Теорія економічного аналізу

Весь процес аналізу можна зобразити у вигляді піраміди показників, на вершині якої знаходяться відповідні директивні показники господарської діяльності, а нижче - у ширшій і детальнішій формі система аналітичних показників.

На першому етапі проводять аналіз - поступове сходження від вершини піраміди до основи, у процесі якого з'ясовується, які фактори і якою мірою визначили досягнутий рівень директивного узагальненого показника. На другому етапі відбувається сходження від основи до вершини - синтез, отриманий шляхом аналізу результатів. Введення нових директивних показників оцінювання діяльності потребує внесення відповідних змін і в піраміду аналітичних показників. Виявлення, визначення й елімінування впливу окремих факторів на результат їх взаємодії базуються на деталізації показників, що дають змогу окремо розглянути кожний із факторів (комплекс факторів), який вивчають, хоч в процесі господарської діяльності їх вплив перехрещується. Штучного розчленування факторів досягають у результаті застосування методу абстракцій.

Визначення впливу окремих факторів, а за необхідності - їх елімінування проводять за допомогою різних прийомів. Ланцюгові підстановки і заснований на їх математичному перетворенні спосіб різниць абсолютних та відносних величин є найпоширенішими прийомами кількісного визначення впливу окремих факторів на результат їх взаємодії. При цьому суть ланцюгових підстановок полягає в послідовній заміні базового показника, що входить у розрахункову формулу цієї заміни, на досліджуваний узагальнений показник. Спочатку визначають відхилення фактичної величини досліджуваного узагальненого показника від базової (планової, минулорічної). Потім відкидають кількісну залежність цього відхилення від зміни часткових показників, що входять у розрахункову формулу. З цією метою поступово і послідовно, як вони подані у формулі, замінюють базові величини часткових показників на фактичні, виконуючи над ними всі математичні дії (множення, ділення, додавання, віднімання), передбачені формулою. Від отриманого результату розрахунків віднімають попередній (до заміни цього показника). Різниця відображає шукану величину впливу зміни даного часткового показника на узагальнений, бо всі інші показники, які послідовно порівнюють у розрахунках, однакові. Заміну базової величини показника фактично називають підстановкою. Як і в будь-якій системі лінійних алгебраїчних рівнянь, число невідомих визначає число підстановок, а невідомі при ланцюгових підстановках є величинами впливу всіх вхідних у формулу часткових показників на зміну узагальненого показника (на його відхилення від базового). Число подальших розрахунків стає більшим на одиницю, ніж число часткових показників, тому що для визначення загальної величини відхилення вводять базовий розрахунок (найчастіше - плановий). Так, при визначенні впливу двох часткових показників проводять три розрахунки, трьох показників - чотири і т. д. Послідовна підстановка не є довільною, а випливає з попереднього якісного аналізу взаємозв'язку і взаємозалежності, досліджуваних факторів у процесі їх спільної дії. У випадках, коли характер зв'язку з'ясований, можна визначити і правильну послідовність підстановок. Вірно вирішити питання про послідовність підстановок допомагає розподіл часткових показників на показники кількості (і структури) і показники якості. До першої групи показників належать, наприклад, обсяг товарної і валової продукції, кількість робітників, устаткування і т. д. До другої групи зараховують такі показники, як собівартість одиниці виробу, середня продуктивність праці одного робітника, середня зарплата одного робітника і т. д.

У всіх випадках використання прийому ланцюгових підстановок спочатку замість базових величин підставляють фактичні за аналізований період, що виражають кількісні і структурні зміни, а потім проводять підстановку якісних показників. При цьому оцінювання впливу відхилень кількісних показників від плану проводять на основі порівняння їх з базовими за питомою вагою, оскільки самі собою кількісні зміни можуть не зумовлювати зміни якісних показників. Наприклад, збільшення або зменшення кількості робітників за інших незмінних умов не змінює середній виробіток на одного робітника. Для розрахунку впливу якісних показників на загальний результат виконання завдання вдаються до їх порівняння за питомою вагою, що характеризує фактичну сукупність. Так, середній виробіток на одного робітника залежить від фактичного складу робітників і від рівня їх кваліфікації, від виконання норм виробітку кожним з них і т. ін. При перемноженні кількох співмножників, з яких один складають числа чи дані у натуральному виразі, а інші - дані у грошовому виразі, раніше робили підстановку спочатку натуральних показників, а тоді - вартісних.

Проте нерідко доводиться визначати вплив не одного, а кількох показників кількості і якості. У цих випадках для визначення послідовності підстановки попередньо з'ясовують, який показник є основним, незалежним від інших, а який - залежним. Наприклад, потрібно визначити вплив на обсяг продукції зміни числа робітників, кількості відпрацьованих людино-годин і людино-днів (кількісні показники) і середньогодинного виробітку на одного робітника (якісний показник). Кількість показників у даному випадку є основним кількісним показником, число відпрацьованих людино-днів -добутком числа робітників, з'явлень на роботу і тривалості робочого дня кожного робітника. Звичайно, можна з'явитися на роботу і відпрацювати повну кількість годин, але не можна відпрацювати ці години не з'явившись. Із цього випливає, що другий показник є залежним від першого, а третій - від першого і другого. Перш за все, потрібно виключити вплив на перемножені показники вже врахованих їх співмножників. У даному випадку способом ділення числа відпрацьованих людино-днів на число робітників потрібно знайти середнє число днів, які відпрацював один робітник, а поділивши число відпрацьованих людино-годин на число людино-днів, визначити середнє число годин роботи протягом одного робочого дня. Потім ці показники у розрахунковій формулі підставляють з урахуванням їх залежності.

