Стратегічні й оперативні заходи місцеві органи влади мають вирішувати за допомогою розробки і впровадження додаткових завдань на основі чинного законодавства. Негативним є те, що чимало працівників перебували у відпустках без збереження заробітної плати або були зайняті неповний робочий день (тиждень). Усе це позначається на зайнятості населення і пов'язано з недоліками в структурній перебудові економіки, з діями керівників підприємств із збереження кваліфікованих кадрів, що призводить до прихованого безробіття. Останнє, з одного боку, гальмує перерозподіл зайнятих між секторами економіки, обмежує можливості перепрофілювання виробництва, а з іншого - запобігає масовому безробіттю і дає змогу зберегти кадри. З огляду на це оперативним заходом мусить бути ліквідування неефективних робочих місць на основі розроблених програм вивільнення робочої сили і створення нових робочих місць.

Тенденції, що склалися у сфері зайнятості населення останнім часом, були закладені під час розрахунків прогнозних показників у галузях економіки, які передбачають зниження чисельності зайнятих в усіх секторах економіки, хоча темпи зниження уповільнюватимуться, а щорічне скорочення зайнятих становитиме 3,8%. Під час формування ринку праці на прогнозований період буде скорочення попиту робочої сили і тому безробіття може стати довготривалим.

На основі наукових досліджень стратегічними заходами мають бути: піднесення виробництва; максимізація рівня ефективної зайнятості; вдосконалення якісної структури зайнятості; проведення реформи оплати праці; справедливий розподіл доходів; розвиток конкурентного середовища на ринку праці; підтримка малого і середнього бізнесу; послідовне подолання бідності. Означені проблеми варто вирішувати лише у взаємозв'язку із посиленням регулюючої рол і держави.

В умовах ринкової економіки безробіття є об'єктивним явищем, хоча вивільнення надлишків робочої сили з виробництва має бути вибірковим з урахуванням комплексу соціально-економічних проблем певного регіону. Такий підхід вносить визначеність в економічне обґрунтування соціальних допомог для досягнення гарантованого державою рівня життєзабезпечення. Дослідження проблеми зайнятості населення уможливлює дійти узагальнених висновків, які можна використати для вдосконалення механізму державного регулювання зайнятості в умовах трансформування економіки, структурних зрушень і формування різних форм власності.

Таким чином, для змістовної характеристики найдоцільнішої для України моделі необхідний економічний механізм державного регулювання зайнятості населення, який має ґрунтуватись на органічному поєднанні пріоритетів структурної перебудови і заходів економічних перетворень зі стратегією зайнятості населення України.

3.2 Стан безробіття в Житомирській області

Для України характерним є невисокий рівень офіційно зареєстрованого безробіття (табл. 3.1). Офіційні показники безробіття в Україні в кілька разів менше реальних.

Світовий досвід показує, що тільки в розвинутих країнах суспільство може утримувати чисельність безробітних на рівні 5-7% економічно активного населення без шкоди економічному розвиткові і зниження соціальних гарантій.

Характерною рисою українського ринку праці є „тіньова” зайнятість.

Таблиця 3.1. Офіційний стан безробіття в Україні за 1997-2001 рр.

Зайнятість населення та безробіття формуються в межах окремих територій і залежать від особливостей їх розвитку. Взагалі, в Україні зайнятість, навіть така, що потребує високої професійно-освітньої підготовки, не забезпечує нормального за світовими стандартами рівня життя. Спостерігається феномен бідності зайнятого населення.

Щодо Житомирської області, то у 2001 році для зареєстрованого ринку праці були характерні такі тенденції, як: зменшення обсягів вивільнених і незайнятих громадян, зростання попиту на робочу силу і чисельності працевлаштованих осіб і, як наслідок, зниження рівня безробіття і навантаження незайнятих громадян на вільні місця.

Загальне зниження зайнятості в галузях економіки впродовж останніх років не було пов'язане з реальним масовим вивільненням працівників. Значні резерви робочої сили утримуються на підприємствах через вимушені неоплачувані відпустки або зайнятість неповний робочий день. Але ухвалення останнім часом окремих законодавчих актів, спрямованих на обмеження масштабів вимушеної неповної зайнятості, призвело, з одного боку, до зменшення її обсягів, а з другого - до зміни форми цієї так званої зайнятості, - адміністрація підприємств переводить працівників на скорочений режим роботи. Внаслідок цього частка працюючих в зазначеному режимі збільшилась до попереднього року і становила 16,1% від загальної чисельності працівників, або 59,7 тис. осіб.

Аналіз ситуації на зареєстрованому ринку праці також свідчить про різке скорочення у 2001 р. чисельності фактично вивільнених працівників на 27,1% до попереднього року. Як і в попередні роки, фактичні обсяги вивільнення робочої сили не відповідали прогнозованим. У 2001 р. було скорочено в 2,5 рази менше запланованої кількості. Це пояснюється, передусім, скрутним фінансовим становищем підприємств, яке не дає можливостей виплачувати вихідну допомогу під час скорочення кадрів.

