Главная Коллекция "Otherreferats" Экономика и экономическая теория Відтворення основних фондів

Відтворення основних фондів

Форми і методи відтворення основних фондів. Організаційна структура управління ТОВ "Буддеталь". Аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища. Економічні показники виробничо-господарської діяльності підприємства. Класифікація і структура основних фондів.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 05.02.2012
Размер файла 286,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Розглянемо фактори середовища непрямого впливу. Середовище непрямого впливу складніше, ніж середовище прямого впливу. Керівництво вимушене приймати свої рішення на прогнозах про існування і вплив середовища, аналізуючи неповну інформацію, у спробах визначити можливі наслідки для організації.

Зміни в технологічному зовнішньому середовищі можуть поставити організацію в безнадійно програшне конкурентне становище. Технологічні нововведення впливають на ефективність. Аналіз технологічного зовнішнього середовища може враховувати застосування ЕОМ в проектуванні і наданні товарів та послуг. Але не всі організації знаходяться під впливом швидкого науково-технічного прогресу. Фірма належить саме до таких організацій, до мети діяльності даної організації входить впровадження нової техніки і передового досвіду, щодо складних робіт, операцій по розрахунках з постачальниками і підприємствами. Значна кількість технологій грунтується на використанні комп'ютерів. Комп'ютер також може стежити за тим, де саме знаходиться кожний товар. Ці системи не тільки виключають людську працю, а й дозволяють економити складські площі, прискорювати складські операції і покращувати контроль за матеріально-технічними запасами, але ці програми дуже дорогі, тому всі технологічні новинки якими обмежується фірми - це пакети програм для ведення бухобліку.

Керівництво також повинно вміти оцінювати як вплинуть на структуру організації та її діяльність загальні зміни стану економіки. Стан економіки впливає на вартість всіх вхідних ресурсів і здатність споживачів купувати певні товари та послуги. Зараз Україна переживає економічний спад, а отже зниження купівельної спроможності споживачів.

Керівництво організації повинно з'ясувати, чи володіє воно внутрішніми силами, щоб скористуватися зовнішніми можливостями, та і чи існують у неї слабкі сторони, що можуть ускладнити проблеми, пов'язані з зовнішніми факторами. В обстеження входять такі функції, як маркетинг, бухгалтерський облік, операції провадження, людські ресурси, культура корпорації. При обстеженні функції маркетингу необхідно звернути увагу на галузі аналізу: конкурентноспроможність і бажана частка ринку в відсотках до його загальної місткості, що є суттєвою метою для компанії; різноманітність та якість асортименту виробів, що постійно контролюються та оцінюються вищим керівництвом; ринкова демографічна статистика, контроль за змінами на ринку у інтересах споживачів; ринкові дослідження та розробки нових товарів та послуг; передпродажне та післяпродажне обслуговування клієнтів, що ї одним з слабких місць у підприємництві; ефективний збут, реклама та просування товару (агресивна, компетентна група служби збуту); творчо направлена спрямована реклама і просування товару служить гарним доповненням до асортименту виробів.

Аналіз фінансового стану може принести користь фірмі виявити наявні потенційні внутрішні слабкості організації у порівнянні з її конкурентами. Надто важливим для тривалого виживання фірми є безперервний аналіз управління операціями. У ході обстеження внутрішнього середовища слідує звернути увагу на наступні питання: Чи може організація продавати товар чи послуги по більш низьким цінам, ніж її конкуренти? Якщо немає, то чому? Який доступ організація має до нових матеріалів? З якою кількістю постачальників вона пов'язана? Яке обладнання на організації? Чи розрахована закупівля на зниження величини матеріальних запасів та часу реалізації замовлення? Чи існують адекватні механізми контролю над вхідними матеріалами та виробами, що виходять? Чи залежить продукція організація сезонним коливанням попиту? Якщо так, то як виправити існуючу ситуацію? Чи може організація обслуговувати той ринок, що не можуть обслугувати її конкуренти? Чи має організація ефективні та результативні системи контролю якості? Наскільки ефективно спланований та спроектований процес виробництва?

Розглянемо слабкі сторони організації:

Громіздкість структури, неповороткість, повільність апарату керування.

Відсутність конкретної матеріальної зацікавленості персоналу.

Фактично абсолютна незмінність структури організації, не зважаючи на величезні зміни колишніх років.

Згаяний час.

