Основні фактори суспільного виробництва та їх взаємодія

Створення і запровадження в трудовий процес соціально-орієнтованої техніки і технології мають принципове значення в зв'язку зі зміною місця і ролі людини в умовах НТР.

Технічний прогрес передбачає витіснення людини з безпосереднього процесу виробництва. Отже, робітники мають виконувати функції переважно розумової праці, пов'язані з обслуговуванням устаткування (монтаж і налагодження) і керування ним (контроль і регулювання). В автоматизованому виробництві спостереження за технологічним процесом поглинає до 65 відсотків змінного часу працівника.

Зростання складності праці вимагає збільшення кількості працівників з високою професійною і загальноосвітньою підготовкою. Кожний четвертий, зайнятий нині у галузях господарства України, має вищу або середню спеціальну освіту. За прогнозами вчених, у зв'язку з комп'ютеризацією виробництва такого рівня освіти на початку XXI ст. потребуватимуть 2/3 робочих місць. Наприклад, в інформаційному секторі економіки США і Японії тепер працює більше робітників, ніж у сфері матеріального виробництва.

Широке застосування у виробництві керуючих систем, гнучких технологій веде до того, що вже не окрема, відносно невелика, група інженерів, конструкторів, дослідників, а більшість працівників займаються творчою працею. Так долається жорстка детермінованість трудових операцій людини функціонуванням техніки і технології. З простого елемента виробничого процесу вона перетворюється на творця і організатора цього процесу. Це зумовлює те, що, крім глибоких спеціальних знань, працівник повинен воло-діти широким спектром різноманітних якостей.

Такого висновку дійшли американські вчені за результатами спеціальних досліджень, проведених на підприємствах, забезпечених комп'ютерною технікою.

Серед великої кількості вимог, що висуваються до працівників цих підприємств, можна виділити такі:

- високий рівень інтелектуального розвитку і професійної компетенції;

- творчий підхід до справи, безпосередня участь у підготовці програми ви-конання роботи;

- прагнення до удосконалення процесу праці, сприймання змін на виробництві;

- здатність ефективно працювати без на-гляду, розвинене почуття обов'язку;

- критичний склад розуму, висо-кий ступінь допитливості;

- цільність натури;

- комунікабельність;

- вмін-ня обмінюватися ідеями і допомагати іншим членам колективу.

НТР зумовлює також зміни і в характері праці. Щодо визначення сутності цієї категорії нині існує дві точки зору. За першою, поняття "характер праці" відображує особливості процесу праці, здійснюваного в тих чи інших організаційно-технічних умовах, наприклад ручний характер праці чи механізований, проста чи складна за своїм характером праця, рутинна чи творча тощо. У цьому випадку категорії "зміст" і "характер" праці накладаються одна на одну, оскільки за допомогою їх виражаються одні й ті самі явища з сфери взаємодії людини і природи. Тому більш переконливим є міркування, що характер праці - це категорія, яка відображує особливості взаємозв'язку людей у процесі спільної трудової діяльності, специфіку відносин між ними щодо їх участі у праці.

Праця є не тільки природним, а й суспільним феноменом. Однак суспільний характер праці на різних етапах історичного розвитку виступає в різних за ступенем своєї зрілості формах. На початку людської цивілізації трудові відносини здійснювалися в межах племені чи общини, члени якої, спільно володіючи ручними знаряддями праці, здобували необхідні засоби існування і спільно присвоювали їх. Щось подібне спостерігалося і за умов натурального господарства, де використання ручних знарядь праці, присво-єння результатів останньої відбувались у межах селянської сім'ї, господарського маєтку. Тому праця на цих двох етапах мала переважно колективний характер, оскільки зв'язок між її суб'єктами замикався рамками певних соціальних груп.

За умов товарного виробництва кооперативний характер праці посилюється. Цьому сприяє застосування машин та функціонування ринку, за допомогою якого відособлені виробники встановлюють тісні зв'язки, обмінюючись результатами своєї праці. Характер останньої стає опосередковано суспільним.

З розвитком товарного господарства ринкові за формою зв'язки учасників виробництва помножуються і ускладнюються, наповнюючись новим змістом. Індивідуальна праця кожного робітника безпосередніше виявляє свій суспільний характер. Цей процес заснований на технічному прогресі.

Проста кооперація і мануфактура виникли на базі ручних знарядь праці. Фабрична кооперація стала наслідком застосування машин. Подальший поділ праці на основі машинної техніки веде до появи міжвиробничої кооперації, загальнонародної, а пізніше й міжнародної кооперації праці.

Технічний базис сучасного виробництва забезпечує ефективне функціонування як великих і невеликих господарських об'єднань, так і величезної кількості малих і середніх підприємств, які діють на національному та інтернаціональному рівнях.

Існування великих багатогалузевих комплексів стає можливим завдяки застосуванню високопродуктивних гнучких технологічних систем, які дають змогу виготовляти широку номенклатуру виробів. Науково-технічна революція дає також необхідні засоби управління цими об'єднаннями:

- телекомунікаційні мережі;

- швидко-діючі системи контролю і обробки інформації;

- надійні транспортні засоби.

Кооперація праці в межах таких об'єднань все частіше долає національні кордони.

Бурхливий розвиток малих підприємств спостерігається насамперед в інформаційному секторі економіки, породженому НТР. Вони, як правило, надають ділові послуги (програмне забезпечення, кон-сультування тощо) великим компаніям. Організаційно праця у цьому секторі економіки усуспільнюється як через контрактні угоди, так і завдяки створенню різноманітних асоціацій.