Цей процес значно уповільнився на промислових підприємствах. Структурна перебудова аграрного сектора економіки, яка розпочалася у 2000 році, не призвела до значного скорочення зайнятих в ньому. Серед інших галузей економіки за останній рік дещо пожвавився процес скорочення кадрів у будівництві (1999 р. - 267 осіб, 2000 р. - 313 осіб, 2001 р. - 407 осіб).

В структурі вивільнених жінки стабільно складають більшість, значно менше чоловіки і молодь до 28 років.

У структурі вивільнених переважає частка осіб, які займали робочі місця, хоча порівняно з 2000 р. вона зменшилася на 4,4%. Більше вивільнюється осіб, які займають місця, що не потребують спецпідготовки та професії (частка зросла з 11,7% в 1999 р. до 13,2% у 2001 р.). Причиною цього є те, що підприємства не зацікавлені в утриманні низькокваліфікованої робочої сили.

Одним із головних чинників, які регулюють обсяги безробіття, є попит на робочу силу. Слід зазначити, що впродовж 1998-2001 років спостерігалась позитивна тенденція щодо його збільшення, однак чисельність бажаючих знайти роботу значно переважає потребу.

Протягом 2001 року потреба в працівниках на заміщення вільних робочих місць і вакантних посад службовців коливалась від 848 осіб до 1181 особи (кожне четверте місце у м. Житомирі), а це в 1,5 рази більше, ніж у 2000 р. і майже у 2 рази, ніж три роки тому (у 1999 р.).

Найбільш суттєві зміни відбулись у Малинському, Брусилівському, Черняхівському, Новоград-Волинському і Андрушівському районах, в яких попит на робочу силу зріс в 2,8-6,4 рази.

Таблиця 3.2. Попит на робочу силу за категоріями працівників та формами власності

Аналізуючи таблицю 3.2, бачимо, що попит на робочу силу у порівнянні з 1999 р. у 2001 р. зріс на 45,1%. Також значно зріс попит на робочі місця (на 69,5%) і на місця, які не потребують спеціальності (на 69,2%). В структурі попиту на робочу силу за галузями економіки більша частка припадає на промисловість - 44,7%, де за рік приріст становив 39,7%, в 1,8 рази зросла потреба в працівниках сільського господарства.

У 2001 році намітилася позитивна тенденція до збільшення попиту на жіночу працю. Водночас значно посилилася диспропорція між попитом і пропозицією робочої сили молоді внаслідок різкого скорочення потреби підприємств в працівниках у віці до 28 років.

Взаємодія впродовж 2001 року таких двох важливих факторів, як скорочення чисельності незайнятих осіб і збільшення попиту на їх робочу силу, привело до значного зменшення (в 2,3 р. до початку 2001 р.) навантаження на одне вільне робоче місце або вакантну посаду, і на початок 2002 р. воно становило в середньому 34 особи. Але, незважаючи на це, область продовжує утримуватись за цим показником на 3 місці по Україні (після Рівненської - 44 особи та Тернопільської - 41 особа), і в 3 рази перевищує його середній рівень по країні.

Найважливішою причиною існування значної чисельності незайнятих громадян на ринку праці, поряд з низьким попитом на них, є невідповідність їх професійно-кваліфікаційної структури потребам галузей економіки і попиту регіональних ринків праці.

Звичайно, набагато легше повернути до роботи людей, які перебувають в стані короткострокового безробіття. Потенціал працевлаштування у них набагато вищий і відносно невеликий термін перебування в стані незайнятості не призводить до повної декваліфікації, зниження професійного рівня та втрати навичок інтенсивної роботи. Серед всіх працевлаштованих вони складали переважну більшість - 24,5 тис. осіб (80,3%), майже кожний третій з них залишив своє останнє місце роботи за власним бажанням.

Нагальною соціальною проблемою є ефективне залучення до трудової діяльності молоді.

Особливої уваги потребують ті, хто вперше шукає роботу. Це, насамперед, випускники вузів, профтехучилищ і середніх загальноосвітніх шкіл, які складали 19,1% (7,8 тис. осіб) всієї безробітної молоді. Серед них більше чверті - молоді спеціалісти, рівень їх працевлаштування становив в середньому 30,0%.

Одним із напрямків державного регулювання зайнятості є створення нових робочих місць. В 2001 році було введено в дію 1,9 тис. місць (в 2 рази більше, ніж у 2000 р.: 90,2% запланованої кількості), з них 533 створено за рахунок дотацій із Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Більше половини (52,4%) було введено в дію на підприємствах колективної власності, кожне третє - у промисловості, 27,1% - в торгівлі і громадському харчуванні, 12,4% - в сільському господарстві. На них було працевлаштовано 1,9 тис. осіб, з них 1,4 тис. - за направленням служби зайнятості.