Окремі фактори впливають на результат їх взаємодії і у бік збільшення чи зменшення. Тому їх вплив має виражатися алгебраїчною величиною, тобто абсолютною величиною зі знаком "+" чи "-". Прийом ланцюгових підстановок використовують для вимірювання відхилення від плану фактичних показників. Виконання плану щодо узагальненого показника можна простежити нижче на прикладі розрахунку впливу трудових факторів на виконання плану щодо обсягу валової продукції.

Зв'язок між показниками відображений у такій формулі:

RxDxtx W=Q,

де r - середнє число робітників;

D - середнє число днів роботи;

t - середня тривалість робочого дня;

W-- середній заробіток на одного робітника;

Q -- товарна продукція.

Розрахунок наведений у табл. 2.

Таблиця 2 Порядок підстановок при застосуванні прийому ланцюгових підстановок

Унаслідок негативного впливу екстенсивних факторів (недоукомплектованості робітників на 20 осіб. (1000 - 1020), зменшення середнього числа днів на 3,1 дня і середньої тривалості робочого дня на 0,11 год. (7,49 - 7,6)) товарна продукція зменшилась на 74 тис. грн., 53 тис. грн., і 53 тис. грн., а разом на 180 тис. грн. Це компенсував надлишок дії фактора - зростання середнього виробітку на 0,207 грн. (2,276 - 2,069), що привело до зростання товарної продукції на 359 тис. грн. У результаті обсяг продукції становив 179 тис. грн. (3948 - 3768).

Прийом різниць, тобто знаходження різниць між фактичними і базовими величинами порівняльних показників з подальшим визначенням впливу цих різниць - зміною часткових показників на загальне відхилення узагальненого показника від плану чи іншої бази, - це технічне спрощення прийому ланцюгових підстановок. Вплив різниць на загальне відхилення визначають у тій же послідовності, що й ланцюгові підстановки, але величину відхилення отримують відразу в підсумку кожного розрахунку.

Так, у прикладі, розв'язаному раніше способом ланцюгових підстановок, різниці в абсолютних величинах становили:

а) у числі робітників - 20 осіб.;

б) у середній кількості днів, які відпрацював один робітник, - 3,4 дня;

в) у середній тривалості робочого дня - 0,11 год.;

г) у середньому виробітку одного робітника + 0,207 грн.

Перемноження цих різниць на інші часткові показники відображає кількісний вплив на загальний показник. У нашому прикладі отримуємо результати:

а) вплив недоукомплектованості робітників - 20 х 235 х 7,6 х 2,069 = - 74 тис. грн.;

б) вплив зменшення кількості днів роботи - 3,4 х 1000 х 7,6 х 2,069 = - 53 тис. грн.;

в) вплив зміни тривалості робочого дня - 0,11 х 1000 х 231,6 х 2,069 = - 53 тис. грн.;

г) вплив збільшення середнього виробітку + 0,207 х 1000 х 231,6 х 7,49 = + 359 тис. грн.

Результати розрахунків збігаються з раніше отриманими при використанні ланцюгових підстановок. Інколи вони можуть не збігатися через округлення чисел при розрахунках. Останнім часом поширенішим став прийом відносних різниць. При цьому спрощеному варіанті ланцюгових підстановок попередньо підраховують зміну показників у процентах відповідно до базової величини, а тоді порівнюють проценти за послідовними добутками деяких часткових показників, що відображають їх залежність один від одного.

Практичне використання цього методу показано нижче на основі даних попереднього прикладу (див. табл. 3).

Таблиця 3

Основою для використання цього прийому є наведені нижче роздуми.

Якщо план щодо кількості робітників не виконують на 1,96%, то обсяг продукції за інших рівних умов має скоротитися на 1,96%, або на 73,9 тис. грн. (3769 х 1,96:100). Фонд робочого часу в людино-днях використаний на зайвий відсоток, ніби зменшилася кількість робітників, і рівність між цими відсотками (1,4) свідчить про невиконання планового числа робочих днів на кожного робітника. Через це обсяг продукції маєн пропорційно зменшитися ще на 1,4%, тобто на 52,8 тис. грн. Відсоток виконання відпрацьованих людино-годин менший, ніж людино-днів на 1,42%. Оскільки людино-години - це добуток людино-днів і середньої тривалості робочого дня, то різниця між процентами використання фонду робочого часу в людино-годинах і в людино-днях показує вплив виконання плану щодо тривалості робочого дня. І нарешті, якщо би відбулося тільки відхилення у використанні робочого часу, то процент виконання завдання щодо обсягу продукції дорівнював би відсотку виконання завдання щодо фонду робочого часу в людино-годинах. Різниця між цими відсотками (9,53%) показує вплив інтенсивного фактора - відхилення фактичного середньолюдинного виробітку від прогнозного. Перемножуючи різницю процентів на базову величину узагальненого показника (у нашому прикладі - на прогнозний обсяг товарної продукції), визначають вплив відповідного часткового показника на зміну узагальненого показника. Прийом перерахунку прогнозних показників з урахуванням зміни обсягу і структури продукції, складу сировини, цін і т. ін. також є однією з форм практичного використання ланцюгових підстановок.

