткові підприємств сфери послуг, громадського харчування та торгівлі. Водночас від недосконалості механізму нарахування єдиного податку потерпають малі промислові підприємства. До того ж, їхня ліквідність є значно нижчою, а, за визнанням фахівців, саме дефіцит ліквідних ресурсів значною мірою визначає вагу податкового тиску в Україні. Отже, де-факто, система спрощеного оподаткування насправді надає пріоритет розвитку дрібних торговельних підприємств.

За підрахунками експертів, найбільший ефект введення спрощеної системи оподаткування дало у перший рік її впровадження. Надалі спостерігається тенденція до зниження віддачі від даного заходу. Адже зростання податкових надходжень було обумовлене виходом “з тіні” певної кількості підприємців, які вважали за краще сплатити часто вельми символічний порівняно з їхніми реальними доходами податок як плату за власний спокій. Це - безумовно великий позитивний ефект, проте йдеться все ж не про збільшення чисельності та оборотів підприємств, а про “висвітлення” раніше “тіньової” діяльності. Відповідно, в подальшому зростання показників надходжень від фіксованого податку має бути значно скромнішим.

Ще одним недоліком спрощеної системи оподаткування є недоотримання надходжень державним бюджетом та позабюджетними цільовими фондами фінансування. Адже, згідно з Указом, більша частина надходжень від єдиного податку спрямовується до місцевих бюджетів. Це й обумовило пропозицію ДПА вилучити зі складу єдиного податку ПДВ та збори до державних цільових фондів, яка знайшла відображення у проекті Податкового кодексу. Зрозуміло, що така пропозиція зустріла різко негативну реакцію суб'єктів підприємництва.

Поряд із пільговою податковою політикою, важливе значення для фінансового оздоровлення та розширення діяльності малих підприємств має фінансово-кредитна підтримка цього сектора економіки. За 1998-2000 рр. Українським фондом підтримки підприємництва було надано фінансову допомогу малих підприємств на 44,5 млн гривень та профінансовано регіональні фонди ще на 10,4 млн гривень. Згідно з Розпорядженням Кабінету міністрів України від 26.10.2001 р., у 2002 році на фінансування заходів з підтримки малих підприємств передбачається виділити 25 млн гривень. Зауважимо, що фінансова підтримка малих підприємств є для держави безпосередньо збитковою. Так, за 1998-2000 рр. Українським фондом підтримки підприємництва було надано фінансову допомогу малих підприємств на 44,5 млн гривень та профінансовано регіональні фонди ще на 10,4 млн гривень. За цей самий період малих підприємств перерахували до державного бюджету і державних фондів лише 24,1 млн гривень.

Незважаючи на постійно декларований пріоритет здійснення заходів фінансово-кредитної та інвестиційної політики малих підприємств, їхня потреба у дешевих кредитних ресурсах досі залишається незадоволеною. За роки провадження державної політики підтримки малого та середнього бізнесу було відкрито декілька ліній мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва, національних або спільно з іноземними партнерами, у тому числі з Європейським банком реконструкції та розвитку. Проте отримання кредитів по цих лініях часто перетворювалося для суб'єктів малого підприємництва у важку та тривалу процедуру, стикалося із бюрократичними перепонами при отриманні кредитів, у зв'язку з відсутністю надійної кредитної історії та матеріальної застави для забезпечення повернення отриманих коштів, невмінням малих підприємців розробити необхідну документацію, у тому числі техніко-економічне обґрунтування проекту, бізнес-плану тощо. Практично не вдалося налагодити роботу кредитно-гарантійної установи, створеної Указом Президента України від 20 вересня 1999 року. Хоча фінансування заходів підтримки малого підприємництва і має здійснюватися за рахунок бюджетних коштів, воно часто затримується або просто не виконується з огляду на проблеми наповнення бюджету.

Важливим інструментом державної політики підтримки малого підприємництва на місцевому рівні є відповідні регіональні програми, які передбачають вирішення ключових завдань в сфері державної підтримки малого бізнесу в регіонах, зокрема - заходи щодо законодавчого забезпечення, фінансової підтримки, створення інфраструктури, кадрового та ресурсного забезпечення на місцях. Програми розглядаються та затверджуються на сесіях відповідних Рад органами місцевого самоврядування. Фінансове забезпечення регіональних програм здійснюється за рахунок регіональних та місцевих бюджетів, коштів всеукраїнського і регіональних фондів підтримки підприємництва, інших фондів, коштів регіональних центрів зайнятості, кредитів банків, коштів, отриманих від приватизації державного майна, іноземних інвестицій, міжнародних фондів, коштів регіональних громадських об'єднань підприємців а також за власні кошти виконавців окремих проектів і підпрограм.