Взаємозалежність учасників економічного процесу в умовах НТР посилюється на основі технологічного поділу праці. Подетальна (функ-ціональна) спеціалізація на міжвиробничому рівні зумовлює прямі зв'язки між виробниками і споживачами продукції. На практиці вона реалізується за допомогою системи довгострокових контрактних угод, утворення так званих "індустріальних" та "підприємницьких" мереж. Останні є організаційною формою взаємодії малих, середніх та великим фірм, кооперації підприємств і науково-дослідних установ.

Як на національному, так і на міжнародному рівнях розширення різного виду прямих коопераційних зв'язків свідчить про розвиток безпосередньо суспільного характеру праці. Він виявляється також у регулюванні сфери трудових відносин як на мікро-, так і на макрорівнях з боку державних та громадських структур (трудове законодавство, програми зайнятості, підготовки і перепідготовки кадрів, контроль за умовами праці та оплатою її тощо). Таке регулювання відбувається не тільки в рамках національної еконо-міки, а й виходить за її межі. Цим займаються Міжнародна організація праці, комісії 00Н, міжнародні професійні об'єднання, які спільно розв'язують проблеми формування трудових ресурсів та ефективного використання їх.

Підсумовуючи сказане, можна зробити такі висновки:

1) суспільність праці в процесі історичного розвитку виступає у різних формах;

2) залежно від засобів виробництва і специфіки регулювання трудових відносин можна виділити три види зрілості суспільного характеру праці:

- колективний;

- опосередковано суспільний;

- безпосередньо суспільний;

3) праця має колективний характер тоді, коли використовуються переважно ручні знаряддя, а трудові відносини регулюються безпосередньо в рамках замкнених господарств родини, общини або господарського маєтку;

4) опосередковано суспільного характеру праця набуває в умовах застосування машинної техніки і регулювання трудових відносин у межах національної економіки за допомогою ринку;

5) безпосередньо суспільний характер праці виявляється в умо-вах широкого використання комп'ютерної техніки і цілеспрямованого регулювання трудових відносин як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Могутнім каталізатором цих процесів є сучасна науково-технічна революція.

фактор виробництво суспільний праця

Отже, виробництво - це процес суспільної праці, що не лише створює економічні блага для задоволення потреб людей, але це ще й насамперед засіб для відтворення життя людей, їх фізичного існування. А процес виробництва -- це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин. Існує декілька підходів до класифікації факторів виробництва, але у кожному з них, фактори виробництва поділяються за видовими та типовими ознаками і виконують функцію робітника та функцію засобів виробництва. За марксистською класифікацією факторів виробництва існує три основних фактори: робоча сила (особистий фактор), засоби праці та предмети праці (речові фактори). Їх сукупність утворює продуктивні сили суспільства, які в поєднанні з виробничими відносинами утворюють спосіб виробництва. Також за допомогою технологій визначаються способи поєднання, різні комбінації виробничих факторів для їх ефективного використання. А завдяки обмеженості факторів виробництва регулюється обсяг суспільного виробництва. Західна економічна наука виділяє такі основні фактори виробництва: праця, капітал, земля, підприємницькі здібності, наука, інформація, екологія. Зазначаючи роль і значення вищенаведених факторів вироб-ництва, потрібно зауважити, що вони переплітаються і взаємодіють один з одним. Жоден з них сам по собі не спроможний виробити продукт і принести дохід. Відсутність хоча б одного з них може призвести до руйнування системи і зробити неможливим сам виробничий процес. Крім того, факторам виробництва властива взаємозамінність, котра обумовлена специфікою споживчих властивостей і конструктивними особливостями продукту, що виробляється, а також обмеженістю того чи іншого виду ресурсу. Для кожного періоду суспільного виробництва існував конкретний спосіб і характер поєднання речових та особистих факторів виробництва. Баланс та пропорції поєднання факторів виробництва відображаються в органічній будові капіталу. Аналіз поєднання факторів виробництва із соціально-економічного боку має велике значення для характеристики економічного ладу суспільства. Ефективним слід визнати той суспільний лад, який забезпечує найвищий рівень народного добробуту. Також на сьогоднішній день завдяки динаміці поєднання факторів виробництва існує ряд проблем, які потребують негайного вирішення. Особисті і речові фактори виробництва тісно пов'язані між собою і перебувають у взаємозалежності. Для ефективного використання особистого фактору, необхідні деякі умови, які передбачають деяку автономність та самостійність прийняття рішень робітником, а також достатні умови для постійного підвищення кваліфікації робітника. На відміну від особистого фактору, речовий фактор більше залежний від розвитку науково-технічного прогресу. Але лише взаємодія речового і особистого факторів можуть дати високу ефективність виробництва, а поодинці вони не мають ніякого сенсу. Світовий досвід показує, що значення нематеріального виробництва у розвитку суспільства постійно зростає. Воно є чинником удосконалення добробуту і самої людини, поліпшення її життя. Україна, як і багато інших колишніх республік СРСР, отримала в спадщину застарілі, недосконалі засоби виробництва, а також виснажену, протягом багатьох років експлуатації, природно-ресурсну базу. Після одержання Незалежності українською владою було прикладено мінімум зусиль для розв'язання даної проблеми, і лише в останні роки можна спостерігати реальні зрушення з мертвої точки. Всі вищеописані проблеми виробничих засобів можна подолати лише при плідній співпраці держави та підприємців, з залученням іноземних інвесторів.

Размещено на Allbest.ru