Механізм подолання інфляційних процесів у перехідній економіці

У квітні 1998 р. Радою були внесені зміни до Положень грошово-кредитної політики на 1998 р. У січні того самого року оголошено проміжний контроль над інфляцією, конкретизований у документі під назвою Проміжна стратегія грошово-кредитної політики, 1999-2003. Рада визначила такі підстави для прийняття DIT:

завдяки чіткому та зрозумілому контролю над інфляцією буде поліпшений зв'язок між центральним банком і економічним середовищем;

збільшена прозорість грошово-кредитної політики підсилить довіру до НБП;

стане можливою гнучка реакція на внутрішні і зовнішні шоки, до яких польська економіка особливо чутлива;

макроекономічні втрати від зниження темпів інфляції будуть зменшені завдяки підвищенню рівня реальності очікувань економічних агентів;

будуть ліквідовані труднощі, які асоціюються з проміжними планами.

Наслідуючи центральні банки, які прийняли DIT-стратегію, НБП визначив свою ціль, виходячи з рівня інфляції, а не рівня цін. Крім того, в Польщі дана стратегія грунтувалася на індексі споживчих цін (ІСЦ) без винятків (наприклад нестійкі або регульовані елементи). Різні механізми, застосовувані центральним банком з метою деривації основних інфляційних заходів, були надто грубими та механічними, а відтак не могли повністю охопити складний процес інфляції в перехідній економіці. Взагалі в цьому періоді дуже важко виділити лише ті складники, які повністю залежать від важелів грошово-кредитної політики. Поведінка щомісячних ІСЦ та певних ключових інфляційних показників свідчить про значний ступінь координації двох груп. Цей феномен міг, як це не парадоксально, виникнути в результаті вилучення певних пунктів з ІСЦ з метою обчислення головного індексу інфляції. Чим більше пунктів вилучається, тим більша ймовірність того, що комплектуючі товари, товари-субстітути й елементи витрат будуть вилучені із ІСЦ [17].

Хочу зауважити також, що базовий індекс інфляції не оприлюднюється Польським центральним статистичним управлінням. Прийняття його за основу в будь-яких розрахунках НБП стосовно виконання грошово-кредитної політики могло б підірвати авторитет монетарних органів влади.

Прогноз щодо рівня інфляції спирався на 12-місячне (від грудня до грудня) ІСЦ. Однак, як вже зазначалося, Рада монетарної політики прийняла також проміжні прогнозні оцінки стосовно рівня інфляції, розраховані до 2006 р.

Починаючи з 1998 р., всі щорічні прогнозні оцінки приймалися в межах валютного коридору, а середньострокові - на максимальному рівні. Отже, зрозуміло, що впровадження дискретних оцінок інфляції допомагає посилити довіру до монетарної політики, бо робить зрозумілими заходи центрального банку щодо досягнення та підтримки конкретної траєкторії інфляції. Дискретні і прогнозні оцінки передбачають жорстку відповідальність грошово-кредитної політики за можливу реакцію на шоки. Визначення прогнозних оцінок в межах коридору збільшує гнучкість монетарної політики. Більше того, це істотно збільшує ймовірність виконання плану (у випадку дискретного плану ймовірність дорівнює нулю), що також підтримує довіру до центрального банку.

Існуючі обмеження щодо гнучкості обмінного курсу не були відразу скасовані із введенням DIT. Лібералізація обмінного курсу була необхідною для збільшення автономії грошово-кредитної політики і для визначення ймовірності виникнення валютної кризи.

Лібералізація обмінного курсу розширила межі втручання НБП в грошово-кредитну політику за одночасного зменшення здійснюваного ним впливу. Впровадження плаваючого обмінного курсу Рада монетарної політики пропонувала кілька разів, однак він не був реалізований через відсутність дозволу уряду. Лише 12 квітня 2000 р. уряд Польщі нарешті ухвалив відповідні рішення щодо цього курсу, і нині в країні діє розвинений режим плаваючого валютного курсу.

Обмеження щодо ефективного впровадження DIT, спричинені зобов'язанням центрального банку виходити на міжнародні валютні ринки, були скасовані.

Останніми роками польський валютний ринок значно поглибився, в результаті чого:

* спостерігається швидкий розвиток похідних інструментів;

* зростає схильність корпоративних економічних агентів до застереження їх іноземних валютних позицій від ризику зміни обмінного курсу;

* макроекономічні показники спричинили значний вплив на рух обмінного курсу.

