Ефективність діяльності вітчизняних підприємств

- приріст промислового виробництва на 10,2%, що на 4 в.п. більше, ніж торік;

- випереджаюче зростання галузей переробної промисловості: роль «локомотивів» відіграли харчова промисловість та машинобудування, які разом забезпечили 48,7% приросту промислової продукції (у співставних цінах), причому приріст виробництва в машинобудуванні становив 28,6%, що є найбільшим досягненням галузі за період економічного зростання, припинився спад у легкій промисловості;

- приріст інвестицій в основний капітал за 3 квартали року на 28,5% (16,1% за аналогічний період попереднього року);

- різке збільшення темпів зростання експорту, які за підсумком одинадцяти місяців становили 27,9%, порівняно з 11,6% за аналогічний період 2006 р., причому частка продукції з більш високим рівнем доданої вартості в експорті зросла (зокрема, частка продукції машинобудування збільшилася з 13,6% до 16,9%).

Активне економічне зростання, яке супроводжувалося також позитивними тенденціями у прибутковості підприємств (прибутки прибуткових підприємств зросли за рік на 61,7%, що у 2,6 разу більше за індекс оптових цін промисловості), створило сприятливі умови для подальшого зростання номінальних доходів населення. Приріст останніх за рік склав 31,7%. Темпи зростання витрат населення при цьому склали 33,7% та вперше за останні п'ять років перевищили темпи приросту доходів [16].

Між тим, за продовження тенденцій швидкого економічного зростання, воно не супроводжувалося цілеспрямованою державною політикою щодо подолання суттєвих структурних диспропорцій, які негативно відбиваються на конкурентоспроможності національної економіки. Відтак у 2007 р. в Україні загострилася низка суттєвих системних макроекономічних суперечностей, серед яких найсуттєвішими є наступні.

1. Відбувається подальше посилення експортної орієнтації національної економіки. Експорт промислової продукції за 11 місяців 2007 року склав 39,3% загального обсягу реалізації в промисловості, причому на зовнішніх ринках було реалізовано понад 7 0% продукції металургії, понад 50% - машинобудування, понад 20% - харчової промисловості. За нашими підрахунками, у вартісному вимірі приріст експорту машинобудівної продукції становив понад 80% приросту виробництва в галузі, продукції харчової промисловості - понад три чверті приросту виробництва за 11 місяців 2007 року.

Це посилює залежність економічної динаміки від міжнародної ринкової кон'юнктури, а також від валютно-курсових чинників. Останнє суттєво звужує можливості застосування курсових важелів економічної політики, зокрема - в антиінфляційних цілях.

2. Зберігаються серйозні структурні диспропорції промислового виробництва, яке набуває дедалі більш вираженої сировинної орієнтації. Частка сировинних галузей в 2007 р. становила 62,6% (на рівні 2006 р.). Частка виробництва товарів широкого вжитку (харчова та легка промисловість) скоротилася до 15,2% (16,6% у 2006 р.). Певне збільшення частки продукції машинобудування (до 14,4%) відбулося насамперед за рахунок транспортного машинобудування, у той час, як частка виробництва машин і устаткування залишилась незмінною (4,2%).

Сировинний ухил промислового виробництва з невисокою часткою доданої вартості занижує ефективність використання національного ресурсного потенціалу, не створює підґрунтя для суттєвого збільшення продуктивності праці, а відтак - належної динаміки зростання рівня доходів населення.

3. Структура інвестиційних витрат залишається малоефективною та не орієнтована на реалізацію стратегічних пріоритетів економічного розвитку. За підсумками січня-вересня 2007 р. найвищими темпами зростали капіталовкладення у фінансовій діяльності (на 60,3%), сфері державного управління (54,7%), секторі комунальних та інших індивідуальних послуг (47,9%), торгівлі (43,4%).

Динаміка інвестицій в основний капітал у промисловості була в 2,5 разу вищою, ніж у 2006 р. (30,0% проти 11,9%), проте частка інвестицій в основний капітал у промисловості склала лише 38,2% загальних капіталовкладень.