Сприяння безробітним в організації самозайнятості і заснуванні власної справи є також одним із видів діяльності служби зайнятості.

На допомогу державним службам зайнятості створені недержавні. У квітні 2001 року при управлінні в справах молоді та сім'ї був створений обласний молодіжний центр праці. Реалізація заходів активної політики зайнятості в області призвела до значного скорочення обсягів зареєстрованого безробіття.

Безробіття - об'єктивне явище ринкової економіки, пов'язане з динамікою економічного розвитку і відповідними змінами в попиті на робочу силу та зміною соціального статусу самого працівника.

Безробіття, як складне соціально-економічне явище, справляє неоднозначний вплив на економічне зростання і стан суспільства. З одного боку воно створює резерв робочої сили, здатної до широкої адаптації, а з іншого - призводить до зменшення випуску продукції, скорочення чисельності працюючих призводить до соціальної напруги в суспільстві. На сьогодні немає єдиної думки щодо того, який допустимий рівень безробіття в різних країнах не впливає на нормальне функціонування народного господарства. Західноєвропейські дослідники вважають, що „природною нормою” країн з розвинутою ринковою економікою є 5-7-відсотковий рівень безробіття працездатного населення.

Таблиця 3.3. Кількість безробітних та їх працевлаштування

Аналіз таблиці 3.3 показує, що зменшилась чисельність безробітних у 2001 р. порівняно з 1999 р. На 63,1% було більше працевлаштовано у 2001 році. Кількість безробітних зменшилася на 13724 особи або 25,7%, з них на 20% знизилося жіноче безробіття і 44% - молоді до 28 років.

Скорочення обсягів безробіття відбулось практично в усіх районах області.

Рівень безробіття серед працездатного населення працездатного віку знизився з 8,1% у 2000 р. до 5,4 у 2001 р., при цьому міського населення - відповідно з 8,8% до 6,5%, в сільській місцевості - з 6,6% до 4,3%.

Аналізуючи динаміку безробіття за окремими соціальними групами, слід сказати, що поза сферою офіційної зайнятості опинились переважно жінки і молодь. Серед безробітних, які обіймали посади службовців і серед випускників вищих навчальних закладів частка жінок сягала відповідно 75,7% і 81,7%, більше половини їх і серед тих, хто потребує особливого соціального захисту.

Серед жінок значно вищий, ніж серед чоловіків, рівень безробіття в усіх областях України.

Важливим показником, що характеризує безробіття, є його тривалість. Перевищення масштабів „виходу” із стану безробіття над „входженням” в нього, яке спостерігалось у 2001 році, призвело не лише до зменшення обсягів безробіття, а вплинуло і на структуру за його тривалістю (табл. 3.4).

Таблиця 3.4. Динаміка тривалості безробіття

За останній рік чисельність безробітних, які не працювали до одного року, зменшилась на 29,8%. Внаслідок цього середня тривалість безробіття у 2001 році становила 10 місяців проти 11 рік тому.

Активні заходи державної політики зайнятості не обмежуються лише працевлаштуванням. В області ефективно використовуються інші форми соціального захисту незайнятих громадян, зокрема, організація тимчасових громадських робіт, професійна орієнтація населення, професійне навчання і підвищення кваліфікації звільнених працівників і безробітних.

Висновки

Сфера зайнятості є однією з найважливіших сфер макроекономіки. Будь-яка держава зацікавлена у високій зайнятості робочої сили. Проте жодне суспільство не здатне забезпечити усіх працездатних роботою. В національній економіці з різних причин виникає безробіття.

Зростання масштабів безробіття, розвиток вимушеної, неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції є свідченням того, що в умовах перехідної економіки в Україні ще не створено ефективних механізмів перерозподілу робочої сили, внаслідок чого формування національного ринку праці відбувається вкрай повільно. Причиною цього є недостатній рівень економічних реформ. Довгий час в Україні тривало зростання пропозиції праці та скорочення попиту на неї. Але за останній рік з'явилась тенденція до зростання попиту на робочу силу.

Складна демографічна ситуація в Україні спричиняє зменшення працездатного населення з 28 млн. чол. у 1993 р. до 26,6 у 2001 р., що негативно позначається на формуванні ринку праці в країні та динаміці процесів у сфері зайнятості.

Під час розроблення державної політики зайнятості населення основним показником має бути критерій, який зменшував би масштаби безробіття. Для України характерним є невисокий рівень офіційно зареєстрованого безробіття. Офіційні показники безробіття в Україні в кілька разів менше реальних. Характерною рисою українського ринку праці є „тіньова” зайнятість.

Державна політика зайнятості має спрямовуватись на створення нових продуктивних робочих місць. Навіть в умовах фінансової кризи політику створення нових робочих місць можна було б реалізувати за допомогою використання непрямих економічних важелів - податкових пільг, розвитку малого й середнього бізнесу, залучення іноземних інвестицій тощо.

Размещено на Allbest.ru