Це стало підґрунтям для остаточного переконання фінансових кіл Польщі, що обмінний курс є важливим елементом у досягненні зовнішнього балансу.

Оптимальне поєднання фіскальної та грошово-кредитної політики - це одна з головних проблем економік різних країн, зокрема перехідних. Вона зумовлюється, зазвичай, недостатнім рівнем координації між двома складовими макроекономічної політики. Поєднання жорсткої бюджетної політики і відносно вільної грошово-кредитної допомагає ліквідувати зовнішню нерівновагу за одночасного зниження внутрішнього дефіциту бюджету.

Значний вплив бюджетного дефіциту на інфляційний процес особливо чітко проявляється завдяки низькій монетизації економіки та досить значній участі комерційних банків у його фінансуванні. Таким чином, надмірне фінансове розширення стримує здатність центрального банку провадити грошово-кредитну політику. В Польщі до здійснення стратегії DIT фіскальна та монетарна політика були непослідовними. Перша недостатньо стримувала другу. Найбільш значущою причиною відсутності такої координації були розходження між інфляційними очікуваннями, закладеними в проекті державного бюджету, та планами щодо можливого рівня інфляції, виробленими центральним банком. Нереально низький рівень інфляції, набутий для цілей бюджету, полегшив його виконання, оскільки зібрані податки з обороту завжди були вищими від запланованих.

Стратегія DIT впроваджувалася НБП самостійно, без будь-яких попередніх домовленостей з урядом. За період її дії спостерігався значний прогрес у напрямі вдосконалення послідовності макроекономічної політики. За законом 1998 р. представник Ради Міністрів зобов'язаний був відвідувати засідання Ради грошово-кредитної політики. Очікування інфляції в Проміжній державній фінансовій стратегії, 2003-2006 збігаються з очікуваннями Ради. Після довгих вагань уряд нарешті ухвалив рішення перетворити частину боргу державного бюджету в державні облігації, що дало змогу НБП зменшити рівень необхідних резервів. Частину облігацій було передано комерційним банкам (зокрема, дилерам міжбанківського грошового ринку) з метою їх подальшого продажу. НБП здійснював реалізацію державних цінних паперів шляхом проведення щотижневих тендерів.

Слід нагадати, що на початку впровадження DIT-стратегії в Нацбанку Польщі бракувало точного аналізу і прогнозів щодо інфляції. Цим пояснюється дискреційний характер тодішньої монетарної політики. Згодом інформація про інфляційні процеси почала нагромаджуватися, що дало змогу монетарним органам прогнозувати свої завдання. Зокрема, в НБП почали створюватися перші реальні моделі інфляції та публікуватися результати досліджень. Однак через нестійкі економічні відносини, типові для перехідної економіки, механізми грошово-кредитної політики ще й досі досліджені недостатньо, приміром не вивчений вплив монетарних імпульсів на зростання цін. Тому до результатів як теоретичних, так і практичних досліджень поки що потрібно ставитися виважено.

На прес-конференціях членів Ради монетарної політики, що відбуваються на постійній основі, оголошуються та пояснюються всі прийняті ними рішення. У червні 1999 р. Радою було започатковано видання Звітів про інфляцію, в першому числі якого висвітлювалися інфляційні процеси попереднього (1998) року. В наступні роки періодичність цього видання зросла, і звіти почали виходити щоквартально.

Отже, підсумовуючи все вищесказане можемо зробити наступні висновки.

Протягом перехідного періоду антиінфляційна стратегія грошово-кредитної політики Польщі була пристосована до нового, орієнтованого на ринок, характеру польської економіки, підвищився рівень її відкритості, сталися інституційні зміни на фінансовому ринку.

Фіксований валютний курс і кредитне нормування були введені ще в перші роки здійснення в Польщі економічних реформ. Якщо взяти до уваги гіперінфляцію, що супроводжувала цей процес, можна вважати подібні кроки навіть більш ніж розсудливими. В наступні роки спостерігалося підвищення гнучкості режиму обмінного курсу, впровадженого водночас зі спробами посилити контроль за грошовими агрегатами. Такий "еклектичний" підхід виявився досить ефективним, незважаючи навіть на зростаючу лібералізацію потоків капіталу, спричинену зацікавленістю закордонних інвесторів польським фінансовим ринком.

