ІІІ. Особливості інфляційних процесів та підвищення добробуту населення в Україні

Вперше на Україні заговорили про появу інфляції у 1991 році хоч коріння її розрослися ще в колишньому СРСР. Це зумовлювалося, з одного боку, повним домінуванням державного монополізму та відсутністю ринкової конкуренції, а з іншого ? спотвореною структурою виробництва, надзвичайно високою часткою військово-промислового комплексу, надмірним “старінням” основних фондів, неефективним використанням капітальних вкладень, ресурсів тощо.

Розвиток інфляційних процесів в Україні на період з 1991 по 1994 роки характеризувався прорахунками в економічній політиці, деформацією процесів роздержавлення і приватизації, надмірністю державних видатків.

Політичні трансформації 1991-1992 рр., що фактично спровокували різкий економічний спад, хоча його глибинні причини назрівали давно і корінилися не в політичній, а в суто економічній, виробничій сферах. Підвищення підприємствами цін на власну продукцію з метою покриття зростаючих витрат давало поштовх для подальшого розвитку інфляційних процесів. Незважаючи на зростаючу грошову емісію, виникла нестача оборотних засобів підприємтсв для розрахунків зі своїми постачальниками (“криза неплатежів” - за даними СБРР за 1992 р. неплатежі в Україні становили 40 % загального ВВП) та видачі заробітної платні. Склалася типова кумулятивна інфляційна спіраль “зарплата-ціни”: ріст цін веде до збільшення витрат, що вимагало збільшення грошової маси і нового витка росту цін. Таким чином прослідковувалось переплетіння інфляції витрат та попиту. До 1993 р. держава керувалася експансійною фіскальною політикою(політика підвищення сукупного попиту шляхом збільшення державних витрат та зменшення чистого обсягу податкових надходжень), що включала: - пряме державне регулювання цін на вугілля, газ, електоренергію, контроль за формуванням цін на нафтопродукти, що реалізовувались на території України; - підтримку АПК шляхом пільгових тарифів на електроенергію, пальне, газ; - жорстке встановлення граничних рівнів рентабельності та торгівельних надбавок на продукти харчування та ліки;- встановлення транспортних тарифів на перевезення продовольчих товарів, преси, ін. - зниження цін та тарифів на ряд товарів та послуг для населення (паливо, житлово-комунальні послуги, тощо) за рахунок державних дотацій.

Свого піку інфляція досягла у 1993 році, спричинена величезною за обсягами кредитною емісією,яка полягає у збільшенні грошової маси в обігу за рахунок створення нових чекових рахунків для клієнтів,які отримали позику від банку і не беруть її готівкою, погоджуючись здійснювати свої майбутні витрати в безготівковій формі.

Основним спонукачем інфляційних процесів були державні структури , які намагались компенсувати надмірні бюджетні витрати за допомогою емісійного верстата, таким чином ще більш погіршуючи стан економіки збільшуючи масу грошей в обороті, що є однією з основних причин зростання інфляції.

Ще одною похибкою була відсутність надання кредитам уряду на платній основі, тобто надався безвідсотковий кредит. Нацбанк , як головна установа в державі, що є основним регулятором грошово-кредитної політики держави, дослідивши стан економіки, негайно впровадив антиінфляційні заходи шляхом проведення кредитних аукціонів, створення вторинного баржевого ринку, випущення ощадних сертифікатів Нацбанку, впровадження заходів щодо заходу національної валюти, утримання обмінного курсу валюти на певному рівні.

Грошово-кредитна політика - політика держави, що впливає на кількість грошей в обігу з метою забезпечення стабільності цін, повної зайнятості населення і росту реального обсягу виробництва. Зниження темпів інфляції створило підставу до зменшення облікової ставки НБУ, що теж є одним з інструментів грошово-кредитної політики. Незважаючи на те, що вже в січні 1994 року рівень інфляції істотно знизився (з 90,8 % у грудні 1993 року до 19,2 % в січні 1994 року), НБУ утримував облікову ставку на рівні 20,0 % на місяць з середини 1993 року.

Починаючи з січня 1994 року, рівень позичкового процента набув позитивного значення, яке зберігалося до жовтня 1994 року. Нарешті, з лютого 1994 року позитивного значення набув і рівень депозитного процента, що стимулювало прискорене зростання депозитних вкладів: за перші три квартали вони зросли більш як у 4,3 рази. За умов рестрикційної кредитної політики це призвело до випереджаючого зростання залишків вільних коштів комерційних банків на кореспондентських рахунках в НБУ: за три квартали вони зросли приблизно в 20 разів. Політика дорогих грошей сприяла нагромадженню населенням грошей, зменшенню швидкості їх обігу.У комерційних банків виникли серйозні проблеми з розміщенням залучених та власних фінансових ресурсів.