За інформацією Держпідприємництва, у 2001 році фінансово-кредитна підтримка надавалась суб'єктам малого підприємництва в 9 регіонах України (Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Полтавська, Тернопільська, Черкаська області), крім того ще 6 регіонів повідомили про кредитування суб'єктів підприємництва взагалі. Найбільші суми кредитів було надано суб'єктам малого бізнесу Криму, Полтавської, Черкаської, Кіровоградської та Тернопільської областей. 10 регіонів повідомили про надання фінансово-кредитної підтримки фермерським господарствам.

Підтримка розвитку малого бізнесу в регіонах здійснюється також в рамках кредитування по лінії міжнародних фінансових організацій: Німецько-Українського фонду, ЄБРР, проекту BIZPRO, Програми ООН “Підтримка малого та середнього підприємництва в Україні”, проекту TACIS, Проекту Міністерства міжнародного розвитку Уряду Великобританії та Польсько-Американсько-Української ініціативи про співробітництво. Між тим, на думку аналітиків Держпідприємництва, органи місцевої влади та самоврядування ще недостатньо докладають зусиль для залучення інвестиційних коштів до реалізації бізнес-планів, інноваційних проектів, використовуючи при цьому регіональні програми як інструмент.

В рамках виконання заходів регіональних програм продовжується робота по формуванню та удосконаленню інфраструктури підтримки малого підприємництва. За перше півріччя 2001 року на 10 одиниць збільшилась кількість бізнес-центрів (на сьогодні їх налічується 134). Кількість бізнес-інкубаторів за півроку зросла на 3 і становила 49. Між тим, жодного бізнес-інкубатора на цей час не функціонує в Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Миколаївській, Чернівецькій областях. Кількість технопарків в регіонах України протягом півріччя не змінилась і становила 6 одиниць. Кількість лізингових центрів зросла на 8. Найбільша кількість лізингових центрів зосереджена в місті Києві (22) та в Запорізькій області (13). Жодного лізингового центру не існує Житомирській, Луганській, Тернопільській, Харківській, Хмельницькій, Чернівецькій, Чернігівській областях та місті Севастополі. Значно зросла й кількість фондів підтримки підприємництва. На середину 2001 року їх налічувалося 80. На середину минулого року в Україні також налічувалося 342 інвестиційних та 34 інноваційних фондів і компаній, що надають підтримку суб'єктам малого бізнесу.

Таким чином, хід та наслідки політики підтримки розвитку малих підприємств в Україні видаються дещо суперечливими. Реальна дієвість та послідовність заходів, що вживаються, відверто не відповідають офіційно декларованій важливості даної проблеми. Це, у свою чергу, веде до уповільнення темпів зростання, утворення малоефективної та диспропорційної структури малого бізнесу.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

3.1 Світовий досвід підтримки малого бізнесу

Найважливішими чинниками значної ролі малого бізнесу в перехідній економіці є:

- структурні розриви в економіці, викликані неефективністю командно-адміністративної системи (залежність від важкої промисловості, обмежене виробництво споживчих товарів, неефективна система збуту і нерозвинута галузь роздрібної торгівлі);

- неефективне функціонування державних підприємств (незважаючи на регулятивний захист, державні підприємства не могли конкурувати з ефективнішими приватними компаніями, орієнто­ваними на прибуток);

- низький технологічний рівень вітчизняної промисловості (створив можливості для невеликих компаній, які розробили і запатентували власні технології або використали доступ до іноземних технологій);

- низький рівень життя (низькі доходи і відсутність перспектив на державних підприємствах викликали масовий перехід активних громадян до підприємницької діяльності);

- мотивація одноосібних підприємців істотно відрізняється від нестимульованої діяльності керівників державних підприємств.

Останній чинник підприємницької діяльності відіграв особливу роль у прискоренні перехідних процесів. Можна навести ряд аргументів щодо того, що, крім успішних макроекономічних заходів, вжитих у постсоціалістичних країнах, загальний економічний прогрес став наслідком того духу підприємництва, який у цей процес приніс саме малий бізнес. Сила підприємництва як способу життя дала поштовх, який активізував появу нових відносин власності, зміни в соціальній свідомості й економічну ефективність.

Такі країни, як Польща, Угорщина, Словенія і Чехія вже перебувають на третьому етапі саморегуляції ринку. Можна навести ряд аргументів, зокрема, про те, що ці країни вже мали основу для розвитку, їхня економіка перебувала на вищому етапі розвитку і вони мали кращі відносини з іншими країнами з вільною ринковою економікою. Незважаючи на ці фактори, аналіз розвитку в Україні показує, що головною причиною неефективності економіки є відсутність гнучкого й пристосованого до нових умов політичного середовища. Таке спостереження можна легко пояснити й підтвердити високою часткою (50%) тіньової економіки в Україні.