При цьому структура інвестиційної динаміки спрямована, насамперед, на консервацію наявної неефективної структури промисловості України. Хоча частка переробної промисловості зросла на 5,5 в.п. до 70,9% промислових інвестицій, основна маса приросту була забезпечена металургією (69,6% зростання) та харчовою промисловістю (44,1%). У результаті в цих галузях було сконцентровано 56% інвестицій в основний капітал у переробній промисловості. Разом з тим знизилась частка машинобудування (крім транспортних засобів та устаткування) на 1,9 в.п. (до 10,1%), депресивних галузей: легкої промисловості (на 0,5 в.п. - до 0,7%) та виробництва коксу, продуктів нафтоперероблення (на 2,6 в.п. (до 4,8%) [16].

Спостерігалося погіршення структури іноземних інвестицій. Найбільш привабливими для іноземних інвесторів протягом 2007 р. були фінансова діяльність (28,9% надходжень за рік, або 2277,8 млн дол.), промисловість (25,7%, або 2026,9 млн дол.), будівництво (9,9%, або 779,4 млн дол.). Водночас, із капіталовкладень у промисловість найбільше припало на виробництво неметалевої мінеральної продукції - 18,3% прямих іноземних інвестицій у промисловість, на машинобудування - лише 1,7% (143 млн дол.) [16].

Таким чином, галузева структура інвестування консервує наявну структуру промисловості, що, зрештою, спричиняє послаблення спроможності вітчизняної промисловості скористатися перевагами розширення місткості внутрішнього споживчого ринку.

4. Відбувається подальше послаблення інноваційної активності. Попри збільшення обсягу інноваційних витрат у січні-вересні 2007 р. щодо відповідного періоду минулого року в 1,7 разу (до 5837,5 млн грн.) і реалізації інноваційної продукції на 25,4%, у зазначений період інноваційною діяльністю в промисловості займалося лише 900 підприємств, що на 8,3% менше, ніж у січні-вересні 2006 р. Як наслідок, на 1,1 в.п. (до 8,8%) знизилась і частка інноваційно активних підприємств. Кількість упроваджених нових технологічних процесів у промисловості України зменшилась до 499 (566 за 9 місяців 2006 р.). Зафіксовано також скорочення кількості впроваджених інноваційних видів продукції на 14% - до 1426 найменувань [16].

Занепад інноваційної активності засвідчує неготовність більшості українських промислових підприємств до оволодіння сучасними чинниками конкурентоспроможності, що посилює ризики їх подальшої стійкості в умовах зростання конкурентного тиску на внутрішньому ринку.

5. Збільшення попиту на фінансові ресурси внаслідок активного економічного зростання та підвищення платоспроможності населення призвело до активного зростання зовнішніх корпоративних запозичень: за 9 місяців року чисте залучення за середньо - та довгостроковими кредитами склало 11,3 млрд дол., що в 2,6 разу більше, ніж у відповідному періоді минулого року, а профіцит зведеного платіжного балансу на початок вересня досяг 6,5 млрд дол. США. Зважаючи на це, обсяг пропозиції іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку суттєво випередив зростання попиту на неї (зростання на 55% та 29% за 9 місяців року відповідно). Вимушений викуп Нацбанком валютних надходжень з метою збереження незмінним офіційного курсу гривні до долара США став провідним каналом збільшення грошової пропозиції. Загалом монетарна база збільшилася за рік на 46,0%, грошова маса - на 52,2%, що в 2,6 та 1,5 разу перевищує аналогічні показники попереднього року [16].

Зазначені процеси засвідчили недостатню ефективність та негнучкість вітчизняної фінансової системи, довели обмеженість традиційних важелів впливу НБУ на динаміку грошової пропозиції, продемонстрували важливість стратегічного спрямування діяльності комерційних банків, які стали потужними автономними генераторами грошової пропозиції.