І, що цікаво, чим більші обсяги фінансових ресурсів мав банк, тим істотніші проблеми він мав з їх розміщенням. Якщо до цього часу банки обслуговували, головним чином, посередницько-торгові структури під високі відсотки і на короткий термін часу, то тепер у банків наявні масиви фінансових ресурсів стали вищими, ніж потреби їх клієнтів. За цих умов потрібна була переорієнтація на промисловість та інвестиційні програми.

Але внаслідок їх низької ефективності, занепаду виробництва, суцільних неплатежів та заборгованості в економіці цей варіант був недоступний.Вільні, але дорогі гроші не знайшли свого повного застосування. В умовах подвійного запасу ліквідності банківської системи вона потрапила в кризовий стан. Платіжна криза загрожувала банкрутством підприємствам України. Ці негативні процеси протягом 1995 року призвели до появи пропозицій подальшого здійснення понад встановлених Національним банком України лімітів, додаткової грошово-кредитної емісії. Жорстка монетарна політика сприяла ліквідації певних проявів інфляції. Але, на жаль, вона не лише не ліквідувала, а й сприяла активізації такого інфляційного чинника, як спад виробництва і посилення стагфляції - інфляційного процесу, який супроводжується падінням обсягів виробництва.Падіння обсягів виробництва зберігалося на підприємствах усіх провідних галузей. Найбільшим воно залишалося в легкій промисловості, промисловості будівельних матеріалів та машинобудуванні і металообробці.В 1996 році була впроваджена грошова реформа.

Грошова реформа - це цілеспрямовані перетворення, за допомогою яких здійснюються рішучі комплексні дії, спрямовані на оздоровлення економіки, фінансів, грошового обігу тощо.Головними завданнями грошової реформи були: - заміна тимчасової грошової одиниці - українського карбованця на національну валюту - гривню; - зміна масштабу цін; - створення стабільної грошової системи та перетворення грошей у важливий стимулюючий фактор економічного і соціального розвитку.

Вибір прозорового варіанту та безконфіскаційного типу грошової реформи був зумовлений необхідністю: - забезпечення повної довіри населення до нової національної валюти і як резултат - довіри до політики. Уряду та економічних реформ, які він проводить; - утримання стабільності на грошовому, споживчому і валютному ринках України, недопщення інфляційного сплеску та порушення стабільності валютного курсу, що могло б вплинути на зниження життєвого рівня населення: - запобігання спекулятивних операцій при обміні карбованців на гривні; - створення прийнятного соціального клімату, недопущення великої психологічної і соціальної напруги у суспільстві у зв'язку з проведенням грошової реформи. Проведення грошової реформи було спрямовано на закріплення фінансової стабільності, прискорення розрахунків, залучення в банківську систему надлишкової готівки, забезпечення стабільності курсу національної валюти до іноземних валют. Вдалося утримати інфляцію у прогнозованих параметрах. Починаючи з березня 1996 року постійно підвищувався курс українського карбованця до долара США та інших іноземних валют. Практично він був зафіксований на рівні 176 тис.крб. за 1 долар США, що разом з пониженням інфляції забезпечувало фінансову стабілізацію в Україні. Проведення реформи прискорило обіг грошей і сприяло поліпшенню стану грошово-кредитного ринку України. Грошові доходи населення в липні 1996 року в порівнянні з червнем зросли на 26 %.

Проведення реформи сприяло більш активному надходженню платежів від населення за комунальні та інші послуги, збільшенню обсягів реалізації товарів. Ціни споживчого ринку за 9 місяців 1998 р. зросли на 6,2 %, що на 0,5 % нижче від відповідного показника попереднього року (6,7 %). Рівень інфляції у вересні становив 3,8 %. Це найвищий рівень інфляції з початку 1998 року. Славнозвісна криза в Росії у вересні цього року не минула й української гривні, її курс різко впав, що ще раз довело величезну залежність української економічної системи від зовнішнього постачання, зокрема російських енергоносіїв.