Непослідовність "еклектичної" політики стала очевидною після макроекономічної і політичної стабілізації країни та інтеграції її у світові фінансові ринки. На початку 1998 р., водночас із зниженням інфляції майже до одноцифрового рівня, новостворена незалежна Рада монетарної політики вдалася до DIT, аби лібералізувати режим обмінного курсу. Радою був впроваджений режим плаваючого курсу, оскільки на тлі росту дефіциту поточного рахунку він є найбільш ефективним захистом від раптового і непередбачуваного стрибку обмінного курсу. Запобігаючи уповільненню антиінфляційної політики, він сприяє загальному економічному зростанню країни.

Впровадження DIT-стратегії, на нашу думку, було досить своєчасним і вдалим прийомом, особливо, якщо взяти до уваги, що її мета у перехідний період полягала, скоріше, в зменшенні інфляції, аніж у стабілізації цін. За таких умов індекс споживчих цін стає тим параметром, який формує мету і полегшує оцінку виконання грошово-кредитної політики. Цей індекс виявився непостійним внаслідок його чутливості до шоків пропозиції, структурних і адміністративних змін.

Серед інших проблем, що постали перед банківською системою Польщі, можна виокремити ті, що пов'язані з короткою історією розвитку орієнтованої на ринок економіки та зі складом грошової маси, що постійно розвивається. Серйозні проблеми виникали також через недостатньо обмежувальну фіскальну політику і властиві перехідній економіці конструктивні похідні (негнучкий ринок праці, низька конкурентоспроможність товарів).

Вищенаведені фактори утруднили процедуру прогнозування інфляційних процесів у країні, що спричинило зниження ефективності DIT і зменшення довіри до монетарних органів. Однак саме DIT-стратегія стала для монетарних політиків та економічних агентів однозначним і ясним критерієм прийняття відповідних рішень. Це стимулювало реалізацію антиінфляційної політики і спонукало грошово-кредитну політику до відкритості та прозорості.

Реалізації політики зниження темпів інфляції в країні сприяє економічна освіта суспільства (в даному випадку щодо інфляційних процесів).

Таким чином, можна очікувати, що в майбутньому, за умов ринкової економіки та зовнішньої пропозиції грошей, знання природи трансмісійних механізмів зросте і посилиться їх стабільність. Це вдосконалить методи прогнозування, посилить дієвість і авторитет грошово-кредитної політики.

Висновки

Інфляція - багатогранний, складний процес, який чітко відображає всі основні проблеми й суперечності економіки. Найбільш очевидно вона проявляє себе в систематичному переповненні каналів грошового обігу масою надлишкових грошей, що веде до їх знецінення та додаткового перерозподілу національного доходу й національного багатства на шкоду більшості населення. Залежно від сили згубної дії на економіку розрізняють інфляцію: повзучу, галопуючу і гіперінфляцію.

Світовий досвід країн ринкової економіки знає два основних способи регулювання інфляційного процесу: кейнсіанський і монетаристський.

Світова практика знає цілий арсенал боротьби з інфляцією. Справа полягає лише в тому, щоб уміло його використати. Цей арсенал з певною умовністю можна поділити на дві частини. Відома антиінфляційна стратегія, що об'єднує цілі і методи тривалого характеру. Існує антиінфляційна тактика, від якої можна чекати результатів у межах порівняно невеликого відрізку часу.

Особливе місце в антиінфляційній діяльності займає державне регулювання валютного курсу. Первісне співвідношення валют різних країн залежить від співвідношення цін на товари, які надходять в обмін. Курс валюти в принципі має бути таким, щоб продавцеві товару було байдуже, за яку валюту його продавати.

При виникненні нестерпної інфляційної ситуації, коли одними тривалими механізмами не обійтися, необхідно мобілізувати тактичний механізм, швидкодіючий потенціал антиінфляційного регулювання.

Отже, антиінфляційна політика - це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Втілення в життя такої політики вимагає від уряду розроблення антиінфляційної програми, яка визначає мету, задачі і шляхи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів. Так, задачі боротьби з інфляцією або обмеження масштабів інфляційних наслідків різні і потребують прийняття неоднакових методів регулювання.

Проведення антиінфляційної політики залежить від співвідношення багатьох економічних процесів та ступеня їх активності. Найбільшої ефективності можна досягти лише за умов комплексного використання всіх можливих способів боротьби з інфляцією та довіри населення країни до уряду.