Надія на допомогу держави.

Необхідно:

Не боротися з конкурентами, а намагатися домовитися з ними про який-небудь розподіл галузей діяльності.

Потрібні інвестиції, щоб хоч як-небудь загрузити базу, що залишилась.

Зменшити ризик неправильного розміщення засобів через некомпетентність апарату.

Аналіз зовнішніх умов дає уявлення про сприятливі і несприятливі фактори, які існують на ринку [2, ст.49]. Але вони можуть бути оцінені тільки у відношенні сильних і слабких сторін організації. Мета оцінки сильних і слабких сторін організації в тому, щоб закріпитися на ринку і захищати свої слабкі сторони.

Причини для проведення аналізу сильних і слабких сторін внутрішнього середовища такі:

Знайти найкращі засоби досягнення результатів;

Необхідно базувати свої дії на реальних, а не на бажаних факторах;

Минулий успіх не є достатньою основою для майбутнього успіху;

Причини важливі для розуміння не тільки того, що зроблено, але й чому воно зроблено.

При аналізі проводиться оцінка таких внутрішніх факторів як:

Стан ринку і рівень обслуговування;

Фінансові ресурси;

Операційна діяльність і продуктивність;

Технологія;

Управління і штати;

Організація;

Інформація;

Система обслуговування.

Стан ринку і рівень обслуговування - важливо вияснити, які товари і послуги відповідають відповідним вимогам, і вияснити на яких необхідно зосередити свою діяльність.

Товари і послуги: сприяють для розвитку сприятливих можливостей розвитку діяльності організації в межах інвестицій; виконані і виконуються добре, але їх подальше зростання уповільнюються; повільно зростають чи знижуються при неактивному ринку, потребують більших затрат аніж прибуток, який отримується.

Організація -- оцінює, допомагає чи заважає структура у виконанні задач.

Інформація - вирішить чи необхідна відповідна інформація, коли і де вона необхідна організації, оцінить погіршення виконання роботи через погане або несвоєчасне надання інформації.

Система обслуговування - оцінює як багато часу потребує обслуговування; скільки коштує система обслуговування; який потенціал має для покращання.

Витоки більшості проблем у організації приховані у людських ресурсах. Тут необхідно враховувати: тип співробітників, компетентність та підготовку керівництва, систему винагород, спадкоємність керівних посад, підготовку та підвищення кваліфікації співробітників, втрата провідних фахівців та причини цього, якість виробів. Імідж організації створюється за допомогою співробітників, клієнтів та суспільної думки. Культура та імідж закріплюються чи послабляються репутацією. Призвівши внутрішні сильні і слабі сторони у відповідність з зовнішніми загрозами та можливостями, керівництво готово до вибору відповідної стратегічної альтернативи.

2.3 Основні економічні показники виробничо-господарської діяльності

Прибуток (доход) і рентабельність як основні показники фінансових результатів не можуть повністю характеризувати фінансовий стан підприємства і можливі тенденції його зміни. Останній істотно залежить від певних фінансових пропорцій, які аналізуються за даними балансу - підсумкового синтетичного документу про наявність використання коштів на певну дату (кінець кварталу, року).

Оскільки структура балансу наших підприємств поступово змінюється у напрямку адаптації до ринкових умов, для ілюстрації візьмемо баланс ТОВ “Буддеталь” (Додаток 1). Баланс має дві частини: актив, який показує напрямки розміщення коштів (капіталу), і пасив, що характеризує їх джерела. Активи включають фізичне , грошове і нематеріальне майно, яке у балансі поділяється на дві групи: фіксовані і поточні активи.

Фіксовані активи - це майно, створене за рахунок довгострокових інвестицій, яке має тривалий термін обігу (більше року), передусім основні фонди, незавершене будівництво, нематеріальні активи, довгострокові фінансові вкладення та ін. Фіксовані активи ще називають основним капіталом. Основні фонди і нематеріальні активи у балансі оцінюються по їх повній вартості, але у підсумок включаються по залишковій вартості, тобто за вирахуванням амортизаційних відрахувань (зносу) [2, ст 56, 4, ст.45].

Поточні активи включають мобільний елемент майна з коротким терміном обігу (до одного року). До них належать оборотні кошти і цінні папери, що швидко реалізовуються.