Перераховані показники - база для порівняння з фактичними даними при оцінюванні госпрозрахункових досягнень підприємства. Вони допомагають виділити результати роботи самого підприємства, які не залежать від впливу на них різних причин, або розмежувати відхилення від завдання на допустимі і недопустимі. Підрахунок прогнозних показників проводять у ряді випадків уже в процесі складання звітності. Наприклад, у звітності про собівартість поряд з фактичними витратами наводять дані про планову собівартість випущеної товарної продукції. Прийом пайової участі, тобто пропорційного розподілу відхилення щодо узагальненого показника між фактичними і базовими показниками, застосовують замість прийому ланцюгових підстановок у тих випадках, коли при значній кількості часткових показників, що входять у розрахункову формулу, не можна визначити їх залежність один від одного.

Балансовий метод - це спеціальний прийом порівняння взаємопов'язаних показників господарської діяльності з метою з'ясування і визначення їх взаємного впливу, а також підрахунку резервів підвищення ефективності виробництва.

При застосуванні балансового методу аналізу зв'язку між окремими показниками вплив факторів відображають у формі рівності підсумків, отриманих у результаті різних їх порівнянь. Оскільки першим історичним прикладом зв'язків великої кількості показників господарської діяльності через виведення рівності двох підсумків був бухгалтерський баланс, то цей прийом аналізу отримав назву балансового. При його використанні рівність підсумків є підтвердженням того, що в аналізі враховані всі взаємодіючі фактори та відображені в них економічні показники і що зв'язок між ними представлений вірно. Так, для виявлення причин, що зумовили відхилення від завдання обсягу реалізованої продукції, перш за все, роблять порівняння звітного і прогнозного балансів (див. табл. 4).

Таблиця 4 (тис. грн. в оптових цінах підприємства)

Показуємо баланс відхилень від завдання порівняльних показників з урахуванням їх взаємозв'язку:

?Р = ?В + ?Оо - ?О1, або + 400 тис. грн. + 200 тис. грн. - 100 тис. грн. = 500 тис. грн.

Балансовий метод високоефективний у різних галузях аналітичної роботи, але особливо широкого застосування він набув в аналізі фінансового стану підприємства, де основним джерелом інформації є бухгалтерський баланс. З допомогою балансового методу з'ясовують, чи всі засоби господарства використовують за цільовим призначенням, чи відповідає сума власних обігових засобів запланованій потребі в них, чи правильно розміщені обігові засоби між окремими видами товарно-матеріальних цінностей. Балансовий метод використовують також як допоміжний при перевірці розрахунків, проведених за допомогою інших алгебраїчних аналітичних прийомів. Так, для перевірки розрахунків, здійснених способом ланцюгових підстановок, алгебраїчну суму відхилень від бази під дією окремих факторів порівнюють із загальним відхиленням узагальненого показника. У результаті отримують баланс відхилень.

Розглянуті прийоми аналізу багато років використовують у практиці аналітичної роботи, тому вони є традиційними. Проте відповідно до розвитку економічного аналізу, намагання відновити його ролі в управлінні і плануванні зростає кількість факторів з їх зовнішніми і внутрішніми зв'язками які вивчають; це в багатьох випадках зумовлює необхідність використання в аналізі сучасних, складніших економіко-математичних методів. Автоматизація систем управління й удосконалення ЕОМ створюють для цього необхідні умови. Досягнення прикладної математики й обчислювальної техніки за останні роки значно розширюють можливості з'ясування зв'язків між взаємодіючими факторами і визначення їх відносного впливу на ефективність виробництва.

Якщо кількість врахованих факторів невелика і їх вплив на результати взаємодії можна виразити (хоча б умовно) у вигляді прямо пропорційної чи обернено пропорційної функціональної залежності, то визначення проводять за допомогою традиційних аналітичних прийомів - балансового, ланцюгових підстановок.