6. На підґрунті випереджаючого зростання грошової пропозиції, стрімкого збільшення соціальних видатків та доходів населення, накопичених, у тому числі у попередні роки, макрофінансових дисбалансів (передусім цінових та структурних), політичної нестабільності, зовнішніх дестабілізуючих впливів у 2007 р. відбулася активізація інфляційних процесів - за підсумками року приріст споживчих цін склав 16,6%. Як наслідок, відбулось зниження соціального ефекту економічного зростання - у реальному вимірі приріст наявних доходів населення склав за 2007 р. лише 12,8%, що є найнижчим показником з 2003 року (16,1% у 2006 р.).

Випереджаюче зростання цін на продукти харчування (23,7% за 2007 рік), яке продовжилося і в перші місяці 2008 р., суттєво посилило негативний соціальний ефект від інфляції, оскільки завдало головного удару по домогосподарствах з низьким рівнем доходів, в яких частка витрат на продовольство є значною, відтак обумовило невідворотну потребу вжиття антиінфляційних заходів, які за своєю природою об'єктивно здійснюють дестимулюючий вплив на економічне зростання [16].

Відтак, попри загалом позитивну динаміку, яку продовжує демонструвати реальний сектор економіки, нагромадження суттєвих суперечностей та загроз подальшої дестабілізації ситуації, яке знаходить вияв у грошово-валютній сфері, засвідчує необхідність змін у моделі соціально-економічного розвитку країни та відповідної модифікації соціальної та економічної політики держави.

3.2 Заходи державної політики у сфері підвищення ефективності діяльності підприємств

Загально відомо, що без цілеспрямованих заходів державної політики у сфері підвищення ефективності діяльності підприємств неможливе збереження наявних темпів економічного зростання. Це підсилюється тим, що у 2008-2009 рр. слід очікувати посилення комплексу ризиків щодо основних чинників економічного зростання:

- зниження ефективності впливу на економічне зростання з боку споживчого попиту через збільшення імпортної складової, зниження реальної купівельної спроможності гривні в умовах високої інфляції, зростаюче відволікання коштів населення з товарних ринків на ринки послуг;

- гальмівний вплив на економічну динаміку з боку антиінфляційних заходів, які здійснюватимуться як у грошово-кредитній сфері, так і у сфері адміністративного впливу на ціни на найбільш чутливих споживчих ринках;

- зменшення позитивного впливу на економічне зростання з боку інвестиційного попиту через зростання імпортної складової в капіталовкладеннях;

- сповільнення інвестиційної динаміки через подорожчання зовнішніх кредитних ресурсів, обмежувальні заходи монетарної політики НБУ, зростання макроекономічних ризиків, підвищення поточних витрат виробництва тощо;

- негативний вплив підвищення вартості імпортованого природного газу на цінову конкурентоспроможність промислових споживачів газу та на інфляцію оптових та роздрібних цін;

- послаблення ефекту експортного чинника зростання через поступове витіснення під дією міжнародної конкуренції та погіршення умов торгівлі (співвідношення внутрішніх та світових цін) українських виробників з частини ринків, у тому числі - з ринків пострадянського простору, спрощення структури експорту внаслідок випереджаючої лібералізації вивезення сировинних товарів;

- зростання викликів конкурентоспроможності національних товаровиробників унаслідок лібералізації доступу до внутрішнього ринку після вступу України до СОТ;

- випереджаюче зростання соціальних виплат в умовах підготовки до виборчої кампанії 2009 р.

Послаблення дії наведених ризиків та подолання накопичених макроекономічних диспропорцій, необхідні для забезпечення стабільного соціально орієнтованого розвитку національної економіки, вимагають виділення низки стратегічних пріоритетів, навколо реалізації яких має бути зосереджена політика уряду в найближчій та середньостроковій перспективах.

Такими пріоритетами мають стати наступні.

