Показники рентабельності можна об'єднати в кілька груп:

1) показники, що базуються на витратному підході (рентабельність продукції, рентабельність операційної діяльності, звичайної діяльності);

2) показники, що характеризують прибутковість продажів;

3) показники, в основі яких лежить ресурсний підхід.

Рентабельність продукції розраховується за формулою:

Pп = Прп / Врп,, (2.2)

де Прп- - прибуток від реалізації до виплати податків,

Врп - витрати на реалізовану продукцію.

За формулою 2.2 розрахуємо рентабельність продукції:

За 2007 рік:

Pп = 82534,9 / 634700,4 = 0,13.

За 2008 рік:

Pп = 513017,5 / 904953,2 = 0,57.

За 2009 рік:

Pп = 290643,2 / 1082716,3 = 0,27.

Рентабельність операційної діяльності розраховується за формулою:

Род = Под / Вод,, (2.3)

де Под - прибуток від операційної діяльності,

Вод - сума витрат на операційну діяльність.

Вод = Ва + Вз + Віо, (2.4)

де Ва - адміністративні витрати;

Вз - витрати на збут;

Віо - інші операційні витрати.

За 2007 рік:

Род = 53616,5 / (15607,6 + 6722,6 + 331436,7) = 0,15.

За 2008 рік:

Род = 475456,1 / (21929,6+17611,4+173395,8) = 2,23.

За 2009 рік:

Род = 305339,0 / (34701,8+ 27952,9+192419,1) = 1,02.

Рентабельність продажу обчислюється за формулою:

Рпр= Прп / ЧД, (2.5)

де ЧД - чистий дохід.

За 2007 рік:

Рпр = 82534,9 / 717235,3 = 0,12

За 2008 рік:

Рпр = 513017,5 / 1417970,7 = 0,36.

За 2009 рік:

Рпр = 290643,2 / 1373359,5 = 0,21.

Отримані результати свідчать про те, що найбільш високий рівень рентабельності за всіма досліджуваними її видами спостерігався у 2008 році, що пояснюється найвищим рівнем прибутковості виробничо-господарської діяльності вугільної компанії.

3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ПРИБУТКОВОСТІ НА ВАТ «ВУГІЛЬНОЇ КОМПАНІЇ» ШАХТА «КРАСНОАРМІЙСЬКА-ЗАХІДНА №1»

3.1 Розробка напрямків діяльності підприємства щодо поліпшення його фінансового стану

В умовах ринкової економіки чистий прибуток є основою економічного та соціального розвитку підприємства. Постійне збільшення чистого прибутку - це стале джерело фінансування розвитку виробництва (реінвестування прибутку), виплати дивідендів, створення резервних фондів, задоволення соціальних і матеріальних потреб працівників підприємства, благодійної діяльності. Чистий прибуток - найважливіший показник для оцінювання виробничої та фінансової діяльності підприємств, оскільки відбиває ступінь його активності та фінансового благополуччя.

На прибуток як економічний показник впливає велика кількість факторів. Ці фактори можна поділити на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх відносять такі фактори, які не залежать від розвитку підприємства:

- інфляційні процеси;

- законодавство;

- політика;

- науково - технічний та соціальний розвиток регіону;

- політика оподаткування.

До внутрішніх факторів відносять ті, що залежать від діяльності самого підприємства. Вони можуть впливати на формування прибутку як безпосередньо, так і опосередковано. До таких факторів належать:

- обсяг продукції, що випускається;

- собівартість виробництва;

- ціна продукції;

- найменування ( асортимент ) продукції, що випускається.

Враховуючи те що шахта не є монополістом з видобутку вугілля даної марки, вона не може ефективно підвищувати ціну на свою продукцію з збереженням споживачів. Тому основними факторами збільшення прибутку є збільшення обсягу виробництва за рахунок впровадження новітнього устаткування та технології без людської виїмки вугілля що є більш продуктивною ніж нинішня, а також зниження витрат на виробництво собівартість продукції.