Загальне правило математики - вибирати найпростіший і раціональний шлях розв'язку задачі - поширюється також на аналіз. Якщо ж необхідно вивчити і одночасно визначити суперечливий вплив багатьох факторів на результат їх взаємодії, коли зв'язок непропорційний, то не можна обійтися без сучасних економіко-математичних методів. Їх необхідно пристосувати до потреб аналітичного дослідження. Раніше вже зазначалося, що з допомогою аналізу вивчають індивідуальні особливості даного підприємства і його виробничих дільниць, що можуть більше ніде не траплятися. Крім цього, кореляційні й інші економіко-математичні методи, як правило, передбачають відхилення від головних особливостей окремих підприємств і базуються на масових спостереженнях і законі великих чисел. Тому економіко-математичні методи дають значний ефект при аналізі господарської діяльності більшості об'єднань - господарських об'єднань і міністерств. На найнижчих ступенях управління (на виробничих дільницях, у цехах) їх потрібно використовувати для аналізу тих сторін роботи підприємства, що пов'язані з випадковими обставинами і статистичними процесами (наприклад, із попитом населення, природними умовами, суб'єктивними факторами і т. ін.), і там, де можна отримати дані про масові спостереження. У практиці аналізу нині використовують вибіркові методи, зокрема малу вибірку; показники варіативності (для характеристики хронологічних і просторових рядів); кореляційний, регресивний і дисперсний аналізи; лінійне програмування; теорію масового обслуговування; сіткові та інші графічні методи; теорію управління запасами; економіко-математичні моделі, теорію ігор та ін. Всі ці методи розглядають у курсі математичної статистики і математичного програмування. При вивченні аналізу господарської діяльності наводяться конкретні приклади застосування перерахованих методів для виявлення і з'ясування впливу деяких факторів на інтенсивність господарювання і для визначення величини резервів. Вибірковий метод дає змогу, не проводячи загального вивчення використання всіх одиниць обладнання або причин втрати робочого часу на всіх робочих місцях, відібрати відповідно до вимог математичної статистики визначену кількість одиниць, вивчити їх і поширити отримані висновки на об'єкт аналізу. Вибірковий метод широко використовують при аналізі собівартості (вивчення причин зміни собівартості за калькуляцією окремих видів виробів і поширення отриманих висновків на весь випуск продукції), при аналізі якості продукції на основі відібраних виробів, при вивченні причин, що гальмують освоєння нової техніки. Вибірковий метод корисно використовувати і при вивченні більших сукупностей виробничих одиниць - виробничих і промислових об'єднань, торгів і будівельних трестів. На основі вивчення відібраних низових ланок цих об'єднань роблять висновки про фактори, що вплинули на результат діяльності всього об'єднання. Визначення варіацій використовують для характеристики коливань порівняльних величин. Наприклад, при вивченні продуктивності праці важливо визначити ступінь коливання її рівня на основі зіставлення виконаних ними норм виробітку. Для цього використовують розмах варіації, середньоквадратичне відхилення і коефіцієнт варіації. Ці показники служать для оцінювання ритмічності виробництва, ритмічності виконання завдання товарообігу, їх застосовують при аналізі діяльності об'єднань. Кореляційний і регресивний аналізи використовують для визначення ймовірності впливу факторів. Так, кореляція служить для визначення впливу певних факторних показників організаційно-технічного рівня виробництва на продуктивність праці, фондовіддачу, собівартість, рентабельність.

При використанні в аналізі парної і множинної кореляцій потрібно дотримуватися вимог математичної статистики стосовно величини вибірки, якісної однорідності відібраної сукупності та інших факторів, що забезпечують вибірку.

Отримані шляхом розв'язку рівняння регресій, коефіцієнти переважно правильні щодо всіх досліджуваних сукупностей (наприклад, при аналізі впливу окремих факторів на продуктивність.

III. Програмно-цільові методи в економічному аналізі

Програмно-цільовий метод є важливим інструментом формування видаткової частини бюджетів усіх рівнів, а конкретний перелік цільових програм визначається можливостями бюджетного фінансування. Наприклад, у 1995 р. таких федеральних програм в РФ було ок. 50. Ряд програм фінансується на спільній основі за рахунок коштів федерального бюджету і бюджетів суб'єктів Федерації, а також позабюджетних джерел (зазвичай федеральні і регіональні програми підтримки малого підприємництва). Одна з найбільш гострих проблем соціально-економічного розвитку РФ на сучасному етапі - формування довгострокової стратегії, розробка і реалізація на її основі пакету цільових програм структурної перебудови та технологічної модернізації господарства, охорони навколишнього середовища-Деякі з таких програм вже прийняті і виконуються; так в 1998 р. була прийнята національна федеральна цільова програма "Оздоровлення екологічної обстановки на річці Волзі та її притоках, відновлення та запобігання деградації природних комплексів Волзького басейну на період до 2010 року". Галузевий комплексною програмою є програма реструктуризації вугільної промисловості, яка включає також вирішення соціальних проблем вугільників і фінансується Світовим банком та органами влади різних рівнів. Разом з тим, щоб подолати відставання країни у створенні нового постіндустріального суспільства необхідно прискорити прийняття науково-технічних програм як загальнонаціональних, так і регіональних. Ці програми мають передбачати ефективну взаємодію держави і приватного сектору у формуванні національного науково-технічного потенціалу, поділ функцій між ними, партнерські відносини в досягненні єдиної мети - підвищення конкурентоспроможності національної продукції на світових ринках. С. А. Хавіна. ПРОДУКТ, результат економічної діяльності, втілений в речах і послуги. У матеріально-речовій формі виступає матеріальний продукт. У духовній сфері створюється інтелектуальний продукт, що включає ідеї, відкриття та винаходи, нові технології, результати науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР), інформаційні продукти, твори літератури і мистецтва. Продукт, створюваний у сфері послуг, як правило, не має речової форми, а особливістю такого продукту є те, що його корисний ефект невіддільний від процесу виробництва послуги, напр. послуги лікаря, вчителя. Сутність програмно-цільового методу планування, цільові комплексні програми Наявність вад ринкового саморегулювання та вад державного втручання в економіку породжує складні соціально-економічні проблеми, вирішення яких пов'язане з використанням так званого програмно-цільового методу планування. Використання програмно-цільового методу планування передбачає:

* визначення проблеми та формулювання цілей;

* розробку й реалізацію програми, спрямованої на досягнення цілей;

* систематичний контроль за якістю та результатами робіт, передбачених програмою;

* коригування заходів, спрямованих на реалізацію цілей.