1. Здійснення системних заходів щодо гальмування інфляційних тенденцій та раціоналізації рівня інфляції (тобто зниження її до рівня, який обумовлений об'єктивним процесами зростання собівартості та модифікації структури останньої). Критерієм прийнятності антиінфляційних заходів має стати мінімізація їх гальмівного ефекту для економічного зростання. Відтак першість має віддаватися інструментам, які сприяють подоланню структурних чинників інфляції (пов'язаних з низькою факторною ефективністю виробництва), у тому числі - зменшення частки доходу посередницького сектору в ціні товару та спрямуванню більшої частки коштів, що сплачуються покупцями, безпосередньо виробникам. З нашої точки зору, стратегічний антиінфляційний ефект матимуть:

усебічний захист ефективної конкуренції заходами антимонопольної політики (при цьому заходи антимонопольного регулювання мають бути економічно обґрунтованими, для запобігання послабленню конкурентоспроможності національних виробників);

розвиток системи товарних біржових ринків, закупівельних та збутових мереж, мережі роздрібної торгівлі, насамперед, у сільській місцевості;

удосконалення структури продовольчого ринку з метою раціоналізації ціноутворення, розвитку логістики, оптової та роздрібної мереж;

розвиток механізмів спрямування надлишкової ліквідності банківської системи на довгострокове інвестиційне кредитування, формування механізмів залучення на інвестиційні цілі фінансових ресурсів із позабанківського обігу (у тому числі коштів громадян);

зміна структури бюджетних видатків на користь видатків розвитку, насамперед, інфраструктури, яка сприятиме розвитку підприємництва та поліпшенню інвестиційного клімату.

2. Ринкове реформування сільськогосподарської сфери з метою залучення до села фінансових потоків, підвищення прибутковості сільгоспвиробництва та створення підґрунтя для ефективного впровадження ринку землі. Критеріями ефективності реалізації цього пріоритету мають бути підвищення продуктивності праці та використання природних сільськогосподарських ресурсів, випереджаюче (порівняно з міськими територіями) зростання рівня та якості життя сільського населення, утвердження ринкових принципів господарювання в аграрному виробництві. Стратегічними завданнями щодо реалізації цього пріоритету мають стати:

- вироблення дієвих економічних механізмів державної підтримки розвитку аграрного виробництва в ціновій, кредитній, податковій політиці згідно з нормами та правилами СОТ, формування відповідного інституційного забезпечення;

- упровадження ринкових механізмів регулювання цін на аграрних ринках, скорочення числа посередницьких ланок між сільгоспвиробником та кінцевим споживачем його продукції;

- заохочення, у тому числі - з використанням змішаного інвестування, розвитку інфраструктурних елементів аграрного ринку: постачально-збутових систем, транспорту сільгосппродукції, засобів нагромадження та зберігання сільгоспсировини, концентрація на цих напрямках цільової державної допомоги сільгосппідприємствам;

- посилення антимонопольного контролю за цінами на матеріально-технічні ресурси, енергоносії та послуги, що надаються сільськогосподарським товаровиробникам, з метою оптимізації їхніх витрат;

- сприяння розвитку територіальних підприємницьких мереж (регіональних кластерів) у сільських регіонах, орієнтованих на матеріально-технічне постачання сільгоспвиробництва та закупівлю, зберігання й переробку сільгосппродукції;

- активізація державної політики на ринку праці в сільській місцевості: упровадження дійової програми підвищення рівня зайнятості сільського населення, створення додаткових робочих місць в галузях сільського господарства, агросервісного обслуговування, переробних підприємствах, соціальній сфері тощо, стимулювання диверсифікації сільської економіки, включаючи розвиток індивідуальної підприємницької діяльності, малого й середнього бізнесу в несільськогосподарській діяльності;

- здійснення заходів щодо відновлення та подальшого розвитку соціальної інфраструктури сільських територій, сприяння розвитку індивідуального житлового будівництва;

- розробка та впровадження правових механізмів контролю за цільовим використанням орендованих земель, захисту прав власників земельних паїв, переданих в оренду, запровадження механізмів державного контролю за виконанням орендарем умов договору;

- розробка, законодавче закріплення та інструментальне забезпечення контролю за виконанням вимог до потенційних покупців земельних ділянок, які належать до сільськогосподарських угідь, та використанням останніх.