На біржі спостерігалось значне перевищення попиту над пропозицією доларів, причинами чого слугували посилення інфляційних та девальваційних очікувань у зв'язку з можливою емісією ОВДП, поява на ринку гривневих ресурсів завдяки операціям Національного Банку. Ріст попиту на долар примусив НБУ скористатися перевіренними способами регулювання ринку новими цільовими адміністративними обмеженнями. З 12 листопада 1998 року було введено деталізацію цілей купівлі готівкової валюти комерційними банками. При цьому метою цього заходу визначалося обмеження продажу доларів тільки для обмінних пунктів, необмежуючи при цьому заявки для інших цілей. Тому це обмеження не повинно було істотно вплинути на доступ клієнтів банків до твердої валюти. Перші тижні листопада довели, що тепер не можна сподіватись на швидку та значущу ліберізацію ринку, оскільки з додаткових антикризових заходів було виключено три життєвоважливі для банківської та фінансової системи в цілому аспекти:- вільна купівля-продаж валют; - наданя НБУ стабілізаційних кредитів комбанкам; - використання ОВДП в якості обов'язкових резервів. На 2000 рік інфляція становила 25,8 %. Починаючи з 2003 року, на протязі семи років інфляція нижче 10 % не знижалась. Економічний розвиток країни стримували великі темпи інфляції через високу ставку по кредитам і недостатньої кредитованості національної економіки, особливо в період виходу з кризи . В кінці 2007-го на початку 2008 рр. стався загрозливий сплеск. Інфляція приймає форму галопуючої.

Плани антиінфляційних заходів Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів та Національного банку демонструють нерозуміння причин та безпорадність їх укладачів. Причини створення в 2007 р. потужного сплеску інфляції. Розрив між доходами населення та їх товарним забезпеченням вже досяг критичного рівня і досить було поштовху для спуску лавини, маса якої деякий час накопичувалася, але трималася. Поштовхом послужила політична плутанина і ослаблення контролю над цінами (можливо, спровоковане в політичних цілях). Позначилася також посуха і неврожай на півдні.

До України докотилася в той же час хвиля підвищення цін на зерно на світових ринках. Злетіли експортні ціни, а за ними і внутрішні (індуковані інфляція). До всього цього додався некерований приплив грошей через корпоративні зовнішні позики і вхід в банківський ринок зарубіжних банків. Причому ці додаткові гроші спрямовані в основному на кредитування не виробничих підприємств, а населення і торгівлі. Тут зіграли свою роль монетарні чинники інфляції. Все це відбувалося на тлі триваючого зростання незабезпечених доходів. У тому числі виплат боргів по заощадженнях. Рівновага ринку було кардинально порушено. В 2008 році Україна мала один з самих негативних соціально-економічних результатів у порівнянні з іншими країнами, що супроводжувався: відтоком капіталу; інфляцією (22,3 %); від'ємним сальдо зовнішньої торгівлі; зростанням зовнішньої заборгованості економіки при зменшуючи резервах; валютними боргами, що підвищили попит на іноземну валюту, тиснули на курс гривні; неефективною діяльністю органів державної влади, що опікуються економічною сферою; відсутність економічної стратегії господарського комплексу в Україні.

У 2008 р. Україна стала чи не єдиною країною, де була висока інфляція і водночас здійснювалася ревальвація грошової одиниці. Тобто купівельна спроможність гривні на внутрішньому ринку знижувалась, а її валютний еквівалент зростав, тоді як у попередні роки в Україні, як і в багатьох інших країнах, девальвація грошової одиниці, як правило, наслідувала інфляцію.

У 2009 р. вплив інфляції на купівельну спроможність населення виявився найсильнішим за останні 10 років. Вперше з 1999 р. реальні доходи у 2009 р. скоротилися. При такому різкому зниженні купівельної спроможності і споживчого попиту мала б бути не інфляція, а дефляція. У багатьох країнах Західної і Центральної Європи так і сталось. Україна тим часом була в Європі лідером з інфляції. Не менш дивує і те, що високий урожай в Україні у 2008-2009 рр. чомусь послужив чинником не зниження, а підвищення інфляції. Україна мала найвищу продовольчу інфляцію в Європі і навіть значно вищу, ніж Росія, Литва, Естонія і Казахстан.

Це тоді як в багатьох країнах Європи була продовольча дефляція. Загалом за середня інфляція становила 14,4 %. Дефляція в Україні в липні 2010 року склала 0,2 % в місячному численні. З початку року в країні зафіксована інфляція на рівні 3,1 %, в порівнянні з липнем 2009 року інфляція склала 6,8 %. Інфляція в Україні в 2009 році сповільнилася до 12,3 % з 22,3 % роком раніше. Уряд поки зберігає прогноз споживчої інфляції на 2010 рік на рівні 13,1 %, але допускає його поліпшення до рівня менше 10 %. За січень-червень споживча інфляція склала 3,3 %.