Застосування програмно-цільового підходу зумовлене багатьма факторами: наявністю незадоволеного попиту на продукцію (роботи, послуги); надмірними витратами ресурсів і, як наслідок, виникненням негативних зовнішніх ефектів (екстерналій); потребою в глибоких структурних перетвореннях; реакцією на політичний тиск або підприємницьку ініціативу і т. п. Програмно-цільовий метод планування реалізується через цільові комплексні програми. Цільова комплексна програма (ЦКП) -- це документ, в якому міститься визначений за ресурсами, виконавцями та строками здійснення комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей. Цілі, на які має бути спрямована ЦКП, обумовлені стратегією соціально-економічної політики держави, наявністю певної конкретної або кількох суміжних соціально-економічних проблем. За рівнем, складом, сферою впливу та реалізації виділяють такі програми: міждержавні, державні, міжгалузеві, галузеві, міжрегіональні, регіональні, локальні. За характером і специфікою проблем і цілей розрізняють програми: -- соціально-економічні, спрямовані на вирішення проблем розвитку й удосконалення способу життя, підвищення матеріального й культурного рівня населення, поліпшення виробничих і соціальних умов праці та відпочинку, зростання масштабів та ефективності функціонування суспільного сектору і т. п. Виробничі, орієнтовані на збільшення виробництва певних видів продукції (робіт, послуг), розвиток прогресивних виробництв, підвищення якісних характеристик продукції, зростання ефективності використання ресурсів. Науково-технічні, націлені на розвиток наукових досліджень, вирішення проблем розробки та впровадження в практику новітньої техніки і технології. Екологічні, спрямовані на ресурсозбереження, здійснення природоохоронних і природоперетворювальних проектів. Інституціональні, орієнтовані на вдосконалення організації управління господарськими системами, трансформацію відносин власності. Регіональні, націлені на господарське освоєння нових районів, перетворення структури економіки сформованих соціально-економічних комплексів регіонів. За термінами виконання програми поділяють на: довгострокові (розраховані на період 5-10 років); середньострокові (1-5 років); і короткострокові (до 1 року). Ця класифікація зумовлена характером цілей, на досягнення яких спрямовано програму. Довгострокові програми спрямовано на досягнення стратегічних цілей. Як правило, досягнення стратегічної цілі -- це тривалий процес, пов'язаний із суттєвими структурними зрушеннями в економіці, які через інерційність економіки не можна здійснити швидко. Середньострокові програми розв'язують тактичні завдання. Короткострокові програми спрямовані на вирішення поточних проблем (оперативних цілей). Нині в Україні реалізуються науково-дослідні та конструкторські роботи за понад 60-ма державними та міжнародними ЦКП. Найбільш відомими з них є: "Програма стабілізації та розвитку АПК", "Національна програма виробництва технологічних комплексів машин і устаткування для сільського господарства, харчової та переробної промисловості", "Комплексна програма модернізації та розвитку паливно-енергетичної промисловості ("Енергетика")", "Програма розвитку вугільної промисловості та її соціальної сфери ("Вугілля")", "Програма розвитку та технічного переозброєння підприємств чорної і кольорової металургії", "Програма конверсії військово-промислового і машинобудівельного комплексів", "Програма розвитку авіаційної промисловості", "Програма розвитку хімічної, нафтохімічної та нафтопереробної промисловості", "Програма розвитку транспортного комплексу", "Програма розвитку лісового господарства і лісопромислового комплексу", "Програма ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС", "Програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра", "Програма в галузі охорони здоров'я і медичної техніки", "Національна програма відродження освіти ("Україна -- XXI століття")", "Програма основних напрямків розвитку культури", "Програма розвитку матеріально-технічної бази книговидання і преси", "Національна космічна програма", "Державна програма приватизації" тощо. Програмування як спосіб вирішення економічних проблем застосовується в різних ланках організаційної структури економіки. Найважливіші програми, спрямовані на розв'язання загальнодержавних і загальносуспільних проблем, які формуються, виходячи з стратегічних цілей держави, здобувають статус національних програм. В Україні національні ЦКП розробляються і реалізуються згідно з Постановами Верховної Ради, Указами Президента, Розпорядженнями Кабінету Міністрів. Розробка та реалізація ЦКП потребують виконання певної сукупності робіт (заходів), пов'язаних з техніко-економічним обгрунтуванням, плануванням, виробництвом, фінансуванням і т.п. Сукупність заходів, передбачених програмою, для зручності розгляду можна згрупувати у два блоки: основна діяльність та її забезпечення. До основної діяльності належать: передінвестиційні дослідження, планування, розробка проектно-кошторисної документації, укладання контрактів, капітальний ремонт, будівельно-монтажні роботи, технічне переозброєння, реконструкція, виробництво, надання послуг, уведення в експлуатацію об'єктів і т. п. Діяльність із забезпечення включає організаційне, правове, кадрове, фінансове, матеріально-технічне, маркетингове, інформаційне забезпечення. Кожна ЦКП, незалежно від її складності, обсягів фінансування та масштабів робіт, перебуває в різних станах: від стану, коли програми ще немає, до стану, коли програми вже немає. Проміжок часу від моменту виникнення програми до моменту її ліквідації має назву життєвого циклу ЦКП. Згідно з існуючою практикою стани, через які проходить ЦКП, називають етапами (фазами, стадіями) ЦКП. У свою чергу, кожен етап може підрозділятися на -- підетапи (під-фази, підстадії). Відповідно до системного підходу й основних принципів програмно-цільового планування (цільова спрямованість на досягнення кінцевих результатів, комплексність, альтернативність, керованість) передування етапів розробки та реалізації ЦКП здійснюється за такою схемою.

