Державне регулювання розвитку регіонів

Одним із головних засобів соціально-економічних перетворень перехідного періоду є приватизація, її хід характеризує заміну елементів старого новими формами власності.

Приватизація -- це складний процес, на який впливають і конкретно історичні умови, і суб'єктивні та об'єктивні чинники. Якщо взяти, наприклад, приватизацію у Великій Британії, яку проводив уряд М. Тетчер, то вона проводилась при пануванні ринкових умов і приватної власності на засоби виробництва. Саме тому приватизація здійснювалася через продаж державних підприємств у приватну власність. Інша справа -- колишні соціалістичні країни, втому числі Україна, Росія та інші, де існувала загальнонародна власність. Тут передусім треба було забезпечити кожному громадянину його частку у цій власності. У багатьох перехідних економіках приватизація з самого початку здійснювалась за допомогою приватизаційних сертифікатів, або, як ще їх називають, ваучерів. В Україні з 1992 по 1994 р. програма приватизації здійснювалася шляхом відкриття приватизаційних рахунків в Ощадному банку. Рішучі заходи щодо прискорення реформування економіки зумовили перехід, починаючи з 1995 р., на приватизаційні майнові (ПМС) та компенсаційні сертифікати (КС), запроваджені з лютого 1996 р., які мають компенсувати втрати населення в Ощадному банку від великої інфляції, але використовуються у процесі приватизації.

Отримуючи ПМС та КС, громадяни обмінюють їх на акції тих чи інших підприємств.

Проте, процеси, що відбуваються в економіці України, вимагають застосування нових прогресивних підходів до управління всіма ланками. Перш за все це стосується планування як однієї з форм регулювання економіки. Але система планування і прогнозування, що діяла раніше, не відповідає вимогам ринкових перетворень та трансформаційних процесів і потребує значних змін.

Програмне управління та прогнозування є одними з важливих елементів орієнтації економіки з боку держави для підприємств усіх форм власності, а також інформаційно-аналітичних і організаційних заходів щодо державного регулювання соціально-економічних процесів у суспільстві. В результаті їх формується чутливий механізм координації діяльності державних та недержавних суб'єктів управління економікою, позиції держави і приватного бізнесу, централізований державний маркетинг щодо місткості ринку та потенціалу попиту.

Поняття «програмування» тісно пов'язане з терміном «планування», оскільки змістом планування як форми суспільної практики є розроблення прогнозів, проектів, програм і планів на основі використання висновків та рекомендацій науки планування. Тому в багатьох сучасних наукових роботах термін «програма» став синонімом плану. Автор дотримується цієї позиції і надалі при використанні різних першоджерел та аналізі різноманітних ситуацій використовує той чи інший термін.

Державне прогнозування економічного і соціального розвитку - це науково обґрунтоване передбачення напрямів розвитку країни, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення параметрів економічного та соціального розвитку. Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обґрунтування вибору тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої і виконавчої влади, місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів.

Економічне прогнозування як окремий пласт передбачення являє собою наукове обґрунтування загальних контурів важливих змін у соціально-економічному розвитку країни 8 майбутньому, а також альтернативних шляхів та строків досягнення певних якісних змін в економіці. Економічний прогноз містить конкретизацію системи кількісних показників і якісних характеристик розвитку країни, регіонів, галузей та секторів економіки на визначений період, з урахуванням реального стану справ і повноважень щодо можливого розвитку зовнішньої та внутрішньої ситуацій на подальший перспективний період.

Довго- і середньострокові прогнози реалізуються через індикативне планування, яке являє собою сукупність дій щодо координації процесів на рівні держави, регіонів, галузей і суб'єктів господарювання на внутрішньому та зовнішньому ринках Індикативне планування означає рекомендоване, орієнтуюче планування, що передбачає державне регулювання ринкової економіки за допомогою формування і наукового обґрунтування конкретних цілей, пріоритетів, структур та пропорцій розвитку економіки на основі ринкових вимог, а також залучення системи економічних і правових засобів для їх досягнення.

Світовий досвід засвідчує, що жодна держава не досягла економічного процвітання, не маючи сильної влади і не застосовуючи методів планового управління. Проведені автором дослідження дозволяють зробити висновок про важливість змішано! системи планування з рівними частками директивних та економічних підойм.

В подальшому в міру економічного зростання підвищення конкурентоспроможності слід поступово зменшувати кількість директивних засобів у плані і переходити до використання економічних, тобто до подальшої лібералізації економіки. Державне програмування повинно носити комплексний характер, здійснюватись як за натуральними, так і за фінансовими показниками.

Його слід будувати на основі матеріальних і фінансових балансів підприємств усіх форм власності, що дозволить визначити попит та попит та пропозицію, експортно-імпортні квоти, цілеспрямовано проводити політику захисту вітчизняного виробника та пов'язувати державні програми з галузевими планами.

Крім того, у програмному управлінні економікою України і її регіонами доцільним звернути увагу на такі питання:

* розробити систему впровадження і застосування індикативних планів;

* законодавче визначити конкретні принципи розробки та затвердження програм як державного, так і регіонального рівня;

* вдосконалити систему визначення територіальних і галузевих пріоритетів та методи їх обґрунтування.

Процес впровадження програмної політики має базуватися на специфіці національної економіки, інтересах реального сектора, безпосередніх виробників, що потребує подальших досліджень і публікацій.

Стабільність у розвитку держави та окремих регіонів можна забезпечити за допомогою диференційованого підходу до галузей, видів економічної діяльності, використання податків, мита, пільг тощо стосовно окремих підсистем макроекономічного комплексу та держави в цілому.

4. Розрахункове завдання

Скласти баланс попиту і пропозиції та визначити можливості експорту цементу в прогнозному році.

Вихідні дані:

1. Обсяг будівельно-монтажних робіт у базовому році - 2 млрд грн.

2. Виробництво цементу в базовому році - 15 млн т.

3. Імпорт цементу в прогнозному році - не передбачений.

4. Витрати цементу на 1 млн грн. будівельно-монтажних робіт - 7500 т.

5. Коефіцієнт зростання будівельно-монтажних робіт у прогнозному році в порівнянні з базовим - 0,9.

6. Темп приросту виробництва у прогнозному році в порівняні з базовим - +5%.

Визначимо обсяг будівельно-монтажних робіт в прогнозному році:

2 х 0,9 = 1,8 млрд. грн.

Визначимо виробництво цементу в прогнозному році:

15 + 5 % = 15, 75 млн. т

Тепер визначимо витрати цементу на будівельно-монтажні роботи в прогнозному році: 1,8 х 7,5 = 13,5 млн. т

Отже, можливий експорт цементу в прогнозному році буде:

15,75 - 13,5 = 2,25 млн. т

Література

1. Галуза С, Г., Артемов В. І. Регіональне управління економікою: досвід минулого в контексті сучасних проблем // Регіональна економіка. - 1998. - № 4. - С. 23-28.

2. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. / За ред. С.М. Чистов, А.Є. Никифоров та ін. - К.: КНЕУ, 2004. - 440 с.

3. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки: Підручник. Друге вид., виправлене і доповнене. - К.: Атіка, Ельга-Н, 2000. - 592 с.

4. Мельник А. Ф. Державне регулювання економіки. Навч. посібн. К., 1998.

Размещено на Allbest.ru