3. Здійснення заходів щодо підтримки та вдосконалення структури експортної діяльності та запобігання надмірному зростанню імпорту (з метою послаблення проблеми дефіциту торговельного балансу) в контексті адаптації національної економіки до членства в СОТ. Критеріями реалізації зазначеного пріоритету мають бути: забезпечення стабільного зростання обсягів експорту з України при підвищенні частки продукції з високою доданою вартістю, поступове зменшення негативного сальдо зовнішньої торгівлі, формування на внутрішньому ринку ефективного цивілізованого конкурентного середовища. Основними стратегічними завданнями в цій сфері мають стати:

- здійснення системи заходів щодо реалізації позитивного потенціалу вступу України до СОТ для національної економіки (виробників та споживачів), яка має передбачати:

- формування дієздатної системи підтримки експортної діяльності;

- удосконалення інфраструктурного забезпечення експортної діяльності;

- надання інформаційно-методичної та правової підтримки просування продукції національних виробників на зарубіжних ринках;

- забезпечення належної якості імпортної продукції;

- подальшої реалізації переваг членства через розширення участі в регіональній економічній інтеграції;

- упровадження ефективних інструментів регулювання імпорту в Україну в рамках угод СОТ, у тому числі - протидії контрабанді, зловживанням у сферах визначення митної вартості, відповідності імпортованої продукції;

4. Забезпечення пріоритетного розвитку системи довгострокового фінансування інвестиційних та інноваційних проектів, що має сприяти поліпшенню структури експорту та підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних виробництв, зростанню їх ефективності, насамперед - продуктивності праці, створенню нових високопродуктивних робочих місць. Критеріями реалізації пріоритету має стати досягнення випереджаючого зростання довгострокового інвестиційного кредитування, поступове послаблення диспропорцій структури промисловості, активізація інноваційних процесів. Реалізація вказаного пріоритету має здійснюватися за наступними стратегічними напрямками:

- упровадження при прийнятті Податкового кодексу України дієвих податкових та амортизаційних стимулів інвестиційної та інноваційної діяльності суб'єктів господарювання;

- формування регуляторних та податкових стимулів надання комерційними банками довгострокових інвестиційних кредитів;

- розбудова інститутів фінансового ринку, спрямована на диверсифікацію інструментів акумулювання вітчизняних фінансових ресурсів та їх спрямування на інвестиційні потреби;

- активізація бюджетних інвестицій на напрямах створення та реконструкції транспортної, комунікаційної, комунальної, соціальної інфраструктури;

- створення дієздатного Державного банку реконструкції та розвитку як головного суб'єкта фінансування та супроводу бюджетних інвестицій.

5. Упровадження в якості спеціального пріоритету загальнодержавної політики енергозбереження, яка має забезпечити суттєве підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів у виробництві та побуті, зменшення непродуктивних втрат енергоресурсів. Критеріями реалізації такого пріоритету мають бути послаблення впливу зростання вартості енергоресурсів на цінову динаміку в Україні та послаблення залежності від імпорту енергетичних ресурсів. Для цього має відбуватися реалізація наступних стратегічних завдань:

- створення спеціалізованих інвестиційних фондів для фінансування проектів у сфері енергоефективності, здійснення комплексу прямих бюджетних інвестицій, а також участь держави у змішаному фінансуванні інвестиційних проектів на пріоритетних напрямах підвищення енергоефективності;

- надання цільових державних субсидій на тендерних засадах для реалізації енергоощадних проектів загальнодержавного значення;

- упровадження системи премій за ефективне споживання енергоресурсів, а також штрафів та адміністративної та фінансової відповідальності керівників бюджетних установ за їх неекономне використання;

- створення системи інформаційного забезпечення споживачів енергоресурсів щодо переваг та можливостей ощадливого використання енергоресурсів, створення бази даних енергоефективних технологій, запровадження маркування енергоефективності товарів тощо.