1. Відбір переліку проблем, що підлягають програмному розв'язанню.

2. Формування та видача вихідного завдання на розробку програми.

3. Розробка проекту програми.

4. Затвердження програми.

5. Реалізація програми.

6. Звіт про виконання програми.

Розглянемо сутність, завдання і перелік необхідних видів робіт та обґрунтувань кожного етапу розробки і реалізації цільових Комплексних програм (рис. 1.).

Рис. 1. Етапи розробки та реалізації ЦКП

1. Відбір переліку проблем, що підлягають програмному розв'язанню. Згідно з теорією менеджменту всю сукупність проблем можна класифікувати за двома типами. По-перше, проблемною вважається ситуація, коли традиційні методи державного регулювання нездатні забезпечити досягнення цілей соціально-економічної політики. Так, за допомогою непрямих методів регулювання держава впливає на економічні інтереси суб'єктів підприємництва з метою орієнтації їхньої діяльності в напрямках державних пріоритетів. Але низька еластичність економічних важелів і мотивів поведінки підприємців створює ситуацію, коли мета державного регулювання стає неадекватною засобам її досягнення. Як наслідок -- цілі не досягаються. По-друге, проблематичною є й потенційна можливість досягнення позитивного результату. Формування переліку проблем, що підлягають програмному розв'язанню здійснюється на підставі стратегії соціально-економічної політики держави. У зв'язку з тим, що ЦКП державного рівня потребують, як правило, великих обсягів фінансових і матеріальних ресурсів і навіть (у деяких випадках) створення спеціальних органів управління, формування національних програм доцільно здійснювати тільки в разі, по-перше, великої народногосподарської значущості та, по-друге, неможливості комплексного розв'язання проблем за допомогою традиційних методів планування та регулювання. Відтак, основними принципами формування переліку проблем, для розв'язання яких необхідне розроблення відповідних програм, є: оцінка суспільних потреб у вирішенні тієї чи тієї проблеми; облік і аналіз негативних і позитивних зовнішніх ефектів, які можуть виникнути в результаті вирішення існуючих проблем; порівнювання витрат на розв'язання проблем із ресурсними можливостями. Процедура відбору проблем, що підлягають програмному розв'язанню, пов'язана з пріоритетами соціально-економічної політики держави. Проголошення державних пріоритетів здійснюється на підставі політичних рішень, які мають відповідати принципам економічної ефективності та соціальної справедливості.

2. Формування вихідного завдання на розробку програми. Роботу з формування вихідного завдання на розробку ЦКП здійснює замовник. Вихідне завдання має складатися з таких головних блоків: -- розгорнуте формулювання головної цілі, підцілей та завдань програми; -- орієнтовний перелік центральних та місцевих державних органів, які братимуть участь у реалізації програми; -- обсяг витрат на розробку та реалізацію програми із зазначенням основних джерел фінансування; -- інші вказівки щодо організації розробки та реалізації програми. Характер і специфіка народногосподарських проблем, а також рівень компетенції державних органів зумовлюють необхідність визначення статусу учасників програмно-цільового планування. Учасниками формування та реалізації ЦКП є: державний орган -- замовник ЦКП; головний розробник ЦКП; державні органи -- виконавці ЦКП; підприємства -- виконавці заходів ЦКП. Державний орган -- замовник ЦКП (орган законодавчої, виконавчої, представницької влади) впливає на всі етапи життєвого циклу програми: визначає проблеми, способи їхнього розв'язання й цілі програми; формує вихідне завдання на розробку програми; визначає головного розробника програми; затверджує програму та забезпечує контроль її виконання. У разі, коли розв'язання проблеми потребує високого рівня компетенції учасника програмно-цільового управління створюють орган управління програмою, якому передають повноваження державного замовника ЦКП. Головний розробник ЦКП -- організація, основними функціями якої є: розробка проекту програми, координація дій виконавців програми, контроль виконання й коригування заходів ЦКП. Функції головного розробника може виконувати орган управління програмою, якщо такий створено. Головним розробником може бути й колектив фахівців з державних службовців високого рангу, науковців, провідних спеціалістів у галузі виробництва, фінансів, маркетингу, інформаційних технологій і т. п. Державний орган -- виконавець ЦКП (орган державної виконавчої влади) несе відповідальність за виконання певних заходів ЦКП. Найважливішою функцією цього учасника програмно-цільового управління є укладання державних контрактів з підприємствами -- виконавцями завдань програми. Підприємство -- виконавець ЦКП -- це підприємство (установа, організація), що забезпечує виконання конкретних завдань програми (державних замовлень) через виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг). 3. Розробка проекту програми. Роботу з розробки проекту ЦКП очолює й координує орган управління програмою. Проект програми має включати такі головні розділи: цільовий; зведений; організаційний. У цільовому розділі наводиться постановка й опис проблеми, а також способи її розв'язання. Для чіткого визначення способів досягнення цілей і заходів програми цілі повинні відповідати трьом основним вимогам: конкретності, визначеності в часі і реальності. Конкретність досягається встановленням кількісних і якісних орієнтирів (нормативів) -- інформаційної бази для дальших організаційних рішень, планово-економічних розрахунків, оцінки результатів діяльності виконавців і контролю. Визначеність у часі передбачає формулювання спочатку головної цілі, потім -- підцілей другого, третього і т. д. рівнів із зазначенням строків їхнього досягнення. Установлення цілей, які перевищують можливості економіки, може призвести до значних збитків і дальшого загострення соціально-економічних проблем. Тому цілі, підцілі та завдання цільових комплексних програм мають бути реальними. Конкретність, визначеність строків досягнення і реальність цілей забезпечуються за допомогою побудови дерева цілей. Процедура побудови дерева цілей може включати такий порядок дій:

1. Експертний аналіз відповідності вихідного формулювання цілі програми проблемі, яка підлягає розв'язанню.

2. Виявлення часткових цілей програми та їх аналіз.

3. Оформлення даних, здобутих у ході експертизи, в установленій формі (у вигляді таблиці або матриці). Кожен експерт має подати власний варіант набору часткових цілей.

Узгодження думок експертів на підставі аналізу запропонованих варіантів і побудова дерева цілей.

Дерево цілей є основою для визначення альтернативних засобів і методів досягнення цілей, побудови дерева рішень, формування переліку основних заходів і завдань програми. Вибір альтернативних варіантів досягнення цілей здійснюється через порівняння соціально-економічної ефективності кожного з варіантів за допомогою існуючої методики визначення ефективності з урахуванням позитивних і негативних екстерналій. Зведений розділ програми включає: основні показники програми; перелік основних заходів програми; ресурсне забезпечення заходів програми. Перелік основних показників програми обумовлений характером та специфікою проблем і цілей. Він може включати показники, які відображають: обсяги виробництва продукції (робіт, послуг); уведення в дію виробничих потужностей, основних фондів та об'єктів виробничого й невиробничого призначення; приріст запасів корисних копалин; характеристику структурних зрушень в економіці; зростання рівня життя населення і т. д. Основні показники програми розробляються як в цілому на весь життєвий Цикл програми, так і в розрізі окремих цільових рівнів. Перелік основних заходів програми розробляється в календарному та відомчому розрізах. Програмний захід -- це структурно визначена послідовність комплексу робіт (дій), які Ведуть до розв'язання конкретного завдання або досягнення підцілі (цілі) програми. План заходів має висвітлювати хто, що саме та в які строки повинен зробити, щоб розв'язати певне завдання. Формування завдань на здійснення робіт відомствам-виконавцям повинно ґрунтуватися на альтернативних засадах. Реальність заходів програми значною мірою залежить від ресурсного забезпечення. Діагностика проблеми передбачає необхідність визначення ресурсних обмежень. Обмеження (неадекватність трудових, матеріальних, фінансових ресурсів; брак технологій і т. п.) варіюються залежно від характеру й специфіки проблеми. Для обґрунтування заходів ЦКП розробляються баланси тих ресурсів, які використовуються під час реалізації програми. Складовою частиною програми є організаційно-економічний механізм управління процесом реалізації програми. Організаційно-економічний механізм передбачає створення спрямованої на реалізацію передбачених програмою заходів системи правових, адміністративних і економічних регуляторів. Слід зазначити, що рамки існуючих законів в економічній сфері можуть стати своєрідними обмеженнями щодо застосування адміністративних та економічних методів регулювання. Тому проекти національних програм повинні містити перелік пропозицій стосовно зміни законодавства з питань надання податкових, кредитних, цінових, амортизаційних, митних та інших пільг з метою заохочування й стимулювання виконавців цільових комплексних програм. Основним елементом організаційно-економічного механізму реалізації завдань програм є механізм державних замовлень. Державний контракт є основним документом, який урегульовує економічні, правові й організаційні відносини між державним замовником і виконавцем. У контрактах мають бути зазначені вимоги щодо обсягів, номенклатури та якості продукції (робіт, послуг), а також чітко визначені строки поставок продукції (виконання робіт, надання послуг) конкретним споживачам. Етап розробки проекту ЦКП завершується передачею його замовнику для затвердження та прийняття рішення про початок реалізації програми.

4. Затвердження програми здійснює державний орган -- замовник ЦКП.

5. Реалізація програми.