Світовий банк прогнозує споживчу інфляцію в Україні в 2010 році на рівні 11,9 %, в 2011 році - 9,5 %. На даний момент рівень інфляції продовжує рости, хоча НБУ прогнозує його зниження починаючи з 2010 року. Зниження інфляції пов'язано з низьким рівнем сукупного попиту України, здержаної політики Нацбанку, яку проводить на протязі останніх років, а також здержаної державної політики , що триває вже декілька місяців, і ,в деякій мірі, послаблення прямого впливу девальвації гривні

Висновки

Iнфляції та економічних криз не уникнула жодна країна. Навіть найважчі кризи закінчувалися, як правило, оновленням економіки і її підйомом. Тому більшість дослідників роздивляються кризи як переломний момент в науково-технічному, соціальному, політичному і економічному розвитку. Історичні ситуації не повторюються однозначно, і тому навіть власний досвід потребує переосмислення в умовах сьогодення.

Методи, що допомогли іншим країнам вийти із кризи і подолати інфляцію, мабуть, повинні по-іншому використатися стосовно до конкретної ситуації. Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих країн свiту i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.

Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжується його дефiцитом. Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов'язково супроводжується нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв'язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням зростання цiн по районах держави й галузям. У станi iнфляцiйної нестабiльностi орiєнтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацii i оздоровлення економiки.

Незважаючи на дiю ринкових законiв, держава не вiдмовляється вiд впливу на цiни, суттево посилюючи його в кризовi для нацiональної економiки перiоди. Вихiд з кризового стану для економiки будь-якої країни мiстить два основних елементи. По-перше, приборкання iнфляцiї та, по-друге, припинення падiння виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирiшення питання iнфляцiї, оскiльки це - нацважливiша умова для поновлення iнвестицiйної активностi, що, в свою чергу, має забезпечити вiдродження виробництва.

Мiж оподаткуванням та встановленням державного контролю за цiнами iснує функцiональний взаємозв'язок i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету припинити зростання внутрiшнiх цiн та поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб'єктiв, якi планують пiдняти цiну на продукцiю.

Адже державний контроль над цiнами грає надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризису економiки i виходу з нього.Проблема інфляції була, є і буде актуальною впродовж усього часу існування та розвитку держави, оскільки складає основу економіки країни, і є невід'ємним елементом грошово-кредитної політики. Це явище рівноцінно є як результат економічних процесів, так і є наслідком деяких економічних процесів у державі.

Основними причинами інфляції в Україні є:

1. Україна унаслідувала від СРСР інфляційних навіс у формі вкладів населення в банках.

2. Уряд України не розробив чіткої розміченої в часі програми ринкової трансформації економіки та інших сфер суспільства. Реформи проводились шляхом “спроб і помилок” діяльності нашого Уряду.

3. Збільшення маси грошей та пов'язане з ним зростання цін не лише не сприяли економічному зростанню, а, навпаки, поглиблювали економічний спад в державі та зростання безробіття.

4. Висока монополізація економіки.

5. В умовах хронічного дефіциту державного бюджету повільних темпів ринкової реструктуризації виробництв, не можна було погасити інфляцію.

6. Тиск зовнішнього боргу на державний бюджет, що звужувало маневреність валютними ресурсами держави.

7. Слабка економічна компетентність керівників вищих органів влади.Виходячи з представленого дослідженого матеріалу, можна ввести наступну пропозицію ,щодо вибору шляху вирішення даної проблеми.

Таким шляхом являється проведення дезінфляційної політики. Політика дезінфляції полягає у застосуванні стримувальної макроекономічної політики, вона ґрунтується на зниженні ,за допомогою монетарної та фіскальної політики, сукупного попиту, зменшення національного виробництва, що супроводжується періодичним зростанням рівня безробіття.

Держава регулює реальний національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і оподатковування. Причому , найкраще впроваджувати швидко дезінфляцію, що значно скоротить витрати. Важливою складовою антиінфляційної стратегії є впорядкування державних фінансів, передовсім скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації.

Наприкiнцi слiд додати, що iнфляцiя - це не лише свiдотство слабкостi економiки, а й свiдотство слабкостi державної влади або слабкостi полiтичної мудростi.

Список використаної літератури:

1.Мочерний С. “Основи економічної теорії”. - Київ: 1997 с. 100-107.

2. Воробйов Є.М. “Економічна теорія”: - Київ - Харків: 2001

3. Моченний С.В. “Основи економічних знань” - К.: Академія, 1999

4. Ніколенко Ю.В. “Основи економічної теорії”. - Київ.: Либідь, 2005

5. http://lection.com.ua/statistics/stat/statistika-dohodiv-naselennya-statistika

6. Вахненко Т. Оптимізація валютно-курсової політики в Україні // Економіка України , № 1 2005.

7. Моргунова В.І. Мікроекономіка, Економічна школа, - 311 с.

8. Государственный капитализм - инструмент антикризисной политики для Украины. П. Симоненко. - Голос Украины. - 2009. - 31 марта. - с. 8. 4.

9. Еженедельник 2000. - Держава-Экономика.

Размещено на Allbest.ru