6. Розширення можливостей реалізації громадянами України свого трудового потенціалу, розгортання процесів реформування системи соціального захисту та соціальної сфери, спрямованого на підвищення адресності соціальних видатків, мінімізацію їх інфляційного ефекту, радикальне посилення впливу соціальної політики на формування сучасного конкурентоспроможного людського капіталу нації. Критеріями реалізації цього пріоритету мають стати зростання частки економічно активного населення, поліпшення показників якості життя, поступове зниження рівня диференціації населення України за доходами. Реалізація зазначеного пріоритету має відбуватися за наступними стратегічними напрямами:

- реформування ринку праці з метою підвищення його гнучкості, адаптивності до вимог попиту на трудові ресурси, заохочення створення нових робочих місць у трудонадлишкових регіонах;

- підвищення гнучкості форм оплати праці, розширення прав органів місцевого самоврядування в питаннях регулювання оплати праці, упровадження соціального стандарту нормального відтворення працівника;

- поступове підвищення частки фінансування соціальних потреб з боку населення на основі збільшення коштів, що надходять до домогосподарства у вигляді заробітної плати, пенсій і різних видів соціальної допомоги;

- удосконалення структури фінансування соціальної сфери шляхом збільшення частки видатків, які спрямовуються на інвестування розвитку соціальної та житлово-комунальної інфраструктури;

- радикальне підвищенні якості та ефективності надання послуг соціальної сфери шляхом реформування системи надання соціальних пільг, диверсифікації постачальників послуг соціальної сфери та вдосконалення механізмів розміщення та реалізації замовлень на надання послуг.

Вищезазначені стратегічні пріоритети мали б бути покладені в основу уточненої програми діяльності Уряду України та бути визначені як його пріоритетні завдання у 2008-2009 рр.

Висновки

Показники економічної ефективності є найважливішими інструментами реалізації економічної політики на рівні підприємств, регіонів, національної економіки. На рівні підприємств вони є ключовим засобом обґрунтування управлінських рішень з організації ­інвестиційної діяльності, оптимізації витрати ресурсів, удосконалення цінової політики. На рівні регіонів і національної економіки показники економічної ефективності покликані бути основою обґрунтування інвестиційної політики, управління системою кредитування, удосконалення оподатковування.

Отже, вимірювання ефективності виробництва передбачає встановлення критерію економічної ефективності, який повинен бути єдиним для усіх ланок економіки - від підприємства до народного господарства в цілому. Таким чином загальним критерієм економічної ефективності виробництва є ріст продуктивності суспільної праці.

Слід зазначити, що рівень економічної ефективності в промисловості залежить від багатьох взаємопов'язаних факторів. Для кожної галузі промисловості в наслідок її техніко-економічних особливостей характерні специфічні фактори ефективності.

На закінчення варто зазначити, що обов'язковість у використанні (урахуванні) зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як по відношенню до внутрішніх чинників ефективності виробництва. Певне ігнорування підприємствами цієї вимоги може лише загальмувати темпи зростання ефективності.

Практична частина роботи містить дані показників фінансово-економічної діяльності підприємств України за 2006-2007 рр. та їх аналіз.

Об'єктивні тенденції розвитку промислового виробництва, досвід передових компаній передових країн світу дає право стверджувати, що конкурентоспроможними можуть бути ті підприємства, котрі розвиваються за соціотехнічними системами, об'єднуючи воєдино технічний та людський фактори. Ефективне функціонування підприємства, його своєчасне пристосування до змін зовнішнього середовища можливо забезпечити тільки за умови взаємоузгодження функціонування технічної та соціальної підсистем. Реалізувати на практиці цю узгодженість важко, але на цей факт потрібно звернути увагу керівників підприємств при здійсненні технічних нововведень.