Цей етап складається з двох основних стадій: укладання державних контрактів та виконання комплексів робіт. Укладання державних контрактів здійснює державний орган, який несе відповідальність за виконання певних заходів, передбачених програмою. Він повинен здійснити, виходячи з державних інтересів, вибір виконавців державного замовлення способом конкурсного відбору. З метою відбору найліпшого з потенційних виконавців державного контракту кожного з них треба "оцінити" за допомогою відповідних критеріїв. Такими критеріями можуть бути, наприклад: реальні можливості претендентів виконати завдання; якісні характеристики продукції (робіт, послуг) підприємств-претендентів; обсяги ресурсів, необхідних виконавцям для досягнення певного соціально-економічного результату і т. п. На стадії виконання комплексів робіт відбувається виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг) згідно із завданнями, що їх передбачено державними контрактами.

6. Звіт про виконання програми.

Звіт про виконання ЦКП є складовою частиною контролю.

Контроль за реалізацією заходів ЦКП

Контроль -- це процес забезпечення досягнення цілей програми. Метою контролю є сприяння тому, щоб фактичні результати якомога більше відповідали завданням (цілям) програми. За часом здійснення виділяють запобіжний, поточний і завершальний види контролю (рис. 2.). Запобіжний контроль здійснюється ще до фактичного початку робіт. Основними засобами запобіжного контролю є реалізація певних правил процедур і способу поведінки учасників програмного процесу. Його завдання полягають у тому, щоб чітко встановити цілі та функції замовників і виконавців ЦКП, забезпечити виконання завдань трудовими, матеріальними й фінансовими ресурсами. Поточний контроль здійснюється безпосередньо під час розробки та реалізації програми. Він базується на вимірюванні поточних результатів, одержаних після виконання певних видів робіт. Регулярна перевірка результатів роботи, оперативне вирішення проблем, що виникають, прийняття рішень щодо вдосконалення діяльності уможливлюють мінімізацію відхилення фактичних результатів від запланованих. Якщо дозволити відхиленням вільно розвиватися, вони здатні спричинити серйозні труднощі в досягненні цілей. Завершальний контроль виконує дві функції. По-перше, він надає інформацію, необхідну для планування в майбутньому з урахуванням помилок минулого. По-друге, контроль здійснюється з метою сприяння мотивації з допомогою матеріального таї морального стимулювання виконавців. Звіт про виконання програми є своєрідною формою завершального контролю.

Рис. 2. Етапи контролю

У процедурі контролю виділяють три основні підетапи: розробка нормативів і критеріїв; порівнювання з ними реальних результатів і вжиття необхідних коригуючих заходів. Розробка критеріїв і нормативів здійснюється під час розробки проекту програми. По суті, критерії та нормативи -- це показники програми, за допомогою яких описуються цілі, підцілі та завдання ЦКП. Порівнювання нормативів і критеріїв з результатами здійснюється під час поточного контролю з метою визначення відхилень. На цьому етапі визначається одна з трьох основних ліній поведінки:

1. Якщо порівняння фактичних результатів із нормативами свідчить про те, що цілі досягаються, то ліпше продовжувати вимірювання результатів, повторюючи цикл контролю, і утриматися від будь-яких дій.

2. Наявність розходжень між результатами й цілями потребує здійснення певних коригуючих дій, спрямованих на усунення причин відхилень.

3. Усвідомлення нереальності цілей і заходів, спрямованих на їх досягнення, спричиняє необхідність перегляду нормативів.

Отже, визначення проблем і цілей, планування відповідних заходів, забезпечення цих заходів наявними ресурсами -- є одними з найскладніших і найвідповідальніших етапів програмно-цільового планування. Аналіз існуючих в Україні ЦКП свідчить про те, що під час розробки багатьох із них було допущено серйозні прорахунки на стадіях формулювання проблем, цілей, побудови цілереалізуючої системи, контролю. Значні недоліки мали місце і в процесі забезпечення програмних заходів наявними ресурсами. Подолання названих недоліків потребує чіткого додержання всіх правил і процедур програмно-цільового методу планування, а також удосконалення діяльності державного апарату.

Використана література

1. Економічний аналіз: Навч. посібник / М. А. Болюх і ін. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2003. - 556 с.

2. Економічний аналіз: Навчальний посібник для студентів вузів. За ред. Ф. Ф. Бутинця. - Житомир: ПП "Рута", 2003. - 680 с.

3. Івахненко В. М. Курс економічного аналізу. - Київ: Знання прес, 2000. - 359 с.

4. Мних Є. В., Буряк П. Ю. Економічний аналіз на промисловому підприємстві. -- Львів: Світ, 1998.- 208 с.

5. Баканов М. И., Шеремет А. Д. Теория экономического анализа: Учебник. - 4-е изд., доп. и перераб.- М.: Финансы и статистика, 2002. - 416 с.

6. Попович П. Я. Економічний аналіз діяльності суб'єктів господарювання: Підручник. - Тернопіль: Економічна думка, 2001. - 454 с.

7. Коробов М. Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посібник.- К.: Т-во "Знання", КОО, 2000. - 378 с.

8. Ізмайлова К. В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. - К.: МАУП, 2000. - 152 с.

9. Шарапов О. Д. та ін. Системний аналіз: Навчальний посібник. К.: Вища школа, 1993. - 303 с.

Размещено на Allbest.ru