Поточні активи мають здатність досить швидко перетворюватись у гроші. Цю здатність називають ліквідністю. Поточні активи більш ліквідні ніж фіксовані. В свою чергу окремі різновиди поточних активів мають різну ліквідність. За умов нормального функціонування економіки найбільш ліквідні активи - це гроші, цінні папери, на які є попит на ринку, та дебіторська заборгованість.

Меншу ступінь ліквідності мають товарно-матеріальні запаси та затрати. Але це загальні оцінки. Вони можуть змінюватись в конкретних економічних ситуаціях під впливом макро- і мікрочинників. Пасиви балансу складаються з капіталу у різних формах заборгованості (зобов'язань).

Боргові зобов'язання у балансі поділяються на довго- та короткострокові. Довгострокові - це ті зобов'язання, які погашаються на раніше ніж за рік від дати складання балансу, короткострокові - в межах року. Короткострокові боргові зобов'язання включають не тільки кредити, але й різні форми кредиторської заборгованості: за одержані товари, аванси, видані векселі, за розрахунками по оплаті праці, виплаті податків, обов'язковим відрахуванням на соціальні заходи тощо. Сума пасивів балансу завжди дорівнює сумі активів.

Співвідношення між окремим групами активів і пасивів балансу мають важливе економічне значення і використовуються для оцінки і діагностики фінансового стану підприємства. Це співідношення можна розглядати у різних аспектах, але основними з них є ті, що характеризують ступінь заборгованості, ліквідності та активності підприємства [18, ст. 34].

Аналіз фінансових показників при слідуючих даних ( тис.грн.):

Загальний валовий прибуток за рік

В т.ч. ПДВ

1886,4

258,7

Виручка від продажу товарів

1627,7

Собівартість проданих товарів

1594,1

Чистий прибуток

33,6

Оборотні активи

Поточні активи

348,6

243,3

Власні кошти

6986,0

Товарно-матеріальні запаси

263,0

Довгострокові зобов'язання

198,0

Поточні зобов'язання

217,0

Заборгованість покупців

228,0

Заборгованість постачальникам

223,0

Річні закупки

916,7

Операційні витрати на продаж

153,0

Сума річних процентів

40

Коефіцієнт валового прибутку.

Коефіцієнт валового прибутку показує наскільки ефективно менеджери підприємства використовують матеріальні ресурси та робочу силу у виробничому процесі.

Коефіцієнт Виручка від _ Собівартість

валового = продажу товарів___ проданих товарів ;

прибутку Виручка від продажу товарів

Коефіцієнт валового прибутку = або 2%;

Коефіцієнт валового прибутку зменшується, якщо витрати на матеріали та заробітну плату різко зростають (звичайно, якщо підприємство не зробить підвищення цін). Один із способів виявити, чи високі ці витрати, - це порівняти їх з витратами аналогічних підприємств. Якщо вони вищі, тоді слід подбати про те, аби краще контролювати витрати на оплату праці та матеріали.

Коефіцієнт чистого прибутку.

Цей коефіцієнт належить до показників, що визначаються всією діяльністю фірми. Або іншими словами, він порівнює чистий доход з виручкою.

Коефіцієнт Чистий прибуток

чистого = після утримання податків ;

прибутку Виручка від продажу товарів

Коефіцієнт чистого прибутку = або 2%;

Одні фірми мають високий коефіцієнт чистого прибутку - понад 20 %, а інші мають низький коефіцієнт чистого прибутку - приблизно 2% - 5%. Величина цих коефіцієнтів різна в різних галузях. Компанії де менеджмент кращій, мають вищі прибутки, бо вони краще оперують своїми ресурсами.

Підприємству вигідно мати вищі коефіцієнти прибутку, ніж середні по галузі, а якщо можливо, то й постійно підвищувати ці показників, бо тоді на фірму звернуть увагу інвестори.

Крім того коефіцієнт чистого прибутку буде підвищуватися, якщо фірма зменшуватиме витрати за будь-якого обсягу товарообороту.

Поточний коефіцієнт ліквідності.

Поточний коефіцієнт ліквідності це співвідношення між оборотними (поточними) активами та поточними зобов'язаннями.

Поточний коефіцієнт = Оборотні активи

ліквідності Поточні зобов'язання

Поточний коефіцієнт ліквідності = = 1,4

Поточний коефіцієнт ліквідності приблизно визначає межу безпечності фірми за її можливістю покривати короткострокові зобов'язання. Цей коефіцієнт не відображає мобільність капіталу фірми. Фірма у якої є значні кошти на рахунках та багато цінних паперів, що швидко реалізуються буде більш ліквідна ніж та фірма, у якої є великі товарно-матеріальні запаси.