Малий бізнес в Україні має певні риси, які суттєво відрізняють його від підприємництва більшості зарубіжних країн, а саме: низький рівень технічної озброєності при значному інноваційному потенціалі; низький управлінський рівень, бракує знань, досвіду та культури ринкових відносин; прагнення до максимальної самостійності (більшість зарубіжних малих підприємств працює за умов франчайзингу тощо, а у нас це майже відсутнє); поєднання в межах одного малого підприємства декількох видів діяльності, неможливість в більшості випадків орієнтуватися на однопродуктову модель розвитку; відсутність системи самоорганізації та недостатня інфраструктура підтримки малого підприємництва; відсутність повної і вірогідної інформації про стан та кон'юнктуру ринку, низький рівень консультаційних послуг та спеціальних освітніх програм; практична відсутність державної фінансово-кредитної підтримки; недовіра західних партнерів та негативне психологічне ставлення населення до підприємців[7, с.100].

Крім того, слід зазначити, що стан товарного ринку в Україні, на якому діють суб'єкти малого підприємництва, суттєво відрізняється від економічно розвинутих країн. Розвинутим ринковим відносинам притаманні переважаючий вплив попиту з швидкою реакцією на нього, пріоритет приватної власності, розвинута ринкова інфраструктура, дієвість та усталеність законодавства, фінансова стабільність, доступність засобів виробництва, традиції використання договірних відносин, інформаційна відкритість, офіційно мінімальна криміналізація.

Нині сектор малого бізнесу в Україні перебуває на початковому етапі розвитку і характеризується високим ступенем неефективності. Одночасно українські підприємства потерпають від надмірних податків і складної системи регулятивних норм. Але останнім часом спостерігається значний ріст малого бізнесу в багатьох сферах: запровадженні нових гнучких технологій; розширенні попиту споживачів, який відходить від стандартних товарів масового виробництва, і звертається до товарів, які мають свій стиль і характерні риси. Ці досягнення можна пояснити певними перевагами малих підприємств у пристосуванні до умов перехідної економіки. Невеликі фірми входять у ринок, не маючи проблем більшості державних підприємств, таких як, скажімо, великі накладні витрати, неефективність у використанні капіталу та трудових ресурсів, заборгованість тощо. Однак успішна роль малого бізнесу при змінах в економіці - це не просто здатність швидко накопичувати капітал, використовуючи можливості, створені безладдям в економіці.

За нинішньої ситуації в Україні розвиток малого бізнесу повинен стати вирішальним чинником для вдосконалення економічних механізмів. Тільки енергійний розвиток МП забезпечить соціальну реструктуризацію суспільства і перехід у цивілізований ринок.

Отже, розвиток малого підприємництва в Україні вкрай необхідний. Його становлення має позитивне значення для національної економіки, що значною мірою обумовить створення сучасної ринкової економіки з соціальною спрямованістю.

Аналіз зарубіжного досвіду дозволяє по-новому подивитись на розвиток економіки в 80-90 роках і уявити процес незвичайного росту малого підприємництва, використати позитивні аспекти цього досвіду.

В кінці 80-х років у всіх індустріально розвинених країнах частка малого підприємницва за кількістю є значною. Так, в США, Японії, Франції до малих відносилось 99% з числа всіх підприємств.

За статистичними даними в США нараховується 13 млн. малих підприємств, в Англії - 2,37 млн., в Японії - 6,5 млн. Показник щорічного приросту нових малих підприємств за останнє десятиліття складав: у Великобританії 1,1%, у Франції - 1,5%, В США - 8%.

Нині у багатьох країнах з розвинутою економікою в малому бізнесі зайнято від 5 до 15% населення. У США в малому бізнесі працює 63% зайнятих у приватному секторі і на нього припадає 47% загального обсягу продажу товарів у країні, а також 50% валового внутрішнього продукту.

Частка МП за обсягами продукції в США в окремих галузях господарства відображена в таблиці3.1.

Таблиця 3.1 Частка МП в окремих галузях господарства США

Сфера	Частка, %
Машинобудування Металургія Взуттєва промисловість Швейна промисловість Гумова і пластмассова	21 10 23 40 23

Революцією в галузі малого бізнесу стала концепція франчайзингу. У США лише протягом кількох десятиліть обсяг продажу франчайзингових компаній склав 40% від загального обсягу роздрібної торгівлі, загальний валовий продаж перевищив 800 млн. доларів. Основною причиною такого успіху є структура франчайзингу, яка поєднує в собі ефект масштабу із можливістю надання персоніфікованих послуг.