Якщо спроби забезпечення конкурентоспроможності українських підприємств зведуться винятково до збільшення витрат на технічне переоснащення при одночасній недооцінці важливості соціaльних компонентів у їх життєдіяльності, то вкладення коштів може виявитися неефективним.

У своїй соціальній (людській) спрямованості підприємства повинні враховувати потреби та інтереси своїх робітників, мотиви та стимули трудової діяльності, оскільки та чи та програма переборювання ситуації, що склалася (того чи того окремо взятого підприємства), приречена на невдачу, якщо вона не знайде підтримки у більшості робітників.

Список використаної літератури

1. Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 року №436-ІV

2. Гридчина М Финансовый менеджмент. Курс лекций. - К.: МАУП, 2002.

3. Гришан Ю. Напрями вдосконалення внутрішньогосподарського управління на підприємствах // Комерсант, №12, 2004 р. - С. 55-59

4. Губар Т.В. Поняття ефективного управління підприємством» // Економіка України, -2006, - №7, - С. 19-23

5. Кіндрацька Г. І. Основи стратегічного менеджменту. - Л.: КІНПАТРІ ЛТД, 2003. - 264 с.

6. Коваленко Л.О., Ремньова Л.М. Фінансовий менеджмент. Навч. посіб. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2005. - 485 с.

7. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб'єктів господарювання. Монографія. Київ. 2001.

8. Макаровська Т.П. Економіка підприємства: Навчальний посібник - К.: МАУП, -2003. -298 с.

9. Молотков К.В. Резерви підвищення продуктивності праці на підприємстві // Економіка.Фінанси. Право., - 2005., - №7, - С. 17-24.

10. Науменкова С.В., Андреев А.В., Журавка Ф.О. Фінансовий ринок та інвестиції. - К.: Знання. - 2004.

11. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства, - К.: Хвиля - Прес, 1999.

12. Пономаренко В.С. Стратегічне управління підприємством. - Х.: Основа, -1999. - 619 с.

13. Ремньова Л.М. Фінансовий менеджмент як фактор економічного зростання // Фінанси України. - 2005. - №11. - С. 32-40

14. Савицька Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навчальний посібник - К.: Знання, 2004 - 654 с.

15. Сідун В.А. Економіка підприємства: Навчальний посібник; - К.: Центр навчальної літератури, -2003. -435 с.

16. Соціально-економічне становище України за 2007 рік. Повідомлення Державного комітету статистики України www.kmu.gov.ua /control/publish/

17. Стирник І. Оптимізація управління підприємством будь-якої форми власності // Економічний журнал, - №8, 2005 р. - С. 31-42

18. Тарасенко Н.Б. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства: Навчальний посiбник. - 2-е вид., стер. - К.: Алерта, 2003. - 485 с.

19. Фінанси підприємств: Підручник /Під ред. А.М. Поддєрьогіна. - К.: КНЕУ, 2000. -455 с.

20. Аналіз іноземних інвестицій у спільні підприємства за галузями економіки www.kmu.gov.ua.

21. Фінансовий менеджмент: Підручник / Кер. кол. авт. і наук. рд. проф. А.М. Поддєргін. - К.: КНЕУ, 2005. - 536 с.

22. Финансовый менеджмент / Под ред. Е.С. Стояновой. - 5-е изд., перераб. и доп. - М.: изд-во «Перспектива», 2000. - 565 с.

23. Шаповал В.М. Економіка підприємства: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, -2003. -286 с.

24. Шершньова З. Є., Оборська С.В., Ратушний Ю.М. Стратегічне управління: Навч. - метод. посібник для самост. вивч. дисципліни. - К.: КНЕУ, 2001. - 232 с.

25. Щербина О.О Формування та використання фінансових ресурсів підприємства // Економіка України. - №12. -2006 р. - С. 32-43.

Размещено на Allbest.ru