Миттєвий показник ліквідності.

Миттєвий показник ліквідності не враховує товарно-матеріальних запасів, а має справу з легко конвертованими в гроші активи, або чи може фірма у разі падіння її товарообороту покрити свої зобов'язання перед кредиторами.

Миттєвий Оборотні _ Товарно-матеріальні

показник = активи ___ запаси

ліквідності Поточні зобов'язання

Миттєвий показник ліквідності = = 0,39

Цей коефіцієнт може мати на балансі не певну суму до сплати дебіторської заборгованості, або мати справу з партнерами де необхідна негайна сплата рахунків кредитора. Коефіцієнт вказує на те що фірмі слід або зменшити запаси, або збільшити частку ліквідних активів.

Коефіцієнт заборгованості.

Коефіцієнт заборгованості показує, який відсоток активів фінансується за рахунок боргу. Чим нижче значення цього коефіцієнту тим нижчий фінансовий ліверідж (наприклад, у терміновій угоді для отримання рівного прибутку необхідно мати менше засобів, чим у готівковій).

Коефіцієнт = Всього боргових зобов'язань ;

заборгованості Всього активів

Всього боргових = Поточні + Довгострокові

зобов'язань зобов'язання зобов'язання

Всього активів = Оборотні активи + Товарно -матеріальні

запаси

Коефіцієнт заборгованості = = 0,70 або 70%

Коефіцієнт ДЗ/А.

Цей показник вираховує довгострокову заборгованість із сумою активів фірми, та показує якою мірою фірма фінансує свої активи за рахунок довгострокового боргу.

Коефіцієнт = Довгострокові зобов'язання;

(ДЗ/А) Сума актив

Коефіцієнт(ДЗ/А) =

Коефіцієнт кратності процентів.

Для того щоб знати в якій мірі фірма спроможна сплатити проценти за свої борги, ми використовуємо коефіцієнт кратності процентів. Цей коефіцієнт показує чи достатньо операційний доход фірми покриває проценти за борги фірми.

Коефіцієнт

кратності = Операційний доход фірми;

процентів Сума річних процентів

Операційний = Виручка від - Собівартість - Операційні

доход фірми продажу проданих витрати ;

товарів товарів на продаж

В залежності від розцінок банку, послугами якого користується фірма. операційні витрати на продаж можуть бути приблизно 0,050,1%.

Коефіцієнт кратності процентів =

Іншими словами доход у -2,98 раза нижчий ніж витрати на проценти. Низьке покриття процентів вказує на небезпечне становище фірми, бо за спаду ділової активності операційний доход фірми може бути нижчий за суму процентів до сплати, а це призведе до затримки платежів і остаточної неплатоспроможності. Але не тільки операційний доход фірми може бути джерелом покриття процентів, також кошти фірми надходять за рахунок амортизації. Амортизацію можна використати на покриття процентів. Фірма повинна накопичувати резерви, щоб можна було сплачувати борги своїм кредиторам.

Показник коефіцієнта кратності процентів недосконалий, бо його знаменник не враховує інші фінансові платежі, такі як сплата основного боргу, дивіденди на акції, орендні платежі.

2.4 Класифікація і структура основних фондів ТОВ “Буддеталь”

Необхідною умовою правильного обліку і планування відтворення основних фондів підприємств є їх класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, у відповідності з якою всі основні фонди за ознакою подібності їх функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види рис. 2.4.1.

У практиці господарювання з метою спрощення обліку основних фондів відносять до оборотних фондів інструмент та інвентар зі строком експлуатації до одного року і вартістю до 100 одиниць національних грошей, а також усі спеціальні інструменти та пристрої, спеціальний одяг та взуття незалежно від строку використання і вартості.

Під терміном “основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей , та вартість поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом [28, ст.27].

Видова класифікація основних фондів використовується існуючими системами бухгалтерського обліку і статистики. Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційних сум застосовують більш детальну класифікацію, згідно з якою кожний вид основних фондів в свою чергу розподіляють на ряд груп та підгруп, що охоплюють засоби праці аналогічного виробничо-технологічного призначення з приблизно однаковими строками експлуатації.

Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, непересічне значення має їх поділ на дві частини: активну, яка безпосередньо приймає участь у виробничому процесі і завдяки цьому зумовлює певний обсяг та якість вироблюваної продукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва. До активної частини основних фондів відносять переважно робочі машини і устаткування. Інструмент, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, використовувану в автоматизованих системах управління технологічними процесами обчислювальну техніку, деякі технічні споруди.

Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їх загальної вартості на підприємстві, визначає видову (технологічну) структуру використовуваних засобів праці. За інших рівних умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша і ефективніша, чим більша у їх складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів. Найбільш суттєвими серед них є:

Виробничо-технологічні особливості підприємства;

Науково-технічний прогрес і зумовлений ним технічний рівень виробництва;

Ступінь розвитку різних форм організації виробництва;

Відтворювальна структура капітальних вкладень у створення нових основних фондів;

Вартість будівництва виробничих процесів і рівень цін на технологічне устаткування;

Територіальне розміщення підприємства.

Більша частина власних і значна частина залучених фінансових ресурсів промислових підприємств вкладаються в основні засоби - матеріально-речові цінності, які використовуються протягом тривалого часу і, в міру зносу, частинами переносять свою вартість на вартість вироблюваної продукції, робіт і послуг. Саме питома вага вкладень коштів промислових підприємств в основні засоби значною мірою визначає виробничий потенціал. Від неї залежать і обсяг виробництва, і його технічний рівень і умови праці на підприємствах, і соціальний розвиток трудових колективів.

За своїм призначенням і характером виконуваних функцій основні засоби промислового підприємства поділяються на виробничі і невиробничі.

Основні виробничі фонди підлягають розподілу за такими групами:

Група - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування);

Група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини до нього); меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини. Інші машини для автоматичного оброблення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

Група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1і 2.

До невиробничих основних засобів належать ті основні засоби, які не пов'язані безпосередньо з виробничім процесом і функціонують для задоволення соціально-культурних і побутових потреб учасників виробництва. Це основні засоби житлово-комунального господарства підприємства належних йому закладів невиробничих галузей.

Належність тих чи інших цінностей до основних фондів регулюється законодавством. Згідно з діючим в Україні “Положенням про організацію бухгалтерського обліку і звітності”.

Структура основних фондів відображає технічну озброєність підприємства, великою мірою характеризує використання підприємством фінансових ресурсів, призначених для формування фонду основних засобів. Одним з критеріїв визначення такої ефективності слід вважати питому вагу активної частини (засоби, які діють на предмети праці) основних виробничих засобів у загальній вартості всіх основних виробничих засобів. У різних галузях ця частка досягає 45 і більше відсотків.

По всій сукупності промислових підприємств України у загальному обсязі основних фондів питома вага окремих їх видів впродовж останніх років коливалась в межах: будівель і споруд - 45-47%; машин і устаткування - 40-42%, у тому числі робочих - 30-32%; транспортних засобів - 2,5-3%.

Висновки

В ході дослідження діяльності та організаційної структури управління заводу ТОВ “Буддеталь” було розглянуто три основні питання:

дослідження ефективності різних форм відтворення;

вплив на підприємство зовнішнього і внутрішнього середовища;

структура управління організацією.

Просте і розширене відтворення основних робочих фондів відбувається у безперервному процесі здійснення взаємозв'язаних різних його форм - ремонту, модернізації та зміни окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції і розширення діючих цехів, виробництв і підприємств в цілому, а також спорудження нових аналогічних виробничих об'єктів. При цьому необхідною передумовою нормального перебігу відтворювальних процесів слугують постійний облік ступеня спрацювання (старіння) та амортизації основних фондів.

Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами старіння засобів праці та формами їх відшкодування існує певний взаємозв'язок

Найбільш впливовими зовнішніми факторами для організації є постачальники товарів, закони та провадження державного регулювання, конкуренти та економічна ситуація, яка склалася в Україні. При розгляді організаційної структури відділів було виявлено, що дана організація сполучає в собі елементи функціональної та дивізіональної форми структури організації. В організації існує три рівні відповідальності і лінійна передача повноважень, відповідальність і обов'язки працівників відповідають одне одному, і права співпадають з функціями і обов'язками.