Для визначення яким чином можна збільшити прибуток розглянемо обсяг виробництва підприємства не залежно від того чи діє воно на ринку з конкуренцією і чи може воно впливати на ціну товару в цілому. Оскільки прибуток це різниця між виручкою та витратами, то щоб знайти рівень виробництва, ми маємо розглянути виручку підприємства. Щоб максимізувати прибутки, підприємство визначає рівень виробництва, для якого різниця між виручкою та витратами є найбільшою. Оскільки кожне підприємство в галузі з конкуренцією продає лише незначну частку сумарного виробництва всієї галузі, те який обсяг продукції підприємство вирішує продати, не впливатиме на ринкову ціну товару. Ринкова ціна визначається галузевим попитом і галузевою пропозицією на товар. В умовах шахти невелике збільшення ціні на свою продукцію можливо тільки за рахунок підвищення якості своєї продукції тобто зниження зольності вугілля.

Для збільшення прибутку на підприємстві, можлива розробка бізнес плану с залученням інвестора для впровадження інвестиційного проекту зміст якого, збільшення об'єму вуглевидобутку за рахунок розширення фронту очисних робіт по високопродуктивному пласту d₄, впровадивши модернізація технології видобутку на основі застосування механізованого комплексу та комбайнів підвищеного виробництва, а також введення в дію другого пускового комплексу шахти.

Для підвищення рівня вуглевидобутку, як джерела збільшення прибутку підприємства, необхідно насамперед шукати в виявлені можливостей зниження втрат робочого часу.

В цім зв'язку в основу вишукування внутрішніх резервів зросту вуглевидобутку повинні бути покладені слідуючи два напрямки організаційно - економічної діяльності - по-перше - виявлення причин втрат робочого часу, а також встановлення можливих скорочень простоїв в конкретних умовах виробництва; друге ґрунтується на можливості науково - технічного прогресу і нового економічного механізму господарювання.

Причини, викликаючи втрати труда, і отже втрати видобутку, різноманітні. В вугільній промисловості виділяють:

- горно - геологічні порушення ( погані горно - геологічні умови );

- високий рівень аварійності і ненадійності обладнання;

- зупинка очисних вибоїв гірничими інспекторами із - за порушення техніки безпеки;

- незабезпеченість матеріалами інструментами;

- зупинка транспорту;

- неукомплектованість підприємства машинами і механізмами;

- зниження рівня організації праці і його результативності в наслідок падіння рівня дисципліни і зниження матеріальної зацікавленості.

Скорочення понаднормативних залишків незавершеного виробництва і готової продукції на складі потребує вжиття інших за своєю суттю заходів. Це і прискорення виконання замовлень покупців, і вдосконалення оперативного планування виробництва й відвантаження продукції, перегляд ціноутворення і маркетингових засад підприємства. Інколи вивільнення із цих залишків можливе тільки частково, оскільки без певної уцінки це не обходиться (наприклад, на складі багато застарілої і неякісної продукції). Проте нехтувати такими заходами не слід, а їх своєчасне і масове проведення дає життєво потрібні грошові кошти і оздоровче діє на виробничі неподобства і винних осіб.

Особливу увагу слід звернути на позареалізаційні витрати, оскільки їх наявність призводе до зниження балансового прибутку. Усування цих витрат є одним з можливих резервів збільшення прибутку. Наявність сплачених штрафів, пені та неустойки свідчать про різні відхилення від нормальної господарської діяльності.

Штрафи, сплачені за неякісну продукцію, свідчать про те, що технологія виробництва та зберігання не відповідає необхідним вимогам. Тобто слід виявити конкретні причини утворення позареалізаційних витрат та усунути їх як найшвидше.

Стійкість фінансового стану може бути встановлена:

- прискоренням оберненості капіталу у поточних активах, в результаті чого відбудеться відносне скорочення на грн. товарообігу, виручки;

- обґрунтованим зменшенням запасів і витрат (до нормативу);

- поповнення власного оборотного капіталу із внутрішніх і зовнішніх джерел.

3.2 Розробка заходів підвищення прибутку за рахунок підвищення виробництва

Підприємство може і повинне постійно контролювати процес використання внутрішніх факторів шляхом розробки і послідовного здійснення власної програми підвищення ефективності виробництва, а також врахувати вплив на неї зовнішніх факторів - економічної, соціальної політики держави, діяльності національних інституційних організацій розвитку інфраструктури і структурних змін у суспільстві.

Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації й інформаційних технологій дуже впливають на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони викликають істотні зміни в технічному рівні й продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці й кваліфікації кадрів і т.д.

Устаткування. Цьому фактору належить одне з ведучих місць у програмі підвищення ефективності виробництва. Підвищенню продуктивності діючого устаткування сприяє належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні терміни експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропускній можливості технологічно зв'язаних груп (одиниць), чітке планування завантаження в часі, підвищення змінності роботи, скорочення внутрізмінних витрат робочого часу і ін.

Матеріали й енергія. Проблема економії й зменшення споживання сировини, матеріалів, енергії повинна бути під постійним контролем відповідних фахівців підприємств із матеріалоємним і енергоємним виробництвом. Завдання ресурсозбереження на таких підприємствах може позитивно вирішуватися шляхом упровадження мало відхідної й безвідхідної технології, збільшення виходу корисної продукції чи енергії з одиниці використовуваного матеріалу, використання дешевих і низькосортних видів сировини, підвищення якості матеріалів за допомогою первинної обробки, заміна імпортної сировини й матеріалів матеріальними ресурсами вітчизняного виробництва, раціоналізація управління виробничими запасами й розвитку ефективних джерел постачання.

Вироби. Самі продукти (вироби), їхня якість і дизайн також є важливими факторами ефективності. Дизайн, повинен корелювати з так називаною корисною вартістю, тобто тією сумою, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Передові підприємства постійно контролюють утілення своєї технічної переваги в конкретних виробах, що користуються великим попитом на ринку. Проте для досягнення високої продуктивності підприємства просто корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством для продажу вироби повинні з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за розсудливою ціною. У зв'язку з цим підприємство повинне стежити за тим, щоб не виникало яких-небудь організаційних і економічних бар'єрів між виробництвом і окремими стадіями маркетингу.

Працівники. Основним джерелом і визначальним фактором підвищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) є працівники - керівники, підприємці, фахівці, робітники. Продуктивність їхньої праці багато в чому визначається методами, технікою, особистою майстерністю, знаннями, відношенням до роботи й здатністю виконувати ту чи іншу роботу. Ділові якості працівників найбільш повно можуть виявлятися в умовах функціонування на підприємстві могутнього й гнучкого мотиваційного механізму. Продуктивність праці буде зростати тоді, коли керівництво підприємства матеріально й морально стимулює використання творчих здібностей усіх категорій працівників, виявляє цікавість до їхніх особистих проблем, сприяє створенню й підтримці сприятливого соціального мікроклімату, у межах своїх повноважень і можливостей підприємства, здійснює соціальний захист людей, гарантує їхню зайнятість і т.д.

Організація й системи. Єдність трудового колективу, раціональність у делегуванні відповідальності й нормах керованості відносяться до принципів гарної організації справ на підприємстві, що забезпечують необхідну спеціалізацію й координацію виробничих і управлінських процесів і, таким чином, вищий рівень ефективності (продуктивності) діяльності. Однією з причин недостатньої продуктивності підприємства як складної виробничо-економічної системи є занадто жорстка організаційна структура, надмірне відокремлення підрозділів по професійним групам чи функціям. Тому система повинна бути динамічною й гнучкою, періодично реорганізованою відповідно до нових завдань, що виникають перед підприємством при зміні ситуації.

Методи роботи. Більш досконалі методи роботи в умовах переваги трудомістких процесів стають досить перспективними для підвищення продуктивності. Наукова організація праці у всіх підрозділах підприємства сприяє тому, щоб перетворити ручну працю в більш продуктивну за рахунок удосконалення способів виконання трудових операцій, застосовуваних механізмів і інструментів, організації робочих місць. Для удосконалення методів праці на підприємстві дуже важливим є постійний аналіз трудових операцій і використання робочого часу, систематична атестація робочих місць, узагальнення й використання накопиченого на інших родинних підприємствах позитивного досвіду, організація навчання різних категорій працівників прогресивним прийомам праці, усунення непотрібної (зайвої) роботи й виконання корисної з найменшими витратами сили, часу й засобів.

Стиль управління. Значний (за деякими оцінками - переважний) внесок у підвищення ефективності (продуктивності) виробництва може забезпечувати сучасна добре організована система керування, під контролем якої знаходяться ресурси й результати діяльності підприємства. Складовою частиною такої системи є стиль керування - типовий “м'який” фактор підвищення ефективності діяльності підприємства. Кожен керівник, підприємець чи менеджер підприємства повинен знати, що абсолютно досконалого стилю управління для усіх випадків не існує. Загальна ефективність діяльності підприємства залежить від того, коли, де, як і стосовно кого застосовується відповідний стиль керування. Відомо, що стиль управління, у якому об'єднані професійна компетентність, діловитість і висока етика взаємин між людьми, впливає практично на усі види і напрямки діяльності підприємства. Від нього залежить, якою мірою враховуються зовнішні фактори підвищення ефективності виробництва на тім чи іншім підприємстві.

Максимально можливого впливу внутрішніх (“твердих” і “м'яких”) факторів на рівень ефективності виробництва можна досягти лише при забезпеченні необхідної комплексності їхнього використання, узгодженості взаємодії в часі і просторі. Наприклад, можна використовувати новітні технології й устаткування, але продовжувати застосовувати застарілі форми організації праці чи мати на підприємстві недостатньо підготовлені кадри. Зрозуміло, що в такому випадку позитивних змін в ефективності виробництва не відбудеться.

На рівень продуктивності кожного окремого підприємства безпосередній або непрямий вплив здійснюють зовнішні фактори ефективності виробництва. Проте самі підприємства не можуть активно їх контролювати. От чому ці фактори варто знати й вивчати, зрозуміти їхню дію (вплив) і приймати до уваги при розробці (плануванні) й здійсненні програм підвищення ефективності виробництва на підприємствах. У зв'язку з цим стає очевидною необхідність істотної характеристики й визначення напрямків дії окремих зовнішніх факторів ефективності (продуктивності).

Державна політика. Здійснювана державою (урядом) економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва через: практичну діяльність урядових закладів і державних структур; законодавчу діяльність; фінансові заходи й стимули (податки, тарифи, фінансову підтримку великих науково-технічних і виробничих проектів, фінансування соціальних програм, регулювання процентних ставок для кредитів); установлювані й контрольовані економічні правила й нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль цін, ліцензування зовнішньоекономічної діяльності і т.д.); створення ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури; макроекономічні структурні зміни; програми роздержавлення власності й приватизацію державних підприємств; комерціалізацію організаційних структур невиробничої сфери і т.д. Розвиток економіки України, економічні відносини між окремими підприємствами й організаціями, між підприємствами й державою визначаються законодавством України (зокрема, Законами Украйни: "Про підприємництво", "Про власність", "Про оподатковування підприємств" і ін.), основні положення, якого керівникам і фахівцям підприємств необхідно добре знати й спиратися на них у своїй практичній діяльності.

Інституційні механізми. Оскільки ефективність виробництва, як уже відзначалося, залежить від багатьох факторів - внутрішніх і зовнішніх (стосовно підприємства), завданням держави є створення не тільки на національному рівні, не тільки відповідних економічних, соціальних, політичних і законодавчих, але й організаційних умов підвищення продуктивності виробничо-економічних систем. Такі умови, зокрема, забезпечуються шляхом заснування й постійного функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституційних механізмів - організацій (дослідницьких і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), діяльність яких орієнтована на: визначення й вирішення основних проблем підвищення ефективності (продуктивності) різних виробничо-економічних систем і економіки в цілому; практичну реалізацію стратегії й тактики розвитку народного господарства, здійснюваних на відповідних рівнях управління; підготовку (перепідготовка, підвищення кваліфікації менеджерів і інших кадрів) для ринкової економіки. Зараз у світі нараховується близько 150 національних і регіональних центрів, інститутів і асоціацій по продуктивності й управлінню. Зокрема, у світовому співтоваристві відомими й визнаними є Японський центр продуктивності, Центр продуктивності ФРН, Канадський центр ринку праці й продуктивності, Американський інститут організації праці й виробництва. В Україні аналогічні функції виконує Інститут стратегічних досліджень, Інститут економіки промисловості, Міжнародний інститут менеджменту, Державна академія управління, Київський державний економічний університет.

Інфраструктура. Важливою передумовою підвищення ефективності (продуктивності) виробництва на підприємствах є достатній рівень розвитку й активна діяльність різноманітних установ ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури. У сучасних умовах усі підприємства в процесі своєї інноваційної, виробничої і комерційної діяльності не можуть обходитися без відповідних послуг інноваційних фондів, товарно-сировинних бірж, бірж праці, фондових бірж, комерційних банків і інших інститутів ринкової інфраструктури. Неабиякий безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств, рівень ефективності їхнього виробництва в цілому надає належний розвиток і високоякісне функціонування виробничої інфраструктури - комунікацій, транспорту, оптової й роздрібної торгівлі, спеціалізованих інформаційних систем і т.д. Усе-таки найбільше вирішальне значення для забезпечення динамічного й ефективного розвитку як суспільного виробництва в цілому так і різноманітних його ланок, включаючи головну з них - підприємства, має, могутня й розгалужена мережа організаційних структур і система постійно здійснюваних ними заходів, що у своїй сукупності складають соціальну інфраструктуру. У зв'язку з цим державі й відповідним його владним і управлінським установам належить приділяти особливу увагу розвитку й підвищенню ефективності різноманітних навчальних закладів, науки, культури, систем житлово-комунального господарства й побутового обслуговування населення, його надійному соціальному захисту.

Структурні зміни. На показники ефективності (продуктивності) на різних рівнях господарювання нерідко впливають структурні зміни в суспільстві в залежності від якості керування діяльністю окремих підприємств. При чому така взаємодія в довгостроковій перспективі завжди має двосторонній характер, тобто структурні зміни відбиваються на рівні загальної ефективності, а позитивні зрушення продуктивності можуть сприяти модифікації самої структури суспільного виробництва. Подібні зміни є не тільки результатом, але й причиною економічного й соціального розвитку суспільства. Розуміння цих змін дозволяє уникати непотрібних погрішностей у прийнятті урядових рішень, більш реалістично й цілеспрямовано планувати діяльність підприємств, розвивати ринкову й соціальну інфраструктуру. Найбільш важливим крім політичних, вважаються структурні зміни економічного й соціального характеру. Істотні економічні зміни відбуваються в таких сферах: 1) моделях зайнятості населення - зрушення зайнятості від сільського господарства до обробної промисловості, а також від останньої до невиробничих галузей (особливо сфери послуг); 2) складі основних фондів (основного капіталу) - визначається розмірами фонду нагромадження й інвестицій за ознаками інтенсивності відновлення, терміну використання, ступеня втілення технологічних новин, рівнем капіталоємності; 3) технологіях, наукових дослідженнях і розробках - співвідношення імпорту технологій із залученням іноземного капіталу й вітчизняних технологічних розробок, упровадження нетрадиційних технологій і розробок, що супроводжуються революційними проривами в цих галузях; 4) масштабах (концентрації) виробництва - помітне збільшення частини дрібних (малих) і середніх підприємств, що можуть стати й стають конкурентноздатними за умови їхньої необхідної спеціалізації і наявності великих і розрахованих на тривалий період партій замовлень на виготовлену ними продукцію. Структурні зміни соціального характеру стосуються, головним чином, персоналу (робочої сили) і трудового потенціалу; вони характеризуються важливими зрушеннями в їхньому складі по ознаках - статі, освіти, кваліфікації, національних особливостей характеру і ін.

Таблиця 3.1.-

Аналіз витрат на виробництво продукції за економічними елементами

Дані таблиці 3.1 свідчать про те, що відбувається збільшення витрат на виробництво і склало 171170,9 тис. грн. При цьому є позитивним факт про зменшення матеріальних витрат та збільшення витрат на оплату праці. Одночасне зниження частки матеріальних витрат та деяке підвищення амортизаційних відрахувань вказують на підвищення інтенсивності праці та загального рівня виробничого навантаження підприємства. Така ситуація є свідченням реалізації довгострокової стратегії розвитку підприємства, націленої на збереження трудового колективу підприємства.

Можна зробити висновок, що найбільша доля у витратах на виробництво готової вугільної продукції - 37,8% - припадає на матеріальні витрати тобто витрати на закупівлю та капітальний ремонт нового обладнання, 29,5% - припадає витрат на оплату праці робітникам та службовцям шахти, 14,7% - на амортизацію основних фондів підприємства, 12% - припадає на відрахування на соціальні заходи та 6% на інші операційні витрати.

Отже одними з найважливіших параметрів, що визначають прибутковість підприємства, є обсяг реалізації продукції, ціна та собівартість продукції. Між переліченими вище факторами та прибутком існує така залежність: зі зростанням обсягу реалізації відбувається збільшення прибутку; між собівартістю та прибутком існує обернена залежність, а саме: зростання собівартості призводе до зниження прибутку і навпаки; між ціною та прибутком існує пряма залежність: підвищення цін на готову продукцію призводе до збільшення прибутку.

ВИСНОВКИ

Об'єктом представленого дослідження є підприємство гірничо-видобувної галузі - Відкрите акціонерне товариство «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська-Західна №1», засноване відповідно до наказу Міністерства палива та енергетики України № 46 від 27.04. 2000 р. шляхом злиття ВАТ «Шахта «Красноармійська-Західна № 1» і ВАТ «ЦЗФ «Чумаківська».

В наданій роботі був проведений аналіз техніко-економічних показників, отриманого ВАТ «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська-Західна №1» в результаті здійснення ним виробничо-господарської діяльності за 2007 - 2009 роки. Як можна побачити з загального аналізу техніко-економічних показників ВАТ «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська-Західна №1» за 2005-2009 роки, основні його елементи мали тенденцію до покращення. Можна виділити те, що негативним явищем в періоді з 2006 по 2009 роки відбулося поступове збільшення собівартості продукції, що пояснюється відповідним зростанням вартості сировини та матеріалів, що використовуються для здійснення безпосередньої виробничої діяльності, підвищенням рівня середньої заробітної плати.

В рамках реалізації основної мети дослідження в роботі проведено аналіз прибутковості підприємства та резерви його збільшення. Дані свідчать про негативну тенденцію до значного скорочення показника чистого прибутку у аналізованому періоді на 74,2%. Цьому сприяло зменшення прибутку від операційної діяльності на величину, яке відбулося головним чином за рахунок різкого скорочення обсягу доходу (виручки)від реалізації продукції, робіт та послуг, та внаслідок збільшення величини собівартості реалізованої продукції, що становило 117,87% від відповідного показника попереднього аналізованого періоду, та відносного росту адміністративних витрат і витрат на збут продукції.

Щоб прибуток підприємства зростав, воно повинне:

-- нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг;

-- розширювати, орієнтуючись на ринок, асортимент і якість продукції;

--впроваджувати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників;

-- зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) продукції (тобто її собівартість);

-- з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є у його розпорядженні, у тому числі фінансові ресурси;

-- зі знанням справи вести цінову політику, бо на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;

-- грамотно будувати договірні відносини з постачальниками і покупцями;

-- вміти найбільш доцільно розміщати (вкладати) одержаний раніше прибуток з точки зору досягнення оптимального ефекту.

З приведеного аналізу можна зазначити, що ВАТ «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська-Західна №1» є абсолютно стійким підприємством, хоча існують певні резерви підвищення ефективності здійснення ним виробничо-господарської діяльності і покращення фінансових результатів роботи підприємства.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

прибуток собівартість економічний

1. Астахов А. С, Каменецкий Л. Е., Чернегов Ю. А. Экономика горной промышленности. М., Недра, 2002.

2. Горфинкеля В. Я., Швандара В. А. Экономика предприятия: Учебник для вузов. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998 - 650с.

3. Корпоративный журнал «Наша компания» ОАО Шахта «Красноармейская-Западная №1», декабрь 2005г.

4. Петрович Й. М., Будіщева І. О. Економіка виробничого підприємництва: Навч. посіб. - 3-тє видання, випр. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2002 - 405с.

5. Периодическое издание корпоративного журнала ОАО «Угольная компания»Шахта «Красноармейская -Западная №1» «Наша компания» за 2003-2007 годы.

6. Савицька Г.В. економічний аналіз діяльності підприємства: Навч. посіб - К.: Знання, 2004.

7. Статистическая отчетность за 2003-2007 гг. ОАО «Угольная компания «Шахта «Красноармейская-Западная №1».

8. Справочник но экономике угольной промышленности/А. М. Курносов, В. П. Соколов, В. Б. Москвин и др. Л\., Недра, 2003.

9. Башнянин Г. І., Лазур П.Ю. Політична економія. К., Ніка-Центр,2000р.

10. Мочерний С.В. Політична економія: Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2002.

Размещено на Allbest.ru