Аналізуючи розроблення та реалізацію антиінфляційної політики, застосовуваної в Польщі протягом останнього десятиліття, ми усвідомили, що в економіці країни відбулися значні зміни, передусім перехід від центрально-планової її структури до ринково орієнтованої.

Протягом перехідного періоду антиінфляційна стратегія грошово-кредитної політики Польщі була пристосована до нового, орієнтованого на ринок, характеру польської економіки, підвищився рівень її відкритості, сталися інституційні зміни на фінансовому ринку. Можна очікувати, що в майбутньому, за умов ринкової економіки та зовнішньої пропозиції грошей, знання природи трансмісійних механізмів зросте і посилиться їх стабільність. Це вдосконалить методи прогнозування, посилить дієвість і авторитет грошово-кредитної політики.

Щоб унеможливити або пом'якшити вплив інфляції, варто задіяти такі фактори. Зокрема, зменшення дефіциту бюджету шляхом скорочення певних видатків. Потрібно здійснити, окрім того, додаткові кроки щодо лібералізації імпорту антиінфляційного спрямування і запровадити жорсткішу монетарну політику (обмежити зростання грошової бази рівнем 30-40 відсотків), а також вдатися до подальшої лібералізації валютного регулювання. Щоб протистояти ціновим викликам поточного року, потрібно посилити конкуренцію у банківській системі через полегшення доступу іноземних банків до системи відповідних послуг, стимулювати процентною політикою активізацію заощаджень громадян, сприяти додатковому поштовху у розвитку ринку цінних паперів, зокрема для населення. Доцільно активізувати антимонопольну політику з метою профілактики необгрунтованого завищення цін (передусім споживчих), системно працювати над демобілізацією інфляційних очікувань.

Список використаних джерел

Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник/под ред. профес., д. э. н. А.В. Сидоровича. - М.: МГУ им. Ломоносова, Издательство «ДИС», 1997. - 416с.

Антонов Н.Г. и др. Денежное обращение, кредит и банки. - М.: “Финстатинформ”, 1995. - 272 c.

Банківські ставки продовжують падати, панове... // Галицькі контракти. - 2000. - № 16. -С.5.

Вітлінський В., Наконечний Я., Пернарівський О. Концепція стратегії кредитного ризику // Банківська справа. - 2000. - № 1. - С.13 - 16.

Государственное регулирование рыночной экономики: Учебн. пособие. - 2-е изд. - М: Дело, 2002. - 280с.

Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. - К.: Основи, 1997. - 180 с.

Гроші та кредит: Підручник/ За ред. професора Б.С. Івасіва. - К: КНЕУ, 1999. - 404с.

Грошово-кредитна політика в Україні / За ред.В.С. Стельмаха, А.О. Єпіфанова, Н.Т. Гребеника, В.І. Міщенка - К.: КНЕУ, 2001. - 305 с.

Закон України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.

Кодекс України, Закон, Кодекс від 16.01. 2003 № 436-IV Господарський кодекс України.

Кротюк В.Л. Національний банк - центр банківської системи України. Організаційно-правовий аналіз. - К.: Ін Юре, 2000. - 248 с.

Лаврушин О.И. Деньги и кредит. - М.: Финансы и статистика, 1998. - 448 с.

Мережа Internet

Микро-, макроэкономика. Практикум. / Под общ. ред. Ю.А. Огибина. - СПб.: “Литература плюс”, “Санкт-Петербург оркестр”, 1994 - 432с.

Михасюк І., А. Мельник, М. Крупка, З. Залога. Державне регулювання економіки. - ЛНУ ім. Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. - 640с.

Павел Дур'яш, директор департаменту аналізу і досліджень Національного банку Польщі. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК КУРСОВОЇ ТА АНТИІНФЛЯЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В ПОЛЬЩІ. http: // economix. com. ua

Постанова НБУ від 12.02. 2002 р. № 61 «Положення про депозитарну діяльність Національного банку».

Прогноз: інфляція в 2007 році складе 11-13%. http: // www. invest-ua. com/news.

Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. - Тернопіль: Астон, 2001. -362с.

Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. - К.: МАУП, 2000. -176с.

Юрчишин В.В. Перспективи довгострокового безінфляційного зростання. // Статистика України, 2005, №1, с.85-89

Размещено на Allbest.ru