Навколишнє середовище може бути таким, що виявляє вплив на діяльність організації, але не підлягає його контролю. Друга частина визначення дуже важлива, бо організації примушені здійснювати внутрішні зміни, щоб пристосуватися до зовнішніх факторів. Цих факторів багато: споживачі, постачальники, конкуренти, державні і правові служби, державні і суспільні організації.

Організаційна структура управління пристосована до змін у зовнішньому середовищі.

Організаційна структура стає більш міцною і життєздатною тільки втому випадку, коли в організації встановлюється чітка ієрархічна взаємодія між дорученнями керівництва, тобто коли власний прояв управлінських дій головного керівника здійснюється по всій вертикалі. Саме при таких умовах в організації формується неперервний ланцюг командування, який забезпечує підпорядкування будь-якого суб'єкта діяльності тільки одній особі - вищому керівникові.

В фірмі керівники використовують в роботі стандартні процедури і приписи. В задачах підлеглих окремих відділів багато спільного, введення нових задач для підлеглих майже відсутнє. Ці ознаки свідчать про широкий діапазон контролю в організації.

Використана література

Балабанов И.Г. Финансовый менеджмент: Учебник. - Москва: Финансы и статистика, 1994.- 724С.

Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту. - К. Вища школа. 1994.-364с.

Василик О.Д. Державні фінанси України. - Київ: Вища школа, 1997.- 320с.

Грабова Н.М. «Теорія бухгалтерського обліку» - Київ: Основи, 1993.- 286с.

Ефимова О.В. Как анализировать финансовое состояние предприятия.- М.: Интел-синтез, 1994.-124с

Ковлев В.В. Анализ финансового состояния и прогнозирования банкротства. - М.: Аудит - 1994. 163с.

Коробов М.Я. Фінанси промислового підприємства. - К.: Либідь, 1995 - 160с.

Кратнина М.Н. Финансовое состояние предприятия. Методы оценки.- М.: - Дис.1997. - 224с.

Крутиков Р.А. Толковый словарь рыночной экономики. - М.: Сотрудничество, 1993. - 301с.

Моляков Д.С. Финансы предприятий отраслей народного хозяйства. - М.: Финансьі и статистика. 1997 - 176с.

Макаров В.Г. «Теория бухгалтерского учета» - К.: Вища шк., 1997. - 383 с.

Нікбахт Е., Гроппеллі А. Фінанси. - Київ: Основи, 1993.- 383С.

Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. Підручник.- в 2 т..- К.: “Хвиля-прес”, Донецьк, 1995. - 400 с.

Палий В.Ф., Соколов Я.В. Теория бухгалтерского учета. - К.: Основи, 1997.- 243 с.

Родионова В.М. Финансы. - М.: Финансы и статистика, 1993. - 400С.

Суторміна В.М., Федосов В.М. Фінанси зарубіжних корпорацій. - К.: Либідь, 1993.- 247с.

Ткаченко Н.М. Бухгалтерський облік на підприємствах з різними формами власності.- К.: Вища шк., 1997. - 383 с.

Тальмина П.В. Финансовые рычаги повышения фондоотдачи.- М.: Финансьі статистика, 1990.-207с.

Финансово-кредитный словарь: В 3-х т. - М.: Финансы и статистика, 1984. - т.1. 511с.

Финансово-кредитный словарь: В 3-х т. М.: Финансы и статистика, 1986. - т.2-511с.

Финансово-кредитньій словарь. В 3-х т. - М.: Финансы і статистика, 1988 т.3. - 511с.

Черкасов В.Е. Практическое руководство по финансово-економическим расчетам. - М.Метаінформ, 1995г. - 128с.

Беконя.С.М. Актуальні питання реформи системи оподаткування. Науково-теоретичний та інформаційно-практичний журнал: «Економіка України.»//№3,1993р.

Василик.О.Д. Шляхи зміцнення фінансового становища держави. Науково-технічний та інформаційно-практичний журнал Міністерства фінансів України, “Фінанси України”//№7, 1998 р.

Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” , “Урядовий кур`єр“ 12 червня 1997 р. №105-106.

Закон України “Про господарські товариства” від 19 версня 1991 р. (із змінами та доповненнями).

Закон України “Про підприємства в Україні” 1991 р. (Із змінами та доповненнями).

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 639-12 від 17.06.1993 р., № 297-95 - Верховна Рада від 11.10.1998 р.

Размещено на Allbest.ru

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены